Про співтовариство

Співтовариство має на меті подавати матеріали з важливими знаннями для думаючих людей. Все має бути українською мовою за рідкісними винятками цитування в оригіналі.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Знання є сила

Звільнення голів ОДА президентом

Порошенко відправив у відставку голову Луганської облдержадміністрації
Сьогодні, 22:160 5 0 0 

Юрій Гарбуз звільнений з посади голови Луганської ОДА
Гарбуз звільнений відповідно до поданої ним заяви

Президент Петро Порошенко звільнив голову Луганської обласної державної адміністрації Юрія Гарбуза.

Про це повідомляється на сайті президента України.

Відповідний указ №383 Порошенко підписав від 22 листопада.

Згідно з документом, Юрій Гарбуз звільнений відповідно до поданої ним заяви.

Нагадаємо, депутат Верховної Ради від БПП Юрій Гарбуз був призначений головою Луганської ОДА в квітні 2016 роки замість Георгія Туки.

Юрій Гарбуз народився, навчався і довгий час працював в Луганській області. У 2014 році деякий час керував Міловською райдержадміністрацією, а потім пройшов до Верховної Ради по 114-ому округу як самовисуванець.

Нагадаємо, Кабінет міністрів України на засіданні 24 жовтня погодив проекти указів президента про звільнення голови Луганської ОДА Юрія Гарбуза, голови Київської ОДА Олександра Горгана, голови Чернівецької ОДА Олександра Фищука та голови Черкаської ОДА Юрія Ткаченка.

ОПИТУВАННЯ
Якби вибори президента відбувались вже завтра, за кого б ви проголосували?
Петро Порошенко
24.9%
Анатолій Гриценко
13.9%
Юлія Тимошенко
11.6%
Святослав Вакарчук
10%
Володимир Зеленський
9.2%
Роман Безсмертний
5.1%
Юрій Бойко
3.7%
Андрій Садовий
3.5%
Вадим Рабінович
3%
Надія Савченко
2.8%
Андрій Білецький
2.3%
Олег Тягнибок
2.3%
Володимир Гройсман
2.2%
Віктор Чумак
2.1%
Михайло Добкін
1.7%
Олег Ляшко
0.9%
Арсеній Яценюк
0.9%
Відповіло: 123996
Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/country/politics/poroshenko-vidpraviv-u-vidstavku-golovu-luganskoji-oblderzhadministraciji-547177.html

Як знищували ЗСУ любі друзі

Как ВСУ лишали боеспособности: Киевский научно-исследовательский институт судебных экспертиз представил данные о количестве вооружения

Данные обнародовали во время заседания парламентской ВСК для расследования фактов хищения в Вооруженных силах и подрыва обороноспособности государства

11:4021.11.2018
Фото из открытых источников

В Украине по состоянию на 1991-й год было 6,5 тыс. танков, 7,6 тыс. бронированных машин, 1,4 тыс. самолетов, 350 кораблей и 1272 ядерные боеголовки.

На начало 2014 года осталось 1436 танков при потребностях ВСУ в 3200 единицах; 2020 БТР-ов при необходимости иметь 4500 единиц, 158 боевых самолетов при необходимости 460 единиц и 849 боевых ракет при необходимости иметь более тысячи.

Такие данные сообщил директор Киевского научно-исследовательского института судебных экспертиз (КНИИСЭ) Александр Рувин во время заседания 20 ноября ВСК для расследования возможного хищения в Вооруженных силах и подрыва обороноспособности государства. Презентацию обнародовали на сайте Верховной Рады.

По информации Киевского научно-исследовательского института судебных экспертиз, с 2004 года количество танков в Украине уменьшалось, однако оставалось в пределах потребностей Вооруженных сил, однако уже в 2005 году стало меньше возможного минимума - их продолжали выводить из состава ВСУ и продавать.

Как изменялось количество танков в Украине с 1991 до 2013 годаКиевский научно-исследовательский институт судебных экспертиз

БМП и БТРы покрывали потребности украинских военнослужащих до 2004 года, а потом их было вдвое меньше, чем необходимо, с 2012 года же - даже меньше половины.

Как изменялось количество БМП/БТРов в Украине с 1991 до 2013 годаКиевский научно-исследовательский институт судебных экспертиз

Зенитных ракетных комплексов было недостаточно уже с 2001 года, а по состоянию на 2013-й имеющиеся ЗРК составляли менее четверти необходимого количества.

Как изменялось количество зенитно-ракетных комплексов в Украине с 1991 до 2013 годаКиевский научно-исследовательский институт судебных экспертиз

Когда Украина стала независимой, в стране было 1380 самолетов. Их было чуть больше 900 до 2004 года, просто на грани нужд ВСУ до 2009 года - 461 единица, однако в 2013 году - только 158 единиц.

Как менялось количество боевых самолетов в Украине с 1991 до 2013 годаКиевский научно-исследовательский институт судебных экспертиз

Напомним, 17 сентября 2018 года в украинском парламенте официально начала работу временная следственная комиссия по расследованию хищений в ВСУ. 112.ua разбирался с тем, что уже известно о хищениях в Вооруженных силах.

Вони залишили Донбас і розчинились серед нас

Динаміка міграції в Україні: де живе найбільше переселенців
 13 листопада 2018, 09:00
Читать на русском

Кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні становить 1 мільйон 520 тисяч 531 особу. Станом на листопад кількість зареєстрованих переселенців збільшилася на 1 тисячу 297 осіб. «Слово і Діло» відстежило динаміку змін у міграції населення з окупованих територій України минулого місяця.

Як повідомили нам у Міністерстві соціальної політики, протягом місяця понад 1 тисяча 850 осіб перебралися з Донбасу до Києва, ще 1 тисяча 100 переселенців осіли в Харківській області та понад 900 осіб зареєструвалися в Київській області.

Із Луганської області виїхало 3 тисячі 489 переселенців, із Донецької – 314, із Вінницької – 75. Найменше тимчасово переміщених осіб виїхало з Рівненської області – лише 18 осіб.

Переселенці відсудили компенсації компенсації за втрату майна на ДонбасіСуд задовольнив позов сім'ї переселенців щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної в ході бойових дій.8 вересня 2018, 18:26

Отже, наразі найбільше зареєстрованих переселенців з окупованих територій України живе в Донецькій області – 550 тисяч 547 осіб, у Луганській – 283 тисячі 449, у Києві – 171 тисяча 592 особи, а в області – 68 тисяч 408, у Харківській – 130 тисяч 87 осіб.

Найменше переселенців на західній Україні. У Львівській області станом на листопад зареєстровано 11 тисяч 229 осіб, у Волинській – 3 тисячі 70, у Чернівецькій – 2 тисячі 423 особи.

У жовтні держава виплатила переселенцям 249 мільйонів 465 тисяч 869 гривень матеріальної допомоги, зокрема на покриття витрат на проживання та оплату житлово-комунальних послуг. Це більше, ніж у жовтні минулого року, коли було виділено 222 мільйони 907 тисяч. Найбільшу суму виплат виділили Донецькій області – 62,7 мільйона гривень.

Детальніше – на інфографіках.

Нагадаємо, «Слово і Діло» проаналізувало, скільки коштів виплатили переселенцем за чотири роки.

Також ми повідомляли, що переселенцям дозволили ставати на квартирний облік.

Хочете обговори

Екуменічний рух в Україні йде через УГКЦ

Екуменізм (грец. , буквально означає «заселений світ») — ідеологія та рух за співпрацю та взаєморозуміння між християнами різних конфесій. Екуменічний рух ставить перед собою завдання[1]:

  • краще пізнати всі Церкви і їхнє вчення, звертаючи увагу на об'єднувальні елементи
  • утворити основу спільного практичного діяння, прямуючи до єдності, яку проповідував Христос.

Також екуменізм виступає за посилення впливу релігії й вироблення загальхристиянської соціальної програми, придатної для віруючих, які проживають у країнах з різними соціальними системами.

