О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
краткий
полный

Ми любимо тебе, Україно!

Львів може відновити потугу регіонального центру

Володимир Квурт розповів, як Львів може відновити потугу регіонального центру



Розвивати діловий центр Львова варто у районі Підзамче, де є великий територіальний резерв. Це місцевість неподалік від історичного центру, куди інертно тяжіють потоки людей.

Таку ідею озвучили співзасновника ГО «Великий Львів» Володимир Квурт та архітектор, завідувач відділення Інституту Господарювання та просторового розвитку Університету м. Лодзь Микола Габрель у програмі «Великий Львів».

За словами Габреля, зараз Львів втрачає потугу регіонального центру. Так, за минулий рік у Івано-Франківську питома вага інвестицій на одного мешканця становила 2000 тисячі доларів, тоді як у Львові – лише 500 доларів. 

«Це просто разюча різниця», – підкреслив Габрель.



У свою чергу Володимир Квурт зазначив: Львів повинен запропонувати інвесторам цікаві для них варіанти та стимулювати відомі компанії відкривати у місті свої штаб-квартири.

«Що таке лідер? Це коли у місті з’являються торгові представництва відомих світових компаній, які розкидані по всій Західній Україні, але штаб-квартира розміщена у Львові. Ми їм маємо запропонувати щось таке, щоб вони сказали «Вау». Далі – ми повинні говорити із консульствами та представництвами щодо відкриття посольських відділень у Львові», – вважає Квурт.

Адже, на його думку, таким чином, Львів зможе «нав’язувати» свої контакти. Однак, для цього потрібно запропонувати територію, де б усе це могло розміщуватись.

 Водночас Габрель додав: в центральній частині Львова бракує потужностей, тож потрібно знайти територію, де б можна було б концентрувати функції нового часу.

«Розвивати діловий центр варто у районі Підзамче. Це територія зараз фактично занедбана, але це не периферія. Це близько до центру. Там є великий територіальний резерв», – розповів Габрель.

Експерт переконаний: за рахунок цього можна вирішувати і транспортні проблеми міста.

Він зазначив: люди тяжіють до центральної частини міста, тому адміністративно-ділове середовище варто створювати саме неподалік.

Як повідомлялось раніше, Володимир Квурт наголошував, що Львову потрібно впровадити стратегічне бачення розвитку і створення міської агломерації.

  Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2019/05/09/kvurt_rozpoviv_yak_lviv_mozhe_
vidnovyty_potugu_regionalnogo_tsentru_1568475

Комент БГ: Сука Садовий довів Львів до занепаду і вже Івано-Франківськ його випереджає.

