Вибачте мене , мої читачі, що повторююсь, просто дуже хочу розмістити цю інформацію в канал "Ми любимо тебе, Україно!" , бо інфа дійсно дуже важлива і хочеться, щоб як умога більше людей знали те, що ми вже майже забули на сьогоднішній день.
Телегонія - від грец. tele — вдалину, в далечінь, далеко та gone, gonos — народження, породження; отже — «віддалене народження».
Виявляється, діти будь-якої жінки обов’язково успадковують якості її першого мужчини, навіть якщо народжуватиме їх вона зовсім від іншого і значно пізніше. Не майбутній біологічний батько, а саме чоловік, який відбирає цноту у дівчини, закладає генофонд і стає ніби генетичним отцем усього її наступного потомства.
Ця історія з таємничого розділу науки про фізіологію людини почалася ще 150 років тому, коли основною тягловою силою у господарстві був звичайний кінь.
Селекціонери-заводчики активно працювали тоді над поліпшенням робочих якостей кінських порід. «А що, як схрестити свійського коня із витривалою й могутньою дикою зеброю? — поміркували якось вони. — Цікава вимальовується перспектива!» І робота закипіла.
Дібрали найкращих породистих кобил, а отців — зебр-жеребців. Пробували, звісно, і навпаки. Досліди із схрещування повторювали знов і знов, але жодного зачаття в усіх згаданих комбінаціях батьків так і не сталося. Воно, власне, і не дивно, адже тодішній науковий світ ще не знав про хромосоми та їхню несумісність у різних тваринних видів...
Невдачі відбили у заводчиків охоту до цієї безперспективної справи. Досліди були припинені, і ніхто про них і не згадував... Аж ось через кілька років трапилося незбагненне: у свійських кобилиць, котрі свого часу без усяких, як то кажуть, наслідків побували під самцями-зебрами, раптом почали народжуватися... смугасті лошата! Чому, з якого дива?! Батько — породистий жеребець, мати — теж чистокровка, а їхнє дитя — «напівдикий» смугастик! Неймовірно! Та очевидні факти заперечити було неможливо...
Науковий світ був приголомшений.
Досліди поновилися — з іншими тваринами. Феномен підтвердився! Але його наукового пояснення і досі немає. Причина? Згідно з чиїмось рішенням пошуки в цьому напрямку були знову припинені, а їхні результати — засекречені (див. про це далі). Ми можемо назвати лише двох дослідників телегонії: це сучасник Ч. Дарвіна професор Флінт і Фелікс Ледантек. Останній написав книгу «Індивід, еволюція, спадковість і неодарвіністи» (Москва, 1899).
Відкриттям «телегоністів» не здивувалися лише собаківники — фахівці-заводчики та аматори. Адже їм здавна було відомо, що коли породиста сука бодай раз пов’яжеться з безпородним псом-дворнягою, то, якщо навіть цього разу цуценят у неї не буде, у майбутньому чистокровного потомства від неї чекати марно, хоч би з якими елітними «нареченими» її зводитимуть...
З огляду на всі ці дані поставало вельми слушне запитання: «А чи не поширюється ефект телегонії і на людей?» У другій половині XIX століття було проведено інтенсивні фізіологічні, антропологічні, соціологічні, статистичні дослідження (а за можливості — й досліди), які дали можливість зробити твердий висновок: «Так, ефект телегонії поширюється і на людей, причому навіть у чіткішій формі, ніж у тварин».
Широкий загал довго навіть не підозрював про існування телегонії, але у другій половині XX століття вона сама заявила про себе. У цей період (зокрема, унаслідок розвитку комунікацій, послаблення політичних перешкод тощо) можливості спілкування людей різних рас набагато зросли. Результати, як то кажуть, не забарилися. Наприклад, після великих міжнародних заходів (молодіжних фестивалів, спортивних олімпіад тощо) у Москві поширювалися випадки народження негроїдів. І не тільки одразу після цих заходів, а й через доволі тривалий час. Від деяких жінок можна було почути визнання, що вони спарювалися (без наслідків) з неграми ще кілька років тому, а народжували від своїх теперішніх білих чоловіків. Цілком несподівано для батьків виходило щось «ні в матір, ні в отця, а в чорного молодця»... Окрім того, траплялося, що за гріхи такої матері розплачувалася її цілком нормальна, білошкіра дочка, яка — знов-таки несподівано для всіх — народжувала мулата, хоч до цього ніколи взагалі не бачила на власні очі живого негра (тобто тут наслідки злягання з представниками інших рас виявлялися уже через покоління).
- А чи передаються приховані, внутрішні ознаки?
Так, передаються. І це в телегонії — найнебезпечніше. Бо ж випадає так, що для жінки та її майбутнього потомства далеко не байдуже, хто був її першим статевим партнером. Саме через такий висновок на цю науку і було накладено табу — аж до знищення друкованих результатів досліджень!
Ось поміркуймо над запитаннячком: а що, як «заїжджий молодець» (і не тільки ж бо заїжджий, а і свій, вітчизняний) — наркоман, алкоголік, психічно хворий? Саме такі «молодці» найбільше схильні до безладних і безвідповідальних зв’язків. Їх треба усіляко остерігатися, але такого годі навіть чекати: православний спосіб життя у нас ще тільки відроджується, і нічим не скута «демократична» мораль мало не цілком ґрунтується на розпусті та легковажності. Ось і трапляється, що зовні, здавалося б, нормальні і здорові батьки у своїх дітях раптом бачать не себе, а давній «привіт» від якогось фізично-морального виродка...
