[ Читати далі ]

Чим старшим стаєш,тим більше потреби в тиші,на самоті,у свободі від будь-яких суєтних обставин.Тому що ресурси вже не б'ють щедрою нафтою з багатої свердловини,і вимагають дбайливого відношення.І зберегти їх можна,не спустошуючи нещадно там,де буває важко,і з тими,до кого не лежить душа.Мені часто хочеться помовчати.Просто помовчати.І я роблю це,відкривши для себе насолоду власної негучності,в якій давно немає азарту хочь щось оскаржувати,доводити,чи скрізь неодмінно вставляти непрохані копійки своєї думки-не бачу сенсу,витрачати себе на цю,iнодi маячню.Я більше не думаю,що воно має бути всім цікавим.Більше не беру участі,у всіх обговореннях.Рiдко коментую,ні з ким не сперечаюся,не відстежую чужих реакцій на себе-воно того не варте.Ця розкіш вже давно зі мною-дозволити кожному думати про мене все,що йому хочеться.І виявляється,саме так,у життя приходить найкраще спілкування,найкращі стосунки,найкращі зв'язки-коли відпадає істерика подобатися всім неодмінно.Чому-?-Бо треба зберiгати свою энергiю,та нервовi клiтини-!-Тому що,коли ти не граєш жодних ролей заради чийогось схвалення,тебе знаходять свої,а не такі ж носії масок.Людина не потребує життя на карнавалі.Вона потребує свого життя.А карнавал,це чуже свято,на якому навіть веселитися треба за чужими правилами:роздягтися в пір'я і танцювати так,ніби спокушаєш увесь світ.І одного разу,треба точно вирішити-чи потрібний тобі весь світ,який доведеться задовольняти невпинно,вилазячи зі шкіри геть,або достатньо свого-в якому тільки ті,кого ти хочеш бачити в ньому завжди,і де все взаємно,а не односторонньо.Кохайте,та будьте Коханими-!-хай Щастить-!

Сколько в мире ещё придурков, кроме россиян?
.
Никто не задумывался?.
.
То, что россиян 150 миллионов придурков, способных заблудиться в двух берёза, это давно известно.
И что мысль у них в голове одна - от дворника до профессора, - как присоединить Украину и Беларусь к России. Других мыслей о жизни на земле у них нет.
Так как мозга нет.
.
Но вот среди других народов сколько придурков?
Я знаю единственный народ придурок кроме русских - это сербы.
..
Копия русских имперцев. Им говорят, русские - миролюбивая нация. И эти придурки, сербы, - соглашаются!!!))
.
Среди других народов придурков - мало.
Встречаются в Германии, Австрии, Венгрии, Чехии, Словакии, Иране.
.
Как определить придурка - он верит словам русских.
..
Так что - встречаются такие, встречаются.
.
Меня удивляют придурки только среди немцев. Которые верят и симпатизируют русским. Откуда такие берутся?? - Ведь немцы это самый критично мыслящмй народ. Почему так - не знаю.
Единственное, что я слышал, - от хорошей жизни у некоторых мозг жиром заплывает.
Но я в это не верю. Других обьяснений не встречал.

  Випала Миколі нагода навчатися на лісогосподарському факультеті, щоб отримати професію кваліфікованого лісівника. Інакше і бути не могло, бо виріс він в глухих поліських лісах і не уявляв іншого життя, як там, де легенди і повір’я живуть поруч зі звичайним життям.

  Одного разу Микола побачив біля навчального корпусу тендітну струнку дівчину. Щось в ній було таке невловиме, що примушувало Миколу не відривати від неї свій погляд.  Дівчина відчула на собі цей пильний погляд, і подарувала Миколі таку усмішку, від якої його серце готове було вискочити з грудей.