Екуменізм і Біблія[ред. | ред. код]

Екуменісти акцентують увагу на тому, що Святе письмо заповідає духовну єдність християн, у зв'язку з чим згадують слова Ісуса Христа[1]:

«Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав.»Ів. 17:22-23

Священик В. П. Данилов виділяє в Біблії також наступні фрагменти, що на його думку свідчать про необхідність не тільки духовної, але і суто церковної єдності[2]:

І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її Мт. 16-18
  • Слова Ісуса, де він порівнює вірних з кошарами овець:
Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони, і буде отара одна й Один Пастир! Ів. 10-16
Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрещення Еф. 4:4-5
Благаю ж вас, браття, щоб ви остерігалися тих, хто чинить розділення й згіршення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх, бо такі не служать Господеві нашому Ісусу Христу, але власному череву; вони добрими та гарними словами зводять серця простодушних. Рим. 16:17-18
Тож благаю вас, браття, Ім'ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній! 1 Кор. 1:10,13
  • В свою чергу критики екуменізму вказують на ігнорування біблійними істинами, як на головну проблему екуменічного руху в сучасному вигляді.
Історія екуменізму[ред. | ред. код]

Одним з перших екуменічних зібрань вважається міжконфесійна протестантська місіонерська конференція 1910 року в Единбурзі. Формування екуменічного руху в сучасному вигляді було закладено на протестантсько-православних конференціях 1920 року в Женеві1927 року в Лозанні і довершено конференцією 1945 року в Стокгольмі, а також створенням в 1948 році Всесвітньої ради церков[3].

1962 року екуменічний діалог розпочали католицька та православна церкви, коли представники Московського патріархату були присутні як спостерігачі на Другому Ватиканському соборі. Переломним у католицько-православних стосунках став 1965 рік, коли Патріарх Константинопольский Афінагор I і Папа Римський Павло VI скасували взаємні анафеми, накладені 1054 року.

Католицька церква встає на екуменічні позиції після Другого Ватиканського собору. У 1997 році у Вашингтоні була започаткована екуменічна конференція «Orientale Lumen» («Світло Сходу»), як рух мирян та духовенства серед християн задля вивчення однойменного Апостольського листа Папи Івана Павла II, виданого у 1995 р. «Світло Сходу» передбачає зустрічі представників православних, католицьких та греко-католицьких Церков для спільної молитви, вивчення традицій кожної з цих традицій, налагодження дружніх стосунків задля того, щоб бути «єдиним цілим в Одній Церкві Христовій». Від самого початку активну участь в конференції беруть українські миряни та священнослужителі[4].

З 2007 року у Києві проходять традиційні січневі молитовні марафони за єдність християн, у яких беруть участь представники РКЦУГКЦУПЦ (МП)УПЦ КП, Церкви Християн Віри Євангельської, інших протестантських спільнот.[5]

Українська Православна церква Московського патріархату не є самостійним членом Всесвітньої ради церков, а входить до неї як автономна структура у складі РПЦ[6].Певний загал православних віруючих обережно ставиться[7] до екуменічного руху.

Критика екуменізму[ред. | ред. код]

Від початку свого існування екуменістичний рух знаходив противників і серед представників різних конфесій.

Наприклад, архієпископ РПЦ Серафим (Соболев) у своїй доповіді 1948 року заявив, що екуменічний рух — це «зрадництво й зрада Христу», а «у самому останньому витоку екуменічного руху стоїть… диявол»[8].

Єпископ Фотій (Сиромахов) закидає екуменічному руху підрив літургійної і календарної єдності православної Церкви, що стався після переходу більшості помісних церков на Новоюліанський календар. Не підтримують екуменічний рух також старообрядці та старостильні церкви.

Серед католиків екуменізм заперечує Священицьке братство святого Пія Х та Седевакантисти, які також не визнають законність влади деяких Римських Пап і відлучені Ватиканом від Католицької церкви. Скептичною по відношенню екуменічного руху і офіційна радянська позиція, яка вважала цей рух «інструментом буржуазної політики»[9]

Обґрунтування християнами неприйняття екуменічного руху ведеться з двох протилежних позицій:

  • визнання всіх інших християнських конфесій єретиками, що не мають ані краплі істини, «духовною пустелею», їхніх таїнств — пародією та блюзнірством (поширено серед членів апостольских Церков та деяких протестантських фундаменталістів);
  • віра в те, що християнські церкви та спільноти вже перебувають в духовній єдності, якій не заважають відсутність євхаристійного спілкування та догматичні розбіжності (англіканська «теорія гілок»[en], неопротестантська концепція «невидимої Церкви»).

Деякі християни визнають необхідність чи, принаймні, бажаність пошуку єдності, але їх не влаштовує формат роботи ВРЦ та інших екуменічних організацій. Так, протестанти євангельського руху діють в рамках різноманітних міжконфесійних та позаконфесійних об'єднань, що координують сумісну євангелізаційну та освітню роботу, тобто фактично є екуменічними. Але вони продовжують критикувати екуменізм, який асоціюється в них з ліберальною теологією та тісною співпрацею з католиками й православними.

Порошенко з Варфоломієм підписали угоду про співпрацю

Порошенко з Варфоломієм підписали угоду про співпрацю у створенні церкви
Субота, 3 листопада 2018, 
ПРЕС-СЛУЖБА ПРЕЗИДЕНТА

Президент Петро Порошенко і Вселенський патріарх Варфоломій підписали угоду про співпрацю та взаємодію між Україною та Вселенським патріархатом.

"Я від імені українського народу дуже вдячний Його всехсвятості, синоду, всім ієрархам Вселенського патріархату за надзвичайно важливе і мудре рішення про відкриття для української нації дверей церкви і дороги додому", - сказав Порошенко.

"І угода, яку ми сьогодні підписали, завершує цей процес, робить всі умови для того, щоб процес підготовки до собору, процес надання томосу був приведений у абсолютно чітку відповідність до канонів православної церкви", - зазначив він.

Президент наголосив, що 3 листопада – це історичний день для створення Української автокефальної православної церкви.

"Закликаю українців молитися за мир, за єдність української церкви, молитися за те, щоб Господь не допустив провокацій, яких так прагнуть наші вороги, щоб Господь не допустив крові. Ми будемо робити все можливе, щоб якнайшвидше завершити процес надання томосу українській церкві Вселенським патріархом Варфоломієм", - сказав Порошенко.

У свою чергу Вселенський патріарх Варфоломій заявив, що "це виключне право матері-церкви – дарувати автокефалію, коли вона вважає за доцільне, коли всі умови готові для цього процесу".

"Ми переконані, що рішення про автокефалію приведе до єдності всіх православних в Україні", - додав також Варфоломій.

"Дякую за молитви за Вселенський патріархат. Дякую за прекрасний храм святого Андрія, який ви нам передали в Києві, щоб було постійне представництво матері-церкви в столиці України", - зазначив він і висловив сподівання, що незабаром знову відвідає Україну.

Разом з тим, керівник Головного департаменту інформаційної політики Адміністрації президента Андрій Жигулін у коментарі "Українській правді" пояснив, що підписана в суботу угода є угодою про співпрацю у створенні незалежної православної церкви в Україні.

"Вселенський патріарх надає томос, визнаючи незалежність Української церкви, і вручає його обраному на соборі предстоятелю. Українська держава, відповідно до Конституції і законів, надає цим процесам сприяння", - пояснив він суть домовленостей.

"Буде зареєстровано місію Вселенського патріархату в Києві - фактично, посольство, представництво, яке представлятиме Вселенську патріархію в Києві і сприятиме зв‘язкам незалежної Української церкви із Вселенським православ‘ям", - додав Жигулін.

Він уточнив, що відкриття такої ставропігії (представництва) було передбачено рішенням синоду Вселенського патріархату від 11 жовтня

"Згадані рішення - черговий крок до отримання томосу. Його надання прямо зазначене в угоді  - українські єпископи мають зібратись на собор і обрати предстоятеля", - додав Жигулін.

11 жовтня синод Вселенського патріархату підтримав надання автокефалії Українській православній церкві.

Також синод зняв анафему з глави УПЦ КП Філарета та предстоятеля Української автокефальної православної церкви Макарія.

Глава УПЦ Київського патріархату Філарет заявив, що у найближчий час відбудеться об’єднавчий Архієрейський собор для створення єдиної Української помісної церкви.

Катерина Тищенко, УП

Шлях до Томасу для України

"Ми приїхали в Україну із надзвичайною місією, представляємо особисто Вселенського патріарха Варфоломія й одночасно Священний Синод Вселенської патріархії Константинопольської для того, щоб продовжити працю над уже вирішеним питанням, що початок процесу надання автокефалії Українській Православній Церкві розпочався. Ми є на прямій, котра йде до фінішної лінії".

