хочу сюда!
 

Александра

43 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 37-50 лет

Заметки с меткой «більшовики»

"Ще в 1930-му проти влади повстав 1 млн українців"

Людмила Гриневич:  "Ще в 1930-му проти влади повстав 1 млн українців"

22.09.2011 _ Павло Солодько

 

Версія для друку

Людмила ГРИНЕВИЧ - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історії України 20–30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАНУ

"85% Червоної Армії - солдати, мобілізовані з внутрішніх губерній Росії. Коли їх питали, навіщо вони прийшли в Україну, то відповіддю було: "Раніше жили разом, а тепер поділилися на українців і комуністів, а українці їсти не дають".

"Історична Правда" побувала на черговій лекції в рамках проекту "Вечірній Лікнеп". Цього разу у клубі "Петрович" на Подолі виступала Людмила Гриневич - дослідниця військово-історичної антропології, національної політики та міжетнічних взаємин в Україні у першій третині XX ст.

Пропонуємо до уваги читачів конспект її лекції "Нелояльність українців у 1917-1941 роках". 

Якщо спитати в пересічних людей, який у вас асоціації з 20-30 роками, то від багатьох, в тому числі і студентів, можна почути про веселі радянські комедії з Любов'ю Орловою. Епоха, сповнена ентузіазму, віри у світле майбутнє досі часто живе в молодих головах, як вона жила в головах нашого покоління.

Революція у сприйнятті нашим поколінням тих часів  відбулася після розкриття архівів у 1990-их, але і тоді окремі теми архівів залишалися закритими.

Людмила Гриневич і модератор зустрічі Леонід Топчієнко 

Одна з таких тем - дослідження про специфіку психо-ментального стану суспільства. Таких тем було кілька - і організація під назвою "Головліт" розповсюджувала список тем, які не можна було висвітлювати.  Серед них була і тема нелояльності суспільства до радянської влади. А те, що було відкритим з цього приводу, змусило наше покоління пережити шок.

Луганські повстанці проти комуни. Отаман Каменюка

Відкриті документи демонстрували українську спільноту як майже цілковито нелояльну до влади. Ми навіть почали дискутувати щодо того, чи є ці документи істинними. Бо це був величезний масив даних ОГПУ (Об'єднане державне політичне управління - політична поліція більшовицької влади 1920-30 рр. - ІП) - можливо, він неадекватно відбиває реальність?

Але потім відкрився новий масив даних.

Виявляється, ОГПУ мало свої соціологічні служби - якщо говорити сучасною мовою. Ці спецоргани перлюстрували листи, зокрема переписку військових із їхніми родичами. ОГПУ обробило 95% цих листів, готуючи свого роду аналітичні зведення, як солдати та їхні родини реагують на ті чи інші заходи радянської влади. 

Я зосередила свої зусилля на вивченні цього військового блоку листів, тому що армія - це зріз суспільства. Тоді війська організовувалися за територіальним принципом, тому можна сказати, що те листування адекватно відбиває стан тогочасного українського суспільства.

Рукописна газета повсталих селян Миколаївщини закликала пустити кров "п'яних комуністів.

Інший пласт відкриттів для дослідників - мемуарний спадок часів діаспори. Вони вважалися апріорі антирадянськими, але їхні слова про несприйняття радянської влади в Україні підтверджувалися архівами ОГПУ, партії тощо.

Протягом 10 років я їздила в Російський державний військовий архів - поки після приходу до влади Путіна російські архіви не почали закриватися. 

Перепис у Червоній армії, який проводився в серпні 1920 року - один із цікавих документів, із якими я працювала в Москві. Він охопив майже 2 млн 500 тисяч осіб. Було оброблено біля 90% отриманої інформації, а обробляли її фахівці царської школи - справжні професіонали.

Цікаве спостереження - тоді вже люди чітко ідентифікували свою національність. Із цих 2,5 млн тільки 30 тисяч відповіли у графі "національність", що вони "православні" чи "мусульмани".

