хочу сюди!
 

Любовь

33 роки, лев, познайомиться з хлопцем у віці 25-35 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Заліт шахедів на Польщу

Чергова безсонна ніч. Чергова шахедно-ракетна атака. Правда, незвичним була більша кількість ракет, ніж під час попередніх атак і заліт десятка (якщо не більше) беспілотників до Польщі. Але поляки терпіли, все "схавають". Підняли авіацію, сбили дринольоти дорогущиими ракетами. А інфошуму не піднімали.

В коментарях під відео про заліт російських беспілотників деякі пшеки пишуть, що то українські. А є й такі, які пишуть, що при радянській окупації жилося краще. Тому мене не дивує відсутність реакції. Де звичне "глибоке занепокоєння": Де 5 стаття НАТО про спільний захист країн-учасниць співдружності? Сцуться. Бояться штовхати розлюченого ведмедя. 

І це ж не перший випадок? Просто цього разу було 10 або більше беспілотників (пишуть про 23 штуки!). І очевидно, якщо не буде реакції, такі "акції" можуть повторитись.

Мао Цзе Дун. Цитати

   Бідність спонукає до змін, до дій, до революції.
   Кожен комуніст повинен засвоїти ту істину, що «владу народжує гвинтівка».
   Лідер веде свою країну вперед своїм прикладом, а не силою.
  Ворог сам по собі не зникне.
  Пасивність згубна для нас. Наша мета - зробити пасивним ворога.

  Як стратег зневажай ворога, як тактик - приймай його всерйоз.
  Ніщо реакційне не впаде
, якщо не нанести по ньому удару.
  Відчувати тиск з боку своїх ворогів краще, ніж перебувати в стані, коли вороги не вважають за потрібне обтяжувати себе цим.
  Якщо ви думаєте, що зможете, - ви зможете, якщо думаєте, що ні, - ви праві.

  Зброя є важливим, але не вирішальним фактором війни. Вирішальний фактор - людина, а не річ.
  Тисячі і тисячі положень марксизму зрештою зводяться до одного: «Бунт - справа вірна».
  Ми добре вміємо боротися, здійснювати диктатуру
  Інтелігенти повинні бути відразу червоними і навченими.
  Всім товаришам слід проаналізувати свою відповідальність. Є лайно - просріться, є гази - пропердіться, і вам стане легше!
  Щоб повалити ту чи іншу політичну владу, завжди необхідно насамперед підготувати громадську думку
  Людина, яка відчула вітер змін, має будувати не щит від вітру, а вітряк.
  Атомна бомба - це паперовий тигр, яким американські реакціонери залякують людей, на вигляд він здається страшним, а насправді зовсім не страшний. .

  Люди на зразок мене звучать як безліч величезних гармат.


Дорогами долі.

