«Остановить российскую агрессию!»


Заявление Конгресса интеллигенции РФ против войны, самоизоляции России и реставрации тоталитаризма
05.09.2014

Граждане, Отечество в опасности — наши танки на чужой земле!

Александр Галич, 1968 год

 

Все больше и больше достоверных сведений о нахождении войск Российской Федерации на территории Украины и их участии в боевых действиях.

Все больше и больше тайных, анонимных захоронений российских граждан, военнослужащих, погибших на территории Украины, — позорных и оскорбительных.

Сегодня на нас, гражданах России, лежит ответственность за будущее. Мы допустили к власти политический режим, развернувший агрессию, и мы должны сделать все возможное, чтобы остановить третью мировую войну, пролог к которой, возможно, уже сегодня разыгрывается в Украине. Конгресс интеллигенции возник на волне протестов против аннексии Крыма. К сожалению, наши худшие ожидания подтвердились.

Сотни российских общественных деятелей, общественных и политических организаций уже заявили об антивоенной позиции. Поддерживая антивоенное обращение к президенту РФ международного общества «Мемориал», Конгресс интеллигенции требует:

    от президента России — немедленно прекратить агрессию против Украины;

     от властей России — расследовать случаи насилия и запугивания гражданских лиц- участников антивоенного движения и родственников погибших и пропавших военнослужащих;

    от руководства федеральных телевизионных каналов — прекратить агрессивную, сеющую ненависть между народами пропаганду, направленную против Украины и стран Запада; предоставить эфирное время для изложения альтернативной позиции по поводу событий в Украине.

    Конгресс интеллигенции призывает граждан России поддержать антивоенные акции и инициативы, сплотиться в широкое антивоенное движение.

Предлагаем подписать данное заявление участникам Конгресса интеллигенции и всем, кто разделяет нашу позицию.

Людмила Алексеева, правозащитник

Людмила Улицкая, писатель

Лев Пономарев, правозащитник

Андрей Макаревич, рок-музыкант, поэт

Владимир Войнович, писатель

Лия Ахеджакова, актриса театра и кино

Валерий Борщев, правозащитник

Леонид Гозман, общественный деятель

Гарри Бардин, аниматор

Игорь Яковенко, журналист, общественный деятель

Олег Дорман, кинорежиссер

Анатолий Вершик, российский математик, доктор наук

Владимир Мирзоев, режиссер театра и кино, сценограф

Андрей Смирнов, актер театра и кино, режиссер

Оксана Мысина, актриса, режиссер, рок-певица

Алексей Симонов, писатель, кинорежиссер, правозащитник

Олег Орлов, правозащитник

Георгий Сатаров, общественный деятель

Андрей Зубов, историк

Андрей Пионтковский, политолог, журналист

Леонид Никитинский, журналист

Ирена Лесневская, общественный деятель

Виктор Шендерович, писатель, журналист

Игорь Иртеньев, поэт

Лев Рубинштейн, поэт, публицист

Лев Тимофеев, публицист, общественный деятель

Сергей Гандлевский, поэт

Борис Соколов, публицист, историк

На 22:54 05.09.2014 Заявление подписали 1828 человек

https://nowarcongress.com/petitions/199/

Моя барикада з краю — я перший ворога стрічаю!

  

Про не байдужість Українців говорить такий факт. Ці тупі ФСБешники(у стилі Задорного) не розуміють звідки гроші у майдана, а все дуже просто, ці гроші дає сам Путін, 3 млрд.$ він дав нашому гаранту, а той дав госпідару, а госпідар закрив ними диру у соцвиплатах: зарплати бюджетникам, виплати соц. незахищеним верствам населення, пенсії,стипендії..., а оскільки свідомість Українців змінилася, завдяки Майдану, і вони стали не байдужими до долі своєї країни, то вони діляться цими грошами з Майданом, як найкращим виразником і захисником інтересів прогресивної частини Українців! 

 

Слава — Україні!  Героям — слава!

Слава — нації!     Смерть — ворогам!

 

"Кріпи свої сили, бо як ти слабий, то світ скрутить тобі карк". 

Боберський І. 

або Як Поярков "старших братів" обстібав. ФОТО

Если бы англичане услышали, что американцы называют их "младшими братьями", то не обиделись бы, а оборжались. Стеб звенел бы, как лом на морозе. Поселенцы, пришедшие из киевской земли, основали московскую колонию, где-то на задворках своей цивилизации.

Читати прикольне далі>>>

Деякі уривки зі спогадів Павла Скоропадського, як відповідь деяким розумникам та й просто актуальні речі.

