хочу сюди!
 

Лариса

52 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 38-57 років

Замітки з міткою «вірші»

Les moulins de mon coeur

                                                                                           

«The Windmills of Your Mind»
з кінофільму «Афера Томаса Крауна», 1968)
переклад французської версії

                                                                                      Млин мого серця

Як пожбурене каміння
В світ буремного струмка
Розірвало хвиль склепіння,
Мов невидима рука,
Як мереживо, що Місяць
Заплітає між зірок,
Як Сатурна дивні кільця,
Що виконують танок,
Як квіт соняшника зріє
Кожний рік і в певний час -
Так мандрує моя мрія
Із надією про нас.
Ти одним ім’ям своїм
Крутиш серця мого млин


Як малюк заводить дзигу,
Схожу на веретено,
Чи слова, що лягли в книгу,
Наче іній на вікно,
Як та чайка, що кружляє
Хвилям всім наперекір,
Як північний вітер грає,
Мов трембіта поміж гір,
Як хурделиця вирує,
Наче то останній час -
Так мандрує моя мрія
Із надією про нас.
Ти одним ім’ям своїм
Крутиш серця мого млин.


Літо плине - час зізнання,
На вустах твоїх журба.
В небі осені зітхання
І пташиних крил юрба.
На піску сліди останні
Хвиля змила в небуття.
Я самотня у кав’ярні,
І немає вороття.
Дощем небо плаче-крає,
Краплі брязкальцями б’ють,
Наче пісня, що вмирає,
І цих слів  не повернуть.
Лист багряний ще палає,
Сумні думи навива.
Моє серце пам’ятає
Цвіт волосся, як жнива.


Як пожбурене каміння
В світ буремного струмка
Розірвало хвиль склепіння,
Мов невидима рука.

…Вітер дме знов навмання…

Тільки ти ім’ям своїм
Крутиш серця мого млин.

В.Н.  2016 (ontheway)

вибрала назву)

Щиро вдячна за всі запропоновані варіанти!

Наосліп

Іду по життю навпомацки,
наосліп шукаю сенсу,
в ціні у людей карбованці, 
машини, цицьки і \\\"перці\\\".

Всі прагнуть овацій і захвату
фігурою, владою, сексом,
успішний лиш той, хто на паперті
стоїть мов монах й править месу.

Тому і бреду я навпомацки,
ховаюсь в собі від розпуки,
шукаю душею самітників,
людей, в яких жилаві руки.

Їх погляд ясний, хоч і зболений,
а серце мережане шрамами,
навчусь в них любити без роздумів
і бачити сонце за хмарами.

06.06.2016
P.S. добавила трохи класики - Вівальді "Пори року" - Літо

Примара.




Примара.

Ти наче вісник долі,
З'явилася мені у полі,
І я загублений ві сні,
Сказав тобі: "Трояндо ні!"

А ти вклонилася низенько,
Так лагідно і так тихенько,
Вуста мої поцілувала,
Сказала що мене чекала.

І замер я від жару тіла,
Ти поряд мене лиш присіла,
Як я хотів тебе відчути,
Лишитися тяжкої смути.

І ніжним дотиком лишень,
Згадати тисячі пісень.


Автор:  
2005  





Сонце – на друзочки…


~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~Героям і патріотам присвячується ~~~~~~~~~~

 

 

Сонце – на друзочки, 

Скалочки, атоми, 

Вікна – стерв'ятники з лезами-крилами. 

 

Душеньки – лусочки, 

Збиті гарматами, 

Зойка між-під-над небесними брилами. 

 

Світла воїтелі, 

Миру хранителі – 

Янголи, #кіборги збройні та з крилами… 

 

Сонце – на атоми, 

Душі – набатами: 

"Слава!.." – під-між-над небесними брилами… 

 

(січень-03 лютого 2016) 

Свидетельство о публикации № 77043

Губерман у спідниці))

1 Не жалею, не зову, не плачу... 
Не курю, не пью, не матерюсь… 
Не коплю на чёрный день, не трачу, 
Не переедаю, не колюсь.. 
Не врубаюсь и не вырубаюсь, 
Не вступаю и не состою... 
Не храплю, в порнухе не снимаюсь, 
Не ишачу и не устаю... 
Не жалею и не сожалею, 
Не хитрей других и не глупей... 
Не хочу того, что не имею, 
Не имею тех кто поумней.. 
Не грущу, в друзья не набиваюсь, 
Не любовница пока и не жена... 
Не прощаю, но и не прощаюсь, 
Не люблю когда совсем одна... 
Не ищу, а так же не теряю, 
Не боюсь несмелость показать… 
Не ворчу, в носу не ковыряю,- 
Не ПРИНЦЕССА-ль я, ядрёна мать?!!!

