Від сьогодні діє Закон україни "Про освіту"
- 28.09.17, 21:14
У 2015 році святкується одразу два ювілеї – 160 років з дня народження і 80 років з дня смерті українця за походженням, талановитого журналіста-побутописця життя кримінальної Москви кінця ХІХ – початку ХХ століть. |
![]() Московський українець Володимир Гіляровський |
Народився «дядько Гіляй» у Вологодській губернії, де його батько був помічником економа одного з місцевих маєтків, а економом був його дідусь по матері, чорноморський козак з Кубані Петро Мусатий, чий батько-запорожець прийшов на Кубань із Січі після розгрому Запорожжя Катериною ІІ у 1775 році.
В. Гіляровський так згадував про своїх родичів: «Наша семья жила очень дружно. Отец и дед были завзятые охотники и рыболовы, первые медвежатники на всю округу, в одиночку с рогатиной ходили на медведя. Дед чуть не саженного роста, сухой, жилистый, носил всегда свою черкесскую косматую папаху и никогда никаких шуб, кроме лисьей, домоткацкого сукна чамарки и грубой свитки, которая была так широка, что ей можно было покрыть лошадь с ногами и головой».
Вдавшись у дідуся фізичною силою і сміливістю, Володимир Гіляровський став найвідомішим кримінальним журналістом Москви свого часу. Він не боявся відправитись у найнебезпечніші куточки «білокам’яної», злочинницькі «малини» і «хази», куди не наважувалися сунути носа навіть московські поліцейські. Власні спостереження із життя кримінальної столиці Гіляровський згодом зібрав у двох книжках – «Трущобные люди» і «Москва и москвичи».

Не забував Гіляровський і свого українського походження. Завжди у козацькій шапці, з козацькими вусами, романтично закоханий у Запорізьку Січ, дуже шкодував, що не знав добре української мови і не міг повноцінно брати участь в українському культурному житті. Однак і українській справі Гіляровський, хоч і трохи, прислужився. Побувавши на Лівобережній Україні, 1902 року випустив у світ книжку «На родине Гоголя (из поездки по Украине)», написавши у заголовку саме «Україна», замість звичного російського «Малоросія», як тоді вимагала імперська влада і що на той час було досить сміливим вчинком.
Волелюбною козацькою поетикою пронизані твори Гіляровського, присвячені Запорізькій Січі. Так, в нарисі «Запорожская Сечь (1775–1925)» Гіляровський наводить старовинну легенду про походження російського царя Лжедмитрія І, яку він почув під час турецької війни від кубанських козаків: «Много лет спустя, на турецкой войне, среди кубанцев-пластунов я слыхал интереснейшую легенду, переходившую у них из поколения в поколение, подтверждающую пребывание в Сечи «Лжедимитрия».
Когда на коронацию Дмитрия прибыли наши запорожцы почетными гостями, то их поставили около самого красного крыльца, откуда выходил царь. Ему подвели коня и поставили скамейку, с которой он, поддерживаемый боярами, по царским обычаям должен был садиться.
– Вышел царь, спускается... мы глядим на него и шепчемся, – рассказывали депутаты своим детям.
– Знакомое лицо и ухватка. Где-то мы его видали?
Спустился царь, отмахнул рукой бояр, пнул скамейку, положил руку на холку, да прямо, без стремени, прыг в седло – и как врос. А мы все разом:
–Це наш, Грицко!
А он мигнул нам, да – и поехал...»
(Гиляровский В.А. Собрание сочинений в 4 томах.– М., 1999. – Том 2).
Пируют шведы с казаками,
Гуляют об руку рука,
И обнимаются друзьями
Соединенные войска.
(Гиляровский В.А. Собрание сочинений в 4 томах. – М., 1999. – Том 4).
Пов’язана із долею Гіляровського і одна мистецька помилка, історію якої розповім вам далі.
Гіляровський і картина Рєпіна «Запорожці»
Дуже часто можна почути припущення, що на відомій картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» серед інших героїв сучасного йому українського руху художник зобразив і Володимира Гіляровського у вигляді кремезного і сивого козака в білій шапці та червоній свитці, чий богатирський регіт, здається, виривається з полотна і лине до глядача картини. (Іноді цього персонажа називають ще Тарасом Бульбою). Гіляровський у свої похилі літа, дійсно, і кремезною постаттю, і сивими козацькими вусамибув дуже схожим на цього персонажа. А може, і свідомо хотів походити на нього і ніколи не заперечував, якщо хто-небудь із його співрозмовників у приватній бесіді порівнював його з героєм картини Рєпіна. Але насправді зобразити Гіляровського на цій картині Рєпін аж ніяк не міг.

