Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років в Україні

Виступ Президента України під час вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років в Україні
25 листопада 2017 року



Ваша Святосте!
Ваші блаженства, всечесні отці!
Шановні закордонні гості!
Дорогі українці, браття і сестри!
Колесо історії крутиться невпинно, і от ми вже наблизилися до вісімдесят п’ятих роковин Голодомору, - чи не найбільшої, а може найбільшої біди, в історії України, однієї з найстрашніших трагедій в людській історії минулого століття.
Після майже шістдесяти років цинічного замовчування шокуюча і жахлива правда пролунала на увесь світ. Архіви – розкриті,  свідчення – записані… Заочно й посмертно засуджені судом і прокляті народом організатори Голодомору: Сталін, Каганович, Молотов, Постишев та багато інших.  
Що не роковини, то дедалі важче знайти очевидців трагедії, адже будь-кому з тих, хто на власні очі бачив те жахіття, далеко за дев’яносто. Тепер, зараз, це вже обов’язок молодшого покоління не дати згаснути пам’яті про Голодомор, дбайливо передати її наступним генераціям українців.  І щоб наші онуки та правнуки ніколи не забули, що тридцять другого року Господь послав Україні врожай - може не найщедріший, але достатній для того, щоб був і хліб, і до хліба. А голод же спричинив кремлівський антихрист, який забрав в мільйонів українців їжу та прирік мільйони українців на муки голодної смерті. Це про нього писав Євген Маланюк в знаменитій поезії "Року Божого тисяча дев'ятсот тридцять третього".
Щоб наші нащадки завжди знали, що то був не просто штучний голод, а ретельно спланований Голодомор. Ба більше - геноцид,  за всіма ознаками, як  їх визначено в Конвенції ООН від 9 грудня сорок восьмого року.   
Щоб на всіх континентах усвідомили, що не визнавати Голодомор – так само аморально, як і заперечувати Голокост.  
Я думаю, настав час і нам самим ухвалити закон про відповідальність  за невизнання цих двох безпрецедентно жахливих трагедій.
Щоб ті, хто житиме після нас, дотримувалися закону України про визнання Голодомору геноцидом українського народу.
Зараз 14 країн на рівні парламентів теж визнали Голодомор геноцидом. Хоча я особисто пам’ятаю, яка дискусія була в парламенті, коли ми винесли проект постанови про визнання Голодомор геноцидом, важко він проходив у нас, в Україні, у Верховній Раді. Зараз ситуацій кардинально інша.
Українська  дипломатія продовжує нести правду народам всього світу.
Окремо хочу подякувати українській діаспорі, яка разом об’єднуючи зусилля робить свою надзвичайно важливу роботу.
В березні цього року Асамблея Португалії визначила Голодомор геноцидом. На початку листопада в Конгресі США, після того як низка штатів постійно приймає рішення про визнання Голодомору геноцидом, зараз в Конгресі також представлено проект відповідної резолюції.
Ще раз наголошую: ми дякуємо американським друзям та партнерам, очікуємо від них на результативне голосування на Капітолійських пагорбах.
Хотілося б, - щоб хай не ми, а краще, щоб ми, а не наші діти - дочекалися неймовірного… Аби в Росії сталися такі зміни, за яких її російська нова еліта теж визнала б Голодомор геноцидом. Або хоча би покаялася за нього. Російська Федерація - вона сама себе записала в правонаступниці Радянського Союзу. А відтак, хоче того чи ні, взяла на себе не лише активи колишнього СРСР, але й відповідальність за злочини радянського режиму. На жаль, поки що ці злочини вони лише виправдовують  - тим, що, мовляв, конфіскація, почуйте, конфіскація зерна в українських селах забезпечила коштами індустріалізацію! Виходить, у селян України примусово забирали життя, аби забезпечити великодержавну велич Росії! Так воно, власне, й було...
Нині в Росії відновлюють культ Сталіна. Там вперше після двадцятого з’їзду КПРС відкриваються пам’ятники одному з найкривавіших диктаторів ХХ століття. У відомій книжковій серії "Жизнь замечательных людей" зараз випустили його біографію. Таке враження, що Сталіна от-от викопають з-під кремлівської стіни і знову покладуть у мавзолеї поруч з Леніним. Два нелюди – пара. 
Головний мотив організації Голодомору полягав у тому, що українці, другий за чисельністю народ колишнього Союзу, мали величезний культурно-історичний спадок, ми мали власні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби. Широкі кола українських інтелектуалів та економічно самостійне селянство не сприймали політики Москви. Тому режим й поставив за мету ліквідувати українців як націю, яка рано чи пізно поставить питання про незалежність.  
Селян вбивали голодом, а інтелігенцію – кулями. Прошу запалити сьогодні свічку в пам’ять не лише жертв Голодомору, але й «розстріляного Відродження». Вісімдесят років тому, третього листопада тридцять сьомого, в урочищі Сандармох в Карелії було страчено велику групу політичних в'язнів, - тих, кого у підручниках називають цвітом національної інтелігенції: Леся Курбаса, Миколу Куліша, Валер'яна Підмогильного та багатьох інших.
«Чистки, арешти, страти  українських істориків, письменників, митців, музикантів» мали руйнівний ефект для України.  «Люди, які були патріотами, які мріяли про свою державу, які могли передати свій патріотизм та ентузіазм нащадкам, були знищені».  Ці слова належать американській журналістці Енн Епплбаум, яка цієї осені видала книгу «Червоний голод: війна Сталіна проти України». Ця праця співставна з роботами Роберта Конквеста та Джеймса Мейса. Декілько днів тому я зустрівся з пані Епплбаум. Вона мені подарувала та підписала цю книгу, і вважаю, що вона заслуговує на якнайшвидший переклад українською і видання у нас в Україні.    
Стріляли в обраних, а викорінити хотіли всю Україну. Та вона виявилася занадто великою, і лише це, за спогадами Хрущова, це завадило їм вислати всіх українців до Сибіру. Але багатьох вони таки депортували, і минулого місяця ми згадували разом з вами про операцію «Запад». В жовтні сорок сьомого протягом лише одного дня понад 75 тисяч мешканців західних областей України примусово вивезли до східних районів СРСР.
Сьогодні дуже легко винуватити Росію, тим більше, є за що. Але не варто забувати і про власну відповідальність. Хіба Голодомор та великий терор тридцятих, депортації сорокових і русифікація сімдесятих стали би можливими, якби ми, українці, зберегли незалежність, проголошену сто років тому? А втратили ми її тоді, зокрема, і через те, що лідери національної революції допустили такий внутрішній розбрат. Через той розбрат Україна стала здобиччю зовнішнього ворога. І Голодомор – жахливе відлуння непростимої втрати Української державності і Української самостійності.
Промовляючи 20 листопада в Дніпрі, в день сотої річниці Третього Універсалу Центральної Ради,  яким було проголошено Українську Народну Республіку, я згадав слова В'ячеслава Липинського – політичного діяча та публіциста тих часів - «не завойовані ніколи чужою зброєю», а завжди лише «власним внутрішнім розладом» підпадаємо ми під зовнішні впливи. Липинський застерігав від «самоспалення, в якому згоряє наша хата», ми маємо бути захищені.
Тому, шановні лідери партій і фракцій, закликав і закликаю всі політичні сили до єдності заради України. Так, ми всі за поділ на владу й опозицію, за демократію та багатопартійність. Загальновизнано, що конкуренція – двигун прогресу, і це повною мірою  стосується і політичної сфери України. Але внутрішньополітична боротьба не повинна досягати такої температури, щоби руки на ній гріла Росія. Тим більше, що як слушно пише пані Епплбаум, страх російського режиму перед Україною зараз залишається надзвичайно високим.
Російська агресія проти нас – це продовження іншими методами тієї самої політики на знищення України, яку Москва впроваджувала в тридцяті роки минулого століття.   
І ще з одним хотів би звернутися до деяких політиків. Я дуже прошу, в політичній риториці не кидайтеся звинуваченнями у геноциді чи голодоморі! Не робіть з цих болючих для кожного українця визначень слова-паразити. Не оскверняйте тим самим пам’ять мільйонів, які стали жертвами геноциду. Дуже прошу, поважайте почуття десятків мільйонів, яким ця трагедія дуже болить...
Дорогі українці!
Сьогодні ми традиційно запалюємо свічки в пам'ять жертв Голодомору.
Світлі душі невинно убієнних українців тут, зараз, незримо поруч з нами.
На вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду оголошую загальнонаціональну хвилину мовчання.

