На початку лютого виповнюється 91 рік відтоді, як козаки Вороньківської, Бориспільської й Баришівської сотень  прийняли нерівний бій проти більшовицького війська на Трубежі.

                                 Іван Черпак посередині

"Довгий час про цю подію часів національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. згадувати було небезпечно, адже 70 років радянська пропаганда називала всіх повстанців, які боролися проти неї, бандитами. Тому навіть удови й матері загиблих боялися розповідати своїм дітям та онукам правду про подвиг і героїчну смерть їхніх батьків. Але свято берегли про них пам’ять." 

"На початку лютого 1919 року командир Вороньківської сотні Іван Черпак одержав наказ зайняти оборону на лівому березі річки Трубіж, щоб хоч на декілька днів зупинити просування червоних військ до Києва, поки звідти евакуюються на захід українські установи. Про відбиття наступу, тим паче про другі Фермопіли не йшлося. Бо що, крім рушниць, шабель і двох кулеметів могли протиставити козаки кільком десяткам тисяч більшовиків, які мали на озброєнні бронепоїзди й гармати? Перед самою річкою повстанці пошкодили залізницю-познімали рейки з насипу і з мосту з надією, що це залишиться непоміченим для машиніста і перший ворожий потяг, на великій швидкості зійшовши з колії, впаде у воду, а вагони поскочуються в довколишні болота. І в результаті цього буде на декілька днів перекрито шлях на Київ наступним поїздам. Але серед оборонців знайшовся зрадник, який сповістив більшовиків про небезпеку. Тому перший їхній бронепоїзд зупинився перед мостом і почав обстрілювати українців з гармат. Два дні тривав нерівний бій, більшість оборонців загинули або дістали поранення. Скориставшись нічною темрявою, вцілілі козаки відступили, забравши поранених і по можливості загиблих своїх товаришів..... вістку про розгром сотні приніс в Іванків молодий гімназист, мабуть учасник бою, бо під кожушком у нього була закривавлена вишиванка. На запитання дружини одного з повстанців, де її чоловік, юнак відповів: «На дні Трубежа». ... учасники бою на Трубежі повторили подвиг героїв Крут."

Читати повністю >>>

Поговоримо про інші вибори :)
Зазвичай у більшості країн є "національна алегорія"  - досить часто жіночій образ, який асоціюється у громадян та чужинців з образом цієї країни. У Франції, для прикладу, це Маріанна. Є алегорії також  у частин світу (з їх скульптурними зображеннями можна ознайомитися на готелі "Жорж" у Львові) - чому ж не може бути алегоричного образу частини України?
Отже, яка з жінок на Вашу думку уособлює образ Західної України?
Пропонуються варіанти:

Янукович назвав його "українським, російським поетом".

А хто таки, насправді, Антон Чехов?  

Партія регіонів, починаючи з 7 лютого 2010 року, намагатиметься дестабілізувати ситуацію в країні шляхом захоплення державних установ, в тому числі Кабінету Міністрів України.

Підтвердженням цього є інформація про те, що в санаторіях і готелях Києва та на його околицях розташувалося близько 2 тисяч молодиків приватних охоронних структур із східних регіонів України.

Відомо, що на 7 лютого буде доставлено ще близько 5 тисяч вищезгаданих осіб із Запоріжжя, Дніпропетровська, Черкас, Миколаєва, Харкова та Криму. Доставка молодчиків, їх харчування і перебування оплачуватиметься за рахунок коштів Партії регіонів.

Крім того, відомо, що чинний Президент країни Віктор Ющенко повністю обізнаний з таким розвитком подій і сприяє цій ситуації.

Викликає також питання інформація про те, що 6-7 лютого, які по всій країні є вихідними, для всіх працівників Секретаріату Президента України є робочими днями . Відомо, що саме в ці дні перед працівниками Секретаріату Президента поставлено завдання здати всі документи в архів або їх знищити.

http://www.tymoshenko.ua/uk/article/mxnca7v4

отаке наснилося

Сонячним ранком чотирнадцятого числа весняного місяця Нісана у відкриту колонаду між двома крилами палацу Великого Ірода Радянського стражі вивели до Головної Шибениці високого чолов’ягу з мішком на голові. Чолов’яга напевно готувався до промови, бо з під мішка долинало якесь бурмотіння про акцепт.. універсал.. дорожню карту.... Кремезний кат у наглухо зап’ятому до самого коміру чорному плащі з чорною спецназівською балаклавою на обличчі делікатно під лікоть підтримав вступаючого на табуретку клієнта, акуратно накинув петлю, дбайливо підтягнув вузол і відступивши на пару кроків оцінив картину.

