Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Олімпіада буде в телевізорах українців!

НГТУ уклала угоду про трансляцію в Україні зимової Олімпіади-2018 і літньої Олімпіади-2020



ПАТ "Національна громадська телекомпанія України" (НГТУ) уклала субліцензійний договір про придбання прав на трансляцію в Україні зимових Олімпійських ігор-2018 і літніх Олімпійських ігор-2020 з медіа компанією Discovery Communications, до портфоліо якої входять телеканали Eurosport.

"Це надасть можливість громадському замовнику показувати трансляції Олімпіади майже на всій території України. Перебіг змагань транслюватимуть у форматі SD і HD-Сімулкаст на сайті телеканалу UA: ПЕРШИЙ", - повідомляє прес-служба НСТУ в середу.

За словами віце-президента, управляючого директора Discovery Networks в Північно-Східній Європі Анни Пак Бурден, UA: ПЕРШИЙ покаже важливі зустрічі і фінальні етапи головних змагань, а тим, хто захоче стежити за кожним змаганням в повному обсязі, будуть доступні ефіри Eurosport 1, Eurosport 2, і понад 4000 годин трансляцій в Eurosport Player.

"Угода з НГТУ - це не просто договір. Це можливість долучитися до свята міжнародного рівня і відчути себе частиною багатотисячної аудиторії Олімпіади, побачити прапор України і збірну в національній формі, повболівати за своїх спортсменів і відчути неймовірні емоції", - зазначила А.Пак Бурден.

У свою чергу президент Національного олімпійського комітету, Олімпійський чемпіон Сергій Бубка наголосив, що завдяки телевізійним трансляціям українці зможуть побачити змагання "найсильніших атлетів і вболівати за своїх співвітчизників".

До старту зимових Олімпійських ігор-2018, що триватимуть з 9 до 25 лютого в південнокорейському Пхенчхані, залишилося менше 50 днів.

В ефірі UA:ПЕРШИЙ глядачі зможуть побачити змагання з різних видів спорту, загальна тривалість яких становитиме не менше 100 годин. Особливу увагу приділятимуть найпопулярнішим в Україні видам спорту та виступам спортсменів національної олімпійської збірної.

Крім того, спостерігати за подіями Олімпіади глядачі зможуть в ефірі спортивних телеканалів Eurosport 1 і Eurosport 2.

Як у аеропорту "Бориспіль" зустрічали звільнених заручників

Як у аеропорту "Бориспіль" зустрічали звільнених заручників


Зустріч звільнених українських заручників у Харкові

Зустріч звільнених українських заручників у Харкові та виступ Порошенка


Робоча поїздка Порошенка в Одеську область

Робоча поїздка Порошенка в Одеську область


Підсумки року 2017 для України

Підсумки року 2017 для України

Олексій Гарань
Київ, 27 грудня 2017.

Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва представив результати загальнонаціонального опитування громадян та експертів щодо підсумків 2017 року. 74% респондентів вважають, що Україна рухається у неправильному напрямку, однак 59% українців почувалися цього року щасливими. 73% респондентів вважають себе громадянами України, 15,8% опитаних – мешканцями регіону, в якому проживають. 77% мешканців підконтрольного урядові Донбасу вважають себе громадянами України. «Почуття загальноукраїнської ідентичності зросло всюди. Найбільш радикальні зміни відбулися на Донбасі, де раніше переважала сумарно-регіональна або локальна ідентичність», – зазначив науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань під час презентації результатів опитування в Українському кризовому медіа-центрі.

69% населення вважають, що ситуація в Україні змінилася на гірше. Минулого року так вважали 73% респондентів.

Для того, щоб Україна почала рухатися у правильному напрямку, потрібно припинити війну на Донбасі, переконані 75% опитаних. «З одного боку, люди хочуть миру, з іншого – вони не згодні на мир за будь-яку ціну. І вони не згодні на чимало компромісів, які пропонуються», – додала директор Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна. Окрім цього, 50% українців вважають, що «сигналом» того, що країна рухається у правильному напрямку, стане економічне зростання.

До трійки головних подій 2017 року увійшли запровадження безвізового режиму з ЄС, справа Саакашквілі та війна – 26%, 10% та 9% відповідно. 10% українців назвали політиком року Петра Порошенко, 7% – Міхеїла Саакашвілі та 6% – Юлію Тимошенко. «Це в жодному разі не можна порівнювати з рейтингами. По-перше, це інше питання, по-друге – це відкрите питання. На відміну від рейтингів та ситуації виборів, коли громадянам пропонується обрати зі списку, тут жодних списків не було: громадяни називали те, про що самі думали навіть у пасивному стані», – зауважив директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко.

