хочу сюда!
 

Оля

43 года, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 35-50 лет

Заметки с меткой «класика»

Від Степана Руданського

ГЕЙ, БИКИ!

Та гей, бики! Чого ж ви стали?
Чи поле терном заросло?
Чи лемеша іржа поїла?
Чи затупилось чересло?
Вперед, бики! бадилля зсохло,
Самі валяться будяки,
А чересло, леміш новії...
Чого ж ви стали? Гей, бики!
Та гей, бики! Ломіть бадилля,
Ломіть його, валіть на прах;
Нехай не буде того зілля
На наших батьківських полях!
А чересло моє ізліва,
Леміш із правої руки
Зітнуть під корінь теє зілля,
— Чого ж ви стали? Гей, бики!
Та гей, бики! Зоремо поле,
Посієм яреє зерно,
А спаде дощик, незабаром
В землі пробудиться воно.
Пробудиться і на світ гляне,
І, як дівочії вінки,
Зазеленіють наші ниви,
— Чого ж ви стали? Гей, бики!
Та гей, бики! Зерно поспіє,
Обіллє золотом поля,
І потече ізнову медом
І молоком свята земля.
І все мине, що гірко було,
Настануть дивнії роки;
Чого ж ви стали, мої діти?
Пора настала! Гей, бики!
1859

Класика радянської еротики

Рімантас Діхавічюс: «Жінки - це не люди, це інші творіння»
Рімантас Діхавічюс - радянський фотограф і природжений романтик. Саме романтичний наліт і допоміг йому стати першим фотохудожником, що випустив в Радянському Союзі видання, що прославляє жіночу красу. Авторський альбом називався «Квіти серед квітів» і був представлений на міжнародному книжковому ярмарку в Москві в 1987 році. Збірник справив ефект вибуху бомби.
Рімантас Діхавічюс згадує: «Була тотальна цензура. Ця тема була заборонена, і жодна західна книга така не потрапила на ярмарок, жодна. І раптом - на радянському стенді, на литовському ... Потім цю книгу навіть забрали всередину, тому що стенд б відвідувачі знесли. Ревнителі суворої моралі на мене не нападали. Просто було здивування - не до критики.»
Іноземні експерти дивувалися: звідки міг з'явитися такий високий рівень майстерності в країні, де фотографії у жанрі «ню» були 70 років під забороною?
Рімантас Діхавічюс не замислювався про це. Він просто робив поетичні, висококласні фотографії краси, що щезає. Чи не вона, говорив фотограф, врятує світ, а ми сьогодні повинні рятувати красу.



1. Маленьким хлопчиком разом з батьками Рімантас Діхавічюс в сталінські часи разом з тисячами литовців був висланий до Сибіру. Втративши маму, опинившись в спецзакладі для дітей «ворогів народу», Рімантас не озлобився на весь світ, навпаки, у всьому і у всіх шукав і шукає красу.
«Сьогодні треба рятувати саму красу, вона не затребувана. Цим треба дорожити, це треба передати іншим. Ось тоді краса починає рятувати. Цей ідеал розсипаний в людях ».
26 найбільш чуттєвих фотографій з книги Рімантаса Діхавічюса «Квіти серед квітів».



2. Рімантас Діхавічюс згадує: «Після виставки було багато замовлень, китайці захотіли купити" хоча б "мільйон примірників для вузького кола фахівців. Ми були старшим братом тоді для них, і якщо старший брат дозволяє ... »



3. Книга перевидавалася чотири рази. А з фотографій, що увійшли в альбоми була організована виставка, яка проходила в Центральному будинку журналіста.



4. Переглядаючи фотографії альбому, у глядача складається враження, що фотограф зробив це на одному диханні: одного літнього дня він десь бігав по пісках, побачив красу і відобразив її. «Насправді я над нею дуже довго працював, багато років: сам робив фотографії, сам друкував, сам макет робив, сам текст писав».



5. «Я б назвала те, що він робить, найвищого класу культурним опором споживчій культурі», - говорить знавець творчості Діхавічюса, мистецтвознавець Тетяна Ясинська.



6. «Начебто він займається модними речами - ну що сьогодні взагалі модніше жіночого тіла? Здається, ну, прямо морозиво не продаси без того, щоб його яка-небудь напівгола красуня не рекламувала. Це образливо. І Рімантас, як може, відстоює рейтинг високої культури. Він досі вважає, що жінки - це "не люди, це інші створіння" ».


7. Сонце


8. Приснилось

9. Забутись

10. На долонях


11. Метелик


12. Погляд


13.Опівдні


14.Піна днів


15. Збираючи


16. Спляча


17. Пристань


18. Русалка


19. Силует


20. Жива


21. Жито


22. Тінь


23. Світло


24. Венера


25. Сухоцвіт


26. Кудрі

Визнаний фотомайстер не сприймає сьогоднішньої, як він висловився, експлуатації жіночого образу в мистецтві. Одного разу художник заявив: «Свята тема стала примітивним товаром. Хочу з цієї сфери вийти. »
Видання Рімантаса Діхавічюса «Квіти серед квітів» досі вважається зразком фотомистецтва найвищого класу.

