Півроку тому натрапив на компанію GST (Global Seminar Training). Саме там я знайшов той напрямок діяльності, який мені давно вже емпанує - це навчання та повчання, розвиток та допомога іншим.. Я тоді запалав бажанням як змога швидше перейти до нового стилю життя вже в ролі бізнес-тренера... Навколо мене тоді кружляли бізнесмени, мільйонери, коштовні речі, бізнеси, гроші, люди.... Все це, звісно-ж, і раніше існувало, і кружляло так само, як і тоді, і зараз... Просто до цього все це було наче міфічні створіння, або примари, про які багато хто каже, що вони існують, і що їх бачили, і навіть, що із ними робити, та як поводитись в їх присутності. А коли зіткнувся з ними "віч-на-віч", то з примарних вони перетворились на справжніх (а разом із тим стали не чимось величезним, а простим, фізичним, звичайним, повсякденним).

Ненадовго вистачило цього полум'я, що зпочатку тягнуло мене в світ красивого, модного життя, сповненого коштовними речами... життя, в якому все можливе, все досяжне... і продажне... 

Чи вірив я сам собі, коли казав, що на мене практично неможливо вплинути, та сколихнути мої тверді життєві позиції? Певно - вірив... І зараз вірю. Просто зараз по-іншому все це розумію. У мене є вуха, якими добре чую, очі, якими гарно бачу, тіло, яке тонко відчуває. Все це я маю, та користуюсь саме для того, щоб мінятись, налаштовуватись, зростати, чи ховатись... Звісно-ж, зовнішній світ на мене впливає. І світогляд постійно змінюється... Ще досі помічаю в собі той самий, дитячий, максималізм, через який, буває, "перегинаю гілку". Але не хочу себе присміряти - "гілка" досі не зламалась, хоч і добряче вже загнулась і перекрутилась в ріг. А раз не зламалась, то, виходить, жити можна і таким чином, з такою мірою максималізму.

Веселу роль зіграли ті, хто відкрив мені цей новий світ. Вони з'явились, всі в посмішках, та прямо намащені показною доброзичністю, через яку час від часу провиднювалась користь та бахвальство, але ці проріхи швидко винаходились та маскувались під ще більшу турботу та любов... А потім і те тріскалось... (суть не можна приховувати нескінченно - вона завжди знайде вихід. Потім не важливо, вона може і зникнути... але перед цим обов'язково себе продемонструє. Принаймні, саме так каже мені досвід власних спостережень за суттю речей в світі).

Щойно, як вони отримали від мене те, на що розраховували, надібність в мені почала зникати, а разом із цим посходили маски, фарби, грими і костюми... Вийшла назовні суть речей, дала мені личку по затилиці, щоб не витріщався на неї своїми очима, і пішла собі далі по своїх справах... Той щалбан, наче і не болючий був... але трішки образливий... і дуже-дуже повчальний!

Півроку минуло, багато чого змінилось з того часу, як я переступив поріг "нового світу". І хоч не став я тим самим "Відомим бізнес-тренером світового значення", але знайшов себе в зручній та приємній течії такої справи, яка на мій погляд нічим не гірша, а в чомусь навіть і краща.

Такі маю - такі тренер!

Що б там не було, а тренером я всеж став! Познайомився з Центром Краси та Здоров'я "Wellness", провчився на курсах Велнес-тренерів, і тепер став персональним тренером по здоровому стилю життя, внутрішньому та зовнішньому догляду за собою.

Клієнтам Центра Wellness проводжу тестування та дегустації, складаю персональні фітнес-програми для тих, хто бажає зміцнити здоров'я. А тим, хто бажає хоча б просто схуднути - допомогаю і порадою, і спеціальною програмою покращення ефективності і підтримки під час процесу корекції ваги.

Багато дізнався і про зовнішній догляд - косметику, маски, зовнішні взаємодії шкіри з середовищем і таке інше...

Робота кльова - приємна та комфортна, самому мені дуже подобається, та і для підтримці штанів саме те що треба (особливо, якщо ставитись до цього як до бізнесу, а не до розваги).