Головна поразка року для України – погіршення репутації держави внаслідок невиконання зобов’язань у рамках домовленостей з МВФ та ЄС, переконаний виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський. «В опитуваннях, зокрема, в експертному опитуванні, колеги багато вказували на різноманітні конфлікти навколо антикорупційних установ, невиконання інших домовленостей, які підписали керівники держави з Міжнародним валютним фондом. Основна поразка – українська нинішня влада остаточно вирішила поставити хрест на своїй репутації вже перед міжнародними партнерами. Події, які відбувалися протягом цього місяця, були дуже показовими. Таке несерйозне ставлення до своєї репутації для керівників держави, насамперед Президента, є, як мені здається, дуже небезпечним для країни», – наголосив Гліб Вишлінський.

На думку учасників дискусії, у зв’язку з наближенням виборів, у наступному році не варто чекати змін, якщо тільки вони не є частиною піару політиків та передвиборчих кампаній. «Це буде рік політичного протистояння, рік підготовки до виборів. Ні реформа Парламенту, ні інші реформи не будуть мати вже такого смислового навантаження, як навіть восени цього року», – підкреслив директор програми USAID «Рада» Ігор Когут.

Науковий директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Олександр Сушко зробив прогнози діяльності України на міжнародній арені. «Слід бути готовими, що наступного року у нас буде менше перемог. Цього року ми мали безвіз, мали завершення з Угодою про асоціацію, мали достатньо непоганий розвиток відносин з США. Я думаю, що наступного року ми можемо не мати подій, які були б еквівалентом до подій цього року. Головне – утримати той рівень, який є, і не дати «розповзтися» скепсису та відчуттю браку успіху», – зазначив Олександр Сушко.

Загальнонаціональне опитування проводили 15- 19 грудня 2017 року в усіх регіонах України, окрім АР Крим і тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей. Опитування здійснено в рамках проекту МАТРА Посольства Королівства Нідерланди. Опитування серед експертів проводилося з 15 до 22 грудня. У ньому взяли участь 55 експертів.

Про Леона Василевського варто знати зараз

Коли історія могла піти по-іншому…

Було б історично справедливо перейменувати вулицю Ванди Василевської на честь її батька - найбільшого польського українофіла початку ХХ століття - Леона Василевського.



В історії кожного народу є особистості, котрі уособлюють певний альтернативний шлях історії. Особистості, чиї ідеї з тої чи іншої причини не були реалізовані. 

Сьогодні такі особистості та їхні ідеї не лише дають підґрунтя для роздумів "а що якби…", а й часто є символами героїчної боротьби та, що найважливіше, можуть давати нам уроки на майбутнє. 

В нашій країні такими особистостями, безумовно, є ряд громадських, політичних діячів та мислителів початку ХХ століття, кожен з котрих мав свою візію і до певної міри реалізовував ідею незалежної України — це і Симон Петлюра, і Павло Скоропадський, і Євген Петрушевич, і Михайло Грушевський. Та тоді жодній з їх ідей про незалежність не було дано стати реальністю, і Україна ще понад сімдесят років була поневоленою. 

У 1918 році по-іншому склалися обставини для Польщі — після 123 років поневолення польська держава знову з'явилася на мапі Європи. Одним з перших питань, котре постало перед керівництвом відтвореної держави, — яким чином будувати Польщу? Чи це має бути мононаціональна країна, де має проводитися політика асиміляції національних меншин, чи все ж Польща може бути багатонаціональною країною. Саме цю другу ідею пропагував та був її концептуальним архітектором перший міністр закордонних справ Польщі в ХХ столітті, випускник Львівського Університету, історик, котрий спеціалізувався на українській тематиці та справжній українофіл Леон Василевський. 

Він народився у 1870 році в тодішній столиці Російської Імперії — Санкт-Петербурзі, де його батько був органістом в Костелі святого Станіслава. Вдома родина Василевських розмовляла виключно польською мовою, батьки привили Леону патріотизм, волелюбність та навичку самонавчання. Василевський мав лише мінімальну формальну освіту, але він дуже швидко визначився з колом своїх зацікавлень та постійно вчився чомусь новому. Одна за одною молодий Леон Василевський поглинав книги з історії, літературу слов'янських народів та нові мови. Він був справжнім поліглотом — крім польської та російської, володів українською, білоруською, хорватською, чеською, німецькою та англійською мовами. Не дивно, що ще в юному віці він почав співпрацювати з окремими петербурзькими часописами. Саме тоді почав глибше цікавитися українською тематикою. В цей період виходять перші статті Василевського про українців в Галичині. Також він поглиблюється у вивчення української політичної думки.

