О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
краткий
полный

Ми любимо тебе, Україно!

Президент України Петро Порошенко підписав Закон про мову

Президент України Петро Порошенко підписав Закон України "Про забезпечення функціонування української мови як державної"Президент підписав закон про мову

КИЇВ. 15 травня. УНН. Президент України Петро Порошенко підписав Закон України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", передає кореспондент УНН.

"Сьогодні підписанням закону про функціонування української мови як державної ми вчиняємо один із найголовніших актів для збереження української державності", - наголосив Президент.

Він зауважив, що закон жодним чином не обмежує прав нацменшин.

"У цей день як Президент України Петро Порошенко маю високу честь і унікальну можливість підписати Закон України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", - заявив він.

Нагадаємо, у вівторок голова Верховної Ради України Андрій Парубій підписав закон про забезпечення функціонування української мови як державної під час засідання парламенту.

У той же день, 14 травня, закон про забезпечення функціонування української мови як державної передали на підпис чинному Президенту України Петру Порошенко.

Джерело: УНН

А великий бізнес - це олігархи

Міжнародні експерти розкрили секрет успіху розвинених країн світу

Міжнародні експерти розкрили секрет успіху розвинених країн світу

КИЇВ. 14 травня. УНН. Експерти міжнародної консалтингової компанії The McKinsey Global Institute розкрили секрет успіху розвинених країн світу, передає УНН з посиланням на звіт компанії.

Темп зростання економіки країни задає, серед іншого, великий бізнес, вважають в The McKinsey Global Institute.

"Багато країн з переважаючими темпами розвитку ВВП визнали важливість конкурентоспроможних компаній приватного сектора і створення сприятливих умов, в яких вони могли б інвестувати і конкурувати, навіть якщо вони створювали стимули для підвищення продуктивності", - говорить звіт.

Сьогодні помітно швидше ростуть ті сектори економіки, де великі компанії займають велику частку. Держава, в свою чергу, йде назустріч великим компаніям, надаючи останнім доступ до дешевих кредитів, пільговим курсом обміну, низькими ставками оподаткування.

Зі свого боку, великий бізнес сприяє зростанню ринків, що розвиваються, вкладаючи в експортно-орієнтовані галузі, в наукоємні галузі, пишуть аналітики. Більш того, великий бізнес, в середньому, виплачує своїм співробітникам вищі заробітні плати. Це дозволяє нарощувати внутрішні споживання і заощадження для інвестицій, переконані експерти.

Але існує і зворотна сторона медалі, кажуть аналітики. Йдеться про найжорстокішу конкуренцію, яка існує серед великого бізнесу в країнах, що розвиваються, а також про безперервну необхідність великих капіталовкладень. Їх, як показує практика, найкраще робити в інноваційні технології та створення нових товарів і послуг, йдеться в звіті.

Нагадаємо, в минулому році українські виробники і експортери курятини забезпечили Україну 500 млн доларів валютної виручки, з них 450 млн доларів – частка агрохолдингу Юрія Косюка "Миронівський хлібопродукт" (МХП), який є головним експортером у країні. Компанія здійснює 88,2% всіх зовнішніх поставок м'яса птиці на міжнародні ринки.

Валютна виручка, за словами експертів, гостро необхідна Україні для балансу валютного курсу, а також розрахунків за зовнішніми боргами.

Джерело: УНН

Олег Сенцов — хронологія справи: 5-ть років у неволі

Сьогодні виповнюється 5 років з дня затримання Олега Сенцова — хронологія справи




10.05.2019 р.,
 

Сьогодні виповнюється 5 років відтоді, як в російське ув’язнення потрапив український режисер з Криму Олег Сенцов.

10 травня 2014 року в Сімферополі його заарештували російські силовики.

Сенцова схопили в під'їзді власного будинку, з мішком на голові відвезли в колишню будівлю СБУ в Сімферополі. Там катували, вимагаючи зізнання.

На планом російських силовиків, режисер мав зізнатися в підготовці терактів, зокрема, підриву пам’ятника Леніну і меморіалу "Вічний вогонь".