Здається, тепер це стане моїм основним видом діяльності на найближчі роки, а Клуб Бізнес-кіно, вугілля, і інші напрямки, якими я займався "постільки-оскільки" - стануть другорядними.

Тепер, мої нові знайомі дізнаються про мене, хто я є, а старі - трішки підкорегують свої давно складене уявлення про мене, про те хто я є та чим займаюсь (-:

Що ж, як завжди, з привітною посмішкою до всіх вас, мої любі друзі, ваш Миколка - персональний Wellness-тренер

  

---

Трішки передмови:

Нещодавно я трішки змінив (оновив та освіжив) свою анкету для знайомств на цьому порталі, і перші реакції не змусили на себе довго чекати. Час від часу деякі дівчата пишуть мені листи на тему "ти хто такий, давай знайомитись". Мені це цікаво, бо куточок мого серця вже готовий прийняти до себе нову мешканку, і до цієї справи я ставлюсь серйозно та з відповідальністю.

В анкеті я залишив трішки загальної інформації, та прикмітку, що шукаю "копію себе". Ну, ті хто час від часу заглядають до мого блого-щоденника, ті знають мене певною мірою, а що до нових знайомств, то їм про це нема звідки дізнатись... Так ось, вчора отримав листа від дівчини, в якому вона запитала, а що саме я можу про себе розповісти такого, щоб людина зрозуміла, чи є вона схожою на мене, чи не є?

Ось, якого листа я написав, після тривалих міркувань над відповіддю. (а потім вирішив зберегти його собі на згадку)

[ Читати далі... ]

---

Є декілька людей в моєму житті, якими я особливо дорожу. Може, не завжди пишу про них в щоденнику, але це не означає, що я їх забув. Часто виходить так, що з кимось не можу побачитись тривалий час. Збираюсь, планую, домовляюсь... а потім все відміняється. І так знову і знову. Звісно, я звик звинувачувати у всьому обставини. Звісно, я звик забувати про те, що ці обставини мною самим і створені. Виходить - я сам роблю перешкоди? Ох, як не хочеться в це вірити. Навіщо мені це робити? (Ну... є одна здогадка... щоб все було так, як я хочу - потрібно багато працювати, робити багато різних дій... набагато більше, ніж це роблю я. Тому і не встигаю по часу... тому не вистачає грошей... просто лінуюсь.  Ось така вийшла правда)

Але ще одна правда, що дорогі люди залишаються мені дорогими незалежно від того, як я поводжусь, як я живу. Вони можуть про це і не здогадуватись і не відчувати зовсім, але просто своїм існуванням вони допомогають мені всеж-таки переставати лінуватись, починати щось діяти та досягати своїх цілів. Є в них щось таке добре, тепле, приємне, до чого непереборно тягне. Можливо, є і щось пагане... ну, тобто, напевно є... навіть, має бути... але це мені не значно. Я дивлюсь на добрі якості людини. А з поганими хай самі розбираються, що робити (-:

Один з таких дорогих мені людей - Віталька з Коломиї. Добрий, чемний, привітний, відвертий, чесний. Дуже приємний. У нього тепла аура. Навіть просто згадуючи про нього стає спокійніше та лагідніше. Я завжди казав йому, що неймовірно радий нашому знайомству, і завжди про це казатиму, бо це правда! Мені завжди хочеться зробити йому щось приємне, щось радісне, щось таке, що б викликало у нього чудову посмішку. Я впевнений в тім, що він заслуговує на весь той позитив в світі, який світ може йому подарувати, і тому всяким чином цьому отриманню позитива сприяю.

