хочу сюда!
 

ajnbybz :)

62 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 58-64 лет

Заметки с меткой «дипломатія»

Дипломатія без дипломатів - нововведення від Зе-кодла


На зустріч Данилюка і Єрмака з чиновниками Білого дому не пускали дипломатів - експосол Чалий
На зустріч Данилюка і Єрмака з чиновниками Білого дому не пускали дипломатів - експосол

Валерій Чалий

КИЇВ. 2 листопада. УНН. Дипломати посольства України в США не були допущені на зустріч колишнього секретаря Ради національної безпеки і оборони України Олександра Данилюка та помічника Президента України Андрія Єрмака з представниками Білого дому, яка пройшла 10 липня. Відповідні вказівки надійшли з Офісу президента Володимира Зеленського, заявив колишній посол України в США Валерій Чалий в інтерв'ю Радіо НВ, передає УНН.

"Я повинен був бути на цій зустрічі в якості посла, <...> але, пройшовши вже через [службу] безпеки Білого дому, зайшовши в будівлю Ради національної безпеки [США], мені було сказано, що дипломати (не тільки посол, а дипломати посольства) не повинні брати участь в цій зустрічі. <...> Я виконав це доручення, тому що посилання була, що це доручення з Києва, тобто з Офісу президента (причому не з Міністерства закордонних справ) ", - розповів дипломат .

За словами Чалого, він описав подію в офіційному листуванні з зовнішньополітичним радником глави українського МЗС Вадима Пристайко. Однак, на його думку, "інші люди" ознайомили з цим листом і самого президента Зеленського.

"Таким чином, я зафіксував з цього моменту, з 10 числа [липня, - ред.], що дипломати фактично були відсторонені від підготовки візиту президента і від спілкування на вищому рівні", - підкреслив Чалий.

Крім цього, дипломат також додав, що з 10 липня в офіційному спілкуванні між США і Україною почали застосовуватися "якісь інші методи роботи", крім як через посольства країн.

Як повідомляв УНН, 10 липня у Вашингтоні відбулася зустріч помічника президента США з національної безпеки Джона Болтона з Данилюком. В цей же день з Данилюком зустрівся також міністр енергетики США Рік Перрі.

Нагадаємо, на початку жовтня американські ЗМІ повідомляли, що Перрі тиснув на Президента України Володимира Зеленського, щоб той звільнив членів правління "Нафтогазу", а потім представив список своїх радників.

Цитата з фільму

 - Якщо одна велика держава хоче захопити одну маленьку державу, то у маленької держави жодних шансів. Проте, якщо її хочуть захопити дві великі держави, то у маленької держави з'являється можливість перемогти.
 - Яким це чином?
 - Дуже просто. Вони будуть заважати одне одному.


____________________________
Більше в тому фільмі нічого хорошого не було.
Але це я до того, що мабуть кожен хоч раз зтивався з якимось поляком, угорцем чи румуном, котрому теж ласувала Україна. В таких випадках спробуйте його переконати спочатку надавати підсрачників москалям =)

Президент України прийняв іноземних дипломатів

Президент України прийняв вірчі грамоти у послів низки іноземних держав

27 грудня 2018 року - 17:35

Президент України прийняв вірчі грамоти у послів низки іноземних держав

Президент України прийняв вірчі грамоти у послів низки іноземних держав: Посла Індії - П.Сатпатхі, Посла Угорщини І.Ійдярто та Посла Ісламської Республіки Іран в Україні М.Мораді.

Під час зустрічі з Послом Індії П.Сатпатхі в центрі уваги були питання активізації політичного діалогу на найвищому рівні.

Окрема увага була приділена стану та перспективам розвитку торговельно-економічного, інвестиційного та військо-технічного співробітництва. Відзначалася важливість проведення чергового засідання Міжурядової українсько-індійської комісії з торговельно-економічного, науково-технічного, промислового і культурного співробітництва.

Йшлося також про посилення співпраці у сфері освіти. Було позитивно оцінено той факт, що Індія очолює перелік держав, громадяни яких навчаються в українських вищих навчальних закладах.  

Під час розмови з Послом Угорщини І.Ійдярто йшлося про можливі кроки з метою вирішення чутливих питань в українсько-угорських відносинах.

Окрему увагу було приділено питанню посилення санкційної політики ЄС через акт агресії Російської Федерації проти України у Керченській протоці, а також взаємодії між Україною та Угорщиною у рамках ООН.

Під час бесіди з новопризначеним Послом Ісламської Республіки Іран в Україні М.Мораді обговорено взаємодію в рамках ООН та інших міжнародних організацій. Окрему увагу було приділено безпековій ситуації на Близькому Сході.

Одеса протестує, а Львів ігнорує

Криваві м’ячі: українці протестують через ЧС у РФ
16.06.2018
Криваві м'ячі полетіли на подвір'я генконсульства в Одесі. Фото: УНІАН

У Києві та Одесі активісти прийшли до російських дипломатичних представництв, щоб висловити протест через проведення Чемпіонату світу з футболу в країні-агресорі та підтримати засуджених у Росії українців.

Так, у Одесі генеральне консульство Російської Федерації закидали “кривавими” м’ячами, пише УНІАН.

Активісти принесли плакати червоного кольору із написами “Росія 2018” і різними зображеннями на футбольну тематику. Серед них, наприклад, ворота з воротарем, який ловить футбольний м’яч із запалом бойової гранати.

Учасники акції хотіли привернути увагу до того, що Росія продовжує тримати в заручниках українських політв’язнів, тому проводити у цій державі Чемпіонат світу з футболу не можна.

Потім активісти вилили на п’ять футбольних м’ячів червону рідину та вдарили по м’ячах, закинувши їх на територію генконсульства.


Мітинг на підтримку політв’язнів відбувся і у Києві. Так, біля посольства РФ в Україні зібралися близько сотні активістів, пише Укрінформ.

