Дніпряни, невсеремося?
- 03.02.17, 00:40
- Захистимо Україну
http://dpchas.com.ua/dnepropetrovskaya-solyanka/dnepr-srochno-v-aeroportu-nuzhna-vasha-pomoshch-foto
Священики Московського патріархату зневажили Героїв АТО!
Представники УПЦ Московського патріархату на чолі з предстоятелем Онуфрієм не піднялися під час урочистого засідання парламенту, коли Петро Порошенко зачитував імена героїв України.
Про це повідомляє кореспондент LB.ua.
Президент України під час засідання Верховної Ради повідомив, що звання Героя України під час Антитерористичної операції отримав 21 боєць, 10 з них — посмертно. Цей список зал зустрів оплесками, встали навіть іноземці.
Госпіталь. Все біле навкруги.
Стіни пахнуть крейдою сирою.
Ми потроху набираємося сил,
Починаєм згадувати «волю».
Ось обід, і сердобольна медсестра
Друзів ще годує з ложки.
Я сиджу спиною до вікна,
Крапельки борщу на ковдрі трошки.
Осліпшого танкіста заздрість мучить,
Він згадує: вже двадцять днів сліпий.
Про подругу свою весь час канючить,
Відправить смс-ку просить їй.
Я відмовляюсь – слів, кажу, не знаю,
А він кричить: «Я дам слова, пиши!»
І диктувать почав: «Тебе я не кохаю,
Вважай, що я убитий, і не жди.»
Слухняно я на кнопки натискаю,
По правді жити будь-кого навчу.
Тому пишу: «Рідненька, я кохаю,
Чекай, я скоро в гості прилечу.
Луганськ – це рай. Про банди – то пусте.
Ну хай не рай – курортний Моршин – точно.
До речі, як ти дивишся на те,
Якби зненацька я осліпнув трошки?
Служба легка, тут днями в покер грають.
Я тут побився з хлопцями з Одеси.
Хочеш – приїдь, від скуки помираю» -
І госпіталя дав адресу.
Три дні затишшя, телефон мовчав.
Танкіст лежав, згорнувшись у клубочок.
Стіну незрячими очима все вивчав.
Вже не чекав нікого і нічого.
Та раптом скочив, нашорошив вуха.
І до вікна підбіг – усмішка на вустах.
І хоча ми не чули ще ні звука,
Голос коханої не сплутаєш ніяк!
Відмітили весілля тої ж днини –
Вояк боявся наречену відпустить.
Пробачення просив (неначе без причини).
А одне око все ж вдалося зберегти.
І я там був, я був героєм свята.
Допомагав товаришам не раз.
Тепер мене просила вся палата:
«Пиши!» Їх міг образить мій відказ.
«Пиши» - просили всі благально.
Ви вмієте самі, не зможу я.
«Ти зможеш! Слів не знаю я печальних.»
Я дам слова, а ти – люби життя!
19.07.2014
Надія Калина.