Сьогодні, 5 вересня, виповнюється 771-ша річниця початку оборони Києва від монголо-татарської орди хана Батия. Пропоную розвідку керівника Київського Історичного клубу Юрія Шевчука щодо маловідомих широкому колу громадян України обставин цієї трагічної та водночас героїчної події в історії нашого народу.

                                                      Оборона Києва 1240 року.

В радянські часи інформація про взяття Києва ордою хана Батия подавалась таким чином, що місто було взяте ледь не за один день. Щось на зразок *...дочекались монголи, поки лід замерзне, переправились, почали облогу, пробили Лядські Ворота і ввірвались в місто.Перед штурмом останньої оборонної споруди - Десятинної церкви - перепочили ніч, і наступного дня за допомогою таранів зруйнували святиню. Останні оборонці загинули всі під уламками.Це сталося 6 грудня 1240 року.*

   Та тільки є факти, що руйнують цей ідеологічний міф, що покликаний був надати додаткової ваги думці про неймовірну слабкість Києва, його невпливовість та малозначущість серед міст давньої Русі вже з другої половини 12 сторіччя. Тому і з року в рік, з твору в твір впроваджувалась єдина дата - дата падіння,6грудня. А про початок неймовірного бліцкригу орди *чомусь* воліли не згадувати. Десь, перед морозами...

   Велетенська орда хана Батия підійшла до Києва 5 вересня 1240 року. Одразу кілька давньоруських літописів, причому різних за територіальним походженням: Супрасльський (західна Україна), Псковський та літопис Авраамки (Смоленськ) , вказують на цю дату початку облоги.І, відповідно, героїчної оборони киян від страшного і до того часу майже непереможного ворога.

   Певну плутанину безперечно внесли події попередньої осені - 1239 року. Тоді, після взяття давньоруських міст на лівому березі Дніпра - Переяслава, Чернігова, Новгород - Сіверського та інших, хан Менгу підійшов до Києва. Він направив послів до міста з вимогою здатися. Та кияни відмовились. А далі нерідко можна було прочитати наступне : *Подивився Менгу-хан на Київ, і вражений красою його, вирішив не руйнувати таке чудове місто*...Це мабуть єдина згадка *про сентиментальність ординців*. Насправді хан як воїн зрозумів безперспективність спроб захопити Київ з тими силами. що були в нього на той час. Різниця в оборонних спорудах навіть на тлі таких центрів князівств як Чернігів та Переяслав, виявилась переконливою. Та ще й втрати під час облог далися взнаки.

   Тож наступного року в похід на правобережжя Русі вирушила велетенська орда на чолі з ханом Батиєм. Вони мали на меті підкорити Київське та Галицько-Волинське князівства. А далі перейти Карпати і рушити війною в Центральну та Південну Європу. Відповідно до цих планів військо було змобілізоване до 150 тисяч. Принаймні так вказують літописи. І навіть якщо були характерні перебільшення, все одно загальна кількість воїнів була навряд чи значно менша. Надто значну кількість території з супротивником належало підкорити.

   Отже велетенська орда стала під Києвом. "...і не чули в місті кияни один одного через ревіння верблюдів, іржання коней, скрип возів". Тепер ті, хто знає Київ - якби орда стояла на лівому березі Дніпра, який аж ніяк не був вужчим, ніж нині, чи було б такий гамір настільки чутно, як вказав літописець? Отож ...

   Далі - облога. Вона з військової точки зору має забезпечити кілька завдань. Позбавити місто можливості поповнення запасів їжі, відрізати від можливої допомоги та виходу з міста як військ, так і окремих громадян. Тепер знову уявімо собі, яким чином це можна було забезпечити з Дарниці чи Троєщини. Повне безглуздя...

   Нарешті. ще одна підстава назавжди поховати міф про очікування на другому березі Дніпра. Провіант. За рік, в 1239, орда вже пройшлась лівим берегом. Тож мало що залишилось для забезпечення потреб величезної армії. Міфотворці *забули*  про похід Наполеона 1812 та повернення тим же шляхом. А навряд чи французи лютували більше ординців...Казки про *очікування льоду для переправи* для тих, хто не знає про існування на Дніпрі від Чорного моря до Києва кількох бродів. Орді вони були відомі ще з 1223р, після Калки. Тоді вони дійшли аж до Зарубу - кількадесят кілометрів південніше Трипілля. 

