Збитки кожного сягнули 10 тисяч гривень.

Замість обіцяного державою навчання в найкращих університетах Європи, найталановитіші студенти України дістали збитки приблизно в 10 тисяч гривень на марне оформлення документів. У Міносвіти та вітчизняних вишах визнавати не те, що своєї провини, а навіть наявності проблеми ледве чи хочуть, ідеться в сюжеті ТСН.

Цього року держава вдруге мала б оплатити 180 найкращим студентам навчання за кордоном, аби ті потім повернулися до України та працювали на її користь. Молоді люди, що пройшли відбір, повірили обіцянкам чиновників і заходилися витрачатися за оформлення віз і документів.

Однак обіцяних грошей студенти так і не отримали. Їхні спеціальні карткові рахунки порожні, а європейські вузи задарма навчати нікого не збираються. І попереджають, що в разі несплати своєчасно всієї необхідної суми, на українські місця знайдуться інші охочі. Відтак молоді співвітчизники відверто шкодують, що довірилися державі та зв'язалися з її програмою замість шукати щастя в здобутті стипендії від Євросоюзу.

"На цей момент особисто я витратив уже більше тисячі євро. Ці гроші в мене пішли на оплату першого семестру навчання в Австрії, резервування гуртожитку, оформлення документів, проїзд до Києва і назад", - розповів херсонський студент Костянтин Барабанов.

Міністр освіти Дмитро Табачник запевнив, що про такі проблеми чує вперше. За його статистикою, усе гаразд – студенти їдуть за кордон. Хоча із загальної вартості програми, 45 млн гривень, на вересень виділили менше половини. Урядовець вважає, що під його гарантії виші повинні були сплатити свої гроші.

"Університети навіть з коштів спецрахунку заплатили, і міністерство гарантує поверненя. Тому що на виконання цієї програми у бюджеті було передбачено на жовтень-листопад. Тобто ми одержимо кошти в жовтні-листопаді", - пояснив Табачник.

У вишах теж бадьоро рапортують: їхні спудеї на навчання за кордон виїздять і гроші з бюджету їм почали виплачувати. Хоча визнають, що студентам та закордонним університетам їх іще не перерахували, бо довго розбиралися з нюансами карткових рахунків та інших питаннях бухгалтерії.

Відео тут: http://tsn.ua/groshi/ukrayina-zirvala-zakordonne-navchannya-svoyih-naytalanovitishih-studentiv.html

Звернення Президента України Віктора Ющенка (2005-2010 р.р.) з нагоди Дня Незалежності України

