Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто хоче жити в іншій Україні! Україні, де вартують справжні людські цінності:чесність, порядність, любов. Де шанується культурна та історична спадщина, де люди з шаною ставляться до природи та рідного краю.

На жаль, політика в житті нашої країни є визначальною і риба гниє з голови. Протиріччя між особистими інтересами кубла олігархів і стратегічними інтересами українського народу стали несумісними. Вони є фундаментальними, ціннісними.
Україні потрібна правова держава з опорою на громадянське суспільство. Натомість олігархам потрібна поліцейська держава з опорою на сексотів-пристосуванців.
Україна має будуватися на двох базових цінностях: Україна є самостійною суверенною державою та Україна шанує європейські цінності і впроваджує європейські стандарти.
Натомість олігархи своїми діями позбавляють Україну самостійної політики, перетворюють на васала іншої держави, впроваджують в Україні авторитарно-репресивний політичний режим.
Україна повинна будувати свою економіку на конкурентних ринкових засадах. Олігархи знищують засади конкуренції в економіці України, монополізують стратегічно важливі сектори економіки країни.

Тим не менше, наше життя є різнобарвним, а людині притаманне відчуття прекрасного, то ж не хотілося б, аби дописувачі обмежувались суто політичною проблематикою :)
Дописувачем може стати той, хто поділяє наші цінності і пише на українську тематику.

Хочеться наголосити, що засади модерування цього співтовариства є абсолютно прозорі і демократичні, модератори можуть змінюватись за волевиявленням дописувачів.
Вид:
короткий
повний

Твоя Україна

Ми втрачаємо місцеве самоврядування

  • 06.10.16, 16:02

Доцент ЛНУ Ігор Гурняк: «Ми втрачаємо місцеве самоврядування абсолютно і повністю»

Чого чекати від змін до Конституції? 

Дійсно, є позиція судді Конституційного суду України Шишкіна щодо того, що в умовах війни ніякі зміни до Конституції не приймаються. Питання в тому, що сам факт прийняття змін до Конституції в умовах окупації території – це по суті заперечення присутності іноземних військ на території України і заперечення факту окупації частини території України. Це не моя позиція. Це позиція судді Конституційного суду, тобто фахової людини. Це позиція дуже великої кількості українських юристів.

Приймати будь-які зміни до Конституції в таких умовах категорично не можна було, тому що ми фактично «відбілили» Путіна в його діяльності на теренах України. Це перше. Друге: подивіться, будь ласка, що нам окрім руйнування адміністративно-територіального устрою несуть у собі ті так звані плановані зміни до Конституції в сенсі місцевого самоврядування, в розрізі місцевого самоврядування. Я вже говорив про те, що замість сіл, селищ, міст, районів як основи адміністративно-територіального устрою у нас з’являються якісь навіть не об’єднані тергромади згідно з перспективним планом, а просто громади. Громада стає територією, згідно зі змінами до Конституції, а село в нас стає «пасілєнієм». По-перше, це термін з російської практики, по-друге – він взагалі не буде сприйнятий українським населенням, тому що особливо жителі західних областей абсолютно ніколи не сприймуть назву свого села як «пасілєніє». Тому що це їм буде нагадувати етапи депортації в 40-50ті роки тут в Західній Україні кудись до Сибіру і т.д., тобто це нонсенс, це абсолютно неповага до української національної свідомості і українського духу.
Там є чітко написано, що функції і фінансування місцевого самоврядування визначаються законом. Тобто в ручному режимі, в залежності від того, які з політичних сил виграли ті чи інші вибори, в нас як функції місцевого самоврядування, так і виділення коштів на ці функції буде мінятися час від часу, і в даному випадку ми просто перевели управління місцевим самоврядуванням в ручний режим зі сторони органів державної влади. Ми втрачаємо автономне місцеве самоврядування абсолютно і повністю.
В змінах до Конституції, які просуваються в сенсі місцевого самоврядування, зникає потреба створення територіальними громадами органів місцевого самоврядування. Якщо було раніше прописано, що територіальні громади управляють безпосередньо або через створені ними органи місцевого самоврядування, в змінах зникає два слова – «створені ними». Це означає, що ми відриваємо повністю, про що говорили професори Батанов, Баймуратов буквально десятки років, що в нас не існує зв’язку між тергромадою і органами місцевого самоврядування, вона що хоче те і робить фактично. Такий орган місцевого самоврядування по суті позбавлений контролю зі сторони тергромади. Ми просто викидаємо цю конституційну норму про створення органів місцевого самоврядування територіальною громадою і відпускаємо їх у вільне плавання, а точніше не у вільне плавання, а в те плавання, яке їм будуть задавати органи державної влади. Ми втрачаємо такими змінами муніципальну владу як окрему гілку влади в Україні.
Спілкувалась Ярина Волошин,
спеціально для Прометея.