   Пройшовши через Поросся з його лінією оборони з боями-облогами, хан Батий 5 вересня оточив Київ. Частина війська розійшлась навколо для впокорення малих населених пунктів та поповнення запасів їжі. І звичайно ж - бранців. Основне військо почало облогу. Великою спокусою для Батия було першим прорвати оборону Золотих Воріт, що до того часу не вдавалось нікому. Але лише з невеликим загоном дружини Данила Галицького на чолі з воєводою тисяцьким Дмитром київське ополчення відбило багаточисленні штурми. Адже багато чоловіків мали бойовий досвід, в тому числі і в дружинах різних князів. А славетні київські самостріли (арбалети), що за два сторіччя стали основою герба міста, в руках вмілих стрільців досить добре впорались з найкращими обладунками знатних ординських воїнів.

   Виснажлива оборона лінії міста Ярослава продовжувалась понад 10 тижнів. Далі знову деяка плутанина. Одні джерела вказують падіння міста на 19 листопада. Інші - 6 грудня. Можливо, це через різні дати падіння різних ліній оборони. Адже була ще і лінія міста Володимира. В будь-якому випадку далеко не такі слабкі як гадалось Лядські ворота ( рів-17м ширина,8м - глибина ! та ще багатометровий вал. Це було встановлено під час реконструкції Майдану в 2001 році. Тоді ж відкопали частину Лядських воріт із заборолами - стінами фортеці. Але вночі *раптом* багатотонна бетонна балка впала на безцінні залишки. Цей злочин тодішньої зажерливої як і всі інші до забудов київської влади ще потребує розслідування та покарання). Тому лише після замерзання Козиного болота та рову перед валом і воротами орда змогла наблизити свої найсучасніші на той час метальні машини-пороки на вбивчу для стін відстань. Після пробиття частини стіни в запеклій битві найкращі воїни орди змогли попри втрати та опір киян ввірватися в місто. А далі розпочались бої за кожний будинок. Так дійшло до лінії міста Володимира. Наступ ворога зупинили. Настав перепочинок - сил не залишилось навіть у ординців. Скільки тривала оборона фортеці Володимира - незрозуміло. Можливо один день. Можливо з 19 по 6. Відома дата падіння останнього рубежу киян Десятинної церкви - 6 грудня. Сьогодні на тому місці є пам'ятна кам'яна брила оборонцям Києва.

   Спекуляції щодо тривалості оборони не були єдиними. Сторіччями втокмачували в голови думку про повне знищення Києва з усіма жителями і майже повне припинення цивілізованого життя як міста. Та тільки не все так, як подавалось. Вже в 1246 році посол Папи Іннокентія до Орди Плано Карпіні вказував на існування в Києві *всього 200 дворів*. Але двори в Києві не були малими за:приблизними підрахунками кількість жителів у них була близько 2 000 чоловік. Із церков окрім Десятинної про знищення інших не вказувалось. На Подолі жителі швидко відновили торгівельно-ремісницькі двори. Лише Поділ в 1399р зібрав на відкуп війську хана Едигея коштів як вся *процветающая* Москва. Втрати були безперечно значними. Та місто відновилось.

   Насамкінець хотілось би нагадати нашим можновладцям про необхідність зміни дати святкування Дня Збройних Сил України. Вона чомусь припадає на...6 грудня. Не найкращий день в нашій історії. Тож варто пошукати більш позитивну для України та її війська дату. Вони є. Ми вміли перемагати. А пам'ять про простих киян, що не здавались на милість лютого ворога три місяці 1240 року має бути з нами.    

Юрій Шевчук, Центр Розвитку Патріотичних Програм.

Скандальный проект, скорее всего, повторит аферу с «Социальной картой москвича»

     Похоже, чиновники КГГА, которые в последнее время активизировали продвижение проекта «Карта киевлянина» не ожидали, что их сомнительное начинание будет активно раскритиковано представителями многих общественных и профсоюзных организаций. «Багнет» уже рассказывал, что попытка «мягко и безболезненно» провести общественные слушания, по-быстрому и «подковерно» принять нужные некоторым киевским чиновникам решения – бесславно провалились.

«Багнет»

Столиці чи то 4,5 тисяч років, чи 1200.

Столичні депутати вирішили перерахувати вік Києва. Історики називають різні дати - голова комісії Київради Бригинець говорить про вік єгипетських пірамід, екс-мер Валентин Згурський - про 2700 років, Петро Толочко - про 1529.

Проект рішення про створення комісії істориків, які повинні будуть визначити реальну дату заснування міста, винесуть на найближче засідання.