Українець Радівілов виборов "золото"

Українець Радівілов виборов "золото" на етапі кубку світу з гімнастики
19:20, сьогодні
Гімнаст Радівілов виграв золоту медаль на етапі кубку світу в Німеччині
Гімнаст Радівілов виграв золоту медаль на етапі кубку світу в Німеччині / Getty Images

У неділю, 26 листопада, український спортсмен Ігор Радівілов виборов перше місце на етапі Кубку світу з гімнастики, що триває у німецькому місті Котбус. Так, українець виграв золоту медаль у вправі на кільцях із результатом 15,133 бала.

Водночас друге та третє місця посів дует із Китаю – Пенг Лею та Чінгун Лані. Спортсмени отримали від суддів 15,066 та 14,633 бала відповідно.

Ще один український гімнаст Олег Верняєв у вправі на коні не зумів потрапити до трійки найкращих. Українець посів 4 місце з результатом 14,466 бала

https://24tv.ua/ukrayinets_radivilov_viborov_zoloto_na_etapi_kubku_svitu_z_gimnastiki_n894485

Українка з Донбасу отримала перемогу

Українка отримала перемогу в "Miss Europe Continental-2017"
17:46, сьогодні
Наталія Варченко отримала перемогу в
Наталія Варченко отримала перемогу в "Miss Europe Continental-2017" / Instagram / @nati.varchenko


27-річна українка Наталія Варченко стала переможницею конкурсу "Miss Europe Continental-2017". Конкурс відбувся 25 листопада в Неаполі, Італія.