У 1893 році 23-річний Леон Василевський переїжджає до Львова, де стає студентом філософського факультету Університету. Там він знайомиться особисто з низкою представників української інтелігенції, серед яких був Іван Франко. 

Львівського Університету Василевський не закінчив, переїхавши наступного року у Прагу. Його схильність до самонавчання робила майже неможливими спроби вписати його в певну освітню систему. Ось що пише про Василевського політолог Барбара Стошевська: "Він ранньої молодості розвивався інтелектуально дуже самостійно та незалежно. Можна сказати, що створив свій власний університет, аудиторіями котрого були редакції часописів та салони, а професурою там були, між іншими, такі люди як Іван Франко та Томаш Масарик". 

Паралельно Василевський починає цікавитися популярними в той період соціалістичними ідеями. На хвилі цього зацікавлення, у 1894 році Василевський починає листування із засновником українського соціалізму Михайлом Драгомановим. А наступного року у Празі Василевський видає польський переклад брошури Драгоманова, про стосунок соціалістів до релігії. Ще за два роки Василевський стає членом Польської соціалістичної партії (Polska Partia Socjalistyczna, PPS) та знайомиться з Юзефом Пілсудським. 

З того часу Василевський активно починає займатися не лише науковою діяльністю, а й політикою. Дуже швидко він показує себе як грамотного організатора, палкого оратора та далекоглядного політика і стає одним із впливових членів PPS. Членом Польської соціалістичної партії Василевський залишатиметься до кінця свого життя. 

Втім, попри активну політичну кар'єру, Василевський не кидає і своєї наукової діяльності, та продовжує займатися в тому числі й українською тематикою. У 1912 році публікується фундаментальна історична праця Леона Василевського "Україна і справа українська", в котрій він описує всю історію України, починаючи він слов'янських племен на майбутніх українських територіях і аж до початку ХХ століття. Окремий розділ в цій праці Василевський присвячує українській культурі. Він розповідає про творчий спадок Івана Нечуй-Левицького, Панаса Мирного, Івана Карпенко-Карого, про значення українського театру, а також публікує повну бібліографію Тараса Шевченка. 

В той же період почала формуватися ідея, котру згодом почнуть називати федераційною ідеєю Пілсудського, хоча й реальним її автором був Леон Василевський. Та час цієї ідеї настав тільки у 1918 році, коли після Першої світової війни Польща врешті отримала незалежність, але визначеним був лише її західний кордон. Саме тоді розгорталися палкі дискусії між прихильниками федераційної ідеї Пілсудсього та інкорпораційної ідеї його головного опонента Романа Дмовського. Архітектором федераційної ідеї був власне Леон Василевський, чиї численні опрацювання зрештою стали частиною програми PPS. Ця ідея базувалася на тому, що в інтересах Польщі є підтримка та виникнення незалежних України, Білорусі та Литви та міцного, передусім, військового союзу між цими країнами для опору агресивній Радянській Росії. Сама ж Польща, згідно з ідеями Василевського, мала стати багатонаціональною державою, де будуть враховуватися та шануватися права національних меншин, передусім, українців, білорусів та поляків. Натомість в інкорпораційній концепції Романа Дмовського говорилось про те, що головна загроза для Польщі — не Радянська Росія, але Німеччина. На Росію ж Дмовський дивився як на потенційного союзника та вважав, що Польща має бути виключно мононаціональною країною, де національні меншини мали б полонізуватися та асимілюватися. 

В першому польському уряді після відновлення незалежності у 1918 році, Леона Василевського було призначено міністром закордонних справ. Зрештою, це говорить не лише про авторитет Василевського, а й про настрої тогочасної польської еліти відносно східних територій. 

Втім, міністром Василевський пробув лише без одного дня два місяці. Після зміни першого, тимчасового уряду, змінився й міністр. Та Василевський залишився працювати в Міністерстві закордонних справ. Як делегат від Польщі він брав участь в Паризькій мирній конференції, а у 1920—1921 роках був послом Польщі в Естонії. 

Тим часом тривала кривава радянсько-польська війна. Польща мала стати першою країною, котрій безумні більшовицькі бандити хотіли нав'язати свій варіант кривавого комунізму. Втім, "Диво на Віслі" та польські солдати, в союзі з армією УНР на чолі з Симоном Петлюрою не дали цьому відбутися. 

А в 1921 році відбувся фактичний крах ідей Василевського. І відбувся він в Ризі, де у складі польської делегації на підписанні мирного договору після радянсько-польської війни, був і сам Леон Василевський. 

