Дочка мольфарки.

  Випала Миколі нагода навчатися на лісогосподарському факультеті, щоб отримати професію кваліфікованого лісівника. Інакше і бути не могло, бо виріс він в глухих поліських лісах і не уявляв іншого життя, як там, де легенди і повір’я живуть поруч зі звичайним життям.

  Одного разу Микола побачив біля навчального корпусу тендітну струнку дівчину. Щось в ній було таке невловиме, що примушувало Миколу не відривати від неї свій погляд.  Дівчина відчула на собі цей пильний погляд, і подарувала Миколі таку усмішку, від якої його серце готове було вискочити з грудей.

  Після того випадку Микола втратив спокійний сон. Та дівчина снилася йому майже кожної ночі. А вдень він відчайдушно шукав з нею зустрічі. Та все марно. То він її бачив в останню мить, коли вона заходила до аудиторії перед початком пари,То вона знову дарувала йому чарівну усмішку через вікно автобусу №1.

  Як потім Микола дізнався, дівчина навчалася на другому курсі і була родом із Закарпаття. Звали її Марічка. А Микола вже мав закінчити четвертий курс, тому так не просто було зустрітися з Марічкою. До того ж вона жила в своєї тітки в Києві, а Микола у гуртожитку. 

  І все ж таки здавалось дивним, що доля ніяк не хоче влаштувати їм зустріч. Та схоже було, що й сама Марічка не горить бажанням зустрітися з Миколою. Вона ніби грається з ним, даруючи в останню мить чарівну усмішку і знову зникає десь у натовпі.

  Навчання на факультеті швидко добігало до кінця. Залишалася лише дипломна практика, на яку Миколу відправили в гори Карпат.  

  Якось сидить він на лаві біля лісництва і милується мальовничими горами. Раптом хтось , підкравшись ззаду, закриває йому очі і мовчить. Ці тендітні дівочі руки, цей ледь вловимий подих, і це шалене його серцебиття не залишало сумніву.

– Марічко, це ти?

– Нічого собі! Як ти дізнався, що це я?

– У серця свої очі. Від них важко сховатися.

  У відповідь Марічка розсміялася дзвінким чарівним сміхом.

– Як же мені пощастило тебе тут зустріти. Ти навіть не уявляєш.

– Може пощастило, а може то иоя забаганка. Адже я дочка мольфарки і багато на що здібна.

  І Марічка знову розсміялася тим чарівним сміхом, від якого у Миколи серце мліло.

  Потім були численні взаємні подорожі по Закарпаттю. Мукачівський замок Паланок, руїни замку в Хусті, неймовірне озеро Синевир, мальовниче містечко європейського типу Берегове. А також ряд інших цікавих місць.

  Щастю Миколи не було меж. Але як тільки він намагався освідчитись Марічці у коханні, вона завчасно притуляла свій тонкий пальчик до його губ.

– Мовчи, Колю.

– Чому?

– У долі свої правила і закони. Я не можу їх порушувати. На тебе давно чекає в поліських лісах лісова Мавка. І я не можу у неї тебе забрати.

  Після цих слів Марічка сумно зітхнула.

– Ти мене, Колю, забудеш, Ти мене забудеш.

  І Марічка пішла, а Микола, розбитий горем, навіть не зміг підвестись, щоб її наздогнати. І голос в нього пропав, щоб закричати.

  Наступного дня Микола вже нічого не пам’ятав. Ні тих щасливих днів з Марічкою, ні її самої. А після закінчення навчаггя, він повернувся в поліські ліси, де серед численних боліт зустрів свою Мавку.

  Час від часу Марічка снилася Миколі, і він знову згадував своє минуле щастя. Після таких ночей Микола декілька днів ходив як тінь, поки Марічка знову не забирала у нього спогади про себе.

– Кохана, що зі мною не так? Я зовсім не пам’ятаю, де був вчора.

– Тебе знову крала у мене моя сестра по крові прадавніх часів. Але зараз ти знову зі мною.

  Микола сидів зі своєю дружиною біля чепурної хатинки, що стояла на узліссі, і вони милувалися безмежним зоряним небом, і слухали, як соловей співає свою весняну пісню. І були вони щасливі від того, що були разом.