Iніціатор рішення, голова комісії з культури Олександр Бригінець, вважає, що Київ може виявитися старшим єгипетських пірамід, яким більше 4,5 тисяч років. У свою чергу історики стверджують, що, якщо почати перераховувати дати, то Київ може виявитися молодше (в цьому році столиця відзначила 1529-річчя).
"Багато історичних дат, на жаль, носять" совковий "відтінок. Це стосується і дати заснування Києва, саме тому профільний інститут повинен провести відповідні археологічні роботи, а КМДА повинна виділити гроші на проведення робіт", - пояснює Бригинець.

"1529 років - це максимальний вік столиці", - сказав газеті директор Інституту археології Петро Толочко. Його підтримує і київський історик Олександр Анісімов: "Якщо ми почнемо робити капітальне дослідження, то виявиться, що місту не більше 1200 років! Це якщо рахувати за загальноприйнятою схемою, як місце з безперервним міським поселенням. Я думаю, що це спекуляція. Депутати хочуть напередодні Євро-2012 приймати гостей, як найстаріше місто в світі ".

Між тим, у Центрі археології Києва виступають за перерахунок. "Зараз жодних нових матеріалів на доказ того, що Київ є старшим свого визначеного віку, ми не маємо. Але розкопки на Старокиївській і Замковій горах проводити потрібно. Так ми б змогли докопатися до істини", - сказав директор Центру Михайло Сагайдак. Він зазначив, що такі розкопки триватимуть не менше п'яти років і обійдуться місту в мільйони гривень.

Офіційно ж, нагадаємо, столиця цього року відзначила 1529-річчя. Екс-мер столиці Валентин Згурський, за урядування якого місто вперше відзначило свій день народження - 1500 років - також підтримує ідею перерахувати вік столиці.

"Коли ми їхали на Раду ЮНЕСКО, на якому мали вирішити питання з віком Києва, ми мали дані, що Києву, Київській Русі - 2700 років ... Я багато виступав і доводив. Але вчені ЮНЕСКО весь час нас омолоджували. У якийсь момент Патон, який був зі мною, каже: "Валя, погоджуйся на 1500 років, інакше зроблять ще молодшим". І я погодився ", - розповів Згурський.

Київ переживає скрутні часи. Столицю активно руйнують ті, хто здавалося б, обіцяв своїм виборцям дбати про розвиток міста та добробут його мешканців. Знищуються найважливіші галузі, що безпосередньо впливають на життєдіяльність 3,5-мільйонного мегаполісу: землевпорядкування, промисловість, підприємництво, транспортна та комунальна інфраструктура, екологія, культура. Ми аутсайдери серед європейських столиць. Найбільш брудна столиця Європи. Як вам такі новітні «досягнення» Києва, панове столичні можновладці?

Переважна більшість киян вже зрозуміли, що такий стан справ у столиці – далеко не випадковий збіг обставин. Це і є реальний показник ефективності роботи київської влади. Те, що відбувається у Києві за останні 5 років, можна назвати «стратегією керованого хаосу», під час реалізації якої, місто цілеспрямовано знищується, а влада отримує з цього шалені прибутки, не надто переймаючись питанням подальшого існування та розвитку столиці та життям тут майбутніх поколінь киян.

Як ще можна пояснити ситуацію, коли всупереч інтересам місцевої громади та здоровому глузду, знищувалися тисячі гектарів парків, зростали комунальні тарифи, продавалася столична земля та об’єкти комунальної власності. Деякі схеми незаконних оборудок вражають своєю цинічністю. Наприклад, оформлення ділянок землі на підставних осіб, створення «офшорних» фірм для оренди цілих гектарів землі, зміна цільового призначення земельних ділянок, проведення «нічних» засідань Київради, на яких вирішувалася доля найбільш ласих шматків столичної власності.

Чому сьогоднішній Київ значно відстає від столиць Східної Європи за рівнем розвитку та життя? Тому що, з 2006 року містом керують банкіри та бізнесмени, що узурпували систему управління містом перетворивши її на «сімейний бізнес». Київрада стала аналогом закритого акціонерного товариства, яке працює не в інтересах киян, а задовольняє бізнес-інтереси олігархів, збагачуючи їхні кишені за рахунок киян.