Писати картину Рєпін почав у 1880 році, а ескізи, на яких зображений кремезний козак, що регоче на всю картину, з’явилися вже у 1878-му. В цей час 23-літній юнак Володимир Гіляровський, згадавши батьківщину свого дідуся, відправляється в складі загону кубанських козаків на війну Росії з Туреччиною за визволення болгарського народу з-під турецького ярма. Збереглася і світлина молодого Гіляровського, статного, безвусого, в кубанській черкесці, аж нічим не схожого на старого козарлюгу Тараса Бульбу з полотна Іллі Рєпіна.
Стародубський краєзнавець Георгій Метельський у своїй книзі «Листья дуба», що присвячена історії колишньої української Стародубщини, доводить, що в образі старого козака в червоній свитці Рєпін зобразив іншого видатного українця, композитора Олександра Рубця, до якого приїздив декілька разів у Стародуб на етюди. (МетельскийГ.В. Листья дуба. – М.: 1974 – С. 229). І справді, і за віком, і статурою Олександр Рубець більше походить на Тараса Бульбу, ніж тодішній Гіляровський.
До речі, і сам Гіляровський у своїх друкованих творах ніколи не посягав на лаври героя картини Рєпіна. Так, в нарисі «ЗапорожскаяСечь (1775–1925)» він згадує відомого українського історика Дмитра Яворницького і пише, що той став прототипом для постаті писаря з картини Рєпіна, а про себе – ані слова… Отже, присутність Гіляровського на картині «Запорожці» – то лише міф.











У страшній аварії на Рівненщині загинули четверо українських політологів та журналіст. Україна втратила Олександра Маслака, Олексія Курінного, Олександра Ніканорова, Володимира Карагяура та Сергія Попова., пише 24 канал. Фото зі сайту 24tv.ua.
Смертельна ДТП сталася у Рівненській області на світанку 6 вересня. 5 пасажирів Opel загинули. Ними виявилися чотири політологи та журналіст. Попередня версія смертельного зіткнення – водій не впорався з керуванням на слизькій трасі і вилетів на зустрічну смугу, де врізався у вантажівку.
Згодом стало відомо, що чоловіки поверталися з Варшави, де були на міжнародній конференції із протидії гібридній війні. За кермом всю ніч був журналіст Володимир Карагяур.
Ким були і чим займалися загиблі, з'ясовували журналісти.
Олександр Маслак, політолог та викладач

Олександр Маслак закінчив філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка та здобув ступінь кандидата філософських наук. Рік стажувався в Варшавському університеті. Працював старшим викладачем Центру гуманітарної освіти НАН України.
Він був відомий, як експерт широкого профілю, адже розумівся на історичних подіях світу та мав потужні знання українських реалій з часів Київської Русі.
Згодом пішов у політику та став членом Вищої Ради партії "Національний Корпус". Проводив відкриті лекції для студентів. На Youtube є лекція про одного з провідних філософів 20-го століття Освальда Шпенглера і його працю "Присмерк Заходу".
Маслак був частим гостем ефірів на українських телеканалах, аналізував останні події у політиці. Засуджував російську агресію та вболівав за успішність реформ в Україні.
Олексій Курінний, громадський діяч і викладач Могилянки

Олексій Курінний викладав у Національному університеті "Києво-Могилянська академія" та був керівником міжнародного центру захисту прав людини при академії. Олексій також очолював київську організацію "Просвіта".
Виступав активним поборником протидії російській агресії, зокрема в інформаційній війні. Один зі шляхів бачив у перейменуванні радянських та російсько-імперських назв у Києві та в Україні в цілому.
Окремо займався дослідженнями стану сучасної української мови та проводив наукові дослідження. В останньому йому вдалося встановити, що мешканці Центральної України продовжують русифіковуватися.
Був експертом Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя України при Міністерстві культури України та займався розробкою концепції виховання історичної пам’яті.
Володимир Карагяур, журналіст та громадський діяч

Він завжди поспішав жити, тому був дуже активним всюди, розповіла подруга загиблого та активістка Євромайдану Богдана Бабич. Вони разом працювали у Spilno.TV.
Вона додає, що журналістика була ідеальним місцем, де Володимир був в епіцентрі подій. Він був першим журналістом, якого затримали на Майдані представники режиму Януковича.
За участь в масових заходах йому загрожувало від 5 до 8 років. Але від тюрми вдалося врятувати спільними зусиллями громадськості.
На його сторінці у Facebook з'явились десятки повідомлень про співчуття від друзів та знайомих Володимира. За два тижні йому мало виповнитися 34 роки.
Олександр Ніконоров, журналіст і політолог