За тиждень після арешту Сенцова ФСБ затримала студента Таврійського університету Олександра Кольченка, трохи раніше — фотографа Геннадія Афанасьєва та історика Олексія Чирнія. Останні двоє згодом назвали у своїх свідченнях  Сенцова керівником терористичної групи, яка в квітні влаштувала два нічних підпали - дверей офісу "Єдиної Росії" й громадської організації "Російська громада Криму".  Згодом, вже після суду, їм дали по 7 років, а в 2016-му президент РФ Володимир Путін підписав указ про помилування одного з них, іншого — виміняли на сепаратистів.

Сенцова і Кольченка чекала інша доля: їх справу розглядав Північно-Кавказький військовий окружний суд в Ростові-на-Дону з липня по серпень 2015 року.


25 серпня 2015 року суд визнав Сенцова винним у створенні та керівництві терористичної групи, вчинені та готуванні до терористичних актів, а також незаконному зберіганні зброї та вибухівки. Режисер був засуджений до 20 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.

Олександра Кольченка визнали винним в участі в терористичній групі та співучасті в теракті. Він отримав 10 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. У листопаді 2015 року обидва вердикти підтвердив Верховний суд Росії.

З лютого 2016 року Сенцов відбував покарання до колонії у Якутську, пізніше —  у селищі Харп у Ямало-Ненецькому автономному окрузі. З жовтня 2017 року він перебуває в колонії суворого режиму "Білий ведмідь" у місті Лабитнангі. Олександр Кольченко відбуває покарання в одній з колоній поблизу Челябінська.



Хоча обоє в'язнів мають тільки українські паспорти, переслідувалися вони як громадяни Росії. Через це в міністерстві юстиції РФ відмовляють у видачі Сенцова та Кольченка Україні для відбування покарання на батьківщині, стверджуючи, що відповідно до закону про так зване приєднання Криму до Росії вони стали громадянами РФ.

У  2018 Олег Сенцов голодував 145 днів з вимогою звільненити з російських в'язниць 64 українських політв'язнів, про яких на той час заявляв український МЗС.

У грудні 2018 року Європарламент присудив Сенцову премію імені Сахарова "За свободу думки".



Адвокати та правозахисники, яким вдається відвідувати Олега Сенцова, стверджують, що після припинення голодування він досить швидко набрав вагу та відновлює здоров'я.

"У вільний від обов'язкової стройової підготовки час він займається спортом та творчістю, пише сценарії. От тільки через заборону на користування програвачем, не може подивитись, що знімають його колеги",- розповідає DW адвокатка Ольга Дінзе, яка останньою відвідувала режисера на початку березня 2019 року.

За матеріалами DW

Сьогодні виповнюється 5 років з дня затримання Олега Сенцова — хронологія справи

    Виступ Президента України під час акції «Перша хвилина миру»

    Виступ Президента України під час акції «Перша хвилина миру»

    8 травня 2019 року - 23:03

    Виступ Президента України під час акції «Перша хвилина миру»

    Ваші Блаженства, Ваші високопреосвященства і всечесні отці, лідери церков і релігійних організацій!

    Шановні ветерани!

    Високодостойний пане Прем'єр-мірістр, члени українського Уряду, народні депутати!

    Шановні воїни та їхні родини! Шановні запрошені!

    Дорогі співвітчизники!

    Сьогодні знову ми згадуємо вікопомний момент з історії України, Європи і всього світу. Рівно сімдесят чотири роки тому на нашому континенті замовкли постріли найкривавішої війни в історії людства. 65 мільйонів вбитих, із них українців – від восьми до десяти мільйонів.

    Кілька поколінь виросли на ретельно відретушованій версії «Великой Отечественной Войны». За часи незалежності ми нічого не забули і нічого не зреклися з того, що було правдою. Але буквально за останні роки відкрили для себе багато нових сторінок трагічної історії, які раніше дуже ретельно і старанно від нас приховувались та замовчувались. Я неодноразово, починаючи з п’ятнадцятого року, говорив у травневі дні про різні аспекти нашої політики історичної пам’яті. Сьогодні настав час зробити щось на кшталт резюме.

    Ще до 22 червня сорок першого року на різних фронтах Другої світової вже загинуло майже сто тисяч українців.

    Для нас перші постріли тоді ще майбутньої світової війни пролунали в березні 1939 року на Закарпатті. Вони стали відлунням Мюнхену-38 і краху сумновідомої політики умиротворення агресора. Два місяці тому, до речі, мав за честь вшанувати пам’ять захисників Карпатської України на Красному полі під Хустом.