Цього року представниця з України вперше взяла участь в конкурсі і одразу ж отримала перемогу. Як і в більшості схожих конкурсів, журі оцінювало учасниць за рівновагу на сцені, яскраву індивідуальність, впертість, амбіції, ну, і звичайно ж, за красу.

Читайте також: Як учасниці "Міс Всесвіт-2017" готуються до фіналу конкурсу в Лас-Вегасі: фото красунь

Участь в конкурсі "Miss Europe Continental" тепер реальна для кожної українки. Для цього потрібно просто зв'язатися з Національним Комітетом "Міс Україна Всесвіт" та подати заявку.

Читайте також: Міс Україна Всесвіт-2017 стала дівчина, яка заспівала гімн: фото і відео

Як відомо, два роки тому Наталя Варченко стала фіналісткою "Міс Україна Всесвіт-2015". Саме цей конкурс і відправив на "Miss Europe Continental-2017" українську красуню.

Наталія Варченко є родом із міста Стаханова, Луганська область. У своїй біографії вона повідомляє, що була солісткою групи "Тірамісу", а крім цього захоплюється кінним спортом і східним танцем живота.

Уряд визначив критерії надання вишам статусу національних

Уряд визначив критерії надання вишам статусу національних



22.11.2017 р. 
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
 
Відтепер усі виші, що мають статус національних, повинні відповідати чітко визначеним критеріям та підтверджувати його кожні 7 років. Відповідне рішення прийняв сьогодні, 22 листопада 2017 року, Кабінет Міністрів України.
«Сьогодні статус національних мають 115 українських ВНЗ з 208. Прийнятою постановою ми визначаємо чіткі, сучасні критерії надання цього статусу, його підтвердження чи позбавлення незалежно від форми власності. Нагадаю, що це є однією з вимог закону «Про вищу освіту», – зазначила Міністр освіти і науки Лілія Гриневич.
Виші, які вже мають статус національних, повинні будуть підтвердити його за графіком, встановленим постановою. Також документом затверджені порядок та критерії надання статусу, його підтвердження чи позбавлення.
Зокрема, ті ВНЗ, що стали національними до 2017 року включно, підтверджують статус залежно від року його отримання:
1994, 1995, 1996, 1997 — у 2018 році;
1998, 1999, 2000 — у 2019 році;
2001, 2002, 2003 — у 2020 році;
2004, 2005, 2006 — у 2021 році;
2007, 2008, 2009 — у 2022 році;
2010, 2011, 2012, 2013 — у 2023 році;
2014, 2015, 2016, 2017 — у 2024 році.
У подальшому підтверджувати статус потрібно буде кожні 7 років. Рішення про підтвердження статусу або пропозицію щодо його позбавлення надаватиме Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти на основі моніторингової справи. Вона включатиме інформацію, подану самим закладом, а також результати її громадського обговорення, яке проводитиметься протягом 2-х місяців.
Пропозицію щодо позбавлення статусу агентство передаватиме до МОН. Підставою для позбавлення, приміром, може бути недостовірна інформація, надана ВНЗ для моніторингової справи або у відповідях на звернення під час громадського обговорення. Ще однією причиною може бути ненадання вишем річного звіту про виконання Критеріїв – його заклад повинен буде подавати до 30 квітня до агентства та розміщувати на своєму сайті. Звіти так само проходитимуть громадське обговорення.
Ті ВНЗ, які не мають статусу національних, можуть подаватися для його отримання на конкурсній основі. Конкурс оголошуватиме Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти до 31 січня кожного року з визначенням кількості вакантних статусів на цей рік. Ця кількість не може перевищувати числа вишів, які були позбавлені статусу національного чи втратили його в попередньому році. У разі відсутності вакантних статусів конкурс не оголошується.
Критерії для надання та підтвердження статусу поділяються на обов’язкові, порівняльні та преміальні. Наприклад, до обов’язкових належать виконання законів «Про освіту» та «Про вищу освіту», Ліцензійних умов, позитивна оцінка системи внутрішнього забезпечення якості, відсутність виявлених раніше порушень Ліцензійних умов тощо.
Порівняльними критеріями будуть такі, як кількість студентів денної форми навчання на одного науково-педагогічного працівника, стажування студентів та працівників в іноземних вишах, призові місця на олімпіадах та конкурсах, публікації у виданнях, включених до Scopus, Web of Science чи інших наукометричних баз, визнаних МОН, кількість іноземних студентів, кількість об’єктів права інтелектуальної власності тощо.
Преміальними критеріями визначені місце в міжнародних та незалежних рейтингах, наявність іноземних та міжнародних акредитацій, кількість працівників, яким протягом останніх 10 років було присвоєно почесні звання України, кількість випускників, яким протягом останніх 10 років було присвоєно почесні звання України.
Слід зазначити, що статус національного відповідно до Закону України «Про вищу освіту» дає вищим навчальним закладам багато переваг, зокрема:
отримувати на пріоритетних засадах передбачені державним бюджетом кошти для провадження наукової і науково-технічної діяльності, проведення фундаментальних та прикладних наукових досліджень, в обсязі не менш як 10 відсотків коштів державного бюджету, що виділяються на його утримання;
визначати норми часу навчальної та іншої роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників;
здійснювати підготовку фахівців з вищою освітою за власними експериментальними освітніми програмами та навчальними планами;
отримувати на пріоритетних засадах фінансування для придбання наукового і навчального обладнання, комп’ютерних програм тощо за рахунок державного бюджету.
 