Головний принцип діяльності нинішньої Київської міської Ради – це бізнес-підхід, що орієнтований на отримання максимального прибутку. Це єдиний критерій оцінювання будь-яких матеріальних активів столиці. Усе, що має будь-яку цінність, розглядається як інвестиційно-привабливий об’єкт з який можна перетворити на гроші. Земельна ділянка, комунальне приміщення у центрі міста, історична пам’ятка, парк, сквер, дитячий майданчик – все має свій грошовий еквівалент. Проте гроші від подібного «сімейного бізнесу» йдуть не в міський бюджет, а в кишені «акціонерів», тобто, збагачується не місто і не кияни, а окремі столичні керівники та депутати. Саме до їхніх кишень потрапляють гроші від приватизації комунального майна, продажу та оренди землі, надання різноманітних дозволів, а також бюджетні кошти, що виділені на реконструкцій дорожніх розв’язок, оновленя парку громадського транспорту, озеленення та благоустрій міста.

Отже, конкретних питань до київської влади багато. Проте зрозуміло, що такий масштаб для своєї «підприємницької» діяльності, який був у Київі, міський голова Л. Черновецький міг отримати лише через контроль над Київрадою. Більшість що була сформована фракціями блоку Черновецького, Громадського активу Києва, Партії регіонів та блоку Литвина, одноголосно підтримувала усі запропоновані рішення. При цьому, часто багато депутатів навіть не вважали за потрібне поцікавитися, а за що саме вони голосують. Розірвати це «замкнене коло», у якому Київрада служить олігархам, а «космічний» мер відкрито розпродає місто, можливо лише одним способом – кияни мають обрати нового міського голову та депутатів міськради. Проте не все так просто.

Після перемоги на президентських виборах В.Януковича стало зрозуміло, що на владну вертикаль у столиці очікуватимуть радикальні зміни. Першим кроком стало розділення повноважень Київского міського голови та голови Київської державної адміністрації, які до цього одноосібно виконував Черновецький. Восени минулого року на посаду голови КМДА був призначений екс-міністр ЖКГ України Олександр Попов. Проте навряд чи це адміністративне призначення голови столичної адміністрації було викликане бажанням Президента знайти вихід з ситуації, що склалася у столиці.

Швидше за все, у такий «пожежний» спосіб, нова влада хотіла заспокоїти киян після результатів роботи молодої команди Черновецького та скандальних рішень Київради. Проте не треба забувати, що голова КМДА – це людина від влади. Місту потрібен мер, який здійснюватиме представництво інтересів киян, а його у столиці наразі немає. Черновецький, як номінальний мер цілком влаштовував Банкову. Певно основною причиною всіх негараздів молодої команди став переділ власності у столиці. Продані землі і комунальні підприємства починають повертати у власність міста через суд, але вже є чутки про наступну хвилю приватизації у столиці, коли звільнені активи з одних рук, зможуть опинитися у інших.

Відчувалося і небажання влади проводити вибори у Києві через низьку підтримку та ризик втратити все. У Київраді може утворитися неконтрольована більшість, а кандидат від влади не стати мером. Проте все розіграли за власним безпрограшним сценарієм: після ліквідації районних Рад у Києві, питання про дату столичних виборів перетворилося на предмет політичних торгів в контексті майбутніх виборів до Верховної Ради. Відповідно Партія регіонів зможе проводити вибори у Києві після того, як матиме власного рейтингового кандидата на посаду мера та контрольованих кандидатів-мажоритарників у депутати до Київради, які зможуть створити більшість. Після того, як у жовтні 2010 р. Конституційний Суд України визнав неконституційними зміни до Конституції внесені у 2004 році, де було зазначено, що термін повноважень депутатів місцевих рад складає 5 років, а столичних голів – 4 роки, вибори у столиці теоретично мали б відбутися у 2012 році.

Проте зараз влада не називає дату виборів у Києві керуючись політичним розрахунком та займаючи очікувальну позицію. Розглядаються варіанти провести вибори у Києві разом з виборами до Верховної Ради України у жовтні 2012 р., або ж взагалі – у 2013 р. виходячи з 5-річного терміну повноважень мерів та депутатів органів місцевого самоврядування, які були на рік продовжені внаслідок політичної реформи 2004 року. Наразі ж у Києві будується чітка адміністративна вертикаль влади, головне завдання якої – остаточно знищити прояви місцевого самоврядування у Києві та усунути киян навіть від теоретичної можливості впливати на рішення та дії влади.