Картина була напрочуд мальовничою. На фоні сірого палацового фасаду виблискувала лаком Головна Шибениця - подарунок закарпатських майстрів своєї справи. Потужні бруси з мореного карпатського дуба прикрашало гуцульське різблення, в якому домінували трипільські мотиви, а потужний гак, чимось невловимо нагадував пальму Мерцалова. Найяскравішим і найвитонченішим витвором комплексу була мотузка спільної роботи майстрів Харцизького та Одеського канатних заводів - сині та жовті пасма пеньки грайливо перепліталися зі сталевими (для міцності) нитками, своїми лініями нагадуючи складний та звивистий політичний шлях клієнта. Не випадала з ансамблю і табуретка - подарунок кримської інтелігенції, виданий з фондів Бахчисарайського палацу на підставі рішення Кримського Обкому КПРФ.

Але домінантою був клієнт! Поставний, у елегантнтному гранатовому костюмі від Brioni з унікальною, дбайливо добраною червоною краваткою і помаранчевим носовичком, який удавано-недбало стірчав з нагрудної кишеньки. Картину трохи псував мішок з чорного кашеміру на голові у клієнта, але то вже була данина європейській традиції - треба ж чимсь заткати рота тим європейським недоброзичливцям. Зрештою, елегантно перехоплений довкола шиї клієнта синьо-жовтою зі сталевим проблиском удавкою, він нагадував старовиний гаманець, здавна званий на Московщині калитою.

Вдарив перший дзвін на дзвіниці Михайлівської церкви. Восьма. Кат витягнув з кишені пульт і натиснув червону кнопку. Бахчисарайська табуретка гулькнула десь у глиб київських пагорбів. Клієнт спочатку невдоволено тіпався на мотузці, а потім заспокоївся. "Уфф" Нарешті якась стабілізація..." - тихо прошелестіла відлітаюча Душа.

Кат підійшов, поправив краватку, яка вибилася з під піджака клієнта, яж раптом побачів, що якась капосна пташка капнула на його улюблену туфлю. "Говорят это к счастью!" - подумав про себе кат, витягаючи з кишені вишиваний поліський рушничок і протираючи їм туфлю. - "Умеют же, казлы, хорошую вещь сделать, когда хотят." -  ховаючи до кишені згадку від вчорашнього клієнта. - "Вот и вышивали бы себе по селам, а то демократия, выборы... Вон до чего эта демократия доводит!"

Кат ще раз глянув на абсолютно спокійного клієнта. "Странный он был человек, вроде в институте учился, а так и не усвоил главного понятия: если противсіх - это значит против нас. На что расчитывал?" - пробурмотів тихенько кат, прямуючи з дитячою щирою посмішкою неквапною завгарівською ходою до службового входу у палац.

У колонаду відкрили доступ попам, пресі і посполітим.
Починався третій день Ери Загальномалоросійської Стабілізації.

Який шлях для України ви будете обирати 7 лютого 2010 року?

Який шлях країни ви будете обирати 7 лютого 2010 року?

Всім читати, аналізувати, прикладати до себе. ;)

"... Очевидно, в Господньому задумі є ще такий лікувальний засіб, що називається в народі "наїстися сорому". З Божої ласки нас обминають голод, мор, повені і землетруси...

Нас мучить тільки пекло, яке ми самі влаштували через брак любові до ближнього. Як за Шевченком: "Ми в раї пекло розвели"....

Історія в лютому 2010 року не закінчується. Як сліпі коні будемо йти по колу. Але з надією прозріти.

"Через великі гріхи наші ми не маємо відваги" - говориться в псалмі. Справді, ми за роки незалежності явили мало прикладів громадянської відваги, офірності і просто любові до рідного краю.

Патріотична белькотня, начинена амбіціями, небажання співпрацювати і єднатися задля вищої цілі, небажання й невміння служити Вітчизні - то жалюгідний образ наших національно свідомих кіл.

Той образ не міг бути привабливим для молоді, і не міг стати добрим прикладом. Мало було позитивного ферменту для формування чесного громадянського суспільства.

Користолюбство стало гаслом посткомуністичної епохи. Втрачалися межі між гідним і ганебним, між порядним і ницим, а поняття честі вийшло з ужитку. Що посіяно, то й пожинаємо.

І не треба питати, за що нас Бог карає. Кожен особисто має запитати себе щоденно, за що він заслужив кару. І запитати: " Що я зробив, щоб поліпшити Наш Дім? Що я посіяв і виплекав на радість людям?".

..."

Читати повністю:

http://www.pravda.com.ua/columns/2010/02/5/4718614/

У Львові на залізничному вокзалі коло кас міліція затримала корову з клунком і запитують її:
- Корова, ти чого тут? Куди це ти?
- Та ось до родичів в Росію їхати мушу, бо ж тут скоро ось що буде,- і показує агітку Януковича "Україна для людей"