Передмова до книги В.Білінського «Москва Ординська (XIII—XVIст.)



Я, спочатку, відмовлявся братися за написання цієї книжки, але спонукав мене лист з далекої Канади:
--- Шановний пане Володимире, ми читали Вашу книгу «Країна Моксель» гуртом. Нам вона сподобалась. Але Ви своєю книгою зруйнували підвалини нашого світосприйняття. Тож, будьте ласкаві, напишіть, якою ж була історія Московії насправді.
Я, врешті- решт, зрозумів, що мені нікуди від цієї теми не подітись.
Так з’явилась нова праця — «Москва Ординська (XIII—XVI століття)». Хочу відразу попередити читачів, що вона не є продовженням раніше написаної тритомної книги «Країна Моксель, або Московія». Хоча дуже тісно пов’язана з нею. Важко зрозуміти історію Московської держави і московитів, не прочитавши «Країну Моксель…».
Аналізуючи лише правдиві факти, виходили висновки, що повністю руйнували російські історичні вигадки. Бо коли московити кажуть, що, приєднавши остаточно Новгород (земля Русі) у 1570 році, вони стали спадкоємцями новгородської історії, культури, ремесел тощо, то ми їм нагадуємо, що за 3-4 роки до походу Івана IV (Грозного) на це місто там лютувала чума, від якої загинуло більше половини населення. Тож, винищивши ще 60 тисяч люду і зруйнувавши весь Новгород — підприємства, церкви, торгові споруди, будівлі, московити приєднали до себе лише землі, територію.
Вовк, з’ївши вівцю, не успадковує її генів або звичок.
Між іншим, Новгород винищували двічі: у 1471 і 1570 роках — дід і онук — Іван III та Іван IV. Іван III добивав місто після чуми, коли загинуло 250 тисяч людей, у тому числі 48 тисяч у самому Новгороді. Так була повністю знищена новгородська культура, новгородські ремесла, новгородський вічевий дух свободи.
1581 року, під час Лівонської війни, Стефан Баторій оминув місто, бо воно лежало в руїнах. А у 1617 році, згідно з «ревізією», в Новгороді мешкало тільки 850 людей.
Такі факти можна знайти на кожній сторінці так званої російської історичної науки. Московські царі свідомо вкрали та приписали собі історію Русі (України). Вони вчинили це так відверто та нахабно, що такі діяння видно неозброєним оком. Однак російські послідовники послуговуються і сьогодні тим украденим надбанням.
Перша частина другого тому книги має назву: «Моксель: меря — мордва — московити». Вона спростовує московський міф про слов’янське походження «великоросів». Про те свідчать давні історики, топоніміка і гідроніміка Ростовсько- Суздальської та Рязанської земель, археологія і антропологія, де не вдалося знайти ніяких слідів слов'ян.
Московити — етнос фінського походження з великим додатком пізнішої казахської, татарської (тюркської) крові. Бо після завоювання тих земель військом хана Батия у 1237-1238 роках разом із новими власниками землі Золотої Орди — його братами Беркечаром, Чилаукуном, Мухаммедом і Чимпаєм — на терени сучасної центральної частини Московії переселилися тюркські роди: каракиреї, ширини, аргини, барини, дулати, конгирати, мангити, жал аїри, татари та інші.
Історія московитів має дуже мало спільного із тим матеріалом, який упродовж 200 років вивчають у школах Російської імперії. Тому не дивуйтеся, коли раптом виявиться, що у ній немає місця так званому Олександру Невському. Син Ярослава Всеволодовича — Олександр, справді, аби батько залишився живий, був забраний ханом Батиєм до себе, а батько разом із військом Батия вирушив у похід на Європу. Ярослав Всеволодович брав участь у штурмі Києва в 1240 році, а в 1241 році загинув у «Германії». Це засвідчили угорський монах Юліан та посол французького короля Людовіка IX — Вільгельм де Рубрук. Це якраз той похід, який названий російською історією, як «Татаро- монгольскою навалою». А Олександр, так званий Невський, став прийомним сином хана Батия, андою (клятва на крові) його старшого сина Сартака. Саме він із 1254 року (під іменем Хура-ага, від дому Батия) брав участь у переписі населення імперії Чингісидів.
Під іменем Хура-ага його знали перські історики та державні діячі. Російські історичні джерела подають його під іменем Олександра Невського, але й вони змушені були засвідчити його жорстокість до людей. За наказом Берке-хана його було отруєно у 1263 році, бо ж був прийомним сином хана Батия.
Велика Радянська Енциклопедія (3-є вид. т. 9, с. 561) визнала, що найбільш важливі посади займали члени правлячої династії чингісхана, царевичі («оглани»), які володіли наділами землі (14 улусів) у Золотій Орді.
Всі землі майбутньої Московії належали Золотій Орді, зрозуміло, що й вони стали улусами онуків Чингісхана, у тому числі й так звані Ростовсько- Суздальська і Рязанська землі. Пізніше, у 1272 році була заснована ханом Менгу (для сина хана Берке) Москва, яка теж стала улусом. Слід зазначити, що офіційна мова була по всій Золотій Орді, уйгурська (тюрська).
Завданням усієї російської історіографії (церкви і влади), починаючи з кінця XV століття (після 1472 року), стало приховування правди про походження династії московських правителів. Бо ще з тих часів династію Чингісхана пов’язували із самим Господом, що засвідчили фрески з портретами на стінах Благовіщенського храму в Московському Кремлі. А оскільки Чингісидів неможливо було «прилаштувати» до історії Русі (України), то й видали їх за Рюриковичів.
Спільна християнська віра об’єднувала всю Золоту Орду. Усіх Чингісидів, — володарів улусів Золотої Орди, які першими прийняли християнську віру, — Московська православна церква зарахувала до лиця святих. Так стали святими (канонізовані):
--- Онук Чингісхана, брат Батия — Мухаммед (у хрещенні Іван) — володар Тотемського улусу.
--- Правнук Чингісхана — Беклемиш (у хрещенні Михайло Тверський) — володар Мещерського улусу (так зване Велике Володимирське князівство).
--- Правнук Чингісхана, так званий Петро Ординський (син хана Берке), — перший володар Московського улусу.
Все, про що розповідається у книзі «Москва Ординська (XIII—XVI століття)», ґрунтується на московських та інших історичних джерелах. Звичайно, щоб знайти правдиві джерела (фальшування почалось з кінця ХV століття), треба було попрацювати.
Київ. Видавництво імені Олени Теліги. 2011р.