За матеріалами Gazeta.ua , nureport.com.uacccp2.mirtesen.ru

Трипілля.

Ми тут жили ще до часів потопу.

Наш корінь у земну вростає вісь.

І перше, ніж учити нас , Європо,

На себе ліпше збоку подивись.

Ти нас озвала хутором пихато.

Облиш: твій посміх нам не допече,

Бо ми тоді вже побілили Хату,

Як ти іще не вийшла із печер.

 

Борис Олійник

Розрита могила.

Пам’ятаймо Шевченкове:

 

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть… та й спитайте

Тоді себе: Що ми?...

Чиї сини? Яких батьків?

Ким? За що закуті?

 

Розрита могила. (уривок)

 

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок не певних

Звичаю не вчила?

«Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала,

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я колись

На широкім світі, -

Панувала…

                Ой Богдане!

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

               

Крила

А й правда, крилатим ґрунту не треба. Землі немає, то буде небо. Немає поля, то буде воля. Немає пари, то будуть хмари. В цьому, напевно, правда пташина... А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має. А крила має! Вони, ті крила, не з пуху-пір"я, А з правди, чесноти і довір"я. У кого - з вірності у коханні. У кого - з вічного поривання. У кого - з щирості до роботи. У кого - з щедрості на турботи. У кого - з пісні, або з надії, Або з поезії, або з мрії. Людина нібито не літає...

А крила має. А крила має! (с)

Розшукуються таланти

У В А Г А!!!

Незабаром відбувається тематичний Бал-Маскарад, присвячений річниці старту проекту "Квест К12".

Ми розшукуємо молоді таланти зі своїми інструментами, серед тих, хто любить класичну музику - вальс, полька, полонез тощо, і вміє їх грати. Також можлива співпраця з гарними імпровізаторами.

Потрібна жива музика (гурт-оркестр з 3-5 осіб). Гарно, якби були і духові інструменти, і смичкові і клавішні... можливо хтось може запропонувати як до цього додати ще й барабанну установку...

Грати потрібно десь 2,5-3 години.

За детальною інформацією звертатись до мене

ICQ# 7980865

063-158-76-86; 099-075-05-07 (Микола)

Не бував ти...

Не бував ти у наших краях!

Павло Григорович Тичина

 

Не бував ти у наших краях!

Там же небо – блакитні простори…

Там степи, там могили, як гори.

А веснянії ночі в гаях!..

Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,

Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш, Серце бється і бється в грудях… Не бував ти у наших краях.

 

Не бував ти у наших краях, Бо відтіль не таким би вернувся!

Чув про степ, що ген-ген простягнувся? –

Єсть там люди – й зросли у степах, – Що не люблять, не вміють ридати. Що не можуть без пісні і нивки зорати!

Тебе ж завжди я бачу в сльозах… –

Не бував ти у наших краях.

Що я "виглядів" у Швейку... Історія і сучасність.

