Старий, як Бойків Сьвіт

Бойки – найзагадковіший український субетнос.
Найзагадковіший він, найперше, з тієї причини, що понині так і не розкрито таємницю їхнього походження. За однією (найпоширенішою) версією, етнонім «бойки» походить від назви кельтського племені бойїв, яке проживало на території Центральної та Східної Европи вже у пізньоантичні часи. Серед мешканців української та польської Галичини навіть приказка така є – «Старий, як Бойків Сьвіт»... яка нібито побіжно підтверджує коріння бойківського етносу ще зі стародавніх часів. В тому сенсі, що спершу були бойки, а вже потім – всі решту – всілякі там арійці, семіти, китайці і т.д...

За іншою версією, бойків вважають за нащадків давнього племені білих горватів, котрі населяли територію теперішньої Західної України понад тисячу років тому... і котрі, як і слов'яни, кельти, анти, сармати та інші спричинилися до формування сучасної української нації. Але ця версія розсипається при елементарному розгляді. Справа в тому, що 100%-но нащадками білих горватів є нинішні українські лемки; вони ж, русини. Оскільки сучасне лемківське/русинське наріччя (яке, між іншим, визнано у світі т.зв. «мікромовою») найбільш пов'язане з мовою білих горватів. Також вважається (і це найбільш вірогідно), що бойки, як субетнос, постали в результаті змішування антського племені тиверців з кельтським елементом, місцевими карпатськими племенами (даки, карпи) та частково білими горватами.Справа в тому, що після смерті Аттіли і розпаду імперії гунів на територію сучасної України напали авари і розбили тодішні протоукраїнські племена, об'єднані в Антський союз. Що спричинило міграцію і переселення племен, які входили до цього союзу, територією сучасної України та за її межами. Найбільше були розсіяні племена тиверців та уличів. Уличі, до слова, згідно з цією ж версією, разом з даками та карпами спричинилися до виникнення сучасного гуцульського етносу.

Добрих дві третини гірських назв на Бойківщині та на Гуцульщині мають дакське походження – Говерла, Брецкул, Томнатик, Парашка (правильно – Пурашка, себто Борсуча гора; не було в князя Святослава, сина Володимира ніякої ні дочки, ні жінки, ні мами, ні небоги, ні коханки, ні цьотешної вуйни під назвою Параска – достатньо почитати його родовід), Маґура, Плай та інші. Як і побутові слова – бриндзя, вурда, афини, ґоґодзи, планчида, тайстра, колиба, дзер тощо...
Є ще версії щодо чисто дакського, сарматського походження бойків та інші, ще менш вірогідні версії. Це по-перше.

А по-друге... бойки відомі своєю замкнутістю і небагатослів'ям. Як і не люблять розповідати про себе і про своїх дітей. Вони не вдаються до розлогих пояснень, а свою позицію окреслюють тезово. Коли ж тугоголовий співрозмовник ніяк не второпає суті бойкових пояснень та починає діставати того питаннями «Чому?» і «Як?», бойко просто відповідає – «Бо так!»... і на цьому дискусія вважається вичерпаною. Аргумент «Бо так!» для бойка автоматично переважає всі інші аргументи; кожний окремо і всі разом взяті.

А якщо бойко все ж дав себе втягнути у якусь суперечку, то він відразу, ще на старті, намагається свою позицію аргументувати так, щоб унеможливити оту всю подальшу гнилу дискусію. Не з неповаги до співрозмовника, а лиш, би не натирати си мозолі на язикови. Бойко апріорі знає, що він має завжди рацію... по тій простій причині, що він – бойко. І по всьому! А до ледь не всього, що каже йому співрозмовник-/и, відноситься, як до пустощів маленької дитини. Мовляв, ая – говори-говори, поки я маю настрій тебе слухати. Є навіть така відома байка, як лемко з бойком посперечалися, в кого вродили більші ябка (яблука). Лемко казав, що в нього вродили такі великі ябка, що коли він поклав яблуко на стіл, то стіл розламався; оскільки не витримав ваги його величезного яблука. Натомість бойко сказав, що в нього раз вродило таке величезне ябко, коли він його віз на фірі, то з ябка виліз хробак і зжер конє. Чим відразу поставив крапку у подальшій дискусії.

