Набрав в Google ключевые слова: "Россия занимает место в
мире", можно обнаружить, что:
Россия занимает
... семидесятое место в мире по использованию передовых информационных и
коммуникационных технологий
... 3 место в мире по числу сотовых абонентов
... второе место в мире по численности мигрантов
... 147 место из 168 по степени свободы прессы
... 3 место в мире по притоку мигрантов
... 3 место в мире по угону машин
... 3 место в мире по распространению детской порнографии
... 15 место в мире по числу пользователей Интернета
... 2 место в мире по числу самоубийств
... 1 место в мире по числу курящих детей
.. 134 место в мире по продолжительности жизни
... 2 место в мире по числу журналистов, убитых за последние десять лет
... 2 место в мире по количеству заключенных на 1000 человек
... 8 место в мире по числу обучающихся иностранных граждан
... 2 место в мире среди производителей пиратских дисков
... 2-е место среди стран мира по числу детей, усыновленных в США
... 4-е место в мире по потреблению слабого алкоголя
... 2 место в мире по распространению поддельных лекарств
... 3 место в мире по количеству тоталитарных сект
... 14-е место в мире по объему золота, находящегося в государственном
резерве
... 1-е место в мире по числу миллиардеров, преследуемых
правоохранительными органами
... 21 место в мире по количеству запатентованных изобретений
... 2 место в мире по поставкам оружия
... 16-е место в мире по валовому национальному доходу
... 97-е место по доходам на душу населения
... 2 место в мире занимает подводный флот РФ (?)
... 1 место в мире по абсолютной величине убыли населения
... 3 место по числу беженцев
... 51-ое место среди наиболее коррумпированных стран
... 2 место в списке стран, обладающих наибольшим количеством
стрелкового оружия
... 65-е место в мире по уровню жизни
... 182-е место по общему коэффициенту смертности среди 207 стран мира
... 1 место по числу авиакатастроф в мире
... 1 место в мире по продажам крепкого алкоголя
... на первом месте в мире по темпам роста табакокурения
... 57-е место в мире по качеству жизни
Це і є мета нинішньої влади?.. Бути схожими на Росію?..
СБУ скасувала заборону на в'їзд в Україну
Затуліну
З сайту президента зник розділ про Голодомор
НБУ
випустив срібну монету, присвячену інавгурації
2
березня
Литвин оголосив про ліквідацію коаліції
БЮТ-НУНС-БЛ. Визначену Регламентом процедуру порушено
3
березня
Верховна Рада відправила у відставку уряд
Тимошенко
5 березня
Янукович та
Медведєв домовились про спільні військові паради 9 травня. Янукович:
"Всі дороги ведуть у Москву"
9 березня
Янукович
зменшив Шевченківську премію зі 170 до 130 тисяч грн
Рада
змінила Регламент, дозволивши формувати коаліцію "тушками"
10
березня
Генпрокуратура закрила кримінальну справу
проти Цушка
11 березня
Оголошена
коаліція "тушок"Рада затвердила уряд Азарова. В уряді - жодної
жінки. 29 членів Кабміну - рекорд Європи
15 березня
Розпочалися
студентські бунти проти міністра Табачника
17
березня
Уряд перебрав на себе управління НТКУ і
призначив її нове керівництво - Бенкендорф, Арфуш
19
березня
Азаров: "Реформи - не жіноча справа"На
посади начальників обласних УВС повертаються одіозні Сало, Варцаба,
Русин
20 березня
Оргкомітет на
чолі з Герман відправляє на "Євробачення" співачку Альошу. Україну
штрафують за порушення процедури. Альошу викривають у плагіаті
24
березня
Печерський райсуд закрив усі кримінальні
справи проти Бакая
25 березня
Уряд
доручив КМДА вжити заходів для "недопущення акцій протесту біля
приміщень адміністрації президента та Кабінету міністрів"У
Запоріжжі заявили, що до 9 травня поставлять пам'ятник Сталіну
26
березня
Демонтаж зовнішнього тестування:
200-бальний атестат, скасовано обов'язкові тести українською
27
березня
Янукович нагородив Фіделя та Рауля Кастро
орденами
Семиноженко запропонував союз Росії, України та
Білорусі
30 березня
Табачник
скасував державний іспит з української для бакалаврів
31
березня
У Києві вкрали документи про приватизацію
за останні 4 роки
1 квітня
Генпрокуратура
зупинила розслідування справи про отруєння Ющенка.
2
квітня
Донецький окружний адмінсуд скасував указ
про присвоєння звання Героя України Бандері
3 квітня
Янукович
ліквідував Нацкомісію зі свободи слова, Нацкомісію з верховенства права
6
квітня
Янукович надіслав подяку за підтримку на
виборах Президента громадянину Нігерії, пастору Сандею Аделаджі
Перший
канал припинив переклад "синхронів" на українську
Тимошенко
викликали до Генпрокуратури
7 квітня
Мін'юст
представив законопроект "Про столицю", який скасовує прямі вибори мера
Києва. Раніше Верховна Рада скасувала місцеві вибори 30 травня
8
квітня
Конституційний Суд узаконив коаліцію "тушок"
Мінпаливенерго
оголосило про збільшення закупівлі газу в Росії
Міносвіти
України та Росії домовилися про спільний "Урок пам'яті" до Дня Перемоги.