    З вдячністю нині згадуємо і тих українців, які з вересня 1939 року чинили спротив Гітлеру у лавах Війська Польського.

    А от сталінський Радянський Союз протягом майже двох років, з осені тридцять дев’ятого червня 41-го був союзником гітлерівської Німеччини. Але це не врятувало СРСР від нападу, а народи, що його населяли – від вимушеності сплачувати людськими життями за дружбу Сталіна з Гітлером. І саме на території України проведено майже половину стратегічних операцій радянської-німецько війни. В лавах Червоної армії билися близько шести мільйонів мешканців України. І ми, вдячні нащадки, вже не один десяток років прославляємо подвиг ветеранів Червоної армії.

    А от віддавати належне воякам УПА, які тепер прирівняні до учасників бойових дій за незалежність України, почали зовсім нещодавно.

    І лише кілька років тому ми звернули увагу на роль українців у військах країн антигітлерівської коаліції, таких як Сполучені Штати, Велика Британія, Канада та багато інших. В Києві організували виставку, на якій представили історії українців, які вкрили себе бойовою славою в битвах на рівнинах Європи, в пустелях Північної Африки та на безмежних просторах Тихого океану.

    Майже сім мільйонів солдат в семи, як мінімум, арміях – такий масштаб української боротьби проти нацизму.

    І згадуємо ми мільйони українок та українців, які наближали перемогу самовідданою працею в тилу.

    А ще та війна – то понад два мільйони вивезених на примусові роботи дівчат та юнаків з України. То – каторга й концтабори.

    То – Бабин Яр, місце однієї з найстрашніших трагедій в історії України. Ми пам’ятаємо і завжди будемо пам’ятати, що близько півтора мільйона українських євреїв було знищено нацистами і стали жертвами Голокосту.

    Україна, яка не була в ті роки незалежною державою, де-факто виявилася членом антигітлерівської коаліції, а ми, український народ – народом-переможцем. Хоча закінчення Другої світової так і не зробило Україну вільною.

    Ми, на відміну від Москви, не збираємося приватизувати спільну звитягу народів усіх країн антигітлерівської коаліції. Ніхто не має права монополізувати перемогу над нацизмом, а тим більше використовувати її для апології своєї імперської політики. Подолання нацизму  сімдесят чотири роки тому це не привід водити ряжені «полки безсмертних» по всьому світу!

    Ми дистанціювалися від кремлівського «побєдобєсія». За п’ять останніх років ми виробили власний сценарій, свій ритуал відзначення Дня перемоги у Другій світовій війні, наближений до загальноєвропейської традиції. На відміну від наших сусідів, ми не страждаємо на дальтонізм і бачимо повну кольорову гаму її величності історії.

    Двадцять третя нуль одна восьмого травня сорок п’ятого – момент, коли було припинено вогонь, і в Європі настала перша хвилина вистражданого миру.

    Цей день важливий не лише тому, що дає людству можливість озирнутися і згадати про колосальні жертви й втрати. Спогади спонукають нас ще і ще раз замислитися над причинами воєн і зробити належні висновки. Мільйони і мільйони людей в усьому світі об’єднує одна мета – не допустити повторення трагедії. І тільки в Москві, Господь їм суддя, кажуть: «Можем повторить».

    Для України, яка протистоїть російській агресії, висновки, зроблені з уроків Другої світової війни, є особливо важливими. Вони дають нам моральну і правову основу для справедливої боротьби проти анексії Криму і окупації частини українського Донбасу. Основу для спільного з міжнародною коаліцією протистояння спробам Кремля зруйнувати систему євроатлантичної безпеки і єдність Європи. Я неодноразово вже проводив паралелі між ставленням Гітлера та Путіна до людського життя, до норм міжнародного права. Варто лише порівняти «судетську промову» очільника Третього рейху 1938 року і так звану кримську промову російського президента 2014-го.

    А ми, українці, прагнемо жити у мирі й безпеці. Тому наша мета – стати повноправним членом ЄС та НАТО, цих двох союзів, які є запорукою єдності і безпеки на нашому континенті. Вони є і гарантією нашої національної безпеки та безпеки кожного українського громадянина. Саме у тому, щоб захистити європейський та євроатлантичний курс України вбачаю для себе головний сенс і мотивацію залишатися в політиці і після того, як невдовзі складу повноваження Президента України.