З 2,5 млн опитаних тільки 459 осіб заявили, що національність не має значення, а вони - інтернаціоналісти. З певною іронією можна сказати, що ці люди й були справжніми прихильниками більшовицької влади. 1 млн людей ідентифікували себе як "великороси" і 300 тисяч назвалися "українцями".

85% Червоної Армії - солдати, мобілізовані з внутрішніх губерній Росії. Українців було приблизно 9%. Статистики робили викладки: "обращает на себя внимание абсолютно ничтожный процент украинцев". Так само ігнорували ЧА й українські євреї.

Це 1920 рік - тобто радянська влада була в Україну принесена. Принесена з Російської радянської федеративної соціалістичної республіки (РСФСР).

Ще одна деталь: коли в полку Червоного козацтва запровадили зірочку, то вояки її зривали, бо вона вважалася "жидівською звіздою". Самі ж червоні козаки теж показово казали: "Ми воюємо за ради, але проти комуни". 

1918 рік. Червоне Козацтво з'явилося раніше Червоної армії.

Коли ж солдат Червоної армії опитували, навіщо вони прийшли в Україну, то загальною відповіддю була "Раніше жили разом, а тепер поділилися на українців і комуністів, а українці їсти не дають"

Якщо подивитися на економічні процеси, то треба справді бути хворим на голову мазохістом, щоб сприймати цю владу як свою рідну. Ми знаємо про голод 1921 року, але він повторювався і в 1924-25, а ще ж був недорід у 1928-29 рр.

Тоді Україна була економічно-ресурсною складовою РФ: Донбас давав енергоносії, Центральна Україна - хліб. До революції 1917 року Україна давала одну восьму світового ринку хліба. Вже в умовах початку голоду 1928 року з України вивезли 28 млн пудів хліба. Влада УРСР просила центр повернути хоча б 13 млн. Їй повернули 13, але 10 знову вивезли. 

Настрої були саме антикомуністичні, антирадянські. І зрештою ті страшні поразки Червоної армії улітку 1941 року дали відповідь на запитання, чи були українці лояльними до влади.

Визволення чи окупація? Німці й українці у 1941 році

Піком вияву нелояльності українців до радянської влади у міжвоєнний період став 1930 рік - було зафіксовано біля 4 тисяч масових виступів, у яких взяло участь 1 млн осіб. Це тільки ті дані, які були зафіксовані ОГПУ.

Причому ці бунти почалися вже після депортації "куркулів", коли біля 11 тисяч осіб, яких ОГПУ вважало потенційними організаторами заворушень, були вислані. Але все одно 1 млн піднявся, в деяких регіонах Правобережжя радянської влади якийсь час узагалі не існувало.

Антирадянські виступи були і в інших регіонах СРСР, але саме в Україні вони чітко були переплетені з національними. Один випадок - під час одного з повстань біля 300 селян збилися в загін. Очевидці описують, як отаман приїздить до школи, там якась дитина прибирала, а він каже їй: "Покажи на глобусі, де Москва". Хлопчина показує. "А де моя Хацапетівка?" Йому показали, він: "Так, хлопці, за 2 години доїдемо, всі на Москву"

Кампанія з розкуркулення 1937 року. Так добивали українське селянство.

Відомому воєнному теоретику Олександру Свєчіну було доручено підготувати доповідну записку про те, які регіони СРСР у випадку війни будуть політично лояльними. У цій записці він виділив два регіони, які у випадку війни перетворилися б на п'яту колону противників радянської влади - це Північний Кавказ і Україна.

Без сумніву, були й зразки конформізму, які й уможливили встановлення радянської влади. Так, загалом у міжвоєнний період абсолютна більшість селян виявляла нелояльність до влади, але якби частина селян не грабувала своїх сусідів під виглядом боротьби за комунізм, суспільство було б більш згуртованим і тоді, і зараз.

