хочу сюди!
 

Юля

39 років, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 35-45 років

Замітки з міткою «вірш»

Біль

Ці, подібні на ангельські крила,
Чорні протяги зайшлих століть...
Те, що вчора терпенно боліло,
Нині просто нестерпно болить.
Пам'ять, ніби ікона у храмі,
Поміж геть обгорілих ікон
І поцілений хрестик на брамі,
І абетка, мов зграя ворон,
І душа сповідалась у вірші,
І за віршем виднілась орда,
Випливала із лютої тиші
Та, що мертвою стала, вода...
Озивалась опівніч совою,
Місяць був, як сльоза скрипаля,
Тихо вчилася бути вдовою
Після шлюбної ночі земля...
В ніби кимось придуманій драмі
Прилітала звізда, як снаряд,
Де хрестили на згарищах храмів
Незачатих іще немовлят...

Богдан Томенчук.

Лист до Миколая

                                   



ЛИСТ ДО МИКОЛАЯ

(дитячий віршик) ...

[ Читати далі ]

Звернувся Бог до України....



Звернувся Бог до України,
Спитавши в кожної людини:
Подумай зараз і скажи,
Що зробиш ти після війни? 

[ Читати далі ]

Сьогодні.

Сьогодні начебто, неділя, а понеділок завтра,  зранку. 
Птахи у вирій полетіли, а вітер пил несе до ганку. 
Погода трохи прохолодна, а кава, зазвичай, гаряча.  
Вдягну я окуляри модні, бо є таке, погано бачу.  
Зайду у джунглі інтернету, тенета розгрібати звично, 
перечитаю, перегляну і визначусь, що все отлічно. 
Війна важка, та вої дужі, женуть і жарять тих нівроку. 
І все це тягнеться півроку, півроку моє серце тужить. 
Та кава є, гаряча й досі, є сенс життя і друзів коло 
і є душа, що в Бога просить лиш перемоги... 

Пам'ятаю.


Немає кращого, ніж пам'ять сколихнути, 
торкнутся забутого давно і, 
навіть, не згадати, пом'янути, 
всех тих, с ким було стрітитись дано. 
Идут роки, минають дні, неначе, 
дивлюсь у вікна потяга вночі,
іскриться думка, мабуть, щось та значить, 
майнула мимо, знов усе мовчить. 
Я опаную и думки и пам'ять,
а може, навіть, знову до пера, 
а поки що, згадаю тих, що з нами 
і те, що забувати не пора.

Цінність буття.

Десь блукають на небі одинокі світи,
З ними поруч невпинно згорають комети
А ти йдеш по землі, де квітучі сади
Омивають любов'ю горизонти планети.
Огли Т.О.

"Завтра , на світанку..." Віктор Гюго


Завтра зранку, як сонце зійде знову,
Я піду, де вона мене чекає.
Пройду я гори і діброви -
Життя без неї серце мені крає.

Я йтиму на самоті з думками по тобі,
Не чутиму пташок, не стрічу я людей.
Самотній, непомітний, зігнутий в мольбі
І стане ніччю для мене ясний день .

Я не побачу золото смеркання
Й вітрил легких , що плинуть вдаль.
Прийду, встелю на поховання
Фіалки, верес й мій безмежний жаль.

(Вірш присвячений Леопольдіні, дочці Віктора Гюго,
загиблої під час своєї весільної подорожі вітрильником понад Сеною
1843 року у віці 26 років.)




Demain, dès l’aube, l’heure o blanchit la campagne,
Je partirai. Vois-tu, je sais que tu m’attends.
J’irai par la fort, j’irai par la montagne.
Je ne puis demeurer loin de toi plus longtemps.

Je marcherai les yeux fixs sur mes penses,
Sans rien voir au dehors, sans entendre aucun bruit,
Seul, inconnu, le dos courb, les mains croises,
Triste, et le jour pour moi sera comme la nuit.

Je ne regarderai ni l’or du soir qui tombe,
Ni les voiles au loin descendant vers Harfleur,
Et quand j’arriverai, je mettrai sur ta tombe
Un bouquet de houx vert et de bruyère en fleur.

Victor Hugo, extrait du recueil «Les Contemplations» (1856)

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
67
попередня
наступна