    У європейській цивілізації ми бачимо корені своєї ідентичності. Мета путінського контролю над історією відверто проголошена. Він хоче відновити російську імперію і розчинити українців в «едином народе», неначе в сірчаній кислоті.

    До пам’яті про жертви нашого народу у Другій світовій війні додалася пам’ять про тисячі загиблих внаслідок російської агресії.

    Нагадування про першу хвилину миру має особливе значення. Для України це хвилина надії так само, як і хвилина пам’яті. Ми прагнемо миру і ми віримо, що змусимо агресора піти з нашої землі. І тоді в цю хвилину в Україні і в усій Європі буде справжня тиша, без обстрілів, без втрат.

    Гарантом збереження української державності та усіх перетворень в країні є нові Збройні Сили України. Моїм найважливішим завданням на посаді Президента було зробити все можливе для того, щоб змінити ту критичну ситуацію, до якої довели військо на момент початку російської агресії.

    П’ять років тому прийняв країну без боєздатної армії, яку обеззброїли безвідповідальні політикани-пацифісти та п’ята колона. Тепер же новий Глава держави для захисту країни матиме у своєму розпорядженні військовий потенціал, достатній для того, щоби впевнено боронити країну від зазіхань агресивної сусідки.

    За п’ять років я здійснив майже сорок робочих поїздок на Схід, із них на передову – 26. Востаннє це сталося позавчора, і це для мене було, повірте, дуже зворушливе і дуже хвилююче  відрядження. Вкотре відчув і зараз відчуваю гордість за те, що мав честь бути Верховним Головнокомандувачем ТАКИХ! воїнів. Втім, всі ми, українці, пишаємося своєю армією.

    Ще раз дякую українським військовослужбовцям за мужність у захисті країни від російської агресії. А стверджувати, що у нас «громадянська війна» так само цинічно, як, для прикладу говорити про те, ніби то в сорокові роки в Росії був внутрішній конфлікт, а Гітлер лише допомагав армії Власова чи козакам Краснова. Це порівняння не сам придумав, запозичив із соціальних мереж.

    Дорогі співвітчизники!

    Вітаю вас із Днем пам’яті та примирення та з Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

    Слава всім, хто захищав Україну від агресії з боку нацистського Третього рейху!

    Слава Збройним Силам України, Національній гвардії, СБУ, прикордонникам, добровольцям і волонтерам; всім силовим структурам, які боронять нашу Вітчизну від ворожих зазіхань Російської Федерації!

    Слава Україні!

    І оголошую символічну першу хвилину миру.

    Нові вовки в овечій шкурі

      

      


     З'явилися нові думки щодо учасників президентских перегонів. Мова йде про ждокера перегонів- И.Смешка. В мене, як у читача, якій звик аналізувати дії та висловлювання різних діячів, виникли питання коли він вийшов на арену перегонів.

    А питання прості:

    Як він повів себе при переговорах по ліквидації ядерної зброї України і особливо тактичної.

    Яку роль він відіграв в тому що в 1998р знищіли 1000 крилатих ракет, які були б гарним попередженням для усіх агресорів.

    Ще питання- хто його, війскового, висунув на посаду голови СБУ при Кучмі.

    А ще питання- чому він не знайшов отруювачів Ющенко

    А також чому він з 2014 року по 19 рік не міг розібратися в діях бариги хоча був майже поряд.

    І ось на деякі питання отримав відповідь від відомих діячів, які близько знають українську політичну кухню. Сподіваюсь що і блогеру Мольфар буде корисне це почути і зрозуміти

    https://www.youtube.com/watch?v=wfNm5UZhFu8

    Львів може відновити потугу регіонального центру

    Володимир Квурт розповів, як Львів може відновити потугу регіонального центру



    Розвивати діловий центр Львова варто у районі Підзамче, де є великий територіальний резерв. Це місцевість неподалік від історичного центру, куди інертно тяжіють потоки людей.

    Таку ідею озвучили співзасновника ГО «Великий Львів» Володимир Квурт та архітектор, завідувач відділення Інституту Господарювання та просторового розвитку Університету м. Лодзь Микола Габрель у програмі «Великий Львів».