13:44, 24 Серпня



24 серпня 1991 року - це найбільше свято моєї нації. Велич цього дня полягає в тому, що найбільша мрія наших дідів-прадідів - це бачити свою землю незалежною, а націю - суверенною.
Наше становлення починається не з Радянської України. Ми одна з древніх європейських націй. Наша земля, безумовно, була колискою світової цивілізації. Ми європейська історична нація, яка пережила геноциди, тоталітарні імперії, переслідування. Жодна нація в світі стільки не заплатила за своє визначення.
Ми пережили геноцид-голодомор, який забрав у нас 10 мільйонів українців. Ми пережили небачені політичні репресії. Сибір наш найбільший цвинтар.
Сьогодні відбувається те, що найбільше забирає нашу силу, - це знищення всього українського. У нас сьогодні забирають три базові речі - національне усвідомлення, що ти українець, що у тебе є власний національний світогляд, що з тобою твоя рідна мова, твоя культура, твої герої, а не чужі. Це забирають, починаючи з мови.
Те, щоб відбувається сьогодні у мовній політиці - це геноцид. Безумовно, це антинаціональне, антидержавне рішення. У ХХІ столітті небезпечна гуманітарна окупація, коли у тебе спочатку забирають мову. У нас забирають вільну думку, вільне слово. Право фундаментальне, яке існує в демократії, - це право твого вибору. Тяжка дискусія в Україні, бо дві третини нації до цього ставляться помірковано. Мене це не тішить. Бо тут іде водорозділ - що ти обираєш, що є твоїм світоглядом. Ти можеш обрати вклади ощадного банку, пенсію, зарплату. Але я гарантую, що не буде реалізована жодна програма, яку я назвав. Тому що це - високі соціальні і економічні стандарти - відбуваються тоді, коли ти виконав інше своє призначення - сформував цільну об'єднану помісну націю. Націю, яка не живе в протиріччях. Найвища пенсія, зарплата, соціальний захист там, де обрали демократію. Не пенсію обрали, а демократію. Завжди демократія дає високі стандарти.
Свобода - це поняття не тільки політичне. Це поняття економічне, раціональне. Мені боляче, що часто нація знаходиться у виборі між хлібом і свободою. І дуже часто ключові політичні гравці сьогодні вам говорять про хліб.
Нам треба обирати свободу. Нам треба обирати демократію у найширшому значенні цього слова. І третя позиція - це європейськість. Це є спосіб формування твого світогляду. Це не говорить про те, що ти повинен бути позбавлений свого рідного, автохтонного. Ти просто повинен бутив вільним, ти просто повинен бути толерантним, ти просто повинен будувати своє життя на засадах патріотизму.
Подаймо один одному руки, продемонструймо, що ми одна нація. І цей урок якраз і вимагається обставинами і Господом Богом у тих викликах, які ми зараз переживаємо
Сьогодні час гордитися Україною, гордитися своєю нацією. Пора стати українцем. І не менш важливо - захистити Україну. Захистити українське.
З кожним роком ми будемо переоцінювати у ліпшу сторону день нашого суверенітету, тому що подія, яка сталася 21 рік тому, - це подія, яку будуть краще розуміти наші діти та онуки.
Я бажаю українській нації процвітання і довгих років життя у цих здобутках .
Один раз назавжди засвоїти уроки, які проходила будь-яка інша нація в часи свого становлення. Вирішення національного питання - це по суті є національна ідея. Станьте нацією. Нація - це спільнота. Нація - це не населення. Ніхто, хто не вирішив тему національної свідомості, консолідації і єдності, не проводив успішних економічних чи соціальних реформ. Жодна нація. Нема домінанти економічної над домінантою національною. Для більшості політичних сил це не на порядку денному.
Коли сьогодні дивишся на Україну, на політичну дискусію, від чого серце пече? А найбільше пече від того, що ми починаємо звикати до війни, нас закликають до ударів. І боляче. що мова йде про українця з одної сторони, і українця з іншої сторони. Я хочу змін, але я не хочу війни. Нам треба навчитися полемізувати, вести дискусію, але не забувати, що пріоритет номер один - це нація, це держава, і те, як ми разом можемо розробити план завтрашнього дня для 46 мільйонів.
Завершити полеміку у цьому питанні можна одним - мрією, думкою Тараса Шевченка, у саму гірку хвилину коли він звертався. що він хотів просити в Бога, про що він благав - єдиномисліє і правдолюбіє пошли. Якщо ми це питання вирішуємо, якщо ми стаємо одне ціле - українцями, і для нас немає будь-кого дорожчого, ніж один для одного, і всі ці імперські розводи, на яких ми живемо вже 350 років - це злочин проти моєї нації, чим швидше ми відмежуємося, вирішимо його, тим швидше ми вирішимо питання пенсії, зарплати і високих стандартів.
Одномоментно це не робиться. можливо нам цілі покоління треба віддати щоб ми дійшли до базових консолідуючих питань національного становлення. але саме головне - просто рухатися, іти в цьому напрямку, не лукавить із собою. Сповідувати ті аксіоми, на яких відбувалося становлення щасливих націй. Для мене це аксіома.
Нація знаходиться у своєму становленні. У нас є суверенна держава - нам треба створити націю. Тому я живу в світі цих аксіом національних, бо переконаний, яку б оцінку хто не давав, ми є найкраща нація, яка пройшла самі великі муки і яка цьому світу дала багато начал, засад, починаючи від свободи, демократії...Українська земля породила десятки ознак. які стали потім надбанням світової цивілізацією. Я зажди пишаюсь своєю нацією і я зажди буду необ'єктивний до неї, бо занадто люблю.
http://www.razom.org.ua/news/14630/


Віктор Ющенко: "Я не переконаний, що правляча партія зможе демократично передати владу"

 Із "мерседеса" виходить 58-річний Віктор Ющенко, президент України 2005-2010 років. Розмовляє по мобільному. На першому поверсі у великій залі партійного офісу "Нашої України" на столичному Подолі його чекають голови обласних штабів. Мають провести нараду.