Вони принесли з собою великі плакати з картами Росії та Криму. Також активісти тримали фотографії Олега Сенцова, Романа Сущенка, Євгена Панова, Олександра Кольченка, Миколи Карпюка та інших бранців Кремля.
Активісти також розгорнули “криваві” плакати українського художника Андрія Єрмоленка про ЧС-2018 в Росії. Це зробили для того, щоб привернути увагу до того, що Чемпіонат світу відбувається в країні, яка веде війну з Україною.
Після цього учасники акції наклеїли фото політв’язнів на воротах і паркані навколо посольства. Мітинг відбувався мирно. Із приміщення посольства ніхто не виходив.

Українська дипломатія на перехресті епох (ч. 1)

До 100-річчя заснування дипломатичної служби України


Павло Клімкінміністр закордонних справ України

З-поміж усіх визначень дипломатії (жартівливих і серйозних) мені найбільше до вподоби слова англійця Ернеста Сатоу, який вважав, що дипломатія — це насамперед інтелект і почуття такту, поставлені на службу державним інтересам. А також думка ще одного англійця — Гарольда Ніколсона, який серед чеснот дипломата на чільне місце ставив правдивість. 

І той, і інший написали у першій половині XX століття монографії, базові для розуміння основ дипломатії. І той, і інший доводили своїми працями, що справжня дипломатична професія має мало спільного зі стереотипами навколо неї. Всі дотепні сентенції про дипломата як "людину, що тричі подумає перед тим, як нічого не скаже…" або про "людину, послану за кордон, аби брехати в інтересах держави…" — це скоріше жарти, матеріал для застільних тостів, проте з реальністю дипломатичного буття вони мають досить мало спільного. 

Врешті, кому цікавий той, хто нічого не каже? Або хто слухатиме професійного брехуна? 

Дипломатія і правда

Відносини між дипломатією і правдою — це вічна тема, глибину якої усвідомлюють далеко не всі. 

Свою несподівану тезу про правдивість як базову вимогу до дипломата Ніколсон пояснює в такому ключі: дипломатичний фах — це насамперед діалог, який базується на довірі між керівниками держав і дипломатами, а також між самими дипломатами різних країн. І якщо твої стосунки з правдою апріорі напружені або ж ти апріорі погодився бути інструментом неправди — то і твій діалог буде напруженим. А значить — раніше чи пізніше довіра зникне, як правило, раніше, ніж пізніше. Ти можеш успішно збрехати і раз, і два, і десять — але момент, коли тебе бачать як рупор пропаганди і особливо коли ти сам перестаєш розрізняти правду і неправду — це момент, коли ти перестаєш бути дипломатом у повноцінному сенсі цього слова (політиків та й усіх інших це теж стосується, тільки дещо по-іншому). 

Нині, в добу соцмереж, до двох "ніколсонівських" складових дипломатичного діалогу можна додати і третю: діалог між дипломатами і громадськістю. Але й тут базові вимоги лишаються аналогічними: компетентність, довіра, відданість принципам і обов'язково патріотизм, без якого все інше втрачає сенс. 

Отож, попри поширені стереотипи, насправді триматися за правду — це альфа і омега дипломатичної професії. Мінімально — перед самим собою. Оптимально — всередині країни й зовні. 

Цього не розуміли ті українські політики, які впродовж років незалежності часто застосовували дипломатію для вирішення поточних політичних проблем. Усі ці внутрішньополітичні скандали, за які доводилося "віддуватися" дипломатам, усе це екстрене відмивання (подекуди невідмивної) політичної репутації — наші політики надто часто не розуміли, що дипломатія так не працює. Для цього існують брудні гроші й цинічні політтехнологи — але, як показує досвід, і їх бракує, аби приховати правду. "Нема нічого таємного, яке не стало б явним". 

Звісно, ніхто не збирається в усьому звинувачувати тільки політиків. Є й дипломати, які вважають цинізм професійною чеснотою. Проте тенденції змінилися, і я радий, що настав час, коли в стосунках дипломатів і політичного класу нарешті з'явилася взаємна повага. У друге сторіччя української дипломатії ми вирушаємо з новим, позитивним настроєм. 

Дипломатія і (нова) геополітика

У безвідповідальних руках дипломатія перетворюється на інструмент війни. Як, наприклад, у сучасній Росії, де функції дипломатії часто зводяться до функції черевика, яким Хрущов свого часу стукав по оонівській трибуні. 

Мені шкода дивитися на російських колег, принаймні на тих, які знайомі мені зі старих часів як світлі голови (порядні чи ні — інше питання) і які змушені тепер відпрацьовувати порядок денний війни, ненависті та брехні. Важко забути, як минулого тижня на віденській конференції міністрів ОБСЄ досвідчений дипломат Сергій Лавров на запитання щодо можливого засудження дій Росії не знайшов нічого кращого, ніж зневажливо кинути: "Засуджуйте!". 

Я маю надію, що колись, ще за мого життя, "хрущовський черевик" усе ж таки перестане стукати — і російська дипломатія повернеться до своїх нормальних функцій: відчиняти двері для співробітництва, а не поширювати брехню та нехтувати чужим болем. 

Протистояння Росії із Заходом було вибором Росії, а не Заходу й тим більше не України. У Росії був шанс хоча б спробувати стати частиною Заходу, але вона обрала постімперський проект, який є самодеструктивним за своєю природою. 

Один з головних світових гравців, по суті, вирішив будувати свою політику на парадигмі протистояння, відкинувши саму можливість спільного процвітання Сходу і Заходу в умовах глобалізації. Путін поставив світ (а також і самого себе) перед дилемою "або—або". Або західний світ захищає свої цінності, не боячись конфронтації з Росією, або він уникає цієї конфронтації, погоджуючись, що диктатори в різних кінцях світу мають право на авторитарну владу та агресію. Іншими словами: або ми проявляємо силу (і не тільки військову) і лишаємося у XXI столітті, або ж дозволяємо Росії поділити світ на зони впливу й повернути історію до реалій XX, якщо не XIX століття. 