"Господь побачив боротьбу українського народу за свою самостійність. Він почув наші молитви і належно оцінив наші труди. Йому стало так угодно, щоби його Всесвятість Вселенький патріарх Варфоломій і Синод Константинопольський сказали омріяне довгоочікуване "так". Помісній автокефальній православній церкві України бути!".

Перша з цих двох цитат від 17 вересня належить Архієпископу Даниїлу, одному з двох екзархів Вселенського патріарха в Україні.

Друга – президенту Петру Порошенку.

Між цими двома заявами – менше місяця. І, фактично, вони можуть слугувати двома маяками, які позначатимуть останній етап здобуття автокефалії православною церквою України.

Перефразовуючи відоме політичне гасло, процес створення незалежної церкви перейшов у фазу "не словом, а ділом". Враховуючи ту нечувану динаміку проходження "українського питання" в Константинопольського патріарха, чекати згаданої вище фінішної лінії доведеться недовго.

Тільки у вересні Константинополь прислав у Київ своїх екзархів, а вже 11 жовтня дав зрозуміти, що питання автокефалії української церкви фактично вирішене.

Однак досі залишилася маса питань, які не були пояснені до кінця: для чого саме приїхали екзархи з Константинополя, як і коли видадуть томос, для чого зняли анафему з патріарха Філарета, що означають ухвалені в Константинополі рішення, як утвориться нова церква, хто її очолить і що буде, якщо буде дозволено сказати, (по)томос…

"Українська правда" продовжує давати відповіді на найбільш важливі питання щодо томосу для України.

Що саме вирішив Синод Вселенського патріархату 11 жовтня? Чи вже українська церква отримала автокефалію?
Буквально в рішенні Синоду йдеться про п’ять пунктів. (Повний текст рішення читайте тут)

Перше – у Варфоломія "підтвердили вже прийняте рішення про те, що Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії Церкві України".

Президент Порошенко і патріарх Філарет в один голос заявили, що це означає надання автокефалії Українській церкві. Хоча формально цього ще не сталося, але слова з Константинополя дають зрозуміти, що назад дороги немає. Томос буде. Але дещо згодом.

До того, як пояснив Філарет, українські православні ієрархи мають провести об’єднавчий собор і створити нову Православну церкву, яка, власне, і отримає томос.

Друге – Константинополь ухвалив рішення відновити "Ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, одну з його багатьох Ставропігій в Україні, які завжди там існували".

Фактично, це означає, що Вселенський престол проголосив, що Україна була і залишається в його прямому підпорядкуванні. Як пояснюють у церковних колах, таке рішення потрібне для того, щоб ні в кого не виникало сумнівів у тому, що саме Константинополь має надавати автокефалію Українській церкві, а не, скажімо, Москва.

Для цього, до речі, Синод ухвалив третє рішення – скасував Синодальний лист 1686 року, який давав право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита.

Четверте – Константинопольський патріархат скасував "політичні" анафеми, накладені Російською церквою на "Філарета (Денисенка), Макарія (Малетича) та їхніх послідовників, які опинилися в схизмі не з догматичних причин".

Усі вони "були канонічно поновлені у своєму єпископському або священицькому сані, також було відновлено сопричастя їхніх вірних з Церквою".

П’яте – Вселенський патріарх попросив усі сторони "утримуватися від захоплення церков, монастирів та іншого майна, а також від будь-яких інших насильницьких дій та помсти".

Чому саме зараз фіналізується процес по томосу? Чому Константинополь пішов на конфлікт з такою сильною церквою, як РПЦ?
Відповідь на запитання, чому отримання автокефалії для української церкви стало реальним саме зараз, складається з кількох менших відповідей, які необов’язково між собою пов’язані.

Перша – політична.

Поки що не відомо, як саме, але цілком очевидно те, що українському президенту Петру Порошенку вдалося вмовити турецького колегу Реджепа Ердогана якщо не сприяти отриманню томосу, то принаймні не заважати цьому процесу.

Річ у тім, що Константинопольський патріархат базується у Стамбулі і завжди мусить зважати на позицію турецької влади. А та, з одного боку, не дуже хоче посилення ролі "грецького" патріарха, з іншого, ніколи не хотіла псувати стосунків із Росією.

Що змусило Ердогана зайняти бездіяльну позицію в церковному "українському питанні" – поки не відомо, але результат цього очевидний.

Однак є інша відповідь на велике питання "Чому зараз?". Умовно її можна описати назвою відомого серіалу "Гра престолів".

У вселенському православ’ї останні роки можна прогледіти відголоски тих же процесів, які стрясають і політичне життя світу – йде велика битва за збереження і розширення свого впливу.

Основних гравців у ній два: Вселенський патріархат, який прийнято називати ще Першим престолом, та патріархат Московський. Довгі роки це була неоголошена війна за домінування між найвпливовішою церквою і найбільшою.

Фактичною точкою неповернення в цій війні став Всеправославний собор на Криті 2016 року, який мав стати першим більш ніж за 12 століть з часу останнього Вселенського собору.  

Проведення цього собору називали ледь не справою життя для Варфоломія. Але в останній момент його проведення в статусі Всеправославного собору зірвалося, адже Російська церква відмовилась приїжджати і "вмовила" залежних від себе патріархів так само проігнорувати запрошення Варфоломія.

Це стало болючим і головне – публічним ляпасом Вселенському патріарху. Один із переданих Варфоломію з Москви "привітів" натякав на те, що перша за чисельністю церква у православному світі не проти приміряти на себе і роль Першого престолу. Якщо не тепер, то в майбутньому.

І цей "привіт" на Фанарі почули. Власне, створення помісної церкви в Україні перекроїть карту православного світу.

Якщо процес поповнення лав нової церкви піде таким темпом, як розраховують у Києві та Константинополі, то в Європі утвориться найбільша православна церква після РПЦ. І лояльною вона буде точно не Москві.

Навпаки, наскільки нова церква здобуде вірян і впливу, настільки Російська їх втратить. Так і не ставши найвпливовішою, вона ризикує стати і не найбільшою.  

Для чого Константинополь призначав своїх екзархів в Україну? Яка їхня функція?
7 вересня офіс Вселенського патріарха Варфоломія поширив офіційну заяву, у якій повідомлялося про призначення в Київ двох екзархів. Кілька днів перед цим у Стамбулі проходив так званий Синаксис – архієрейський собор Константинопольської церкви, на якому багато уваги було відведено "українському питанню".

Синод Константинопольської церкви не став детально описувати місію екзархів, вказавши лише, що вони прямують до Києва "в рамках підготовки до надання автокефалії".

Однак, як уже відомо, головна функція посланців – консультації і переговори з усіма учасниками майбутнього об'єднання церков. Мова не йде про управління українськими православними громадами, на це ієрархи Константинопольської церкви не уповноважені.

З одного боку, вони будуть здійснювати прямий зв'язок зі Стамбулом, тримати свого патріарха і Синод у курсі того, що відбувається. Наприклад, 10 жовтня вони прибули на Синод і доповіли про стан справ в Україні.

З іншого – у Києві ієрархи візьмуть активну участь у підготовці Собору, на якому має створитися майбутня незалежна православна церква України.

На екзархах також лежить відповідальність за діалог із владою. Хоча представники президентської команди, які займаються питанням томосу, вважають за краще сильно не афішувати свої контакти з посланцями Варфоломія, щоб уникнути звинувачень з боку РПЦ.

Однак уже відбулося кілька зустрічей Порошенка з екзархами, про що широко прозвітувала президентська Адміністрація.

Хто вони – екзархи?
Місія представляти Вселенського патріарха в Україні випала двом єпископам Константинопольської церкви. Перший – архієпископ Даниїл (Зелінський), єпископ Памфлійський, чия резиденція розташована в американському місті Нью-Джерсі. Другий – єпископ Іларіон (Рудник), який очолює єпархію в канадському Едмонтоні.

В обох екзархів не просто є українське коріння, вони обидва виросли в західній Україні.

Архієпископ Даниїл народився в Івано-Франківську, йому 46 років. Свій церковний шлях він почав в Україні в Греко-католицькій церкві, навчався в Івано-Франківській семінарії, був висвячений у диякони. У 1996 році майбутній владика й екзарх емігрував до США, де продовжив освіту в папському Католицькому університеті Америки у Вашингтоні.

Однак незабаром перейшов з католицтва в православ'я, ставши в 2001 році священиком Української православної церкви в США. Цю церкву заснували українські емігранти, і в 90-х роках вона увійшла в повне спілкування з Константинополем.