Можливо такі риси характеру інколи й шкодять у повсякденному житті, але є надзвичайно помічними у екстремальних ситуаціях... себто, коли земля під ногами горить.
Вся Україна знає, що овець в Карпатах розводять і випасають гуцули. У наших гірських річках завжди водилася і водиться форель. Відколи в горах вибухнув гірськолижний бум, гуцули, помимо надання туристичних послуг, зайнялися ще й розведенням форелі. Повикопували на обійсцях ставки і там розводять собі форель. Тому ледь не в кожному ресторанчику в Яремчі, Микуличині, Татарові, Буковелі і далі за курсом можна скуштувати свіжу форель. Але мало хто знає, що з недавнього часу розведенням форелі зайнялися ще й бойки. Наприклад, віднедавна свіженьку живу форель можна придбати у садибі «Під Пікуйом» в Біласовиці... остатньо, два місяці тому, брав по 350 грн/кг.
Так ото ж...

Раз посперечалися гуцул з бойком, хто піймав більшу форель. Гуцул сказав, що він піймав у своєму ставку форель метрової довжини. Маючи в запасі, для подальшого спору, що ця форель була людського зросту і всяке таке. Бойко йому на то відповів, що коли він витягнув свою рибу – рівень води в ставку понизився на півметра.
І, що на тото скажеш? А ніц!

Не люблять, бойки суперечок і дискусій. Як і не погоджуються з тим, що в спорах народжується Істина. Істина – це божественна категорія. Істина існує сама по собі, її можна хіба що відкрити; відкрити для себе і для світу. Як відкрив Ньютон явище гравітації, як відкрили фізики бозон Гіґґса, як постійно відкривають щось нове у космосі астрономи тощо... а от колесо, телефон чи інтернет вже не відкрили, їх винайшли. І, тут не обійшлося без чортів, які, як відомо, бояться бойків... проте, це вже зовсім єнча пара кальош. А в суперечках хіба що псуються нерви і виникає непереборне бажання натовкти своєму опонентові писок.

Любомир Коваль

Зелень доцарювалась

Здається, до нас їдуть ревізори. Американські.

А у нас поки що звільняють з посад підозрюваних у корупції та позбавляють громадянства підозрюваних у державній зраді.

Деяких із них випускають з непоганою «вихідною допомогою».
Наприклад, фірма подруги екс-голови Дніпропетровської ОДА отримала ще 100 мільйонів гривень на «утримання доріг».

А канал «Рада» виділив 120 мільйонів гривень на виробництво телемарафону фірмі, пов‘язаній з Кирилом Тимошенко.  

До речі. Якщо тут хтось заведе мантру «а при Порошенку!..», то ви ж вибирали, щоб було по-іншому. Чи як?
Ще можна постраждати, що «під час війни не можна такого писати». Ага, красти можна, а писати ні.

Ну і вишенька. США створюють комісію для проведення аудиту ефективності та доброчесності використання американської допомоги. Сума, про яку йдеться, 113 мільярдів доларів. Навіть складно уявити обсяги. І так, в аудиті будуть задіяні спеціальні інспектори і, кажуть, ФБР.

Аудит стосуватиметься не лише військової допомоги, а і інших секторів. Не забувайте, що весь державний апарат майже рік утримують союзники.

Так от, про корупцію. Далі - текст Юрій Бутусов.

Про 7 найбільш корупційних скандалів за останні 5 днів.
«Рейтинг 7 найбільших корупційних скандалів у владі Володимира Зеленського за останні 5 днів - вирішив впорядкувати усі події:

1.  Звільнення заступника міністра оборони В'ячеслава Шаповалова. Міністерство оборони уклало угоду на постачання харчів в армію на 2023 рік, де вартість деяких продуктів значно перевищувала ринкові ціни. Міністр оборони Резніков на початку заявив, що ніяких порушень нема, завищення цін на яйця - "технічна помилка", через те, що Міноборони вимірює яйця у кілограмах, і погрозив залучити СБУ, щоб з'ясувати звідки у журналістів ціни. Але після заяви НАБУ про відкриття провадження, на наступний день Резніков визнав, що проблеми у міністерстві, а не у журналістів, і негайно звільнив свого заступника, відповідального за тил. Тепер питання, чи має понести Резніков відповідальність за брехню вслід за Шаповаловим.