Рекомендовано зосередитися "на героїчних сторінках спільної історії
країн СНД"
9 квітня
Сутичка в
"Українському домі". Міліція та люди в цивільному затримують журналістів
та активістів "Свободи"
Боделан повернувся до Одеси. З 2005
року він переховувався від розшуку в Росії.
10
квітня
Зустріч Азарова та Путіна. Путін: "Україна
зробила цікаві пропозиції"
12 квітня
Візит
Януковича у США. Україна погодилася віддати всі запаси
високозбагаченого урану Росії та США
13 квітня
Верховна
Рада затвердила нових керівників комітетів. Вимога Регламенту про
передачу "контрольних" комітетів опозиції проігнорована
16
квітня
"Репортери без кордонів" заявили про
погіршення ситуації зі свободою слова в Україні
17
квітня
Уряд підготував рішення про передачу поставок
газу облгазам Фірташа
19 квітня
Азаров
і La Scala. Охорона прем'єра заблокувала вхід у партер палацу "Україна"
глядачам, що запізнилися
20 квітня
Керівник
слідчої групи у справі про отруєння Ющенка Климович подала у відставку
21
квітня
Кортеж Януковича по дорозі в Бориспіль
потрапив у ДТП. Загинула людина
Янукович та Медведєв підписали
угоду про продовження на 25 років терміну перебування Чорноморського
флоту в Україні
Домовленість про українсько-російське СП в
авіаційній галузі: 51% належатиме Росії, АНТК Антонова передається до
статутного фонду
Підписана угода про будівництво мосту
Керч-Кубань
22 квітня
Конституційний
Суд відмовився перевіряти законність розташування баз Чорноморського
флоту в Криму
Прес-конференція Януковича. Представників
регіональних мас-медіа за дорученням АП відбирали облдержадміністрації.
Журналістам київських медіа ставити запитання не дозволили
Табачник:
в середні школи потрібно повернути курс російської літератури
23
квітня
Азаров: "Ми готові продати газову трубу"
26
квітня
У ВР зареєстровано законопроект про
скасування 50%-ої квоти на український продукт у теле- та радіоефірі
27
квітня
Верховна Рада ратифікувала угоду про ЧФ.
Жорстока бійка в сесійній залі. Засідання пройшло без кворуму у 226
голосів
Під Верховною Радою масові демонстрації на знак протесту
проти ратифікації чорноморських угод. Сутички між міліцією та
демонстрантами
Верховна Рада затвердила бюджет-2010 - без
обговорення і без дотримання процедури розгляду
Верховна Рада
змінила регламент: опозицій може бути декілька
Янукович у
Страсбурзі: "Визнавати Голодомор геноцидом - неправильно"
Гаванський
міст у Києві переобладнали для проїзду кортежу Януковича
28
квітня
Луценко: нардеп Пінчук (ПР) та його двоє
помічників жорстоко побили сусіда
Генпрокуратура порушила
кримінальні справи проти посадових осіб Кабміну Тимошенко
Северинсен
(екс-доповідач ПАРЄ у питаннях України): "В Україні йде зосередження
влади в руках однієї особи. Відбувається систематичне порушення
Конституції"
Грищенко: до візиту президента Медведєва Україна
готує більше 10 угод
29 квітня
У
Луганську з‘явилися біл-борди з портретом Сталіна
Відкритий
лист "Репортерів без кордонів" до Януковича: заяви президента не
відповідають реальній ситуації зі свободою слова в Україні
Семиноженко:
"Обов‘язковий дубляж фільмів українською не приніс користі"
Уряд
запропонував змінити назву ракетного крейсера "Україна"
30
квітня
Азаров та Путін домовилися про спільну
модернізацію української ГТС
Путін запропонував об‘єднати
"Газпром" та "Нафогаз України". Азаров готовий "вивчити" пропозиції
Росія
та Україна обговорюють питання об‘єднання "Атоменергомашу" (Росія) та
"Турбоатома" (Україна)
Заява Євросоюзу: ЄС стурбований
ситуацією, яка складається в Україні зі свободою слова
Президент
доручив розробити і внести до ВР пакет змін до КонституціїДалі
буде?!.
МАНІФЕСТ
Звернення ВО „Жіноча Січ” до українського народу
Промосковський окупаційний режим на чолі з холуями януковичами-азаровими відкрито почав руйнувати державу Україну. Під загрозою порушення – цілісність, суверенітет та безпека нації. Під загрозою знищення – національний фундамент – сім’я, родина!
Ми, українське жіноцтво, заявляємо рішучий протест діям влади, що направлені на знищення України, як фізичне, так і духовне. Ми виявляємо готовність діяти націоналістичними методами, які протиставляємо бандитським методам злочинної влади, що має на меті лише власне збагачення!
