"Завтра , на світанку..." Віктор Гюго


Завтра зранку, як сонце зійде знову,
Я піду, де вона мене чекає.
Пройду я гори і діброви -
Життя без неї серце мені крає.

Я йтиму на самоті з думками по тобі,
Не чутиму пташок, не стрічу я людей.
Самотній, непомітний, зігнутий в мольбі
І стане ніччю для мене ясний день .

Я не побачу золото смеркання
Й вітрил легких , що плинуть вдаль.
Прийду, встелю на поховання
Фіалки, верес й мій безмежний жаль.

(Вірш присвячений Леопольдіні, дочці Віктора Гюго,
загиблої під час своєї весільної подорожі вітрильником понад Сеною
1843 року у віці 26 років.)




Demain, dès l’aube, l’heure o blanchit la campagne,
Je partirai. Vois-tu, je sais que tu m’attends.
J’irai par la fort, j’irai par la montagne.
Je ne puis demeurer loin de toi plus longtemps.

Je marcherai les yeux fixs sur mes penses,
Sans rien voir au dehors, sans entendre aucun bruit,
Seul, inconnu, le dos courb, les mains croises,
Triste, et le jour pour moi sera comme la nuit.

Je ne regarderai ni l’or du soir qui tombe,
Ni les voiles au loin descendant vers Harfleur,
Et quand j’arriverai, je mettrai sur ta tombe
Un bouquet de houx vert et de bruyère en fleur.

Victor Hugo, extrait du recueil «Les Contemplations» (1856)

Великая русская культура

  • 21.02.22, 10:36
"Завывания вечно скулящего Окуджавы, хрипы наглого хитрована дурака-Высоцкого, поэтов, читающих пошлого Пастернака и размазывающих сопли от того, как Лара и Доктор любятся в каком-то очередном гиблом месте от Сибири до Москвы. Все их замшелые театры, из которых нафталин сыпался еще “с до17го года”, навевают “мысли о самоубийстве” своей бездарностью. Поразительная моя несовместимость с этим провинциальным, угрюмо-понурым миром, не знающим ничего из радостно-человеческих смыслов бытия, резала меня как бритвой с детства. Полное отсутствие солнца во всей жизни, во всех проявлениях. Русская культура грязна, глупа, вздорна, пустa, псевдо-эмоциональна, претенциозна и фальшиво патетична, при невероятном дурновкусии и невежестве, как, впрочем, и весь народ, но издали мила, “красочна”, и оригинальна, как “целое”. Пока к ней не приблизишься вплотную. Приблизившись, видишь гниль и грязь, не покрывающую “золото и бриллианты” под ней, в “сердцевине культуры”, как бывает в некоторых культурах, нет, видишь разложение в самом сердце, в самой серединке – мертвечина и гниль разложения.Во всех, от их пустобреха Пушкина, помешанного некрофила Гоголя, пошлого дурака Чайковского, до психа Шостаковича, насквозь фальшивого мертвеца Набокова и хама Бродского. Эссенция провинциальности. Мертвая пакость. И провинциальная спесь.
Не хотите, чтобы из детей выросли орки? Не подпускайте их к русской “культуре” на пушечный выстрел. Воспитывать детей на русской культуре всё равно, что давать детям соску с водкой. Выбирайте, мамы и папы, лучшее из мировой культуры и растите детишек на проверенных временем общемировых ценностях.
Русская культура такой же бред, как и их “коллективная душа”. Смесь хамства, наглости, нарциссизма, садизма и мазохизма, замешанного на цинизме и нигилизме, упакованного в форму ароматно-сладкого пойла, производящего, после потребления, отказ мозговой деятельности и смерть души. Воспитанный на русской культуре – идиот, полностью неспособный отличать форму от содержания, любующийся “красивыми пустотами” и полностью неспособный мыслить.
“Сладко разрушать” по-бунинско-тургеневски, “горько смеяться” ядом шизофреника Гоголя, “тихо, по-чеховски” плести отравленные ядом нежити строки о мизерабельности бытия и челoвека, ярстно и квадратно-грубо, по-толстовски, “язвить и обличать”, по-достоевски всасывать в себя с восторгом всемирный гной, убеждая читателя, что это-то и есть райское блаженство, “поэтически-красиво” тупо ёрничать по-бродски, тонко и “аристократично” хамить по-набоковски..
“Они дикие, но какая прекрасная культура”, восхищается недалекий “иностранец”. Не бывает у дикарей “прекрасной культуры”. Бывает дикость, облеченная в сладкие формы примитивных декораций. Соедините два звена одной цепи. Рушить -“главная тема” русской культуры, ибо созидать эти импотенты не могут генетически.
Для создания нужны скромность, ум и постояннай труд. Русским всечеловекам это не по плечу. Они создадут любую “красоту”, лишь бы отлынивать от реального созидания, которое им “скучно”. Разрушать, разрушать, разрушать. Это же так “красочно” и “захватывающе”. Русская душа радуется разрушению, она им заворожена, если не осознанно, то подсознательно всегда.
Созидать? Пфуй! Пусть “дурак немец” созидает, а мы будем “красиво любить” и “тонко иронизировать”. Русские – кретины во всем, надутые собственным величием импотенты всегда и везде. Осознать и понять всё это можно только глубоко “эмоционально пережив” весь массив т.н. “культуры” этих дикарей.”Ничего личного”, русская культура: горько-приторное ядовитое го.но, отравляющее душу и сознание. Русская культура поражает своей распущенностью и безответственностью, порождая и поощряя общую душевную развязность и нечистоплостность. Мерзкое гнойное пойло, пестующее раба.
Человеконенавистническая падаль, пропитавшая за 200 лет ядовитой ложью “уши и души“ всего света, где постоянно манифестируемое “человеколюбие”, как всегда у русских, лишь очередная приторная маска, под которой всё то же свиное рыло. Cейчас, они “усмиряют” очередной “братский народ”. Тамбовкий волк тебе “братский народ”, а не Украина, блядский ты народ, испитая фальшивая проститутка Россия, в вокзальных нарядах от французских и итальянских портных."