Достатньо близько 10% відданих владі людей і дієвий апарат примусу - щоб тримати народ у покорі. Саме тому успішного спротиву і не вийшло. З 1925 року в країні існувала однопартійна система. Жодної свободи преси, легальних методів боротьби, політичної опозиції... В таких умовах міг бути тільки неконтрольований вибух ненависті, який і стався у 1930-ому.

Щоб приборкати виступи на певній території, треба було ліквідувати так званий "актив". Радянські органи влади брали на облік - на "спецкартки" - всіх суспільних авторитетів села. І щойно на якійсь території починалися заворушення, їх арештовували. Є на селі виступи - отримуйте репресії. 2 млн людей сиділи по в'язницях тоді.

Історія Голоду. Розкажіть, як ваша родина пережила 1932-33 роки

В 1933 році в армії з'явилася величезна кількість анонімок, які показували, що люди знаходилися у стані психологічного шоку. "Вашу мать, бл.дь, буде війна, а ні - ми повстанемо!"- дослівна цитата з анонімки на адресу Петровського.

До 1932 року Червону армію не могли кинути на придушення повстань - бо вона була міліційною, особовий склад в абсолютній більшості набирався з місцевого населення. В 1932-му Україна стала першим регіоном, де адміністративно-територіальна військова система була згорнута (в інших регіонах Союзу це було аж у 1938 році). В Україну завезли військові одиниці з Середньої Азії.

Чому не було спротиву під час Голодомору? Бо репресивний апарат працював дуже якісно. Впровадження аґентів, ліквідація активу, пропагандистські кампанії - у 1930-их роках це все було апробовано саме в Україні. Система була настільки ефективно налагоджена, що вона з успіхом використовувалася після війни для боротьби з УПА. 

Що НКВД і МГБ робило з тілами убитих повстанців

В 1932-33 роках повстань не було, бо люди були виснажені. Недаремно ж організовувалися спецїдальні для лояльних спіробітників радвлади - бо вмирали всі і масово. Коли люди ішли на штурм зернового складу, то це вже був бунт не розгніваних, а божевільних.

У 1935 році НКВС підготувало доповідну про дивне явище в селах - люди почали масово заготовляти труни. Сто, двісті гробів в одному селі - я бачила цей звіт в архіві СБУ у 1990-их. Коли агенти почали розпитувати селян, що ж вони роблять, ті відповіли: очікуємо нову голодовку, і щоб не бути похованими абияк, заздалегідь готуємося. Про який спротив тут можна говорити?

Не було державницьких традицій і відповідного рівня національної свідомості. Процес формування політичної нації (не тільки українців, але і євреїв, поляків, росіян) тільки розпочався.

Але навіть за такої ефективної роботи репресивних органів у 1941-му радянська влада зрештою не втрималася. У світовій історії, напевно, не було прецедентів, коли люди так масово здавалися в полон, не бажаючи захищати свою державу і свою владу.

В цей момент із залу надійшов ряд запитань про українців під час Другої світової, і модератор зустрічі Леонід Топчієнко попросив відповісти на них чоловіка пані Людмили - кандидата історичних наук Владислава Гриневича , який спеціалізується на історії 1940-их.

Владислав ГРИНЕВИЧ:

Наказ Берії і Жукова від 1941 року про виселення українського народу - насправді це німецька пропагандистська листівка. Потім з'являються мемуари наркома внутрішніх справ УРСР Рясного, де він натякає, нібито це не німецька фальшивка, а справжній документ.

Третя згадка про нібито плановану депортацію Українців - Хрущов сказав на з'їзді партії, що Сталін думав депортувати українців, але ешелонів би не вистачило. Делегати засміялися і на тому закінчилося.

Віктор Ющенко вважає німецьку фальшивку справжнім радянським документом.

Думаю, що розмови про можливу депортацію все ж таки велися. Серед військової еліти побутувала думка про так звану "Українську зраду" 1941-го. Коли Хрущов вирішив дати Києву звання міста-героя, проти нього почалася кампанія з боку генералітету, який кричав, що Київське оточення - найбільша у світі поразка.