  Івану, статному худорлявому чоловікові, хоч і виповнилося п’ятдесят  років, але йому так і не вдалося створити власну сім’ю. Явних причин цьому не булою просто так склалася доля.
  Іван мав свій добре налагоджений бізнес, чудовий заміський будинок, та все інше, що потрібно для достойного життя. От тільки все це не приносило йому радості. Тому, коли приходило літо, Іван доручав свої справи своєму надійному помічнику, а сам віддавався безкінечним подорожам.
  Ці подорожі були дивними і незрозумілими для його колег. Знята на літо маленька хатинка в незнайомому селі і старенький велосипед, от і все, чим обмежувався Іван.
  Це було пов’язано з ностальгією по своїх молодих роках, які пройшли в одному із таких сіл. І сідаючи на свій велосипед, він забував про всі свої турботи і все їхав і їхав чужими селами.
  Якось на одному сільському подвір’ї Іван побачив молоду дівчину, яка рубала дрова. Проїхавши ще метрів двісті в глибокому задумі, Іван розвернув свій велосипед і під’їхав до подвір’я дівчини. Сів на лаву і голосно кашлянув.
  Дівчина не забарилася і відчинила хвіртку.
-- Доброго дня, господине. Не даси мені водички попити?
-- І вам доброго. А чому ж не дати? Зачекайте хвилину.
  Поки Іван малими ковтками пив воду, то встиг дізнатися, що дівчину звуть Галя, що проживає вона з хворою мамою і більше у них нікого немає.
-- Слухай, Галю, я розумію, що моє прохання покажеться дивним, але не дозволила б ти мені в тебе переночувати? А то мені далеко їхати і завидна я не встигну. А я тобі дров за це нарубаю.
  Впустити на ніч незнайому людину було якось страшно, але пропозиція з дровами була настільки привабливою, що дівчина задумалася. Секунди її мовчання в ваганні Іван використав миттєво.
-- Ну, то я до магазину і дещо прикуплю до вечері.
  Галя нічого не відповіла, лише у відповідь усміхнулася. А те «дещо» з магазину виявилося двома повними здоровими пакетами з продуктами.
  Коли Іван вправно рубав дрова, Галі здавалося, що на це можна дивитися вічно.
  В будинку, де немає чоловіка, неполадки буквально кидаються в очі і просять в руки інструменти. Як так сталося, що наступного ранку і потім цілий день Іван щось лагодив, Галя не могла й зрозуміти. Вона просто не заперечувала і милувалася роботою Івана.
  Дивно, що Галя з Іваном не узгоджували подальше його проживання, але це сприйнялось, як щось безумовне і звичне.
  Дрібні діла перейшли до серйозного ремонту хатини, що почало турбувати Галю. Чому це чужа людина так переймається її проблемами? В його роки Іван міг бути батьком Галі, а не її хлопцем. Втім, хто ж його знає, що в нього на думці.
  А от Галя встигла до нього прив’язатися, сама не розуміючи, в чому ця прив’язаність полягає.  
  Сам Іван проявляв лише турботу. Тому його почуття Галі були невідомими.
  Одного дня, коли літо добігало до свого завершення, Іван взяв рюкзак і викотив свій велосипед на вулицю. Галя все зрозуміла і в неї всередині ніби щось обірвалося. Ось і закінчилися її щасливі дні.
-- Ти вже покидаєш мій дім?
-- Все, Галю, рано чи пізно закінчується. Твою хатину я привів в добрий відповідний стан, а дров нарубав на декілька років. Дякую тобі за твою гостинність і доброту. І за ті почуття, які я пережив поруч з тобою.
  Галя так і не змогла зрозуміти, що то були за почуття. Може то було кохання, може любов, а може просто людська доброта в найкращій своїй прояві. А може все зразу. Сльози бігли по її щоках, але що вона могла вдіяти?
  Перші дні без Івана Галя ходила, як тінь. Потім біль все ж таки почала покидати її душу.
  Іван давав про себе знати лише регулярними переказами на картку Галі. Що лише додавало запитань, але дарувало слабку надію.
  Якось одного теплого дня на початку літа хтось на лаві біля двору Галі гучно кашлянув. І Галя блискавкою вискочила з двору. Але на лаві сидів не Іван, а якийсь молодий хлопець. А біля нього лежав знайомий рюкзак і поряд стояв знайомий велосипед…
-- Галинко, казку впустиш до двору?
  Та це ж той хлопець Сергій, з яким вона давно спілкується в соцмережі!
-- Привіт, Сергію! Як ти дізнався, де я проживаю?
-- Привіт, Галю. Ось цей велосипед підказав дорогу до тебе.
-- Ти знайомий з Іваном?
-- Іван Петрови мій шеф. Це він познайомив мене з тобою в Інтернеті. Каже, Галя хороша дівчина, не впусти її. Це він вмовив мене приїхати до тебе на цьому велосипеді. Мій шеф трохи дивна, але хороша людина.
-- От, поганець, я йому покажу при зустрічі.
  Ці слова Галя промовила жартома і з якимось полегшенням на душі. Немов казка дійсно повернулася в її хатину.
  Згодом Сергій з Галею одружилися і зажили дружнім життям. В спогадах про Івана Галя іноді помилково називала його своїм батьком. А іноді називала мій Іван і, відводячи очі від Сергія, червоніла.
  Але то були дні минулого літа,  ніби дні минулого життя.
    Микола Казкар.
   

