Зараз село, де я виросла знаходиться в окупації рашистів. Там залишилися батьки і ще дім, в якому жило не одне покоління нашої родини. Я теж там прожила чотири роки і тепер вважаю ту хату своїм домом . Якось дивно, навіть, не дім батьків, а саме те родинне гніздо) Інколи думаю, невже дід підтримав би це вторгнення рашки... Їх батьківщиною завжди, звісно , був срср ... Але що таке батьківщина? Мабуть те село, що в моїх спогадах, хата, власне відчуття безтурботності. Там , де ти був малим. І значить, мою батьківщину викрали.. Як у мільйонів інших людей. Ми без коріння ... А може коріння - то і є пам'ять? Для неї треба нотувати... Вона іноді підводить...
***
Замальовки....
Просинаюся вранці. Літо. Канікули. Хата дідуся та бабусі. Здвору лине бадьора мелодія, хіти українського радіо, на дворі десь 88 чи 89 рік.... За вікном буяє чудовий літній ранок, сонце припікає, бачу, як Мурко гріється на доріжці, дерева зелені і трава у дворі густа, але вже покошена дідусем. Повітря, що лине у відкриту кватирку, таке свіже, запашне, напоєне цвітінням піонів, троянд та ірисів.
Запах безтурботності, запах дитинства.
Бачу, бабуся порається у літній кухні, на столі велика миска вишень. А їх уродило добряче! Чорнокорка- стигла, сік темний у неї, тяжко відіпрати і ,якщо їсти жменями, він завжди стікає до ліктів.
Через хвіртку городу приходить сусідка, тітка Галина. Бабуся гомонить з нею про город, курей, собак, котів, клятих жуків, що поїли молоді пагони картоплі.
- А, Митя (дід), уявляєш, пішов зранку на рибалку, - сердито каже бабуся, - так і Сірко з ним подався, зірвав цепок, бісова тварина, і утік!
Галина сміється:
- Тьоть Маруся, то мужчини по своїм ділам пішли . Зате трава у Вас покошена і город политий, бачила.
Бабуся пригощає Галину пиріжками , та вивалює у миску піввідра огірків та і іде собі по справах.
Мій день складається з гульок з сусідкою- подружкою. Ганяємо по вулицям, їмо яблука і вишні, будуємо собі хатинку у садку. Беремо або у її , або моєї мами косметику, одяг, наряжаємось, співаємо на "сцені" з цегли.
Ввечері приходить дідусь з рибалки, і Сірко прибігає весь в реп'яхах. Бабуся смажить карасів, варить картоплю, я знову рву вишні, бо в планах на завтра - варення. Дід за вечерею випиває чарку наливки, розказує цікаві історії.
Після роботи приходить мама, беремо оклунок з вечерею і пиріжками , і йдемо додому. Там виявляється, що город в нас пополений і в садку жодної бур'янини, звісно, дідусь побував....
***
Часто повертаюся в снах в той двір. І запах нашого саду пам'ятаю. Здається, ніколи вже не побачу маму. Але частина спогадів є у доньки.
Сад, заріс бур'яном, і про дерева, виноград два роки ніхто майже не дбав, яке там у мами здоров'я. Хоча город саджає всеодно.
До цього часу іноді мені не віриться, що рашистські танки все їхали і їхали через наше село, і ми це бачили. А зараз люди там наче зійшли з розуму, яке тільки пропагандиське лайно не нав'язують населенню.
Як мати надію, що буде наша весна? ....
Написала щось сумбурне все))
Тримаємось. Тихенько донатимо.
Слава Україні.
Слава ЗСУ.
.)