Так ось, ближче до теми "розкидання камінь" - чому я стільки "розпинався" про дорогих людей взагалі, та про Вітальця вокремості? Справа в моїх мріях. В тих самих, що йдуть з дитинства, через все життя, і залишаються тими мріями, реалізувати які - це святий обов'язок. Так і хочеться "кинути один з камінців до Віталькіного городу". Жартую. не хочу я цього робити, і ніколи не збирався. Хочу просто десь поруч із його хатою кинути каміння в фундамент свого майбутнього будинку (-:

Одна з моїх мрій - мати власний будиночок. Великий, місткий будинок із просторою залою та плодовитим садом. Із часом я зрозумів, що хочеться мені мати не один будинок, а 2. Перший - в Західній Україні, другий - в Новій Зеландії. Про те, що в Західній Україні зовсім інша атмосфера та екологія, знають мабуть всі. Тому, місце для свого першого будинку я обрав саме там - в місці, яке недалеко від гірської кряжі, недалеко від річки та щоб навколо були просторі ліса. Щоб зима там була морозна та сніжна, весна калюжна та гравлива, літо зелене і тепле, а осінь плодовитою і жовто-красивою! Кожний зі своїх будинків я хочу побудувати власними руками. Скільки б часу це не зайняло - мені байдуже. Це справа виконання мрії, і ця справа саме так і каже - припустиме виконання лише власними руками. Можливо, хтось захоче мені допомогти... Тоді хай допомогають. Але не за наймом і не за проханням. Має бути складно, має бути важко, маю пітніти та втомлятись. Але саме таким чином цей дім може стати моїм власним. Тільки таким чином, і ніяк інакше.

І ось, про Віталька... Завдяки йому я дізнався про Коломию - це місце, в якому залишилась частка мого серця назавжди. Завдяки йому я вже практично можу собі уявити і місце, де буде стояти мій будинок, і сам будинок... і гостів і друзів...

І завдяки Вітальці я можу уявити собі, хоч приблизно, як я зможу свою мрію реалізувати. Завдяки його підтримці я відчуваю впевненість в собі. Не знаю, як це пояснити. Просто існування такої чудової людини як він - заряджає мене натхненням та силами для будь-яких випроб.

Будиночок в Новій Зеландії із Віталькою не пов'язаний. Він пов'язаний із моєю майбутньою дружиною. Це буде мій подарунок для неї. Той будиночок, відразу на галявині під лісом, невдалечі від прозорого теплого озера, я побудую так само своїми власинми руками. Я зроблю той дім милим, комфортним, затишним... Я наповню його коханням та добром.

В Коломийщині я розпочну будівлю ще в цьому році. Восені. Ще не знаю, чи на початку, чи на прикінці... Але точно в цьому році. Це вже вирішено. Заплановано, Схвалено та стверджено мною.

В Новій Зеландії я почну будуватись в 2014 році. Наприкінці осіні.

Все... "каміння розкидані". (Ще жменя залишилась... докидаю трішки піздніше)... 

До кінця тижня розкидаю всі інші камінці. Головне - розпочати, а це вже якраз зроблено (-:

То ж, всього вам найкращого, любі друзі!

Від всього серця бажаю вам не носити свої каміння за пазурем, а розкидати. І потім обов'язково збирати, коли мрії здійсняться!

Ваш мрійливий Миколка Калакуцький

---

це не замітка. схотілося поділитися з усіма гарним настроєм, і запропонувати чудову музику. а також показати свої каляки-маляки.

 

   Я завжди заперечувала можливість існування долі. І завжди казала, що збіги--то випадковість.
   В мене є знайомий, який хоче зі мною одружитися, який старший мене на 25 років, який мешкає в США і який вважає мене непересічною людиною, мало не генієм. Я завжди з однаковою посмішкою сприймаю його компліменти.
  Зараз активно обговорюється те, де я буду отримувати вищу освіту. Для мене, звичайно, це Харків. І це дуже бажано Університет імені Каразіна. Я майже впевнена в цьому десіжені.
  І тут "американський друг" каже, що я маю навчатися виключно і тільки в їхньому МІТ--Массачусетському Технологічному Інституті. Я начебто не проти, але кому я там потрібна??? І вперше чую про такий вуз.
  Читаю книгу Улицької. Що??? Що я тут бачу. МІТ--один із кращих в світі технологічних інститутів. Вибачте, я там ну точно нікому не потрібна.
  Ця оказія трапилася в один день. Я була під значним впливом подій. Невже доленосний збіг? Я знаю і відчуваю, як ви зараз посміхаєтесь всередені себе. "Дурненька дівчинка понавигадувала собі...". Згодна з вами, проте мені це видається якимось ненормальним. Я читаю книгу далі...
  Описується сімейне життя однієї пари. Досить незвичайне. Я в шоці. Ні, я не Сєрьожа Звєрєв. Я не зірка. Я просто в шоці. Дивуєтесь, як можна бути в шоці від книжки?
  А я дивуюся, звідки Улицька знає про те, чого я хочу в сімейному житті, яке, звичайно, ще за таким далеким інертно синім небокраєм, що... загалом, ще рано.
  Проте, це знов збіг. В той же день. Може, я психічно хвора? Гг)))) Круто.