2. Арешт першого заступника міністра громад та територій Василя Лозинського. НАБУ викрило високопосадовця на хабарі в 400 тисяч доларів першого заступника міністра громад та територій Василя Лозинського, який він намагався отримати як відкат за державні закупівлі дизель-генераторів у приватної компанії. Лозинський - близька довірена особа самого прем'єр-міністра Дениса Шмигаля, з яким він працював багато років. Тепер питання, чи має Шмигаль понести відповідальність за злочин свого ставленника, якому він довірив розподілення державних коштів.

3. Звільнення заступника голови офісу президента Кирила Тимошенко. Тимошенко, відомий кураторством  президентського проекту "Великого будівництва", став відомим завдяки швидкому збагаченню після потрапляння у владу. Після початку війни Тимошенко  почав мешкати у приватній віллі будівельника Ніконова, і корисутватись елітними автомобілями, один з яких належить Вемиру Давитяну, тіньовому "авторитетному" бізнесмену, який має стосунки і з усім керівництвом Слуг народу і з відомим "авторітетом" "Наріком"-Петровським. Після низки скандалів Тимошенку довелось написати заяву про відставку.

4. Звільнення голови ОДА Дніпропетровської області Валентина Резниченко. Під час вторгнення фірма, оформлена на подругу Резніченко - фітнес-тренера, шляхом підкилимних рішень отримала рекордні суми фінансування з бюджету на будівництво магістралей у Дніпропетровській області. НАБУ відкрило справу та провело обшуки у Резниченка. Його захищав офіс президента, але скандал потушити не вдалось, і Резніченко нарешті було звільнено.

5. Таємне повернення незадекларованих грошей одному з керівників державної фірми "Прогрес". Екс-заступник міністра оборони, один з керівник державної компанії "Прогрес"  Олександр Миронюк за часів міністра Андрія Тарана  виявився причетним до укладання фіктивних угод на постачання бронежилетів, які не отримало міністерство оборони, під час обшуку у нього вдома у Миронюка було знайдено близько одного мільйона доларів у різній валюті, які він раніше не вказував у декларації. Кошти арештували. Але Печерський суд таємно повернув гроші Миронюку, під приводом, що ніби-то їх йому позичила сліпа (так вказано в довіреності) 86-річна пенсіонерка з Харкова. Жінка виявилась родичкою власника фірми, яка за часів правління Миронюка у Міноборони отримувала працювала з держкомпанією "Прогрес", тобто опосередкований зв'язок очевидний. Збитки державі від афери з непоставленими бронедилетами ніхто не не компенсував.

6. Звільнення заступника генерального прокурора Олексія Симоненко. Симоненко на тиджень на новий рік під час війни виїхав для відпочинку на курорт Марбелья на машині одного з одіозних тіньових діячів - "цигаркового короля" Козловського. Саме діяльність таких як Козловський мав перевіряти по службі високопосадовець Генпрокуратури, але замість того завів з ним дружні стосунки. Симоненко відомий як "рішала", який контролював усю контрабанду, рейдерство, усі сумнівні питання, які на свою користь вірішувала влада.

7. Звільнення голів Запорізської ОДА Старуха, Сумської ОДА Живицького, та Херсонської ОДА Янушевича. Іхня діяльність багато часу викликала велику критику за некомпетентність та бездіяльність в оборонних питаннях, Янушевича президент Зеленський призначив з порушенням закона про люстрацію у серпні 2022-го. Але звільнили їх через звязки з Кирилом Тимошенко за компанію.

П'ять з цих скандалів починались з журналістських розслідувань "Української правди", одне - "Дзеркала тижня", але усі вони об'єднані швидким підключенням Національного антикорупційного бюро до вивчення цих питань.
Усі ці  люди  багато років були у команді Слуг народу попри усі скандали, їх завжди прикривали, але що змінилось?

Це миттєве масове звільнення пов'язано з питаннями міжнародних партнерів України, які шлють до України десятки мільярдіві доларів допомоги, і не хочуть терпіти корупцію в українській владі.