2 Искала льва я в этом мире злом. 
Не повезло... И я нашла тюленя. 
Но и тюлень, пригревшись, стал козлом. 
Придется сделать из него оленя! 

3 Мне жить бы хотелось иначе, 
Носить драгоценный наряд... 
Но кони -- всё скачут и скачут, 
А избы -- горят и горят... 

4 Ты прости меня, Боже, убогую, 
Что не слушала мамку я строгую, 
Не читала я умные книженьки, 
Не вставала зимою на лыженьки, 
Не ходила в кружок вышивания, 
Не имела к балету призвания, 
Не учила дорожные правила, 
Музыкальную школу оставила, 
Не закончила курс обучения, 
К пианине утратив влечение, 
Не писала пейзажи с натуры я, 
Вот и выросла круглою дурою. 
А могла бы пойти от обратного - 
Стала б умною я и квадратною! 

5 С лицом измученным и серым, 
На белой смятой простыне, 
Как жертва бешеной холеры, 
Лежишь коленками к стене. 
Протяжно стонешь, как при родах, 
Трясeтся градусник в руках. 
Вся скорбь еврейского народа 
Застыла в суженных зрачках. 
По волевому подбородку 
Струится пенная слюна. 
Ты шепчешь жалобно и робко: 
"Как ты с детьми теперь одна?!" 
В квартире стихли разговоры, 
Ночник горит едва-едва. 
Темно... опущены все шторы... 
У мужа тридцать семь и два. 

6 Какая же я всё же неуклюжая, 
Раскокала мобильный телефон. 
Козой скакала нынче через лужу я 
И уронила прямо на бетон. 
Стою. В мозгах растёт тревога некая - 
Бежать скорее надо в магазин! 
Ведь симка есть, а вставить некуда. 
И начинаю понимать мужчин

7 С тобою вечер провела... 
Теперь смотрю, как на дебила… 
Конечно, я бы не дала... 
Но попросить-то можно было?! 

Lidia Zaozerskaya

Закрой глаза…


Закрой глаза, и в тишине, в молчании

Услышь шаги  - как легкий ветерок,

Как ручейка чуть слышное журчание,

Как песню грез, что льется между строк.

Так входит он – таинственный знакомый,

Кто шел в сей миг сквозь сотни тысяч лет,

Прикосновеньем своим нежным, невесомым

Начать чтоб жизни твоей новый бег.

Придет с ним солнце, хоть вокруг ненастье,

И сЕры будни краски обретут,

Услышь шаги, и бриллианты счастья

В глазах и сердце дом свой обретут.

т.е.с. 20.12.15


10-річний хлопчик пише зворушливі вірші про бійців АТО

Хлопчик із Рівного Єгор Пермяков написав вірш, що було частиною його домашнього завдання в школі, та сколихнув мережу своєю щирою поезією.

У день пам’яті жертв голодомору.


Не п’ю я „з горя”.

Свіча згоряє

Голодомору

Жертв відмічає.

 

         Прозріла пам’ять

Зриває вуаль.

Тих, хто загинув

До болю жаль.

 

                            У тридцять третім

                            Помер мій дід.

                            Як з глузду з’їхав

                            Скажений Світ.

 

                                  Знести такого

Мій дід не зміг –

Жах, а не голод

Звалив із ніг.

 

                            Не позабути

                            Голодомору

                            В віках майбутніх.

                            Не п’ю я „з горя”.

Що трапилось?

У дівчинки Тані
Депресія зранку,
А Оля ще з вечора
Вчора сумна.
Оксана відмовилася
Від сніданку,
А Катя в бокал
Наливає вина.

У Свєти натхнення
Немає писати.
Наталя "Пішов ти!!!"
Кричить в телефон.
Надійка у Вайбер
Похмуро гне мати,
А Лєна комусь
Есемесить: "Гандон".

Марійка не вийшла
В сльозах на роботу.
Іванка так само
Не вийшла туди.
Лариса об стіну
Кидає колготи,
Бо вкрило Ларису
Чуття самоти.

А все це від чого?
Чому так стається? -
У тебе до мене
Є низка питань.
Я відповідь знаю,
Мені так здається.
Але не скажу,
Бо не хочу, отстань.

Ольга Дубчак.