— Кава, чай, водка, самогон? — жартує до нас Ющенко. Каже, що за часів президентства "підсів" на каву. Замовляє секретарці лате.

Кабінет оздоблений деревом. За склом у шафах багато книжок та журналів. Посередині — дерев'яний стіл, на якому викладені писанки. Стоять пляшки з мінералкою, ваза з цукерками та засушеною калиною. Навпроти — камін, над яким висить портрет Тараса Шевченка.

Як змінилося ваше життя за два з половиною роки після президентства? Про що були ваші думки?
— Коли відходиш від тієї служби, яка була останні п'ять років, природно, береш паузу. Нація зробила вибір. Я його не поділяю, але поважаю свою націю. Далі моє завдання зробити так, щоб вона була мудрішою, жила найдостойніше. У нас має бути один пріоритет — національний. Програєш національне питання — ні пенсія, ні зарплата, ні соціальна допомога — ніщо тобі не буде за радість. Рано чи пізно це все розвалиться.

Що для вас означає підписаний Януковичем мовний закон?
— На поверхні є чисто технологічний прийом, мета якого — найпростішим способом мобілізувати електорат.

Яким було би правильне вирішення мовного питання?
— Дехто так легко каже:"Давайте змінимо Януковича, Табачника, і проблем не буде". Насправді треба копнути глибше. Я дуже критично ставлюся до міністра освіти, але кажу: його породило декілька мільйонів людей, які обрали діючу владу і мають приблизно такі ж думки щодо моєї рідної мови, як пан Табачник. Якщо хочемо вигравати українське питання — треба вигравати не на деклараціях, а в діалозі. Робити таку політику, яка множила б із кожним днем український простір, українців.

Хто цей діалог має вести?
— Влада. Для чого політичні сили? Щоб протиріччя у суспільстві вирішувати не на полі громадянської війни, майданах, революціях, а в діалозі. Однак сьогоднішній діалог між політичними гравцями, особливо першої ліги, не дає прикладу, як тягнутися до кращого. Він мені як громадянину пропонує звикати до мілітарної тематики: фронт, війна, агресія. У дикому суспільстві це може бути. У цивілізованому — є діалог, програма, де сказано: "У мене є гарний план для України". Можливо, у когось є кращий, давайте обговоримо. Так робиться прогрес. А у нас 90 відсотків людської енергії тратиться, щоб показати, що хтось нездара, а той — іще гірший. І тоді може бути Янукович-2, Янукович-3.
Опозиція каже, що ми маємо бездарну неукраїнську владу. Її треба замінити. Згоден. Але це все рівно, що прийти у храм і сказати: "Бог — є". Це зрозуміло. Владу треба змінити, але на кого? Який план нашого життя на завтра? Зараз у демократичному корпусі йде самопоїдання — своїх же братів.

Які основні загрози існують для України?
— Найбільша нас супроводжує вже 22-й рік — слабка національна інтеграція. Проявляється вона в тому, що по більшості ключових, націєутворюючих питань відсутня дискусія.
Ми стали ізольованіші від зовнішнього світу. Таке враження, що стосовно України взяли політичну паузу. Дехто з українських політиків каже, що треба дати уроки владі — закликати Захід до ізоляції, бойкоту спортивних ігор, зовнішньовідомчих зустрічей і так далі. Я не хотів би, щоб стосунки між двома-чотирма-шістьма особами перекладалися на перспективи 46 мільйонів. Якщо сьогодні не втілюватиметься євроінтеграційна політика, майте на увазі, піде зворотний процес. Потрібні будуть не рік і не п'ять, щоб повернутися до точки, в якій ми є зараз. Свідомо чи несвідомо автори такої політики штовхають українців до втрати діалогу з нашими партнерами у Європі, світі. Це підштовхування України до білоруського варіанту.

25 серпня — "екватор" президентського терміну Віктора Януковича. Які його основні помилки?
— У клубі президентів давати оцінки не прийнято, бо це характеризує гірше тебе. Я скоріше говорив би про процес, чому ми програли як нація. Найбільше варто сумувати через те, що всередині країни ми нестабільні, менш інтегровані, з'явилося більше тріщин із різних питань. Ми не такі рідні, як п'ять років тому. "Політика приниження" сягнула загальнонаціонального масштабу.

