Ольга Максименко

Любов і дбайливе ставлення до землі були завжди властиві українському народу. Праця на землі сприймалася ними як творча, як така, що потребує кваліфікації і багатого досвіду в пізнанні законів природи. Мудрість віків утілилася в календарі хлібороба, складеному на основі уважного і дбайливого ставлення до природи, спостережливості, а також у силі-силенній народних прикмет, що стали невід’ємною частиною культури землеробства наших пращурів, однак, на жаль, багато в чому втрачені сьогодні нами. У ставленні до Матінки-Землі виявлялися також особлива емоційність і глибока релігійність українців. Так, в українських колядках сам Господь оре ниву й сіє хліб. Відчуттям Божої повсюдності характеризується весь народний світогляд:
“Бог не родить і земля не дає”
“Людина ворожить, а Бог робить”
" Усі під Богом ходимо”




Ставлення до праці та її результатів, як одна з виразних рис української ментальності, знайшло своє відображення в прислів’ях і приказках. Народна мудрість наголошує на людинотвірній функції праці, її необхідності і самоцінності для формування людської особистості:

Птиця створена для літання, а людина – для праці;
Сталь гартується в огні, а людина – в труді;
Чесний чоловік не може без труда;
Праця чоловіка годує, а лінь марнує.

Утверджується висока моральна цінність будь-якого виду чесної праці людини, засуджується нечесно нажите:

Якщо добре працювати, скрізь успіхи будеш мати.
Чесно робити – весь вік багатіти.
Трудова копійка годує довіку.
Нажите махом піде прахом.
Краще своє латане, ніж чуже хапане.

Водночас підкреслюється невідповідність праці та її результатів:

Шилом моря не нагрієш – від тяжкої роботи не розбагатієш.
Роби, роби, а їсти нема що.
Та допіру робота: ціле життя роби, а на старість милостиньку проси.

Сприйняття праці в різних її іпостасях – і як тягаря, і як джерела засобів існування, і як процесу пізнання, набуття досвіду – втілилося у прислів’ї: “Робота мучить, кормить і учить”.
Українці завжди підмічали різну мотивацію до праці – як ціннісно-смислову, так і матеріально-прагматичну:

Коли є до чого жагота, то кипить в руках робота.
Без охоти нема роботи.
Тирлю-тирлю коло плота: яка зарплата, так й робота.

Лінощі ж пов’язували з недостатньою винагородою за працю або з роботою не на себе:

Там ся ліниво працює, де пожитку не чує.
Панської роботи не переробиш.

Крім того, лінощам було присвячено чимало влучних, не без почуття гумору сказаних приказок і прислів’їв:

Без роботи ще ніхто не вмер, хіба без хліба.
Їсти дай, випити дай, а про роботу не питай.
Робить як мокре горить.
Робить так, аби збутися.

Народна мудрість відобразила ще одну грань української ментальності – відчуття господаря, який передусім покладається на власні сили:

Чужими руками тільки жар загрібати.
Як дбаєш, так і маєш.
Щоб лиха не знати, треба своїм плугом на своїй ниві орати.

Що стосується ставлення до підприємництва й торгівлі (яке в наш час є досить актуальним), то історично пов’язані із землею українці-хлібороби не виявляли великого бажання до цього виду діяльності. А ставлення їх до перекупників було доволі негативним:

Крамар – як комар: де сяде, там і п’є.
Сякий-такий торгаш, та все їсть калач, а хлібороб хліб робить –
 і хліба вволю не їсть.

Досить характерним було ставлення українців до права й закону. З одного боку, українці, одвічно прагнули до справедливості, бажали, щоб усе було “за законом”. А з іншого – розуміли величезну різницю між бажаним і реальним, зокрема, верховенство грошей над правом:

Не все так робиться, як у параграфі написано.
В суді правди не шукають.
Де гроші судять, там право в куті.
Не підмажеш – не поїдеш / Хто маже, той їде.