    За словами Габреля, зараз Львів втрачає потугу регіонального центру. Так, за минулий рік у Івано-Франківську питома вага інвестицій на одного мешканця становила 2000 тисячі доларів, тоді як у Львові – лише 500 доларів. 

    «Це просто разюча різниця», – підкреслив Габрель.



    У свою чергу Володимир Квурт зазначив: Львів повинен запропонувати інвесторам цікаві для них варіанти та стимулювати відомі компанії відкривати у місті свої штаб-квартири.

    «Що таке лідер? Це коли у місті з’являються торгові представництва відомих світових компаній, які розкидані по всій Західній Україні, але штаб-квартира розміщена у Львові. Ми їм маємо запропонувати щось таке, щоб вони сказали «Вау». Далі – ми повинні говорити із консульствами та представництвами щодо відкриття посольських відділень у Львові», – вважає Квурт.

    Адже, на його думку, таким чином, Львів зможе «нав’язувати» свої контакти. Однак, для цього потрібно запропонувати територію, де б усе це могло розміщуватись.

     Водночас Габрель додав: в центральній частині Львова бракує потужностей, тож потрібно знайти територію, де б можна було б концентрувати функції нового часу.

    «Розвивати діловий центр варто у районі Підзамче. Це територія зараз фактично занедбана, але це не периферія. Це близько до центру. Там є великий територіальний резерв», – розповів Габрель.

    Експерт переконаний: за рахунок цього можна вирішувати і транспортні проблеми міста.

    Він зазначив: люди тяжіють до центральної частини міста, тому адміністративно-ділове середовище варто створювати саме неподалік.

    Як повідомлялось раніше, Володимир Квурт наголошував, що Львову потрібно впровадити стратегічне бачення розвитку і створення міської агломерації.

      Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2019/05/09/kvurt_rozpoviv_yak_lviv_mozhe_
    vidnovyty_potugu_regionalnogo_tsentru_1568475

    Комент БГ: Сука Садовий довів Львів до занепаду і вже Івано-Франківськ його випереджає.