Популярна ідея "вести з Росією рівноправний діалог", яка, на жаль, є комфортною для багатьох на Заході, може привести його до прикрих розчарувань. Росія не може бути рівною Заходові, оскільки наразі не хоче й не здатна грати за загальноприйнятими правилами. Вона бачить себе домінуючою силою, яка має право і на свою виключну зону впливу, і на боротьбу без правил у будь-якій точці світу. Наскільки швидко Захід усвідомить цю нову парадигму — велике питання. Коли це усвідомлення стане керівництвом до дії — питання ще більше. 

Водночас саме тепер хоча б частина західної спільноти стала нарешті розуміти, що Росія почала системну гру проти демократичних інститутів та інституцій, на яких західний світ власне й заснований, і що кінцева її мета — зруйнувати Захід і трансатлантичну цивілізацію як явище. 

Будучи неспроможною вести проти Заходу відкриту війну, Росія користується гібридними методами. Разом із тим проти України вона веде одночасно і воєнну, і гібридну агресію. І в цьому сенсі наша перемога й успіх українського проекту як демократичного європейського суспільства є фундаментальним тестом на здатність Заходу залишатися самим собою, бути вірним власним цінностям і надалі виступати рушійною силою сучасного світу. 

Зазначу, що, будуючи наш український проект, ми навряд чи можемо залишатися комфортними в усьому й для всіх. Однак ми готові послідовно обстоювати логіку й право нашого проекту, в тому числі й у діалозі з нашими західними сусідами. 

У тому, що Захід тільки починає усвідомлювати, ми вже переконалися на власному гіркому досвіді. Понад те, ми вже перегрупувалися й адаптувалися до нових реалій. Наш наступний виклик — самим створювати нові реалії. Це завдання мають вирішувати в тому числі й дипломати. Бути готовими і надалі працювати в умовах жорсткого протистояння — така необхідність стоїть перед нашою дипломатією і зовнішньою політикою. У цьому — ідея і драйв перетворень та реформ, які відбуваються і будуть відбуватися в системі МЗС України. 

Українська дипломатія на перехресті епох (ч. 2)


Дипломатія і слово

"Зробіть так, щоб Францію любили" — за легендою, ці слова Талейран часто казав послам, відряджаючи їх за кордон. У цьому, у примноженні позитиву, у побудові мостів і засипанні прірв бачу базову заповідь дипломатичного фаху. Але очевидно, що ця заповідь не єдина і що від неї періодично доводиться відступати, кажучи партнерам і світові неприємні речі. 

Цілі, мотиви, прагнення України мають бути зрозумілими для світу. Але маємо домагатися не тільки розуміння, а й позитивного сприйняття України. Так, ми пливемо проти течії. У часи євроскепсису ми боремося за Європу. У часи цинізму, замаскованого під прагматизм, ми прив'язуємо своє зовнішньополітичне мислення до європейських принципів та ідеалів. У часи, коли дехто хоче, щоб ми здалися, ми не здаємося. 

Ми продовжуємо ґенезу Єдиної Європи, над якою працювали і про яку мріяли інші європейці. Тієї самої Єдиної Європи, яка має більше сили й витривалості, ніж багато хто сподівається. Деякі з європейських країн уже не здатні або ж не хочуть боротися за Європу так, як вони це робили раніше. Однак ми йдемо до успіху європейським шляхом, на якому перед нами досягли успіху інші. Ця проста, на перший погляд, ідея насправді лежить в основі нашої сили. 

Головне, аби ми справді йшли. Головне, аби в наших очах була щирість. Головне, аби наші слова збігалися з нашими діями. Наше слово повинно щось значити. Катастрофа для дипломатії — це коли слово стає пустим. Як це трапилося, наприклад, 2013 року, коли після десятиліть рішучої європейської риторики тодішнє керівництво держави так і не спромоглося на одну рішучу європейську дію — не підписало асоціації. 

Отже, завдання української дипломатії нині є ширшим, ніж у талейранівській максимі. Нам треба, щоб Україну підтримували — дієво, а не тільки на словах і в заявах. А також — упізнавали в обличчя. З цієї причини, до речі, значну частку дипломатичних бюджетів віднині становитимуть системні іміджеві проекти. Уже цього року наші посольства нарешті отримали фонди на проведення власних культурних, просвітницьких, інформаційно-роз'яснювальних проектів. Наступного року можливостей буде ще більше. Як і повноважень та відповідальності. Для цього запускається проект "Український інститут" — спочатку в п'яти ключових для нас столицях, а потім, сподіваюся, й ширше. 

Дипломатія і війна

Війна з Росією змінила все. Інші завдання. Інші виклики. Війна — це за визначенням боротьба за виживання і відповідальність перед тими, хто жертвує й ризикує всім. Немає відповідальності вищої, ніж ця. 

Але в нас не просто війна, а, як я вже казав, суміш класичної агресії та гібридної війни. Себто війна особливо підступна й підла. Війна, яку дехто намагається не називати війною. Війна, яку дехто волів би сховати за евфемізмами — "громадянський конфлікт", "зіткнення", "зона нестабільності"… Це війна не лише проти українців і України, а й проти самої ідеї свободи. Це битва цивілізацій, в якій ми неочікувано опинилися на передньому краї. 

Заснований на запереченні свободи світ рабства кинув виклик світові, для якого свобода є невід'ємним правом кожної людини. Світ рабства (зухвалий і впевнений у собі, не зв'язаний жодними правилами і необхідністю пояснювати чи обґрунтовувати свої дії) готувався до цієї війни давно, тимчасом як світ свободи досі не може збагнути у повній мірі масштаб проблеми, з якою йому довелося зіткнутися. 

Багато хто вірить, що проблема "розсмокчеться" або ж що її можна "заговорити". Дехто навіть морально готовий до нового поділу світу як компромісного варіанта. Не усвідомлюючи при цьому, що допоки під "компромісом" мається на увазі втрата Україною своєї землі або свободи, ніякого компромісу не буде. 