«С другой стороны, великорусские круги на Украине невыносимы, особенно теперь, когда за время моего гетманства туда собралась чуть ли не вся интеллигентная Россия: все прятались под мое крыло и, до комичности жалко, что эти же самые люди рубили сук, на котором сидели, стараясь всячески подорвать мое значение вместо того, чтобы укреплять его, и дошли до того, что меня свалили. Это особенно ясно будет видно при дальнейшем изложении фактов: великорусские интеллигентные круги были одним из главных факторов моего свержения. Эти великороссы совершенно не понимали духа украинства. Простое объяснение, что все это вздор, что выдумали украинство немцы и австрийцы ради ослабления России, — неверно. Вот факт: стоило только центральному русскому правительству ослабнуть, как немедленно со всех сторон появились украинцы, быстро захватывая все более широкие круги среди народа. Я прекрасно знаю класс нашей мелкой интеллигенции. Она всегда увлекалась украинством; все мелкие управляющие, конторщики, телеграфисты всегда говорили по-украински, получали Раду, увлекались Шевченко, а этот класс наиболее близок к народу. Сельские священники в заботах о насущном пропитании своей многочисленной семьи под влиянием высшего духовенства, которое до сих пор лишь за малым исключением все великорусское (московского направления), не высказываются определенно. Но если поискать, то у каждого из них найдется украинская книжка и скрытая мечта осуществления Украины. Поэтому когда великороссы говорят: украинства нет, то сильно ошибаются, и немцы и австрийцы тут не при чем, т. е. в основе они не при чем.» (Відповідь на популярний зараз в Росії міф, що українців вигадали австріяки) 

«Конечно, общение с Галицией имело громадное значение для усиления украинской идеи среди некоторых кругов. Но это общение произошло естественно: тут ни подкуп, ни агитация не имели существенного значения. Просто люди обращались во Львов, т. к. отношение ко всему украинскому в этом городе было свободно. Естественно, что со временем за это украинство ухватилось и австрийское правительство и немецкое, но я лично убежден, что украинство жило среди народа, а эти правительства лишь способствовали его развитию, поэтому мнение великороссов, что украинства нет, что оно искусственно создано нашими бывшими врагами, — неверно. Точно так же неверно, что к украинству народ не льнет, народ страшно быстро его воспринимает без всякой пристегнутой к нему социальной идеи. Великороссы говорят: народ не хочет Украины, но воспринимает ее потому, что украинские деятели вместе с украинством сулят этому народу всякие социальные блага, поэтому народ из-за социальных обещаний льнет к украинству. Это тоже неверно: в народе есть любовь ко всему своему, украинскому, но он не верит пока в возможность достижения этих желаний; он еще не разубежден в том, что украинство не есть нечто низшее. Это последнее столетиями вдалбливали ему в голову, и поэтому у него нет еще народной гордости, и, конечно, всякий украинец, повысившись в силу того или другого условия по общественной лестнице из народа, немедленно переделывался в великоросса со всеми его положительными и отрицательными качествами. Великороссы совершенно не признают украинского языка, они говорят: «Вот язык, на котором говорят в деревнях крестьяне, мы понимаем, а литературного украинского языка нет. Это — галицийское наречие, которое нам не нужно, оно безобразно, это набор немецких, французских и польских слов, приноровленных к украинскому языку». Бесспорно, что некоторые галичане говорят и пишут на своем языке; безусловно верно, что в некоторых министерствах было много этих галичан, которые досаждали публике своим наречием, но верно и то, что литературный украинский язык существует, хотя в некоторых специальных вопросах он не развит. Я вполне согласен, что, например, в судопроизводстве, где требуется точность, этот язык нуждается еще в большем развитии, но это частности. Вообще же это возмутительно-презрительное отношение к украинскому языку основано исключительно на невежестве, на полном незнании и нежелании знать украинскую литературу» (Відповідь всім розумникам, що твердять ніби української мови не існує).

«Великороссы говорят: «Никакой Украины не будет», а я говорю: «Что бы то ни было, Украина в той или другой форме будет. Не заставишь реку итти вспять, так же и с народом, его не заставишь отказаться от его идеалов. Теперь мы живем во времена, когда одними штыками ничего не сделаешь». (І умийтися піною всі шанувальники «єдіной і недєлімой»)

«Я лично стоял за твердую власть, не останавливающуюся ни перед чем; одновременно с этим я признавал необходимость созидательной деятельности в области национального вопроса, а в сфере социальной проводил целый ряд демократических реформ». (Відповідь на «що робити»)