Зараз Даниїл уже архієпископ і очолює Західну єпархію УПЦ в США, у яку входять українські парафії в 13 штатах.

Другий екзарх – єпископ Іларіон родом зі Львова, йому, як і Даниїлу, також 46 років.

До переходу в Константинопольський патріархат був прихожанином і семінаристом УПЦ Московського патріархату. У 1992 році він поїхав на навчання до Греції, де вивчав богослов'я і церковне право. У сферу наукових інтересів Іларіона входили історичні зв'язки Київської митрополії з Константинополем. Якраз ці зв'язки йому як екзарху доручено відновлювати зараз у Києві.

У 2005 році Іларіон був обраний єпископом, а висвятив його особисто Вселенський патріарх Варфоломій у своєму кафедральному храмі на Фанарі.

Уже за кілька місяців, після прийняття сану, Іларіон вперше був залучений до переговорів про українську автокефалію. Коли в червні 2005 року на Фанар приїжджав президент Віктор Ющенко, то його переговори з Варфоломієм перекладав саме Іларіон.

У 2007 році владика переїжджає до Канади, а вже за рік отримує кафедру з центром у місті Едмонтон.

Обидва екзарха – добре знайомі з церковною ситуацією в Україні, вони неодноразово бували в Україні як з особистими, так і з архієрейськими візитами.

З квітня 2018 року, коли українська церковна та світська влада звернулися до Варфоломія з проханням про надання автокефалії, Даниїл та Іларіон активно підключилися до процесу з боку Константинопольської церкви. Саме вони були в делегації Фанара на святкуванні 1030-річчя Хрещення Русі.

Обидва екзархи Вселенського патріархату українського походження
Обидва екзархи Вселенського патріархату – українського походження
ФОТО: ПРЕС-СЛУЖБА ПРЕЗИДЕНТА
Чому це призначення так обурило РПЦ і УПЦ МП?
Новина про призначення екзархів до Києва викликала хвилю обурення з боку Московського патріархату. У численних коментарях представників МП Константинополь і особисто Варфоломія звинувачують у порушенні церковного права, у недипломатичності і навіть нахабстві.

Причина такої реакції проста – Московська патріархія вважає всю Україну своєю канонічною територією. Призначення екзархів не має сенсу, впевнені в МП, а навіть якщо їх необхідно було посилати – предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій і патріарх Кирил мали дати на це згоду.

Емоцій ситуації додала одна "пікантна" деталь. Під час недавньої зустрічі Московського і Константинопольського патріархів у Стамбулі про плани призначити екзархів Кирилу не повідомили. При тому, що рішення було прийнято ще до зустрічі.

У відповідь на дії Константинополя РПЦ на засіданні Синоду 14 вересня прийняла рішення про призупинення поминання патріарха Константинопольського під час богослужінь у храмах Російської православної церкви. Фактично, Кирил зробив великий крок у бік повного розриву відносин з Вселенським патріархом.

Пізніше Синод УПЦ МП висунув вимогу негайно відкликати екзархів з України. Але в Константинополі нагадали митрополиту Онуфрію, що його церква не є самостійним суб’єктом і нічого в патріарха вимагати не може.

І це далеко не всі кроки, на які готова РПЦ. Наприклад, вона дуже прозоро натякає на те, що під боком у Варфоломія давно є невизнана Турецька православна церква, яка давно просить Московського патріарха про визнання. Як і "розкольники" в Елладській церкві.

Куди може завести така практика – ніхто спрогнозувати зараз не зможе.

Яка процедура видачі томосу Вселенським патріархатом?
Чернетка томосу вже написана. Про це кілька місяців тому повідомив архімандрит Кирило (Говорун), священик Московського патріархату, який активно підтримує автокефалію. Текст патріаршої грамоти писали провідні фахівці з канонічного права і церковної історії.

У документі детально прописані історичні передумови надання церковної незалежності, а також перераховані всі юридичні аспекти створення та подальшого життя нової Української православної церкви.

На вересневому Синоді Константинопольського патріархату було заслухано детальну доповідь щодо канонічності надання томосу. Також там розглядалася можливість зняття анафеми з предстоятеля Київського патріархату Філарета.

Після цього надання томосу – справа техніки.

Остаточне рішення прийме Синод Константинопольського патріархату – церковний уряд, до якого входять до двадцяти найбільш авторитетних і впливових єпископів церкви на чолі з патріархом.

За томос Синод буде голосувати. У разі позитивного рішення – патріарх Варфоломій підпише грамоту, після чого створення церкви юридично можна буде вважати доконаним фактом.

Хто має передати томос в Україну і кому саме?
Томос виходить від патріарха Константинополя і Синоду Константинопольської церкви. Питання про те, кому саме буде вручена грамота і хто фізично привезе історичний документ до Києва, поки відкрите.

За однією з версій, томос привезуть на Собор, який, як очікується, незабаром після підписання документа буде скликаний у Києві. У роботі Собору візьмуть участь усі єпископи, які підписали прохання про автокефалію.

За іншою версією – Собор спочатку почне роботу, обере предстоятеля, і вже глава нової церкви отримає грамоту патріарха Варфоломія.

Однак такий варіант не влаштовує єпископів Московського патріархату. Тому що в такому випадку їм доведеться увійти в нову церкву не маючи остаточних гарантій.

Якщо ж собор пройде після оголошення рішення про томос, то боятися РПЦ вже не буде сенсу.

Як повинно відбутись об’єднання українських церков у нову автокефальну?
Об'єднання церков для створення нової помісної церкви – найскладніша частина процесу. Церкви – не фірми, які можуть легко об'єднуватися, зливатися або поглинатися одна іншою.

Церковне об'єднання – результат довгих, як правило, абсолютно закритих переговорів єпископів. З об'єднанням Київського патріархату і Автокефальної церкви більш-менш усе зрозуміло.

Патріарх Філарет в інтерв'ю УП пояснював, що всі єпископи обох церков входять до нової церкви рівно з тими єпархіями і парафіями, які в них є на момент об'єднання.

Складнощі виникають, коли мова заходить про приєднання єпископату Московського патріархату. Невідомо навіть саме число тих, хто буде приєднуватися. Лист до Вселенського патріарха підписали близько десятка єпископів МП, але після оголошення про надання томосу їхнє число може різко зрости.

Сьогодні можна говорити про те, що до нової церкви можуть долучитися до 20 з приблизно 90 єпископів УПЦ МП.

Як буде називатися нова церква?
Проблеми створення нової церкви починаються вже з назви. Логічно було б назвати її Українською православною церквою. Без будь-яких доповнень, як, наприклад, Константинопольська православна церква, Грузинська або Російська. Однак така назва вже "зайнята".

Юридично церква Московського патріархату в Україні називається Українська православна церква – УПЦ. У цій назві закладено канонічну винятковість цієї церкви, її статус єдиної.

Але з отриманням автокефалії ця ситуація повинна буде змінитися.

У патріарха Філарета наполягають, що УПЦ повинна бути перейменована в Російську православну церкву в Україні, тобто фактично повернутися до ролі екзархату РПЦ.

Але такий розвиток подій категорично не влаштовує керівництво УПЦ МП, не кажучи про Москву.

Співрозмовники УП в команді президента Порошенка запевняють, що зараз питання назви церкви активно обговорюється. Однак влада схильна поступитися назвою УПЦ, якщо це зможе зняти додаткове напруження.

У той же час погрози зміною назви та структури розглядаються як додатковий аргумент для усмирення РПЦ і МП.

Хто очолить Помісну церкву? Чи є визначені кандидати?
Хто буде головою помісної Української православної церкви – буде вирішувати Собор, у який увійдуть єпископи-прихильники автокефалії.

Найчисленніша частина єпископату – ієрархи Київського патріархату – висунуть нинішнього главу патріарха Філарета. Зокрема, про це в інтерв'ю УП розповів речник УПЦ КП архієпископ Євстратій (Зоря).

Предстоятель УАПЦ митрополит Макарія вже неодноразово заявляв, що претендувати на місце патріарха не буде.

Можна також припустити, що єпископи, які перейдуть з Московського патріархату, теж зможуть висунути свого кандидата. Але цей варіант малоймовірний чисто арифметично.

Філарет у колі прихильників автокефалії просто не має собі рівних за авторитетом і досвідом. Однак останнє слово все-таки за Собором.