Володимир Зеленський не мій Президент України

Володимир Зеленський не мій Президент України



Одразу скажу наступне: я абсолютно не вважаю нового Президента України Володимира Зеленського своїм кревним ворогом, або щось подібне. Ні, ні і ні! Це законно обраний президент і я його таким визнаю, як і буду підтримувати всі ті його дії, які вважатиму позитивними. Але за всіма позиціями відповідності людини до посади я Володимира Зеленського таким не визнаю. Для мене він гарний актор і талановитий театральний блазень, дуже фаховий шоумен та менеджер розважальних медійних проектів і корпоративів, але як політик  він є достоту порожнє місце і тільки так. Для мене. Повторюсь, що, можливо, Володимир Зеленський  і зможе непогано скерувати країною на посаді Президента України – все можливо. Але все одно це є не мій президент і крапка. Я не збираюся слідкувати за його діяльністю і всім іншим, а просто буду чекати наступні вибори за 5-ть років, або і раніше.
Також я наперед декларую, що буду підтримувати політичну силу на чолі з Петром Порошенком за умови, що там відбудеться значне оновлення і кадрове, і ідейне. Тому що якщо там і далі будуть в провідних лідерах такі дегенерати, як Андрій Рева, то я пошукаю когось іншого. Радий, що Володимира Гройсмана вже там не буде, а наявність Андрія Парубія навпаки сприятиме моїй прихильності. Тобто життя покаже і докаже, що чого варте. Єдине, що хочу визнати, що я з позитивом ставлюся до ситуації, яка виникла, і хочу пояснити чому.
По-перше і найголовніше: програш Петра Порошенка дозволить йому дуже критично переглянути свою діяльність та всіх людей з його команди. Річ у тому, що якби Петро Порошенко виграв ці вибори, то він би вважав, що все робиться ним і його політсилою правильно, а так не є. Помилок зроблено чимало і одна з найголовніших – провальна соціально політика. Думаю, що Петро Порошенко був би здивований, якби дізнався, що його назвали сталіністом. Справді, він не подавляв демократії і її головного принципу свободи слова, як і не чіплявся за владу всіма засобами, а провів чесні демократичні вибори. Але він таки сталініст, тому що головним пріоритетом  вважав державу, а про людей, що в ній живуть, просто забув. - Ой, якось вони виживуть! Я їм державу роблю! І зробив. Що правда – то правда. Але люди в переважній більшості жили ці 5-ть років його правління дуже і дуже проблемно, що і показало голосування на виборах.
Хочу з цього приводу заявити наступне: я не погоджуюсь з твердженням, що телевізор є «зомбоящиком» або Інтернет. Справжнім «зомбоящиком» насправді є холодильник. Якщо поглянути на країни поряд з колишнього СРСР, то і в РФ, і в Білорусії постійно зростав рівень життя, причому не у невеличкої купки людей при владі, як є переважно у нас, а в масовому порядку: у простих людей. Саме звідси така величезна підтримка у Путіна та Лукашенка і саме тому опозиція там не має потужної підтримки, бо немає значної соціальної бази як такої. Чисто жменька інтелектуалів, для яких зміст холодильника не є пріоритетом в житті.
Також варто зауважити, що люди проголосували не просто проти Порошенка, а проти всього українського політикуму сукупно. Всього і всіх! Людям осточортіли ті політичні маніпулювання і постійні таємні «договорняки», як і безкінечні обіцянки, що всі політики дбають тільки про простих людей-посполитих, але насправді нічого такого не відбувається. Тому голосуючи за Зеленського люди показали всьому існуючому українському політикуму червону картку: «йдіть геть!»
І ще я категорично не згоден, що Порошенко зазнав провальної поразки. Перепрошую, але він вийшов у другий тур, отже це вже не є «провальна поразка». Все пізнається в порівнянні, отож наведу для прикладу результати виборів 2010 р. Дотепер згадую, як на всю Україну окремою кольоровою цяткою на карті виборів у ЦВКа сяяв Львів, де у всіх чотирьох виборчих округах переміг Віктор Ющенко, а більше ніде – ніде по-Україні! Він тоді набрав 5.45 % голосів і це був далеко ще не найгірший результат, бо комуніст Петро Симоненко набрав усього 3.54%, а Олександр Мороз взагалі 0.38 %! Олег Тягнибок – 1.43 %, Анатолій Гриценко – 1.20 %, Юрій Костенко – 0.22 % - ось це провали! А коли в Порошенка майже 25 % голосів у другому турі – це не провал, а просто програш і не більше того. Тішуся, що цього разу вже ціла Львівська область сяяла окремо від суцільно позеленілої України, де навіть Тернопільщина піддалася і впала у то зелене болото на противагу першому туру, а наша Львівщина – вистояла. Саме тому ми гордо можемо називатися П’ємонтом України, бо для нас держава вища за шлунок і ми це довели.
Зауважу,  що тоді Ющенко навіть не вийшов до другого туру і його випередили 4-ри учасника виборів з 18-ти: Арсеній Яценюк – 6.96 %,  Сергій Тігібко – 13.05 %, Юлія Тимошенко – 25.0 % і Віктор Янукович – 35.32 %, який і виграв ті вибори Президента України у 2010 році. 



Вибори Президента України у 2019-му році виграв Володимир Зеленський з 44 кандидатів на цю посаду, отже демократія перемогла і переміна влади відбувається мирним шляхом без якогось соціального напруження та несподіваних конфліктів. Поки що в Україні все спокійно, а що буде далі – ніхто не знає. Можливо все! І це насторожує. Якщо пан Зеленський і його команда насправді почнуть впроваджувати політику лібералізму в Україні, як вони задекларували під час виборів, то честь їм і хвала! Але якщо вони почнуть набирати собі владного авторитету через запровадження масових репресій типу як «посилена боротьба з корупцією», то багатьом буде непереливки. Ох багатьом! Зокрема і тим, що голосували за Зеленського, але самі беруть хабарі чи займаються іншими незаконними махінаціями. Я таких шкодувати не буду – нехай отримують заслужене: тюрма і довготривалий вирок саме то, що потрібно, аби відучити обирати будь-кого на найвищу посаду в державі. Як і всілякі інші соціальні нестатки всіх вимучать, а тоді і виучать. Амінь.

Богдан Гордасевич
6 травня 2019 р.
Львів-Рясне



Філософ Євген Бистрицький про Порошенка


Філософ Євген Бистрицький про Порошенка 

і тих, хто мститься йому за власну поразку



В соцмережах з’явилось забагато примітивних злостивців Петра. Це не лише типові заздрісні душі, у всіх розділах історії щасливі топтати повергнутого володаря. Зміна у президентській гілці влади створила підставу ресентименту для політичних експертів від інших політиків, які програли вибори. Підставу для публічного нищення, немовби легалізовану перемогою третього. Жадно очікувану умову помсти Петру, немовби винному в виборчому неуспіху їхніх фінансових вождів. Словесної помсти, яка, напевно вважають, виправдовує їх самих, неуспішних радників, що програли.

