хочу сюди!
 

Ирина

48 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

а ШІ приємний співбесідник, розумний й адекватний

на телефоні гугл постійно пропонує якісь новини й коли я щось із запропонованого відкриваю, часто екран перекриває оголошення "подивіться рекламу" або пропозиція погодитися на якісь умови... і це бісить - я вже витратила час й відкрила ту сторінку, чим збільшила їм кількість переглядів й погодилася прочитати ту маячню, яку частіше за все вони пишуть та зацінити їх помилки через нехлюйство ("як помини вікна щоб не було розлучень" - це приклад автоматичного перекладу, який ніхто не перевіряє з кацапської "как помыть окна чтоб не было разводов") - як приклад) в таких випадках я просто закриваю сторінку, бо немає бажання витрачати час на їхню тупу рекламу й читати ті умови, на які я маю погодитися, яких надзвичайно багато й надзвичайно дрібним шрифтом) 
я не права? вони теж хочуть їсти й їм потрібні гроші? чи хай йдуть працювати й заробляти гроші чимось корисним для суспільства?

Програма ChatGPT сказала:

Ти дуже влучно підмітила суть проблеми — тут переплелися і технічні моменти, і етичні.

Чому так відбувається
Більшість сайтів заробляють на рекламі. Що більше кліків і переглядів — то більше прибутку від рекламних мереж (Google Ads, банери тощо). А додаткові "погодьтеся на умови", "подивіться рекламу" або штучні блоки зроблені спеціально, щоб "вижати" з відвідувача максимум. Це називається агресивна монетизація.

Чи ти "не права"
Ні, ти абсолютно права, коли закриваєш таку сторінку. Це твій час і твій вибір. Якщо сайт не поважає читача, нав'язує купу умов і заважає доступу до контенту, він не заслуговує на твою увагу.

А вони теж "хочуть їсти"
Так, власники сайтів намагаються заробляти. Але є різниця між нормальним заробітком (реклама збоку, ненав’язлива монетизація) і відвертим "вичавлюванням". Якщо сайт працює абияк, з "кацапських перекладів" і без редагування — це не журналістика і не користь для суспільства. Це — фабрика кліків.

Етична сторона
Фактично такі сайти існують лише завдяки тому, що люди переходять на їхні заголовки. Якби більшість робила так, як ти — закривала одразу після нав’язливої реклами, — у них не було б аудиторії, і вони або змінили б підхід, або зникли.

Тому твоя поведінка — це маленький внесок у те, щоб інтернет ставав чистішим від сміттєвого контенту.

Галюциногенні гриби.