Хто має увійти в нову церкву? Як будуть ділитися єпархії між єпископами різних церков після об’єднання?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
 
Що таке томос і чи потрібна для нього згода Російської церкви
Патріарх Філарет: Якщо Томосу нам не дадуть, то це означає, що Москва перемогла Вселенського патріарха
Після Томосу
Найважливішою юридичною одиницею з точки зору світського права в Україні є не церква цілком, не єпархія – а релігійні громади. Саме на них оформлені права власності або користування на більшість храмів.
Логічно було б припустити, що перехід до нової церкви буде здійснюватися саме на рівні громад. З юридичної точки зору, іншого шляху немає.

Проте учасники процесу створення автокефальної церкви дивляться на ситуацію трохи інакше. З церковної точки зору, коли єпископи підписували звернення до патріарха, то робили це від імені очолюваних ними єпархій.

Відповідно єпархії повинні увійти в нову церкву всі цілком, а ті парафії, які вважатимуть за краще залишитися з Московським патріархатом, повинні будуть приймати окремі відповідні рішення.

Однак в обох випадках усе впирається в чинний закон, а він дуже неоднозначний. Сьогоднішнє законодавство приймалося тоді, коли в Україні виникла необхідність врегулювати ситуацію з переходом церков з православної церкви у відроджену греко-католицьку. Коли мова йшла про розподіл монорелігійних груп, то процес ішов досить успішно.

Однак, коли в самій православній церкві стався розкол, то закон виявилося вельми складно застосовувати, оскільки механізми переходу парафій прописані в ньому досить туманно.

Уже кілька років як до Верховної Ради внесено проект закону 4128, у якому процедури переходу виписані однозначно. Цей законопроект привів до серйозних дискусій у церкві та суспільстві, так як в УПЦ МП вважали, що він написаний "під Філарета".

Якщо закон буде ухвалено, то перехід здійснюватиметься загальними зборами парафіян, які повинні повідомити про своє рішення державу. Якщо думка громади розділиться, передбачається можливість почергового відправлення богослужінь у храмі.

Тут, звичайно, є ризики. Адже на збори парафії можливий тиск: від психологічного до адміністративного і фінансового, нарешті. Уникнути маніпуляцій і втручання зовнішніх сил має влада. Як вона буде це робити – поки не відомо.

Окремо варто згадати Києво-Печерську, Почаївську та Святогірську лаври. Усе їхнє майно, на відміну від решти церков, не належить жодним громадам.

Ці святині підпорядковані Кабміну через Міністерство культури, адже є національними заповідниками.

За часів Януковича були спроби передати лаври у власність МП, однак усе, що тоді вдалося зробити, – передати святині в безоплатне користування монастирям Московського патріархату, зокрема Почаївська та Києво-Печерська передані на 50 років.

Відповідно тепер подальшу долю святинь муситиме вирішувати Кабмін. Як і долю десятків інших церков, які включені в різного роду заповідники та музеї.

Сакен Аймурзаєв, Роман Романюк,

В Україні більше немає Московського патріархату

В Україні більше немає Московського патріархату – Константинополь
62409 ПЕРЕГЛЯДІВ
 
П'ятниця, 2 листопада 2018, 

Константинопольський патріархат скасував акт про передачу території України під адміністрацію Російської церкви і відтоді в Україні, фактично, не існує УПЦ Московського патріархату.

Про це розповів архієрей Константинопольської церкви, представник Вселенського патріархату при Всесвітній раді церков архієпископ Тельміський Іов в інтерв’ю ВВС News Україна.

"Скасуванням акту 1686 року скасована адміністрація Московською церквою Київської митрополії і всіх єпархій в Україні", - сказав архієпископ.

"З канонічної точки зору це означає, що сьогодні в Україні УПЦ МП більше не існує. Всі архієреї тепер в Україні де-факто згідно з цим рішенням синоду є архієреями Вселенського престолу, і вони тепер повинні чекати директиву Вселенського патріархату щодо свого подальшого існування", - пояснив він.

Це означає, що всі ієрархи українських церков в очах Константинополя мають однаковий статус і рівні права на участь у соборі Вселенського патріархату щодо автокефалії української церкви.

Представник Константинополя утримався від відповіді на питання, коли може бути скликано собор, щодо української автокефалії.

За його словами, Вселенський патріарх скличе цей собор, коли вважатиме, що "час настав".

Він також пояснив, що в Україні не зможуть канонічно існувати дві православні церкви.  

"Згідно канонів церкви, на території однієї держави має бути тільки одна православна церква", - розповів Іов.

11 жовтня синод Вселенського патріархату підтримав надання автокефалії Українській православній церкві.

Також синод зняв анафему з глави УПЦ КП Філарета та предстоятеля Української автокефальної православної церкви Макарія.

Глава УПЦ Київського патріархату Філарет заявив, що у найближчий час відбудеться об’єднавчий Архієрейський собор для створення єдиної Української помісної церкви.

У РПЦ пообіцяли жорстку відповідь на дії Константинополя щодо України.

15 жовтня синод РПЦ визнав неможливим її подальше перебування у євхаристійному спілкуванні з Константинопольським патріархатом.

Читайте також:

"Томос для України. Що буде з церквою після отримання автокефалії"

Українська правда

Вселенський патріарх не поступиться нападкам РПЦ

Вселенський патріарх не поступиться: Варфоломій зробив важливу заяву стосовно реакції РПЦ на Томос



Вселенський патріарх добре знає про «добре оплачувані статті» та «чорну пропаганду» з російської сторони
Вселенський патріарх Варфоломій заявив, що не буде відступати стосовно свого рішення надання автокефалії Української православної церкви.

Про це він розповів на засіданні міського правління грецької діаспори в Константинополі, повідомляє видання Orthodoxia.info.

Він готовий підтримати Україну, незважаючи на тиск, який чинить Російська православна церква.

Варфоломій зазначив, що привілеї Константинополя засновані на рішеннях та канонах Вселенських соборів і є обов'язковими до виконання абсолютно всім у Православ'ї.

Також патріарх зазначив, що добре знає про існування «добре оплачуваних статтей» та про «чорну пропаганду» з російської сторони, яка спрямована проти Вселенського патріархату.

Нещодавно, 15 жовтня Синод Російської православної церкви прийняв рішення про повний розрив відносин із Константинопольським патріархатом. Проте в Константинополі повідомили, що не будуть розривати відносини з РПЦ.

Новина про те, що на засіданні Синоду ухвалили рішення надати Українській православній церкві Томос про автокефалію, викликала захоплення у користувачів соціальних мереж. Інтернет кишить коментарями, в яких підкреслюється: боротьба за Томос йшла протягом життя багатьох поколінь.

Для України це величезний прорив, яким вплив і насадження "духовних ідеалів" з боку РПЦ скасовується назавжди. У соціальних мережах коментарі залишають як пересічні українці, так і відомі блогери, артисти, волонтери і політики.

Томос, який свідчить про те, що УПЦ стала незалежною церквою, отримає новий керівник, якого обиратимуть на Об'єднавчому соборі. Про це розповів Філарет - Предстоятель Української православної церкви Київського патріархату.
Вселенський патріарх не поступиться: Варфоломій зробив важливу заяву стосовно реакції РПЦ на Томос
Вселенський патріарх добре знає про «добре оплачувані статті» та «чорну пропаганду» з російської сторони
Вселенський патріарх Варфоломій заявив, що не буде відступати стосовно свого рішення надання автокефалії Української православної церкви.

Про це він розповів на засіданні міського правління грецької діаспори в Константинополі, повідомляє видання Orthodoxia.info.

Він готовий підтримати Україну, незважаючи на тиск, який чинить Російська православна церква.

Варфоломій зазначив, що привілеї Константинополя засновані на рішеннях та канонах Вселенських соборів і є обов'язковими до виконання абсолютно всім у Православ'ї.

Також патріарх зазначив, що добре знає про існування «добре оплачуваних статтей» та про «чорну пропаганду» з російської сторони, яка спрямована проти Вселенського патріархату.

Нещодавно, 15 жовтня Синод Російської православної церкви прийняв рішення про повний розрив відносин із Константинопольським патріархатом. Проте в Константинополі повідомили, що не будуть розривати відносини з РПЦ.

Новина про те, що на засіданні Синоду ухвалили рішення надати Українській православній церкві Томос про автокефалію, викликала захоплення у користувачів соціальних мереж. Інтернет кишить коментарями, в яких підкреслюється: боротьба за Томос йшла протягом життя багатьох поколінь.