 Ремарки про Другу світову від Владислава Гриневича. Всі фото: Павло Солодько 

Вивезти українців справді не могли, бо це ж не кількасот тисяч кримських татар, а 30 млн. Тому замість вивезення вирішили провести масову мобілізацію в 1943-44-ому. На Волині, де діяло УПА, мобілізували 16% населення. 10% - це вже повна мобілізація, 15% - заводи стоять. А тут 16! 

Добровольчий ентузіазм на призовних пунктах у червні 1941 року стосувався хіба що міської молоді і тривав ледве тиждень. Лояльних до радянської влади українців тоді було відсотків 7-10 - партійці, комсомольці, переважно в містах-мільйонниках. Але все одно, подивіться альбом "Київ у 1941-43 рр.", скільки там молодих киян зустрічає німців!

Читачі УП згадують, як їхні родини пережили Другу світову (проект "Історичної Правди"

Що вже говорити про села, де іноді тільки за кілька днів люди дізнавалися, що розпочалася війна. Партія не мала впливу на село в 1941 році. Оцініть цифру - на 40 тисяч колгоспів лише в 4 тисячах були партійні організації. 

Людмила ГРИНЕВИЧ:

Зараз ми ніколи не досягнемо того, щоб у суспільстві було одноманіття думок - хоч патріотично спрямоване, хоч яке. На міфологізовану свідомість упливати не можна - так, здається, казав академік Ліхачов. Головне - забезпечити доступ до історичної правди.

На жаль, сучасна влада продемонструвала, що не має поняття, що таке гуманітарна політика держави. У президентському документі на цю тему офіційно написано "ми ще шукаємо".

"Назад у світле майбутнє?" Наталя Яковенко про Інститут національної пам'яті

Погано й те, що влада не дотримується спадковості. Якби політика національного примирення, яку розпочав Ющенко, була продовжена, то й рівень легітимності нинішньої влади зріс би.

До речі, про проект "Історична Правда" - на конкретному прикладі можна побачити, як маленький колектив робить велику справу (спасибі вам, пані Людмило! :) - ІП), якою мали би займатися чималенькі державні структури. На ЗМІ, особливо електронні, велика місія - вони формують ту історичну візію, яку не формує влада.

Павло Солодько

Pедактор "Історичної Правди"

 

 

Геноцид, как форма правления страной.

Что считать за Голодомор?
Геноцид, как форма правления страной.


Геноцид! Без кавычек.

В связи с последними стремлениями Украинского государства добиться признания ООН событий в Украине 1932-1933 годов геноцидом, появилось множество публикаций на эту, зловещую для Российской Федерации, тему. Впервые перед государством с имперскими амбициями замаячила перспектива Суда Истории. Не риторического, а самого настоящего – мирового. 
Газета «Украина сегодня», совместно с ресурсом «ГУЛАГ – с фотокамерой по лагерям», активно включилась как в это исследование, так и в добывание фактов и материалов пригодных быть свидетельствами на таком суде. 
Сегодня основным камнем преткновения в вопросе, был ли Голодомор 1932-1933 годов в Украине фактом геноцида со стороны Российской Федерации, стала национальная тема. В обвале публикаций, превалирующими становятся спекуляции на том, что Конвенция ООН «О предупреждении преступления геноцида и наказании за него» от 9 декабря 1948 года не признает геноцидом уничтожение людей по социальному признаку (крестьянство, интеллигенция). В ней перечислены только четыре человеческих группы: национальная, этническая, расовая и религиозная. 

Давайте, разберем это положение. 

Надо сразу оговорится, что упомянутая Конвенция была принята при активном участии в ее разработке представителей СССР, имевших четкое и недвусмысленное задание – ни в коем случае не допустить принятия текста Конвенции в иной редакции. Ибо для СССР это было смерти подобно! 

Признай ООН ответственность за геноцид по социальному признаку, - и СССР в мгновение ока становился главным ответчиком за коллективизацию, раскулачивание, все «стройки века» и много еще за что. Куда там фашистской Германии! 