Ось вони. Перераховують всі гріхи його політичного режиму, приписують їх саме йому одному, мріють про невідворотну неминучу помсту аж до кримінального покарання.

Вони зовсім не визнають дійсних післямайданних досягнень України за доби Петра, які відомі всім – армію, мову, віру, реформи, що закривають доступ для чужих скреп та відкривають Європу і на практиці останніх виборів для всього світу свідчать про досягнутий рівень демократії.

Як правило, такі підло злі російськомовні. Вони нормально післярадянські післяросійські космополітани. Саме тому вони не бачать, або просто невинно не мають органу бачення зробити це, – бачити політичну реальність, підтверджену демократичними виборами нового Президента з багатьох претендентів.

Євген Бистрицький, вчений-філософ
Євген Бистрицький, вчений-філософ

Вони позбавлені головного – відчуття і розуміння потенційної політичної сили Петра, як на сьогодні найреальнішого лідера для партійного об’єднання національних сил та інших – з претендентів та супротивників у виборчих перегонах – на демократичній платформі.

Наразі Петро є першим серед лідерів національних демократичних сил, тобто першим серед політичного представництва інтересу національно-культурної, історичної, ідентичності України. Тому, до речі, як приналежний до таких сил мер Львова, здається, вчиняє послідовно, незважаючи на можливі персональні претензії до першого серед рівних.

І не послідовно діють ті національно орієнтовані демократи, чия персональна образа на нечемні, інколи брехливі та маніпулятивні, звинувачення з боку виборчої команди Петра, заслали їм очі, щоб побачити надособистий український інтерес. Замість думати про наступне демократичне партійне будівництво та про об’єднання віковічно розрізнених національно-культурних сил. Замість, нарешті, створення солідарної, нормальної, демократичної опозиції новій владі в новому парламенті, якою б чудовою вона не була. Замість такого творення чесного і розумного політичного опонента, необхідного, як повітря, для країни, вони, фактично, грають у просту чужу гру разом з його злісними ворогами. Які легко стануть знищувати і їх самих у звичний спосіб медіа маніпуляцій та наклепу.

Камінь для будівництва – це незалежна Україна

Втім, Петру треба допомогти зробити це «замість». Допомогти не пустим перегавкуванням на шоу та в соцмережах. І зовсім не фантомними спогадами охоронців від критики. Та, зазвичай, не сутяжництвом з відшукування порушених традицій і норм новим Гарантом та його командою, які ще не заступили на чергування по системі та армійській казармі.

Те, про що йдеться – демократична політика, що має національну орієнтацію, сама підказує шляхи допомоги. Це настійлива вимога партійному будівництві наново, безпосередня участь в ньому – перебудови на відкритих всім, демократичних, началах та публічно заявлених принципах. Щоб позбутись критичних наслідків політичного трайбалізму, корупції та комунікативної відірваності від громадян. Щоб прийшли кращі представники громадянського суспільства, яких «почуто».

Пафос такого бачення вимагає згадки про те, що вже давно сказано. Що насправді наріжний камінь – це не Петро. Справжній камінь для будівництва – це незалежна Україна. І якщо від цього каменя Петро буде здатний підтвердити наново своє політичне ім’я, то це лише на благо цілому суспільству.

Я не хочу ставити питання: Чи буде? Для справді європейської України та її патріотів на зараз немає іншого виходу.

Євген Бистрицький – вчений-філософ, доктор філософських наук

Джерело – фейсбучна сторінка

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image
    Євген Бистрицький

    Український вчений-філософ, доктор філософських наук. Із 1991 року завідувач відділу філософії культури, етики і естетики Інституту філософії НАН України. 1998-2017 роки – виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» Джорджа Сороса.

19 травня – День пам'яті жертв політичних репресій

19 травня – День пам'яті жертв політичних репресій, це вкрай невдала дата для інавгурації – В'ятрович
04 Травень 2019, 22:24
Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В'ятрович
Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В'ятрович

19 травня – вкрай невдала дата для проведення інавгурації президента, заявляє голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В'ятрович.

Він нагадує, що в Україні третя неділя травня – цього року це 19 травня – є щорічним Днем пам'яті жертв політичних репресій.

«Звучать пропозиції щодо проведення інавгурації президента 19 травня. 
Дата вкрай навдала – це День пам'яті жертв політичних репресій, визначений указом президента в 2007 році. Тобто це траурний день, в який проводяться жалобні заходи по всій Україні, обмежено розважальні заходи та розважальне мовлення на ТБ. Комік Володимир Зеленський дозволяв собі жарти над Голодомором, президент Володимир Зеленський не має права на глум над пам’яттю про мільйони жертв репресій».