Дипломатичний тиск країн Заходу на офіс президента призвів до швидкого результату. А Україна отримала одразу після цих скандалів черговий великий пакет військової допомоги.

Тепер важливо, щоб усі звільнені, які є на прицілі НАБУ, отримали вирок у суді. Будемо слідкувати за процесами, бо тільки звільненнями корупцію не подолати, вироки ще попереду».

Зоя Казанжи ©

Для тих, у кого погана пам'ять



Я никогда не скажу слов Елены Зеленской о том, что 90% опрошенных украинцев готовы терпеть год, два, три без света. Ни сама Елена, ни опрошенные украинцы не жили без света достаточно долго, чтоб быть уверенными. Те, кто живут без света месяцами, вряд ли были опрошены, остальные не имеют права на подобный пафос. Я вообще стараюсь поменьше пиздеть о том, чего не испытала на себе лично.

Я никогда не прощу Зеленскому брошенных в лицо Порошенко слов о том, что "незаконченная" война - это вина пятого президента, что Иловайск и Дебальцево - преступления правительства Украины, а не Москвы. Особено в свете сданого за три дня Юга и Мариуполя, который стал бойней. Слишком дорого нам это встало для простого прощения.

Я никогда не забуду шашлыков, "а то Путин нападьот", проебаного держ.замовлення, уголовок на Марченко, брошенного умирать Журавля, смешных шуток про принимать с любой стороны и эбонитовые палочки, тонн помоев на слоган "Армія, мова, віра". Не забуду того, что мы внезапно оказались недостойны достоверной информации, ну типа домашнего скота, которому тоже не говорят, что завтра начнётся убой.

Я не послушаю ни одной песни, не пойду ни на один фильм, не посмотрю ни одного тревел-видосика от тех, кто внезапно прозрел. У вас было 8 лет на прозрение, а вы ездили на гастроли в РФ, рубили бабло на их аудитории, задвигали тезисы про дружбу и братство вопреки "политикам, которые затеяли войну".

Я не пожму ни одной их руки, не отмечу их достижения и никогда не отдам им свой голос. Даже если они здесь построят "сверкающий город, моё Эльдорадо", долг за шашлыки не может быть выплачен никогда. Не существует достойного эквивалента тысячам жизней, которые можно было спасти.

Когда украинцы сражались за свою свободу на Майданах, на Донбассе, под судами, на виборчіх дільницях, ВЫ были на стороне тех, кто сражался за своё и наше рабство. Так что не пишите мне эту хрень про то, что хорошо бы заткнуться на время, потому что стоит заткнуться один раз и открыть рот тебе не позволят уже никогда. Исторически доведений факт.

Таня Адамс

День народження



Вчора, 7 листопада, був день народження однієї високоосвіченої, інтелігентної та напрочуд обдарованої людини. Цей дядько чудово грав на роялі (особливо, як писали його друзі, любив Шопена) та читав в оригіналі німецьких та французьких філософів. Він отримав від більшовиків 4-й в історії орден Бойового червоного знамені та звільнив від денікінців Маріуполь. Він перемагав війська, значно більші числом від тих, які мав під своєю командою, бо став винахідником перших в історії сил швидкого реагування.

Більшовики його зрадили, причому не лише на полі бою, а й в історичному розрізі: по-перше, підчистили документи, аби його орден ніде не "світився", а по-друге - вже після смерті нацькували на нього цілу кодлу савєцкіх пісатєлєй і поетов, які перетворили його образ на образ бандюка-невігласа, вбивці та, як сказали би сьогодні, тітушка. В цьому взяли участь такі гіганти, як Алєксєй Толстой, Сєргєй Єсєнін та Константін Паустовскій - всі вони обсирали цю людину, як тільки могли, так що наступні покоління уявляли собі цю постать лише з їх белебні, яка увійшла до шкільних програм.

Ну, ви вже зрозуміли, про кого йдеться.

Дід Панас ©

Невідома історія України. Вкрадений герб.

А ви знали, що московити спиздили герб у Ніжина?