До того часу, після низки кривавих воєн, значно поміцнішали позиції націоналістично налаштованих польських політиків. Фактично ціла польська делегація у Ризі, крім Леона Василевського та Генрика Страсбургера, належала до прихильників ідей Романа Дмовського. Тому майже одразу польська делегація визнала як учасників переговорів не УНР, а УРСР. Фактично цією дією був покладений кінець ідеям про незалежну Україну на початку ХХ століття. 

Важко сказати, чи могла польська делегація поступити інакше. Польське суспільство та армія були виснажені тривалими війнами, тоді як Радянська Росія залишалася великим, агресивним та небезпечним ворогом. Після визначення східних кордонів Польщі, стало ясно, що федераційній ідеї був покладений край. 

Після підписання Ризького мирного договору Леон Василевський майже припиняє політичну діяльність, залишаючись при цьому членом PPS. Але він активно продовжує займатися науковою діяльністю, друкує статті та праці, між іншими — і щодо українського питання. У 1924 році Василевський стає головою Інституту досліджень новітньої історії Польщі. 

Після травневого перевороту та повернення у владу Юзефа Пілсудського у 1926 році, Василевський на цей раз не приєднується до нього, займаючись лише науковою діяльністю. 

Ідеї Леона Василевського в певній мірі стали джерелом для концепції Єжи Ґедройця та Юліуша Мєрошевського, котра була сформована в 1970-х роках та стала концептуальною основою для визнання та прихильної політики Польщі по відношенню до України, після реального отримання двома країнами незалежності. 

Таким чином, хоч ідеї Василевського не збулися і не могли відбутися за часів його життя (Василевський помер у 1936 році), вони стали фундаментом для приязних польсько-українських стосунків наприкінці ХХ століття. 

Саме тому, у важкі часи у відносинах між Польщею та Україною, ми можемо та маємо згадувати про людей, котрі протягом усього життя працювали задля примирення та мирного співіснування двох народів. 

Зараз в рамках декомунізації у Києві має бути перейменована вулиця, названа на честь дочки Леона Василевського — польської радянської письменниці Ванди Василевської. Можливо, було б доволі креативно та головне історично справедливо перейменувати цю вулицю на честь, мабуть, найбільшого польського українофіла початку ХХ століття — Леона Василевського.

Олександр Шевченко
https://dt.ua/personalities/koli-istoriya-mogla-piti-po-inshomu-263573_.html

День пам’яті в день народження Василя Сліпака 20 грудня 2017 р.

День пам’яті Василя Сліпака: спогади про легендарного Міфа
10:01, сьогоднім
Василь Сліпак
Василь Сліпак / Facebook

Василь Сліпак встиг поєднати успішну кар’єру оперного співака, активну громадянську позицію, волонтерську діяльність та участь у війні за незалежність України в одне життя. Він 19 років прожив у Франції, здобув світове визнання та залишився українцем.

Василь Сліпак пішов воювати добровольцем, взявши собі позивний "Міф" — скорочення від Мефістофель із його улюбленої опери "Фауст". Він загинув у бою на Світлодарській дузі 29 червня 2016 року. 20 грудня йому мало б виповнитися 43 роки.

До дня пам’яті Василя Сліпака журналісти сайту "24" зібрали спогади бойових побратимів та волонтерів про легендарного "Міфа".

Василь Сліпак

Валерія Бурлакова, доброволець:

Проста їжа, погані цигарки, а у години відпочинку – і дешевий алкоголь. Війна смакує інакше, ніж вечері у паризьких кафе. Звісно ж, Міф давився із нами "Мівіною". Курив "Прилуки", а почувши якось від спільного друга здивоване "Ти таке куриш?!" незворушно відповів: "Ну так, ми ж співаки". Як манні небесній радів потопаючим у прогірклій олії біляшам, вперше за кілька тижнів вирвавшись з позиції на "велику землю", тобто у найближче село. Ми жували їх, всівшись просто на сходинках крамнички, запиваючи кефіром з пляшки...

Пам’ятаю, як реготали в один з вільних вечорів у Маріуполі, запропонувавши Василю Сліпаку спробувати вже нарешті вельми популярний серед бійців алкоенергетик. Міф, звісно ж, погодився. Ми довго сиділи на лавці у густих приморських сутінках, пили і теревеніли. Зрештою, Вася одним ковтком рішуче прикінчив другу банку пекельної суміші й розсміявся: "Гидота страшна…"

Пізніше, повернувшись до Франції – він завжди повертався туди з війни, і завжди, крім останнього разу, чітко знав та казав усім, на скільки тижнів приїхав на Схід цього разу та коли саме планує вирушати назад – Міф надіслав мені фото. Він. У Парижі. Із банкою "Рево". Попросив когось привезти цей "напій Богів" до столиці Франції. І насолоджувався… Звісно ж, справа була зовсім не у смакових якостях. Точніше, не у смаку тривожної суміші цукру, спирту, кофеїну та яскравих барвників, а у смаку війни. Смаку нічного азовського повітря, повітря ще однієї ночі, коли ми просто гуляли, просто сміялися і просто раділи тому, що живі – на другий рік війни вже добре розуміючи, що кому-кому, а нам точно не слід це сприймати як належне.