Про недоречність призначення інавгурації на 19 травня пише і Володимир Ар'єв, голова делегації України в Парламентській асамблеї Ради Європи, народний депутат (БПП): «19 травня традиційно є Днем пам'яті жертв політичних репресій. Робити в цей день інаугураційні урочистості та святкування, як мінімум, недоречно».

Правильний діагноз

Правильний діагноз

Поставити правильний діагноз хворому - одна з найважливіших речей не тільки для лікаря, а насамперед для самого хворого. Адже, поставивши неправильний діагноз, це значить не тільки згаяти час на лікування, але й внаслідок хибного лікування - лише зашкодити хворому.

Наприклад, коли у хворого температура, це не обов'язково значить грип, це може бути також малярія, і гарячий чай з лимоном хворому точно не допоможуть, але й зашкодять.

Це було замість вступу. Ідея я думаю зрозуміла. Повертаємося до суті. Не скажу, що результати президентських виборів 2019 мене дуже здивували, Україна відносно молода країна і населення, що населяє цю територію має ще навчитися достатньо базових і фундаментальних речей, які наші східні і західні сусіди знають як 2+2=4.

Мене дивує лише нерозуміння феномена Зеленського нашою українською елітою і проукраїнськими громадянами. Я ще можу зрозуміти реакцію західних ЗМІ, які намагаються пояснити це світовим трендом і неухильним зростанням популізму в політиці. Наводять приклад Трампа, Італії, Греції, Брексіт і т.д. Ці західні ЗМІ відкрили для себе Україну лише в 2014 році, тому вимагати від них чогось було б дуже оптимістично.

Але як можуть порівнювати Зеленського і Трампа самі українці? Порівнювати голос за Зеленського і голос за італійських популістів це явне нерозуміння самої суті проблеми нашого соціуму.

Популісти будь-якої країни завжди намагаються показати своїм виборцям, що вони є найкращими. Створюється такий собі культ виборця, культ простої людини, але в той же час сильної і важливої. Гітлер в 1930-х роках казав німцям, що вони є великою арійською нацією, надлюдьми, що мають керувати іншими націями. Ленін казав що все тримається на простому пролетарському трудязі, який є фундаментом всього світу. Італійські попілусти говорили про великий італійський народ, який є достойний набагато кращого фінансового статусу. Трамп обіцяв зробити великою батьківщину кожного виборця, а значить і возвеличити самого виборця (Make America Great Again) і т.д. Цей поклик до почуття гідності і самоповаги, намагання возвеличити кожного виборця, дати відчуття потрібності і цінності свому виборцю є основою будь-якої популістичної кампанії.

Чи можна було б уявити, щоб який-небудь італійський політик-популіст з Партії 5 Зірок, висміював жертв Мусоліні чи померлих італійських солдат, а потім отримав 73% на виборах як "нове обличчя в політиці"? Чи можна собі уявити, щоб кандидат на президента Ізраїлю сміявся над Голокостом і представляв ізраїльську армію як баранів, а потім його підтримали 73% євреїв як антикорупціонера і рятівника країни? А скільки б отримав відсотків на виборах Трамп якби назвав США країною-проституткою, що приймає зі всіх сторін?

Очевидно, що політична кар"єра цих "популістів" була б закінчена. Це є дуже важливий факт. Але чому там де західний політик закінчує свою кар"єру, в Україні політик має 73% підтримку? Очевидно, що справа не в популізмі.

Людина, що голосує за політичного діяча який розповідає про велику націю - насправді погоджується зі своїм правом бути частиною великої нації.

Людина, що голосує за політичного діяча який розповідає про великі зарплати - насправді погоджується зі своїм правом мати велику зарплату.

Людина, що голосує за політичного діяча який розповідає про зниженням тарифів - насправді погоджується мати низькі тарифи.

Людина, що голосує за політичного діяча який розповідає про Батьківщину-проститутку - насправді погоджується з тим, що його Батьківщина - проститутка.

Кожна людина, що голосує за політика який називає своїх виборців хохлами - свідомо чи підсвідомо з цим погоджується.

Так само цей виборець свідомо чи підсвідомо погоджується, що його Батьківщина - проститутка, армія - барани, національне гасло - підходить для вживання в туалетах, а над жертвами Голодомору можна сміятися.

Але чому ж ці 73% голосували за людину, що ображала їх Батьківщину і їх самих. Насправді, 73% голосували за обіцянки боротьби з корупцією, за обіцянку "кінця епохи бідності", за обіцянку зниження тарифів, за обіцянку проведення реформ і закінчення війни. Тобто, ці 73% погоджувалися бути хохлами, аби б їм тільки знизили тарифи. Вони погодилися б в жити в країні-проститутці, аби без корупції. Вони б дозволяли називати свою релігію "термосом" і висміювати їх національні символи, аби тільки підвищили зарплати і пенсії.