    Володимир Зеленський не мій Президент України

    Володимир Зеленський не мій Президент України



    Одразу скажу наступне: я абсолютно не вважаю нового Президента України Володимира Зеленського своїм кревним ворогом, або щось подібне. Ні, ні і ні! Це законно обраний президент і я його таким визнаю, як і буду підтримувати всі ті його дії, які вважатиму позитивними. Але за всіма позиціями відповідності людини до посади я Володимира Зеленського таким не визнаю. Для мене він гарний актор і талановитий театральний блазень, дуже фаховий шоумен та менеджер розважальних медійних проектів і корпоративів, але як політик  він є достоту порожнє місце і тільки так. Для мене. Повторюсь, що, можливо, Володимир Зеленський  і зможе непогано скерувати країною на посаді Президента України – все можливо. Але все одно це є не мій президент і крапка. Я не збираюся слідкувати за його діяльністю і всім іншим, а просто буду чекати наступні вибори за 5-ть років, або і раніше.
    Також я наперед декларую, що буду підтримувати політичну силу на чолі з Петром Порошенком за умови, що там відбудеться значне оновлення і кадрове, і ідейне. Тому що якщо там і далі будуть в провідних лідерах такі дегенерати, як Андрій Рева, то я пошукаю когось іншого. Радий, що Володимира Гройсмана вже там не буде, а наявність Андрія Парубія навпаки сприятиме моїй прихильності. Тобто життя покаже і докаже, що чого варте. Єдине, що хочу визнати, що я з позитивом ставлюся до ситуації, яка виникла, і хочу пояснити чому.
    По-перше і найголовніше: програш Петра Порошенка дозволить йому дуже критично переглянути свою діяльність та всіх людей з його команди. Річ у тому, що якби Петро Порошенко виграв ці вибори, то він би вважав, що все робиться ним і його політсилою правильно, а так не є. Помилок зроблено чимало і одна з найголовніших – провальна соціально політика. Думаю, що Петро Порошенко був би здивований, якби дізнався, що його назвали сталіністом. Справді, він не подавляв демократії і її головного принципу свободи слова, як і не чіплявся за владу всіма засобами, а провів чесні демократичні вибори. Але він таки сталініст, тому що головним пріоритетом  вважав державу, а про людей, що в ній живуть, просто забув. - Ой, якось вони виживуть! Я їм державу роблю! І зробив. Що правда – то правда. Але люди в переважній більшості жили ці 5-ть років його правління дуже і дуже проблемно, що і показало голосування на виборах.
    Хочу з цього приводу заявити наступне: я не погоджуюсь з твердженням, що телевізор є «зомбоящиком» або Інтернет. Справжнім «зомбоящиком» насправді є холодильник. Якщо поглянути на країни поряд з колишнього СРСР, то і в РФ, і в Білорусії постійно зростав рівень життя, причому не у невеличкої купки людей при владі, як є переважно у нас, а в масовому порядку: у простих людей. Саме звідси така величезна підтримка у Путіна та Лукашенка і саме тому опозиція там не має потужної підтримки, бо немає значної соціальної бази як такої. Чисто жменька інтелектуалів, для яких зміст холодильника не є пріоритетом в житті.
    Також варто зауважити, що люди проголосували не просто проти Порошенка, а проти всього українського політикуму сукупно. Всього і всіх! Людям осточортіли ті політичні маніпулювання і постійні таємні «договорняки», як і безкінечні обіцянки, що всі політики дбають тільки про простих людей-посполитих, але насправді нічого такого не відбувається. Тому голосуючи за Зеленського люди показали всьому існуючому українському політикуму червону картку: «йдіть геть!»
    І ще я категорично не згоден, що Порошенко зазнав провальної поразки. Перепрошую, але він вийшов у другий тур, отже це вже не є «провальна поразка». Все пізнається в порівнянні, отож наведу для прикладу результати виборів 2010 р. Дотепер згадую, як на всю Україну окремою кольоровою цяткою на карті виборів у ЦВКа сяяв Львів, де у всіх чотирьох виборчих округах переміг Віктор Ющенко, а більше ніде – ніде по-Україні! Він тоді набрав 5.45 % голосів і це був далеко ще не найгірший результат, бо комуніст Петро Симоненко набрав усього 3.54%, а Олександр Мороз взагалі 0.38 %! Олег Тягнибок – 1.43 %, Анатолій Гриценко – 1.20 %, Юрій Костенко – 0.22 % - ось це провали! А коли в Порошенка майже 25 % голосів у другому турі – це не провал, а просто програш і не більше того. Тішуся, що цього разу вже ціла Львівська область сяяла окремо від суцільно позеленілої України, де навіть Тернопільщина піддалася і впала у то зелене болото на противагу першому туру, а наша Львівщина – вистояла. Саме тому ми гордо можемо називатися П’ємонтом України, бо для нас держава вища за шлунок і ми це довели.
    Зауважу,  що тоді Ющенко навіть не вийшов до другого туру і його випередили 4-ри учасника виборів з 18-ти: Арсеній Яценюк – 6.96 %,  Сергій Тігібко – 13.05 %, Юлія Тимошенко – 25.0 % і Віктор Янукович – 35.32 %, який і виграв ті вибори Президента України у 2010 році. 



    Вибори Президента України у 2019-му році виграв Володимир Зеленський з 44 кандидатів на цю посаду, отже демократія перемогла і переміна влади відбувається мирним шляхом без якогось соціального напруження та несподіваних конфліктів. Поки що в Україні все спокійно, а що буде далі – ніхто не знає. Можливо все! І це насторожує. Якщо пан Зеленський і його команда насправді почнуть впроваджувати політику лібералізму в Україні, як вони задекларували під час виборів, то честь їм і хвала! Але якщо вони почнуть набирати собі владного авторитету через запровадження масових репресій типу як «посилена боротьба з корупцією», то багатьом буде непереливки. Ох багатьом! Зокрема і тим, що голосували за Зеленського, але самі беруть хабарі чи займаються іншими незаконними махінаціями. Я таких шкодувати не буду – нехай отримують заслужене: тюрма і довготривалий вирок саме то, що потрібно, аби відучити обирати будь-кого на найвищу посаду в державі. Як і всілякі інші соціальні нестатки всіх вимучать, а тоді і виучать. Амінь.