Де-факто Черновецький від осені минулого року не є мером Києва. Він фактично не з’являється на робочому місці, не виконує покладені на нього обов’язки. Майже всі функції міського очільника наразі здійснює голова Київської міської державної адміністрації, при цьому радячись не з киянами, а з Кабінетом міністрів та адміністрацією Президента. Зрозуміло, що життєво важливі для столиці та киян питання, як би того не хотілося нинішній владі, не можна вирішувати адміністративним шляхом. Потрібно проводити громадські слухання з актуальних питань, детально вивчати проблеми міста, організовувати ефективний діалог з громадою міста. Це основи місцевого самоврядування будь-якого сучасного міста, а особливо столиці європейської держави.

Проте чи готова нова столична влада до широко розрекламованої відкритості та прозорості у діалозі з громадянами? Чи почує вона кожного киянина? Питання риторичне. Останні показові приклади подібної готовності до відкритості, це сутички з працівниками ринку біля станції метро «Лісова», а також передача під забудову компанії близькій до Уряду земельної ділянки на якій знаходиться стадіон «Старт», де відбувся історичний футбольний поєдинок – «матч смерті» киян з німцями.

 Вагомих причин, чому має бути відома дата проведення виборів у Києві є достатньо. По-перше, невизначеність терміну повноважень нинішнього столичного голови та депутатів Київради. По-друге, складна соціально-економічна ситуація у столиці, неможливість столичного голови Л.Черновецького якісно виконувати свої обов’язки через постійну відсутність на роботі. По-третє, фактичне управління столицею Урядом через КМДА, свідоме небажання влади проводити вибори...

Найзаплутаніша ситуація виникла з визначенням терміну повноважень нінішнього столичного голови та депутатів Київради. У частинах 1-2 ст. 141 Конституції України чітко зазначено, що п’ятирічний термін повноважень встановлюється для депутатів місцевих (сільських, селищних, міських, районних, обласних) рад та міських (сільських, селищних) голів обраних виключно на чергових виборах. Третя частина даної статті повідомляє про те, що чергові вибори сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, сільських, селищних, міських голів відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень відповідної ради чи відповідного голови, обраних на чергових виборах.

Як бачимо, ніде немає ані слова про термін повноважень осіб, що обиралися на позачергових виборах.

Дехто може вважати, що вибори нічого не змінять. Але які можуть бути альтернативи? На даний час їх просто немає. Можливо, щоб з'явився результат, киянам час привчатися відповідальніше ставитися до виборів і нести особисту відповідальність за їхній результат. Якщо обереш бандита чи злодія – тоді й не нарікай, що влада погана. Продаси свій голос за гречку чи копійчані доплати-подачки – не дивуйтеся чому ми вкотре матимемо в столиці саме ту владу, на яку дійсно заслуговуємо.

Повна відсутність відповідальності на свої вчинки – це одна з найшкідливіших звичок нашого суспільства. Звички, якої потрібно позбутися. Згадуючи відомий вислів у нашому випадку можна сказати, що нам потрібно відповідати за тих, кого ми обрали. Київ має захищати своє право на місцеве самоврядування а кияни - обрати нову відповідальну київську владу. Хочеться вірити в те, що кияни, після сумного уроку 25 травня 2008 року, коли відбулися позачергові вибори у Києві до цього часу вже зробили всі належні висновки. Якщо ж ні - нарікати немає на кого.

Дивлюся матч Україна - Франція, який проходить у Донецьку, бачу у віп-ложі татарина Ахметова та жида Суркіса і не чую підримки трибун. Донецьких уболівальникив (як і все місцеве населення) давно за гроші Ахметова перетворили у манкуртів, які не розуміють у якій країні вони живуть і які не можуть вивчвавити з себе слово "Україна".

Нещодавно на тому ж донецькому стадіоні збірна України програла грекам 0:1 - багато в чому через байдуже ставлення до рідної збірної з боку зазомбованих бандою Ахметова-Януковича місцевих уболівальних, з їх ворожим ставленням до України. Коли потрібно - вони вміють уболівати за свій "Шахтар".

Скоріше б добудували стадіони у Львові та Києві щоб українці нарешті отримали можливість підтримати рідну збірну.

І ніколи не потрібно проводити матчі збірної України у татарському Донецьку.