Привіт Юкраїнці !!!!!

Так от до Вас шановні питання: що повинна робити ЛЮДИНА щоб жити з чистим серцем та совістю?

 

Давно вже не проводив Клубів. То одне не складається, то інше.

Але скільки ж можна тягнути та відкладати? Невже так робиться?

Тому, виправляюсь. Відновляю діяльність Клуба. Тим більше, що мені ця справа дійсно подобається, і я точно знаю, яку велику користь можна отримати для себе зараз, та і на далі кожному з тих, хто приймає участь.

Всі анонси, як завжди, можна подивитись на сторінці Клуба. (на якій я вже давно хочу оновити дизайн, переробити трішки, і зробити сайт більш персональним, зручним та приємним для ока)

Тож, ласкаво прошу всіх в гості

Щиро ваш, Миколка - клубобізнескіношнік

---

Як кажуть в народі - "Кожний кулік своє болото хвалить"

Мудрість? Чи прикмета? І те і інше. З будь-якої прикмети, на мій погляд, можна взяти щось собі корисне. Тому, в прикметах безліч мудрості та досвіду для всіх.

Кулік навіщо хвалить своє болото (гніздо)? Щоб самка обрала саме його... і там вже далі по природньому задуму... А природа - розумна.

Лише тільки кулік це робить? Та ні, всі чимось хваляться, намагаючись пригорнути увагу тих, хто їх цікавить. Рослини - квітнуть і пахнуть, щоб комахи їх опилювали. Тварини - бьються між собою, змагаються за право бути першим. Доводять свою неперевершеність.

А люди? Що роблять люди? Тут я помітив 2 різних підходи до справи:

1) Робити як каже природа - хвалитись, доводити, що найкращий, прикрашати, прибрехувати... Аби тільки заволодіти увагою. Тобто, "болото" у всіх практично однакове, просто різні маркетингові підходи до його рекламування

2) Робити як каже розум - створити з себе, або свого "болота" таке, щоб іншим і доводити нічого не було потрібно, а всі і так бачили неперевершеність. Тоді вже "болота" між собою по суті різняться. І необхідність зосереджуватись на рекламі та маркетингу практично зникає.

І в першому, і в другому випадку витрати часу та зусиль приблизно однакові. Але часто люди не створюють щось нове та якісне, а копіюють вже існуюче та популярне, дублікуючи та клонуючи "болота"... Користі не прибуває... Лише зростають витрати на рекламу... Зростають ціни.... і таке далі.

Сам я, коли усвідомив такий стан речей, обрав шлях створення саме нового, кращого світу, починаючи з самого себе.

Коли мені приходить думка, як самому стати кращим, ближчим до природи та до людей, або як зробити щось нове, цікаве та корисне, то я докладаю максимум зусиль для того, щоб це реалізувати. Коли я можу чимось допомогти людям - я допомогаю. Коли є корисна порада - ділюсь.

Часу на "піар свого болота" практично не залишається... Але навіщо мені піар? Хай люди самі оцінюють - у них для цього розум є. А дурити їм розум рекламно-маркетинговими штучками - це вже давно не мої заходи (-:

____________

Щастя вам, любі друзі!

Щиро ваш, Миколка, який вірить, що зробити світ кращим - може кожна людина, і доводить це своїм прикладом.

---

Телефонує мені сьогодні один з моїх старих приятелів (собутильників)... 

-          Привет, Колян!

-          Привіт, Фоміч

-          Как твоё «ого-го»?