За чим не зробленим за час президентства жалкуєте?
— Я дуже вірив у свою націю. Вона пройшла такі складні випробування, що ці пласти пам'яті сягають не п'ятьох і не 10 років. Розуміння таких речей штовхає тебе до рішення — або ти як президент ставиш задачу вивести націю на свою стежку, або ти політик-флюгер, що думає, як виграти наступні вибори, — і впадаєш у популізм. Я вибрав першу дорогу, хоч добре розумів, що це не буде оцінене нинішнім поколінням. Це — світогляд, який у тобі. Який приніс твій батько, дали мама, твої колеги, побратими — ті люди, з якими ти проводив цілі шматки свого життя.

Якими словами достукатися до кількох мільйонів "табачників" і відучити бити братів у спину? Треба говорити про історію, релігію?
— Є також інші речі. Економічний прогрес, реформування — це чутлива механіка. Я людина, що зробила національну грошову реформу, яку вважають найкращою в Європі за післявоєнний період. Економіка — проста наука. Потребує одного — клімату. З 1991-го по 2004 рік в Україну було вкладено $6,7 млрд інвестицій. З 2005-го по 2009-й — $36,6 млрд. Економіка не дасть продукцію, якщо в неї не вклали — чи в землю, чи в рухомі або нерухомі активи. Треба привнести кров в економіку, і буде віддача. Будуть робочі місця, буде пристойний валовий продукт. Тоді не треба займатися популізмом. Оці 30 мільярдів прийшли під мій політичний курс. Зараз минає серпень 2012 року, і за ці вісім місяців від нас утекли $4,5-5 млрд.

Експерти не дуже вірять у вашу політичну силу. На що розраховуєте під час виборів?
— Хочемо донести до українців те, що вони до кінця не почули. Але не криком, не біґборди розмальовувати на дорогах. Головне — встигнути пояснити, що у вищій лізі працюють два монстри — Партія регіонів і "Батьківщина". Вони грають на пониження вибору і якості української політики. Це війна. Тому ми звикли, що в нас оці слова "фронт", "агресія" — атрибутика повсякденного політичного життя. Я не переконаний, що правляча партія вже зможе демократично передати владу. Не переконаний, що ті, хто прагнуть влади, — чесно й демократично її можуть здобути. Тому їм потрібні "фронти". Якщо уважно подивитися на історію останніх чотирьох-п'яти років, найболючіші для українського життя рішення, як правило, приймалися "ширкою" (назва широкої коаліції Партії регіонів і "Батьківщини", що не відбулася. — "ГПУ"). Найганебнішу для економічної історії України Московську газову угоду ініціювала і провела "Батьківщина". У нас уже понад $12 млрд штрафів за невибраний газ. Нас називають четвертою країною світу з переддефолтним станом.
А хто прийняв закон про мови? Партія регіонів? Ні. Їй ніколи не вистачало мандатів. 30 голосів додали "легіонери" з так званої демократичної сили, яка була в опозиції. Як третина списку "Батьківщини" стали "тушками"? Суміш опозиції та влади призвела до того, що об'єднали в один виборчий закон гірший варіант пропорційної системи із закритими політичними списками і гірший варіант мажоритарної частини виборів із кримінальним підтекстом. Ми проведемо чесні вибори? Ні!

А якими будуть вибори?
— Не було в нас більшого закону із провокативними можливостями фальсифікацій, ніж цей. Ми не отримали відповіді на питання депутатської недоторканності. Тому в політику далі йде криміналітет, дуже часто рецидивісти. І це рішення підтримала опозиція.
2009 року до мене прийшла прем'єр-міністр і подала текст нової Конституції. За нею 226 депутатів у парламенті призначають президента. По суті — довічна влада. Виборів нема. Другий розділ — таке ж вічне, пожиттєве формування інституту глави уряду. Прем'єр каже: "Пане президенте, можливо, ви подасте проект цієї Конституції? А якщо — ні, то це зроблять інші". Мої слова приблизно були такі: "Доки я президент України, ви ніколи не будете обирати майбутнього главу держави "ширкою" в парламенті". Через певні канали я попередив обидві сторони: тільки-но в українському парламенті з'являється ця макулатура, я оголошую дострокові президентські вибори. І через кілька днів, як відомо, у Києво-Печерській лаврі одна зі сторін сказала: "Та де вона взялася, ця ідея? Та ніколи". І так далі.
Я переконаний, що українська демократія у своїй основі безповоротна. Але сьогодні ми у такому стані, що дуже важливий голос патріотичної сили. Питання, почують його чи ні, приватно для мене не таке важливе.