Для України це величезний прорив, яким вплив і насадження "духовних ідеалів" з боку РПЦ скасовується назавжди. У соціальних мережах коментарі залишають як пересічні українці, так і відомі блогери, артисти, волонтери і політики.

Томос, який свідчить про те, що УПЦ стала незалежною церквою, отримає новий керівник, якого обиратимуть на Об'єднавчому соборі. Про це розповів Філарет - Предстоятель Української православної церкви Київського патріархату.

Константинополь за отмену его Синодального решения 1686 г

Вся правда и мифы Кремля о синодальном решении Константинопольского патриархата 1686 года

Как и предсказывалось, Московский патриархат не только пошел на разрыв со своим Вселенским «собратом», но и поставил в центр своих обвинений Константинополя отмену его Синодального решения 1686 года. Попыткам опровержения этого пункта из пяти, наличествующих в Коммюнике от 11 октября 2018 г. (почему Вселенский патриархат неправ, аннулировав юридическое обязательство своего письма 1686 года), посвящена чуть ли не половина Заявления Синода РПЦ от 15 октября 2018г.

Вся правда и мифы Кремля о синодальном решении Константинопольского патриархата 1686 года
Андрей Илларионов
экономист

Поскольку именно Синодальное решение 1686 года закономерно оказалось в эпицентре нынешнего конфликта – как уже состоявшегося разрыва, так и возможного предстоящего церковного раскола, поскольку именно на это решение ссылаются в оправдание и в обоснование своих позиций все участники конфликта – и сторонники автокефалии православной церкви в Украине, и ее противники в Московском патриархате, и Синод Вселенского патриархата, то имеет смысл пристальнее приглядеться к тому, что именно содержится в этом документе, и чего там нет, информируют Экономические Новости.

Прежде чем анализировать текст упомянутого решения Синода, следует отметить, что оно явилось лишь одним (хотя и важнейшим) в большом пакете документов, принятых в Адрианополе и Константинополе в апреле-июле 1686 г.:

— соборная грамота Московским царям Иоанну Алексеевичу и Петру Алексеевичу, а также царевне Софье Алексеевне, подписанная вселенским патриархом Дионисием IV и всем Собором епископов патриархата, от июня 1686 г.;

— соборная грамота всем верующим Киевской митрополии, подписанная вселенским патриархом Дионисием IV и всем Собором епископов патриархата, от июня 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия Московскому патриарху Иоакиму от мая 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия гетману Запорожскому Ивану Самойловичу от 9 мая 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия царям Иоанну и Петру от мая 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия гетману Самойловичу и всей Западнорусской церкви о признании митрополита Гедеона от июня 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия гетману Самойловичу и всей Западнорусской церкви о новоустановленном порядке поставления епископов на Киевскую митрополию от июля 1686 г.

Все эти документы подчинены единой логике, внутренне непротиворечивы, излагают и поясняют один и тот же комплекс решений, принятых синодом Вселенского патриархата, очевидно, в апреле-мае 1686 г.

Кроме этого, существует еще серия посланий главного идеолога решений 1686 года – Иерусалимского патриарха Досифея – от апреля 1686 г., представляющих своего рода «черновики» документов, принятых затем Синодом Вселенского патриархата:

— послание Досифея московскому патриарху Иоакиму;

— послание Досифея московским царям Иоанну и Петру;

— послание Досифея царевне Софье;

— послание Досифея православной пастве Польши и Литвы;

— послание Досифея гетману Самойловичу.

Все указанные документы опубликованы в 5-й части первого тома Архива Юго-Западной России. Важнейший из всего комплекса документов – это Соборная грамота московским царям от июня 1686 г. (т.1, часть 5, сс. 177-181). В сети обнаружились также еще несколько вариантов перевода этой грамоты: академический, на русский язык XVII в., с копии, хранящейся в Национальном банке Греции (В.Г.Ченцова, 2017 г.), на более современный русский язык (блогер Ромиос-фос, 7 октября 2018 г.).

Главная часть указанной грамоты – о правах, передаваемых Константинопольским патриархатом Московскому патриарху, – для удобства читателей воспроизводится ниже.

Перевод грамоты константинопольского патриарха Дионисия и синода о передаче московскому патриарху права рукоположения киевского митрополита, сделанный в Посольском приказе с подлинника

Тем же умерение наше, понеже превысокости вселенского престола получивше еликая сила пещися попечения требующих, познавая, якоже отповедь дати о всех, иже от Бога ей вверившихся, прошение сие зело радостно восприя, и благословную сущу и праведну утвержати писменно разсуди достойно. Тем же убо пиша вкупе иже с нами архиерейским собором и пречестным иже во святом Дусе возлюбленных наших братий и сослужителей, повелеваем, да святейшая епархиа Киевская будет подлежащая святейшему патриаршескому престолу || (л. 30) великого и богоспасаемого града Москвы, се есть хиротонисатися митрополиту Киевскому в ней, егда приключится нужда, от блаженнейшаго патриарха Московского, его же изберут иже во епархии сей подлежащии боголюбезнии епископи, пречестнии архимандриты, преподобнейшии игумены священных и пречестных монастырей, преподобные иеромонахи, благоговейные иереи, преподобнии монахи61 и бояре и прочии, увещеванием и позволением тамошняго великого преславного гетмана, якоже обычай в том месте обыклый, и восприяти от него еже в мемвранах62 глаголемое деяние, и познавати онаго старейшаго и предстателя своего, якоже от него хиротонисающуся и не от вселенскаго, якоже выше реченно, ради места паче мернаго отстояния и ради часто приключающихся посреди двух царствий брани, и образом снисходительным употребляяйся по своему предревнему || (л. 31) обычаю, и подающу со смотрением ему сицевую волю.

Когда же совершает митрополит сей Киевский в сей епархии божественную и священную безкровную жертву, доспоминает впервых пречестное имя вселенского патриарха, яко сущу источнику и началу и предвосходящу всех, иже повсюду при селении и епархии63, потом патриарха Московского, якоже старейшаго своего, никому в том противящуся или прекословящу ни в чесом, якоже благословно и праведно бывшу. А иже паче писанных помысливший или иначе что восхотевший непослушенство или противность показати, Господню повелению противен будет и от онаго мздовоздательства приимет, яко пренебрегатель патриархов, сущих образов Бога одушевленных и живых. Тем же и явления ради дела сего и утвержения сия написася соборная || (л. 32) издателная грамота и во священном кодике написася же нашей Христовой Великия церкви и списавшися. И вручися блаженнейшему патриарху Московскому кир Иоакиму в лете спасительном 1686-м.

61 Исправлено черными чернилами из: монанахи.

62 Помета на левом поле теми же чернилами и тем же почерком, с отсылкой в тексте: ставленая грамота.

63 В греческом тексте: предстоящу везде над всеми приходами и епархиями.

http://www.drevnyaya.ru/vyp/2017_2/part_9.pdf

Копия неизменная патриаршего и синодального послания, данного блаженейшему патриарху Московии, называемого письмом издания, о том, что бы быть митрополии Киевской подлежащей сему патриаршему трону и рукополагаться избранному митрополиту Киевскому от него

Поэтому наша мерность, коей случилось занять выдающийся вселенский престол, и всей силой знающая заботу о том, что должно, и имеющая дать слово о всем от Бога ей доверенном, сие прошение приняла как благословное и справедливое, и решило, что достойным будет утвердить его письменно. И пишет вместе с синодом священных архиерееев и пречестных во святом Духе возлюбленных ее братий и сослужителей определяет, да будет святейшая епархия Киева подлежащей святейшему патриаршему трону великого и богоспасаемого города Московии, то есть рукополагаться в нем тогда, когда приключится нужда, тому, кого изберут сей епархии подлежащие боголюбивейшие епископы, почтенейшие архимандриты, преподобнейшие кафигумены священных и почтенных монастырей, преподобнейшие иеромонахи, благоговейнейшие иереи, преподобные монахи и начальники и прочие, по предложению и разрешению славного великого тамошнего гетмана, согласно возобладавшему в том месте обычаю, и получать от того так называемое, на пергаменте, деяние, и знать его как своего старца и предстоящего ему, будучи им рукоположенным, а не вселенским [патриархом], как выше сказано, по причине обширности территории, и постоянно случающихся между двумя царствами войнами, и образом снисходительным это использовать согласно его древнему обычаю, дано, по икономии, это разрешение.