Функція української дипломатії в умовах війни — не в тому, щоб заговорювати проблему, а в тому, щоб формулювати її максимально чітко: ось проблема, а ось її вирішення. Іншими словами, більш конкретно: ось — російська агресія, ось — єдність світу свободи, яка її може зупинити, а ось те, що цей світ може і повинен зробити. Гібридна війна — це в тому числі й війна ідей, а війна ідей — це в тому числі й війна слів і смислів. Правильно підібране, переконливе слово важить нині як ніколи багато. Знайти його — це теж талант дипломата, професійна функція, нагальніша, ніж будь-коли раніше. 

Війна поставила на порядок денний докорінну зміну і стилю, і змісту дипломатичної роботи. Поки триває агресія, місія української дипломатії — бути другим фронтом, дипломата — бути побратимом для українського солдата, працювати для перемоги. У той час як солдат боронить територію України — дипломат боронить її добре ім'я і забезпечує їй підтримку. Так має бути. Це — не гасло, це — голос людської совісті, елементарного національного самозбереження.

Дипломатія і реформи

Україна прийняла на себе удар, пішла на небачену в новітній європейській історії жертву. Заради чого? Все просто: Україна прагне зламати негативну рутину своєї історії і стати кращою нацією. Для себе, для своїх дітей, для світу. 

Відповідь на питання, чому громадяни країни, якій дано так багато, століття за століттям живуть у бідності, слід шукати в історичному контексті. Зокрема в історії українських суперечок, які систематично переростали у "війну его", в український розбрат. Нам потрібні не просто термінові реформи, а зміни самих себе. Ми це вже почали, тепер мусимо довести справу до кінця.

Ейнштейн казав, що типове безумство — це робити одне й те саме, очікуючи іншого результату. Наша війна за незалежність (а саме це відбувається сьогодні) — це спроба припинити робити одне й те саме, перестати ходити зачарованим колом нашої історії, зламати рутину нашого розбрату та рішень, які ми десятиріччя за десятиріччям, століття за століттям ухвалюємо на межі Сходу і Заходу. Це — цивілізаційний вибір на користь того набору цінностей, який зрозумілий і випробуваний і який по праву можна вважати рецептом успіху. 

Мету можна сформулювати й простіше — успішна європейська трансформація. Війна — не виправдання, щоб зволікати зі змінами, війна — це час, коли мусимо проводити їх негайно. 

Для дипломатії ця вимога така ж нагальна, як і для інших сфер української держслужби. У цьому — суть нового закону про дипломатичну службу, який має бути ухвалений найближчим часом. Залучити в дипломатію достойних, дати дипломатам змогу ефективно працювати, мати можливість спитати з тих, хто працює неефективно. А ще — це спроба синхронізувати українську дипломатію з дипломатіями європейськими. Сподіваюся, з ініціативи президента та за політичного консенсусу в парламенті новий дипломатичний закон незабаром стане новою дипломатичною реальністю.

Сучасна дипломатія працює не просто в інших умовах, ніж сто, п'ятдесят чи навіть десять років тому. Ми не тільки мусимо швидко орієнтуватися й робити правильні кроки в політично більш небезпечному, підступному й непередбачуваному світі. Ми маємо бути готові до зміни парадигм одразу за багатьма різними напрямами, передусім у технологіях, комунікації, енергетиці, науці і культурі. Дипломатія повинна проникати й регулювати відносини в нових для себе сферах, таких як кліматичне середовище й кібернетичний простір. 

Отже, сьогоднішній, а тим паче завтрашній дипломат — це, по суті, нова професія, яка суміщає в собі десятки інших. Сучасний дипломат — це і аналітик, і політик, і іміджмейкер, і перекладач, і блогер. Можливо, дипломат є останнім у нинішньому світі універсалом. 

Навчатися все життя — це не ідеалістичне побажання, а функціональний обов'язок кожного, хто належить до цієї благородної професії. Я сам нагадую собі про це, відкриваючи підручник нової для мене, але такої чудової іспанської мови. У цьому, в постійному русі — принада і складність дипломатичного життя. Точніше — дипломатичних життів, адже кожна нова країна і кожна нова посада — це новий початок. Зупинився — відкотився назад. Перестав розвиватися — перестав бути дипломатом. 

Дипломатія і світ

Отже, бачу дипломатію не лише як фах, а й як почесне покликання і шанс. 

Якщо дипломат справжній, то він добре це відчуває: покликання представляти свій народ — і шанс залишити свій слід в історії. Не прославитися і не назбирати "вподобайок". Прожити життя не на арені, а скоріше за лаштунками. Але хоч трохи змінити речі на краще. За умови доброї політичної волі дипломатія дає шанс на кращий, більш прогнозований та мирний і менш абсурдний світ. З цього погляду якість дипломатії — це точно якість держави. Над цим маємо працювати! 

Щиро вітаю всіх колег зі столітнім ювілеєм нашої дипломатичної служби й бажаю щастя та нових успіхів у служінні Україні!

#Павло Клімкін
https://dt.ua/internal/ukrayinska-diplomatiya-na-perehresti-epoh-263587_.html#_=_

Переміна пріоритетів в Німеччині щодо РФ та України.

16:2907.04.2015
Політичний істеблішмент і населення Німеччини дуже розчаровані діями керівництва Росії - посол України у ФРН

Ексклюзивне інтерв'ю посла України в Німеччині Андрія Мельника агентству "Інтерфакс-Україна".

Запитання: Відносини Москви та Берліна донедавна були дуже тісними: в Німеччині була популярна Ostpolitik, Росія була великим торговельним партнером. А чим зараз для Німеччини стала Росія?

Відповідь: За моїми особистими спостереженнями, в політичному істеблішменті Німеччини відчувається велике розчарування діями керівництва Росії. Нині позиція німецького уряду стала дуже стриманою, у Берліні переважає дуже тверезий погляд на речі. Водночас Німеччина не може не рахуватися з Росією як важливим чинником міжнародної політики, і тому відносини необхідно підтримувати, навіть попри розчарування. Це особиста позиція і канцлера Ангели Меркель, і глави Міністерства закордонних справ. Тому відбуваються регулярні телефонні розмови з президентом Росії - і безпосередньо, і в ширшому нормандському форматі. Але ілюзій про так зване партнерство заради модернізації більше немає, на них сьогодні, по-моєму, поставлено жирний хрест.