Тобто чи пройдете ви до парламенту, чи ні — неважливо?
— Так. Хоча я й сам себе запитую: якщо українцеві це байдуже — жити у своїй державі, говорити своєю мовою, ходити у свою церкву, мати своїх героїв, проводити економічні реформи, солідаризуватися з Європою, бути відкритими й демократичними, — тоді як можна досягти того, чого хоче кожна людина? Не буває високої зарплати в країні тоталітарного режиму. Хочеш добробуту — потурбуйся про демократію. Вільна людина набагато продуктивніша й цікавіша, ніж раб. Якщо ви обираєте свободу — демократія дасть вам і хліб, і волю.

Ющенко входив до шістки найкращих банкірів світу
Віктор Ющенко народився 23 лютого 1954 року в селі Хоружівка Недригайлівського району Сумщини. Закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. Працював у Держбанку та банку "Україна". З 1993-го по 1999 рік — голова правління Національного банку. За його керівництва замість купонокарбованців була успішно запущена в обіг національна валюта — гривня. 1997 року за рейтингом журналу "Ґлобал файненс" Ющенко ввійшов до шістки найкращих банкірів світу.
Із 1999-го по 2001 рік на посаді прем'єр-міністра. З його урядуванням пов'язують ліквідацію боргів із пенсій і зарплат, зростання внутрішнього валового продукту та всіх соціальних виплат. Економіка перейшла від бартерних розрахунків до грошових.
2002 року очолюваний Ющенком блок партій "Наша Україна" набрав на виборах до Верховної Ради 24,7% голосів і посів перше місце.
2004-го Віктор Ющенко — кандидат у президенти України. Незадовго до виборів був отруєний. Справу розслідують дотепер. У першому турі переміг головного свого опонента, висуванця влади й тодішнього прем'єра Віктора Януковича. Другий тур виборів позначився численними порушеннями законодавства. Через це на вулиці вийшли сотні тисяч протестувальників. Події листопада — грудня 2004 року дістали назву помаранчева революція.
Перед тим як Ющенко обійняв посаду президента, Верховна Рада проголосувала конституційну реформу. Вона позбавила главу держави значної частини повноважень. Україна перейшла до парламентсько-президентської форми правління.
У вільний час малює картини, колекціонує предмети народного побуту, етнографічні раритети. Одружений. Має п'ятьох дітей та чотирьох онуків.

15:44, 27 серпня
http://gazeta.ua/articles/politics-newspaper/452151

                     Я скептично відношуся до прохань користувачів щодо поповнення бібліотеки смайликів I.UA, державними, Прапором та Гербом України. Зазвичай, і це дивно, Адмін зневажливо відноситься до думок користувачів. А враховуючи, що зараз бандити знищують все українське, то Адмін, на догоду бандитам, навряд чи піде назустріч власним користувачам. Та тут, власне, і Адміна, як такого нема. Існує який-то фантом, який називає себе Адміном. Хто він, що, невідомо...

В селі за 20 км. на північ від Золочева і за 24 км на південний схід від Бродів розташований Підгорецький замок, який є одним з найкращих в Європі зразком поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями. Побудований за проектом відомого архітектора Андре дель Аква за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Замок в Підгірцях, разом з замками Золочева та Олеська, творить так звану Золоту Підкову Львівщини ( автор ідеї Герой України, Борис Григорович Возницький). 