-          Чудненько, як завжди, зростає та тішиться. Ось, читаю зараз в інтернеті про різні добавки Е***

-          И что пишут?

-          Різні неприємні факти

-          Ага, пусть пишут, а я всё-равно считаю, что жить надо по-полной! От жизни надо брать всё! Какая раз ница, всё-равно все умрём! А так хоть не обидно будет, что прожил всю жизнь напрасно, так и не испытав всего кайфа!

-          Тобі хочеться кайфа? Сунь руку в сірну кислоту.

-          Та не, это неприязно

-          Звідки ти знаєш? Ти ж ніколи не пробував!

-          Я читал и видел по телевізору – мне этого достаточно! Чтоб знать, что это опасно!

-          Та ну… в книгах інформація застаріла, а в телевізорі – просто актера найняли. Йому гроші платять, щоб він тобі мозок дурив! Сірна кислота це круто! Тобі обов’язково сподобається!

-          Не, Колян! Не хочу без руки остаться!

-          Тю, подумаєш… рука… зробиш собі протез!

-          Протез – не удобен!

-          Та ти не пробував! Дуже зручно! Багато людей ходить із протезами.

-          Не-не-не! Мне моя живая рука дороже всего. Ни за какие коврижки не стану ею рисковать!

-          Ага… добре, тоді не руку!… Нирки та печінку тобі все-одно не  шкода, ти ж кожного дня п’єш пиво або горілку! …

-          …

-          …

… і обидва замислились – кожний про своє …

---

Період "В". Це той, що йде після періода "ПЕРЕД". 

У мене він був жахливим, бридким і огидним. Якими б очима не дивитись - він у мене таким і був. Бо замість любові я розвинув в собі ненавість. Ненавість до себе.

Все починається з людини. Кожний живе в своєму власному світі. Хтось в щасливому, хтось в жорстокому. Хтось в голодному та холодному, а хтось в настільки переповненому благами, що його аж нудить від цього. Але в першу чергу - це особисто його світ.

Я жив в недовірі та ненависті до всесвіту (тобто, до самого себе). Я не хочу звинувачувати батька в своїх невдачах, хоча він і міг стати найвіроємнішою причиною моєї психологічної травми з самого дитинства. Я не хочу звинувачувати матір або брата... Взагалі, зараз розумію, що це не має сенсу когось звинувачувати в своєму стані окрім самого себе. 

Люди мене не розуміли не тому, що я такий унікальний, чи ні у кого не було схожих проблем. Скоріш я сам заважав їм це зробити. Я брехав на кожному кроці. Всім хто мені траплявся. Брехав і на користь собі і на шкоду... Чому? Не знаю. Мабуть, мені не хотілось жити тим життям, яким я жив на той час, а як змінити його я ще не знав, і робив все по-дитячому.  Знаєте, як дитина заплющує собі очі, щоб її ніхто не бачив? Ось приблизно так я всім брехав про своє життя для того, щоб змінити свою реальність. 

Якщо розкласти це лайно по полицях, то смердіти буде довго і неприємно... але розібране, відсортоване та перероблене лайно обов'язково стає корисним здобрювачем, навіть якщо глибоко закопати - то просто перетвориться на перегній, торф або копалини. З переробленого культивованого лайна як не вертись, виходить щось корисне.

Якщо ж не розкладати, не роздивлятись, і взагалі не звертати увагу на той фекальний прошарок, яким обростаєш під час життя в брехні та ненависті, то починаються величезні неприємнощі.. Воно вживляється в шкіру та тіло, стає часткою тебе самого, невід'ємним атрибутом життя та всього світу навколо. Яким бачиться світ, якщо дивитись на нього очіма, що заліплені лайном? Відповім - світу неможливо роздивитись, бо бачиш лише те саме лайно.

Я покрився прищами... Я став багато пиячити. В 18 років з завзятого агітатора проти паління я перетворився на нікотино-залежну людину... Я набрав за 2 роки більше 30 кіло зайвої ваги... Я став таким, яким я себе уявляв - бридким, огидним, мерзотним... Я не вірив самому собі, і не вірив нікому навколо.. І кожного дня я робив щось таке, щоб зробити своє життя кращим... щоб впевнитись в тому, що життя - саме таке лайно, яким я його бачу. 