«Социализма у нас в народе нет, и потому, если он и есть, то среди маленькой, оторванной от народа кучки интеллигентов, беспочвенных и духовно нездоровых. Я не сомневаюсь, как и не сомневался раньше, что всякие социалистические эксперименты, раз у нас правительство было бы социалистическое, повели бы немедленно к тому, что вся страна в 6 недель стала бы добычей всепожирающего молоха-большевизма. Большевизм, уничтоживши всякую культуру, превратил бы нашу чудную страну в высохшую равнину, где со временем уселся бы капитализм, но какой!.. Не тот слабый, мягкотелый, который тлел у нас до сих пор, а всесильный Бог, в ногах которого будет валяться и пресмыкаться тот же народ». (Що зараз і бачимо…)

 «Там, где примешивается национальное чувство, там, в особенности для военного дела, основы всегда здоровые» (критикам націоналізма)

«Я против галичан ничего не имею и уважаю их за их сильную любовь к родине». (Всім послідовникам Табачника й іже з ними) 

«Петлюра, как я говорил, любил эффектные картины, но он слаб и Украины из омута не выведет. Говорю это без желчи, так как, несмотря на то зло, которое он мне сделал, я все же способен рассуждать объективно. Винниченко и другие — это уже совершенно другая марка, о которой говорить не приходится». (Написано ще до повалення Директорії)

На самом деле это было совершенно не так, яко же Винниченко человек очень левых и совершенно не государственных убеждений. Но это еще ничего, а главное то, что это демагог, находящийся во власти элементов уже прямо-таки антигосударственных. Ясно было, что этот человек никогда не в состоянии будет удержаться хотя бы и на левой ступени, а несомненно покатится все ниже и ниже, пока не докатится до полного большевизма, что, впрочем, уже и факты это показали». (Актуально і про наших сучасних політиків)

Мєдвєдєв і Янукович

Днями новим партнером сайту Спільноти патріотів України "Україна понад усе!" став сайт Української Інформаційної Служби "Український Погляд": http://www.ukrpohliad.org/

Рекомендую українським патріотам ставати його постійними відвідувачами.

 http://kruty.org.ua/ 

З нагоди 94-річниці подвигу героїв Крут  відбудуться урочисті заходи з ушанування пам’яті української молоді, яка загинула в нерівному бою біля станції Крути 29 січня 1918 р., відстоюючи зі зброєю в руках незалежність Української держави.

  В акції очікується участь представників національно патріотичного молодіжного руху, громадських організацій та проукраїнських  політичних сил. Запрошуються до участі всі небайдужі патріотичні політичні сили і громадські організації!!!            Захід розпочнеться 29 січня 2012 р. о 12.00 (Меморіал пам'яті героїв Крут, залізнична станція Крути, Ніжинський р - н, Чернігівська обл.).

Співтовариство "ВАРТА" пропонує всім учасникам та однодумцям ДОЛУЧИТИСЯ ДО  підтримки заходу із вшанування ГЕРОЇВ КРУТ і  ЗОКРЕМА,  поміняти тимчасово свої аватарки на ТЕМАТИЧНІ....

ДЯКУЄМО ДРУЗІ!!! Слава Україні! Героям СЛАВА!

ТИСНИ І ОБИРАЙ АВАТАРКУ!!!

Українське й галицьке
Ігор ЛОСЄВ

Незважаючи на всі історичні та культурологічні роз’яснення, критики України як у Росії, так і в нашому краї ніяк не можуть (чи принципово не хочуть) відмовитися від абсолютно невиправданої схильності протиставляти українське й галицьке, роблячи Галичину й галичан своєю улюбленою мішенню. Українофоби різного забарвлення не втомлюються запевняти, що на загал вони нічого не мають проти України, їм лише муляє все галицьке, яке вони силкуються представити чимось зовнішнім і ворожим українському. Їх дуже обурює міфічна ними самими вигадана «галицька мова» (що насправді виявляється літературною українською), «галицький правопис» (що насправді є харківським правописом 1927 — 1929 рр.) і «галицькі націоналісти» (що насправді часто-густо були уродженцями запорізької землі, як Дмитро Донцов, Херсонщини, як Євген Маланюк, Чернігівщини за сучасним адміністративним поділом, як Микола Міхновський, Криму й Одеси, як батько та син Липи, Полтавщини — як Кирило Осьмак тощо). Коли запитуєш, а що ж питомо галицького, такого, що не було б власне українським, є в тих гаслах, що озвучують галичани, відповідь отримати неможливо...

