Відповідно до програми розширеного фінансування, яка діє з березня 2015 до березня 2019 року, Україна може претендувати на отримання $17,5 млрд. На сьогоднішній день країна отримала тільки $8,8 млрд чотирма траншами. Останній – в розмірі $1 млрд – надійшов трохи більше року тому, інформують Економічні Новини.

Існує загроза електоральних втрат

Незважаючи на неповне виконання зобов’язань України перед кредитором, фінансову допомогу таки було надано. Нині ж у Фонді проявляють принциповість. Каменем спотикання на сьогоднішній день є створення антикорупційного суду, підвищення ціни на газ, а також збалансованість держбюджету України, щоб дефіцит не перевищував 2,5% від ВВП. Якщо по першому пункту справа хоч трохи зрушила з місця, коли парламент прийняв закон про Антикорупційний суд, який отримав позитивну оцінку Венеціанської комісії (щоправда, поки що невідомо, коли він реально запрацює), то по іншим є принципові розбіжності. Ситуація ускладнюється ще й наближенням президентських і парламентських виборів, які мають відбутися в наступному році. Адже реалізування подібних непопулярних заходів загрожує електоральними втратами для діючої влади.

Проте джерела в уряді повідомляють, що ціну на газ для населення хочуть збільшити на 40%. Мовляв, прем’єр-міністр Володимир Гройсман готовий погодитися на таке підвищення, але триває дискусія щодо конкретних розмірів індексації. Кредиторам раніше пропонували розтягнути підвищення цін на газ на кілька років, індексуючи ціни на 10% кожні три місяці протягом декількох років. Тепер же уряд має намір торгуватися з Фондом про індексацію цін на блакитне паливо в діапазоні від 25 до 40% і готовий погодитися на 40% зростання «прайса».

Читайте: Нова сесія Ради: вікно можливостей або суцільний популізм?

Водночас в МВФ нібито наполягають на приведення цін на газ для населення до рівня імпортного паритету (на сьогодні це додасть до вартості 60%). Зазначимо, вартість «блакитного» палива для населення прив’язана до курсу долара, і, відповідно, у разі його зростання вона також підвищується, а отже, зростає і вартість опалення, обтяжуючи платіжки споживачів.

Нагадаємо, наприкінці серпня Кабмін ухвалив рішення продовжити до 30 вересня спецзобов’язання «Нафтогазу», і газ населенню все ще відпускають по 6957 грн. З 1 вересня вартість газу для промислових споживачів зросла до 8,3-9,6 тис. грн за тисячу кубометрів. Якщо додати витрати на транспортування і ПДВ, то тисяча кубів може обійтися в 10-11 тис. грн.

Таке підвищення не може пройти непомітно для українського споживача. Тому частина негативу повинна забрати на себе девальвація гривні, вважає фінансовий експерт Олексій Кущ. «Це потрібно для того, щоб в жовтні-листопаді показати населенню, що без кредиту МВФ нацвалюта просто обвалиться. Тобто, уряд і хотів би зберегти ціни на газ колишніми, але ситуація є критичною і потрібно домовлятися з МВФ, в іншому разі – колапс. Лякатимуть курсом і по 36, і по 40. Ця технологія вже запускається в маси. Сам же кредитний транш подадуть як неминучість, а не як перемогу», – зазначив експерт.

Читайте: КМУ відмовився підвищувати ціну на газ для населення

Уряд вводить в оману громадян?

У свою чергу член колегії Держагентства з енергозбереження Марія Яковлєва нагадує, що чинний Меморандум з МВФ не містить «вимог», на якому постійно наголошує українське керівництво. У документі згадується виключно про вибір економічної політики, яка дасть змогу повертати гроші кредитору. «У Меморандумі немає вимоги підняти ціну на газ для населення. Там написано, що ціна на газ для потреб населення встановлюється на рівні повного покриття витрат на видобуток з урахуванням прибутку на розвиток. У ціні на газ для населення враховано покриття собівартості 1700 грн/тис. м куб. і прибуток 3200 грн/тис. м куб., або 185%. «Укргазвидобування» задекларувало за 2017 рік 30 млрд. грн. чистого прибутку», – заявила експерт.

За її словами, в разі підвищення ціни на газ до 10 000 грн/тис. м куб. з ПДВ держава отримає таку картину в держбюджеті: фонд субсидій збільшиться з 71 млрд до 120-125 млрд. грн, а дефіцит – з 81 млрд до 130-135 млрд грн. З іншого боку, «Укргазвидобування» збільшить і без того «казково неймовірний» чистий прибуток з 30 млрд до 70-80 млрд грн.

Яковлєва переконана, що уряд сьогодні може знизити ціну на газ мінімум на 1500 грн/тис. м куб, при цьому «Укргазвидобування» отримає повне покриття витрат на видобуток (це умова з МВФ) плюс 100% – у рентабельність, яка дасть змогу й надалі розвивати видобуток. «В результаті зменшиться кількість субсідіантів, знизиться в розмірах фонд субсидій щонайменше з 71 млрд до 45 млрд грн і пропорційно зменшиться дефіцит держбюджету з 81 млрд до 55 млрд грн», – сказала вона. Яковлєва також вважає: щоб повернути заборгованість перед МВФ, в першу чергу, треба здійснити аудит боргів.

Наприкінці 2017 року Нацбанк України прогнозував, що в 2018 році наша країна зможе претендувати на два транша, в I і III кварталах, на загальну суму $3,5 млрд. Але згодом визнав, що про перший квартал вже не йдеться. А очікувана сума зменшилася до $2 млрд, яку сподіваються отримати до кінця року.

«Ми прогнозуємо, що переговори будуть успішними, і ми досягнемо консенсусу щодо отримання чергового траншу до кінця року», – заявив голова правління Нацбанку України Яків Смолій. Він також назвав успішну співпрацю з МВФ ключовою умовою зниження інфляції.

За словами заступника голови головного фінансового регулятора Олега Чурія, співпраця з МВФ дасть змогу Україні вийти на зовнішній борговий ринок і розмістити більш «довгі» цінні папери й за нижчою ставкою. «Ми очікуємо, що Мінфін зможе розмістити євробонди на суму приблизно $1,5 млрд. Це досить суттєва сума, яка надійде в резерви і дасть змогу країні здійснювати зовнішні виплати, а Нацбанку – операції на валютному ринку», – сказав він.

Чурій також звернув увагу на те, що вартість запозичення на зовнішньому ринку залежить не тільки від МВФ, а й від ситуації на світових ринках. На думку фахівця, у Мінфіну буде можливість вийти з позикою, яка їм необхідна для фінансування і поточних виплат за боргами, і дефіциту бюджету.

Чи можна обійтися без траншу

Нагадаємо, раніше МВФ надав Україні дворічну відстрочку з виплати платежів, але тепер вона закінчилася. У 2017 році ми виплатили перші $1,268 млрд. У 2018 потрібно віддати $4,5 млрд, або 135 млрд. грн, якщо рахувати за передбаченим курсом на кінець року. Ще до $2,6 млрд – майбутня сума виплат іншим іноземним кредиторам. Разом ми отримуємо суму, яка дорівнює $7,1 млрд.

Золотовалютні резерви Нацбанку на початок 2018 року становили $18,8 млрд, або приблизно 540 млрд грн. Виходить, за рік Україні потрібно віддати закордонним кредиторам майже 40% золотовалютних запасів. І це, не рахуючи внутрішніх боргових зобов’язань України, разом з якими виплати в 2018 році мають становити до $9 млрд, або половину всіх золотовалютних резервів країни. Тим більше, 2018 рік – це тільки початок великих виплат за зовнішніми боргами. У наступному, 2019 році, сума зросте ще більше. Тільки МВФ потрібно буде повернути $5,5 млрд. Якщо Україні доведеться розраховувати тільки на свої сили, країну очікує дефолт.

Тим часом, на думку керівника Центру антикризових досліджень Ярослава Жаліло, на сьогоднішній день Україна може обійтися без чергового траншу макроекономічної фінансової допомоги, якщо переговори не завершаться успішно. «Останнім часом Україна показала готовність і здатність обговорювати умови МВФ, а не просто їх беззастережно приймати, як це було раніше. З іншого боку, і сам Фонд теж розуміє, що нині Україна втягується у складний передвиборчий період, коли навряд чи можна очікувати здійснення якихось непопулярних реформ. Це стосується і тарифної політики, і земельної реформи, про яку в МВФ говорили, але домовленості за цими умовами не досягали”, – зазначив експерт.

Жаліло вважає, що в переговорному процесі з МВФ українська сторона все ж «має підстави для пошуку компромісу. Так, він справедливо зазначає, що Україна може закривати свої зовнішні фінансові розриви і без грошей Фонду.

Економічний експерт Олексій Дорошенко вважає, що Україна, швидше за все, отримає транш від МВФ в цьому році, хоча це мало допоможе нашій країні. «Якщо ми говоримо про підвищення ціни на газ, наймовірніше, воно відбудеться. Але цей 1 мільярд доларів для нас не такий важливий», – зазначив він.

На думку експерта, внутрішні причини ризиків для нацвалюти і економіки країни в цілому теж дуже важливі. Наприклад, готується відставка прем’єра Гройсмана, що може докорінно підірвати стійкість гривні й економіку в цілому. «Якщо вона відбудеться, то ми побачимо, як відразу долучається друкарський верстат, гроші йдуть на соціальні виплати. Повірте, що це відразу ж підштовхне інфляцію тільки в цьому році на 2%», – резюмував Дорошенко.ited 906 times, 1 visits today)

10 вересня The New Yorker оприлюднив величезну статтю про особистість Цукерберга. Письменник і журналіст Еван Оснос розповів в ній про стиль життя, родину, роботу, звички і проблеми відомого мільярдера. Пропонуємо вашій увазі найцікавіші факти з матеріалу, інформують Економічні Новини.

Технології понад усе

Найімовірніше, потяг до технологій, розробок і технічних хитрощів передався Марку Цукербергу у спадок. Едвард Цукерберг, батько відомого мільярдера, працював стоматологом. Під час своєї медичної діяльності він часто винаходив різні технологічні пристосування, що допомагають в роботі. Свого часу Цукерберг-старший створив навіть комп’ютерну лазерну систему для роботи із зубами. Слава сина дуже надихнула Едварда. Він так радів успіхам Марка, що, просуваючи свою діяльність, писав клієнтам рекламні листи, які починалися словами: «Я – батько Facebook! У буквальному сенсі».

Читайте: Стало відомо про арешт в РФ відомого українського мільярдера

Марк – великий трудоголік. Навіть вдома він багато просиджує над розробкою проектів і удосконаленням Facebook. Еван Оснас поговорив з дружиною мільярдера і дізнався, що Цукерберг може довго працювати над завданням. За словами Прісцилли Чан, одного разу у її чоловіка від тривалого сидіння так затекли м’язи, що пошкодилося стегно. Вона порівнює стиль роботи Марка з німецьким терміном Sitzfleisch, що означає вміння довго працювати, не підводячись.

Facebook для Цукерберга – ціле життя. Коли в 2007 році у компанії почалися труднощі, він прийняв рішення створити відділ – «Команда зростання». Метою співробітників, які працюють в цій команді, став пошук оптимальних способів залучення до соцмережі нових користувачів. Працівники згадують, що тоді Марк заявляв: «Зростання – головна релігія». Уже в 2011 році працювати в «Команді зростання» було найбільш престижно.

Читайте: Оточення Цукерберга розкрило "цифрові" плани Путіна

Захоплення Марка Цукерберга

У бесіді з Цукербергом The New Yorker дізнався, що мільярдер обожнює настільні ігри. У їхньому будинку часто збираються компанії, а в колекції є багато новинок. Один з друзів сім’ї зізнався, що Цукерберг завжди намагається винайти спосіб, як отримати над вами психологічну перемогу в будь-якому змаганні. Колись Марк, здійснюючи подорож на приватному літаку, грав з дочкою приятеля в «Ерудит». Йому стало дуже прикро, що він програв старшокласниці. Здаватися не збирався і оперативно написав програму, що дає змогу з набору необхідних букв відшукати у словнику різні варіанти. До моменту приземлення Цукерберг зі своєю програмою став вигравати, хоча і з невеликим відривом.

Найкращою історичною добою Марк вважає часи Давнього Риму. Він захопився вивченням цієї теми ще в Гарварді. Одного разу Цукерберг пояснив свою любов до Давнього Риму тим, що в ньому «багато складних поганих і добрих персонажів». Улюбленим своїм героєм він вважає Октавіана Августа, який прийшов до влади у 18-річному віці й перетворив республіку на велику імперію. «У нього був дуже жорсткий підхід до управління, але він домігся того, що 200 років Рим жив мирно», – говорить Марк. Любов до Давнього Риму настільки велика, що медовий місяць з Присциллой вони провели в Римі (тоді його дружина навіть жартувала, що під час медового місяця їх було троє – він, вона і Октавіан Август), а молодшу дочку подружжя назвало Августою.

Велосипед – улюблене хобі багатьох людей. У Марка ж з ним не склалося. Кілька років тому він придбав супертехнологічного двоколісного «коня», де до педалей необхідно було пристібатися так, як це роблять на лижах. Під час однієї з прогулянок Цукерберг забув вчасно відстебнути педаль і звалився на землю. Тоді мільярдер зламав собі руку. З того часу велосипед – найбільш нелюбиме його заняття. Більше він жодного разу не сідав на нього. Замість двоколісного виду транспорту на ганку Марк встановив велотренажер, оснащений дисплеєм-тренером.

Марк Цукерберг з дитинства мріяв зробити життя на землі кращим. У 2016 році мільярдер повідомив, що збирається витратити 99% доходів від Facebook на благодійність. Він написав, що хоче «допомогти вилікувати всі хвороби на планеті, поки житимуть наші діти». Незважаючи на те, що багато хто сприйняв цю ідею за черговий популізм, Цукерберг вірить, що колись люди зможуть контролювати і лікувати ті хвороби, які зараз вважають смертельними.

Особливості характеру мільярдера

У минулому році Марк Цукерберг гастролював американськими штатами. Він зустрічався з людьми різних професій і приміряв на себе їх заняття: годував тварин, працював на конвеєрі, готував їжу. Тоді шанувальників потішили знімки, на яких мільярдер видає себе за роботягу. Один з учасників цієї поїздки зізнався: всі з оточення бачили, що це нерозумно, але боялися сказати про це Марку.

Виявляється, Цукерберг має непростий характер. Екс-співробітник Facebook заявив, що Марк хоче чути тільки гарні новини. «Йому не потрібні люди, які з ним не згодні», – додав він. Коли голова компанії з чимось не згоден, він зможе в будь-якій дискусії знайти лазівку і до чогось причепитися. Безглуздість аргументів опонента може бути роздута їм до неймовірних масштабів. Внаслідок цього співробітники компанії під час підготовки чергової презентації часто прибирають з неї «погану» інформацію.

Приблизно таким чином він відреагував на заяву про те, що фальшиві новини у Facebook могли вплинути на результат виборів у США. «На мій погляд, вважати, що людей можна якось обдурити і змусити голосувати певним чином, абсолютно образливо», – заявив Цукерберг. Він закликав довіряти людям, і вважати кожну особу розумною, самостійною і такою, що заслуговує на довіру. Марк впевнений, що проблема фейкових новин ще не закрита і потребує подальшого розгляду.

Незважаючи на деякі недоліки характеру, близьке оточення Цукерберга вважає його справедливою і чесною людиною. Білл Гейтс охарактеризував його так: «Розумну і багату людину, яка не встигає вчасно помітити свої проблеми, завжди вважають зарозумілою. Проте я б не назвав Марка зарозумілим». Один із співробітників компанії висловив невдоволення тим, як ЗМІ зображують Цукерберга: «Мені іноді стає боляче, тому що це зовсім на нього не схоже». А екс-колега мільярдера зізнався The New Yorker: «Цукерберг – не гівнюк. Тому люди тривалий час працюють у цій компанії».

Еван Оснос завершує свій матеріал питанням про емоції. Журналіст поцікавився у Цукерберга, чи згоден той з думкою, що він надмірно беземоційний. Марк заявив, що це його хоч і не ображає, але є неправдою. «Є відмінність між тим, щоб перейматися чимось, і тим, щоб твої емоції визначали твої імпульсивні рішення», – підсумував відомий мільярдер.(Visited 301 times, 1 visits today)

США також в ніч з 6 на 7 вересня внесли в санкційні списки щодо Сирії чотири фізичні особи та п’ять організацій. До них потрапили, в тому числі, й ті, які причетні до поставок нафти і озброєнь сирійському уряду. Йдеться про дві компанії з Лівану, дві – із Сирії та одну фірму з ОАЕ. Серед фізичних осіб – три сирійця і один ліванець, інформують Економічні Новини.

Про інтереси різних сторін

7 вересня ситуація в провінції Ідліб стала ще більше загострюватися. США попередили Росію, щоб вона не оскаржувала їх військову присутність в цій країні. Дійсно, адже Америка хоче убезпечити своїх військових, присутніх на базі Ет-Танфа в провінції Хомс. Також у США є побоювання з приводу того, що РФ може застосувати для своїх ударів авіацію і корабельну зброю, й це небезпідставно.

Як повідомляє SNN, 7 вересня Росія попередила США, що її авіація, а також сирійські урядові війська готуються до нападу на регіон на півдні країни. Саме там розміщено чималу кількість американських військових баз.

Читайте: Ізраїль атакував іранські об'єкти в Сирії

США також бояться, що наступ сирійських військ і російської армії, що може супроводжуватися використанням хімічної зброї, призведе до чималих потоків біженців.

РФ у свою чергу запропонувала США назвати ті об’єкти в Сирії, які, на думку американців, причетні до виробництва або зберігання хімічної зброї, та спрямувати туди фахівців із заборони цієї зброї. Сьогодні ситуацію у провінції Ідліб має розглянути Рада Безпеки ООН.

Як бачимо, крім Росії, США та Ізраїлю в конфлікті прямо беруть участь Туреччина та Іран, а опосередковано ще і сунітські монархії Затоки. Пояснюється це тим, що в Сирії має місце ще й чергова серія одвічних розборок між двома протиборчими течіями ісламу – сунітами і шиїтами, де останні представлені крім Ірану ліванською Хезболлою, а також загонами афганських шиїтів і єменських хуссеітов. І це не кажучи вже про сирійську правлячу меншість алавітів, яких вважають близькими до шиїзму.

Читайте: Україна серйозно збільшить торгівлю з Ізраїлем

У свою чергу, суніти представлені як помірною опозицією до сирійського режиму, так і ісламськими терористами, у тому числі місцевим відокремленням Аль-Каїди, і не добитою остаточно терористичною Ісламською державою Іраку і Леванту (ІГІЛ).

Втручання Туреччини зумовлено передусім курдською проблемою, яка загострилася в ході сирійського конфлікту. Словом, щоб зрозуміти дії, інтереси і мотиви зовнішніх гравців, які загрожують глобальним конфліктом, слід для початку зрозуміти сам конфлікт, який є складним, багаторівневим і багатогранним, його історію та динаміку.

Від демократизації до ісламського екстремізму

Спершу події в Сирії вважалися складовою так званої арабської весни, що почалася в Тунісі, підхопленою в Лівії та Єгипті, яка докотилася до Сирії і ознаменувалася підривом і/або руйнуванням авторитарних або фашистських режимів, що правили в цих країнах. Але незабаром в Сирії, як і в інших країнах, почали чітко вимальовуватися суто місцеві спонукальні мотиви, наприклад, курдське питання і протистояння по осі сунізм-шиїзм, чого в явному вигляді немає, наприклад, у Лівії та Єгипті, в яких у свою чергу були суто місцеві передумови до соціальних вибухів.

Ентузіазм з приводу демократизації арабського світу швидко змінився на наростаючу небезпеку ісламського екстремізму і криваву війну всіх проти всіх. Втім, ще на прикладі Іраку стало очевидним, що диктатури, які правили в деяких арабських країнах, утримували їх від скочування в безодню нескінченного кривавого хаосу з активним зовнішнім втручанням, і як тільки ці режими скидаються, ситуація стає неконтрольованою.

Вкрай мало говориться про те, що так звана арабська весна є, в тому числі, наслідком глобальної економічної кризи 2080-2009 років в ядрі капіталістичної світосистеми, яка спричинила соціальні та військово-політичні катаклізми на арабській периферії цієї системи.

Головні причини сирійського конфлікту, повторимо, крилися всередині самої Сирії. Протягом багатьох років влада країни здійснювала непродуману політику стимулювання сільгоспвиробництва. Це призвело до опустелювання земель і виснаження водних ресурсів. Остаточно сільське господарство знищила посуха 2006-2007 років. Дрібні фермери розорилися, сільгоспвиробництво обвалилося, ціни на продовольство і фураж різко зросли, було знищено майже все поголів’я худоби, і владі довелося вперше за довгі роки робити великі закупівлі продовольства за кордоном.

За даними ООН, в 2010 році до одного мільйона людей 20-мільйонної Сирії опинилися на межі голоду. Приблизно 1,5 млн осіб покинули свої місця проживання і переселилися на околиці великих міст – Дамаск, Алеппо (Халеб), Дейр-ез-Зор, які і без того мали великі проблеми через перенаселеність, відсутність умов, бідність і скупченість. З 2002 по 2010 рік міське населення зросло з 8,9 до 13,8 млн осіб. До внутрішньо переміщених осіб додалися біженці із сусіднього охопленого війною Іраку, чисельність яких тільки за 2003-2007 роки оцінюється в 1,5 млн. Вважається, що мешканці скупчених околиць міст стали соціальною базою суспільного вибуху.

ВВП на душу населення був вищий, ніж в Україні

При цьому Сирія була дуже розвиненою за арабськими мірками країною. У 2010 році, за даними МВФ, ВВП на душу населення становив 4800 доларів, тоді як в Україні в 2017 році ВВП становив приблизно 2600 доларів, і вище 4000 доларів у 2013 році не піднімався. Рівень безробіття в 2010 році в Сирії дорівнював 20% серед дорослих і 30% серед молоді, що цілком порівнянно з Іспанією. Сирія вирізнялася досить високим для свого регіону рівнем грамотності та тривалості життя.

До посухи, голоду і мігрування населення в скупчені гетто міських околиць слід додати масштабне безробіття, глибоку соціальну нерівність, корупцію, а також неадекватну політику режиму Башара Асада, якому 2000 року влада дісталася після смерті його батька Хафеза Асада, який правив країною 30 років.

Слід враховувати і зовнішній вплив. Сирія з моменту свого виникнення внаслідок розділу Османської імперії після Першої світової, отримання незалежності й подальшого перетворення на підмандатну Франції територію відчувала зовнішній вплив завжди. У новітній час значна увагу до Сирії прикута з боку сунітських монархій Аравії, передусім Катару.

Ця країна є одним з найбільших постачальників природного газу в Європу і Південно-Східну Азію. З природних причин поставки здійснюються у вигляді зрідженого газу, що пов’язано з низкою складнощів і обмежень. У Катарі, цьому нафтогазовому карлику з великими грошима і глобальними амбіціями, давно виношуються плани протягнути трубу в Європу, природно, через територію Сирії, в якій править режим Асада, не дуже дружній до сунітських країн Затоки. Проте режим є союзником шиїтського Ірану, якого в сунітському світі вважають чи не найголовнішим ворогом.

У цьому інтереси монархій Затоки збігаються з інтересами Туреччини, яка теж не проти «сісти на трубу» в разі поставок вуглеводнів. Це один з найважливіших інтересів Туреччини в Сирії разом з курдським питанням, яке Анкара традиційно вважає для себе дуже важливим і болючим.

У свою чергу, Іран зацікавлений у збереженні режиму Асада, дружнього політично і конфесійно. Тегеран також зацікавлений в збереженні територіального сполучення через Сирію з воєнізованим шиїтським рухом «Хезболла» в Лівії. Іран теж не проти прокладання нафтогазових трубопроводів до Європи через Сирію. Особливо це стало актуальним останнім часом після зняття з Ірану санкцій в обмін на відмову від ядерної програми і активізацію торгово-економічного співробітництва з Європою, в чому остання зацікавлена не менше самого Тегерана.

Іран і Ізраїль при своїх інтересах

Інтереси Росії не зводяться тільки до геополітики, збереження присутності в регіоні і військових баз на території Сирії. Є у Москви і суто меркантильний інтерес у збереженні і збільшенні поставок російських енергоносіїв до Європи. Тому Москва вкрай не зацікавлена в появі нових шляхів постачання вуглеводнів в ЄС з Аравії, Ірану, Азербайджану, Середньої Азії. Це одна з найважливіших причин присутності Росії в регіоні.

До речі, тут інтереси Москви входять в глибоке протиріччя з інтересами не тільки сунітських монархій, а й свого нібито союзника Ірану. У Тегерані це повинні розуміти, тому розмови про союз Кремля і режиму шиїтських аятолл Ірану виглядають занадто поверхневими. Втім, поки що вони є союзниками, оскільки у них є спільні противники в особі, насамперед, США.

Нарешті, є ще Ізраїль, що перебуває у стані війни з Сирією мало не з 1940-х років. Наліт ізраїльської авіації на ядерний центр Сирії, постійний обмін обстрілами, авіаційними і ракетними ударами – все це ланки перманентного конфлікту двох країн, що триває десятиліттями. Частина території Сирії на Голанських висотах захоплена і утримується Ізраїлем ще з 1970-х років під приводом боротьби з тероризмом. Сирія і Ізраїль не визнають один одного. Сирія підтримує ворожу Ізраїлю «Хезболлу» в Лівані. Словом, тут свій давній клубок ворожості та протиріч.

Картина буде неповною, якщо не згадати участь у конфлікті США. Інтереси Америки різнопланові. Тут боротьба з тероризмом, впливом Росії в регіоні, прагнення контролювати видобуток і постачання вуглеводнів, левову частку яких, до речі, Штати отримують з країн Затоки, передусім з Саудівської Аравії і Катару, що вважаються давніми союзниками Америки в регіоні.

Ось короткий тезовий перелік внутрішніх і зовнішніх факторів, які призвели навесні 2011 року до соціального вибуху, подальшої громадянської війни і зовнішнього втручання в Сирії.