Сильно відзначено 4-ту річницю Реолюції створенням ДШВ!

Виступ Президента України під час урочистої церемонії перейменування Високомобільних десантних військ у Десантно-штурмові війська Збройних Сил України та встановлення Дня Десантно-штурмових військ ЗСУ

21 листопада 2017 року 




Шановні воїни!

Дорогі співвітчизники!

Сьогодні Україна відзначає День Гідності та Свободи. Рівно чотири роки тому наша молодь, наші студенти стали першими, хто в шляхетному пориві, з юнацькою щирістю і відвертістю вийшли на Майдан з вимогою: не звертати з європейської дороги на російські манівці. Патріотичний порив молодого покоління знайшов потужний відгук у серцях українців. І мільйони громадян заполонили вулиці й площі столиці та багатьох інших міст.

Революція Гідності стала ще одним доказом споконвічного прагнення українського народу до свободи і незалежності. Її річницю ми відзначаємо вже вчетверте, але цього року вперше можу прозвітувати суспільству, що одну з ключових вимог Майдану виконано: Угода про політичну асоціацію та зону вільної торгівлі Європейським Союзом з 1 вересня набула чинності.

За десять місяців поточного року наш експорт до Євросоюзу зріс на 30% лише за один рік, а частка Європейського Союзу у зовнішній торгівлі України досягла майже 43%. Разом зі вступом в дію безвізового режиму для українських громадян Угода про асоціацію знаменує наш остаточний і безповоротний розрив з колоніальним малоросійським минулим. Так само вона підкреслює нашу впевненість в українському європейському майбутньому.

Імперія не може змиритися з нашим волелюбством, прийняти сам факт нашого існування як окремої нації та як окремої держави.  Вона пішла на нас війною. Вона намагалася задушити нас економічно. Нарешті, вона активізувала розгалужену мережу впливу, запустила свої щупальця по всіх європейських усюдах, аби зірвати ратифікацію Угоди про асоціацію. Це була виснажлива зовнішньополітична битва, яку наші дипломати й численні закордонні друзі начисто виграли у Кремля!   

Післязавтра я вирушаю на саміт Східного партнерства, щоб визначити нові проміжні цілі та рубежі на європейському шляху. Але кінцеву мету ми з вами, дорогі друзі, чітко знаємо – повноправне членство в найпрестижнішому союзі світу, остаточне повернення України до європейського дому. Угода про асоціацію з Євросоюзом, дорожня карта реформ наблизить нас до цієї перспективи. 

З такою ж упевненістю хотів би ще раз наголосити, що найгірше з пережитого нами останніми роками – вже точно позаду. Крок за кроком наша країна повертається на шлях економічного зростання та соціального розвитку.

Справді, позитивні зрушення – оплачені великими втратами всього суспільства та досягнуті важкою працею кожного, кожного українця. Ці зміни ще не стали незворотними.

Дійсно, процес змін надто далекий від завершення і не такий швидкий, як він нам уявлявся на старті. І помилок за цей час влада допустила чимало. Але ж не помиляється лише той, хто нічого не робить.

Так, ми ще не вийшли із зони турбулентності, і досі розраховуємося за два десятиліття блукання манівцями «русского мира».

Але стратегічно – ми з вами на правильному шляху! Туди Україну вивели мільйони учасників Революції гідності. Вони ясно визначили дорогу, якою країні йти в майбутнє.

Дорогі українці!

Тепер вже очевидно, що спецоперація Кремля по зриву підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом теж була частиною гібридної війни проти України. Тому учасники Революції гідності робили ту ж саму справу, що й солдати на фронті. Не випадково, саме вони в 2014 році стали першими добровольцями. Тим, хто на барикадах Майдану отримав поранення чи втратив здоров’я, віднині надаються такі ж пільги, як учасникам бойових дій. Відповідний закон Верховна Рада ухвалила минулого тижня, а сьогодні я його підпишу. 

Думаю, що такий крок підтримає і все суспільство, і українські воїни, які боронять нас від російської агресії. В тому числі – й присутні тут на Михайлівській площі українські воїни-десантники.

До вас звертаюся окремо, дорогі наші захисники! 

Якщо поглянути на сучасну історію Збройних Сил України, то немає в ній жодної сторінки, де б не йшлося про воїнів-десантників та ваші подвиги. Ви прославилися в боях з російськими агресорами за гору Карачун та Савур-могилу, в обороні Донецького та Луганського аеропортів. Воїни-десантники героїчно боролися за звільнення та утримання стратегічно важливих об’єктів і населених пунктів, зокрема: Лисичанська, Слов’янська, Краматорська, Красного Лиману, Рубіжного, Сєверодонецька, Бахмута та багатьох інших.