… Коли Міф загинув, жоден боєць нашого підрозділу не зміг поїхати на похорон. Людей дуже бракувало, а на Світлодарській дузі ще не один день тривали серйозні бої. Ховали Василя у Львові, але й у Києві ті, хто знав та любив його, зібралися разом, аби попрощатися з ним на Майдані. Знаю, що там, посеред квітів та свічок, стояла й алюмінієва баночка. Баночка "страшної гидоти". Коли мені сказали про це, у голові мимоволі промайнуло: "Чорт, як дивно це, напевно, виглядало"… Але Міф все зрозумів би. І це – головне.

Михайло Лупейко, доброволець:

Миф любил распеваться по утрам под блиндажом. Громко так: сначала – гамму, потом – "Аллах акбар", потом – переходит на что-то украинское. Очень красиво. Когда сидишь рядом и знаешь, что тебе через час на смену идти, сидишь и наслаждаешься пением. Но когда приходишь со смены часа в четыре утра, уставший, только-только засыпать начинаешь, а тут – Миф поет. Вот тогда единственная мысль: "Сейчас пойду и пристрелю заразу". Но вставать уже лень. Поэтому лежишь, не спишь и слушаешь.

Всегда шутил. Все конфликты переводил на шутку. Постоянно что-то как ляпнет – так уже все ржут и ругаться никому не хочется. Часто повторял "Ну, ми ж – українці! Давайте вирішувати все спокійно".

Настоящий такой козак. Никогда не рвался в командование, ему предлагали, но он просто не понимал, зачем оно ему надо. Когда встал вопрос подписания контракта, он походил, помялся. И когда начали бойцы грузиться в бусик, чтобы ехать на штаб бригады, Миф самый последний в него залез, сказал "Ай, та поїду! А що робити?".

Когда приехал к нам на Светлодарку летом 2016 года, Миф осмотрелся и сказал "Так, а де у вас тут найстрашніша позиція?". Я ему объяснил, что сначала он пойдет на самую спокойную, обживется, а там – посмотрим. Миф согласился, сказал, что это логично. Беспонтовой подростковой бравады в нем не было. Он был воином, а не дебильствующим героем.

Операция, в которой он погиб, она была недодумана и недоработана. В ней не было смысла и логики. В итоге – Миф "двухсотый", еще двое – "трехсотые". То, что некоторые рассказывают, будто в него снайпер стрелял – не мог там снайпер попасть. Снайпер их в кустах даже видеть не мог.

Юрій Кравець, представник української громади Парижа:

Познайомились ми з Василем випадково. Я мав зустрітися з одним хлопцем з української громади, йому потрібно було відправляти спорядження для фронту, я мав йому це все передати. Ми домовились, що він приїде до мене на вокзал у Лувр.

Це як раз було 24 грудня, вечір різдвяної вечері. У Франції це вважається таким сімейним вечором. От я стою, чекаю на вокзалі Володю. Приїжджає цей хлопець, ми з ним говоримо. Тут до нас ще підійшов величезний хлопчина у камуфльованій кепочці, трубку курить. Я по його кепочці і зрозумів, що точно українець, бо такий окрас речей не сильно характерний для французів. Дивлюся на нього і думаю, що певно десь в охороні працює – бо великий і сильний. У Парижі українцям легше знайти роботу або на будівництві, або у секторі охорони. Пішли в кафе, щоб поговорити. Сидимо, говоримо, дуже приємна зустріч вийшла. Мене дружина видзвонює, каже: "Іди вже додому, качка стигне, ми тебе чекаєм". Я все відповідаю, що вже виходжу, але розмова настільки цікава, що ми ніяк розійтись не можемо. Я ще під час цієї зустрічі звернув увагу, що Василь багато сміється. Легко і сильно, цей сміх такий щирий, що від того ще голоснішим звучить.

Любив співати. Хоча казав, що вдома музику не слухає – вистачає тої музики, яка є у нього в житті. Коли приїжджав до нас у гості та лишався ночувати, прокидався завжди рано. Любив зранку покурить, поспівать і голосно поговорить. Моя дружина йому постійно пояснювала, що у нас навколо маленьке село, люди зранку всі сплять, і його спів зранку не всі сусіди оцінять.