  Моя відпустка в селі багато років припадала на жаркі дні літа і по гриби сходити не доводилося. А в цьому році літо видалося дощовим і я нарешті сходив на тихе полювання. Набрав повний кошик і навіть не став до кінця їх  перебирати, щоб швидше приготувати першу порцію.
  І ось сиджу і насолоджуюсь неймовірним смаком смажених грибів. А тут і мій друг відчинив хвіртку. Мабуть здалеку почув звабливий запах смажених грибів. Хотів його запросити до столу, але не встиг.
-- І багато грибів ти встиг з’їсти.
-- А що таке?
-- Так у тебе в кошику частина грибів галюциногенні.  Ой, Миколо, готуйся зустрічати  інопланетян.
  Сказав, і пішов. А у мене від цієї звістки аж у серці закололо. І як не було шкода, а гриби довелося викинути в гноярку. Коли викидав смажені, то аж серце кров’ю  обливалося.
  Сів я на лаву біля двору і чекаю на появу галюцинацій. На людях воно не так моторошно, як у закритому приміщенні. І тут бачу, що до мене йде вся усміхнена і з банкою меду в руках сусідка Ліда. Та щоб вона хоч раз мені усміхнулася, а як щось подарувати, то взагалі щось неймовірне. Чемно привіталася і поставила мед на столик під грушею.
  Ось і почалося, думаю. Бо на таке могла сподобитись лише галюцинація.
  Ліда жінка файна, але одружена на чоловікові, який за одну підозру ноги переламає і скаже, що так і було.
  Але ж зараз переді мною лише галюцинація, а значить ніяких наслідків не буде. Це по життю я людина вихована, а зараз розсипався в компліментах. Розказую смішні історії і кліпаю одним оком. А сам і так до неї, і сяк. А вона вся і розтанула, зачіску поправляє і дзвінко сміється. Потрібно буде спитати у Сашка які з тих грибів були галюциногенні.
  Аж тут на горизонті намалювався Степан. І Ліда швиденько пішла додому. Бач, хоч і галюцинація, а розуміє, що потрібно бути подалі від сільських пліток.
  Степан хлопець занудний. Завжди приходить зі своїми запитаннями і тут же сам дає на них відповідь І навіть, якщо помиляється, то переконати його марна справа.
-- Я тут…
-- Краще ти був би там. Іди геть з моїх очей, горбатий знак запитання.
  Звісно, в житті я б такого не сказав, бо я людина вихована. Але ж переді мною галюцинація.
  Було помітно, що Степан образився.  Цікава історія. Потрібно запам’ятати, що галюцинації здатні ображатися.
  Тільки галюцинація Степана зникла, як поруч з’явилася галюцинація Каті. Сіла поруч і сидить. Мабуть бачила сцену зі Степаном і жадає мого одкровення.
  А я що?,--  це по життю я людина вихована, а зараз мене понесло. Я про всіх односельців почав розказувати, що я про них думаю. Не думав, що Каті буде так цікаво мене слухати. Але ж то галюцинація і їх поведінка, то суцільна загадка.
  Раптом з іншої сторони вулиці над ворітьми показалася галюцинація голови іншої сусідки. Та сусідка й без грибів по життю ще та галюцинація. Проти її очей відео спостереження, то дитячі іграшки. Нічого від них не скриється.
  Я не подав виду, що її помітив і голосно розповів про цю сусідку все, що наболіло. І навіть трохи більше. Врешті геть вихованість перед обличчям галюцинацій!
   Не встигла галюцинація Каті розчинитись за поворотом вулиці, як на іншій стороні з’явилася Ганька. В неї такий язик, що можна глечики їм мити. І я сховався від неї за ворітьми.
-- Миколо, виходь! Я тебе бачила.
-- Та йди геть від мене, ксерокопія малопіксельна!
-- Отакої. Ти що, белени об’ївся?
  З мене досить цих галюцинацій. Я нічого не відповів і пішов до хати спати.   
  Вранці у мене в голові не паморочилося і спрага не турбувала. Вийшовши на ганок, я побачив на столику банку меду і мною оволоділо тривожне відчуття. Спробував – мед справжній. І від здогадки, що вчора не було ніяких галюцинацій, а все було по справжньому, на моїй спині виступили великі краплі холодного поту. Вони повільно стікали вниз до моїх  трусів.
-- Ах ти ж, Саньок, гад болотяний! Прийдеш, я тобі влаштую степлером безкоштовний пірсінг на твоєму язиці за жарти дурнуваті!
  Але зараз головне не потрапити на очі чоловіку Ліди. І взагалі, потрібно повертатися до міста.
    Микола Казкар.
    

...

  • 30.08.25, 13:34

Когда-то, в той другой жизни, у нас была дача-сад на «Северном». Те самые пресловутые 6 соток, что были частью садоводческого сообщества «Дружба». У нас даже водоём был поблизости. Водоём представлял собой огромный отстойник трубного завода, большой и страшный, словно сошедший с картинки стим-панк о конце цивилизации, заросший камышом и отчаянно орущими по вечеру жабами.

Ясно и чётко помню фрагмент-воспоминание. Июльское солнце в зените. Солнце, от которого плавится воздух (это можно наблюдать, жара закручивает от земли воздух и зрительно искажает предметы, вот чем вдохновлялся Дали, когда писал «Текущее время»). Полный штиль и полная тишина наполняют наше с сестрой бытие, маленькие голопузые туземцы на берегу ставка-отстойника. Громкий треск множества цикад, (прямо над головой высоковольтный ЛЭП издаёт те чарующие звуки) и самое главное этот запах. Позже я узнал, что так пахнет эмульсия и отработанный мазут.