Когда же будет совершать митрополит Киева в сей общине божественную и священную и безкровную жертву, то поминает в первых почтеннейшее имя вселенского патриарха как действительно источника и начала и надлежащего над всеми [там] общинами и епархиями, а затем московского патриарха как своего старца, ни в чем ему не противящемуся и не противоречащему совершенно как благословно и праведно. Помысливший же противно тому, что написанно, или по как-то по-иному возжелавший неповиновение и противостояние показать, Господнему повелению противостоит, и от него возмездие получит, как тот, кто презрел патриархов, кои есть одушевленные и живые образы Божии». Поэтому для объявления и удостоверения этого дела написано сие синодальное послание в священном кодексе нашей Христовой Великой Церкви, и подписанной вручено блаженейшему патриарху Московии киру Иоакиму в спасительный год 1686 месяц июнь, индикта.

Таким образом, своим синодальным решением 1686 г. Константинопольский патриархат предоставил Московскому патриарху по сути дела единственное право – право хиротонии (рукоположения, возведения в сан) Киевского митрополита, по-прежнему избираемого по древнему обычаю, независимо от Москвы, и то только в исключительных условиях военных действий, постоянно происходивших между двумя государствами (вероятно, Московией и Речью Посполитой).

Разбору соборной грамоты посвящено немало работ. Его ключевые выводы лучше всего сформулированы, очевидно, крупнейшим специалистом по этому вопросу епископом Григорием (В.М.Лурье, Русское православие между Киевом и Москвой, 2009):

«Основные тезисы соборной грамоты к московским царям, то есть главного документа о дальнейшей судьбе Киевской митрополии, сводятся к следующему:

Мы удовлетворяем просьбу, выраженную в царских грамотах и в прошении гетмана Запорожского, хотя она и противоречит церковным правилам: «соизволихом бытии воли вашей <…>, аще и по церковным уставом сие дело есть возбранено» (с. 178). То есть мы говорим вам «да», но делаем это лишь в качестве большого одолжения. Дальше будет видно, что это «да» относится не совсем к тому, о чем просили просители.

А именно, эта просьба противоречит тем «священным правилам», которые «повелевают, яко да сохраняются всякия церкви оправданныя, непоколебимыя и недвижимыя» (с. 178), то есть

границы всех церквей должны, в принципе, сохраняться непоколебимо и неподвижно в том виде, как они засвидетельствованы.

Но мы понимаем, что на практике не всегда можно следовать этому принципу, и что сейчас православная паства Киевской митрополии находится в трудном положении, когда сама ее

вера находится под угрозой. Поэтому мы одобряем хиротонию от Московского патриарха того кандидата, который был выбран «общим советом оной епархии» (с. 178–179). Тут отдается справедливость главному «практическому» аргументу Москвы относительно опасности унии, но тут же делается акцент на том, что одобряется лишь хиротония избранного на месте кандидата, а не назначенного Москвой. Митрополит Гедеон и на самом деле был избран на месте, но грамота, не упоминавшая в данном случае Гедеона, а излагавшая общие принципы, требовала сохранения такого порядка и на будущее (что, впрочем, уже пообещали московские власти в своем сентябрьском 1685 года послании в Киев).

Рукоположенный в Москве Киевский митрополит подсуден патриарху Московскому (с. 179). Таким образом, Московский патриархат становится для Киевского митрополита первичной

инстанцией церковного суда.

Затем было сформулировано важнейшее и абсолютно неприемлемое для Москвы требование. Ввиду его исключительной важности процитируем его целиком:

«Однако для того, чтобы сохранялась там (в митрополии) честь Вселенского престола, и чтобы не было пренебрежения и значительного нарушения в относящихся к нему (церковных) правилах, мы повелели, чтобы в митрополии сей тот, кто будет в то время митрополитом, возносил за священными литургиями на месте патриаршего имени сначала имя патриарха Вселенского, а потом, в соответствии с правилами, патриарха Московского. Последнее по причине хиротонии, которую он получает от (патриарха) Московского, и поэтому должен, согласно правилам, поминать его, а первое – ради памяти древних привилегий Вселенского престола».

Это же требование сформулировано с немного другим обоснованием в остальных документах…

Но и без всякого дальнейшего анализа очевидно, что речь о переуступке Киевской митрополии не шла: Константинополь лишь согласился делегировать Москве какую-то часть собственных прав, так и не отступаясь от юрисдикции над Киевом».

В соборной грамоте гетману Самойловичу от 9 мая 1686 г. патриарх Дионисий «предлагает при любой нужде обращаться в Константинополь, чем ненавязчиво, но отчетливо подчеркивает сохранение собственной юрисдикции над Киевом: «И если когда-либо случится у вас нужда в Великой Церкви Христовой («Великая Церковь» – одно из официальных наименований Константинопольского патриархата), не смущаясь, обратитесь к ее материнской утробе, и получите несомненное разрешение ваших вопросов, и ответы, и предписания». Эта фраза в общем контексте переписки читается как прозрачный намек на сохранение юрисдикции Константинополя над Киевом, а не как простое следствие первенства чести Константинопольского престола».

В майской 1686 г. грамоте патриарха Дионисия московским царям «особый акцент делается на подробностях процедуры избрания кандидата на Киевскую митрополию (с. 174–175). Этим дается понять, что назначение кандидата из Москвы категорически неприемлемо. Обоснование необходимости поминать вначале Константинопольского патриарха тут дано с наибольшей подробностью: «…потому что от него все благое во все пределы вселенной подается, и он является источником всего, и, действуя в порядке снисхождения, по вышеназванным причинам (имеется в виду необходимость дать пастыря украинской пастве), он передает престолу патриарха Московского подчинение сего (то есть митрополита Киевского)». Вот тут уже сказано без всяких экивоков, что подчинение Московскому патриарху Киевского митрополита становится возможным лишь в более общих рамках подчинения этого митрополита патриарху Константинопольскому».

«Теперь можно в самом общем виде подытожить суть официальных документов, выданных в Константинополе:

Киевская митрополия остается в составе Константинопольского патриархата.

Поставление митрополита Гедеона в Москве было незаконным и может быть принято только по икономии, то есть как нарушение, допускаемое в качестве выбора наименьшего зла.

На будущее митрополиты Киевские могут поставляться в Москве и относиться к Московскому патриарху как к первичной инстанции церковного суда.

В процесс выбора кандидата на Киевскую митрополию церковные и светские власти Москвы не имеют права вмешиваться.

В качестве видимого символа сохранения юрисдикции Константинополя над Киевом в митрополии обязательно должно сохраниться поминовение Константинопольского патриарха на первом месте, перед патриархом Московским.

Московский патриарх имеет власть над митрополитом Киевским лишь в пределах тех полномочий, которые делегированы ему патриархом Константинопольским (об этом особенно ясно сказано в послании патриарха Дионисия царям при объяснении смысла богослужебного поминовения патриарха Константинопольского).

Само собой разумеется, что все права Московского патриархата на Киевскую митрополию возникают лишь на основании Соборного решения 1686 года. Тем самым никакая мысль о якобы исконных, с 1593 года, правах Москвы на Киевскую митрополию не допускается.

Другими словами, согласно грамотам 1686 года, Московский патриарх назначается только представителем или наместником Вселенского патриарха в Киевской митрополии. При этом границы Константинопольского патриархата остаются совершенно неизменными, а Киевская митрополия лишь только временно передается в юрисдикцию Московского патриарха ввиду особых и исключительных обстоятельств».

«Таким образом, якобы имевшее место в 1686 году переподчинение Киевской митрополии Московскому патриарху является историческим мифом.

Константинопольский собор 1686 года и патриарх Иерусалимский Досифей отказались признать законным вторжение [Московского] патриарха Иоакима в украинские дела и согласились лишь передать Московскому патриарху права наместника, или экзарха Вселенского престола».

В свете анализа как имеющихся текстов (двух соборных грамот 1686 г., сопроводительных посланий Константинопольского патриарха Дионисия IV, других документов) неопровержимо следует, что никакой передачи канонической территории Киевской митрополии Московскому патриархату в 1686 году с юридической точки зрения не было.

Поэтому высказанное в предыдущем посте авторское мнение «Синодальное письмо Константинопольского патриархата 1686 годапередавало Московскому патриарху… контроль над территорией всей Киевской митрополии» оказалось более близким к желаемой интерпретации решения 1686 г. со стороны Московского патриархата, нежели соответствующим содержанию оригинального текста Синодального письма Константинопольского патриархата.