Коли він повернувся після своєї першої поїздки на війну, ми зробили у нас вдома барбекю, прийшло тоді десь близько десяти людей. Тоді Василю, можливо, і хотілось розповісти про те, як там йому було. Але він чекав, поки я про війну запитаю, а мені було незручно лізти до нього з питаннями, бо то особисте, і якщо він не розповідає – значить не охоче. Можливо, це була моя велика помилка. Він тоді лишився у нас ночувати і на наступний день ми пробували про це все поговорити, але розмова якось не клеїлась.

Чим мені ще Василь подобається, у нього була така особлива дипломатія. Він розумів, що всі люди різні, не можна всіх прогибать під свої бажання. Тому він став таким об’єднуючим фактором в українській громаді Парижа, яка займалась допомогою фронту. Він вмів об’єднувати абсолютно різних людей, бо основним було досягнення мети, а не чиїсь людські якості. Міг знайти підхід до всіх, зупиняв, коли хтось про когось починав говорити погано.

Ольга Гальченко, волонтер

- Так, а почему "МІФ"?

- Тому що "Мефістофель", але то в рацію довго казати.

Мы познакомились еще во Франции, где он явно выделялся на фоне парижского бомонда: в арафатке, тактических штанах, червоно-черная татуировка-вышиванка на руке. Сразу видно – наш человек. В Париже ему тесно, он говорит только о Донбассе, о том, как вернется, мы сплетничаем и обсуждаем последние новости с фронта. Я точно знаю, что он приедет.

Киев, летний месяц. Мы собираемся на Восток. У нас полный бусик волонтерки: медицинские расходники для добровольческого госпиталя, передачи для солдат, экипировка. Миф падает нам на хвост. Он только-только прилетел из Парижа и планирует провести лето на фронте. Все гастроли и концерты отложены на осень, его ждут побратимы-правосеки на востоке Украины.

Миф такой высоченный, что с трудом помещается в наш перегруженный бус. Мы хохочем всю дорогу, дурачимся и распеваем песни. Ну, как, распеваем – поет в основном Миф и своим невероятным басом перекрывает наш мышиный писк.

Конечная остановка – Светлодарская дуга.

Вокруг бурая степь и слышно, как тяжело бухают снаряды где-то поблизости.

- Нарешті я дома! – в полную грудь ревет Миф, ступая на донбасскую землю.

В Париже никто особо не догадывается, что он воюет на самых нулях. Своим коллегам и друзьям он рассказывает, что он на подхвате – чистит картошку, моет казармы, сидит на базе. Ложь во благо, из тех, что мы рассказываем родным, чтобы они не волновались лишний раз. Картошку он, может, и чистит, но чаще всего чистит все-таки свой автомат. Он не из тех знаменитостей, которые приезжают пофотографироваться на блокпостах. Он полноценная боевая единица, солдат, боец, правосек. К нему нет никакого "поблажливого" отношения, да и сам он не задирает нос. Мне сейчас даже сложно представить его во фраке и на сцене, настолько органично он смотрится в окопе с сигаретой в зубах.

Спокойный, рассудительный. Он здесь на своем месте. На передовой с оружием в руках. Это не какой-то мимолетный порыв патриотизма или мальчишеское желание поиграть в войнушку, это совершенно осознанный шаг, решение, достойное масштаба личности нашего Мифа.

Ничего не екнуло в груди, никакого хваленого предчувствия. Да и что, в конце концов, может случиться плохого с Василем? Он же человек-легенда, герой, звезда и энергетическая батарейка, заряжает всех вокруг себя на победу.

Мы прощаемся, как положено на фронте, тепло, но непринужденно. Мы ведь скоро увидимся.

Миф, увидимся обязательно, просто не так скоро. Ты настоящий. Живой! Про тебя снимут кино, напишут книжки, нарисуют картины. Твой голос всегда будет громко звучать в Украине. Обіймаю, братику.

Генасамблея ООН ухвалила важливу резолюцію щодо Криму

Генасамблея ООН ухвалила важливу резолюцію щодо Криму



 19 грудня 2017 р.

Генеральна асамблея ООН ухвалила нову резолюцію щодо ситуації з дотриманням прав людини в анексованому Росією Криму.

Під час голосування резолюцію підтримали представники 70 держав, 26 виступили проти, 76 – утрималися.

Проект резолюції передбачає, зокрема, підтвердження, що між Україною і Росією існує міжнародний збройний конфлікт; засуджує застосування Росією власних законів на окупованій території, а також примусове переведення громадян України в російське громадянство; вимагає від Росії виконати проміжне рішення Міжнародного суду ООН із відновлення прав і свобод громадян України на півострові; закликає російську окупаційну владу забезпечити освітній процес українською і кримськотатарською мовами, повідомляє "Радіо Свобода".