Вызывает интерес формулировка вопроса. Попытка подогнать преступления под определение геноцида данное ООН в 1948 году. Московские кремле-технологи, фактически загнанные в угол ходом самой Истории, доказывают, что раз не было гонений конкретно против украинцев, - мы мол мочили на ее территории всех подряд, - то не было и факта геноцида. 

[ Читати далі ]

Красный террор Зверства советской власти.

Сводка сведений о злодеяниях и беззакониях большевиков.

Харьков. Во время пребывания большевиков в Харькове [...] царил такой террор, что многие сходили с ума от всех переживаемых кошмаров. Особенным зверством отличался комиссар Саенко, к счастью, пойманный
добровольцами. Расстреливали беспощадно, не исключая женщин и детей.На двух улицах и в подвалах некоторых домов были вырыты коридоры, к концу которых ставили расстреливаемых и, когда они падали, их присыпали землей. [...] На другой день на том же месте расстреливали следующих, затем опять присыпали землей и так до верху. Потом начинался следующий ряд этого же коридора. [...] В одном из таких коридоров лежало до 2 000 расстрелянных. Некоторые женщины расстреляны только потому, что не принимали ухаживаний комиссаров. В подвалах находили распятых на полу людей и привинченных к полу винтами. У многих женщин была снята кожа на руках и ногах в виде перчаток и чулок и вся кожа спереди.
........
Всюду на Украине большевики занимаются грабежом и насилиями. Так, к одному богатому мужику явились красноармейцы и потребовали от него 40 000 рублей. Тот мог дать только 4 000. Не удовлетворившись этим,
красноармейцы связали мужика и его жену и принялись свечою жечь им пятки.
.......
Одесса. [...] В подвалах одесской "Чрезвычайки" найдены орудия пыток, много трупов замученных. Среди орудий пыток обращают внимание особые приспособления цепей для растягивания конечностей. Английское
командование привело в застенки "Чрезвычайки" команды своих кораблей.Орудия пыток произвели на английских матросов тяжелое впечатление.

Херсон. Население с ужасом вспоминает зверства большевистской Чрезвычайки, свирепствовавшей с приездом в Херсон двух китайцев, специалистов пыток, препарировавших живых людей, снимавших кожу с ног и рук, втыкавших булавки под ногти. В последние дни большевиками было убито много общественных деятелей с целью парализовать общественную жизнь после ухода большевиков из Херсона.

Николаев. К коменданту являются беспрестанно для регистрации офицеры, укрывавшиеся в окрестных селах и деревнях от большевиков. Они рассказывают ужасы. Пылают деревни, зажженные большевиками. Матросы
уничтожают крестьянское добро, сжигают весь хлеб за невозможностью унести его с собой. Расстреливается домашний скот; разрушаются сельскохозяйственные машины. Там, где раньше крестьяне восставали против
большевистских властей, большевики, не встречая мужчин в деревнях, переносят злобу на женщин и детей. Например, в одной деревне, где население перебило отряд коммунистов, большевики раздевали донага женщин
и с издевательствами заставляли их идти перед пьяной толпой. Найдено много трупов детей с отрезанными конечностями.

Кременчуг. В Кременчуге продолжаются раскопки расстрелянных и замученныхбольшевиками. Число убитых [...] доходит до 2 500 человек. Выкопана группа расстрелянных телеграфных служащих: 5 мужчин, 1 женщина.
Расстрелы производились большей частью матросами. Приговоренного сажали на край могилы и стреляли в затылок. Когда могила наполнялась телами убитых, начинали заполнять следующую.

