Українська дипломатія на перехресті епох (ч. 1)
- 26.12.17, 19:22
Папа Римський Франциск пропонує змінити текст молитви «Отче наш» через неправильний переклад однієї фрази
Понтифік вважає, що фраза з молитви «Отче наш» «не введи нас у спокусу» може невірно трактуватися через допущені у давнину помилки в перекладі. Про це повідомляє 112.ua.
«Це не дуже гарний переклад», — прокоментував він текст молитви.
Папа Римський Франциск пояснив, що формулювання, яке міститься зараз у молитві, може трактуватися так, ніби Бог вводить людей у спокусу. У приклад, він навів позицію католицької церкви Франції, яка прийняла рішення таки змінити текст на «не дозволь нам впасти в спокусу».
Таким чином Папа Римський запропонував обрати нове формулювання, яке буде прийнятне повсюдно.
Нагадаємо, глава католицької церкви під час недільної проповіді 26 листопада помолився за мир в Україні. Понтифік згадав про жахіття Голодомору в 1932-1933 роках, який забрав життя мільйонів українців.
Всеукраїнський референдум 1991 року — загальнонаціональний референдумна території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України. Відбувся 1 грудня 1991 року. На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акту, ухвалений Верховною Радою 24 серпня 1991 року, було наведено у виборчому бюлетені. Громадяни України висловились на підтримку незалежності. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи — 84,18 % населення України. З них 28 804 071 особа (90,32 %) проголосувала «За».
Організація[ред. • ред. код]Всеукраїнський референдум 1991 року був організований Верховною Радою та урядом УРСР.
Перебіг[ред. • ред. код]Для проведення референдуму по всій Україні було створено 34 093 дільниць для голосування[1]. 37 885 555 осіб було внесено до списків громадян, що мали право проголосувати[1]. 31 943 820 осіб або 84,32% тих, хто мав право голосувати, отримали бюлетені для голосування[1]. З них взяли участь в референдумі 31 891 742 осіб або 84,18%[1].
Одночасно з референдумом проходили перші в історії незалежної держави Україна вибори Президента України.
Про це поінформував журналістів секретар РНБО Олександр Турчинов під час ознайомлення з виробничим майданчиком холдингової компанії "Артем", передає "Укрінформ".
Читайте також: Росія ввела додаткові війська на Донбас, – Турчинов
Там, зокрема, виготовляють корпусні деталі для "Вільхи".
"Виробництво українських ракет, які за своїми характеристиками повинні бути кращими, ніж російські аналоги, є тим завданням, яке РНБО поставило перед українськими виробниками. Чітко, послідовно це завдання виконується", – зазначив Турчинов.
Він зазначив, що таких технологій Україна не мала навіть за часів Радянського Союзу. Серійне виробництво ракет почнуть уже з наступного року.
Ми плануємо державні випробування на початку 2018 року. І після державних випробувань цим комплексом будуть забезпечені українські Збройні Сили,
– прокоментував Турчинов.
Комплекс "Вільха" може вражати цілі на відстані до 120 км. Кожна ракета несе різні бойові частини і є керованою. Системи управління, паливо й бойовий заряд виготовляються в Україні.
У 2015 році святкується одразу два ювілеї – 160 років з дня народження і 80 років з дня смерті українця за походженням, талановитого журналіста-побутописця життя кримінальної Москви кінця ХІХ – початку ХХ століть. |
Московський українець Володимир Гіляровський |
Народився «дядько Гіляй» у Вологодській губернії, де його батько був помічником економа одного з місцевих маєтків, а економом був його дідусь по матері, чорноморський козак з Кубані Петро Мусатий, чий батько-запорожець прийшов на Кубань із Січі після розгрому Запорожжя Катериною ІІ у 1775 році.
В. Гіляровський так згадував про своїх родичів: «Наша семья жила очень дружно. Отец и дед были завзятые охотники и рыболовы, первые медвежатники на всю округу, в одиночку с рогатиной ходили на медведя. Дед чуть не саженного роста, сухой, жилистый, носил всегда свою черкесскую косматую папаху и никогда никаких шуб, кроме лисьей, домоткацкого сукна чамарки и грубой свитки, которая была так широка, что ей можно было покрыть лошадь с ногами и головой».
Вдавшись у дідуся фізичною силою і сміливістю, Володимир Гіляровський став найвідомішим кримінальним журналістом Москви свого часу. Він не боявся відправитись у найнебезпечніші куточки «білокам’яної», злочинницькі «малини» і «хази», куди не наважувалися сунути носа навіть московські поліцейські. Власні спостереження із життя кримінальної столиці Гіляровський згодом зібрав у двох книжках – «Трущобные люди» і «Москва и москвичи».