Важливим є і той факт, що в німецькому суспільстві відбулися тектонічні зміни стосовно Росії. Про це свідчать останні опитування громадської думки: близько 82-83% німців вважають, що ситуація в Росії розвивається негативно. І лише 12-15% ставляться до Росії добре. Що стосується особисто Володимира Путіна, то у 2008 році до нього позитивно ставилися 44% німців, на сьогодні - лише 8%, а негативно - 66%.

Запитання: А що показують німецькі ЗМІ?

Відповідь: Картинка дуже динамічна. Якщо минулого року німецькі ЗМІ, за традицією, ставилися з певною повагою та пієтетом до Росії, то на сьогодні їхня позиція дуже і дуже критична в усіх відношеннях. Наприклад, близько 55% німців вважають В.Путіна та Росію винуватими у війні проти України, ще 34% вважають винуватими сепаратистів. Це все впливає на те, яким чином мас-медіа висвітлюють цей конфлікт.

На сьогодні німецькі медіа на перше місце ставлять питання про те, яким чином буде завершено цей конфлікт (тобто виконуються чи ні Мінські угоди). Також дедалі більше уваги ЗМІ приділяють питанню ситуації з правами людини в Росії (при чому дуже критично), особливу увагу приділяючи ситуації в Криму.

Щоправда, не можна говорити про всі ЗМІ однаково. У друкованих ЗМІ позиція однозначно дуже і дуже критична. На телебаченні не рідко відчувається російський вплив, навіть на центральних каналах ZDF та ARD.

Українське питання стало критичним у контексті Росія-Німеччина, інтерес до нашої країни в німецьких ЗМІ, політикумі й у громадськості має безпрецедентне значення, і тому ми намагаємося цей історичний момент максимально використовувати, щоб обстоювати й доносити свою позицію.

Запитання: А який вплив на громадську думку мають німецькі лобісти Росії, наприклад, колишній канцлер Герхард Шредер?

Відповідь: Саме ця фігура на сьогодні є дуже суперечливою. Ставлення більшості громадськості та ЗМІ до цього політика, виходячи з позиції, яку він займає протягом останніх років, досить критичне. Тому думка екс-канцлера, зокрема щодо ставлення німецького уряду до Росії, яку він висловлює в ЗМІ, сприймається відповідним чином через призму нинішньої його посади.

Запитання: Чи вдалося сформувати проукраїнський пул німецьких політиків?

Відповідь: Наважуся сказати, що він існує, і очолює його особисто федеральний канцлер. Практично в усіх політичних партіях - від провладних до опозиції - є багато впливових політиків вищого ешелону, які глибоко залучені в українські події. Наприклад, за останній час не було жодного засідання комітету із закордонних справ і з питань ЄС бундестагу, де б не звучало українське питання. На нашому боці правда, і тому кількість політиків, що симпатизують Україні, зросла дуже серйозно, про це можна сміливо говорити.

Запитання: Як позиція Меркель стосовно Росії вплинула на її особистий рейтинг?

Відповідь: Рейтинг федерального канцлера Ангели Меркель був і залишається неймовірно високим. Фактична російська агресія Росії проти України стала одним із головних питань порядку денного глави німецького уряду протягом останніх місяців. Я неодноразово брав участь у непростих переговорах і скажу, що канцлер володіє ситуацією щодо Мінських угод краще, ніж будь-хто із дипломатів. Оскільки А.Меркель є їхнім співавтором, то успіх чи неуспіх цих домовленостей для Німеччини вже не лише зовнішньо-, а й внутрішньополітичне питання: це насамперед питання успіху канцлера як найвпливовішого політика в Німеччині. Однозначно - А.Меркель - лідер номер один, і її особиста участь у процесі дає нам сподівання на те, що мирне врегулювання не зупиниться на півдороги.

Запитання: Чи можна говорити, що Німеччина стала справжнім лідером в Європі - не лише економічним, а й політичним?

Відповідь: Я думаю, це відповідає дійсності. Німеччина понад рік тому офіційно заявила про намір, виходячи з потужної економічної ролі, брати на себе більше відповідальності й у вирішенні глобальних питань. І якщо тоді це виглядало як щось гіпотетичне, то нині Німеччина почала займати дуже активну позицію на світовій арені. І ми, українці, це відчуваємо по-особливому, насамперед у контексті Мінських переговорів.

Запитання: А навіщо тоді Німеччині була Франція в цьому питанні?

Відповідь: Дипломатична ініціатива, наскільки ми можемо судити, виходила саме від німецької сторони. Але запрошення французів до цієї дуже важливої ініціативи було необхідним, щоб показати - це політика тандему двох великих держав, яка спирається на згоду всього Європейського Союзу в координації з США.

А взагалі крок канцлера Німеччини, яка спільно з французьким президентом узяла на себе провідну роль щодо розв’язання конфлікту на сході України, є справді безпрецедентним у новітній історії.

Запитання: Окрім українського питання, де Німеччина ще відзначилася?

Відповідь: Роль Німеччини відчувається дедалі більше й у вирішенні інших питань. Наприклад, "іранське досьє" - окрім п'ятірки постійних членів Ради безпеки ООН, і голос Німеччини звучить у цьому форматі дуже потужно. Тому, я думаю, що це також частина тенденції, що намітилася.

Німеччина тривалий час намагалася залишатися, озираючись на історичні обставини, "в тіні", насолоджуючись своїм економічним потужним розвитком. Берлін був досить стриманим, щоб проектувати цю економічну та людську потужність на глобальні події.

Якщо подивитися на хоча б такий показник, як географія зарубіжних візитів А.Меркель, то навіть це дає певне уявлення, де сьогодні б'ється серце не лише європейської, а й світової політики.