Хмм... тоді у мене був штик-ніж, автомат... тоді я писав вірші про смерть... і думав про смерть... і пів сотні разів ледь не загинув від нещасних випадків... я командував собою, і дозволяв це робити іншим людям навколо себе... Я хотів перетворитись на бездумного безрадісного робота, підкоритись програмі та плисти по течії життя в маріхуановому дурмані на зважаючи ні на що навколо... Все було заліплено лайном...

А іноді лайно підсихало та відлущувалось... І я бачив проблиски світла... Справжнього, незвичного, примарливого... Давно забутого світла, про яке я так мріяв, я віра в яке всеж зберігалась десь в куточках моєї душі... І тоді я намагався вибратись з того бруду, що мене обліпив з усіх боків, і ... вмазувався в той, який ще раніше разкидував навколо... Світло знову зникало.

Я мабуть і одружився для того, щоб впевнитись, що щастя не буває навіть в родинному союзі... Що все-одно буде зрада.. Підсвідомо я завжди на це очикував... Не від себе чекав, а від свого батька своєї дружини. Сам собі я не міг дозволити зраду. Зрадити мене міг хто завгодно, окрім мене самого. Бо якби це зробив я, то я б дізнався правду. Я б дізнався правду про себе та про своє лайно, про ті вонючі маси, які я розповсюджував навколо себе. Правду знати боляче... Правду взагалі мало хто хоче знати... 

Мало хто хоче змінити свої думки щоб позбутись постійних головних болів та депресій. Простіше купити таблетки в аптеці. Мало хто хоче знати правду про свої думки, про їх природу, про причини та наслідки... Це боляче. Ніколи не хочеться звинувачувати самого себе у всіх своїх негараздах. Не хочеться брати на себе біль та відповідальність. Простіше зкинути на когось... бажано - стороннього, але можна і на близьку людину - вона теж зтерпить... якщо помітить... бо близькі так само нічого не бачать через власний прошарок фекалій - так само зайняті захистом самих себе від проблем, болю та неприємнощів.

Дружина мені зрадила... У неї не було іншого вибору. Вона чесно намагалась не робити цього, але я завжди досягаю своєї мети. Якщо я поставив собі за мету довести всьому світові, що всі і все - непотріб, сміття та лайно, то я це зроблю. Справ-то - просто самому в це повірити... А якщо ще хтось таку ідею підтримає - то це вже його власні таргани та проблеми. Мене вони не стосуються.

Я довів себе... остаточно... я вбив себе, потім почав заражати всіх навколо... Я вбив свого батька свєю глухістю та черствістю.. Я зізнаю свою долю провини в його долі. Я потягнув за собою сестру та брата... Іноді намагався туди ж і свою матусю втрутити. Але моя мати світла. Світла і добра. Я б не зміг їй нічого зробити. Лайно тільки до лайна прилипає... А на чисте та захищене - не зможе.

Я загубив друзів. Частина відгорнулась від мене самостійно, інших я сам послав куди далі через абміції ненависть дурість. Практично - залишився сам на сам... і обізвався жьівотньім... І став жити за правилами тварини - "не гадь там де живеш", "не ламай гілку, на який сидиш", "розвивайся, бо виживають лише найміцніші та найжвавіші". Прийшлось відтряхувати лайно з очей та інших частин тіла... Почав вчитись жити по-новому... По-доброму. Не знищуючи самого себе та світ навколо себе

Не знаю, чи врятувало це мене від загибелі, чи не врятувало, а просто захистило... Але я досі живий.

Рік тому, 7 серпня, цей період "В" у мене закінчився, і почався новий період "ПІСЛЯ".

про цей період напишу потім... не знаю коли.. коли відійду від шоку з тієї правди, яку сам про своє минуле наколупав )-:

---

Щастя вам, любі друзі!

І хай вам ваше правда ніколи не стане смертельно болючою. 

Живіть чесно та відверто.

Я люблю себе вас, люди!

---