Безпрецедентним є серпневий чотирнадцятого року рейд 95-ї аеромобільної бригади тилами російсько-терористичних військ, здійснений за підтримки 25-ї окремої повітряно-десантної бригади.  Прорвали лінію оборони ворога, пройшли з боями вздовж кордону майже 500 кілометрів. Знищили чимало військової техніки та особового складу, забезпечили російський воєнторг «вантажем 200», а у якості трофеїв захопили чимало озброєнь.

Тодішній командир 95-ї бригади Михайло Забродський став згодом командувачем Високомобільних десантних військ. А кілька тижнів тому – його призначено ще й командувачем сил антитерористичної операції.

За мужність і героїзм, виявлені в боях з російськими окупантами 2557 воїнів-десантників удостоєні державних нагород. Дванадцять з них відзначені Зіркою Героя України. 469 десантників не повернулися з бойових завдань, загинули в запеклих боях з російськими окупантами.

Прошу вшанувати їхню пам’ять хвилиною мовчання.


Шановні воїни-десантники, хто-хто, а ви точно знаєте, що з кожним днем ми нарощуємо бойовий потенціал десантних підрозділів. Ви отримуєте нові та модернізовані зразки озброєння, військової техніки, сучасні засоби зв’язку. Та внаслідок гібридного характеру сучасної війни ми не повинні забувати про її  ідеологічну складову. У політичному словнику є така дефініція, яка називається «м'яка сила».

Звичайно ж, «м'яка» – це не про вас.

Ворог досконало володіє прийомами психологічного впливу, вправно експлуатує стереотипи, спекулює на спогадах про минуле та пов'язаних з тим емоціях.  Та хіба хтось з нас ще не розуміє, що легендарне десантне братерство, символами якого вважалися «блакитний берет» та «тєльнік», було розстріляне російськими зайдами під Слов'янськом, в Донецькому аеропорту,  біля Іловайська та  Дебальцевого? Щоби відповіли на це питання 469 вбитих українських десантників, могли б ми їх тільки воскресити?

Відсьогодні моїм рішенням кольором українського десанту стає темно-бордовий.  Це – колір крові десантників, пролитої в боях за Україну. Бордові берети для ідентифікації своїх десантників використовують 59 країн світу, 19 з яких – це країни-члени НАТО. Таким чином ми, між іншим, впроваджуємо ще один стандарт Північно-Атлантичного альянсу, до членства в якому маю твердий намір привести Україну.

Отже, наказую генерал-лейтенанту Забродському провести церемонію заміни беретів військовослужбовців десантників.

Шановні воїни!

Вітаю вас з отриманням беретів нового зразка. На ньому, до речі, змінено і знак українського десантника. Відтепер це купол парашута, як символ десантних підрозділів у всьому світі, крила Архистратига Михаїла і вогняний меч, яким він уражає ворогів роду людського. Архистратиг – ваш небесний покровитель, тож цілком логічно саме 21 листопада відзначати й ваше професійне свято. Звичне 2 серпня – то дата першого стрибка парашутистів в Московському військовому окрузі. До чого ж тут ми?  Москва – не Київ. Так само як і «Україна – не Росія».

Як Президент та Верховний Головнокомандувач я також прийняв рішення змінити назву Високомобільних десантних військ, відійти від радянсько-російської абревіатури ВДВ. Бо російські «ВДВ» від літа 2014 року беруть безпосередню участь в окупації українського Донбасу, і кримські «зелені чоловічки» – то теж вони.

Відтак, постановляю запровадити нову назву – Десантно-штурмові війська Збройних Сил України. Вона, врешті-решт, більшою мірою відповідає цілям і функціям цього роду військ в умовах сучасних бойових дій.

Започаткування нового Дня десантника є частиною українізації історико-політичного календаря – на заміну нав’язаному нам радянсько-російському. Нагадаю, ще 2014 року ми поклали край шизофренічній традиції святкувати головне військове свято в унісон з країною-агресором. Саме тоді я запровадив День захисника України – 14 жовтня.

Шановні воїни-десантники, які представляють всі бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України!

Ви – рішучі й сміливі, патріотичні й згуртовані. Ви – відчайдушні, сильні волею та незламні духом. Ви – підготовлені до виконання найскладніших завдань в умовах неймовірних фізичних і психологічних навантажень. Ви – завжди там, де найважче, де потрібна відвага та стійкість, швидкість і рішучий натиск. Словом, ви – завжди перші!

Від імені українського народу висловлюю щиру подяку усьому особовому складу Десантно-штурмових військ Збройних Сил України!

Вітаю вас з вашим професійним святом, яке ви вперше відзначаєте 21 листопада.  

Хай завжди береже вас у бою та веде до перемоги Святий Михаїл.

Слава Десантно-штурмовим військам України!

Слава Україні!

"А ми тую червону калину підіймемо..."