Андрей Гаврилов, всемирно известный пианист.
https://andreigavrilov.blog

Повітруля

  • 03.12.21, 13:57
Улітку юнак-вівчар повертавсь опівночі до себе в колибу. На озері він зненацька побачив повнісінько дівчат незвичайної краси. Одна з них особливо його приголомшила. Наступного разу, за порадою старого вівчара, він заховався на тому ж місці в мох і украв крила своєї коханої. Повітрулі не змогли його здогнати, а кохана прийшла до його колиби. Він одружився з нею. Народився хлопчик. Одного разу чоловіка не було, і повітруля вкрала свої крила, хоча старий вівчар радив їх спалити на вогнищі. Вона й відлетіла до своїх подруг — вітряних жінок не зміниш. Вони, як вовки, все в ліс, у шкоду тобто, дивляться. Дуже тужив за нею вівчар, не знаходив собі місця. Нарешті він залишив побратимів-вівчарів і пішов у ліси шукати дружину. І знайшов у печері, з сином. «Іди звідси по-доброму, — говорила та, — а то прилетять мої сестри з нашою матір’ю і розірвуть тебе на клапті». Але він спалив її крила, заборонив залітати в шкоду і привів до вівчарської колиби..

Лікуйтеся, хто має це:

  • 14.09.21, 12:16
1. Філофобія - страх кохання.
2.Філемафобія: страх поцілунків
3. Генофобія: страх перед інтимними стосунками
4. Метрофобія: страх перед поезією
5. Хіратофобія: страх дотику
6. Сармасофобія: страх перед прелюдією.
7. Ануптафобія: страх неправильного партнера
8. Гамофобія: страх одруження
9.Арренфобія: страх чоловіків
10. Венустрафобія - страх красивих жінок.
11. Горофобія: страх танцювати
12. Ітіфалофобія - страх члена
13. Анутафобія - страх залишитися не заміжнім.