    Богдан Гордасевич
    6 травня 2019 р.
    Львів-Рясне



    Філософ Євген Бистрицький про Порошенка


    Філософ Євген Бистрицький про Порошенка 

    і тих, хто мститься йому за власну поразку



    В соцмережах з’явилось забагато примітивних злостивців Петра. Це не лише типові заздрісні душі, у всіх розділах історії щасливі топтати повергнутого володаря. Зміна у президентській гілці влади створила підставу ресентименту для політичних експертів від інших політиків, які програли вибори. Підставу для публічного нищення, немовби легалізовану перемогою третього. Жадно очікувану умову помсти Петру, немовби винному в виборчому неуспіху їхніх фінансових вождів. Словесної помсти, яка, напевно вважають, виправдовує їх самих, неуспішних радників, що програли.

    Ось вони. Перераховують всі гріхи його політичного режиму, приписують їх саме йому одному, мріють про невідворотну неминучу помсту аж до кримінального покарання.

    Вони зовсім не визнають дійсних післямайданних досягнень України за доби Петра, які відомі всім – армію, мову, віру, реформи, що закривають доступ для чужих скреп та відкривають Європу і на практиці останніх виборів для всього світу свідчать про досягнутий рівень демократії.

    Як правило, такі підло злі російськомовні. Вони нормально післярадянські післяросійські космополітани. Саме тому вони не бачать, або просто невинно не мають органу бачення зробити це, – бачити політичну реальність, підтверджену демократичними виборами нового Президента з багатьох претендентів.

    Євген Бистрицький, вчений-філософ
    Євген Бистрицький, вчений-філософ

    Вони позбавлені головного – відчуття і розуміння потенційної політичної сили Петра, як на сьогодні найреальнішого лідера для партійного об’єднання національних сил та інших – з претендентів та супротивників у виборчих перегонах – на демократичній платформі.

    Наразі Петро є першим серед лідерів національних демократичних сил, тобто першим серед політичного представництва інтересу національно-культурної, історичної, ідентичності України. Тому, до речі, як приналежний до таких сил мер Львова, здається, вчиняє послідовно, незважаючи на можливі персональні претензії до першого серед рівних.

    І не послідовно діють ті національно орієнтовані демократи, чия персональна образа на нечемні, інколи брехливі та маніпулятивні, звинувачення з боку виборчої команди Петра, заслали їм очі, щоб побачити надособистий український інтерес. Замість думати про наступне демократичне партійне будівництво та про об’єднання віковічно розрізнених національно-культурних сил. Замість, нарешті, створення солідарної, нормальної, демократичної опозиції новій владі в новому парламенті, якою б чудовою вона не була. Замість такого творення чесного і розумного політичного опонента, необхідного, як повітря, для країни, вони, фактично, грають у просту чужу гру разом з його злісними ворогами. Які легко стануть знищувати і їх самих у звичний спосіб медіа маніпуляцій та наклепу.

    Камінь для будівництва – це незалежна Україна

    Втім, Петру треба допомогти зробити це «замість». Допомогти не пустим перегавкуванням на шоу та в соцмережах. І зовсім не фантомними спогадами охоронців від критики. Та, зазвичай, не сутяжництвом з відшукування порушених традицій і норм новим Гарантом та його командою, які ще не заступили на чергування по системі та армійській казармі.

    Те, про що йдеться – демократична політика, що має національну орієнтацію, сама підказує шляхи допомоги. Це настійлива вимога партійному будівництві наново, безпосередня участь в ньому – перебудови на відкритих всім, демократичних, началах та публічно заявлених принципах. Щоб позбутись критичних наслідків політичного трайбалізму, корупції та комунікативної відірваності від громадян. Щоб прийшли кращі представники громадянського суспільства, яких «почуто».

    Пафос такого бачення вимагає згадки про те, що вже давно сказано. Що насправді наріжний камінь – це не Петро. Справжній камінь для будівництва – це незалежна Україна. І якщо від цього каменя Петро буде здатний підтвердити наново своє політичне ім’я, то це лише на благо цілому суспільству.

    Я не хочу ставити питання: Чи буде? Для справді європейської України та її патріотів на зараз немає іншого виходу.

    Євген Бистрицький – вчений-філософ, доктор філософських наук

    Джерело – фейсбучна сторінка

    Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

    • 16x9 Image
      Євген Бистрицький

      Український вчений-філософ, доктор філософських наук. Із 1991 року завідувач відділу філософії культури, етики і естетики Інституту філософії НАН України. 1998-2017 роки – виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» Джорджа Сороса.