Страсті нагнітаються шаленими темпами

Це вже очевидно:

- слід негайно зміцнювати західні рубежі України відповідно до принципу - SI VIS PACEM, PARA BELLUM;

- слід негайно видворити з України польського консула в Луцьку за реваншистські заяви щодо відсутності в українців національної державності у 1918-1921 роках;

- працівникам СБУ слід негайно допитати і відсторонити від керівництва Львовом очільника партії «Самопоміч» Андрія Садового – за ведення ним таємних переговорів із міністром ЗС Польщі, який на той час відверто проявив свою українофобію;

- слід негайно готувати звернення від парламентарів України до керівництва ЄС та до президента Польщі з приводу деструктивної діяльності варшавського МЗС, заручившись підтримкою Литви (до якої Польща теж висловлює низку неадекватних претензій);

- слід негайно розпочати процес відновлення історичної справедливості щодо визнання тяглості сучасної Української Держави від рівно століття тому – 7 листопада (за старим стилем) 1917 року – проголошеної Української Народної Республіки, та визначити Днем Незалежності і Соборності України 22 січня. Адже саме того дня 1918-го року було затверджено ІV Універсал Української Центарльної Ради, який проголошував самостійність УНР, а 22 січня 1919 року відбувся Акт злуки УНР і ЗУНР в єдину Українську Народну Республіку.

Слід усвідомити, що 24 серпня було, по-суті, задекларовано Акт ВІДНОВЛЕННЯ Української державності (як і 30 червня 1941 року), народженої у вирі Української національної революції 1917-1918 років.

Таким чином, якщо влада в Україні проголосить 22 січня наступного року Днем сторіччя Української Незалежності, то захланні сусіди України автоматично втратять всі свої недолугі аргументи щодо надуманих територіальних претензій, а наша держава отримає юридичне право на моральні та матеріальні компенсації від країн-окупантів.

 

«Чехословацький сценарій» для України

Поляки, угорці та румуни не просто так активізувалися на західних кордонах України саме в останні роки, під час російської агресії на сході. А такі закиди і звинувачення, які зараз лунають з боку наших сусідів, не дозволить собі жодна цивілізована держава, налаштована на мир та діалог.

Західний фронт?

Хто чув ще п'ять років тому про угорські претензії до України на рівні міністрів та глави уряду? Хто чув про польські закиди та звинувачення до українських органів влади? Хто б міг уявити, що Будапешт оголошуватиме про блокування української євроінтеграції, а польські міністри заявлятимуть, що «з Бандерою до Європи не увійдете!»? Безумовно, антиукраїнські настрої ще в 1990-х роках мусувалися серед угорських маргіналів та на побутовому рівні серед поляків, проте в Києві цього навіть й не помічали. Але коли запалало в Криму та на Донбасі, звинувачення в бік України прозвучали голосніше й різкіше. При цьому такі звинувачення, які жодна демократична країна на дипломатичному рівні не оголошує сусідній державі.

Чи хтось з українців часто бачив у новинах, щоб, приміром, Франції хтось з сусідніх країн вказував на неправильний закон про освіту й засуджували за обов'язковість вивчення французької мови? Або, наприклад, щоб якась держава шантажувала іншу погрозами блокувати євроінтеграцію та зовнішньополітичні ініціативи? Чи щоб від якоїсь країни вимагали відмовитися від вшанування національних героїв? Щоб від італійців хтось вимагав відмови від популяризації римської культури та історії, бо римляни були кривавими окупантами й розіп'яли Ісуса Христа? Чи щоб від шведів та датчан вимагали припинити популяризувати історії та саги вікінгів, які були жорстокими середньовічними завойовниками? Жодна країна не висуває нікому претензій щодо історії, а Україну чомусь раптом в 2014 році почали звинувачувати. Ніхто не звинувачує демократичні й національно-терпимі країни в «дискримінації польськомовного населення», тим більше, якщо такого в Україні майже не існує.

Виняток становить лише РФ, яка регулярно звинувачує українців в фашизмі, нацизмі, поїданні російських немовлят та всіх можливих гріхах, проте в Москви є для цього чітка підстава – РФ веде проти України війну, тому й оббріхує противника. Чому ж до України раптом вчепилися з усіх трьох сторін західного кордону наші так звані «європейські партнери»? Адже просто так дипломати гучних звинувачень не озвучують і сусіднім країнам не погрожують. Вся ця ситуація відповідає лише ознакам однієї стратегії – початковій фазі інформаційної війни, яка, в свою чергу, є початковою фазою справжніх бойових дій та силового сценарію.

Інформаційну війну не так просто почати, особливо на порожньому місці, коли з мирної, толерантної і терпимої країни треба зробити образ ворога та агресора. Якщо росіяни розпочали масовану фазу інформаційної війни проти України ще за 10-15 років до військового вторгнення в Крим та Донбас, то угорцям, полякам і румунам треба швидкими темпами переконувати своє населення в тому, що Україна раптом почала їх ненавидіти і пригнічувати етнічні меншини на своїй території. Швидко робити з України ворога потрібно саме тому, що кращого моменту, аніж теперішня слабкість України та війна з РФ на Донбасі, може й не бути. Перед шовіністичними силами Угорщини та Польщі стоїть складне завдання: за кілька років мобілізувати й переконати абсолютну більшість свого населення, що окупація частини території сусідньої України буде не лише легітимним, але й справедливим кроком, – поверненням історичних територій.