Киев. В известиях Киевского исполнительного комитета Совета рабочих депутатов, напечатан список расстрелянных в Киеве местной Чрезвычайкой: проф. Армашевский, Башин И. А., Бедуиневич А. М., служащий Юго-Восточнойжелезной дороги; Бох Н. С., преподаватель гимназии; Бебирь А. П., заведующий бухгалтерскими курсами; Бубнов Г. К., купец; Буравкин А. Я., бывший содержатель "Большой национальной гостиницы"; Бочаров Е. А., статский советник; де Векки Н. Е., домовладелица; Дембицкий И. М., купец; Данилов Г. К., купец; Калкин Н. Д., служащий Юго-Восточной железной дороги; Григорьев Аркадий Моисеевич, присяжный поверенный, поручик артиллерии; Иванов Н. Ф., бывший окружной инспектор Киевского учебного округа; Коноклин Б. В., купец; Купянский Н. Ф., инженер домовладелец; Манинков М. Т., присяжный поверенный; Можаловский П. М.,
товарищ прокурора; Молодовский Г. Г., домовладелец; Неклюдов И. И., бывший вице-губернатор; Новиков А. Ф., директор Третьей гимназии, член Государственной думы; Приступа Г. И., присяжный поверенный; Печенов К.
Г., служащий железной дороги; Раич Н. И., товарищ председателя окружногосуда; Рудаков П. Г., домовладелец; Садовский Ф. Г., служащий железной дороги; Слинко А. Т., 80 лет; Станков В. В., купец; Стахов; Суковкин Н.
И., бывший киевский губернатор; Тихонов К. В., домовладелец; Тоболин А. А., бывший директор Государственного банка; Цитович А. Л., домовладелец;Щеголев С. Н., публицист.

Від блогера.Ці жахливі факти і ще більше жахливих фото,що свідчать про нелюдську сутність ленінського більшовизму ,можна дивитись тут  http://www.gulag.ipvnews.org/article20070225.php.

Допоки мертвий СРСР хапатиме живу Україну, вона не вилізе з ...

Допоки мертвий СРСР хапатиме живу Україну - вона не вилізе із могильної ями
Недавно виповнилося двадцятиліття березневого 1991 року референдуму про збереження СРСР. Воно б і не варто було згадувати ту подію, що мала давно піти в історичне небуття, але ж результати того референдуму, як показало відзначення цього ювілею, й досі використовують прихильники відновлення радянської наддержави.


Анекдот

Одесу зайняли більшовики. Йдуть тітка Роза і тітка Циля по Дерибасівській повз бордель, а на ньому вішають вивіску "Одеський обком".
Одна говорить іншій: "Дивно, скільки разів влада змінювалася - були білі, були зелені, були петлюрівці - всі в цьому закладі міняли персонал, а ці - міняють вивіску!"

Навіяно перейменуванням міліції...

Анекдот

Одесу зайняли більшовики. Йдуть тітка Роза і тітка Циля по Дерибасівській повз бордель, а на ньому вішають вивіску "Одеський обком".
Одна говорить іншій: "Дивно, скільки разів влада змінювалася - були білі, були зелені, були петлюрівці - всі в цьому закладі міняли персонал, а ці - міняють вивіску!"

Навіяно перейменуванням міліції...

На все приходить час розплати



Роман Коваль
Невигадана історія.


Лознянську цукроварню охороняла сотня червоних башкирів. У вільний від чергувань час вони заскакували на Вовковинецькі хутори та в сусідні села і ґвалтували жінок. Не жаліли навіть дванадцятилітніх.

Увечері 11 серпня 1922 року небо закрилося хмарами, почали бити громи, “блискавиці прорізували осліплюючими батогами небо”, – згадував Яків Орел-Гальчевський. Все віщувало бурю. Повстанці стояли на конях під лісом, недалеко Сахнів. До Лознянської цукроварні палицею кинути – трохи більше версти.

Отаман Орел скликав у коло старшин і козаків.

– Сприятливішої нагоди може не бути, – сказав він. – Мусимо покарати їх сьогодні.

Розділивши козаків на групи і визначивши провідників, мовчки рушили до цукроварні. Мур перелізли, підпираючи один одного.

Дощ лив несамовито. Вартового, що, захищаючись від потоків води, високо підняв комір шинелі, вже вхопили за горло. На питання, де помешкання коменданта, він чемно показав.

Півсотні повстанців уже порядкували в касарні – парами в’язали сонних ординців. Група козаків від брами будинку управи привела зв’язаних вартових. Притягли і татарина – коменданта цукроварні.