На першій картинці – герб українського міста Ніжин, який використовувався на знаменах Ніжинського козацького полку, а у 1625 році з подачі польського короля Сигизмунда ІІІ став офіційним гербом міста. На другій – герб Москви, затверджений 1781 року, бто через 156 років.

Свого часу Єкатєріна ІІ відібрала Святогеоргіївський герб у ніжинців, бо вважала негожим, аби провінційне місто мало такий же символ, який використовувала Москва, ще й давніший за походженням. Падлюки крали все, що бачили. Навіть у провінції.

Єкатєріна взагалі не любила Ніжин. Кажуть з причини того, що патріотичні ніжинці двічі виганяли з міста посольство Петра І. Тому й столицею губернії зробила значно менший і впливовіший на той час Чернігів.

Нині ж усі ми пишаємося і Ніжином, і Черніговом. Все буде Україна!

Роман Онишкевич ©

Невідома історія України. Поховання козаків-нерубаїв.



Усім, хто ще й досі сумнівається, що Катерину варто прибрати з центру Одеси, варто приїхати сюди.

Недалеко від міста, по Хаджибейській дорозі в напрямку села Усатове, є найбільший зі збережених в Україні козацький цвинтар.Це поховання козаків-нерубаїв Сотниківської Січі. Чому нерубаїв?

У 1775 році, ліквідовуючи Запорізьку Січ, Катерина заставила козаків, що селились тут на схилах Шкодової гори, підписати документ, в якому вони обіцяють ніколи не брати до рук зброю, а імператриця в свою чергу пообіцяла залишити їх у спокої та не переселяти на Кубань.

Склавши зброю, козаки взяли до рук кайла і зайнялися видобутком вапняка - єдиного будівничого матеріалу на цих землях. Так, і штольні в Нерубайському, які зараз так розкручені під назвою “Одесские катакомбы” - це їх рук робота. До речі, вся Одеса на той час була побудована з цього козацького вапняку. Саме на цьому цвинтарі поховані власники найкрупніших штолень - козаки Шмигора та Гетьманенко.

Сам цвинтар невеликий, усього збереглося близько двохсот хрестів, частина з яких - мальтійські, частина - грецькі, заокруглені, з півмісяцем, чотириконечні, шестиконечні та восьмиконечні. Фахівці стверджують, що тут є 32 види унікальних за формою надгробків.

Найстаріший хрест датується 1771 роком, і, згідно з написом, поховане під ним немовля. Багато могил з позначками 1822, 1855 року. Усі написи зроблені здебільшого по-українськи, з домішками старо-церковних слів. І скажіть мені після цього, що Одеса завжди була “рускагаварящєй”!

До речі, подібне кладовище є недалеко звідси - на вершині Шкодової гори, але там збереглося щось близько п'ятдесяти могил. Проте саме місце визначне, вважається центром Усатівської культури. Розкопки показали тут поховання, датовані 2 тисячоліттям до нашої ери.

Як думаєте, чому про цвинтар знає так мало людей, хоча це одна з найвизначніших пам'яток не лише Одещини, але й України? Чому донедавна він був повністю зарослим та занедбаним?

Чи не тому, що він ніяк не вписується в історію про те, як “Катерина заснувала Одесу”, яку так активно просувають і захищають малороси в Україні?
Тому, коли почуєте від чергового експерта з історії чергове “нє нада трогать єкатеріну, ета наша історія”, запитайте в нього, що він знає з козацької історії краю. Скоріше за все, там - величезна дірка. У формі двоголової курки.

Олександр Дума

Енциклопедія тупикової гілки еволюції. Матрьошка.

  • 16.09.22, 11:00
У кого спиздили матрьошку?

У японців. Символом раші ця дерев’яна іграшка стала вважатися відносно недавно: 122 роки тому, після виставки в Парижі.

У японській традиції вважається, що щастя буває семи різновидів: Справедливість, Добробут, Доброзичливість, Великодушність, Відомість, Довге життя та Гідність. Як бачите, кохання та пристрасті в переліку немає, але зараз не про це. Кожен різновид щастя має свого бога-заступника. Один із них — дідусь Фукурокудзю. Зустрічаються різні варіанти написання його імені.