Запитання: Тобто цей телефон, по якому можна подзвонити в Європу, про який колись запитували американські лідери, розташований у Берліні?

Відповідь: Я думаю, що, не ставлячи під сумніви зусилля Туска та Могеріні, роль Німеччини на сьогодні є такою. І телефон у канцлера, судячи з нашої інформації, дійсно "гарячий", він не відключається ні вдень, ні вночі. При чому і на східному, і на західному напрямку.

Запитання: Наскільки в Німеччині сильні антиамериканські настрої?

Відповідь: Ситуація з цим антиамериканізмом є дещо парадоксальною. У Німеччині, в німецькому суспільстві, як не дивно, антиамериканізм досі є. Це проявляється навіть у тому, кого німці вважають винуватим у розпалюванні конфлікту на сході України: 55% - росіян, 34% - сепаратистів, і при цьому - 17% схильні звинувачувати США, а 8% - ЄС.

Антиамериканізм є, і це складно пояснити. З одного боку, в східній частині Німеччини залишилася досить велика кількість людей, на яких впливала ще радянська пропаганда. Це люди старшого віку, для них Америка не припиняла нести в собі образ ворога.

З іншого боку, навіть у західній частині Німеччини є достатньо скептиків. Це обумовлено, зокрема, скандалами з прослуховуванням німецьких політиків американськими спецслужбами, що безумовно підірвало довіру і це не могло не позначитися на загальному політичному процесі.

Для мене це дивно. У численних дискусіях, зокрема на телебаченні, я ставив своїм німецьким партнерам риторичне запитання - чи змогла б Німеччина бути настільки економічно успішною після Другої світової війни, коли б не допомога США? І не лише план Маршалла, а й узагалі - політична підтримка, яка завжди була відчутною в західній Німеччині? На жаль, це запитання залишається риторичним, але ми його не можемо не враховувати.

Відверто антиамериканські, а також антиглобалістські настрої мають місце в лавах окремих політичних сил. Насамперед це Партія лівих (виникла на основі колишньої компартії в НДР - СЄП), яка нині перебуває в опозиції (а це близько 10% виборців). І з цим не можна не рахуватися.

Запитання: Наскільки політикум Німеччини хоче залучення США до європейських політичних справ?

Відповідь: США залишаються для німецьких політиків украй важливим партнером, навіть незважаючи на присутні антиамериканські сентименти в суспільстві. Зокрема, це проявляється у створенні зони вільної торгівлі між ЄС та США. Також є певне розуміння, що позиція ЄС має бути синхронною з США у важливих глобальних питаннях. Насамперед йдеться про спільну лінію поведінки стосовно агресії Росії. До речі, як один з аргументів щодо недоцільності постачання зброї Україні німецькі політики якраз використовують твердження, що в цьому питанні не можна дозволити росіянам роз'єднати Захід.

Запитання: Який тренд склався у відносинах з Україною?

Відповідь: Щоб його визначити, достатньо подивитися на кількість візитів за останній час. Двічі наш президент Петро Порошенко був у Німеччині - в Мюнхені (на форумі з безпеки - ІФ) та Берліні, де проводив переговори з канцлером. Двічі в Німеччині перебував прем'єр-міністр Арсеній Яценюк. Також був голова парламенту, чотири рази - міністр закордонних справ. І така сама динаміка в Україну - за цей час у Києві побували канцлер А.Меркель, президент Німеччини Йоахім Гаук приїжджав на святкування річниці Євромайдану, вперше за останні десять років приїжджав голова парламенту Норберт Ламмерт.

Запитання: Чи вірять німецькі лідери нашим політикам?

Відповідь: Абсолютно. Кілька днів тому відбувся візит прем'єр-міністра Арсенія Яценюка. І канцлер А.Меркель, яка є стриманою у висловлюваннях, особливо на публічних прес-конференціях, після непростих переговорів про реалізацію реформ президентом, урядом та парламентом України заявила, що високо цінує зусилля всіх гілок української влади. Отже, російська пропаганда, яка працює на розкол, тут не спрацьовує.

Та й останні переговори підтвердили, що німецький уряд готовий допомагати Україні не лише в глобальних питаннях, а й у питаннях фінансової стабілізації, проведенні реформ, наданні гуманітарної допомоги, участі в конкретних проектах. Успішність проведення реформ в Україні для канцлера Німеччини є не менш важливим питанням, ніж Мінські домовленості.

Запитання: Як позначилися односторонні торговельні преференції ЄС Україні на двосторонніх відносинах?

Відповідь: Можна констатувати, що односторонні торговельні преференції ЄС Україні почали активно використовуватися українськими товаровиробниками. Якщо в цілому, то торгівля минулого року скоротилася, на що були об'єктивні умови: війна, а також падіння купівельної спроможності в Україні. Товарообіг із Німеччиною становив $8 млрд, при цьому наш експорт зріс менше ніж на 1%. Тобто статистика, з одного боку, не дуже оптимістична. Але є й особливості. У Нижній Саксонії (друга після Баварії за величиною земля) статистика вже інша: тенденція падіння німецького імпорту в Україну збереглася і щодо цих земель, а ось український експорт зріс на 37%. А в Тюрингії - більш ніж на 40%! При чому, якщо раніше в структурі експорту переважала сировина, то нині важливе місце посідає продукція харчової промисловості, а третина нашого експорту до Німеччини - продукція машинобудування. Один із прикладів - завод "Леоні" у Львівській області, який виробляє систему кабелів для німецьких автомобілів.

Водночас у 2,5 раза зріс імпорт газу з Німеччини - частка цієї країни в загальному балансі реверсу газу в Україну сягнула 20%. Це також свідчить на нашу користь - уперше у нас були прозорі прямі контракти з німецькими компаніями.

Тобто, тенденція та структура товарообігу змінюються. І щоб ще більше поліпшити показники торгівлі, вітчизняним товаровиробникам необхідно зосередиться на сертифікації - це питання не менш важливе, ніж торговельні преференції.

Запитання: Яку роль відіграє українська громада Німеччини?

