Коли Ви слухаєте слізні плачі головного самопомочяна в Україні пана А.Садового про те, що влада Порошенко нібито його переслідує та всіляко перешкоджає йому і не допомагає вирішити проблему львівського сміття ... 

Заслужив Садовий сповна на свою "Ганьба!"



Львівський міський голова, лідер партії «Самопоміч» Андрій Садовий 24 грудня відвідав зібрання мешканців мікрорайону Рясне, які виступають проти розташування там сміттєпресувального заводу. Однак міського керманича громада піддала обструкції та проводжала вигуками «ганьба» створивши своєрідний коридор. Про це повідомляє видання Форпост.

На самому зібранні також були присутні депутати Львівської міськради, серед яких зокрема голова фракції партії «Укроп» Ігор Телішевський, який повідомив: «Садовий не може відповісти чи підтримує Ухвалу про заборону встановлення сміттєпресувальної лінії в Рясному. Люди кричать ганьба! Депутат Ігор Зінкевич запитав, чому 10 років нічого не робилось в Грибовичах, чого не дотримувались екологічних норм, чому до сьогодні немає стратегії виходу із ситуації? Садовий промовчав».

Як повідомляв Інформаційний Акцент, 23 грудня розлючені активісти виламали двері та увірвались до сесійної зали Львівської мерії. Вони вимагали затвердити ухвалу про заборону сміттєсортувальної діяльності у Рясному.

Після кількох перерв, оголошених мером Львова Андрієм Садовим в роботі сесії, активістам нібито вдалося домовитися щодо ухвалення рішення про заборону смітттєсортувальної лінії в Рясному. Однак, згодом секретар ради Анатолій Забарило повідомив, що сесію Львівської міськради перенесли на наступний тиждень, мовляв, консенсусу з цього питання так і не було досягнуто. Варто зазначити, що львівський голова виступив проти ухвали про заборону смітттєсортувальної лінії, адже вона, за його словами, не відповідає законодавству.

Як відомо, у Львові – напружена ситуація з вивезенням побутових відходів через закриття Грибовецького сміттєзвалища. Міський голова Андрій Садовий неодноразово звертався по допомогу до інших регіонів країни, однак більшість з них не мають змоги приймати додаткову кількість сміття через технічний стан полігонів.

За даними Львівської міської ради, щоденно місто продукує 650-700 тонн сміття. Періодично з’являються повідомлення про те, що фірми-перевізники незаконно скидають сміття в різних регіонах  України.

Варто зазначити, що міський голова Львова Садовий за час правління проігнорував пропозиції 43 інвесторів, які пропонували розв’язати проблему сміття.



У Львівській області на ходу згорів сміттєвоз, водій загинув

На окружній дорозі міста Буськ (Львівська область) на ходу сталася пожежа в сміттєвозі МАЗ, водій авто загинув.

Інцидент стався 26 грудня о 03:45 ночі.

"В результаті пожежі загинув водій автомобіля, 1952 року народження (місце проживання встановлюється)", - повідомив департамент з питань цивільного захисту Львівської ОДА в Facebook.

Вогнем знищено кабіну та двигун сміттєвоза.

Причини з'ясовуються, проводиться дослідча перевірка.
http://nv.ua/ukr/ukraine/events/u-lvivskij-oblasti-na-hodu-zgoriv-smittjevoz-vodij-zaginuv-363587.html
 
Богдан Гордасевич: Ще одна жертва зажерливості Андрія Садового. Я особисто був на круглих столах з питання утилізації сміття вже понад 10 років тому, коли Грибовицьке сміттєзвалище мали закривати і знаю безпосередньо причину відсутності інвесторів для побудови заводу переробки сміття: сам по собі завод не може бути прибутковим і про це правильно говорить Садовий, але при тому він лукавить, як і постійно робить це в інших питаннях. Інвестори вимагали передати їм весь цикл утилізації сміття від його збирання, вивозу і переробки та захоронення з відповідним збиранням коштів за весь об'єм робіт, але то є надприбуткова "золота жила" доходів комунальників, тому Садовий віддавав інвесторам тільки переробку і захоронення на умовах самоокупності, а ті не могли братись за цей збитковий процес і відмовлялися. Власне Садовий міг сам збудувати вчасно сміттєпереробний завод у Грибовичах комунальної власності і все було б добре, але зажерливість не дозволила цього зробити. Він вирішив вкладати свої гроші у медіахолдинг "24" та політичний проект "Самопоміч" і вже мітив висуватись у Президенти України, але вкотре жадібність фраєра згубила. Скоро вся Україна покриється купками сміття зі Львова, яке щедро роздає його безголовий голова.