Не без користі промайнуло для мене останні 2 тижні без інтернету, хоча і тут відбулося щось цікаве...
За кілька днів прочитав роман на 712-ти сторінках "Пригоди бравого вояка Швейка" Ярослава Гашека. Твір дійсно чудовий. Через поневіряння та розповіді Швейка автор чудово передає відношення простого люду до влади, Великої імперії, ідеології війни, а також живо описує побут, соціальне становище та світогляд земляків, навіть можна сказати і всієї Європи. На прикладі Австро-угорської імперії показана прогнилість та недоречність такої форми управління, коли кілька різних народів, які зовсім різні за мовою, походженням, традиціями мають боронити щось, чого вони не можуть і навіть не намагаються зрозуміти і осягнути. Австрійці вважали чехів людьми третього сорту, чехи ненавиділи мадьярів, німці зверхнь дивилися на всю австро-угорщину... Як їх "угораздило" взагалі попасти в одну державу?
Просто жахливі умови існування простолюдина, якого як худобу забирають на фронт і так само відносяться до нього. Воші, сморід, хвороби, недоїдання, постійне п"янство зустрічаються на кожному кроці.  Абсолютний хаос при формуванні та відправленні ешалонів на фронт, ідіотські накази зверху, які не мають нічого спільного з реальним перебігом подій. Постійні та тотальні крадіжки на всіх рівнях влади "... і на сьогодні прийшов до такого висновку, що ... найбільше крадуть після поразки і після перемоги." Або "...у батальйонних рахунках відзначено один комплект (форми) зайвий. З цього приводу, я певен, може бути ревізія. Коли йдеться про якусь дрібницю, інтенданства обов"язково висилають ревізорів, а коли зникають дві тисячі пар чобіт, це нікого не хвилює..." Нічого не нагадує? І що саме огидне, що за 100 років людство практично нічого не навчилося... ті самі безглузді політичні чвари, постійні крадіжки, зверхнє ставлення влади до народу... Хіба що трохи зменшилось кількість вошей у матрацах, але пропорційно зросла кількість тараканів у голові... Тож, читайте класику і вивчайте історію і з ймовірністю 95% будете знати майбутнє... Нічого не міняється у цій помийній ямі під назвою Земля... Тільки такий добродушний оптимістичний ідіот як Швейк, що може жити не вникаючи у ці подробиці та не сприймати це близько до серця, може почуватися абсолютно щасливим у будь-якій ситуації, навіть перед стратою за зраду і шпіонаж...
Цікава роль відводиться жінкам тогочасної Європи. Вони, або багатодітні матері, які щовечора отримували прочухана від п"яних чоловіків, або курви, що підробляли проституцією по кабакам, і часто, від таких же бідних вояків, замість оплати отримували "по пиці". Не знаю, бачив таких, як підробляв у кафе та ресторані, але у повсякдевному житті такі не зустрічалися, або маскуються... Взагалі-то емансипація бере гору...
І про українців... вони жили на кордоні між австро-угорщиною і Російською імперією. І ті і інші ставилися до них з підозрою та зневагою, і ті і інші закидали їм зраду інтересів Великої імперії та засуджували звичайних селян до повішання, обкрадали та принижували. А еліта, якщо і була, то розмовляла російською, німецькою, польською, французькою... І, коли ми, нарешті, здобули незалежність і шанс об"єднати український народ на історичній землі прадідів, на певній адміністративній території, що біль-менш окреслює проживання українського етносу, ми за 18 років не можемо збудувати єдину державу... Цей дух протиріч і суперництва чужих нам імперій на генетичному рівні живе у нас... Шкода, але судячи з історії, цій країні без державності довго не проіснувати... Невже "сильні світу сього" не помічають елементарних речей і не можуть провести паралелі? Чи їм це не вигідно, бо "найбільше крадуть після поразки і після перемоги".
Ще цікаво, що вже, будучи в Дубно і Луцьку зустрічаються розповіді та місця пов"язані з цим бравим вояком, але, судячи з книжки, він встиг дійти лише до Львова. Далі його не пустила смерть автора... Дуже шкода, що Гашек не зміг дописати цю книжку. Мабуть у нього ще було безліч ідей та творчих планів, але смерть чогось забирає саме тих людей, які мають грандіозні плани на життя! unsmile

На жаль, книжку я читав при будь якій нагоді: у метро, маршрутці, трамваї, вдома і в обідню перерву на роботі, але без олівця, і тому не можу привести безліч геніальних цитат, тож, хто не читав, вперед по бібліотеках  та книжкових магазинах!!! Бо книга просякнута тонким, хоча і дещо грубим, гумором та оптимізмом.

Геніальність чи жорстокість

З віком по різному сприймаєшь одну й ту ж інформацію. В цьому переконався недавно перечитуючи оповідання Чінгіза Айтматова (царство йому небесне) "Пегий пёс, бегущий вдоль моря ". Коли читав його років 12 тому назад, цей твір здався просто нудним і ніяких емоцій не викликав, потім перечитував його років пять назад і здався він мені змістовним, геніальним навіть, наскільки яскраво описані характери людей, описуються звичаї народу, тяжкість життя простого люду в холодному Поморї. Сміливість хлопчика і стійкість чоловіків вражають. Сприйняв його саме так як хотіли вчителі, щоб ми його сприйняли , навчаючись у школі - як геніальний твір.

Але знову щось спонукало мене місяць тому назад перечитати цей твір. І я відмітив зовсім інші речі . Цей настільки треба бути жорсткою і черствою людиною, щоб понад сто сторінок смакувати як повільно помирають люди у безмолвній пустелі моря, в гущі туману, коли за метр від свого носа нічого не бачиш. Без води, без їжі. Повільно помирають три здорових чолов`яги і один маленький хлопчик 14 років. На очах у дитини повільно висихають вогники життя на обличчях дідуся, батька, дядька. Описано, які муки без води і їжі витримував маленький хлопчик. По черзі, щоб врятувати життя іншим викидається з човна у море дідусь, через декілька днів дядько. Серед повного безмолвного штилю дитя залишається з батьком у відкритому морі, але й батько, врешті-решт викидається в море, щоб ніби-то врятувати життя сину, що є безглуздим. Адже від того , що він викинувся в море ні туман не розступився, щоб  було видно куди плисти, ні води у хлопчика не добавилось, ні їжі.

Хлопчик залишається сам у відкритому морі. Від голоду та зневоднення він періодично втрачає свідомість. Повільно він помирає на очах читача.

Наприкінці оповідання туман розступається і він помічає вдалині рідний берег у вигляді собаки, що біжить краєм моря, але сили гребсти нема, єдина надія, що хтось із берега помітить човна, або хвилі пригонять човен до берега.

У віці 28 років я оцінив цей твір як найжорстокіший із усіх, які я читав. Чому навчає нас цей твір? Жорстокості життя, спонукає сприймати неминучість смерті і безропотно підкорятися їй?

Невже ж добра людина могла це написати?


29%, 2 голоса

71%, 5 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.