Гарно написано, точно, чесно і влучно

Українці - найбагатша нація на землі. Бо у нас дуже багато усього зайвого: 

Тисячолітньої історії. Кожен князьок, гетьман, президент, щойно вхопив булаву - так і заходився фальшувати "Слово", літописи, перефарбовувати мемуари, переписувати підручники. Цноти і гідності. Бо наші найгарніші дівчата самовіддано працюють у борделях усієї Європи, Малої Азії та Євразії. Героїв, бо скільки б їх не піддавали анафемам, а потім не возвеличували, а потім знову не нагороджували званням Героя України - вони залишаються Героями. Мови. Бо скільки її б не забороняли, "розвивали", "зближували", "правописно виправляли", розводили "двуязичієм", "грамотно" титрували, а вона ну ніяк не хоче переходити до "компанії" книжних і зовсім забутих.  Волі. Бо після всіх імперій, союзів, союзних референдумів тут допоможе хіба що ідея "нової інтеграції", - її придумали після того як обпеклися із "Союзным государством России и Белоруссии", і яку в світлі блискавичної серії останніх російсько-українських перемовин та їхніх результатів, можна ближчим часом чекати на порядку денному. Хазяйновитості й роботящих людей. Як не викорінювали їх колгоспами і голодоморами, п'ятирічками, семирічками та агромістами, а вони знов і знов з'являються в такій неочікуваній іпостасі, що жодні нові податкові удавки та кодекси не можуть вкоротити їм віку. А якщо вже зовсім нетерпець - то вже гайда.  Одні кажуть їх 1,6 мільйона, інші - сім. Але хто там насправді знає, скільки їх, наших рук, будують, прибирають, доглядають по італіях і португаліях, німеччинах та іспаніях... Свободи слова. Її теж забагато зайвої. Бо коли після валуєвських циркулярів та "емських" указів, соловків та сандармохів, головлітів і маланчуків, відрізаної голови журналіста та темників, побитих біля парламенту чи викинутих з Українського дому репортерів, вона знову сміє піднімати голову, тут уже без передачі новому шефу "охранного отделения" УТ-1 та обласних телеканалів, шефства над нацрадою та держкомтелерадіо, без закриття "5-ти копійок", "Я так думаю", "Шустер-лайф" (скоро буде), без продажу 5-го каналу та СТБ (чекайте), без причісування всіх без винятку новин (в тому числі на "плюсах" та "зірці телебачення"), і взагалі без тотального і "творчого" копіювання путінської моделі "взаємного кохання" ЗМІ і влади, - аж ніяк не обійтись. Патріотів. Їх справді надто багато зайвих, бо скільки б їх не розтягували кіньми, скільки б не бенкетували на їхніх черепах, скільки не гноїли по мордовіях, ми замість них на чорних радах чи "чесних, вільних та транспарентних" виборах раз-по-раз вибираємо таких доморощених унікумів, які, приміром, переяславськими угодами, недоречними НАТОвськими "прожектами" чи міфічними газовими консорціумами умудряються зробити для сусідів більше, ніж усі їхні правителі разом узяті. А ще колись у нас було забагато зайвої ядерної зброї, бо так бездарно, як ми її здали, могла б собі дозволити хіба дуже заможна і мудра нація.  А ще донедавна - збагаченого урану, бо лише якимись кількома кілограмами вдалося утнути справді фантастичний всесвітній піар нової української влади.  А ще забагато авіаційної промисловості (літаки виробляють лише 5 країн світу), тому й конче потрібно віддати контрольний пакет "Антонова".  Та й енергоресурсів забагато, бо то під шантажем хабарницької кримінальної справи; то досьє, начебто родичів-поліцаїв (мовляв, обіцяли "засвітити" десь на День Перемоги), кожне владне чмо (достойник чи достойниця) то підписують "чудові" газові угоди, то переписують їх на ще кращі.  Безпеки, суверенітету і просто землі, адже за 1,6 мільярда доларів на рік (здається, система асенізації споживає більше) можна "здати" не лише Крим, усякі там маяки й "еРеЛеСи" по всьому узбережжю від Керчі до Миколаївщини, Херсонщини й Одеси, а й уже зовсім зайві майже двадцятилітні напрацювання української дипломатії. А ще ж у нас залишилися газогін та нафтогін. Газові та нафтові сховища. АЕС і Дніпровський каскад. Ласі підприємства, порти, ріки, угіддя. Потенційні призовники і дуже багато дітей, придатних для трансплантології. І ще дуже-дуже багато усього зовсім зайвого.  Історія, причому не лише недавня киргизька, вчить: там, де, як колись сказала Юлія Мостова, держава існує окремо від країни, а значить, держава і її влада теж зайві, зовсім зайвим себе починає відчувати НАРОД, - там і тоді відбуваються вже не революції, а повстання...  Олександр Чекмишев, член Національної комісії з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі (вже, слава Богу, не при президенті України), для УП http://www.pravda.com.ua/columns/2010/04/22/4957278/