Саме тому всі заяви, дипломатичні демарші, загострення відносин й погрози, які звучать щодо України із заходу – це перші інформаційні стусани та розхитування українського противника. Звісно, українці у відповідь й самі зроблять декілька рішучих заяв, які тут же будуть використані польською та угорською пресою для підтвердження агресивного характеру України – «бачите, як вони проти нас налаштовані?»

На західному фронті серйозні зміни

Після початку російської агресії проти України наш сусід та «адвокат у Європі» – Польща  почала різко змінювати своє ставлення до українців. Більше того, Польща стрімко перетворюється з «адвоката України в ЄС» на обвинувача українців у вигаданих історичних злочинах. При тому, що сучасні покоління українців загалом нічого поганого про Польщу й на думці не мали: для українців – це країна, в яку всі хотіли б поїхати на закупи, на заробітки чи на навчання, й для багатьох наддніпрянців було дивним дізнатися, що поляки мають історичні антипатії до нашого народу. Вістря боротьби сучасних українців було спрямоване винятково на захист від русифікації, але аж ніяк не проти Польщі. Не кажучи вже про угорців, яких в незалежній Україні жодним чином ніколи не дискримінували.

Однак з 2014 року в Польщі спостерігається стрімкий сплеск антиукраїнської риторики, почастішали напади на українських робітників, а українофобські заяви почали озвучувати найвпливовіші польські політики, до того ж, із правлячих партій. Через 60 років після Другої світової війни в Польщі раптом згадали про «геноцид» на Волині і про «злочини» українців у 1943 році. Притому, що 60 років ні про який геноцид не говорили, а тут раптом знайшли привід зробити закид українцям. Виокремлювати з історії Другої світової,  наскрізь пронизаної жорстокістю, якісь «факти» злочинів одного народу проти іншого – це вже тенденційність, адже жорстокість проявляли усі, а найбільше  німці. Але польських шовіністів цікавлять лише українці.

Розігріте шовіністичними колами і фільмом «Волинь» польське суспільство зараз не хоче навіть чути українську позицію. З початком цієї істерії польсько-українське примирення під гаслом «пробачаємо і просимо пробачення» – відкинуте поляками в односторонньому порядку. Українців прийнято вважати лише вбивцями, садистами, варварами, які на колінах повинні каятися перед «святим  і непогрішимим польським народом», який, як люблять казати поляки, був колись, немов Ісус, розіп'ятий між трьома імперіями.

Далі – більше. Польський міністр МЗС вже почав говорити, що «українці з антипольськими поглядами не зможуть потрапити до Польщі». За словами очільника польського МЗС, люди, які «демонстративно» носять мундири СС «Галичина», не зможуть проїхати через кордон. Хоча яке має право Польща відмовляти у перетині кордону ЄС людям, які вдягають те, що їм подобається? Як можна переслідувати іноземних громадян за їхні політичні погляди? А скоро дійде до того, що українцям, які їдуть через територію Польщі, заборонять проїзд через наявність на їхніх акаунтах у соцмережах червоно-чорного прапора чи статті про Бандеру, бо це не подобається полякам.

Те ж саме стосується й Угорщини, яка захлинається хвилями антиукраїнської істерії. За особистою вказівкою міністра Пейтера Сійярто, угорська дипломатія перешкоджатиме Україні в реалізації важливих для неї справ на міжнародній арені. А 25 вересня Угорщина навіть без попередження зупинила реверсне постачання газу до України. Нібито з технічних причин, але натяк зрозумілий.  А враховуючи, що Україна зараз купує російський газ в Угорщині та Словаччині, Будапешт починає тиснути на життєво важливі артерії для України. З боку Угорщини, це вже навіть не інформаційна агресія.

Чому Україну б'ють?

Зрештою, це навіть не дивно, що Україну зробили хлопчиком для биття на міжнародній арені, адже наша держава за останні роки всіляко цей статус підтверджує. Крим Україна залишила без єдиного пострілу й вивела з півострова війська, спасувавши перед «зеленими чоловічками» без розпізнавальних знаків. Найбільші міста Донбасу разом з антрацитовими шахтами Київ втратив й залишив сепаратистам. Навіть після активної фази бойових дій, Україна втратила Дебальцеве й донецький аеропорт. Українці демонструють своїм сусідам, що відправивши кілька банд на українську територію, можна легко відібрати яку заманеться частину цієї країни, особливо за умов неоднорідного етнічного чи мовного складу населення. То чому б не взяти те, що давно в минулому було твоє, а тепер погано лежить?

А коли поляки й угорці заявили, що їм не подобається український закон про освіту, міністр освіти України поїхала до «європейських партнерів» шукати консенсусу й компромісу, питалася: чим ще можна «догодити» нашим сусідам? Ми готові узгоджувати з сусідами, як виховувати наших дітей! Враховувати їхні пропозиції та зауваження! Міністр освіти України готова узгоджувати це з сусідами й шукати компромісу та консенсусу щодо положень українського закону «Про освіту». Нас обізвали й плюнули в обличчя, а наша влада обіцяє знайти в цьому питанні компроміс. Україну намагаються зробити новою Чехословаччиною зразка 1938 року, звинувативши її у «порушення прав національних меншин» та розірвавши на шматки за допомогою міжнародних угод та рішень судів.