Це є дуже важливий факт, який і відрізняє українців (чи правильно б було сказати хохлів?), від вже сформованних націй. Ні поляки, ні італійці, ні греки, ні американці ніколи б в житті не погодилися з тим, що їх Батьківщина - проститутка, а вони самі "хахли" в обмін на зниження комуналки. Вони б ніколи не наплювали на свою культуру і пам"ять про своїх предків в обмін на дешевшу цибулю чи помідори.

Кожному з цих 73% насправді немає різниці чи його Батьківщина називається Україна, чи "Малоросія", чи "Російська Імперія", да хоч "Квартал95", "какая вобще разніца?" аби були низькі ціни на газ.

Мова? Віра? "Какая разніца на каком язіке". "Томас на хлеб не намажеш" - аби цибуля в магазині була дешевша.

Основні цінності нації і держави для 73% не мають жодного значення. Навіть не так. Якесь значення вони мають звичайно, але явно не є в приорітеті. В приорітеті – власний шлунок. Але не слід плутати це з простим обивателем, людиною, що живе лише своїми інтересами. Будь-який обиватель-американець, чи обиватель-італієць любить свою Батьківщину і ніколи б не проголосував за когось, хто його Батьківщину ображав чи висміював.

Кожний з голосувавших за Зеленського страждає на важку хворобу недержавності. Для цих 73% цінності держави - це такий собі баласт, який можна викинути під час шторму за борт. Це така собі диковинна річ, привезена з-за океану, а що робити з нею невідомо – на хліб же не намастиш і не з”їси. Навіщо нам ця держава, якщо в ній малі пенсії? Кому потрібна українська культура і мова, якщо в нас корупція велика? Для чого ця незалежність, якщо її на хліб не намастиш? Може краще продати цю незалежність? Погодитися з тим, що ця держава – проститутка, посміятися над мільйонами заморених голодом, назвати себе хохлом в обмін на боротьбу з корупцією, гарні дороги і низькі тарифи? І там де вже сформована нація з самоповагою і почуттям гідності з відразою віднеслася б до цієї «пропозиції», наш простак опустив очі і погодився, що він хохол і його Батьківщина – проститутка, в обмін на обіцянку боротьби з корупцією. Можете сміятися з Голодоморів, з майданів, показувати мене як рагуля-хохла, але знизьте тарифи і ціни в магазинах!

Замість висновків:

Кожна людина, що проголосувала за Зеленського свідомо чи підсвідомо погодилася бути хохлом і жити в країні-проститутці в обмін на зниження комуналки і цін в магазинах. Кожна людина з цих 73% перетнула дуже важливу психологічну границю і свідомо чи підсвідомо відмовилася від державних цінностей.

Як показує історія, нації що роблять такий вибір ніхто не поважає і з їх правами ніхто не рахується. Такі «держави» з часом втрачають свою державність і незалежність, а потім і сам хліб, на який цю незалежність так і не змогли намазати.

Коли Зеленський не зможе понизити тарифи і ціни в магазинах, тобто не зможе дати того, що люди хотіли отримати в обмін на державні цінності, кожний виборець Зеленського стане перед новим вибором – або піти ще далі і відмовитися від доцільності існування вже самої держави Україна в обмін на нові обіцянки (Кримський і Донбаський сценарій в 2014), або повернутися на крок назад – до тимчасового визнання державних цінностей.

Рано чи пізно, але в Україні виникне новий конфлікт про доцільність існування вже самої держави в якій є високі тарифи і ціни в магазинах. Частина людей, розчарувавшись в українській політиці і в самій Україні буде намагатися знайти нову державу на заміну тієї, яку не змогли намазати на хліб.

фанатам кунілінгуса шоколадних яєчок!!!

  • 03.05.19, 18:41
Yaroslav Balanovskyi та Тіма Колісник поширили допис.
Світлина від Ігора Громова.
Ігор Громов

Справжня роль Порошенка на посту Головнокомандуючого, коротко і по суті:

- 17 червня 2014 року, через 10 днів після своєї інавгурації він відвів війська з абсолютно порожнього Луганська і області, оголосивши "перемир'я". Так ним було створено ЛНР.

- 05 липня 2014 року він пропустив колону російських військ Гіркина в Донецьк, 5 годин забороняючи її обстрілювати артою, і 17 годин - бомбити авіацією. Так ним було створено ДНР.

- 24 серпня 2014 року ним була завершена здача залізничного транспортного вузла Іловайск, що забезпечило стабільність ЛНР. Це він відмітив парадом, куди зігнав техніку, яка могла захистити останніх бійців, що виходили з котла в зеленому коридорі, про який він домовився, коли їх впритул розстрілювали російські війська, поки він морочив голови на параді. Упродовж 7–31 серпня 2014 року загинуло 368 чоловік, тіла 18 чоловік не були взагалі знайдені.