Оскільки галичани раніше за інших українців ще на початку ХХ століття наблизилися до стандартів модерної європейської нації (чому сприяло тривале перебування в дунайському «Вавілоні народів» Відня і Будапешта разом із мадярами, чехами, словаками, поляками, хорватами, італійцями), вони навчилися найбільш чітко артикулювати національні прагнення. Зрештою, чимало років це вчилися робити українські посли в австрійському парламенті. І таки навчилися. Крім того, в Австро-Угорщині українцям не довелося перебувати під гнітом такого жорстокого й тупого шовінізму, як українцям Російської імперії. Це визнав Ленін, коли писав у статті «Про сепаратний мир»: «Росія воює за Галичину, володіти якою їй треба особливо для задушення українського народу (крім Галичини, в цього народу немає і бути не може куточка свободи, порівняної звичайно)». Порівняної, між іншим, з Російською імперією станом на 1914 р... Трохи раніше той самий автор у статті «Соціалізм і війна. Ставлення РСДРП до війни»: «Царизм веде війну для загарбання Галичини й остаточного придушення свободи українців...»

Над українофобами (як місцевими, так і зарубіжними) тяжіє міф про «галицьку заразу», мовляв, це західні, католицькі, чужі решті України галичани спокусили мирних і проросійських малоросів. Творцям цього міфу важко зізнатися самим собі, що ніколи цей галицький вплив не дався б взнаки, якби не було для цього сприятливого грунту — психологічного, мовного, політичного, культурного тощо, якби Велика Україна не визнавала Галичину своєю органічною, до того ж лідерською частиною на якомусь глибинному підсвідомому рівні, незважаючи на постійно навіювані (дуже цілеспрямовано!) побутові штампи «бандерівців» і «западенців». Хоча розумним і спостережливим «східнякам» навіювання не заважали бачити реальність, як не завадило це уродженцю Чернігівщини Олександрові Довженку під час «золотого вересня» 1939 року зазначити у власному щоденнику: «Ми ніколи не зможемо подарувати галичанам, що вони культурніші й людяніші від нас». Проте, як продемонстрували події 1991 року й помаранчевого Майдану-2004, не лише змогли подарувати, й виявилися здатними навчитися в галичан багатьох корисних речей. І це саме тому, що «галицькі гасла» насправді були всеукраїнськими, вони віддзеркалювали настрої мільйонів громадян цілої України, всього порядного, розумного й чесного, що в ній було.

Натомість, Галичина не мала в Україні ніякого помітного впливу, коли виступала з чимось суто галицьким, починаючи від так званої Галицької асамблеї, що створив у перебудовні дні В’ячеслав Чорновіл, і закінчуючи «кав’ярними» демаршами письменників Андруховича й Винничука про «зменшення» території України в інтересах «європеїзації». Але статус Галичини різко підвищувався, коли вона була рупором цілої України, тоді її голос чули на всіх українських землях «від Сяну до Дону», вона знову ставала українським П’ємонтом. Якби галичани, керуючись шкурно-егоїстичними міркуваннями, зреклись би ідеалів соборності України, то могли б вирішити якісь свої регіональні питання. Ба, більше, в цьому їх би з великим ентузіазмом підтримали (до певної межі) всілякі проросійські блоки й конгреси, адже самоусунення Галичини від всеукраїнських політичних і національно-культурних процесів суттєво послабило б українську партію (у широкому сенсі слова), автоматично посиливши антиукраїнські кола. З іншого боку, Москва та її креатура в Україні навряд чи дозволили б утворення якоїсь самостійної галицької державної одиниці, бо навіщо їм демонстраційний ефект для решти України на кшталт того впливу, що був на НДР із боку ФРН. Тому ці сили найбільше влаштовувала б Галичина як промоутер автономізації та федералізації України, коли сам український П’ємонт можна було б ізолювати й маргіналізувати, водночас не відпускаючи цей регіон у самостійне плавання. Тоді Велику Україну можна було б остаточно приборкати, адже Україна мінус Галичина — це Білорусь імені товариша Лукашенка. Справді, Галичина дуже заважає українофобам і реінтеграторам імперії, але зовсім не чимось суто галицьким, а найпослідовнішою маніфестацією питомо українських вартостей. Галичина — це шматок неперетравленої Москвою України. Саме тому Галичина й галичани несуть важкий всеукраїнський хрест найбільш усвідомленої національної відповідальності.

Усе, що російська й москвофільська свідомість кваліфікує як галицьке, насправді є суто українське. Тому завжди будь-яка атака на галичан у зв’язку з їхньою національно-патріотичною позицією фактично є атакою проти України. Це треба розуміти людям, що вважають себе українськими патріотами (незалежно від регіональної приналежності), та й усім лояльним громадянам держави.