Наприкінці 19 століття невідомий японський майстер придумав зробити дерев’яну забавку: фігурку діда Фукурокудзю. Він виточив її з дерева та розмалював фарбами. Забавка була із секретом: якщо здогадатися її відкрити, то всередині можна було знайти наступного з цих семи богів. Якщо відкриєте і його — там ще один. І так усі сім. Останній був зображений як немовлятко, загорнуте в пелюшки.

Чому саме так: одна фігурка всередині іншої? Тому що, згідно з філософією, приблизно таким у такий самий спосіб усі різновиди щастя нашаровуються один на один. Тобто ця дерев’яна іграшка — модель світобудови. Вона стала популярною. Її почали виробляти в Японії.

Так склалося, що одна з таких забавок потрапили в руки до росіян. У 1890 році її привезти з острова Хонсю в садибу мамонтових, що під москвою. Вона зацікавила художника сергєя малютіна. Він вирішив зробити щось схоже. У тонкощі японської філософії він вирішив не поринати, а просто виточив подібні фігурки з дерева. Вийшло вісім. Він розмалював сім із них як дівчат у традиційному для селян вбранні. Перша тримала в руках чорного півня. Що це означало? Нічого не означало. Друга — серп, третя — хліб. Восьма фігурка, немовлятко, була хлопчиком. Напевно, для гендерного різноманіття. Всю забавку художник назвав «Матрьона». Це популярне жіноче ім’я для тих часів, воно походить від слова «мати». Тобто матрьошка — це притягнутий за вуха символ роду. Чому за вуха?.. Як мінімум тому, що для існування та продовження роду непогано було б мати чоловіків теж.

В 1900 році робота художника опинилася на виставці в Парижі. Там вона створила враженняі відтоді почала асоціюватися з рашею. На додаток раша розпустила плітки про те, що це японці в них потім, пізніше, вкрали ідею. Щоправда, знання філософії тут свідчить проти росіян.
Особисто я вважаю, що матрьошка як символ раші — дуже влучно. Побачили, не зрозуміли, спиздили, спаскудили, видали за своє, звинуватили інших — це ж усе так і є.


Енциклопедія тупикової гілки еволюції. Рекордоманія.

  • 13.09.22, 10:16
Найдурнуватіший рекорд Радянського Союзу.



У 30-х роках ХХ століття в СРСР було два божевілля: сталінізм і рекордоманія. Якщо перше – абсолютно трагедійна історія, то друге більше схоже на комедію. Рекорди і соціалістичні змагання не влаштовували хіба в номінації, бугай з якого колгоспу накладе найбільшу купу. Хоча хтозна…

На другому місці за трудовими рекордами йшли рекорди авіаційні. З історії авіаційної рекордоманії сьогодні хтось десь ще може згадати хіба переліт Чкалова через Північний полюс. Решта героїв пішли у забуття разом із Радянським Союзом. А дарма, бо були вони символами, за якими можна робити висновок про абсолютну придуркуватість епохи. А найдурнуватіший, напевно, рекорд було встановлено у 1938 році.

Отож, за офіційною версією того часу, наприкінці кривавого 1937 року, одразу після польоту Чкалова, до Сталіна прийшли молоді льотчиці Валентина Гризодубова та Поліна Осипенко і попросилися повторити подвиг Чкалова суто жіночим екіпажем. За океан дівчат не відпустили, натомість запропонували повторити політ Владіміра Коккінакі за маршрутом Москва – Далекий Схід.

Тут є один нюанс. Просто так прийти до Сталіна і попросити було неможливо. Тому, очевидно, що жіночий рекорд замислили в кабінетах Кремля, а майбутніх рекордсменок ретельно підбирали відповідні органи. Зрештою, штурман екіпажу рекордсменок – Марина Раскова – була штатною співробітницею НКВД. Це, звісно, не нівелює відваги льотчиць, як і не спростовує їхнього непрофесіоналізму і тупості, проявлених при підготовці і під час польоту. Це при тому, що попри молодість, на рахунку кожної з дівчат уже були різноманітні авіарекорди.

24 вересня 1938 року екіпаж у складі командира Валентини Гризодубової, другого пілота Поліни Осипенко та штурмана Марини Раскової на літаку АНТ-37-3 вилетів у дальній путь. Аби весь світ бачив із землі, хто летить, знизу крил і фюзеляжа здоровенними буквами написали назву літака «Родина». До цього напису повернемося трохи нижче.