2-3 травня 2010 року Божого відбулася установча конференція нової націоналістичної Всеукраїнської Організації „Жіноча Січ”.
Ми закликаємо жінок України долучатися до лав ВО „Жіноча Січ” у боротьбі за встановлення Української Самостійної Соборної Держави. Бо лише УССД зможе принести нам, українцям, благодатне життя на своїй рідній землі, спокій в українські родини!
Ми закликаємо чоловіків бути активними у боротьбі за національну свободу й благополуччя!
Ми, українські жінки, будемо міцною підтримкою тим чоловікам, які покладають життя за УССД, і гідним прикладом для тих чоловіків, які лише мають намір вступити у боротьбу за Українську Державу!
Добро Нації – добро наше, наших родин, наших дітей й онуків. Зігноруємо національні інтереси заради власних – погубимо себе як жінок, як матерів, штовхнемо український народ у нову неволю, заслужимо прокляття і мертвих, і живих, і ненароджених українців.
Національна революція – єдиний шлях боротьби з ворогами Української Держави!
Не дамо знищити українські родини!
Виборемо майбутнє своїх дітей!
Слава Україні! Героям Слава!
В современной России уже не всегда запрещают объективное изучение так называемых "белых пятен" в истории второй мировой войны и такое утверждение начинает терять объективность. Но еще вовсю действуют и существуют определенные рекомендации по освещению этих проблем на телевидении. Но! Это объясняют тем, что основным зрителем ведущих каналов РТ является маргинальная публика, которая за свою жизнь не брала в руки ни одной книги, кроме, разве что, букваря. Поэтому у некоторых русских еще не сформировалось аналитическое мышление, в частности, способность переосмысливать определенные "устоявшиеся" факты истории и постулаты окружающего бытия. А тем временем в свет вышло несколько книжек, которые подробно освещают ранее запретную тему русских на службе Гитлеру. И в то же время с "переписчиками истории" - теми, "кто отбеливает преступления нацистов", призывает нас бороться российское руководство. Но с каждым годом все новые и более тяжелые преступления вешают "независимые" исследователи на украинских националистов: они и "кресты железные" из рук Гитлера получали, и Хатынь жгли, и вообще - дьяволы и уроды.
"Если так пойдет и дальше, то окажется, что Гитлер в действительности был Гитлеренком, - написал один из авторов газеты" День ", - и никакого отношения к Национал-социалистической партии Германии не имел - в действительности он был основателем Организации Украинских Националистов. Неужели именно украинцы под его руководством начали кровавое завоевание Европы и Советского Союза. Они ведь единолично организовали всевозможные концентрационные лагеря с печами для сжигания людей.
Как говорят в народе, в чужом глазу пылинку видит, а в своем и бревна не замечает. Так и руководство Российской Федерации. Которое, обвиняя дивизии "Галичина", "забыло" о 2-х миллионах русских, воевавших в рядах немецкой армии. Эта цифра приведена в авторитетном журнале "Вопросы истории" за 2004 год. Ведь, кроме армии Власова, существовало немало русских формирований, которые сотрудничали с немцами, а еще были целые автономные территории, где немцы под своим флагом позволили россиянам самоуправления. Такой территорией был округ с центром в поселке Локоть. Локоть - небольшой поселок в тогдашней Орловской, а ныне - в Брянской области. В ноябре 1941 года через месяц после захвата Локтя германскими войсками, два инженера местного спиртзавода - Константин Воскобойник, бывший белогвардеец, и Бронислав Каминский создали местное Локотское окружное самоуправление и военизированную милицию, чтобы бороться с большевиками. Милиция называлась Российской освободительной народной армией (РОНА).
Мало кто знает, что в художественной форме история Локотской республики отразилась в романе Анатолия Иванова "Вечный зов" и снятом по роману популярном сериале.
Политика Локотской республики строилась по принципу "С Великой Германией - на вечные времена!" Локотское самоуправления просуществовало с ноября 1941-го по август 1943.
Берлин признал автономию Локотской республики уже через 2 недели после официального обращения. Гитлеровское командование на Восточном фронте получило приказ всячески поддерживать и защищать русских национал-социалистов. Во внутреннюю жизнь Локотские республики немцы фактически не вмешивались.
События, войны, происходившие в начале, в западных районах Орловской области (ныне юго-восток Брянской области) не совсем согласуются с привычными представлениями об общем патриотическом подъеме советского народа и мобилизации всех сил на отпор врагу. В докладной записке начальника штаба партизанского движения на Брянском фронте старшего майора госбезопасности Матвеева сообщается о том, что в первые месяцы войны с Германией в Брасовское, также в некоторые другие соседние районы вернулись несколько десятков раскулаченных и высланных в период проведения коллективизации, которые в расчете на близкий конец советской власти "уже присматривались к тому, что было в своей собственности, прикидывая, во что обойдется ремонт жилого дома, каким образом использовать" свою "землю, выгодно восстановить мельницу и т.д.", нисколько не скрывая своих настроений от тех окружающих. В той же записке отмечались и сильные антисоветские настроения среди крестьян Брасовского района, и засоренность местных партийных и советских организаций "чуждым элементом", и то, что в годы войны "по сравнению с соседними районами Брасовский район дал из числа партийно-советского актива относительно меньший процент партизан и относительно больший предателей ".
