Я вернулась в страну, где ракетный террор
и заоблачный ценник на гречку.
Уронила слезу у окопа в лесу
и свернулась в постели колечком.

Жизнь искрилась вдали от родных берегов!
Там встречала любовь и отраду.
Ну а здесь – только кров, и родимых оков –
так казалось – мне больше не надо.

Но утратили смысл острова-корабли.
Набродилась по вычурным далям!
Моё сердце щемит от "готовься" до "пли!"
с февраля: передышки не дали!

... Полистала Стругацких: их полный комплект
белой лентой струится на полке.
Не в ответе они за рашистский послед –
грохот взрывов по 100 метров в холке!

Не ответственен Глинка за родину-мать,
с ума сшедшую лет через двести.
Не внушал Достоевский идти воевать.
На РАЗРУХУ грехи все повесьте!

На безденежье, рабство – умов и телес,
на комфортную кофе-рутину,
за которой и клерк, и попсовый певец
превратились в гнилую скотину.

Подвесной унитаз, белизною маня,
стал мерилом достатка и стиля.
Танк, гружёный клозетами из Ирпеня, –
сюрреальность! Мы ей отомстили.

Сколько тысяч смертей по окрестностям сёл
понесли вглубь планеты посланье:
кто не думает мозгом, кто Полный Осёл,
тот и станет червём: в наказанье!

Так работает реинкарнации круг
или карма (зови как угодно).
Недостаточно всех пророссийских потуг,
чтоб владеть Украиной по Гродно!

Мы отстроим страну, планомерно сменив
общий ропот на предназначенье,
и – на счастье – в тени нерастрёпанных ив
засверкают дроздов песнопенья.

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

В 80-х роках у СРСР був журналіст, який лінчував бандерівців. Його звали Віталій Коротич. Саме страшне, що воно лунало рідною українською мовою. Ця фраза емігрувала в видання публіцистики, навіть в гумористичний журнал "Перець", де "буржуазні українські націоналісти" зображувались з тризубом на есесівському військовому кашкеті, які були злісними шкідниками проти радянського "справедливого" устрою диктатури трудящих світового пролетаріату, а остальное село ішло собі лісом... І такі собі бризки з рота на фоні радіостанцій "Голос Америки" і "Радіо Свобода". Вони, борці за незалежну власну свою Україну, стали ворогами тодішнього суспільства. А скоріше їх такими зробили імперці з Москви, бо треба було посварити між собою Схід і Захід України, які говорили однією мовою. Це головний імперський принцип - "розподіляй і володарюй".
Голодомор, репресії, згортання НЕПу з політикою коренізації(українізації) у 1928-му, прихована русифікація і подальші геноцидні кроки, стосовно Українського народу, надовго вибили нас із колії. Хто про це знав і підіймав свій голос - тих фізично винищували. А хто лишився живим боявся і мовчав щоби вижити.
Тоді засоби масової інформації були державними і обмеженими, лише газети і радіо, що слугувало імперцям. Пізніше з'явилось телебачення, в роки якого пропагандував Коротич. Хоча до нас на Схід України звідти пробивались етнічні колорити з Західної України, часів Другої світової й повоєнного життя. Та мій екскурс не в історію.
У слов'янській мові є таке слово "вор", а похідне від нього "ворог". Що воно значить, сподіваюсь, вам не треба пояснювати. Наприкінці 80-х, і на зорі нашої Незалежності українське суспільство почало задумуватись хто ж винен, насправді, у поганому нашому житті, хоча у нас, начебто, все є для процвітання - і надра з природними корисними копалинами і працелюбний хазяйновитий народ. Хто ворог? Ворогами в 30-х виявились самі господарі землі і їх "розкуркулювали". Спочатку багатіїв, потім заможних, а згодом і "незаможників". Вони стали ворогами устрою, який нам нав'язували з імперського центру - Москви!
Так хто кому був ворог, вор? Кого хто обдурив і захотів відібрати й зворувати, украсти? Землю, майно, їжу, культуру, мову, навіть саму назву...І, навіть, саме право на життя і фізичне існування!
Нас обворовували, вбивали, катували. Але настав час відплати і він повинен відбутися в трикратному розмірі! Кат це той, хто отримує насолоду від страти. Ні, ми не будемо отримувати насолоди від страждань росіян, але вони повинні за все заплатити, весь їхній народ, вся держава, яку вони створили й її підтримують. Зараз весь світ побачив, що росіяни вороги і кати українського народу!
А катюзі по заслузі! Смерть російським окупантам, гвалтівникам і грабіжникам! Ні - існуванню Росії і державності народу виродків всього людства!

Мало всього — ще і тугу цю вовчу
в оце щоденне людське улюлю!
А я перетерплю, а я перемовчу,
аж поки згіркне слово "люблю".
Оці Ніагари блуду і бруду,
а я пересилю, русява, як Русь,
а я переб'юся, а я перебуду,
а я переплачу, пересміюсь!
Це переждати, пережадати,
це передвічне навперехрест,
це як перестріт — тебе перестріти,
це як переступ — слово і жест.
Перенебачу, перенечую,
передощиться, переболю,
а я переднюю, переночую,
а я перегодом перелюблю.
А я утечу в кошлаті Карпати,
а я цю любов задушу і уб'ю...
Зорі стозорі,
ви що — телепати?
Чого ж ви так дивитесь в душу мою?!

І чорний біль,

І лють,

І дим,

І божевілля хиже

Бою.

Сьогодні кожен був

Святим.

Сьогодні кожен був

Собою.

І все.

І все.

Закляк свинець,

Пробігся нишком

Дощик босий,

Де смерть зустріла свій

Кінець,

Об крицю душ

Зламавши косу.