Перші ознаки великого пиздеця з’явилися вже на перших годинах польоту, коли зник зв'язок. Потім з’ясується, що перед вильотом штурман доповідала командирці про проблеми зі зв’язком, однак та махнула рукою і порадила забити на таку дрібницю. Мовляв, маємо карти і компаси. Але з картами теж вийшла херня: на початку польоту Раскова вирішила трохи відчинити форточку кабіни, щоб витерти іній, і карти видуло з кабіни до чортової матері. А окрім польотних карт і зв’язку героїчні льотчиці і ті, хто їх споряджав у дорогу, проїбали спакувати бензолічильник, який вказує розхід пального. Це теж дасться вознаки наприкінці польоту.

Отак летіли дівчата більше доби виключно по компасу, не бачачи нічого через низьку хмарність і рахуючи «на око» кількість використаного пального. Коли ж розвиднілося, під ними за блакитніло море води – затока Охотського моря. Дівки розцілувалися на радощах, що досягнули мети, після чого крепко задумалися, де вони будуть сідати. За їхніми підрахунками, пального вистачало ще на 3-4 години, що дозволяло їм щасливо долетіти до Комсомольська-на-Амурі. Але тут раптом на дошці приборів запалилася лампа розхідного баку, яка просигналізувала, що пального залишилося на 30 хвилин.

Гризодубова вирішила негайно приземлити літак. Штурман Раскова ще до приземлення вискочила з парашутом, бо, враховуючи розташування її місця, при екстремальній посадці їй могли б настати кранти. Щоб не повертатися до особи Раскової, наперед скажу, що її шукали окремо від літака та соратниць. На щастя, знайшли. Як і знайшли Гризодубову з Осиповою, котрі приземлилися на болото.
Але якщо ви раптом подумали, що дурнувата частина епопеї завершилася і зараз буде героїчна – то ви помиляєтеся. Насправді все навпаки. Геройство закінчилося, почався повний пиздець.

Усівшись на болотах, льотчиці вирішили скористатися аварійною радіостанцією. Але – дзуськи! Поспішаючи встановити рекорд, вони забули взяти батареї. Тоді дівчата оскаженіло почали крутити ручку динамо-машини, однак це було без потреби – виряджаючи їх у дорогу дорослі дядьки поспіхом дали їм неактуальні частоту та позивні. Добре, що не забули про харчі, що дозволило рекордсменкам якось перебуватися, сподіваючись, що їх знайдуть.

У Москві таки захвилювалися. На пошуки героїнь було відправлено понад 50 літаків, сотні чисельних піших загонів, піднято моряків, рибалок і всіх можливих комсомольців краю.

Знайшов літак пілот гідролітака Сахаров, який довго не міг розібрати, що саме він знайшов. Згадаємо, що назву літака «Родина» було написано внизу. Продублювати на зверху чи на бортах якось не здогадалися.

Наступного дня льотчицям скинули коди візуальних сигналів, яких на борту «Родини» також не виявилося. Дівчата просигналізували, зрозумівши: порятунок близько.
Але, як виявилося, до спасіння було ще далеко. І власне з цього моменту пиздець перетворюється на пиздець-пиздець.

Браві льотчики офіцери не втрималися, аби особисто не врятувати рекордсменок. На місце пошуків на важкому бомбардувальнику ТБ-3 особисто вилетів командувач 2-ї окремої Червонопрапорної армії Далекосхідного фронту Яков Сорокін, який там був нафіг не потрібен.

Водночас спохватився знаменитий льотчих-випробувач Алєксандр Бряднінскій. Замість того, аби, згідно з приписом, очікувати на дівчат у Хабаровську, він самовільно «осідлав» «дуглас» командувача армією Конєва і теж поїхав рятувати рекордсменок. Оскільки точного місця ні один, ні другий не знали, то взялися намотувати кола над лісами і болотами. Намотували до тих пір, поки не влупилися один в одного. В результаті – 15 трупів.