Пожалуй, одно только обстоятельство отличала Брасовский район от соседних, а именно то, что в царские времена эти земли входили в состав Комарицкий волости и принадлежали императорской фамилии, а в неприметном поселке Локоть находилось имение великого князя Михаила Александровича Романова. Не зная крепостного права и послереформенного «обогащения», Брасовские крестьяне жили спокойной и размеренной жизнью, пока бурные события революции, гражданской войны и коллективизации не положили конец этому самодостаточном существованию. То, что для бывших дворцовых крестьян коллективизация стала не "вторым изданием" крепостного права, а "первым", явилось причиной скрытой неудовлетворенности новой властью, вылившегося наружу, когда сама эта власть оказалась такой, что висит на волоске.
Почти за две недели до появления танковой дивизии в Локте, в этом состоянии полной неопределенности собрались сельские и поселковые старосты вместе с выбранными депутатами большинством голосов приняли решение назначить "губернатором Локтя и окружающей земли" инженера завода по производству спирта Константина Павловича Воскобойника, а его заместителем Бронислава Владиславовича Каминского. Для поддержания порядка был сформирован отряд милиции численностью свыше 100 человек. Во время стремительных атак вермахта в 1941 году за несколько дней с момента эвакуации (или побега) представителей советской власти на территориях воцарилась анархия, сопровождающееся грабежами и убийствами. Сначала милиция служила именно для поддержания относительного порядка в районе Локтя. Подобные части существовали и на многих других территории России.
Воскобойник и Каминский основали свою республику через месяц после того, как гитлеровцы оккупировали Брянщину. И вот теперь обращаю внимание на самое интересное! Вспомните кратковременную, чтобы не сказать мгновенную историю независимой Украины, провозглашенной во Львове Бандерой и Стецько и трагический финал подавляющего большинства ее основателей. Берлин не признавал любых форм национального государства на территории оккупированной Украины. А вот Локотская республика просуществовала до 1944-го года. Существующая здесь административная система во многом повторяла систему, которая практиковалась в других оккупированных областях. Главным отличием было то, что вся полнота власти на местах принадлежала здесь не немецкой комендатуре, а органам местного самоуправления. Любым немецким властям запрещалось вмешиваться во внутренние дела "Локотской волости. Немецкие предприятия на территории Локотского округа ограничивали свою деятельность лишь помощью и советами руководителям округа и его районов.
На территории округа даже была осуществлена удачная попытка создать и легализовать свою партию - Национал-социалистическую партию России (НСПР) и неудачная попытка даже создать российское правительство.
Локотское самоуправление было официально оформлено немецкими властями 15 ноября 1941. Сначала власть его распространялась лишь на Локотский район, а в конце Локотский округ охватывал 8 районов Орловской и Курской областей (Брасовский, Суземский, Комаричский, Навлинский, Михайловский, Севский, Дмитриевский, Дмитровский.
Эти районы делились на 5 - 6 волостей, каждая из которых имела волостное управление во главе с волостным старшиной, во главе района стоял русский бургомистр со своим аппаратом управления. Сначала головой самоуправления, когда оно имело статус района и уезда, был бургомистр Константин Воскобойник, а после гибели - его заместитель Бронислав Каминский, ставший затем обер-бургомистром Локотского округа.
По своим размерам Локотский округ превышал территорию Бельгии. Население округа составляло +581 тысячу человек. В округе, несмотря на то, что это была оккупирована территория, действовали свои Уголовно-процессуальный и Уголовный кодексы.
Грубые нарушения дисциплины, убийства на почве пьянства влекли за собой применение наказания в виде казни. За дезертирство из РОНА была установлена мера наказания в виде лишения свободы на срок три года с обязательным полной конфискацией имущества.
Был случай, когда по личному распоряжению Каминского было проведено следствие и суд над двумя военнослужащими венгерского корпуса в составе немецкой армии за мародерство и убийство. Преступники были осуждены и публично казнены.
Исполняла смертные приговоры палач Локотского округа русская Антонина Макарова, казнила около 1500 человек, в том числе партизан и членов их семей, женщин и подростков (была расстреляна 1978 по приговору советского суда).
Еврейское население Локотского округа было полностью уничтожено. В расстрелах особенно отличился начальник полиции Суземского района россиянин Прудников. Так, в Суземке было расстреляно 223 еврея. Государственным флагом республики служил нынешний государственный флаг Российской Федерации. Правда, на него вешали то немецкую свастику, то готический крест, то архангела Михаила.