- 18 лютого 2015 року ним була завершена здача залізничного транспортного вузла Дебальцево, що дозволило влаштувати пряму залізничну колію з Луганська в Донецьк, і що забезпечило стабільність ДНР. В період з 24 січня по 18 лютого 2015 року: 159 загиблих, 118 полонених, 36 зниклих безвісти.

За чіткий аналіз дякую Sergiy Chebozekov.

Американські десантники прибули в Україну

Американські десантники прибули в Україну тренувати українських військових (ФОТО)
  •  
  • 02/05/2019ДАТА ПУБЛІКАЦІЇ

Понад 130 американських десантників прибули в Україну для підготовки українських воїнів. Впродовж наступних 9 місяців підготовку українських військових за стандартами НАТО здійснюватимуть воїни десантно-штурмової дивізії армії США, які прибули на заміну американським гвардійцям.

Сьогодні в Міжнародному центрі миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного відбулась церемонія передачі повноважень між двома підрозділами американської складової місії JMTG-U.

Зокрема на заміну військовослужбовцям 278-го бронекавалерійського полку Національної гвардії США зі штату Теннессі, які перебували на Львівщині з літа 2018 року, до України прибули понад 130 військових 2-ї бригадної тактичної групи "Страйк" 101-ї повітрянодесантної (десантно-штурмової) дивізії армії США. Термін ротації на території України для американських військових становитиме 9 місяців.

У Міноборони зазначили, що американські гвардійці зі штату Теннессі добре справилися із завданнями щодо підготовки українських підрозділів в рамках "Об’єднаної багатонаціональної групи з підготовки — Україна" (JMTG-U) і отримали відзнаки Міноборони України. Представники армії США продовжуватимуть допомагати у тренуванні підрозділів Збройних Сил України за стандартами підготовки армій держав НАТО.

Також в Міноборони нагадали, що діяльність місії започатковано у 2015 році. Метою є сприяння внутрішньому оборонному потенціалу України та тренуванню ротаційних підрозділів в Україні.

Крім того, американські військовослужбовці продовжуватимуть навчання українських військових інструкторів, які у найближчому майбутньому мають повністю опанувати функції навчання особового складу на рівні батальйону.

Чому ми програли Майдан? ч. 3

Зрештою, другим з-посеред її позитивних наслідків було названо "підвищення рівня національної свідомості (згуртованості та патріотизму)".

Проте серед її передумов сюжети, пов’язані з розвитком української політичної нації: "конфлікт між різними регіонами України", "нищення національної самобутності" та "незавершеність процесів попередніх революцій", – посіли лише 5-е, 9-е та 10-е місця.

Відповідно лише шостою з версій суті подій Революції виявилася "боротьба між Сходом і Заходом країни".

А як провідні ідеї Музею Майдану так само далекі 7-у, 9-у та 10-у позиції посіли "погляд на події з різних боків барикад", "примирення і консолідація української нації" та "Майдан як національна революція".

Отже, і економічні, і зовнішньополітичні, і національні мотиви, на думку українців, відігравали лише другорядну роль у подіях Революції Гідності.

Як не дивно це звучить для тверезих аналітиків, однак, у сприйнятті Майдану домінують мотиви етичного характеру, пов’язані з проблемами створення справедливого суспільства, визначенням долі та місця в ньому пересічної людини, стосунками між владою і людьми та людей між собою.

Так, 1-ю, 3-ю, 4-ю та 6-ю з передумов Революції опитані вважають "спробу узурпації влади командою В. Януковича", "посилення корупції", "посилення влади олігархів" та "системне порушення громадянських прав і свобод".

 

Першою та третьою причинами виходу людей на Майдан було названо "побиття студентів напередодні" та "бажання усунути В. Януковича і його команду", а найпершою версією суті подій Революції опитані визначили "усвідомлену боротьбу за захист прав".

Відповідно, 1-а, 2-а, 3-а, 6-а і 8-а з бажаних центральних ідей Музею Майдану – це "важливість демократії і прав людини", "героїзм майданівців, зокрема Небесної Сотні", "сила громадянського суспільства", "персональний вибір і соціальна відповідальність" та "важливість набутого досвіду і соціальних практик".

Однак, серед позитивних наслідків Революції з цими мотивами пов’язаний лише один, четвертий – "втеча В. Януковича та розпад його "команди"", відтак Майдан вирішив лише одну, найпростішу з проблем, що зумовили Революцію.

Натомість він приніс і великі негаразди у цьому плані, адже п’ятим негативним наслідком визначено "велику кількість вбитих українців на війні".