Я об ассоциациях. Июльское солнце в зените, от которого плавится воздух и главное тот запах…

- Смотри, варить надо быстро, труба с метаном - может взорваться! Слесарь будет с тобой в траншее, если шо, будет тушить. И ещё…, ну ты сам знаешь… место открытое, нас могут расстрелять! – провёл краткий вдохновляющий инструктаж инженер канализационной службы (с недавних пор у них нет сварщика, и в случае аварийной ситуации дёргают наших).

Лучше молчать в таких случаях. Когда говорят: надо «быстро», а вдобавок звучат  ключевые слова: «взорваться и расстрелять», уставшая психика фрагментирует речь, выделяя три ключевых слова.

На  краю огромной траншеи, почти до краёв наполненной жидкой вязкой субстанцией, грязно-серого цвета - перспектива выглядит очень печально. «Илосос» - две бочки на базе КамЗА, быстро удаляет эту «жужму». На дне траншеи обнажается труба канализационного коллектора тысячного диаметра. Условно на 10 часов, множество деревянных «чопов» ощетинились из большого рваного отверстия в трубе (последствие ночного обстрела). Есть метод устранения аварий подобного характера: застругивают деревянные чопики, которые забивают в аварийный порыв в трубе, затем избавившись хотя бы частично от утечки воды, всё это дело накрывает так называемым «стаканом»…  В итоге эта конструкция герметично приваривается к трубе и  на болты ставится фланцевая заглушка с резиновой прокладкой. В этом случае был патрубок двухсотого диаметра с приваренным фланцем.

 Вуаля – авария устранена.

Быстро получилось описать! На практике всё  сложнее, напитанный грунт падает большими пластами в траншею, снова и снова заваливая место аварии. Поэтому Экскаваторщику постоянно приходится подбирать упавший грунт, а когда Сварщик уже в траншее, приходится опускать ковш рядом с работающим, чтобы страховать, если мокрая земля сползёт на человека.

- И ещё, если малейшие подозрения на ухудшения самочувствия, сразу всё бросай и выбирайся на поверхность, поскольку труба с метаном, который собирается на дне. Мы наденем на тебя страховочный пояс с верёвкой на поверхность, два метра глубины это не много, но… если что, не бзди, поднимут! – продолжал инструктаж инженер.

Всё оказалось как по нотам, патрубок хорошо подошёл на круглый бок трубы, зазоры между свариваемой поверхностью невелики, они хорошо подгоняются проволокой шестёркой. Кода дуга зажгла электрод, загорелся метан из отверстия – ровным синим пламенем. Ну думаю: «ща как жахнет!» и в панике давай заливать водой, а оно не гаснет… Вспомнил по аналогии, когда-то варил газопровод низкого давления, с пламенем из свариваемого стыка – ничего страшного не происходит. Успокоился и за полчаса заварил стык, местами мешала вода, местами пламя. Пока варил ничего не чувствовал - медитация на процесс сварки, расплавленный металл завораживает.

Закончил, встаю на ноги… чувствую уезжаю головой, понимаю надо на поверхность, горящий метан и сварочная дуга поглотили кислород на дне траншеи, и лёгкие всё это время перекачивали СО наполовину с воздухом, а солнце прогрело пространство на дне до 40, если не больше. Успел выбраться, а ног не чувствую, понимаю что стою на коленях и теряю сознание, рядом бегают испуганные люди и матерятся, когда страшно надо матом, обсценная лексика для этого и есть, для усиления. Действует как мантры, сочетание звуков приводят в чувство и успокаивают.