Искусство жить в России. Аркадий Бабченко

  • 27.08.21, 08:06
Моя жизнь в Мордоре состояла из постоянного спасения кого-то от кого-то.
Пошли с женой ночью в магазин - бандит ограбил девчонку, протащил её лицом по асфальту, отобрал сумку. И вот ты уже вбегаешь за ним в подворотню, на ходу вытаскивая нож, и думаешь - а если их там пятеро. Жена осталась успокаивать девчонку. Едут менты. Что у вас? Ограбили, муж только что побежал за бандитом в подворотню, быстрее, они вон там! А. Развернулись - и… уехали. Просто уехали!
Остался без работы, пошел таксовать, подвозил парочку. Пьяный идиот начал избивать девушку. У меня в машине. Вытащил за шкирку, вломил по шее. Эта дура начала орать, что посадит меня, скота, за нападение на её Петеньку. Меня. Плюнул, выкинул обоих, уехал.
Приехал к маме, на четвертом этаже женщина орет с балкона «помогите, убивают». Вызываешь полицию, ждешь, пока приедут, смотришь, чтоб хотя бы поднялись. Реально убивает же - бухой в дымину, молотком крушит кухню.
Выходишь с дочкой на детскую площадку, там малолетние орки обзывают десятилетнюю Эльку с пятого этажа, армянку, «черно***ой». Девчонка вся в слезах. А девчонка очень хорошая - красивенькая, умная, вежливая. Уроды лишнехромосомные. Величие с детства из жопы прет.
Идешь домой с работы, час ночи, зима, январь, дубак за минус двадцать. На остановке останавливается автобус, водила идет в салон, и выкидывает на асфальт пьяного мужика. Мужик бездомный, видимо, одет в осеннюю куртку и осенние брюки еще времен СССР. И вот он его в этой рубашечке выкидывает в лужу растаявшего реагента, в которой тот моментально примерзает к асфальту. Блядь, да ты офигел, что ли! Бомж, не бомж - ты ж человека убиваешь! Час ночи! Никого! Минус двадцать! Ты что делаешь! Поднимаешь челюсть, поднимаешь мужика, закатываешь его хотя бы на лавку, вызываешь скорую, ждешь, пока приедут, помогаешь грузить.
Едешь на работу - толпа. Что такое? Мужик упал, сердечный приступ, двое уже делают массаж и дыхание. Мобильников еще нет. Летишь куда-то в травмпункт, мимо едут менты, машешь им, вылетаешь на дорогу - объезжают, уезжают. Пока искал скорую - мужик умер.
В метро парень падает с эпилепсией. Поворачиваешь ему голову, подставляешь ботинок под затылок, ошалевшей девчонке говоришь - иди в ментовку, она вон там, на входе. Приходит молоденький полиционер. Знаете, что он спросил первым делом? «А у него документы есть?» Я сейчас не выдумываю.Какие тебе документы, у человека приступ, ты полицейский на станции - ты ж должен знать, что делать в таких случаях!
Ведешь ребенка на горку на Новый год. Всё забито пьяной быдлотой, салюты, взрывы, бухло, мат с три этажа. У компании рядом падает направляющая и все шары с разрывами летят в коляску новорожденной дочки соседа. Хватаешь коляску и бежишь с ней, подгоняемый разрывами по заднице.
Оппозиционер бежит из страны, вешается в депортационной тюрьме, встречаешь гроб, потом берете бутылку водки, стоите, выпиваете, подходят пятеро - классика: кепочки, золотые фиксы, абибас, черные туфли: чо, пируете, парни?
И это так, только что вспомнилось с ходу. Повспоминать - еще нолик можно приписать смело.
Мордор - это страна исключительно для молодых здоровых сильных агрессивных мужчин. Если ты слабый - тебе пи.... Если ты старый - тебе пи.... Если ты больной - тебе пи.... Если ты женщина - ты с пи.... встретишься почти гарантированно. Если тебе просто стало плохо на улице - тебе пи.... Не подойдет никто. Сдохнешь в луже, и все.

"Вади демократії" Алексис де Токвіль.

  • 25.01.21, 21:49
 Демократія характеризується рівністю, як основною цінністю. Рівність вимагає загальної участі в керуванні справами держави(на відміну від авторитарної монархії чи групової олігархії), тому слабке місце демократії - індивідуалізм, який позбавляє громадян участі в керуванні державою. Розглянемо, як з'являється індивідуалізм при демократії.При демократії зростає загальний добробут, виникає жага збагачення. Здавалось би: егоїзм однієї людини сприяє загальному збагаченню, політичній стабільності в суспільстві. Тому революція не загрожує стабільному суспільству...а загрожує пристосування до суспільства - відмова від свободи(прав, діяльності) задля рівності. При демократії виникає тиранія більшості, диктатура провідної думки, люди відмовляються від одиночної політичної діяльності. Особа віддається на волю суспільства, відмовляється від власної думки, стає рабом суспільства.  Усамітнившись розбивається суспільство, люди віддають права державі, яка стає диктатором, пропонуючи суспільству захист та опіку тим більше, чим громадяни відмовляються від активної діяльності. Виникає державна диктатура. Суспільна думка перестає захищати від держави, а напроти - стає зброєю для підкорення громадян , де думка одного підкорюється думкою усіх. Таким чином загальна рівність руйнує різність думок і здатність до вчинків. Громадянин обирає посередній, але певний добробут, що руйнує його прагнення до свободи дій. Відчуття рівності подекуди викликає заздрість до більш успішних.  Демократія стає консервативною, бо громадяни бояться змін, щоб не втратити те. що мають.

Чим відрізняється дівчина від жінки?