Щоб собі не гадали політики та аналітики, Революція Гідності, як й усі попередні Майдани, була рухом за встановлення справедливості у суспільних відносинах та захист базових прав людини – права на життя та гідне існування.

Адже найперший Майдан – Революція на граніті – був виступом проти Радянського Союзу – самого уособлення узурпації влади, офіційної брехні та підміни цінностей.

Другий – акція "Україна без Кучми!" – став відповіддю на безкарне вбивство відомого журналіста, третій – Помаранчеву Революцію – спровокувала спроба фальшувати результати президентських виборів.

Нарешті, на останній Майдан люди вийшли після того, як їх спочатку надурили з підписанням Асоціації з Євросоюзом, а потім брутально відгамселили.

На жаль, наслідком Революції Гідності, так само як і попередніх Майданів, встановлення справедливості не стало.

За такого порядку денного утримання гривні та відновлення армії, очищення банківської системи та отримання безвізу, створення Помісної Церкви та декомунізація, – усе це та безліч інших справжніх досягнень "колективного Порошенка" не мали в очах більшості українців аніякої ваги.

Адже годі пропонувати реформи людям, які прагнуть самої справедливості.

Встановлення справедливості, насамперед, очікують люди й від Володимира Зеленського.

Це переконливо доводять результати опитування, проведеного КМІС напередодні другого туру виборів.

Ось перелік десяти позицій, які набрали понад 5% відповідей на питання про невідкладні кроки, які має зробити наступний Президент у свої перші 100 днів:

–      знизити тарифи на комунальні послуги;

–      подати до парламенту законопроекти про зняття недоторканості з депутатів, суддів, Президента;

–      розпочати або пришвидшити розслідування найбільш резонансних корупційних злочинів;

–      розпочати переговори з Росією;

–      знизити зарплату топ-чиновникам;

–      розпочати переговори з ЄС та США щодо Донбасу і Криму;

–      пришвидшити розслідування злочинів проти Майдану;

–      ініціювати зміну системи парламентських виборів – скасування мажоритарних виборів і перехід до пропорційної системи з відкритими списками;

–      виставити на продаж приміщення, автівки та інші активи Державного управління справами, яке займається забезпеченням Президента;

–      ініціювати перезапуск антикорупційних органів (НАБУ, САП).

Усе це лише про справедливість і людське життя.

 

Адже і комунальні тарифи люди розглядають, насамперед, як "несправедливі", і відкриті списки ввижаються запобіжником від потрапляння до Ради недоброчесних політиків, і переговори з Росією та західними союзниками потрібні для того, щоб на Сході припинили гинути "наші діти, брати та чоловіки".

Таке беззастережне прагнення до справедливості здається наївним у наш раціональний час.

Але свята Тора вчить нас, що всі народи світу мають дотримуватися лише семи заповідей, три з яких стосуються суспільного ладу: не вбивати, не грабувати та встановити справедливий суд.

І душа кожної людини підсвідомо несе в собі це знання, отримане безпосередньо від її вищого джерела.

Однак, аби створити таке суспільство, треба, насамперед, виконувати найпершу заповідь – вірити в єдиного Бога.

Не просто носити хреста, кіпи чи хіджаба, ходити до церкви, синагоги чи мечеті, палко молитися, суворо постувати та справляти численні свята. А повсякчасно пам’ятати про Того, Хто створив цей світ, встановив йому закони та доручив нам його доглядати і виправляти. Не лише президентам – кожному.

Чому ми програли Майдан? ч. 2

Ця цифра, практично, збігається з відсотком тих, хто, попри все, досі підтримує Революцію Гідності.

Навряд чи хтось вважає, що участь у виборах двох останніх лідерів Майдану змінило би ситуацію.

Рейтинг Яценюка знаходиться поза зоною видимості, а Кличка на виборах мера сьогодні готові підтримати лише 18% киян.

Але і в опонентів ситуація не краща. Згаданих під час опитування двох лідерів Антимайдану – Віктора Януковича і Миколу Азарова – на виборах умовно репрезентували Юрій Бойко та Олександр Вілкул, які спільно отримали в першому турі 16%.

Решту майже 48% зібрали ті, кого можна назвати "обличчями Не Майдану" – Володимир Зеленський, Анатолій Гриценко, Ігор Смешко та інші знані, малознані та зовсім не знані діячі, які грали на цих виборах політичну масовку.

Отже, не випадає розглядати виграш Зеленського як перемогу реакції. Антимайдан програв так само, як і Майдан. Перемогу святкував Не Майдан. Але чого він хоче?

У лютому цього року Центр Разумкова провів опитування, під час якого намагався з’ясувати, як ставиться населення, зокрема прихильники провідних на той час кандидатів в Президенти, до 15 нагальних питань розвитку України. Виявилося, що ставлення це досить амбівалентне.