Наче свято, наче ні. такі думки в голові...

Вишиванка твоя в шафі
Ти в Москов'ї на канапі
В голову не добереш -
Вона тама, а ти 'здєсь'.
Краля з чорними бровима!
Вдома жде на тебе мила
Ти продався ні за грош -
Рубль в засолку хіба гож!
Є у тебе свій садочок,
В Україні свій куточок
А ти криєш дах в неволі
Свій налагодив би, Толю!
Мати, брат і дві бабусі
"Місяць цілий. Не вернуся!" -
Як обрізав, і погнав
Вежі крити ворогам
Де ти, правда, дід Тарасе,
Двісті років ... Віра гасне.
Хто по-слабше - закордон!
Хто лишився, бачить сон,
Як прокинеться Закон
Де у хлопців розум є
А в жінках краса цвіте.
За неправду де карають
І не лають, а вбивають
Тих, хто раз зганьбив Державу
Продались Москві чи пану.
От тоді - Росой на Сонці!
Поки ж палимо в сторонці...
"І не лають, а саджають
З конфіскацією майна!
А допоки нам - біда." - ред. 8 годин опісля публікації

Трагедія у Запоріжжі від підриву «Дніпрогесу» у 1941 році.



До 75 річниці трагедії у Запоріжжі.

18 серпня1941 року під натиском армії нацистської Німеччини радянські війська, що відступали, підірвали греблю «Дніпрогесу» у Запоріжжі. Це обернулось справжньою трагедією для тисяч жителів міста, які жили на берегах Дніпра, та біженців, що переправлялись того дня через річку. Історики та старожили кажуть, що хвиля, місцями десятки метрів заввишки, горнула все на своєму шляху. Пересічні запоріжці сьогодні нічого не знають про ту трагедію. Роками радянська комуністична влада приховувала це, місцеві комуністи також замовчували правду тієї трагедії.