Воспоминания

У каждого человека есть свои воспоминания. Начиная с раннего детства. Мое - не уверен мое или сказаное мне моей мамой - о том как я в годик или два, сложив руки за спину, хожу по диагонали в комнате и обо мне говорят: "Голова ковгоспу". А еще о том, как где-то в те же года, я говорю маме - "Мне скучно, вот бы мне братика". Сейчас я понимаю что мне уже тогда было одиноко. Я первый в семье и тогда не было сверстника рядом. В те же года я помню как мне доставлял глубочайший мир смотртеь на работающую "Ракету" - в англ. языке это "Lava Lamp". Сидеть рядом и наблюдаться как большие глыбы воска окраженные то в красный то в синий то в оранжевый или желтый плавно беззаботно подымаются ввысь а потом остывают и падают и это все продолжалось в непрерывном цикле. Падая они наполняли "море" воска, а подымаясь вверх, отрывались от него к "небу". Почему-то и как-то приходил уже в то время какое-то умиротворение от этого.
У меня после некоторого времени, когда мне было четыре, появилась сестра. Но присутствия каких-то изменений в своей жизни я не почувствовал. Но почувствовал когда появиласть вторая сестра и треться и четвертая и так далее. Нужно было работать и исполнять роль няни. Воспитывать и растить так сказать этих сестер. Но не об этом я говорил в свои годик или два своей маме. Совсем не об этом. У родителей не-хватало денег нервов и ресурсов чтобы сделать растущую семью правильной и счастливой. Идея у отца была проста - нужна большая семья: только как для чего и кому и почему - неизвестно. И неизвестно было и как общаться с детьми, как растить располагая сердце, душу ребенка к пониманию и созреванию во все времена. Но я не о них здесь.
Здесь быстрый экскурс моих воспоминаний и мои мысли. Человек с первых своих дней ищет свой мир, питает свое психическое здоровье в другом, своем именно своем человеке. Человек хочет быть любимым всегда чтобы потом и самому эту любовь отдавать. Родители очень большую роль с первых дней играют. Я считаю когда ребенку 16-18-20 уже можно предоставить ему самостоятельность, но для начала ей нужно научить, опять через любовь, опять через ежедневно подпитываемое в нем его психическом здоровье, не делая из него раба или инструмент достижения каких-то родительских целей или еще чего-то своего, а растить ребенка так, в чем постоянно раскрывалась бы любовь, понятная этому ребенку в соответстсвии с годами и его развитием и его пониманием.
Так как с самых маленьких своих лет я не нашел "братика", а другими словами своего человека, это желание всегда оставалось внутри меня, не один десяток лет. Мне сегодня кажется что это вообще самое первое желание в моей жизни о котором я сказал. Вот оно и оставалось центральным.
Благодарность родителям в том что они рассказали мне о Боге. Представление о Боге с годами всегда менялось и на сегодня оно определенное. В двух словах такое: Бог только любовь и только. В нем нет зла, нет зависти, нет наказания. Он только добр, он только сострадателен, он только милостив. В нем нет ничего что вело бы меня к разрушению, переживанию или смерти. Можно мого писать о чувствах и поступках в жизни человека но в двух словах о Боге на сегодня это так. о настоящем Боге, именно о том которые создал человека. 
Возвращаясь к теме - я нашел своего человека. Не с первого раза. Я вижу пройденный путь и вижу как ошибки приводили к ничему в моих поисках. Но я никогда не разочаровывался и продолжал верить и искать такого человека и считаю что нашел. И я так благодарен Богу, который невидим, но от Него есть ответ моей жизни. Каждому человеку нужен человек, именно его человек. По его сердцу. Многие разочарованы и не верят в чудеса - но в моей жизни случилось это чудо и пришел мой ответ, я искал и нашел. И больше нет нужды мне искать. Дыра в душе пропала, ее не стало.
Я сегодня думал о том как "удобно" если так можно сказать Богу быть невидимым и понимать что никто из людей его не видел. В самой книге о Боге написано что он дух, естественно дух не увидеть. Но если Бог создал нас по своему образу и подобию, какие эмоции испытывает Бог? Увидить бы это на Его лице? Бог вдохнул в человека дух и он стал душею (Земля (прах)+дух=душа) Значит ли это, что у Бога нет души и нет эмоций, так как Он только дух и не есть душа? Ведь он видит всю несправедливось в которой находится человек и которое человек практикует, его твоерение. Не болит ли у Него душа? Какова его реакция моего доброго любящего Бога? Нам так нужно быть Его отражением, но я, не до конца вижу Его, Его пример в жизненных ситуациях с которыми сталкиваюсь... а так хочется... всегда быть его подобием. Ведь только тогда полнейшее счастье и мир и радость в жизни. 
Немного снова возвращаясь к своим годику или двум. Любимым занятием, еще не осознавая себя полностью, в то время было перекладываться детские книги с одной стопки в другую. Эти книжки были тонкими в виде тетрадок, но красочные. Но мне доставляло удовольствие, по оной, опять с одного угла комнаты в другой перекладыться эти книжки с одной стопки другую. И это совсем не о том что я должен быть строителем. Это о том - что у меня все по полочкам. Один человек увидев это во мне в мои 15-16 сказал мне об этом - что у меня все по полочкам - и то, что так не всем подходит. Мне легче когда по-полочкам. Когда я знаю как представлять Бога, какой Он, что из себя представляет, когда в понимании нет конфликта. Конфликт уже является результатом хаоса, а я люблю чтобы было на полочках и по полочкам. Ведь когда все на полочках - нет конфликта. А когда появляется вопрос и не находишь на него ответа - на какую полочку положить возникший вопрос или понятие? Неопределенность мучает и не дает покоя. Конечно можно от нее отвернуться и выбрать веру в словах "На все воля Божья", только это не верно. Не на все воля Божья. Когда чувствуешь запах гари или дыма но не видишь откуда он - будешь ли чувствовать себя спокойным? Но есть и на этот вопрос ответ, только он ко мне прийдет в мое время, в нужное. Чтобы его понять и принять этот ответ, нужно пройти еще несколько подступенек, предыдущих ступенек, которых я не вижу что они есть, но они есть и мне нужно "усвоить" их прежде. Ведь каждому событию есть свой случай и свой час. И это все о вере в Бога. Все о вере. В невидимого Бога. Но что делать с эмоциями человеку, у которого их много в определенное время? Есть ли они у Бога? Если есть, то как он с ними справляется? Какой его пример?

Українська музика 3029









17%, 1 голос

0%, 0 голосів

33%, 2 голоси

17%, 1 голос

33%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Фотозарисовка. Вечерняя.

Июль.....Жарко....И ветрено
Вечером решил пройтись ..Проводить день и проветрить голову


[ Читать дальше ]

Антидепресант ...

як зробити слоника з котика


Прикольний drum & base ремікс

Почув кавер на кавер відомої пісні "Not so bad". Версію, яку почув, не знайшов. Проте натрапив на прикольний варіант пісні в drum & base стилі.
Дивовижно, наскільки під одну й ту саму пісню можна зробити багато різних не схожих аранжувань у різних стилях.