Не забував Гіляровський і свого українського походження. Завжди у козацькій шапці, з козацькими вусами, романтично закоханий у Запорізьку Січ, дуже шкодував, що не знав добре української мови і не міг повноцінно брати участь в українському культурному житті. Однак і українській справі Гіляровський, хоч і трохи, прислужився. Побувавши на Лівобережній Україні, 1902 року випустив у світ книжку «На родине Гоголя (из поездки по Украине)», написавши у заголовку саме «Україна», замість звичного російського «Малоросія», як тоді вимагала імперська влада і що на той час було досить сміливим вчинком.
Волелюбною козацькою поетикою пронизані твори Гіляровського, присвячені Запорізькій Січі. Так, в нарисі «Запорожская Сечь (1775–1925)» Гіляровський наводить старовинну легенду про походження російського царя Лжедмитрія І, яку він почув під час турецької війни від кубанських козаків: «Много лет спустя, на турецкой войне, среди кубанцев-пластунов я слыхал интереснейшую легенду, переходившую у них из поколения в поколение, подтверждающую пребывание в Сечи «Лжедимитрия».
Когда на коронацию Дмитрия прибыли наши запорожцы почетными гостями, то их поставили около самого красного крыльца, откуда выходил царь. Ему подвели коня и поставили скамейку, с которой он, поддерживаемый боярами, по царским обычаям должен был садиться.
– Вышел царь, спускается... мы глядим на него и шепчемся, – рассказывали депутаты своим детям.
– Знакомое лицо и ухватка. Где-то мы его видали?
Спустился царь, отмахнул рукой бояр, пнул скамейку, положил руку на холку, да прямо, без стремени, прыг в седло – и как врос. А мы все разом:
–Це наш, Грицко!
А он мигнул нам, да – и поехал...»
(Гиляровский В.А. Собрание сочинений в 4 томах.– М., 1999. – Том 2).
Пируют шведы с казаками,
Гуляют об руку рука,
И обнимаются друзьями
Соединенные войска.
(Гиляровский В.А. Собрание сочинений в 4 томах. – М., 1999. – Том 4).
Пов’язана із долею Гіляровського і одна мистецька помилка, історію якої розповім вам далі.
Гіляровський і картина Рєпіна «Запорожці»
Дуже часто можна почути припущення, що на відомій картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» серед інших героїв сучасного йому українського руху художник зобразив і Володимира Гіляровського у вигляді кремезного і сивого козака в білій шапці та червоній свитці, чий богатирський регіт, здається, виривається з полотна і лине до глядача картини. (Іноді цього персонажа називають ще Тарасом Бульбою). Гіляровський у свої похилі літа, дійсно, і кремезною постаттю, і сивими козацькими вусамибув дуже схожим на цього персонажа. А може, і свідомо хотів походити на нього і ніколи не заперечував, якщо хто-небудь із його співрозмовників у приватній бесіді порівнював його з героєм картини Рєпіна. Але насправді зобразити Гіляровського на цій картині Рєпін аж ніяк не міг.
Писати картину Рєпін почав у 1880 році, а ескізи, на яких зображений кремезний козак, що регоче на всю картину, з’явилися вже у 1878-му. В цей час 23-літній юнак Володимир Гіляровський, згадавши батьківщину свого дідуся, відправляється в складі загону кубанських козаків на війну Росії з Туреччиною за визволення болгарського народу з-під турецького ярма. Збереглася і світлина молодого Гіляровського, статного, безвусого, в кубанській черкесці, аж нічим не схожого на старого козарлюгу Тараса Бульбу з полотна Іллі Рєпіна.
Стародубський краєзнавець Георгій Метельський у своїй книзі «Листья дуба», що присвячена історії колишньої української Стародубщини, доводить, що в образі старого козака в червоній свитці Рєпін зобразив іншого видатного українця, композитора Олександра Рубця, до якого приїздив декілька разів у Стародуб на етюди. (МетельскийГ.В. Листья дуба. – М.: 1974 – С. 229). І справді, і за віком, і статурою Олександр Рубець більше походить на Тараса Бульбу, ніж тодішній Гіляровський.
До речі, і сам Гіляровський у своїх друкованих творах ніколи не посягав на лаври героя картини Рєпіна. Так, в нарисі «ЗапорожскаяСечь (1775–1925)» він згадує відомого українського історика Дмитра Яворницького і пише, що той став прототипом для постаті писаря з картини Рєпіна, а про себе – ані слова… Отже, присутність Гіляровського на картині «Запорожці» – то лише міф.