Отсутствие юридической передачи канонической территории Киевской митрополии Москве в 1686 г. позволило Константинопольскому патриархату в 1924 г. признать на части исторической территории Киевской митрополии создание автокефальной Польской православной церкви, а в 1942-44 г. – осуществить временное восстановление автокефальной Белорусской православной церкви (формально провозглашенной еще в 1923 г.).

Таким образом, Заявление Синода РПЦ от 15 октября 2018 г. в части утверждений о якобы передаче Константинопольским патриархатом Киевской митрополии и ее канонической территории Московскому патриархату подтверждения в документах 1686 г. не находит.

18.10.2018  пол

Рефії загрожує розпад

Росії загрожує розпад: воюючи з Україною, Путін знищує російську державність
07 Жовтень 2018, 23:50

Мапа Росії
Мапа Росії

Влада Путіна над Росією починає дихати на ладан. І після того, як путінський режим впаде, неодмінно гостро постане питання про самовизначення і унезалежнення поневолених і колонізованих московцями автономних республік.

Мова йде про Чечню, Татарстан, Удмуртію, Башкортостан, Дагестан, Інгушетію, Кабардино-Балкарію, Калмикію, Мордовію, Саха-Якутію, Карачаєво-Черкесію, Туву, Хакасію, Адигею, Карелію, Алтай, Комі, Марі-Ел.

Розпад Російської Федерації може бути не дуже швидким, але системним і незворотнім.

Дехто з сусідніх країн спробує піти за прикладом Китаю і діяти повільно, беручи, нібито в довгострокову оренду і асимільовуючи колишні російські землі. А дехто раптом почне згадувати, кому раніше, років так 300 чи 200, належали ці території.

Втім, можливі й інші різноманітні варіанти. Серед яких, наприклад, що Татарстан, Мордовія, Удмуртія, Чувашія і Марі-Ел виберуть іншу стратегію виживання. І добровільно об’єднаються в територіальне утворення на зразок Булгарського союзу.

Тим більше, що усі ці республіки розташовані поруч одна з одною, і всі вони, в історичні часи Волзької Булгарії, входили до її складу.

Також цілком логічним та перспективним виглядало створення, крім Булгарського союзу, утворення Союзу монгольських держав, куди б могли увійти Алтай, Бурятія, Тува і Хаккасія, та Союзу держав Кавказу – Чечня, Дагестан, Інгушетія, Кабардино-Балкарія, Карачаєво-Черкесія. Зрозуміло, що у такому разі Північна Осетія приєднається до Грузії.

Нова карта постросійського простору відображатиме процеси його дезінтеграції

Звісно, що назви новостворених територіальних утворень цілком умовні, але вони відбивають протікання головних тенденцій відцентрових процесів у Російській Федерації.

Водночас при цьому не варто скидати з порядку денного й той факт, що територіально РФ давно поділена на вотчини нинішнього російського олігархату, який, по суті, і володіє всім у Російській Федерації.

Тому початковим сценарієм, враховуючи владу олігархів над Росією, може стати спочатку трансформація фіктивної Російської Федерації на реальну Російську Конфедерацію.

Оскільки бажання якнайшвидше відокремитися від інших стримуватиме і обмежуватиме підготовка до існування у відокремленому вигляді, з обірваними економічними зв'язками.

Мапа Росії
Мапа Росії

Необхідно враховувати, що, крім внутрішніх процесів дезінтеграції, на територіальну трансформацію Російської Федерації впливатимуть і бажання зовнішніх гравців.

Для яких існування агресивної і непрогнозованої Росії у теперішньому вигляді становить велику загрозу. Й вони робитимуть все від них залежне, щоб процес розпаду РФ надовго не затягувався.

На карті Росії, що розпалася, багато чого можна буде побачити цікавого, включно з втратою РФ колишньої Калінінградської області, котра знову може стати частиною Східної Пруссії і буде повернута до складу Німеччини.

Найнебезпечнішим є вивільнення назовні задавнених і заморожених міжетнічних конфліктів

До позитиву процесу розпаду Російської Федерації можна додати й те, що це різко зменшить корупцію і величезне розкрадання державних коштів на колишніх неосяжних просторах Росії.

Бо якщо ці простори будуть поділені на незалежні держави, то всередині цих держав казнокрадства стане значно менше, а контролю за розподілом і цільовим використанням коштів, відповідно, більше.

Швидким може стати і налагодження міжнародних зв’язків новоутворених держав, які почнуть орієнтуватися вже не на далеку Москву, а на сусідні до них країни.

Так Союз монгольських держав, Алтай, Бурятія, Тува і Хакасія, здатен попросити військову допомогу в Китаю чи Монголії, а ті можуть її і надати.

Варто розглянути різні версії початку розпаду Російської Федерації. Однією з найбільш реальних стануть міжетнічні конфлікти у поневоленому Росією Кавказі, на тлі наростання економічного колапсу в РФ.

У цьому випадку небезпечним є вивільнення назовні задавнених і заморожених міжетнічних конфліктів між кавказькими народами, що може стати причиною значного кровопролиття.

Не треба забувати, що усі ці чужі землі було силою приєднано до Росії, вбивствами й терором лідерів і вождів цих поневолених народів, або неправдивими обіцянками надати захист, які виявились чистим обманом.

Наразі все іде до того, що Кавказ зсередини і Китай ззовні підірвуть Росію. І цей момент невідворотно наближається.

Коли стане неможливим задовольняти все більше зростаючі апетити президента Чечні Рамзана Кадирова і його оточення, яке окупувало Москву.


Стратегічною помилкою Путіна стало використання газу і нафти не як товару, а як зброї для вилучення грошей і майна у Заходу та скуповування нестійкої частини його політичної еліти на кшталт Шредера.

Дещо вдалося, але крім футбольних клубів Захід нічим не поступився. Це породило злобу Росії, безсилу і виснажливу.

Російська Федерація знищить себе сама

Кремль вже почав втрачати холодний розрахунок, а діючи на міжнародній арені спорадично і емоційно, програє фактично на всіх напрямках. І злість путіністів, від нездатності що-небудь реально змінити на свою користь, тільки наростає.

Та гра у відновлену наддержаву, у перемогу в якій ніхто, крім самого Путіна не вірить, привела Росію до стану напіврозпаду, запустивши процеси майбутнього розвалу.

Плакат на акції протесту проти агресії Росії стосовно України. Вашингтон, 6 березня 2014 року
Плакат на акції протесту проти агресії Росії стосовно України. Вашингтон, 6 березня 2014 року

Прагнучи розвалити НАТО і спровокувати розпад Європейського союзу, кремлівці цим самим тільки прискорили процеси дезінтеграції російських територій, які тепер виглядають незворотніми.

Але якщо Путіну штучними методами вдалося певний час імітувати процес відновлення Радянського Союзу, то тепер можна сказати, що епоха СРСР закінчується по-справжньому.

При цьому потуги Російської Федерації вести боротьбу із Заходом та спроби прилучити інші держави до своєї антицивілізації дуже нагадують дії неслухняного хлопчика, який вирішив відморозити собі пальці на зло бабусі.

Розв’язавши виснажливу гібридну війну з Україною і Заходом, Росія досягає абсолютно протилежних цілей, ніж ті, які були заплановані Кремлем.

Намагаючись загарбати українські території і повністю ігноруючи китайську загрозу, путіністи знаходяться на шляху втрати земель на Далекому Сході і в Сибіру.

Оскільки, кинувши більшість ресурсів на зростання військової потуги і силових структур, Москва цим критично ослабила можливості свої економіки.

Ділянка китайсько-російського кордону
Ділянка китайсько-російського кордону

І ніхто їй не допоможе, коли Китай, дочекавшись свого часу, поставить вимогу надання статусу Китайської автономії територіям на сході Російської Федерації, які росіяни раніше дозволили засиляти китайським колоністам.

А якщо постпутінська влада спробує розірвати кабальні договори з Китаєм оренди на 49 років величезних територій Росії, то нові господарі закріплюватимуть їхній статус-кво силою.

Путін необачно вирішив зіграти партію у покер з історією. Не розуміючи того, що воюючи з Україною, Росія знищує свою державність. І коли так буде продовжуватись і далі, то Російська Федерація знищить себе сама.

Віктор Каспрук – незалежний політолог

https://www.radiosvoboda.org/a/29529255.html