Виставивши на всіх опорних пунктах сторожу, отаман розпочав допит.

Питання було одне: хто насилував жінок і дівчат?

Ординці пригнічено мовчали.

– Хто насилував жінок і дівчат на Вовковинецьких хуторах?! – вимагав правди Орел-Гальчевський.

Знову мовчанка.

Отаман попередив, що, коли і втретє не почує відповіді, всі полонені будуть кастровані.

– Якщо видадуть винуватців, то тільки їх скарають.

Але й це не допомогло – азіати мовчали як паралізовані. Тоді Орел наказав здійснити операцію над комендантом цукроварні, який заохочував своїх підопічних чинити дике насилля…

Наочно побачивши, що їх очікує за мить, башкири і татари по-вовчому завили в нічне небо.

Ридаючи, вони почали видавати один одного. В такий спосіб виштовхали поперед себе тридцять п’ять душ.

Всім їм було відтято статеві органи.

Решті поталанило: отаман дотримав слова і залишив неушкодженою їхню чоловічу гордість. Забравши 15 кращих коней із сідлами і конфісковану зброю, повстанці виїхали з цукроварні.

Після жорстокої помсти червоним на Лознянській цукроварні легенди заполонили Поділля. “Серед большевиків ходили чутки, – згадував Яків Гальчевський, – що комкорові Примакову я нібито прислав повну скриньку на доказ… Пізніше військова влада видала наказ не озлоблювати населення. І дійсно, потім я не чув уже про насилування червоноармійцями наших дівчат”.

Джерело: Роман Коваль “За Волю і Честь. Невигадані історії і вояцькі біографії.”

Запозичено тут: http://ntz.org.ua/?p=172

До 91-річниці звитяжного бою на Трубежі

На початку лютого виповнюється 91 рік відтоді, як козаки Вороньківської, Бориспільської й Баришівської сотень  прийняли нерівний бій проти більшовицького війська на Трубежі.

                                 Іван Черпак посередині

"Довгий час про цю подію часів національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. згадувати було небезпечно, адже 70 років радянська пропаганда називала всіх повстанців, які боролися проти неї, бандитами. Тому навіть удови й матері загиблих боялися розповідати своїм дітям та онукам правду про подвиг і героїчну смерть їхніх батьків. Але свято берегли про них пам’ять." 

"На початку лютого 1919 року командир Вороньківської сотні Іван Черпак одержав наказ зайняти оборону на лівому березі річки Трубіж, щоб хоч на декілька днів зупинити просування червоних військ до Києва, поки звідти евакуюються на захід українські установи. Про відбиття наступу, тим паче про другі Фермопіли не йшлося. Бо що, крім рушниць, шабель і двох кулеметів могли протиставити козаки кільком десяткам тисяч більшовиків, які мали на озброєнні бронепоїзди й гармати? Перед самою річкою повстанці пошкодили залізницю-познімали рейки з насипу і з мосту з надією, що це залишиться непоміченим для машиніста і перший ворожий потяг, на великій швидкості зійшовши з колії, впаде у воду, а вагони поскочуються в довколишні болота. І в результаті цього буде на декілька днів перекрито шлях на Київ наступним поїздам. Але серед оборонців знайшовся зрадник, який сповістив більшовиків про небезпеку. Тому перший їхній бронепоїзд зупинився перед мостом і почав обстрілювати українців з гармат. Два дні тривав нерівний бій, більшість оборонців загинули або дістали поранення. Скориставшись нічною темрявою, вцілілі козаки відступили, забравши поранених і по можливості загиблих своїх товаришів..... вістку про розгром сотні приніс в Іванків молодий гімназист, мабуть учасник бою, бо під кожушком у нього була закривавлена вишиванка. На запитання дружини одного з повстанців, де її чоловік, юнак відповів: «На дні Трубежа». ... учасники бою на Трубежі повторили подвиг героїв Крут."

Читати повністю >>>