Працював кореспондентом інтернет-видання "Депо", а також був політологом. Йому було лише 29 років.
Олександр народився 3 листопада 1988 року у місті Торез Донецької області. В 2011 році закінчив кафедру політології в університеті Даля, що в Луганську. Після захоплення міста сепаратистами виїхав звідти, але змиритися з окупацією Донбасу не міг. Вивчав екстремістські та сепаратистські рухи на Закарпатті та Донеччині.
Народний депутат Антон Геращенко розповів, що Олександр як молодий вчений готував дисертацію про проросійські сепаратистські рухи на Донбасі, якою була роль Росії в них.
Олександр також був автором десятків статей і досліджень про те, що відбувається на окупованих територіях.
Його статті та дослідження залишаться важливим матеріалом для майбутніх дослідників історії російської агресії на Донбасі.
Сергій Попов, експерт із децентралізації і громадський діяч

Працював колишнім заступником голови Донецької військово-цивільної адміністраіціі та був секретарем Ради донорів з питань децентралізації в Україні. Цими питаннями займався в Міністерстві регіональної політики.
Сергій виїхав з Донецької області, щоб активно боротися за майбутнє країни тут. В квітні 2014 року в Дніпрі організовував круглі столи на тему протидії сепаратизму і тероризму.
"Був завжди світлий, оптимістичний, вірив у краще", – згадав Сергія його товариш Іван Лукеря.
http://www.uapost.us/news/smerteljna-dtp-z-politologamy-kogo-vtratyla-ukrayina/


Малюк нетерпляче репетує.
– Терпи, терпець тебе шліфує, – кажу на автоматі, поки дістаю для малечі бажане.
Скільки було йому, коли він це почув вперше? 6 днів?
А мені?
Це десь почулося, вивчилося і прошилося.
І прожилося.
Хоча. Дякувати Богу, дідам і батькам, мені прожилося менше, аніж їм. Тож колишу сина, вчу терплячки і уповаю, що його життя зашліфує менше. Але знайомлю зі Стусом. Це ніколи не рано. Особливо на цій землі.
Нам не дано знати, а отже й не личить судити про розмір і вагу хреста ближнього.
Але автор рядка про терпець – Василь Стус – сходив на Голготу з високо піднятим чолом.
Він не один. Таких – мільйони. Він – один. Такого в нас ще не було.
Гладкий, зашліфований до ковзкості льоду, шмат уділеного йому дерева, уявний, але від того не невагомий, висковзував, мабуть, йому з рук. А нести треба було, і хилити голову, навіть, щоб знову підняти свій власний хрест – йому не личило.
Василю Стусу стало снаги не лише отак пройти, а й залишити нам спогад. Пам’ять про себе, про нас колись і навіть нас нинішніх. Про пережите.
Скороминущий ачи ні, стусовий витесаний із слів, гострий і різкий, хрест залишається пам’ятником Україні та українцям, всьому прожитому, терпцем відшліфованому, люттю поруйнованому, любов’ю скріпленому і вірою освяченому.

Поет та лицар, Василь Стус став наріжним каменем нашої пам’яті про ХХ століття. Войовничий поет, який не схибив і не схилився, який воював і творив – уособлення мільйонів. Він увібрав у себе біль командирів за непрожиті життя їхніх солдат. Явився запальною стихією юного таланту митця, квасного, гіркого, але такого непересічного, як молоде вино. Вічно юного таланту сотень митців, полеглих за свободу.
Це в нас, в Україні ХХ століття, епітафії поетів та воїнів однакові. Тож полеглий у бою з ворогом поет Василь Стус мусів і мав стати і одним, і другим. Навіть не взявши зброї до рук, він виконав життєве покликання.
Стус вів смертельний бій, і хрест, даний йому Богом і відточений його власним талантом, був зброєю в руках поета. Стус жбурляв ним у ворога і ницість, у зло і байдужість, цілився у зневіру і зневагу.
І не хилив чоло…
Здавалося, оця ноша стала частиною людини, а людина стала частиною хреста…
Врешті сам Стус став хрестом для нашого народу. Який ми досі не в силі підняти і встановити, як пам’ятник. Який ми не зможемо підняти, поки не покараємо зло. Бо ж непокаране зло зростає.
Набуває вибагливих форм і ранить все більше людей.
І поки воно ще й ходить на перемовини, Україна далі народжує воїнів-поетів. Чи режисерів.
Але яка врешті різниця там, на небесах і на Сибіру? Яка врешті різниця ТИМ.
Питання ж насправді до нас. Стусові побратими, які винесли його неписані рядки із в’язниць, втримали окопи нашої свободи. В поту, крові і сльозах вони не забули ні Василя, ні віршів, і теж здійснили своє покликання.
А заразом – прожили забране життя Поета. Прожили ті мільйони українських доль, які поет витяг із небуття.
Стус міцно засів у голові Сверстюка, чи Овсієнка, чи… та в багатьох. Звільнені рядки врешті оселилися і у моїй голові. Мабуть, і у вашій, якщо читаєте про Стуса. Відтак вони стали отим спільним прожиттям для нашого колективного «ми». Спогадом про історію всіх наших батьків і прадідів. Спільним спогадом про спільну історію. Навіть не пам’яттю, а цим прошитим-прожитим дитячим спомином.
Про те, що дорога йдеться. Про те, що свободу не ув’язнити. Про те, що терпець шліфує зброю.
Терпи, терпи – терпець тебе шліфує,
сталить твій дух – тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб’є з власної тропи.
На ній і стій, і стрій – допоки скону,
допоки світу й сонця – стій і стій.
Хай шлях – до раю, пекла чи полону –
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях – той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.
Ярина Ясиневич – керівник програм Центру досліджень визвольного руху