Близько 20-ї години вечора 18 серпня 1941 року Запоріжжя здригнулось від потужного вибуху. За кілька хвилин величезна хвиля дніпровської води накрила нижню частину Хортиці та південні райони міста. У водах потонули за різними підрахунками від 20 до 100 тисяч людей. Серед них місцеві жителі, які жили на берегах Дніпра та солдати Червоної армії, котрі того вечора переправлялись на лівий берег.
Пізніше стало відомо, що вода здійнялась після вибуху на «Дніпрогесі», який влаштували червоноармійці Борис Епов та Олексій Петровський виконуючи наказ вищого керівництва. Наслідки затоплення жителів місцевості нікого з вищого керівництва не цікавило, про підрив «Дніпрогесу» вони не повідомили ані місцеве населення, ані військових, які форсували річку. І такий випадок не був останнім.
Свідків тієї трагедії майже не залишилось. У 1999 році корінний запоріжець Олексій Доценко в інтерв’ю для телеканалу «1+1» розповів: події тієї ночі він запам’ятав на все життя. Тоді Дніпро став пеклом для людей та тварин.
«І крики були, і спасайте, і рятуйте. Корови ревли, свині кричали, а люди по деревах лазили. Ну, а що він, мокрий, виліз, довго там не просидить» – згадує Олексій Доценко.

Історики кажуть, що це була спецоперація НКВС. Документально доведено: наказ на знищення «Дніпрогесу» віддав особисто Йосип Сталін. Для здійснення вибуху у греблі було закладено 20 тонн вибухівки, яку напередодні доставили двома літаками з Москви, але з часом початку операції прорахувались. Війська «Вермахту» не збирались захоплювати Запоріжжя, у місто вони увійшли на два місяці пізніше. Ранній підрив «Дніпрогесу» без попередження спричинив багаточисельні жертви не тільки серед населення, а і військових, завадивши нормальній евакуації через греблю. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода розповів кандидат історичних наук Владислав Мороко.

У Запоріжжі нічого не нагадує про ту трагедію. Поблизу «Дніпрогесу» стоїть лише пам’ятник артилеристам, які охороняли його у перші дні війни. Це обурює запорізьких істориків та краєзнавців. Владислав Мороко звертався до міської влади з проханням вшанувати загиблих земляків, але відповіді так і не отримав, тому що суть комуністичної влади не змінилася.
Останні роки у Запоріжжі громадськість намагається вшанувати пам’ять загиблих від вибуху на «Дніпрогесі». 18 серпня 2013 року запоріжці встановили пам’ятний хрест на честь потонулих співвітчизників. І ця масштабна трагедія щільно переплітається з геноцидом українців 1933 року. Продовження цієї конви повторилося через два роки у листопаді 1943 при звільненні Києва від німців. Тоді, десь біля 300 тисяч молодих українських новобранців Жуков відправив у домашньому одязі з цеглиною замість зброї, форсувати на плотах Дніпро і визволяти Київ. Звичайно, німці значну більшість перестріляли і вода у Дніпрі забарвилася у червоний колір. Жуков свідомо послав на смерть українців бо дав вказівку Ватутіну не давати одяг і зброю. Рано чи пізно гірка правда і про цю трагедію проб’ється через комуністичну завісу.

Організатори спорудження пам’ятника сподіваються достукатись до сердець пересічних громадян, які роками не мали можливість почути правду про масштабну трагедію у Запоріжжі 18 серпня 1941 року.


Служители Богу и царю.



Московская православная церковь была самовольно создана московитами в 1441 году и сразу же была предана анафеме Константинопольским Патриархом Исидором. 150 лет она никем в мире (кроме московитов) не признавалась.
В 1589 году обманом заманенный в Московию Вселенский Патриарх Иеремия вместе со свитой был заточен царем Федором (сыном Ивана Грозного) в монастырь и понуждаем к снятию анафемы и признанию за московской метрополией статуса патриархии. Полгода он отказывался это сделать, пока не стали топить его свиту в Москва-реке и очередь не дошла до него. 
Этот метод принуждения является ярким примерои менталитета  наследников Золотой Орды примазанных к словянам.  Так был создан Московский патриархат.

Царь Петр Первый упразднил должность Патриарха Московского и всея Руси. Для управления церковью была учреждена должность обер-прокурора священного синода, который назначался царем.