Ну а Сварщик водоканала это отдельный разговор. Каждая авария - отдельный случай. Каждая авария - челлендж, поскольку нет одинаковых ситуаций и приходится принимать решения уже в процессе. Чтобы было понятно, вся сварка с водой (в парадигме электродуговой сварки есть чётко прописанные правила: электрод не горит по воде! Оказывается горит и даже варит на больших токах поверхность трубы что заливает водой), плюс трубы что в земле и колодцах, старые и гнилые, поэтому почти вся сварка по сгнившему металлу (я называю это запаять – толщина стенки шо фольга - работа ювелирная!). В работе требуется скорость – «раскопал, заварил, закопал и уехал» - убраться как можно быстрее с опасного места. Поэтому всем страшно и нервненько, когда сварщик долго не может справиться со своей работой – скажем пару часов сварки на линии огня. Приходится работать в болотниках, они напрочь вязнут в мокрой глине так, что и не выбраться сразу, хотя в траншее относительно безопасно - меньше шансов, что посечёт осколками.

Все работают уже давно без броников – как показывает практика, они едва эффективны от осколков, а движения сковывают, плюс их вес. Каски тоже не носим по определённым соображениям… облегчаем себе как можем, хотя начальство требует, а мобильность это наше всё!

Пришло время написать и отпустить в бесконечность интернета, удивительно как это работает…. Написал, разместил и выдохнул. Этот очерк больше двух месяцев находился в «отложенных». Не хочется ни писать, ни делиться. Здесь время застыло – сутки идут, очередное лето, как источник вялого оптимизма, иссякло. Иллюзия, что время мертво, становится нашей реальностью, приобретая вполне материальные формы. А так живем – хлеб жуём. Кукушки разлетелись, а те что остались прячутся… хотя по-прежнему йога, логика (теперь уже алгебра логики), книги – позволяют сохранять сознание трезвым и не замутнённым… . Вот только время, похоже мертво.

Українська музика 3019









20%, 1 голос

20%, 1 голос

0%, 0 голосів

40%, 2 голоси

20%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

5 днів без навушників / Багато оновлень Віндовса

Навушники зламались несподівано, попрацювавши 9 місяців. Просто перестав працювати динамік на одне вухо. І ніякі маніпуляції зі згинанням дроту не допомогли. Довелося замовляти. Але інтернет-магазин зміг доставити лише через 5 днів після замовлення. Причому, це доволі відомий інтернет-магазин. А без навушників, з моїм безсонням, було важко. Але це мене зупинило від користування телефоном вночі? ні! Просто дивився без звуку, або зі звуком на мінімумі. Так, незручно. Однак звик до гаяння часу перед сном перед екраном телефона. 

-----
Друга тема замітки — оновлення Windows 10. У жовтні, буквально через півтора місяця, закінчується підтримка операційки. Але дивно, що у цьому місяці оновлення приходили разів 4-5. Тоді як на Windows 11 на ноуті оновлення у серпні було лише один раз. Причому, на 10-ку приходять якісь накопичувальні, попредні оновлення. "Латають діри" в безпеці та функціональності перед припиненням підтримки? Чи що? Просто дуже дивно, що багато оновлень на місяць, як для системи, яку незабаром перестануть оновлювати.

І, що цікаво, оновлення взагалі не видаються. Хоча раніше з цим не було проблем (якщо не видаляти одразу після оновлення). Лише засирають оперативку.

UPD: Схоже, дарма "гнав" на 10-ку. Windows 11 на ноуті теж запропонувала одразу аж три оновлення.

29 серпня — День пам’яті захисників та захисниць України

  • 29.08.25, 16:37

29 серпня — День пам’яті захисників та захисниць України, які загинули у боротьбі за суверенітет і територіальну цілісність України.


Схиляємо голови перед тими, хто віддав життя за свободу та незалежність нашої держави.



Фотозарисовка. Закат с сапами

Июнь. Вечер. Душно....
Взял баночку холодного пива и сухих кальмаров. Пришел на набережную.
А на моих любимых ступеньках ажиотаж...
Рядом с уже знакомыми рыбаками, куча молодых девушек.
И "припаркованные" сап-борды


[ Читать дальше ]