Є один хлопець...  

Гарний, розумний, здоровий, компанійний, позитивний, люб'язний, ну і все начебто як слід, але з дівчатами у нього не складається, принаймні, в загальноприйнятому розумінні.

Коли ніхто до нього не проявляє своїх почуттів, і його власне серце не палає до якоїсь особи, він тримає нейтральну позицію - не шукає собі спеціально романтичних пригод, та іноді взагалі може забути про те, що не має "половинки" на досить тривалий проміжок часу, особливо коли зайнятий якоюсь важливою на його погляд справою (а таких він вміє собі вмить вигадати штук 10, що вистачить на місяці наперед). На всіх дівчат дивиться як на прикрасу планети, милується ними, іноді каже доречні компліменти, але зовсім трішки.

Коли хтось закохується в нього, він тримає нейтральну позицію.Завдяки ініциатіві дівчини, приділяє їй досить багато часу - практично стільки, скільки вона попросить. При цьому першим телефонує тільки якщо попередньо про це домовлялись, на компліменти не щедриться, на зустрічі не напрошується - просто не відмовляє. По настрою може і ліжко з такою дівчиною поділити, але не любить цього, бо без почуттів йому така близкість не має найголовнішого. Романтичних пригод собі не шукає. Займається зазвичай якимись важливими на його погляд справами (які він вміє, коли сумно, знайти собі штук 10, щоб на декілька місяців вичтачило чим займатись). На закохану в нього дівчину дивиться так само, як і на всіх інших - нічим її він інших не відокремлює.

І найголовніше: Коли закохується він сам! - Практично весь час займається важливими на його погляд справами... на дівчат дивиться як на прикрасу світу (не порівнює зі своєю коханою, просто радий тому, що вони є), хоча в закоханому стані майже перестає помічати інших. Романтичних пригод собі не шукає. Почувається щасливим просто від думки про те, що існує в світі така чарівна дівчина - дівчина його мрій. Ця дівчина стає Богинею його душі, найяскравішим промінцем для його очей, найсолодшою піснею для вух. Кожну хвилину проведену з нею, серце його сповнене схвильованим тремтінням, всі думки про те, яка вона неймовірна, неповторна, дивовижна, а очі чи за плинкою закоханості в цю неймовірну красу... На цьому прояви його закоханості майже і закінчуються, бо крім внутрішніх переживань він мало що видає в зовнішній світ. Звісно, намагається не втратити жодної можливості зробити комплімент (як змога більше), побажати щось приємне, запропонувати якусь допомогу чи підтримку. Але все це тільки за умови, що цим він її не потривожить, не відволіче від її справ, чи просто думок. На близкість не претендує, ні на чому не наполягає, нічого не просить....

Ось цікава думка читачів мого блогу - чи взагалі можуть у такої людини бути нормальні стосунки з дівчиною, сповнені взаємністю? 

Ну і взагалі коментари, що ви думаєте про таку людину. Дякую всім за допомогу і участь!

Приємного вам відпочинку та святкового березневого настрою! Цілунки дівчатам, рукотиск хлопцям!

Я з тобою б зостався, забувши про ту западню...
до якої свій шлях торував непомітно й роками,
але в Світі отім, де спокій навічно знайду,
мені вірить ще Хтось й чека під такими ж зірками...
Я би йшов уперед й не один би розбив циферблат,
відкидав би умовності Часу й тілесні вагання,
та мене все частіш й непоборно назад
повертають оті – буденні
                               й слабкі
                                       коливання...

Я вертаю кругами, цілую, і далі кругами іду,
навертаю себе до, забутого майже, страждання...
і шукаю те Місце, де вперше почув я: "Люблю...",
де навік розминувся із першим взаємним коханням...

11 червня 2006
Старе Місце

За прихильність щиру твого серця,

За очей незбагнену блакить

Ринувсь, щоб тебе, немов фортецю,

Взяти штурмом, з ходу підкорить.