Відповідь: Громада українців у Німеччині велика, і мене радує, що порівняно з періодом, коли сім-вісім років тому я працював у консульстві в Гамбурзі, вона стала більше організованою та дієвою. Це відчувається за рівнем заходів, які громада проводить власними силами. До того ж кількість організацій уже настільки зросла, що ми плануємо 30 травня провести в посольстві з'їзд українських об'єднань Німеччини. Між ними є дуже здорова конкуренція. Одна зі сфер взаємодії - направлення гуманітарних вантажів. Так через місяць ми направлятимемо велику колону з вантажем із Ганновера, така сама колона піде ще до Великодня з Берліна і наприкінці квітня - з Дрездена. Такі конвої направляються регулярно.

Ми допомагаємо громаді в питаннях освіти, суботніх шкіл. Хоча і ці напрями забезпечуються переважно за рахунок волонтерів, але плануємо активно підключатися в межах тих незначних матеріально-фінансових можливостей, які у нас є. Наприклад, громаді Берліна ми готові надати зал посольства для роботи суботньої школи, яка останнім часом тулилася по різних місцях.

Тобто взаємодія між посольством і громадою є досить ефективною, і ми в подальшому намагатимемося досягти ще більшої синергії наших зусиль.

Запитання: З огляду на збільшення ролі Німеччини, яким є стан українського диппредставництва?

Відповідь: Проблеми в державі, звичайно ж, позначаються і на роботі посольства. З іншого боку, ми сприймаємо нинішню непросту ситуацію як об'єктивну реальність. І з урахуванням надзвичайних зусиль держави, суспільства, численних жертв рядових українців уся команда посольства є позитивно зарядженою. З огляду на зростання ролі Берліна, про яку ми говорили, відповідальність також зростає пропорційно. Відчуття того, що всі ми працюємо в умовах надзвичайного дипломатичного стану, є в усіх моїх колег у дипмісії.

http://ua.interfax.com.ua/news/interview/259313.html

Відрубати хвіст по саму шию

Тема дуже серйозна і невесела, а тому і розпочну її з жарту.
Є такий дитячий анекдот, коли звірі вирішили покарати крокодила і мавпа вимагала відрубати тому голову, на що звірі не погодилися, як занадто жорстоке покарання і вирішили, що вистачить відрубати крокодилу хвоста. На це мавпа радо пристала з особистим уточненням: - Так! Так!  Відрубати йому хвіст, але аж по саму шию!

Подібні "уточнення" дуже часто є дуже підлою темою в міжнародній дипломатії, як ось зокрема відбулося з текстом в резолюції ООН щодо "дослідження місця катастрофи збитого літака Боїнг777", де з подачі представника РФ було зроблено під загрозою застосування вето уточнення такого змісту: "дослідження місця падіння літака Боїнг777" Воно наче і правильно, а зміст значно змінено: вже нема катастрофи і її причини - збиття ракетою, тобто терористичного акту, які отже не стануть темою розгляду згідно такої резолюції ООН.

Хтось на це скаже: вміла дипломатія. А я на те відповім: лайно це, а не дипломатія! В наглу підло знищити майже 300 ні в чому богу-духу невинних людей, з яких 80 дітей та майже 50 найкращих світових фахівців зі СНІДу, а тоді прикидаються дурниками: я - не я й ракета не моя! Падлюки! Які, рефи, падлюки!

Водночас така масштабна катастрофа є добрим ляпасом всьому світовому співтовариству, щоб воно прийшло до тями і позбавилась памороки від того обману, що несе в собі підступність дипломатії РФ та їх брехливі ЗМІ. Прочуняй, ООН! Схаменися, Світе! То не сепаратизм - то агресія! Який сепаратизм, коли всім керують і значним числом воюють люди, що є громадянами іншої держави! Називатися "сепаратистом" громадянин РФ може тільки у випадку проголошення територіального суверенітету в самій РФ! А це інша держава - Україна! Тут вони не можуть бути "сепаратистами" - тільки інтервентами!*
 
Розберіться в термінах і країнах, людоньки! Бо за тим дипломатичним блудом вже українці в усьому стають винуваті, бо бачте не закрили завчасно міжнародний простір над територією, де відбувається антитерористична операція. Все! Винуватці знайдені! Хто стріляв і чия ракета була - то діло десяте, то дурниця. Україна в усьому винувата, тому що над її територією відбулась подія теракту! І це висловлюють навіть де-які українські політики! Жах!

Ще цинічніше щодо катастрофи Боїнга заявив президент РФ Путін: - Цієї трагедії б не сталось, якби там в Україні був мир. Ото підлота найвищої степені! Головний керівник та організатор кривавого місива на Сході України говорить про мир, який він же зруйнував і де й надалі саме він продовжує війну, засилаючи  в Україну фахових бойовиків-терористів та постачаючи їм надсучасне могутнє озброєння. Специфічний  "великий миротворець", який добре знає, що трупи - не воюють... Де всі мертві - там війни точно що немає...

На превеликий жаль, але є серед світових лідерів чимало подібних циніків-"миротворців", які вважають військовий конфлікт РФ з Україною цілком прийнятним розвитком подій, який зможе значно послабити тенденцію на зростаючу міць й могутність впливу в світі Російської Федерації. А чому б не пожертвувати Україною, якщо це заведе в пастку керівництво РФ? Причому не тільки теперішнє, але і наступне... Дипломатія, щоб вона здохла!

Саме тому дуже помиляються ті, хто вважає канцлера Німеччини Меркель прихильником і захисником Путіна - все якраз до навпаки: вона радіє тихцем подальшій ескалації конфлікту РФ з Україною, бо з того буде сама біда і руйнація двох потужних конкурентів. Вигідно? Ще й як! Зростатиме міжнародна ізоляція РФ, а за тим чим більша ізоляція - тим більше значення Меркель як посередника між Путіним та іншими державами. Така залежність  дає величезні дивіденди і пані Меркель це добре розуміє, тому ніяка вона не "фрау Ріббентроп", а підла "фрау Райх".