Сам факт существования пусть небольшой, но все же российской фашистской державки стал для Кремля источником постоянной тревоги. Сталину регулярно докладывали о состоянии дел в Локоте и окрестностях. К границам республики подтянули значительные силы специальных отрядов НКВД, замаскированных под красных партизан. И дело тут было не в милитаристский мощи брянских сепаратистов. Численное количество их армии вместе с милицией никогда не превышала 15 тысяч человек. Капля в море на фоне миллионных армий СССР и Германии. Сталина, как опытного партийца, больше пугала идеология, которая пришлась по душе (хотя и по разным соображениям) определенной части советских граждан.
При минимальном контроле со стороны немецкой администрации Локотское самоуправление достигло заметных успехов в социально-экономической жизни округа: здесь была отменена колхозная форма хозяйствования и введена необременительная система налогов. Конфискованное при так называемом "раскулачивания" советской властью имущество безвозмездно возвращалось бывшим владельцам, при утрате предусматривались соответствующие компенсации. Размер подушной участка для каждого жителя самоуправления составлял около 10 гектаров. За время существования самоуправления были восстановлены и пущены в эксплуатацию многие промышленные предприятия, занимавшиеся переработкой сельскохозяйственной продукции, восстановлены церкви, открыто 9 больниц и 37 медицинских пунктов, действовало 345 общеобразовательных школ и 3 детских дома, театр в поселке Локоть, и даже спортивные клубы. В первые же дни были открыты практически все закрытые советской властью церкви. Издавались свои газеты.
Российская национал-социалистическая республика просуществовала около двух лет. Затем Каминского, его вооруженные силы, милицию и администрацию организовано эвакуировали в Витебскую область, где под их контроль передали немалую территорию.
История Локотской республики завершилась осенью 1944-го года. В то время Каминский и компания зверствовали уже в Варшаве, подавляя антигитлеровского восстания поляков. Чувствуя близкий конец, Каминский попытался предложить свои услуги командованию УПА, но получил решительный и категорический отказ. Вскоре "комбрига Каминского", как он себя называл, пристрелили гестаповцы, а остатки его войска влили в состав генерала Власова.
Однако не все было так хорошо, происходили постоянные бои с партизанскими отрядами, шла фактически гражданская война.
Республика имела и собственные силы. В конце декабря 1942 в ряды РОНА входило 13 батальонов численностью 10 тысяч человек, она была экипирована снастями, гранатометами и пулеметами.
В начале 1943 года вооруженные формирования на территории Локотского округа насчитывали 15 батальонов численностью 12 - 15 тысяч воинов. По мнению историка Бориса Соколова, в середине 1943 г. общая численность РОНА не превышала 12 тысяч, и она не в состоянии была самостоятельно справиться с партизанскими отрядами, которые превосходили ее по общей численности, что вызвало необходимость привлечь к помощи венгерские и немецкие оккупационные войска. Каминский проводил мобилизацию мужчин 18 - 20 лет.
Советские партизаны, связанные с НКВД, нападали на население округа и вели боевые действия с РОНА. С мая по октябрь 1942 партизаны 540 раз пытались атаковать охранные силы округа. Несмотря на террор и убийство местных гражданских лиц партизанами, руководство округа поддерживало порядок жестокими репрессиями против лиц, заподозренных в связях с партизанами.
Волна террора в ответ вылилась в чрезвычайно большое число жертв. Было расстреляно, повешено и замучено более 10 тысяч человек, в частности были сожжены заживо 203 человека. Полностью сожжены 24 деревни и 7300 дворов, разрушено 767 общественных и культурных учреждений. С одного лишь Брасивского района на работу в Германию были изгнаны 7 тысяч человек.
5 сентября 1943 Локоть освободили силами 2-го танкового батальона 197-й танковой бригады 30-го Уральского добровольческого танкового корпуса совместно с частями 250-й стрелковой дивизии. При отступлении немецкой армии вооруженные формирования Локотского округа под командованием Бронислава Каминского, а также члены семей военнослужащих и все, кто не хотел оставаться на советской территории (30 тысяч человек), в августе 1943 года пошли вместе с немецкой армией в город Лепель Витебской области, где на время была создана Лепельская республика, а РОНА участвовала в военных операциях против партизан до лета 1944 Отсюда бригада РОНа в составе войск СС была переброшена в Польшу, где, в частности, участвовала в подавлении Варшавского восстания.
Уже после ухода РОНАа сопротивление советской власти, сопровождавшееся частыми вооруженными столкновениями с подразделениями НКВД, продолжалось на территории Брянщины и Орловщины до 1951 года. Сегодня представители некоторых политических сил России видят в политических силах, которые создали Локотскую республику, свои корни. А нам тем временем рассказывают, что руководством нацистов был Степан Бандера, который в действительности находился в немецких концлагерях, русские историки пачкают УПА, которая боролась за независимость на территории которой проживало украинское население, защищала еврейское население и формировала национальные подразделения УПА из татар, грузин, азербайджанцев и других национальностей. История вещь таинственная, но запущенная в нее ложь рано или поздно возвращается бумерангом к ее авторам. http://www.ukrnationalism.org.ua
Про голодомори в Україні з вини комуністів нині є багато документальних свідчень, які викликають нестерпний біль
Публікації про голодомори нашого народу, організовані московськими комуністами і їхніми поплічниками в Україні, почали з'являтися за кордоном невдовзі після більшовицького перевороту в Росії.