http://sna.in.ua/?p=2377#more-2377

Останні перемовини і домовленості на рівні договорів між Україною і
Росією яскраво вказують на те, що щонайменше п’ять наступних років ряд
державних інтересів будуть продовжуватися здаватися. Саме
продовжуватися так як лише наївні або люди, у яких коротка пам’ять
можуть вважати, що попередній режим Ющенка повністю захищав національні
інтереси. Ми бачимо лише різний варіативний ряд та різний підхід.
Сучасний режим і попередні режими є лиш різновидами того ж самого із
різницею у тому, що Янукович антинаціональний політик відверто, а ряд
інших приховано (приміром Тимошенко). Що краще відвертий ворог чи
прихований – питання, що виходить за межі цієї статті.
Дехто заявляв, що Янукович такий сякий державник. І справді вони багато
в чому праві. Будь-хто, хто стане на чолі держави стає державником,
тому що держава в його руках. Не хочеться втрачати те, чим уже
володієш. Саме тому не буде вводиться друга державна мова (хоча існують
і інші причини) щоб не розкачувати корабель на якому пливуть. Але
водночас чисте державництво водночас і є мінусом Януковича. Якщо для
націоналістів держава та державність є політично оформленим народним
організмом і віддача певних інтересів іноземним державам рівноцінно
передачі людиною якогось свого органу сторонній особі за плату, що є
неприпустимо для здоров’я людини, то Янукович разом із своїми
олігархами розглядає державу як сухий механізм, у тому числі для
заробляння грошей. Ніби як мати квартиру і здавати в оренду одну
кімнату. За квартирантами спостерігаєш, намагаєшся робити все щоб вони
поводилися більш менш чемно, але сама суть перебування тут їх не
змінюється. Такими квартирантами в Україні є Чорноморський Флот
Російської Федерації.
Переговори між Януковичем і Медведевим перманентно ще до зустрічі йшли довго. Квартирант довго хотів взяти в оренду українські газові сховища,
але це означало б довготривале катастрофічне збільшення залежності
України від РФ. Україна на довго перестала б бути самостійним гравцем
на газовому ринку в Європі.
Тому все таки вони дійшли висновків, що ЧФ РФ ще постоїть у Криму.
Логіка проста «населення вже звикло, що ЧФ РФ знаходиться у Криму». Те,
що це фактично окупаційні війська, державні чинуші не подумали (вірніше
закрили на це очі). ЧФ РФ – металобрухт. Принаймні через кілька років
повністю на нього перетвориться. Росія вже самостійно не може будувати
кораблі, а закуповує їх в інших країнах і
переважно для Балтійського Флоту. Суть перебування ЧФ РФ у Криму суто
політична. Як для власного населення, мріючого відродити совєти, так і
для проросійськи налаштованих внутрішніх ворогів України.
Тут не варто обмежуватися лише цими висновками. В обмін на цю умову
Україна нібито отримає дешевий газ. Багато хто піддає сумніву цей факт,
Але якщо врахувати все таки його як правдивий, то що це означає?
Україна по вуха у боргах перед МВФ. Однією із умов надання нових
кредитів є збільшення комунальних послуг для населення. Це буде
страшено не популярний крок для населення, навіть у так званих
«регіонах, що традиційно голосують за ПР». А так як ліберали із ПР
мислять категоріями електорату і намаганням залишитися господарем у
державі, то для них не складає ніяких проблем продовжити перебування
флоту іноземної держави в Україні. Більше того, вони можуть це видавати
як боротьбу за національні інтереси, хоча ніяких націнтересів у
перебуванні окупантів у власній державі немає. Слід очікувати, що на
цьому режим Януковича не зупиниться.

              
                                                        *        *         *

 

За що люблю я Україну?

За степ, смерічку край села,

За мову рідну, теплу й щиру,

Яка була й буде жива.

 

За те, що в ній душа народу,

І думка вільна повсякчас.

За те, що в ній лунає правда,

Яка роки єднає нас.

 

1. Війна: український рахунок Серії 1-9
2. Ціна перемоги Серії 1-5
заходьте і скачуйте в кого як вийде
http://www.ex.ua/user/rjasne

 Мелкие бесы из "теневого Кабмина" Юлии Тимошенко не один год уничтожали основы энергетической безопасности Украины, лишая ее альтернативного среднеазиатского газа и партнерства с другими транзитерами. На этом поприще неплохо отличились два ее нынешних "вице-премьера"... Но главный вклад сделала сама "Тигрюля".