Попередня програма IV літературно-мистецького фестивалю «КИЇВСЬКА БАРИКАДА», імені Юрка Покальчука

(17-21 травня, м. Київ)

Організатори: Мистецьке об’єднання  «Остання Барикада»

Благодійний фонд Петра Порошенка

Міжнародний благодійний фонд «Моя Україна»

Генеральний інформаційний партнер: 5 канал

Інформаційні партнери: телеканал «ТVі», "Тоніс", "СІТІ", "Наше радіо" «Главред»,  «Майдан»,"Уніан", " Главред", «КореспонденТ»«Сумно», «Арт-Вертеп»,  «Культура та життя», «Буквоїд»,  «Книжковий простір», «Нора друк»,  «Літ акцент», «літ-клуб «Маруся»»


17 травня (вівторок), м. Київ

11:00 – Літературні зустрічі у школах, Сергій Пантюк, Іван Андрусяк, Юрко Бедрик.

13:30 - Прес-конференція в УНІАН з прямою трансляцією на 5-ому каналі. Тема: Презентація фестивалю «Київська Барикада». Учасники: Петро Порошенко (благодійний фонд Петра Порошенка), Олесь Доній (МО «Остання Барикада»), Юрій Стець (міжнародний благодійний фонд «Моя Україна»), Іван Малкович (літератор).

16:30 - Літературні зустрічі в університетах, І. Малкович (НаУКМА)


18 травня (середа), м. Київ

12:15 - Брифінг у Верховній Раді з прямою трансляцією на каналі «Рада». Тема: презентація  аудіо платівки віршів Юрка Покальчука, які записані голосами літераторів. Учасники: Олесь Доній, Юрій Стець, Брати Капранови, Сергій Пантюк та Сашко Лірник.

13:30 - Прес-конференція в УНІАН з прямою трансляцією на 5-ому каналі. Тема: дитяча українська література. Учасники: Сергій Пантюк, Сашко Лірник та Марина Порошенко (благодійний фонд Петра Порошенка), Роман Чайка (представник 5-го каналу).

14:30 - Літературні зустрічі в університетах, Олександр Ірванець.

16:30 - Літературні зустрічі в університетах, В. Шкляр, КНУ жовтий корпус.

20:30 – Презентація диску «Пако і друзі» «Купідон». Олександр Ірванець,Олег "Фагот" Михайлюта, Лесь Подерв’янський,Лірник Сашко,брати Капранови,Павло Коробчук,Світлана Поваляєва,Артем Полежака,Юрій Стець,Олесь Доній,Ксенія Омельченко,Неля Франчук,Олег Покальчук та інші


19 травня (четвер), м. Київ

12:30 - Прес-конференція в Уніан з прямою трансляцією на 5-ому каналі. Тема: презентація  аудіо платівки віршів Юрка Покальчука, які записані голосами літераторів. Учасники: Брати Капранови, Сергій Жадан та Олег Покальчук, Юрій Стець(міжнародний благодійний фонд «Моя Україна»).

14:30 - Літературні зустрічі в університетах, Сергій Жадан, (КПІ).

19:30 - Виступ гурту «Собаки в космосі»(м.Харків) та Сергія Жадана «Роут 66»


20 травня, м. Київ

11:00 - Літературні зустрічі в школах, Сашко Лірник.

12:30 - Прес-конференція в УНІАН з прямою трансляцією на 5-ому каналі. Тема:  презентація акції: «Ніч  поезії» просто неба.  Учасники: організатори фестивалю, Світлана Поваляєва, Сергій Пантюк, Олесь Доній(МО «Остання Барикада»), Яна Конотоп (представниця 5-го каналу).

16:30 - Літературні зустрічі в університетах, Андрій Курков, (КНУ).

19:30 - Великий музичний концерт з прямою трансляцією на 5-ому каналіТАРТАК, Скай, ТНМК.  Софіївська площа


21 травня, м. Київ

20:00 - Ніч  поезії просто неба, акція відбувається біля пам’ятника княгині Ольги.

Михайлівська площа. Виступи літераторів, музичний супровід бардів, вогняне шоу.

Учасники: Тарас Федюк, Олександр Ірванець, Богдан-Олег Горобчук, Олег Романенко, Карина Тумаєва, Дмитро Лазуткін, Світлана Поваляєва, Олег Покальчук, Андрій Любка, Павло Коробчук, Юлія Рій, Олександр Корж, Іван Андрусяк, Сергій Пантюк, Олег Коцарєв, Олександра Очман, Олександр Демченко, Сергій Грабар, Олена Степаненко, Артем Полежака, Роман Скиба, Ірина Шувалова


067 273 95 60 – прес –аташе фестивалю, Євгенія Абросимова

067 247 26 02 – виконавчий директор, Ксенія Омельченко.

"Остання барикада".