Еволюція Андрія Садового на посаді голови міста Львова

[ Читати далі ]

19-го червня 2016 року Богдан Гордасевич відсвяткував свою красиву дату: 55 років життя. Вітаю і співчуваю. І чогось там сам собі бажаю.
На фото нижче мені 25-ть.



Було колись...

ЗІРКА ПАДАЄ

Зiрка падає, зiрка падає,
зiрка падає стовпом вогню.
Нас з тобою нiхто не пригадує
і не молить за душі в Раю.

З 1 вересня у кожній львівській школі буде шаховий гурток

На вулиці Леонтовича №2 між вулицями Кучера та Городоцького (в минулому Казимирівська) розташована колишня школа Святої Анни.

Трикласну школу було збудовано в 1884 р., за правління Франца Йосифа І, на кошти міської ради та церковної громади храму св. Анни. Автором проекту будівлі у романо - готичному стилі був німецький архітектор Юліус Гохбергер, директор будівельного управління львівського магістрату.

***********

Дивитись про школу Святої Анни тут

***********  

30.06.1941 – у Львові був проголошений Акт про відновлення Української держави



30.06.2016

У травні-червні 1941 р. українські самостійницькі кола очікували на початок неминучої війни між Німеччиною та СРСР. Цей момент вони сподівалися використати для проголошення Української держави. Радикальна ОУН (б) робила ставку на тактику доконаних фактів, розраховуючи переконати Берлін визнати право українців на самостійність. Оскільки Німеччина не озвучила офіційно своєї позиції щодо українського питання, то українські націоналісти лише здогадуватися про плани нацистів щодо облаштування завойованих радянських територій. Зрозуміти ставлення німців до ідеї самостійності України міг тільки Акт проголошення самостійності, підготовка до чого розпочалася після проведення в березні-квітні 1941 р. Великого збору ОУН (б).

Насамперед розпочалася підготовка до створення з найвідоміших представників української еміграції позапартійного загальнонаціонального координаційного органу – Українського національного комітету (УНК), який мав легалізувати цей крок. До УНК, що базувався у Кракові, вступило багато відомих політичних діячів: М. Левицький, П. Шкурат, В. Андрієвський, В. Петров,  І. Омельянович-Павленко, С. Шухевич, В. Янів та інші. За різними даними, загалом від 113 до 167 осіб. У день вторгнення німецьких військ на територію СРСР, 22 червня 1941 р., УНК провів установчі збори, на яких ухвалив маніфест проголошення самостійності України та надав Я. Стецьку повноваження проголошувати незалежність у Львові.

30 червня 1941 р. до Львова, який уже залишили частини Червоної армії та внутрішніх військ НКВС, увійшла похідна група ОУН (б) Я. Стецька і скликала «Законодавчі збори західноукраїнських земель». Зібрання відбулося в залі товариства «Просвіта». Там був узгоджений основний текст «Акту» відновлення незалежності, який бл. 20-ї год. озвучив голова засідання Я. Стецько. У документі проголошувалося, що «волею Українського народу, Організація українських націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України». І далі: «Новопостаюча Українська держава буде тісно співпрацювати з націонал-соціалістичною Великою Німеччиною, що під проводом свого вождя Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі і світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації». Також у декларації підкреслювалася  переконаність у тому, що «Українська національна революційна армія, яка твориться на українській землі, боротиметься із союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Державу і новий справедливий лад у цілому світі». На думку дослідників, пункт про співпрацю з Німеччиною з’явився в остаточному варіанті Акту через військову присутність німців у Львові, якої оунівці початково не передбачали, розраховуючи самотужки заволодіти Львовом і проголосити незалежність ще до приходу вермахту. У довоєнному варіанті Акту відновлення незалежності немає  жодної згадки про Німеччину та Гітлера. Вона з'явилася в документі лише як дипломатичний реверанс, який аж ніяк не свідчить про колабораціонізм ОУН.

