Не п’ю я „з горя”.

Свіча згоряє

Голодомору

Жертв відмічає.

 

         Прозріла пам’ять

Зриває вуаль.

Тих, хто загинув

До болю жаль.

 

                            У тридцять третім

                            Помер мій дід.

                            Як з глузду з’їхав

                            Скажений Світ.

 

                                  Знести такого

Мій дід не зміг –

Жах, а не голод

Звалив із ніг.

 

                            Не позабути

                            Голодомору

                            В віках майбутніх.

                            Не п’ю я „з горя”.

Праворуч – лід,

Ліворуч – лід,

На хмарі – сонечко стокриле.

О, скільки за тобою вслід

Пустив думок я світом, мила!

А ті верталися назад,

А думи й тіні не спіймали,

І проростає в небо сад

Моєї тихої печалі.

Цей сон про Вас

І наче не про Вас:

То посміхнеться, то тихенько зникне.

Вже осені розтрачено запас,

І грудень загляда у сині вікна.

Іще душа не вицвіла моя.

Іще слова не загубили змісту.

І сон цей – я.

А може і не я

Із пам’яті розірваним намистом.

Моя емпатія похована в новинах,

У тих кривавих звістках про біду,

Коли вертались хлопці в домовинах,

Спинивши ненажерливу орду.

Коли від бруду гнулись телевежі

Та охлос втіху від того ловив,

Коли отрута плавила мережі

Та пиха не підшукувала слів.

Ви Богом прикривались, у багатті

Спаливши віру в праведність життя,

То ж годі потім, нелюди, чекати

До себе хоч якогось співчуття.

Листопад летить - співає,
Землю ніжно укриває
Золотим, палким, зеленим
Листом верб, берізок, кленів.

Світить сонце, листя пада
Жовтим дивом листопада...
Час, як дзвін - тонкий, високий,
Неба вічний синій спокій.

Пада, пада, пада листя,
Сипле світлом променистим,
Все навкруг звучить ним, сяє
В материнськім ріднім краї...

...Світ спогляну, помолюся,
Сили дужої нап'юся
Від землі, дерев, природи,
В золотої сонця вроди...

О.Райдуга

Інформація для тих, кому це може бути цікаво. Вірш іде під знаком "скрипкового ключа". Тобто, його вібрографіка справляє гармонізуючий вплив на тонкі і фізичні структури людини. Природно, що інструмент досить таки тонкий. Для цілеспрямованої роботи потрібно бажання, зацікавленість, увага, наполегливість, системний підхід.

 

Між нами – зими, осені, літа,

Крок відстані... ні – подих, тихий шепіт,

Все те, що не промовили вуста,

Долоні дотик, погляд, серця трепет,

Тяжіння нездоланне, рух космічний.

Між нами двоєборство – двох єднання.

Інь - янь… Ти – я… Дар передвічний ,

Навік, божественний – кохання.

10.03.2010

 

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №111110510088

А людині треба небагато,

А людині треба тільки дрібку:

Щоб зірки перелітали хату,

На столі духмяну хліба скибку.

Щоб світанок кожен був за свято,

Із рожевим покривом туману,

Щоб було кому «люблю» сказати

І почути відповідь жадану.

Було і просто, і квітнево,

Без метушні і тісноти,

Куняли заспані дерева,

І хмари бігли хто куди.

Червоним мазалось на сході,

Домів гасилися вогні,

І так мовчалося природі,

І так мовчалося мені.

 

Я люблю тебе як люблять Україну -
сильно, щиро та з надією в серцях.
Я люблю тебе як зіроньку єдину,
що осяє перемоги шлях.

Я люблю тебе як небо над жнивами,
як долонь на серці козака.
Заспіваймо разом, щастя з нами
поки є в руці твоя рука!

А десь весна іде за пругом,

А десь зима ховає гнів,

Моря холодні грають фугу

Неперевершених штормів.

Рука небесна сіє квіти,

І сірість спить у забутті,

Й чомусь так хочеться любити,

Неначе вперше у житті.