  Після того випадку Микола втратив спокійний сон. Та дівчина снилася йому майже кожної ночі. А вдень він відчайдушно шукав з нею зустрічі. Та все марно. То він її бачив в останню мить, коли вона заходила до аудиторії перед початком пари,То вона знову дарувала йому чарівну усмішку через вікно автобусу №1.

  Як потім Микола дізнався, дівчина навчалася на другому курсі і була родом із Закарпаття. Звали її Марічка. А Микола вже мав закінчити четвертий курс, тому так не просто було зустрітися з Марічкою. До того ж вона жила в своєї тітки в Києві, а Микола у гуртожитку. 

  І все ж таки здавалось дивним, що доля ніяк не хоче влаштувати їм зустріч. Та схоже було, що й сама Марічка не горить бажанням зустрітися з Миколою. Вона ніби грається з ним, даруючи в останню мить чарівну усмішку і знову зникає десь у натовпі.

  Навчання на факультеті швидко добігало до кінця. Залишалася лише дипломна практика, на яку Миколу відправили в гори Карпат.  

  Якось сидить він на лаві біля лісництва і милується мальовничими горами. Раптом хтось , підкравшись ззаду, закриває йому очі і мовчить. Ці тендітні дівочі руки, цей ледь вловимий подих, і це шалене його серцебиття не залишало сумніву.

– Марічко, це ти?

– Нічого собі! Як ти дізнався, що це я?

– У серця свої очі. Від них важко сховатися.

  У відповідь Марічка розсміялася дзвінким чарівним сміхом.

– Як же мені пощастило тебе тут зустріти. Ти навіть не уявляєш.

– Може пощастило, а може то иоя забаганка. Адже я дочка мольфарки і багато на що здібна.

  І Марічка знову розсміялася тим чарівним сміхом, від якого у Миколи серце мліло.

  Потім були численні взаємні подорожі по Закарпаттю. Мукачівський замок Паланок, руїни замку в Хусті, неймовірне озеро Синевир, мальовниче містечко європейського типу Берегове. А також ряд інших цікавих місць.

  Щастю Миколи не було меж. Але як тільки він намагався освідчитись Марічці у коханні, вона завчасно притуляла свій тонкий пальчик до його губ.

– Мовчи, Колю.

– Чому?

– У долі свої правила і закони. Я не можу їх порушувати. На тебе давно чекає в поліських лісах лісова Мавка. І я не можу у неї тебе забрати.

  Після цих слів Марічка сумно зітхнула.

– Ти мене, Колю, забудеш, Ти мене забудеш.

  І Марічка пішла, а Микола, розбитий горем, навіть не зміг підвестись, щоб її наздогнати. І голос в нього пропав, щоб закричати.

  Наступного дня Микола вже нічого не пам’ятав. Ні тих щасливих днів з Марічкою, ні її самої. А після закінчення навчаггя, він повернувся в поліські ліси, де серед численних боліт зустрів свою Мавку.

  Час від часу Марічка снилася Миколі, і він знову згадував своє минуле щастя. Після таких ночей Микола декілька днів ходив як тінь, поки Марічка знову не забирала у нього спогади про себе.

– Кохана, що зі мною не так? Я зовсім не пам’ятаю, де був вчора.

– Тебе знову крала у мене моя сестра по крові прадавніх часів. Але зараз ти знову зі мною.

  Микола сидів зі своєю дружиною біля чепурної хатинки, що стояла на узліссі, і вони милувалися безмежним зоряним небом, і слухали, як соловей співає свою весняну пісню. І були вони щасливі від того, що були разом.

Ні для кого не секрет, що в житті часом трапляються вражаючі речі та явища. І підтвердження цього ми часто бачимо в інтернеті. Наприклад, у соцмережах з’являються фотографії, дивлячись на які ми скрикуємо: «Очманіти!». Наша сьогоднішня добірка змусить вас не лише здивуватися, а й поламати голову над дуже дивними речами.

З тими, хто втратив мене, як людину, розмов уже не буде...ні душевних, ніяких...