Перші повідомлення про голод 1921—1922 рр. подавав комітет Нансена. Демократичне об'єднання колишніх політично репресованих українців видало в Англії книжку “Найбільший злочин Кремля”, а в Канаді проф. В. Дубровський видав працю “Біла книга про чорні діла Кремля”. Про голод, його причини і винуватців пізніше писали канадський історик, українець за походженням, О. Субтельний (“Україна: історія”, американський дослідник радянської політичної системи Р. Конквест (“Жнива скорботи”). Відбувалися слухання на Комісії Конґресу США про голод в Україні 1932 —1933 рр.
Тільки в СРСР компартією було накладено табу навіть на розмови про голод, ця тема була під суворою забороною. За розмови про голод 1933 р. в Україні комуністи карали як за антирадянську пропаганду. Після розпаду СРСР — “імперії зла” — з'явились книги свідчень Голодомору О. Міщенка “Безкровна війна” (Київ, 1991), І. Кирія “Голодна весна”, “Український “Голокост”, 1933”, подавались окремі публікації в демократичній пресі, функціонують виставки на тему Голодомору. Останнім часом навіть згадують про Голодомор на державному рівні, відзначається День вшанування пам'яті жертв голодоморів, з ініціативи УРП створено Асоціацію Дослідників Голодоморів в Україні на чолі з Левком Лук'яненком.
Але мало хто з читачів знає, що одним з перших про це страхітливе лихо написав ще 1963 р. Юрій Семенко — наш земляк з Січеславщини, що нині мешкає в Мюнхені, у книзі “Голод 1933 року в Україні. Свідчення про винищування Москвою українського селянства” (Мюнхен, 1963), яка вийшла до 30-річчя Великого Голоду, а 1993 р. друге доповнене видання книги побачило світ у Дніпропетровську. Матеріалами-свідченнями цієї книги 18 разів послуговувався згадуваний нами вище Роберт Конквест у капітальній праці “Жнива скорботи”.
Можливо, хтось з читачів скаже чи подумає: “Скільки можна писати на цю тему”. А писати потрібно, щоб таке страшне лихо не повторилося, щоб люди, особливо молоді, також знали про цей глобальний злочин світового масштабу, його причини і винуватців. Недавно виступаючи в одній з телепередач, перший секретар ЦК Компартії України, депутат Верховної Ради П. Симоненко цинічно заявив, що, мовляв, цифри жертв явно завищені, тоді й людей стільки не було. Для нього 7, 8, чи 10 млн. загиблих від штучного голоду, організованого його побратимами по партії, — неважливо, це невелика цифра.
У книзі подається понад 65 свідчень людей, уцілілих після голодомору. Не можна навіть уявити собі, як Ю. Семенко, перебуваючи з 1944 року за кордоном, виконав гігантську працю, щоб зібрати таку кількість моторошних свідчень людей, які пережили цю трагедію. Нам також моторошно наводити ці свідчення, що в книзі складають 220 сторінок дрібного шрифту, наведемо тільки їх окремі заголовки: “Голос вцілілих після голодомору”, “Початок нищення села — 1920 рік”, “Голодні на площах Харкова”, “Людоїдство з вини комуністів”, “Комуністи перетворювали церкви на в'язниці”, “Штабелі з трупів померлих засланців у Вологді”, “Як большевики ув'язнювали священиків”, “Доля одного роду” (про дев'ятьох членів родини автора, загиблих з вини комуністів). Наводимо повний текст розповіді автора про долю свого роду:
“Село Михайлівка (на Криворіжжі) — колись кріпацьке (власність ґен. Синельникова), а за большевиків — колгоспне — в рік мого народження, 1920-й, мало близько 300 господарств. Коли восени 1941 р., вже за німецької окупації, я приїхав у Михайлівку (після повернення 1937 р. в Україну з Архангельської області, куди запроторили нашу родину, мені було небезпечно відвідати тут родичів), то майже нікого не застав із рідних... Большевики вигублювали українські селянські родини, нищили і тепер іще винищують український народ. Доля деяких із них така.
Семен Мартинюк розповідає, що в кінці 1933 року йому довелося переїжджати через Старобільщину — північну частину Донбасу, цю, одну з найбагатших закутин української землі. Села стояли майже пусті; подвір'я й вулиці позаростали високими бур'янами, озимина лишилася на степу нежата.
— Пізніше мені знову довелося, — говорить він, - бути у цих місцях. В опустілі села навезли росіян, але багато з них повернулося назад. Одним з мотивів було те, що тут треба було важко працювати, і не лише чоловікам, а й жінкам, які у своїх лісах до цього не звикли.