Одразу ж після проголошення незалежності, присутні на Національних зборах задекларували створення суверенного уряду новонародженої держави – Українського державного правління, сформувати й очолите яке доручили Я. Стецьку. До його складу увійшли М. Панчишин – віце-прем’єр і міністр охорони здоров’я, Л. Ребет – другий віце-прем’єр, В. Петрів – міністр оборони, В. Лисий – міністр внутрішніх справ, М. Лебедь – міністр державної безпеки, В. Стахів – міністр закордонних справ, І. Федорович – міністр юстиції, Ю. Павликовський – міністр національної економіки, І. Ольховський – міністр фінансів, А. Пясецький – міністр лісів, В. Радзикевич – міністр народної освіти та релігійних справ, О. Гай-Головко – міністр інформації, І. Климів – міністр координації, Н. Мороз – міністр зв’язку. Українське державне правління мислилося як коаліційний уряд незалежної Української держави. До його складу увійшли представники низки політичних партій і рухів (зокрема ФНЄ, УНДО, соціалісти та безпартійні), але більшість належала націоналістам. Політично уряд Я. Стецька намагався залучити до співпраці також екзильний уряд УНР та табір гетьмана П. Скоропадського. Передбачалося, що Українське державне правління передасть у майбутньому владу створеному в Києві легітимному урядові. Роль передпарламенту мала виконувати Українська національна рада на чолі з К. Левицьким. У багатьох населених пунктах були створені і розгорнули діяльність місцеві українські органи влади. Український уряд вживав заходи для створення міліції, армії, до яких масово записувалося населення.

1 липня 1941 р. Акт відновлення державності привітав глава Греко-католицької церкви митрополит Кир Андрей (Шептицький), а 10 липня – луцький єпископ Православної церкви Преосвященний владика Полікарп.

Проаналізувавши ситуацію, у Берліні прийняли рішення розпочати арешти українських націоналістів. 3 липня 1941 р. представники німецької влади чітко заявили, що Гітлер виступає рішучим противником проголошення Української держави. 5 липня 1941 р. у Кракові затримали С. Бандеру, якого після кількох допитів відправили в Берлін, де спочатку утримували під домашнім арештом, а згодом перевели до концтабору Заксенхаузен. Упродовж 5-7 липня 1941 р. у Кракові гестапо заарештувало низку діячів Українського національного комітету. 9 липня 1941 р. у Львові гестапівці взяли під варту голову Українського державного правління Я. Стецька і згодом переправили до Кракова та Берліна. Українське державне будівництво тривало протягом тижня й було придушене німцями. З 11 липня 1941 р. німецькі окупанти заборонили українським організаціям будь-яку політичну діяльність, а також проведення політичних маніфестацій на підтримку Акту 30 червня. 17 липня 1941 р. з Берліна надійшла директива затримувати членів похідних груп ОУН, які, йдучи за лінією фронту, продовжували проголошувати Акт незалежності й створювати українську адміністрацію. На допитах у Берліні Бандера та Стецько відмовилися виступити із офіційною заявою про скасування Акту 30 червня. Це спричинило хвилю нових репресій проти членів ОУН. 9 серпня 1941 р. гестапо заарештувало ще одного провідного діяча ОУН (б) – С. Ленкавського, який невдовзі опинився у концтаборі Аушвіц. 31 серпня 1941 р. була заарештована похідна група В. Кука, яка мала проголосити незалежність у Києві. 5 вересня 1941 р. нацисти заарештували 80 % вищого керівного складу ОУН. 15 вересня німецька поліція безпеки здійснила нові масові арешти серед українського націоналістичного активу на всій підконтрольній німцям території України та в еміграції. За ґратами опинилося майже 2 тис. оунівців

http://territoryterror.org.ua/uk/resources/calendar/details/?newsid=606