"Сьогоднішня резолюція – це потужний сигнал агресору як окупаційній владі, що за нами верховенство міжнародного права, правда і справедливість", – написав з цього приводу Президент України Петро Порошенко.


https://24tv.ua/genasambleya_oon_uhvalila_vazhlivu_rezolyutsiyu_shhodo_krimu_n903982

Держбюджет-2018: що підготувала влада для українців

Держбюджет-2018: що підготувала влада для українців
08 Грудень 2017,


Гості програми «Ваша Свобода»: народні депутати України Сергій Рудик (БПП) і Вадим Івченко («Батьківщина»).

Ваша Свобода| Держбюджет-2018: що підготувала влада для українців

Ще ніколи державний бюджет не ухвалювати так дисципліновано і вчасно, вважають в уряді. Прем’єр-міністр Володимир Гройсман називає цей кошторис «бюджетом економічного зростання». Видатки – понад 988 мільярдів гривень, доходи – майже 914 мільярдів. Прогнозоване зростання ВВП – 3%. Таку ж цифру планували і 2017 року, але реально, на жаль, вийшло 2%. Дефіцит бюджету – 2,4%. Держборг – 60% ВВП проти 63% у 2017 році. Прогноз інфляції – 9%, на 2017 рік закладали 7%, але нещодавно НБУ наголосив, що інфляція у цьому році становитиме більше ніж 12%. Прожитковий мінімум українців з 1 січня 2018 року буде 1700 гривень, а мінімальна зарплата 3723 гривні. Коли «мінімалка» зросте до 4100, про це говорив президент Петро Порошенко, поки що невідомо. Серед пріоритетів – фінансування оборони та безпеки. На це уряд заклав аж 5% ВВП, а це трохи більше ніж 165 мільярдів гривень.

Порівняно з усіма бюджетами, які у нас були після Майдану, це найбільш наближений до терміну, який застосував прем’єр-міністр
Сергій Рудик

– Пане Рудик, поясніть, будь ласка, нам ці цифри. Це правда «бюджет зростання»?

Сергій Рудик: Порівняно з усіма бюджетами, які у нас були після Майдану, це найбільш наближений до терміну, який застосував прем’єр-міністр. Дороги, інфраструктура, реалізація кількох структурних реформ, які ми проголосували восени, тому підтвердження. Навіть з’явилися нові бюджетні програми між першим і другим читанням, як, наприклад, «Доступне житло» – 100 мільйонів гривень.

Сергій Рудик
Сергій Рудик
46 мільярдів на дорожний фонд – це зростання. Але видатки споживання займають левову частину бюджету
Сергій Рудик

46 мільярдів на дорожний фонд – це показники, які дають зрозуміти, що це зростання. Але я не думаю, що це на 100% зростання. Оскільки видатки споживання займають левову частину видаткової частини бюджету...

– Які виклики є у бюджеті? Як Ви думаєте, що там нереалістичного закладено?

Одна з найбільш ризикованих статей, «доходи від приватизації», не працює вже кілька років поспіль, така ж проблема може бути у цьому році
Сергій Рудик
Достатньо велика сума закладена від спецконфіскації в бюджеті
Сергій Рудик

Сергій Рудик: Найбільше нарікань виникає по спецфонду. На початку 2017-го однією з найбільш ризикованих статей було, крім «доходи від приватизації», яка не працює вже кілька років поспіль, така ж проблема може бути у цьому році, – це спецконфіскація. Всі її вважали нереалістичною, аж поки ГПУ не продемонструвала 1,5 мільярди доларів США, конфіскованих так званих коштів Януковича, – відразу всі заворушилися. Так само достатньо велика сума закладена від спецконфіскації і в цьому бюджеті.

Далеко не факт, що буде 29 з хвостиком, як НБУ прогнозує
Сергій Рудик

Курс долара зроблений для розрахунку, оскільки прив’язані до долара, а не долар прив’язаний до гривні, на превеликий жаль. Далеко не факт, що він буде 29 з хвостиком, як зараз НБУ прогнозує. Можливо, буде й 28. Краще, щоб був врахований по 29, а ми в останньому кварталі року зекономили кошти, ніж ми неправильно спрогнозуємо цей курс, він буде більший фактичного.

– Фракція «Батьківщина» не підтримує проект бюджету. Пане Івченко, чому?