В одному з районів Запоріжжя облили фарбою зображення з бійцями АТО. Цинізму ситуації додає те, що це було зроблено в день пам’яті загиблих в Іловайській трагедії.
Невідомі облили червоною фарбою борд, встановлений до Дня незалежності в Хортицькому районі Запоріжжя, повідомляє Народна Правда з посиланням на Forpost. На плакаті зображені бійці запорізької 55-й артбригади під час повернення в Запоріжжя із зони АТО в 2015 році. Військові здійснювали вогневу підтримку підрозділів в районі донецького аеропорту і с. Піски.
Подібні святкові борди встановлені по всьому місту, від рук хуліганів постраждав щит, розташований на проспекті інженера Преображенського. Як повідомили місцеві жителі, фарба на плакаті з’явилася в день пам’яті військових, загиблих в Іловайському котлі 29 липня.
https://narodna-pravda.ua/2017/09/03/u-zaporizhzhi-spaplyuzhyly-bord-z-bijtsyamy-ato-foto/
Богдан Гордасевич: Саме тому Україна "пробуксовує" у реформуванні та розвитку, що подібна "5-та колона" діє проти, але нічого в них не вийде, бо ця червона фарба в день пошанування трагедії під Іловайськом цілком доречна на такому рекламному щиті, неначе пролита кров нашими бійцями ЗСУ...

КИЇВ. 31 серпня. УНН."План Маршалла" для України сьогодні знаходить все більше союзників як в Європі, так і в Америці. Про це на спільному брифінгу заявив голова Верховної Ради України Андрій Парубій, передає кореспондент УНН.
"Литва близька нам і спільною історією, яка має багато століть, але дуже важливо, що при тому ж, зараз ключові ініціативи по підтримці України теж виходять від Литви. Власне з литовського парламенту вийшла ініціатива по підтримці України, яка сьогодні дуже широко обговорюється і знаходить все більше і більше прихильників і в Європейському союзі і в Сполучених Штатах Америки. Це ідея плану європейської допомоги України, так званого "плану Маршалла" для України", - зазначив А.Парубій.
Він нагадав, що саме литовський парламент свого часу виступив з ініціативою, яка потім була підтримана на з'їзді Європейської народної партії "і ми спільно сьогодні знаходимо більше і більше союзників (ідеї його втілення – ред)".
Як повідомляв УНН, голова Верховної Ради Андрій Парубій сподівається, що українці по всьому світу так само активно будуть відстоювати позицію надання Україні летальної зброї, що врешті призведе до ухвалення цього рішення.

КИЇВ. 31 серпня. УНН."План Маршалла" може бути дуже успішно реалізований в Україні. Про це під час зустрічі з головою Сейму Литовської Республіки Вікторасом Пранцкєтісом заявив прем’єр-міністр України Володимир Гройсман, передає кореспондент УНН.
"Хотів би підкреслити важливість ініціативи, яка вийшла з вашого парламенту, з вашого Сеймасу. Мова йде про новий "план Маршалла" для України. Ми вважаємо, що це дуже фундаментальний підхід, абсолютно вірний, який може бути дуже успішним щодо подолання тих проблем, які ми маємо сьогодні в країні, і відновлення всіх сфер життя нашої країни, і пришвидшеної модернізації України, над якою ми сьогодні працюємо", - сказав В.Гройсман.
Також він додав, що уряд забезпечив макроекономічну стабілізацію в Україні а також працює над пакетом необхідних реформ, які дозволять забезпечити стале економічне зростання.
Як повідомляв УНН, 31 серпня, Прем'єр-міністр України Володимир Гройсман зустрінеться з Головою Сейму Литовської Республіки Вікторасом Пранцкєтісом.