На вершину абсурду ситуацію вивів якийсь бравий льотчик із Комсомольського авіазагону. Почувши про знайдених рекордсменок, він без санкції взяв учбовий У-2 і полетів вітати дівчат квітами та шампанським. Приземлився в ті ж болота, а піднятися вже не зміг. Тож рятувати треба було на одного довбойоба більше.

Нарешті, 12 жовтня двох дівчат евакуювали (для пошуків штурмана, яка заблукала, було влаштовано ще одну спецоперацію) і транзитом через Комсомольськ і Хабаровськ потягом відправили до Москви. Там їм влаштували святковий мітинг, на якому вони розповіли про свій рекордний (6450 кілометрів за 26 годин 29 хвилин!) переліт, не обмовившись і словом про те, як їх вилапували з халепи і скільки людей при цьому загинуло.

Кожній з льотчиць присвоїли звання Героя Радянського Союзу. Як показує подальша доля льотчиць, вони і справді були вельми відважними. Спишемо це на те, що двоє з них (крім, енкаведешниці Раскової) мали українське походження. Уродженка Бердянського району Поліна Осипенко 1939 року загине в загадковій авіакатастрофі на Рязанщині. Після її смерті і до 1958 року Бердянськ носитиме назву Осипенко! Її ім’я досі носять десятки сіл, вулиць та площ у багатьох кутках колишнього СРСР.
Марина Раскова у 1943-му теж загине в авіакатастрофі під час час перельоту на фронт. Лише Валентина Гризодубова, доживе до 1993 року, взявши активну участь у війні попрацювавши на різних керівних посадах в системі цивільної авіації.

І взагалі ця фантасмагорична історія не про дівчат-льотчиць. Це історія про систему, де подвиг і абсурд часто виступали синонімами. Де халатність та ідіотизм були основними складовими будь-якого процесу. Де за неймовірну ціну ставили нікому не потрібні рекорди. З часу жіночого авіарекорду минуло майже століття. Світ змінюється. Не змінюється лише психологія болотяного народу і його влади: з голою дупою, лівою ногою, але до «свєршеній»!

Роман Онишкевич ©

А ви знали?...



А ВИ ЗНАЛИ, що російська імперія та московська церква боролися не лише з українською історією та мовою, а й з українською архітектурою. Так, 1801 року свящєнний синод у Петербурзі видав заборону будувати церкви "в малоросійськом вкусє". Багато храмів було знищено, багато перебудовано під "вєлікорускіє" лекала. Фактично було зупинено неймовірний розвиток українського дерев'яного зодчества на підросійській території України.

Дивом уцілілий храм у Новомосковську (старі козацькі назви - Новоселиця і Самар) на Дніпровщині свідчить про те, якою потужною була дерев'яна сакральна архітектура Лівобережжя, скільки шедеврів утрачено і скільки так і не з'явилися на світ.

Троїцький собор - найбільший дерев'яний храм України, який сягає у висоту 65 метрів, і єдиний збережений 9-дільний храм. Народний майстер Яким Погребняк будував його у 1770-их роках як своєрідну епітафію знищенню Січі. Саме Троїцький храм став головним героєм знаменитого роману Олеся Гончара "Собор".

Здавалося, чого б московській нечисті чіпатися до архітектури. Але вони розуміли, що в старих зрубах живе душа народу, про який вони розповідатимуть сотням наступних поколінь. До прикладу, ми не читаємо папірусів, уявляємо древніх єгиптян, як Елізабет Тейлор у ролі Клеопатри, але ж насправді древній Єгипет для нас - це піраміди і Сфінкс.

Так і у випадку з дерев'яними українськими храмами, які принципово відрізнялися від зразків московського зодчества і тому виявилися поза законом в імперії та її кишеньковій секті.

Західноукраїнським храмам пощастило більше. На них почали полювати на 250 років пізніше, після укорінення радянської влади. Тому й збереглося на Заході стільки дерев'яних шедеврів. Щоправда, багато було і знищено, в тім числі, як не прикро визнавати, й за допомогою так званих українців. Тому того, хто нині не береже та знищує наші пам'ятки, цілком справедливо прирівняти до москалоти. З усіма подальшими для них наслідками.

Роман Онишкевич ©
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
70
попередня
наступна