Духовні цінності

Любомир Гузар «Дзеркало тижня. Україна» №29, 22 серпня 2012,

Минає двадцять перший рік існування самостійної, незалежної Української держави. Ранні дев’яності роки минулого століття позначались вибухом надії, неймовірної ейфорії. Після десятиліть, а властиво — століть дуже складних обставин життя, здавалося, що для нашого народу починається новий порядок, настає золота доба. Але так не сталося.
Настрої в народі визначають зневіра та відчай. Чомусь у нас сьогодні не все грає. На якій підставі? Правдоподібно, найглибшою причиною такого стану є матеріалізм, не як теоретичне філософське вчення, а радше як неймовірна практична зажерливість. На це звернули увагу предстоятелі трьох українських традиційних Церков (УПЦ, УПЦ КП, УГКЦ) у своєму Зверненні 1 грудня 2011 року. Справді, куди не глянемо, всюди одна й та сама музика.
Останніми роками значно зросла кількість українських мільйонерів. Може, само собою це було б не найбільшим лихом, бо для народу добре мати багатих людей, але й тут якось не все ладиться. Адже дуже велика частина населення впродовж тих самих років убожіє, відчуває брак засобів для нормального, спокійного, вповні захищеного щоденного життя, як це личило б громадянам багатої країни, про що дедалі більше й гучніше говориться. Мабуть, кожному зрозуміло, що зацікавлення засобами щоденного життя дуже відрізняється від жадоби матеріальних благ та тих привілеїв чи проклять, які приносить із собою непомірне багатство.
На багатьох ділянках суспільного життя за найвище добро поставлено матеріальні блага. Влада, чинна чи бажана, зосереджена на збагаченні, радше власному, ніж народу. В політичному житті за місце у списку кандидатів треба чимало заплатити, а мажоритарним кандидатам не можна вірити, бо себе продадуть. Фальсифікація «волевиявлення», як і збирання підписів чи проведення зібрань, уже відкрито і безсоромно оплачується ще далеко до самої дати голосування. Уми високих посадовців зациклені на фінансах: кредити, інвестиції, сплата податків, пенсії, соціальні виплати тощо. Тим часом слухачі їхніх заяв відчувають щораз більшу прірву між словами та дійсністю. Велика індустрія старається задавати тон державній політиці виключно задля збагачення кількох родин. Щасливий той, кому вдасться відбитися від рейдерського нападу. Середні і малі підприємства борються за своє існування. На всіх рівнях фінансових відомств усі справи можна легко залагодити за кілька годин, поклавши наповнений умовними одиницями конверт на стіл відповідного чиновника. Земельну ділянку, навіть якщо на ній містилася історична будівля або вона законом відведена під культову споруду, можна віддати під комерційне використання. Свободою слова володіють власники ЗМІ. Відсоток державного бюджету на науку та культуру мізерний. Натомість від перших класів початкової школи до закінчення вищих студій треба платити: за вступ, за переведення з курсу на курс і випуск, а академічним ступенем можна прикраситися навіть без зайвого навчального зусилля.
Що вже казати про судову гілку влади: народ не має довір’я ні до правозахисних, ні до судових установ. Багатій людині не потрібно турбуватися про свої манери керування автомобілем. Навіть якщо їй і трапиться когось поважно «потурбувати», вона тим не переймається. Одне слово, все вище сказане — це дуже прикрий образ нашої дійсності: за гроші і задля грошей можна все. Як твердять старші і молодші громадяни — в Україні купується і продається все. Тому цілком закономірно, що найбільшою цінністю вважається гріш.
Двадцять років життя, навіть у власній незалежній державі, не дали бажаних плодів. Матеріалістична філософія життя себе не виправдала. Незважаючи на багато милозвучних заяв, котимося до гіршого. Настав найвищий час шукати інших підходів до здорового суспільного життя, інших цінностей, за якими буде можливо розвивати справді здорове суспільне буття.
То що ж нам робити? Потрібно звернутися до інших цінностей, перевірити їх, щоб переконатися, чи можуть вони гарантувати позитивний розвиток, солідну основу для тривалого розвитку. Визначення таких цінностей — це не пошуки в темряві, це радше ствердження досвіду суспільств і народів, які на таких цінностях успішно будували своє суспільне життя. Це завдання провідної верстви суспільства, так званої інтелігенції, — належно представити такі цінності. Популярно називаємо їх духовними, але не в слові таємниця їхньої вартості, а в змісті. Нижче подаємо конкретні приклади, що ці так звані духовні цінності собою являють. Відразу видно, що вони нас уводять в інший світ. Ось вони:
Погляньмо на самих себе. Хто ми? Звідки взялися? Чи наше існування має якесь значення? Чи маємо якусь питому гідність? Чи можемо щось пізнати і зрозуміти? Чи можемо щось бажати та щось постановити? Чи можемо свобідно вибрати напрям нашого життя? Чи маємо якісь здібності? Чи маємо якісь таланти? Чи маємо змогу щось осягнути? Чи можемо щось доброго вчинити? А куди прямуємо? Який зміст і яка ціль нашого життя?
Спробуйте відповісти на всі ці питання, і напевно здивуєтесь, наскільки великою є ваша гідність. А тепер зробіть наступний крок.
Якщо ви належно зрозуміли свою власну гідність, то чи гідність вашого сусіда менша за вашу? Якщо вас варто вшанувати, то чи менше треба шанувати вашого сусіда? А якщо вам вільно щось зробити, то чи вашому сусідові менш вільно? Якщо ви людина віруюча, то вище наведені питання постануть перед вами ще яскравіше. Але навіть якщо ви не вірите у Творця, то вам відкривається розуміння дійсності, а перш за все — розуміння самого себе, про яке людина, хоча б власник цілої гори золота, навіть не мріятиме. Отже, маємо приклад однієї духовної цінності — природа людини. Коли її приймаємо, світ починає видаватися цілком інакшим.
Трапляються ситуації, і то, на жаль, не аж так рідко, коли громадянин щось стверджує, а чиновник це спростовує. Який наш висновок? Хто з цих двох не каже правди? Якби вони обидва говорили правду, наскільки б змінилася якість суспільного життя! Ось вам і друга духовна цінність — говорити правду. Як прекрасно, коли перестають торгувати правдою!
Живемо в такий історичний період, коли поінформованість є дуже важливою частиною суспільного життя. Йдеться про якість уявлень, достовірність, об’єктивність, здоровий глузд, позитивний підхід до життєвих проблем. Чи не такими повинні бути засоби масової інформації?
Уявімо собі ситуацію, де ви чиновник, ваші повноваження чітко визначені, як і ваші обов’язки-завдання. До вас приходить громадянин, котрий викладає свою потребу, яку ви без зайвих ускладнень, без жодних вимог особистого характеру ретельно та без зволікання залагоджуєте. Чи щось таке можливе? Спробуйте — і здивуєтесь, що цей громадянин відійде щиро задоволений, з погідною усмішкою на обличчі, а ви відчуєте справжнє внутрішнє задоволення.
Уявімо собі іншу конкретну ситуацію, де ви викладач. За декілька років ваші студенти нестимуть відповідальне служіння на різних ділянках життя. Є два шляхи, якими можна досягти бажаного результату: студент регулярно платить і безперебійно переходить з курсу на курс, не завдаючи собі ані найменшого клопоту, щоб чогось навчитися. Інший студент завзято працює, не зіпсутий поганим прикладом своїх багатих батьків, але зі щирим бажанням колись належно та відповідально послужити потребуючим. Кому з цих двох ви б хотіли допомогти, і в який спосіб — руйнуючи чи будуючи його характер?
Існує ціла низка соціальних зобов’язань, які уможливлюють і в свій спосіб задовольняють життєві потреби громадян, — це двосторонні відносини громадянина та держави. Громадянин виділяє свою фінансову пайку для загального блага: утримання шкіл, забезпечення охорони здоров’я, культурних установ, благодійних установ тощо. А держава, зі свого боку, захищає права своїх громадян, перш за все щодо належного забезпечення та інших умов для нормального особистого, сімейного та громадського розвитку. Є стан, який треба назвати суспільною справедливістю, де вона забезпечена на ділі, а не тільки на словах: там панує мир.
Ми дещо сказали про духовні цінності. Те, що сказане, дуже відрізняється від переконань, які тепер панують в Україні. Якщо щиро бажаємо докорінно змінити напрям розвитку нашого суспільства, мусимо змінити систему цінностей. Мусимо це робити всі разом. Велике питання, яке перед нами стоїть: чи всі ми насправді цього бажаємо? На жаль, складається враження, що ні.
Але я як християнин, а не як пустослівний політик, щиро надіюся — проти надії таки сподіваюся, — що рано чи пізно всі ми без винятку таки зберемось, сядемо разом і розпочнемо справді творчу, підкреслюю — творчу, розмову.
zn.ua
http://dt.ua/POLITICS/duhovni_tsinnosti-107478.html