Думав, що здобуду перемогу,

Увірвуся вихором, зімну...

І не вийшло... Довелось облогу

Розпочать - тривалу й затяжну.

Воював я вперто і зухвало,

Як, мабуть, ніколи і ні з ким.

Ти ж усі атаки відбивала...

І тоді упевнився в однім:

Битву цю програв я. Зізнаюся.

Й силкуватись далі - не резон.

Я складаю зброю. Я здаюся.

Прошу, забери мене в полон.

 

"Закохані ліхтарі"у Луцьку. От  же бандерівці... У нас навіть ліхтарі закохуються!!!

Відпусти мене, не муч і не тримай
І не прив"язуй знов мене до себе,
І рештки спогадів і почуттів розмай
На вітрі в полі, хай летять у небо...

Не можеш бути ти навіки мій,
І не твоя я вже давно, хоч і з тобою...
Розбилось дзеркало тих наших мрій,
І небо плаче за вікном холодною грозою.

Дай сил мені забути й діла йти,
І бути знов коханою, п"янкою,
І почуття й довіру знову берегти,
Але вже з іншим, але не з тобою...

Бо хочу бути я щасливою, і знаю я,
Що день такий настане зовсім скоро
Із неба буде литись зливою вода,
А я пірну в п"янке кохання море....

Їх було двоє - Він і Вона. Вони десь знайшли один одного і жили тепер одним життям, десь смішним, десь сумним, загалом, найзвичайнішим життям двох найзвичайніших щасливих.

Вони були щасливими, бо були удвох, а це набагато краще, ніж бути поодинці.

Він носив Її на руках запалював на небі зірки ночами, будував будинок, щоб Їй було, де жити. І всі говорили: "Ще би, як його не любити, адже він ідеал! З таким легко бути щасливою!" А вони слухали всім і посміхалися і не говорили нікому, що ідеалом Його зробила Вона: Він не міг бути іншим, адже був поряд з Нею. Це була їх маленька таємниця.

Вона чекала Його, зустрічала і проводжала, зігрівала їх будинок, щоб Йому там було тепло і затишно. І всі говорили: "Ще би! Як її не носити на руках, адже вона створена для сім'ї. Зрозуміло, що він такий щасливий!" А вони лише сміялися і не говорили нікому що Вона створена для сім'ї лише з Ним і лише йому може бути добре в Її будинку. Це був їх маленький секрет.

Він йшов, спотикався, падав, розчаровувався і втомлювався. І всі говорили: "Навіщо Він Їй, такий побитий і стомлений, адже довкола стільки сильних і впевнених в собі". Але ніхто не знав, що сильніше за Нього немає нікого на світі, адже вони були разом, а значить, і сильніші за всіх. Це була маленька їхня таємниця.

І Вона перев'язувала Йому рани не спала ночами, сумувала і плакала. І всі говорили: "Що він в ній знайшов, адже у неї зморшки і синяки під очима. Адже що йому варто вибрати молоду і красиву?" Але ніхто не знав, що Вона була найкрасивішою в світі. Хіба може хтось порівнятися по красі з тією, Яку кохаєш? Але це була Його таємниця.

Вони всі жили, любили і були щасливими. І всі дивувалися: "Як можна не набриднути один одному за такий термін? Невже не хочеться чого-небудь нового?" А вони так нічого і не сказали. Просто їх було всього лише двоє, а всіх було багато, але всі були поодинці, адже інакше ні про що б не запитували. Це не було їх таємницею, це було те, чого не поясниш, та і не потрібно...

Я дуже за тобою сумую.

Жахливо, коли ти не зі мною.

Коли тебе поруч нема,

Мене охоплює нудьга.

Коли твій голос я не чую,

Ще дужче за тобою сумую.

Якщо довго не бачу карі очі я твої,

Нестерпний біль пронизує груди мої.

Прагну покінчити з життям я своїм

 

 

                                                  P.S(Позитифф рулет а жизнь нестоит на месте)