Так, жодна з запропонованих альтернатив не набрала більше 50% прихильників по семи проблемах:

- обмеження повноважень Президента,

- ринок і конкуренція або державне регулювання;

- залучення іноземних виробників та інвесторів або протекціонізм;

- індивідуальні пенсії або солідарна пенсійна система;

- приватизація або державне господарство;

- реформа освіти;

- співпраця з МФВ.

Ще по шести питаннях частка прихильників однієї з альтернатив ледь перевищує 50%:

- мир на українських, а не російських умовах;

- інтеграція до ЄС та НАТО;

- підтримка української мови;

- жорстка політика стосовно Росії;

- скасування медичної реформи;

- заборона продажу землі.

І лише два питання набрали абсолютну більшість голосів: 65% опитаних виступають за децентралізацію та понад 70% вимагають знизити комунальні тарифи.

 

Цікаво відзначити, що прихильники лише двох кандидатів мали яскраво виражені політичні переконання.

Так, Порошенка підтримували "реформатори", які прагнули продовження чинної політики, а Бойка – "реакціонери", які прагнули повернути все так, як було навіть не за Януковича, а за "дорогого Леоніда Ілліча".

Натомість показники прихильників Зеленського були практично тотожні середнім показникам серед усіх опитаних. Тобто виборцем Зеленського відпочатку був "пересічний українець" без вираженого політичного обличчя.

Найпростіше назвати прихильників Зеленського "інфантильними дебілами", які самі не знають чого прагнуть і очікують від свого обранця дива на будь-який смак.

Але демократія, за всіх вад, має щонайменше одну чесноту – вимагає поваги до "маленької людини", яка здатна в одну мить скинути з владного Олімпу будь-якого зарозумілого представника "еліти".

Тому краще все ж таки з’ясувати, чого насправді хоче "маленький українець". І в цьому нам знов-таки стануть у нагоді камертони Майдану.

Згадане опитування "Соціоінформу" містило низку запитань, порівняння відповідей на які дає змогу отримати чітке уявлення про очікування українців від Майдану та, відповідно, про причини сьогоднішнього розчарування.

Це питання про:

–    передумови Революції Гідності,

–    причини виходу людей на Майдан,

–    суть подій Революції Гідності,

–    5 основних позитивних та

–    5 основних негативних наслідків Революції,

–    а також про бажану центральну ідею Музею Майдану (відзначимо, що, попри все розчарування, дві третини опитаних вважають потрібним створення такого музею).

Людям, які вчилися за часів марксизму-ленінізму й до сьогодні чують звідусіль мантри про економічний занепад, першими на думку спадають, звісно, економічні мотиви будь-яких подій.

Дійсно, за результатами опитування другою з передумов Революції було названо "погіршення економічної ситуації".

Проте, ця тема не знаходить подальшого розвитку ані у розумінні суті подій Майдану, ані у баченні центральної ідеї Музею.

 

Єдине, де про неї знову згадується, це при визначенні негативних наслідків Революції, третім з яких названо "економічну кризу та безвладдя".

Насправді, ми маємо справу з класичною "відповіддю з телевізора", адже економічного погіршення не було перед Революцією, так само як не сталося кризи після неї.

Досліджуючи події, які від самого початку отримали назву Євромайдану, природно очікуєш домінування у них зовнішньополітичних мотивів, насамперед, європейського фактору.

Адже, другою з причин виходу людей на Майдан опитані обрали "відмову підписати асоціацію з ЄС".

Так само першим і третім з-посеред позитивних наслідків Революції було названо "підписання Асоціації з ЄС" та "набуття чинності безвізового режиму та біопаспортів".

Однак, як центральна ідея Музею Майдану "боротьба за європейський вибір" посіла лише п’яте місце.

Ба більше, четвертим варіантом суті подій Революції опитані назвали "переворот за підтримки Заходу", а восьмим фактором серед її передумов визначили "спробу країн Заходу посилити контроль над Україною".

 

Не дає задовільного пояснення і спроба звернутися до протилежного зовнішньополітичного фактора – російського.

Так, другою версією суті подій Революції було обрано "боротьбу за незалежність України".

Але при цьому серед її передумов "проросійська політика влади" посіла лише сьому позицію, а "визволення України з-під впливу Росії та боротьба за незалежність" було визначено лише останнім, п’ятим серед основних позитивних наслідків Революції.

Натомість, першим, другим та четвертим серед наслідків негативних було названо "війну з РФ", "АТО" та "втрату територій (окупація АРК та Донбасу)".

Не випадково, за такої контраверсійної оцінки російського вектору подій останніх років, ідея "Геть від Москви!" як провідна для Музею Майдану отримала схвалення лише 3% опитаних і посіла 11-у позицію.

Передостанньою версією є національні мотиви Революції.