Нещодавно дізнався про цілком реальні розробки у тому числі в Україні синтезу енергії за принципово новою методологією, але на заваді цьому є з одного боку дурість і неосвіченість наших урядовців КМУ на чолі з Азаровим і їх паханом проФФесором Януковичем, а з іншого боку все блокується магнатами газо-нафтових монополій, якім дешева енергія смерті подібна. Тому Азаров з Януковичем принижуються перед Путіним, щоб знизити ціну на газ, замість вкласти кілька мільярдів у новітні технології і стати незалежними і самодостатніми. Величезні мільярди вгатили в платформи на чорноморському шельфі, але ні копійки не вклали у такі перспективні проекти, як ось цей та далі по наведеним посиланням.

Проект «Лавина»

У результаті багаторічних досліджень неформальний колектив київських фізиків розробив проект під умовною назвою «Лавина», успішне виконання якого може зробити Україну незалежною від імпорту будь-яких енергоносіїв.
Йдеться про створення, виробництво та промислове використання альтернативного екологічно чистого дешевого ядерного палива, принцип спалювання якого базується не на поділі урану чи плутонію на високорадіоактивні осколки, а на злитті легких атомних ядер у стабільні хімічні елементи з виділенням лише теплової енергії. Всі компоненти цього палива в Україні є.
Кілограм майбутнього палива здатний замінити приблизно 1 тис. т мазуту.
Розрахункова собівартість електроенергії у 8 разів нижча за існуючу.
Проект не потребує великих фінансових витрат і може бути реалізований у короткі терміни.
Дешевизна проекту визначається тим, що вся необхідна апаратура вже є. Кошти передбачається витрачати лише на придбання видаткових матеріалів і зарплату виконавцям. Це 30 чоловік у шести інститутах Національної академії наук.
Швидкість виконання проекту визначається тим, що немає потреби проводити пошукові роботи, оскільки методична частина завдання опрацьована досить повно.
Перший етап — створення технології промислового виготовлення паливних елементів і оптимізація технології спалювання. Орієнтовний термін виконання — 8—10 місяців, вартість — не більше 100 тис. у.о.
Другий етап — виготовлення дослідного зразка теплового генератора потужністю не менше 1 кВт. Термін виконання — 15—18 місяців. Вартість — 300—500 тис. у.о.
Порівняємо це з витратами на піввікову мрію. Або, для прикладу, пригадаємо, що в зимовий час опалювати Україну коштує $ 2 млн./доба.
До чого ця бухгалтерія? Та до того, що все, що можна було зробити на старих запасах і голому ентузіазмі в умовах непробивного наукового скептицизму, уже зроблено. Тепер потрібно змінювати ставлення до проблеми.

Замість епілогу

5 липня 2001 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про альтернативні джерела енергії» (із поправками у другому читанні). Документ визначає правові, соціальні, економічні, екологічні та організаційні принципи використання альтернативних джерел енергії і спрямований на створення необхідних умов для розширення їх використання в ПЕК України. Одна з поправок, які пропонувалися, рекомендувала визнати необхідність досліджень з ХС, тобто, по суті, офіційно їх узаконити. Поправку наші законодавці відхилили! Очевидно, через брак інформації про стан досліджень у світі.
На дозвіллі проектанти спробували підрахувати, скільки разів вони читали у пресі, що Україні дуже потрібні нові наукоємні прогресивні технології. І десь після п’ятої сотні збилися з рахунку...
P. S. Кількість наукових установ, які відкрито працюють за тематикою ХС: США — 31, Японія — 17, Італія — 8, Франція — 4, Китай — 4, Індія — 3, Росія — 3, Німеччина — 2, Швейцарія — 1, Англія — 1, Корея — 1, Тайвань — 1, Іспанія — 1, Греція — 1, Румунія — 1, Білорусія — 1.
За експертними оцінками, кількість лабораторій, які не афішують своєї діяльності, уп’ятеро-вшестеро більша.
http://dt.ua/SOCIETY/chi_zigrie_ukrayinu_teplo_holodnogo_sintezu-26734.html

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B5%D0%B7
Ще в пошуковій багато є на тему ХС на імена: Андреа Россі і Серджіо Фокарді