  • 17.11.20, 22:12
 Зріла жінка не зверхня, вона прониклива. Вона не збуджує, вона збуджуюча. Вона не розумна, вона мудра. Вона не натякає, вона вишукано підказує бажання. Вона не поспішає, вона чекає слушної хвилини. Не вторгається, а розповсюджується. Вона не дбає про кількість, вона віддає перевагу якості. Вона не бачить, вона дивиться. Вона не вимоглива, вона просто любить смакувати. Вона не судить, вона оцінює. Вона  не втішає, вона зігріває серце. Її не прагнуть , вона пробуджує почуття. Вона не вимоглива, вона вибіркова. Вона не блищить, вона випромінює. Вона не любить, щоб за нею спостерігали, вона воліє, щоб її слухали. Вона не розгадує, вона відчуває. Вона не доступна, вона гнучка. Вона не розцвітає, вона квітне. Вона не наказує, вона керує. І нарешті, зріла жінка - це сукупність усієї можливої краси, бо вона є жінкою.


La femme mre ne domine pas, elle touche. Elle ne provoque pas, elle est provocante. Elle n'est pas intelligente, elle est sage. Elle ne s'insinue pas, elle montre subtilement le chemin. Elle n'est pas presse, elle attend le bon moment. Elle ne vole pas, elle flotte. Elle ne se soucie pas de la quantit, elle prfère la qualit. Elle ne voit pas, elle regarde. Elle ne marche pas, elle se promène. Elle n'est pas exigeante, elle aime juste savourer. Elle ne juge pas, elle analyse. Elle ne rconforte pas, elle rchauffe le coeur. Elle ne cherche pas, elle veille les sens. Elle n'est pas exigeante, elle est slective. Elle ne brille pas, elle illumine. Elle n'aime pas tre regarde, elle prfère tre coute. Elle ne devine pas, elle peroit. Elle n'est pas facile, elle est flexible. Elle ne commande pas, elle gère. Elle ne renat pas, elle est en floraison constante.Et enfin la femme mre est un ensemble de toutes les beauts possibles car c'est une femme..


Не буває щасливого кохання

  • 07.11.20, 18:28
Ніщо не підвласне людині:
Ні сила, ні слабкість, ні серце.
І коли людина відкриває обійми
Її тінь має вигляд розп'яття.
Коли людина хоче обійняти щастя,
Воно його душить.
Наше життя сповнене дивними
та болючими розставаннями.
Не буває щасливого кохання.
Наше життя як беззбройний солдат,
Що готувався до перемог,
А в бою життя він без зброї та у розпачі.
Як пояснити це життя не стримуючи сліз?
Не буває щасливого кохання.
Моя красива та люба любове, що мене знищує,
Я тебе пригорну до себе як пораненого птаха,
Ті хто нас бачать, нас не пізнають,
Повторять слова тої,
Що розчинилася в очах коханого
https://www.youtube.com/watch?v=Bu_wLPCnK_A

Що таке любов?

  • 25.10.20, 21:03

Франц Кафка (1883-1924), ніколи не одружувався і не мав дітей, коли йому було 40 років, він прогулювався парком у Берліні і зустрів дівчину, яка плакала, бо втратила улюблену ляльку. Дівчина з Кафкою безуспішно шукали ляльку.
Кафка сказав дівчинці зустрітися з ним наступного дня, щоб шукати ляльку знову.
Наступного дня, також не знайшли ляльки, Кафка подарував дівчині листа написаного лялькою, яка звертається до дівчинки : Будь ласка, не плач. Я вирушила у подорож, щоб побачити світ. Я напишу вам про свої пригоди."
Таким чином почалася історія, яка продовжувалася до кінця життя Кафки.
Під час своїх зустрічей Кафка уважно читав листи ляльки з пригодами та розмовами, які захоплювали дівчинку.
Нарешті Кафка купив нову ляльку, і видав дівчині, що вона "повернулася" в Берлін.
Вона зовсім не схожа на мою ляльку,"-сказала дівчина.
Кафка вручив дівчині ще один лист, в якому написала лялька: Мої мандри мене змінили." Маленька дівчинка обійняла нову ляльку і щаслива принесла її в дім.
Через рік Кафка помер.
Через багато років дівчинка знайшла листа всередині ляльки. У крихітному листі, підписаному Кафкою, написано:
Все, що ти любиш, напевно, буде втрачено, але врешті-решт любов повернеться іншим способом."

Для кого создан бог?

  • 02.04.20, 10:33
Вольтер говорил: «Бога нет, однако не вздумайте сказать об этом моему слуге, а то он меня зарежет ночью».
Об этом говорил Достоевский в "Бесах", это сделали большевики в 1917 году, лишив толпу морального авторитета
Страницы:
1
2
3
4
5
7
предыдущая
следующая