Аналогічна ситуація постала і щодо Франції, президент якої Олланд саме у такий час зажури світу і сусідів, зокрема Нідерландів, з приводу загибелі багатьох громадян у катастрофі літака, збитого російською ракетою запущеною з пересувного зенітно-ракетного комплексу "Бук" російського виробництва під управлінням російських військових спеціалістів, у своєму виступі публічно заявив, що військові кораблі класу "Містраль" будуть поставлені РФ згідно контракту. Не знаю, як прореагують на такий цинізм інші держави і їх народи, але для України це звучить зверх злочинно. На кого розраховані ті дипломатичні бздури щодо штрафних санкцій в разі невиконання контракту? Підступна брехня! Коли контракт про поставку "Містралей" було укладено, тоді РФ не була країною-агресором, яка брутально захопила і анексувала територію сусідньої держави, а саме - Крим. Також тоді РФ числилась в партнерах НАТО, а не потенційним противником, як є зараз. Припиніть брехати, мсьє Олланд! Який суд, окрім РФ, визнає контракт чинним за таких обставин так званого "фарс мажору", які прописані скрізь і завжди?! Коли нарешті з прекрасної Франції прозвучить горде і правдиве слово: - Ні світовим агресорам, бандитам і розповсюдникам тероризму! Не віддамо "Містралі" до РФ! Ніколи! Честь Франції понад усе!

Змовчу про "Південний потік" і ще інших державних лідерів Європи, які так напрошуються на риму у слові стосовно сексуальних меншин: лідери - ..., але не змовчу про безподібну Латвію, яка зробила персонами "нон грата" відомих артистів естради РФ, як Кобзона, Валерію та Газманова за їх пропаганду і підтримку путінської агресії щодо України. Молодці! Красиво і гордо! І розумно, щоб не спровокувати злобні санкції: за образу цих клоунів війну починати навіть економічну ніхто не стане, а ляпас РФ таки достатньо відчутний. Вже в Москві викликали посла Латвії на "розборки".

На завершення теми "повернемось до наших баранів", як каже латинське прислів'я, тобто до депутатів Верховної Ради України і дотичних до тої братії. Про комуністі чи регіоналів говорити зайве - тут все давно ясно. Якби мали хоч трохи розуму, то де б вони дали руйнувати територію свого електорату і що ще важливіше - головний ареал свого бізнесу. Ідіоти повні! Водночас і наші патріоти не пасуть задніх в прояві аналогічних якостей. Прикладів чимало, але я зупинюсь на найголовнішому - на війні.

Я давно чекаю одної простої фрази: - Україна оголошує війну Російській Федерації! Чекаю, хто її з політиків озвучить привселюдно і поки що не почув ні від кого. І правильно: страшно! Дуже страшно з вилами на ведмедя йти полювати! Ще й ядерного ведмедя, від якого всього можна очікувати, бо тут про якийсь розум не йдеться.

Якщо називати речі своїми іменами, то за всіма міжнародними правилами раптове військове захоплення одною державою території іншої держави без її згоди є актом оголошення війни за фактом дії. Юридично Російська Федерація не оголосила стан війни щодо України, але від 1 березня 2014 р. війна почалась і так звані "зелені чоловічки" полізли в Крим, що є суверенною територією України. І допоки ЗС РФ не відійдуть за кордони їх держави і не звільнять всю загарбану територію України - доти триватиме війна. "Холодна", "гаряча" чи "гібридна" - немає різниці, але війна є. Вже є і вона йде.

Розуміють це всі! Від Яроша до Симоненка і навпаки, але всім вистачає розуму змовчати. Я не буду деталізувати, чому і навіщо нам потрібно триматись максимально довше в стані "гри в "мовчанку" з РФ стосовно оголошення війни, а спробую прямо і чітко натякнути деяким словесним популістам-патріотам, чому і проголошення "військового стану" в межах України є справою досить загрозливою для нас. То є чималою дипломатичною проблемною, бо може дати різні міжнародні юридичні обгрунтування включно як і санкцію на самочинне введення "миротворців" зі ЗС РФ на Донбас, а що це означає - ясно кожному: це нова втрата нашої території. Тому нападки на Порошенка за його зволікання щодо проголошення військового стану досить підступні, незалежно чи вони просто щирі від наївності або зумисні від розуму.

Подаю цитату і цілу сторінку, щоб спершу ясно було ідею, а тоді вже її контекст.
Книжка: "История дипломатии", Том 1, ст.397
І далі без коментарів, бо як каже інше латинське прислів'я: для розумного сказано досить.



Богдан Гордасевич
м. Львів

Додаток



* Інтервенція (лат. interventio – втручання) – у міжнародному праві насильницьке втручання однієї чи кількох держав у внутрішні справи іншої держави, спрямоване проти її територіальної цілісності або політичної незалежності. У наш час такі цілі означають несумісність з цілями і принципами Статуту ООН.

Розрізняють збройну, економічну, дипломатичну інтервенцію. Найнебезпечнішою формою для миру і незалежності країни, що стала об'єктом посягання, є збройна інтервенція, тобто збройне втручання, яке розглядається як агресія. Держава, що піддалася інтервенції, має право боротися проти неї всіма доступними їй засобами, а також вимагати покладання відповідальності на державу, котра здійснює інтервенцію.

Також розрізняють інтервенції

    індивідуальну та колективну – залежно від кількості держав-інтервентів,

    відкриту, при якій відбувається вторгнення збройних сил на територію іноземної держави, і приховану (замасковану). Прихована інтервенція може виявлятися у різних формах: фінансування антиурядових груп, організація громадянської війни всередині країни, засилання збройних банд або найманців тощо, прийняття різноманітних заходів, спрямованих на підрив економіки країни.

Міжнародним правом інтервенція у всіх її видах і формах заборонена, що знайшло своє відображення в Статуті ООН і в інших міжнародних документах і договорах.

77%, 17 голосов

14%, 3 голоса

9%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая