Архієпископ Львівський і Галицький Філарет
- 17.10.18, 12:23
Які факти щодо втрат регулярних військ РФ на Донбасі встановлені сьогодні |
|
Чим далі від 2014–2015 років, тим більше війна на Донбасі обростає численними «переможними» міфами, шкоди від яких значно більше, ніж користі. Напевно, якби не сучасні технології — інтернет, супутникові фото місцевості, соцмережі, спеціалізовані сайти та форуми — у нас уже давно з’явилися б міфи в стилі радянських: подвигу панфіловців, авіаційного тарану Гастелло тощо.
Тривалий час Генеральний штаб Збройних Сил України намагається поширити міф про 1700 загиблих військових РФ у війні на Донбасі, у тому числі 200 — під Іловайськом. Востаннє ці цифри були оприлюднені на прес-конференції 28 серпня 2018 року в приміщенні Міноборони, присвяченій 4-м роковинам іловайських подій.
Для нас уже стало звичним усвідомлювати, що проти України вели війну регулярні частини збройних сил Російської Федерації. Про це свідчать зразки озброєння, унікальні документи, захоплені в боях або знайдені на територіях, де вони відбувалися, свідчення очевидців... Але випадки прямого застосування військових частин РФ проти Збройних Сил України можна перерахувати буквально по пальцях.
Пошуковці Місії "Евакуація-200" біля одного з елементівукраїнської "Точки-У" неподалік від Іловайська, 30 вересня 2014 р.
Однак цікаво: на сьогодні «з першоджерела» є вичерпна інформація про втрати регулярних військ Росії. Ідеться про документ «Безвозвратные потери личного состава ВС РФ по состоянию на 6.00 «7» сентября 2014 г.», оприлюднений у мережі інтернет групою «Інформаційний спротив» 5 березня 2018 року. У ньому подано списки з іменами 103 загиблих та 384 поранених військовослужбовців.
Документ виявився «незручним» як для офіційної України, так і для Росії. «Кровожерливим» українським пропагандистам він не припав до смаку через занадто «мало вбитих». Ну а росіяни, що довіряють офіційній позиції свого уряду — «ихтамнет», — трактують цей список як фальсифікацію. Однак для багатьох громадян РФ, особливо військовослужбовців, які завдяки інтернету ознайомилися зі списками, вони стали протверезним «холодним душем».
Підробити такі документи практично неможливо: для цього треба знати чимало нюансів й особливостей роботи стосовно обліку військових втрат у збройних силах країн світу загалом і в РФ зокрема. В Україні таких фахівців немає.
У російських списках подані такі дані: прізвище, ім’я, по-батькові, категорія обліку, посада, місце служби, назва військової частини, дата смерті (поранення), діагноз, місце знаходження (поховання) загиблого або пораненого.
Щодо походження цього документа, то група «Інформаційний спротив» склала легенду про п’яних російських полковників, які гублять на Донбасі флешки із секретною інформацією. Однак подібні документи на таких носіях не зберігаються й не передаються. Тож цілком очевидно, що таблицю «злив» хтось із опонентів до російської влади (до речі, у збройних силах РФ, як і загалом у російському суспільстві, таких недоброзичливців чимало).
Читайте також: Невідомі захисники України
Перший у списку — капітан спецназу ГРУ РФ С.Б. Суслов, вважається загиблим 14 червня 2014 року. Неважко здогадатися, як він загинув. Напередодні, 13 червня, з боку сепаратистів та російських терористів уперше було використано реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) «Град». Вони мали завдати удару по українському блокпосту в районі Добропілля. Але через помилку в розрахунку снаряди було випущено по складу, що розміщувався неподалік. Загинув один мирний мешканець та ще одного було поранено. Під час стрільби якийсь зі снарядів застряг у системі, тож РСЗВ неможливо було евакуювати. Підрозділи української 93-ї бригади захопили цей «Град» разом із документами, які свідчили про приналежність артилерійської системи до 18-ї мотострілецької бригади РФ. Вочевидь ті, кому російські військові довірили реактивну систему — чи це місцеві мешканці, чи добровольці з Росії, — не впоралися з управлінням. Склалася критична ситуація: потрібно було бодай щось зробити із цим «Градом», тому його намагалися підірвати гранатою. На ліквідацію артилерійської системи було відправлено спецгрупу ГРУ РФ, до якої, як можна припустити, і входив згаданий вище капітан Суслов. Але він загинув. Дату смерті — наступним днем — могли проставити по факту доставки тіла капітана на територію Росії (у діловодстві з обліку військових втрат це поширена практика).
Пошуковець Ігор Слюсар оглядає місце ураження "Точки-У" неподалік від Савур-Могили, 4 вересня 2014 р.
Наступні після Суслова групові втрати серед військовослужбовців збройних сил РФ синхронізуються з днями загострення під час війни на сході України:
— 7–9 серпня — атаки в районі пропускного пункту Маринівка на російсько-українському кордоні. Причому поранені військовослужбовці української 30-ї бригади були добиті на полі бою. Мабуть, як небажані свідки;
— 12–13 серпня — бої в районі населеного пункту Степанівка; створення загонами сепаратистів за підтримки російських військ нового коридору від державного кордону до Донецька;
— 18 серпня — 2 вересня — вступили в бій регулярні частини збройних сил РФ на луганському напрямку; бої під Лутугіним та Луганським аеропортом;
— 23–31 серпня — вторгнення на південному напрямкові та бої в районі Іловайська.
Дуже умовно всі дані по загиблих військовослужбовцях із Росії можна звести в одну таблицю(див. Втрати російської армії на Донбасі). На сьогодні докладно з’ясовано обставини смерті близько 70% кадрових військовиків РФ у літню кампанію 2014 року.
Але де ж сотні загиблих російських десантників, про яких уперше почав розповідати начальник Генерального штабу Збройних Сил України генерал армії Віктор Муженко? І цей офіцер, і деякі інші військові та експерти стверджують, буцімто російські регулярні війська зазнали значних утрат внаслідок ураження ракетами «Точка-У». Причому ці втрати були підтверджені розвідкою.
Знайти на супутниковій карті наслідки вибуху цієї ракети для військового фахівця досить просто. Більше того, завдяки новітнім технологіям можна отримати фото із супутника потрібної тобі місцевості на конкретний день, наприклад, 29 серпня 2014 року. Один із таких інтернет-фахівців Андрій Карлов знайшов місця ураження, докладні фотографії та свідчення очевидців про 38 українських ракет. Практично всі прилетіли в поля або на безлюдні місця.
Читайте також: Іловайський мартиролог
Наприклад, у район Савур-Могили українськими військовиками було запущено аж шість «Точок-У». Свідками прильоту щонайменше трьох із них були наші захисники із цієї місцевості. Один із них, Василь Ковальчук, розповідав: «Бачимо — рухається від кордону з Росією військова колона. Доповідаємо, просимо відкрити вогонь… Через кілька годин (!) прилітають ракети. Звісно, що в «молоко», бо від колони і сліду не залишилося».
Одна з вантажівок артилерійської батареї 98-ї повітряно-десантної дивізії збройних сил Російської Федерації, знищена внаслідок вибуху
української "Точки-У", урочище Червона Поляна
Сліди влучення «Точкою-У» в районі Савур-Могили бачили й пошуковці місії «Евакуація-200», які там працювали у вересні 2014-го: вражаючі гектари понівеченої й порожньої землі.
В район Іловайська у 20-х числах серпня 2014-го було «закинуто» аж дев’ять ракет. Із них шість упали просто серед поля, дві залетіли на території з мирними жителями, і лише одна «накрила» батарею 1065-го артилерійського полку 98-ї повітрянодесантної дивізії у районі урочища Червона поляна неподалік села Чумаки. Ця батарея розстрілювала наші війська, які виходили так званим зеленим коридором. Це, між іншим, один із трьох чи чотирьох вдалих пострілів українських ракетників за весь період війни на Донбасі...
Зі слів наших медиків, які в ніч із 29 на 30 серпня 2014 року перебували там, достовірно відомо, що внаслідок ураження батареї загинуло троє російських військовослужбовців та було знищено три вантажівки. Ще один боєць помер у лікарні 3 вересня (як це видно з оприлюднених списків).
Читайте також: Дебальцівська статистика
Уламки «Точок-У» в районі Іловайська тривалий час використовувалися сепаратистами, росіянами та чималою кількістю «військових туристів» як жаданий об`єкт для фотографування. Відповідні відеоролики та світлини нескладно знайти в інтернеті. Пошуковці Місії «Евакуація-200» у вересні — жовтні 2014 року також відвідали ці «туристичні» місця, де зробили серію фотографій. Більше того, експозиція Національного військово-історичного музею України поповнилась унікальним експонатом — частиною боєголовки однієї з «Точок-У», яку пошуковці вдало «поцупили» з-під носа сепаратистів.
Таким чином, ітернет-користувач Карлов на своєму домашньому комп’ютері за допомогою світової павутини зробив те, що не спало на думку жодному з тисяч генералів та інших офіцерів Збройних Сил України (і сотень дипломованих експертів у погонах). Хоча це начебто й нескладно.
Можна до нескінченості обманювати себе віртуальними перемогами над супротивником, але подібні фантазії традиційно призводять до летальних для країни наслідків. Бо, наприклад, коли перед українськими ракетниками буде поставлено завдання продемонструвати свою майстерність, може статися, що вони почнуть запускати «Точки-У» просто по житлових кварталах населених пунктів України.
Детальніше про деяких загиблих росіян, зокрема тих, які нині покояться в українській землі як не ідентифіковані, — читайте в наступному числі Тижня
Созданные весной 2014 года батальоны милиции особого назначения были совершенно не похожи на какие-либо милицейские подразделения до этого. Как уже писалось не раз, в эти батальоны записывались многочисленные добровольцы, которые по разным причинам не шли в армию. Эти батальоны (зачастую не дотягивавшие до роты) в основном несли службу на прифронтовых территориях, не попадая на передок. Исключением стали батальоны, которые волею судьбы попали под Иловайск, и одесский «Шторм».
Шеврон подразделения
В апреле 2014 года одновременно с другими областями при УВД Одесской области стал формироваться батальон милиции особого назначения, который очень скоро получил собственное название «Шторм». Его основу составили действующие сотрудники органов внутренних дел (в том числе и несколько бывших бойцов «Беркута», которые уволились из органов еще до событий на Майдане), а также активисты местной «Самообороны». Серьезным отличием батальона стало то, что практически все офицерские должности заняли военнослужащие запаса, получившие милицейские звания.
Считается, что батальон на службе с 14 мая, однако фактически на тот момент он только проходил слаживание и подготовку. Хотя из-за нехватки личного состава он активно участвовал в охране общественного порядка. Так, 11 мая бойцы батальона обезвредили дезертиров, которые сбежали с оружием из воинской части в районе с. Чабанка Коминтерновского района.
А через месяц после формальной организации в зону проведения антитеррористической операции ушла 1-я рота, а 20 июля — 2-я. Вот последней и пришлось выдержать реальные боевые действия, причем не просто против бандформирований, а кадровых российских военных.
Прибывших 52 милиционера командование сектора «А» отправило на зачистку только что освобожденную Георгиевку, которая была на тот момент важным ключевым пунктом для снабжения гарнизона Луганского аэропорта (более детально см. Ключевой эпизод «Битвы за Луганский аэропорт» — Георгиевка https://fraza.ua/analytics/250109-kljuchevoj-epizod-%C2%ABbitvy-za-luganskij-aeroport%C2%BB-georgievka-).
Тут они пробыли месяц — вплоть до 20 августа, когда россияне решили взять инициативу в свои руки и отбить поселок. На тот момент основу обороны составляли бойцы 9-й роты 24-й мехбригады при поддержке батареи противотанковых орудий МТ-12 «Рапира» 128-й отдельной горно-пехотной бригады, ну и одесские милиционеры.
Бойцы батальона, лето 2014 г.
В 04:30 в наступление пошли две роты 234-го гвардейского десантно-штурмового полка ВС РФ (место дислокации — г. Псков) при поддержке роты 15-й отдельной мотострелковой бригады (Самарская область) и местных боевиков. Благодаря активной работе артиллерии поначалу россиянам удалось овладеть инициативой, сбив блокпост на дороге Георгиевка — ЛАП. Затем огнем двух танков был сметен второй блокпост. В итоге нашим военным удалось удержать два блокпоста. И мало того — организовать силами 30-й и 24-й мехбригад контратаку, в ходе которой были уничтожены российская БМД-2 и танк Т-72БМ. Потери в живой силе только 1-й роты 234-го парашютно-десантного полка составили от 16 до 22 убитых. Сколько было погибших в других ротах, сказать сложно, однако они однозначно были. По крайней мере, известно, что после боев 20 августа роту вывели в РФ ввиду полной потери боеспособности.
Такое развитие событий подтверждали и боевики. Так, один из участников тех боев в своем интервью заявлял буквально следующее: «А вот десантура псковская попала под раздачу. Их из САУ накрыло, я потом сам ребят раненых таскал с поля боя под Георгиевкой и помогал ловить по зеленке разбежавшихся. Все первый раз под обстрелом, все в шоке, глаза квадратные! Пацаны совсем молодые, срочники. Я разговаривал с ними: они только накануне ввода подписали контракты. Говорили, что никого не заставляли, а просто предложили — кто хотел, тот подписал...».
Были и потери у наших военных, причем не все они погибли на поле боя. Младший сержант милиции Руслан Коваль из «Шторма» вспоминает: «Был там досадный случай, что псковские десантники захватили блокпост 24-й бригады и раненых бойцов вывели на высоту. Воткнули, говорят, [в землю] пиратский флаг („череп с костями“) и воткнули флаг ВДВ России и наши пацанов раненых расстреляли в затылок. К большому сожалению, мы не смогли ничего сделать, так как от этого блокпоста до нашей ближайшей позиции было примерно полтора-два километра». Всего в эти дни погибло 8 бойцов 24-й бригады.
Наши потери в технике тоже были достаточно значительные — так, россиянам удалось сбить один Ми-24П из состава 7-го отдельного полка армейской авиации. Экипаж в составе подполковника Олега Бирюка и капитана Антона Родионова погиб.
Вспоминает один из российских десантников: «В разгар боя появилась пара вертолетов Ми-24 ВСУ. Совершив первый оценочный проход и заметив бронетехнику, вертолеты стали разворачиваться и легли на боевой курс. По ним сразу же открывается огонь из автоматических пушек бронемашин и пулеметов. Видимо, испугавшись большой плотности огня, летчики решают сойти с боевого курса, даже не пробуя отработать НАРами. Отвернув в сторону, Ми-24 пошли вдоль окраины поселка, параллельно позициям противника, на удалении от них. Зенитное подразделение сил, подвергшихся воздушной атаке, производит пуск двух ракет по вертолетам. Один Ми-24 при попадании ракеты взрывается в воздухе. Пуск по второму вертолету оказывается менее удачным, так как он, маневрируя, резко ушел на снижение. Далее уничтожить вертолет не было возможности, „крокодил“ ушел почти впритирку с крышами домов».
И еще один результат тех боев — две захваченные БМД-2 российского производства, а также большое количество тяжелого пехотного вооружения (пулеметов и гранатометов). Опять-таки Коваль продолжает свои воспоминания: «Нашим батальоном тогда во время боя были захвачены БМД-2 2013 года [производства], там была масса документов, которые подтверждали, что машина принадлежит Псковской дивизии...».
Захваченная российская БМД-2
По горячим следам журналист телеканала «Интер» Роман Бочкала выложил в Интернет несколько фотографий, на которых, кроме трофейной БМД, были запечатлены боевой устав ВДВ, личные вещи российских военнослужащих. Но главное — страницы из журнала вечерней поверки со званиями, фамилиями и инициалами 60 военнослужащих одного из подразделений 76-й Псковской дивизии ВДВ (из них — один майор, остальные — сержанты, ефрейторы, рядовые). Последняя запись в журнале была сделана 12 августа, что прямо позволяет говорить как минимум о дате начала полномасштабного вторжения.
Хотя в том бою у одесситов потерь не было, война собрала свою кровавую жатву: 24 августа в 13:00 во время артиллерийского обстрела погибли рядовые милиции Вадим Рудницкий и Степан Петровский, которые дежурили на наблюдательном пункте.
В конце августа позиции батальона оказались в тактическом окружении. Утром 30 августа одесситы без потерь вывели колонну из 62 единиц техники, включая трофейный БМД (позже передан в Академию сухопутных войск в Одессе) и более 50 автомобилей и автобусов с жителями села Георгиевка и города Лутугино. В основной своей массе это были люди с проукраинскими настроениями и после оккупации их домов россиянами и коллаборантами их участь была бы трагической. Интересно, что несколько мужчин из этой колонны вступили в «Шторм» и служат в батальоне по сегодняшний день.
Последние свои потери в этой ротации «Шторм» понес не в бою: в ночь на 20 сентября водитель автобуса, на котором 34 бойца «Шторма» возвращались из зоны АТО, не справился с управлением (заснул), в результате катастрофы погибли лейтенант милиции Александр Романюк и старший сержант милиции Александр Лысоконь.
Погибшие бойцы БМОСН «Шторм»
Пробыв на фронте два месяца, 2-я рота батальона потеряла четырех человек погибшими, а всего награжденными по результатам командировки на фронт были 5 человек (только один не посмертно).
Затем было возвращение в Одесскую область, где тоже хватало проблем с общественной безопасностью. Бойцы батальона были брошены на усиление пограничников, дежурили на блокпостах. В апреле-мае 2015 года — в период наивысшей террористической угрозы на южных рубежах нашей родины — бойцы «Шторма» взяли под контроль все въезды-выезды в Одессу. Причем в сентябре батальон был расширен за счет организации 3-й роты «Болград».
Осенью 2015 года батальон снова отправился в Донецкую область — на вторую и третью линию обороны. Затем был апрель 2016 года и мариупольское направление. И еще много выездов на ротацию — всего на май 2017 года их было около двадцати, и это не считая того, что бойцы подразделения ездили на фронт в составе других сводных подразделений.