В совокупности с прочими экономическими достижениями правительства Тимошенко, которые остались после нее в наследство Януковичу, стоимость энергоносителей поставила Украину на грань катастрофы. И без того дышащая на ладан экономика оказалась на грани вполне реальной смерти. Фактически, Севастополь сдала Тимошенко в 2009 году, Януковичу в Харькове осталось только совершить последние формальности

Украинцы желают знать – как так получилось, что Украина должна платить за газ чуть ли не самую высокую цену в Европе? Почему Тимошенко подписала этот убийственный для нашей экономики договор? Как оказалось, что базовая цена на газ для Украины составляет $450 за тыс. кубометров? Если вычесть из общей цены затраты на транспортировку газа до российско-украинской границы, то получалось, что Киев должен платить за голубое топливо дороже чем Германия. Полный текст:

http://sd.net.ua/2010/04/22/sevastopol_sdalatymoshenko.html

                                                                 Ольга Максименко

Любов і дбайливе ставлення до землі були завжди властиві українському народу. Праця на землі сприймалася ними як творча, як така, що потребує кваліфікації і багатого досвіду в пізнанні законів природи. Мудрість віків утілилася в календарі хлібороба, складеному на основі уважного і дбайливого ставлення до природи, спостережливості, а також у силі-силенній народних прикмет, що стали невід’ємною частиною культури землеробства наших пращурів, однак, на жаль, багато в чому втрачені сьогодні нами. У ставленні до Матінки-Землі виявлялися також особлива емоційність і глибока релігійність українців. Так, в українських колядках сам Господь оре ниву й сіє хліб. Відчуттям Божої повсюдності характеризується весь народний світогляд:
“Бог не родить і земля не дає”
“Людина ворожить, а Бог робить”
" Усі під Богом ходимо”




Ставлення до праці та її результатів, як одна з виразних рис української ментальності, знайшло своє відображення в прислів’ях і приказках. Народна мудрість наголошує на людинотвірній функції праці, її необхідності і самоцінності для формування людської особистості:

Птиця створена для літання, а людина – для праці;
Сталь гартується в огні, а людина – в труді;
Чесний чоловік не може без труда;
Праця чоловіка годує, а лінь марнує.

Утверджується висока моральна цінність будь-якого виду чесної праці людини, засуджується нечесно нажите:

Якщо добре працювати, скрізь успіхи будеш мати.
Чесно робити – весь вік багатіти.
Трудова копійка годує довіку.
Нажите махом піде прахом.
Краще своє латане, ніж чуже хапане.

Водночас підкреслюється невідповідність праці та її результатів:

Шилом моря не нагрієш – від тяжкої роботи не розбагатієш.
Роби, роби, а їсти нема що.
Та допіру робота: ціле життя роби, а на старість милостиньку проси.

Сприйняття праці в різних її іпостасях – і як тягаря, і як джерела засобів існування, і як процесу пізнання, набуття досвіду – втілилося у прислів’ї: “Робота мучить, кормить і учить”.
Українці завжди підмічали різну мотивацію до праці – як ціннісно-смислову, так і матеріально-прагматичну:

Коли є до чого жагота, то кипить в руках робота.
Без охоти нема роботи.
Тирлю-тирлю коло плота: яка зарплата, так й робота.

Лінощі ж пов’язували з недостатньою винагородою за працю або з роботою не на себе:

Там ся ліниво працює, де пожитку не чує.
Панської роботи не переробиш.

Крім того, лінощам було присвячено чимало влучних, не без почуття гумору сказаних приказок і прислів’їв:

Без роботи ще ніхто не вмер, хіба без хліба.
Їсти дай, випити дай, а про роботу не питай.
Робить як мокре горить.
Робить так, аби збутися.

Народна мудрість відобразила ще одну грань української ментальності – відчуття господаря, який передусім покладається на власні сили:

Чужими руками тільки жар загрібати.
Як дбаєш, так і маєш.
Щоб лиха не знати, треба своїм плугом на своїй ниві орати.

Що стосується ставлення до підприємництва й торгівлі (яке в наш час є досить актуальним), то історично пов’язані із землею українці-хлібороби не виявляли великого бажання до цього виду діяльності. А ставлення їх до перекупників було доволі негативним:

Крамар – як комар: де сяде, там і п’є.
Сякий-такий торгаш, та все їсть калач, а хлібороб хліб робить –
 і хліба вволю не їсть.

Досить характерним було ставлення українців до права й закону. З одного боку, українці, одвічно прагнули до справедливості, бажали, щоб усе було “за законом”. А з іншого – розуміли величезну різницю між бажаним і реальним, зокрема, верховенство грошей над правом:

Не все так робиться, як у параграфі написано.
В суді правди не шукають.
Де гроші судять, там право в куті.
Не підмажеш – не поїдеш / Хто маже, той їде.

З задоволенням прочитав цю досить змістовну розмову ---

За Гітлера в Україні голоду і людоїдства не було, а за кремлівської владі вони була... Їде переможець війни на парад в німецькому мерседесі, і в нього георгіївська стрічка тріпочеться... Самогубство Фадєєва пов`язане з появою Олега Кошового...

І на додаток любителям творчості В.Суворова таке от посиланнячко >>>