Селянин Панас Обруч розповідає:
— Хутір Новий Ставок Трикратського району Миколаївської області мав у 1929 році 47 дворів. Протягом 1929-1 930 років усі 47 сімей розкуркулено, в тому числі двох селян — Йосипа Головка та Тимоша Ляшка — розстріляно, 3 сім'ї вивезено на далеку Північ, а всі решта — 42 сімейства — розбіглися в усі сторони, головно на Донбас.
У книзі наводяться слова катів нашого народу: секретаря ЦК КП(б)У П. Постишева: “Нужно посадить мужика на картошечку, а хлеб сдать государсгву. Вплоть до семян...” і секретаря Дніпропетровського комітету КП(б)У М. Хатаєвича: “Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну”. Ясніше не скажеш — комуністи воювали проти власного народу і виграли цю війну ціною багатомільйонних жертв селян.
У книзі Ю. Семенка про причини голоду 1922 року, що забрав також мільйони жертв нашого народу, можна прочитати таке. У степовій Україні 1921 року була велика засуха, що знищила посіви. Запас збіжжя з комор селян загарбала російська окупаційна армія. Наводяться слова американського професора Г. Фішера з його книги: “Московський уряд не тільки не подбав про те, щоб довести становище в Україні до відома Американського Допомогового Комітету, як це він зробив про інші області, значно дальші, але цей уряд намагався перешкодити американцям вступити в контакт з Україною”. Проф. Фішер стверджує, що поїзди з харчами посилалися тоді з Києва й Полтави на Московщину, замість того, щоб їх повезти до Одеси й Миколаєва, де лютував страшний голод. А лишки збіжжя з Поділля і Київщини перевозили через голодаючі області, вантажили на пароплави і продавали в Гамбурзі.
За аналогічним сценарієм московських комуністів організовувався голод в Україні 1933 року — ця найжахливіша в історії світової цивілізації трагедія, яка забрала життя близько десяти мільйонів людей — наших братів і сестер. Але писав сценарій вже не В. Ленін, продовжував його справи Й. Сталін — “батько всіх народів”, вождь комуністичної партії.
На превеликий жаль, ця страшна трагедія багатьох нічого не навчила, якщо в нас навіть деякі народні депутати закликають до відновлення Союзу.
Найважливішим і найжахливішим у трагедії голоду було те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявив: “Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932 році перевищував урожай 1931 року”. Його весь забрали, навіть насіннєве, залишивши селянам голодну смерть.
Люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Вживали в їжу кульбабу, реп'яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву. Траплялися випадки людоїдства, матері вбивали і їли своїх дітей.
А законом від 7 серпня 1932 р. заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків обвинувачений “карається не нижче п'ятьох років ув'язнення в далеких таборах з конфіскацією майна обвинуваченого і вище, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)”.
Люди вмирали всю зиму 1933 року, а весною почався справжній голод. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто й умираючих, звозили і складали у спільні ями і закопували.
“Нема в світі вищих братських могил, ніж ті, що заповнені останками безвинних жертв голодомору в Україні”. “...Імена їх, ти, Господи, знаєш...”, — пише Ю. Семенко.
В нашем славном городе Киев много вредителей, начиная с политиков заканчивая домашними животными. Осенью обязательно какие-то выборы, которые порой достали многих людей. А весной когда снег растает пройти нельзя от "заминированным" собаками кучек.
Но чем же они нам вредят, и стоит ли обвинять в этом власть?
Начну с самих людей. Кто они? Рабочие, студенты, пенсионеры и те кто не работает а только деньги собирает. Обычный школьник возвращаясь со школы обязательно что нибудь себе купит. Откроет свою коробку и выбросит, в лучшем случае в урну, а в худшем просто на землю. Проходя мимо "пионер" скажет :"Внучек подними пожалуйста", а тот ему в ответ "да ну тебя бабуля". И кто же виноват? Родители или учителя.
Студент - гордость страны. Вот это самый злостный и доверчивый "вредитель". Конечно не отрицаю что не был студентом, но наблюдая за теперешними понимаю что образование куда то ушло. Этот вредитель которому все параллельно, ищет пожалуй любой повод чтобы отпраздновать. А за последствия не отвечает. Ему даже " в кайф" разбить бутылку, фонарь, перетащить лавочку, обрисовать стену словами "как я тебя люблю дорогая ", погонять на папиной машине, чего нибудь украсть а потом похвастаться. Этого вредителя можно обвести вокруг пальца. Самая большая оферта это пожалуй выборы на Майдане, он не плохо стоит с плакатом а далее просто выбрасывает, раздает листовки, клеит заборы постерами и так далее. Самые разочарованные принимают наркотики и творят "безпредел".