Між іншим, ще один західний «партнер» України – Румунія – вже успішно випробувала таку стратегію й відсвяткувала невелику перемогу над Україною. У вересні 2004 року Румунія передала на розгляд Міжнародного суду ООН питання про делімітацію континентального шельфу і виняткових економічних зон між двома країнами, де розташоване родовище на 10 мільйонів тонн нафти і 70 мільярдів кубометрів газу. Україна відстоювала позицію, що Зміїний має кваліфікуватися судом як острів, і тому повинна існувати 200-мильна економічна зона навколо нього: на Зміїному дійсно розташоване селище, діє церква, державні установи.

Але тоді, коли Україна поклалася на розсудливість та цивілізованість міжнародної спільноти, Міжнародний суд порушив межі повоєнних кордонів в Європі на користь Румунії. Україна отримала всього лише 12 миль акваторії замість очікуваних 200. В результаті розмежування шельфу під контроль Бухаресту перейшло близько 70-90% перспективного родовища «Олімпійське». Воно й не дивно, адже кого мав би підтримати суд, розташований в європейській країні – члена ЄС і НАТО чи сторонню державу? Вже тоді українці мали б переконатися, що не варто доручати міжнародному суду вирішувати домагання сусіда щодо приналежності власної хати.

У межах цих процесів пригадується й озвучена російським радикалом Володимиром Жириновським пропозиція Кремля розділити Україну між Росією та Польщею. Польські політики тоді повідомили в пресі про таку пропозицію Кремля, і зазначили, що відмовилися. Однак політика трьох західних сусідів України – Польщі, Угорщини та Румунії, засвідчує, що пропозиція їм видалася спокусливою. Для України, яка знову проґавила початок інформаційної війни, цього разу – із Заходу, це привід задуматися як над обороною західного кордону, так і над переглядом зовнішньополітичної орієнтації.

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»

Сьогодні Україна відзначає День Гідності та Свободи

Сьогодні Україна відзначає День Гідності та Свободи
Сьогодні Україна відзначає День Гідності та Свободи

КИЇВ. 21 листопада. Сьогодні Україна відзначає День Гідності та Свободи - свято на честь початку цього дня двох революцій: Помаранчевої революції (2004 року) та Революції Гідності (2013-14 років).

Свято встановлене Указом Президента України Петра Порошенка від 13 листопада 2014 року, "з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об'єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року — лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору…" - йдеться в Указі.

http://www.unn.com.ua/uk/news/1699772-sogodni-ukrayina-vidznachaye-den-gidnosti-ta-svobodi-1

Привітання Президента ДШВ ЗСУ з нагоди нового свята

Президент України Петро Порошенко 



Вітаю воїнів-десантників з професійним святом, яке вони вперше відзначають 21 листопада.
Відсьогодні моїм рішенням кольором українського десанту стає темно-бордовий. Це – колір крові, вашої крові, пролитої в боях за Україну. Бордові берети для ідентифікації своїх десантників використовують 59 країн світу, 19 з яких – члени НАТО. Таким чином ми впроваджуємо ще один стандарт Альянсу.
На береті також змінено знак. Відтепер це купол парашута як символ десантних підрозділів у всьому світі, крила Архистратига Михаїла і вогняний меч, яким він уражає ворогів роду людського.
Як Президент та Верховний Головнокомандувач також прийняв рішення відійти від радянсько-російської абревіатури ВДВ. Відтак, постановляю запровадити нову назву - Десантно-штурмові війська Збройних Сил України.
Слава воїнам-десантникам! Слава Україні!

День 21 листопада для України

 День 21 листопада для України все більше і більше набирає значення епохального, бо почнемо перелік вагомих причин щодо цього:

1. 21 листопада вшановують Собор Святого Архистратига Михайла, який є небесним покровителем столиці України міста Києва і саме у цей день має відзначатися у Києві День міста, або принаймні як Храмове свято. 



2. 21 листопада в Україні вшановують пам'ять жертв голодоморів-геноцидів 1921-23, 1932-34 і 1946-47 років. Вже стало традицією запалювати ввечері у цей день свічки у вікнах домівок, як поминання загиблих від голоду.
День пам'яті жертв голодоморів —
щорічний національний пам'ятний день в Україні,
що припадає на четверту суботу листопада.
А в 2017 році - це 25 листопада.


3. 21 листопада відзначаємо як початок Революції Гідності у 2013 році, що стала переломним моментом для правдивого переродження України з стану пост-колонії і приниженого сателіта РФ в справжню Суверенну Світову Державу, хоча на данний час, на жаль, не Соборну.



4. 21 листопада відзначаємо вперше свято Десантно-штурмових військ Збройних сил України, які змінили форму і колір беретів з блакитних на малиновий, з оновленою символікою на кокардах.