Вадим Івченко: Для нас бюджет – це маємо бачити перш за все, де є зростання. Зростання – це платоспроможність населення. Культура – недофінансування. Медицина – взагалі зробили маніпуляцію, коли на первинну медицину на перше півріччя чомусь дали менше, ніж на друге півріччя.

Пенсіонери, які з однаковим стажем виходитимуть до нового року і після нового року, отримуватимуть різну пенсію
Вадим Івченко

Не встигли створити медичну агенцію – дають лише 5 мільярдів, коли створять – вже дають 8. Освіта – ми проголосували освітню реформу, а вони не виконали закон. Соціалка – зменшили у бюджеті норматив із 1,35 до 1. Тобто пенсіонери, які з однаковим стажем виходитимуть до нового року і після нового року, отримуватимуть різну пенсію. Прибрали фактично автоматичну індексацію пенсій. Записали лише 50%.

У 2014 році бюджет Міноборони був 30 мільярдів, але в армії було 140 тисяч людей. Сьогодні забезпеченість Міноборони 70 мільярдів, тобто у 2,5 рази (більше). Але ж чисельність зросла у 2 рази!
Вадим Івченко

Оборона – для нас це в першу чергу Міноборони. У 2014 році бюджет Міноборони був майже 30 мільярдів, але в армії було 140 тисяч людей. Зараз за 3 роки все зросло – інфляція 100%, тарифи, послуги, долар. Сьогодні забезпеченість Міноборони 70 мільярдів, тобто у 2,5 рази (більше). Але ж чисельність зросла у 2 рази! Сьогодні забезпеченість військовослужбовця України обходиться на солдата у 2 рази дешевше, ніж у 2014-у.

Збільшене фінансування на ГПУ, СБУ, на всі правоохоронні органи, які практично працюють в тилу
Вадим Івченко

Вже не кажу, що збільшене фінансування на ГПУ, СБУ, на всі правоохоронні органи, які практично працюють в тилу. Все це відноситься до військового бюджету, але це не є бюджетом Міноборони. Збільшене фінансування на Адміністрацію президента, на Верховну Раду, на держоргани... А дороги – дійсно збільшене фінансування, дороги робляться. І це є певний плюс.

Щоб вивести капітал, треба заплатити 9%, а щоб сплатити податки, зарплати – 18%! Ми показали альтернативу, яку не ухвалив уряд
Вадим Івченко

До дохідної частини ми пропонували і вже два роки б’ємося, щоб був закон про деофшоризацію – можемо отримати майже 83 мільярди. Ми показали, що у Європі, наприклад, у Німеччині, податок на доходи на дивіденди – 16%, у нас минулого року ввели тільки 9%, так і залишилося. А було 5%. Щоб вивести капітал, треба заплатити 9%, а щоб сплатити податки, зарплати – 18%! І додаткові надходження податку на доходи фізосіб, наприклад, ЄСВ при підвищені фонду оплати праці внаслідок збільшення розміру, наприклад, зарплати. Запропонували свою схему, як це може бути впродовж року... Ми показали альтернативу, яку не ухвалив уряд.

Вони («Батьківщина» – ред.) готують кандидата в президенти, який має йти альтернативою Порошенку. Вони за законами жанру не можуть підтримувати проект уряду. Був би він золотим!...
Сергій Рудик

Сергій Рудик: Коли в нашій державі був мільярд гривень на український кінематограф? Це про культуру... Вони («Батьківщина» – ред.) готують кандидата в президенти, який має йти альтернативою Петру Порошенку. Вони за законами жанру не можуть підтримувати проект уряду. Був би він золотим!...

– Швейцарський пенсіонер отримує гроші, на які не проживеш. Але разом з тим його все життя привчають, що сам має відкладати на пенсію. У нас люди отримують пенсію від держави, відкладати їм немає чого. Ось ми «маємо те, що маємо». До речі, цей бюджет не є переконливим, що люди будуть відкладати якісь свої гроші на пенсію з молодих років, як це робить увесь цивілізований світ, відмовляючи собі в молодості, щоб нормально жити у старості.

63% громадян України продовжують сподіватися, що держава має забезпечувати максимальну кількість їхніх ризиків. Які політики, такі й виборці
Сергій Рудик

Сергій Рудик: Днями я чув про соціологію, яка нібито підтверджує, що 63% громадян України продовжують далі сподіватися, що держава має забезпечувати максимальну кількість їхніх ризиків, пов’язаних з життєдіяльністю. Такі, які політики, вибачте, такі й виборці. Ми взаємозалежні люди, ми є віддзеркаленням тієї ситуації, яка є в країні. Так само і бюджет. Це фіксація можливості держави в забезпеченні ключових потреб суспільства на момент Х, виходячи з чинного законодавства.