Масова дошлюбна розбещеність і вседозволеність молоді, панування в її середовищі тваринних інстинктів, зневага дівчат до своєї цнотливості тощо — усе це зовсім не «особиста справа» і не тема для вульгарних анедотів. Це — глобальна трагедія нації. Чому — про це розповідає доцент Тернопільської медакадемії, лікар-гінеколог із майже 45-річним стажем Леонід Гута:
- Отож дівчата, які з легкістю ідуть на першу, позашлюбну близькість, обов’язково повинні знати — цей «перший» закладає генофонд їхніх майбутніх дітей, незалежно від того, коли і хто стане їх батьком! І якщо цей «перший» мав далеко не кращі якості, то вони передадуться і дітям. До речі, знаний дослідник родоводів багатьох як відомих, так і простих людей Ломброзо зробив висновок, що позитивні риси в такому випадку передаються значно меншою мірою, ніж негативні. Стосується це і хвороб, причому не для одного покоління. Схильність до алкоголізму, наприклад, може обминути дітей, але позначиться на онуках.
— Ви розповідаєте майже фантастичні речі. За роки ведення відповідної тематики у пресі мені довелося перечитати масу літератури про найрізноманітніші аспекти стосунків між жінкою та чоловіком, але інформація про телегонію не траплялася. І тут не все зрозуміло. Дочка моїх знайомих, наприклад, вийшла заміж зовсім не за того, з ким мала першу близькість, однак народила хлопчика, який, мов дві краплі води, схожий на свого батька — її чоловіка…
— Людина — не тварина, тому людська телегонія є набагато складнішим, а головне, ще малодослідженим явищем. Може, з певних причин сучасне суспільство і не зацікавлене в його глибокому, детальному вивченні. Але раніше, коли основні моральні засади ще були непохитними, недарма ж бо так ревно оберігали дошлюбну цнотливість дівчат, а тих, хто її не зберіг, назавжди таврували ганьбою...
А у прикладі, що його ви навели, зовнішня схожість сина на фізіологічного батька, можливо, зовсім не виключає й успадкування хлопчиком певних якостей того незнайомого йому дяді, який був першим маминим мужчиною. Імовірно, що людська телегонія включає в себе якісь складні впливи на рівні біоенергетики. Все це ще треба довго і ретельно досліджувати. Однак існування самого явища вже доведене однозначно.
— Леоніде Володимировичу, у вас великий стаж роботи за фахом, який має безпосередній стосунок до інтимної сфери життя. Чи багато, на ваш погляд, змінилося у ній за цей час з погляду моральності?
— Якщо порівнювати моральність стосунків між хлопцями та дівчатами сьогодні і чотири десятки років тому, то це просто жах. Готуючи лекцію про телегонію, знайшов у літературі такий факт. Коли один із німецьких гінекологів, які під час Другої світової обстежували українських 16—20-річних дівчат перед їх відправленням на примусові роботи в Німеччину, виявив, що майже всі вони незаймані, то він навіть офіційно звернувся до Гітлера. Мовляв, необхідно негайно починати перемови про перемир’я, позаяк народ такої високої моралі перемогти неможливо. Гітлер оскаженів, і лікаря розстріляли, а війну ми все-таки виграли. Однак від того часу відбувся жахливий занепад основних моральних цінностей. Шлюб для багатьох перестав бути «тайною», а став чимось подібним до контракту, що його можна будь-коли розірвати. Звичними стали і дошлюбні та позашлюбні статеві стосунки. Бояться хіба що розголосу чи венеричних хвороб. Тим часом це загрожує непередбачуваними наслідками як для майбутнього родин цих людей, так і для генофонду всієї нації.
— Невже такі інтимні речі можуть мати настільки глобальні наслідки?
— Компетентні люди в цьому вже давно не сумніваються. У Сполучених Штатах, наприклад, після багаторічної пропаганди повної статевої свободи нині відбувається потужне відкочування до споконвічних моральних цінностей, і попит на цнотливих дівчат там теж зріс надзвичайно, — американці злякалися виродження нації. Нам теж треба замислитися над своїм майбутнім, бо згубна спадковість злодіїв, ґвалтівників, збоченців і просто нечесних та підлих людей робить і продовжуватиме робити свою страшну справу.
І ще питання: чи все загублено для жінок, що втратили до шлюбу цноту, але прагнуть доброї сім’ї?
У Православній Церкві, в обряді Водохрещення і Таїнстві Покаяння, можна знайти друге народження і зброєю Духа зруйнувати фізичну ваду. Але покаяння повинне бути щирим, щоб у нього були гідні плоди, тобто щоб сталася справжня внутрішня зміна, щоб душа очистилася і перетворилася. З погляду духовності телегонія тлумачиться дуже просто: душа впливає на тіло. «Гон» (вплив, сила, дія) — це емоції, враження душі матері щодо зачатої в ній дитини: якщо мати про щось думає, то це обов’язково позначиться на дітях. І вони обов’язково народяться схожими на того, кого вона покохала уперше, позаяк кохання — це дуже сильне, практично незабутнє почуття. Святий Амвросій Медіоланський назвав його «даром першого шлюбу» від Бога. Воно виникає навіть за відсутності фізичної близькості.
Отже, цнотливість зберегти не просто, а повернути — ще більша праця. Зате і нагорода велика: діти, народжувані від цнотливих батьків, — це благословення Боже, вони на радість у житті, на допомогу і розраду у старості, а не на ганьбу і страждання...
(З книги "Арійський стандарт" І.Каганця)
а тут посилання на фільм на цю тему