Рядовой рабочий. Бывают как обычный дворник так и необычный менеджер, вобщем разные специальности. Это обычные люди у которых имеются школьник или студент. Эти люди идут на роботу с гордость чтобы вредить. Если первые два вредили не осознано, то эти осознают свой вред. Грузчик чего нибудь грузит и от усталости нечаянно вредит, но не подымет и продолжает работать " а пусть валятся и воняет, или, ой вылилась мазута, все равно не кто не видел". Водитель - что то машина борохлит, счес еще немного и доеду до СТО. А потом выясняется что потерял пол мотора. А бывает еще подъеду к водоему помою свою тачку и всю грязь в реку. Ну да ладно можно перечислять и про жековских электриков, сантехников которые как нибудь починят и быстрей от дутого пока работает. Но наши электрики такого не допустят.
Политик - это гордостный вредитель. Я сказал значит так и будет. Будем строить ларек, обклеим все билборды моим лицом. А где еще нет моего лица, то завтра будет. Такого лицо загрязняющего пространства еще никто не видел. Главное чтоб дорога к моему дому была гладкой и чистой. Ведь они не топ модели на которых можно любоваться. А обычно кому за 40. Это несомненно вредитель который заставляет вредить других.
Пенсионер - заслуживает звание моральный вредитель. Честно говоря вредят сами себе. Выдумывает всякие сплетни и от этого спать не может. От них можно услышать только что этого нельзя делать или почему сделали не посоветовавшись со мной. Если китайцы хвастаются детьми то мы пенсионерами.
Питомец - беззащитный и невиноватый вредитель. Питомец - "Вот мы с хозяином вышли на улицу наконец - природа!!!" "Так жучка, делай свои дела и валим от сюда " Чтоб я еще и убирал за моим псом , как это унизительно" вот что думает хозяин. На вопрос кто это сделал хозяева отвечают "это не я" Так кто же виноват? Наверное уборщик который вовремя не убирает?
Останнім часом, і ви, мабуть, з цим погодитесь, однією з найпомітніших
ознак суттєвих змін у суспільній свідомості став величезний інтерес до
вітчизняної історії, і передовсім до її складних, трагічних сторінок,
до періодів і фактів, про які ми знали не всю правду або які протягом
десятиріч ретушувалися, перекручувалися, прикрашалися.[ далі ]
Для мене радянського, українського школяра знайомство з Володею Ульяновим почалося з вірша "Хлопчення з
розумними очима".Тільки в 1990 році, коли "Комсомолка" вперше без ретуші надрукувала один з останніх знімків вождя психічно хворого знесиленого старця в 53 роки то багатьма оволодів шок. А ще пізніше "сапієнс советікум" довідався,
що те" хлопчення з розумними очима до трьох років не вміло ходити й говорити і часто в істериці билося головою
об підлогу.Оповідання, які заставляли в школі читати по декілька раз,зворушливі-особливо, як Ленін пив чай без цукру,
або як солдат пригостив його хлібом зі свого пайка.За тих часів Леніна подавали, як ідеальну людину.Насправді ж, це
була злобна,мстива і жорстока істота. "Повесить /непременно повесить/, что бы народ видел, не менее 100 зажиточных
крестьян.Для исполнения казни подобрать людей потверже"-вимагав цей ідеальний вождь в одній із телеграм в Пензу
в 1918 році, а таких телеграм цілий збірник.
Розповідають,що у 1970 році Марієтта Шагінян писала книгу "Чотири уроки Леніна" й дістала доступ до секретних
архівів.Приголомшена страшною правдою, яким був насправді ідол, написала доповідну Леоніду Брежнєву. Генсек ознайомив з нею найближче коло.Суслов три дні після цього не міг прийти до розуму і вимагав розстріляти Шагінян
за наклеп.За мовчанку Брежнєв пообіцяв Шагінян Ленінську премію.
Сатанинський ідол на ймення Ленін помер самою героїчною смертю революціонера-від наслідків сифілісу, який
підхопив в молоді роки у Швейцарії.
Однак для сучасних комуністів він ще все "живее всех живых..."
(продовження, початок Военная проза Бориса Васильева Ч-1)
Рассказ «Пятница» («Юность», 1970, № 6) войны как бы совсем и не касается. Действие его развивается в праздничный день 22 июня 1941 года... Веселая массовка молодежи одного из московских заводов. Лес, солнечная поляна, песни, танцы, веселье. Три друга: кузнец Федор, заводской поэт Сеня, монтер Костя. Влюбленная пара: Костя и молоденькая библиотекарша Капа. Для них в этот день перестали существовать и пространство, и время. Костя говорит Капе: «Капелька!.. Ты моё воскресенье». Капа же, исходя из романа «Робинзон Крузо», объявляет себя «Пятницей». «Я твоя Пятница. Твоя Пятница, слышишь?.. Обними меня. Крепко, крепко!.. »
Счастье настолько овладело влюбленными, что они нимало не задумываются над тем, что происходит в близлежащей деревне. «Вой стоял над деревней, бабий вой над покойником, над минувшим счастьем, над прожитой жизнью...» Им было не до этого. Им и в голову не могло прийти, что в это воскресенье — 22 июня 1941 года — началась Отечественная война. [ далі ]