Должность Патриарха Московского и всея Руси восстановил в 1943 году Иосиф Джугашвили (Сталин).
Кандидатура патриарха была рекомендована Берией после тщательного отбора. С тех пор традиции сотрудничества попов Московского патриархата с Лубянкой только крепнут.


Дніпро у стані екологічної катастрофи!

Шановне товариство. Наразі маю намір повідомити українську спільноту про екологічну катастрофу державного масштабу, без перебільшення. Те, що про цей факт  замовчують вищі чиновники й центральні ЗМІ - нічого не змінює. 
Останніми днями головна артерія країни, наша ріка Дніпро, переживає найкретичніші моменти свого річкового життя, перебуваючи в стані екологічної катастрофи. Ні, не на межі, а саме в цьому трагічному стані, який погіршується щодня. Судіть самі. 

В межах Черкас і нижче за течією на 50 км (може й далі, поки що не маю інформації) Дніпро вкрите зловонною піною з водоростями, на берег виносить мертву рибу, її ж рибалки витягують з сіток. На відстань 5-30 метрів від берега (!) - води немає, є  лише гниючий бруд! І не треба слухати оповідки чиновників, що це - "сезонне цвітіння води". Сезонне цвітіння - це зелень в 1 метр смуги наприкінці серпня. Те, що відбувається зараз - це екологічна катастрофа, за "розгрібання" якої ніхто не хоче братися. Не в пляжах діло. Гине екосистема Дніпра, і протягом днів 7-10 задихнеться величезна кількість риби. Тому що дощів і похолодання не передбачається, отже - буде ще гірше. 

Фото взяті з відкритих джерел, соціальних мереж, від очевидців ситуації. 

Також додаю посилання на інформаційні ресурси, на підтвердження достовірності інформації. Є тут і висновки спеціалістів - вони, як і очікувалося, не вбачають у ситуації загрози, адже усе "у межах норми". 
Далі фото від меж міста Черкаси і вниз за течією.

м. Черкаси, пірс (річковий порт)


м. Черкаси, р-н цукрового заводу


с. Червона Слобода






с. Леськи


с. Сагунівка


с. Боровиця




Як бачите, у Боровиці ріка взагалі всохла на кількадесят метрів, залишивши брудно-зелений слід на піску. 

Ось вам мапа місцевості для розуміння ситуації.


За моїми спостереженнями, вода в районі дамби та мосту в Черкасах візуально в межах норми. Далі починається апокаліпсис, що нижче за течією - те гірше.





Судячи з усього, бажання займатися проблемами Дніпра у можновладців немає. 

Все ж маю надію, що інформація про катастрофічний стан головної водної артерії України дійде до людей, яким не байдуже, і які (це головне!) мають реальну можливість вплинути на ситуацію та розпочати порятунок Дніпра без вагань. 
Не всі ж зараз у Ніцці та на Карибах, правда?

Тому прохаю якнайширше розповсюдити цю інформацію.

Власне, алгоритм дій можна окреслити вже зараз. Із моїх спостережень протягом багатьох років, можу окреслити такі напрямки роботи:

1. Збільшити швидкість течії шляхом розчистки русла. Шановні, не вірте чиновникам, що "нічого не можна зробити", в усю їхню лірику про потепління, фосфати і прибережні забудови! Є таке чарівне слово - ЗЕМСНАРЯД! Він заглиблює і розчищує русло, прискорюється течія, водорості не розмножуються в шкідливих кількостях, вода холоднішає, зменшується цвітіння. Але земснаряди у нас використовують (ахаха!) тільки для намивання піску під сумнівні забудови. Виводьте земснаряди! Розчищення водойм - це АБЕТКА водного господарства! Ліниві, брехливі, жадібні чинуші!Розчистка Дніпра просто нікого не хвилює, бо на цьому не заробиш!

2. Вичистити бруд на узбережжі, утилізувавши гниючі рослини і рештки мертвих риб.

3. Зарибити Дніпро сортами риб, що харчуються зеленню, зокрема  - білим амуром. Хто цікавиться - погугліть, як ця "річкова корівка" розправляється із зеленню.

4. Обладнати, нарешті, всі пляжі в межах міста туалетами з каналізацією та водопостачанням. Сьогодні я порахувала - 2 000 відпочивальників на добу лише в Черкасах. Приблизно стільки ж літрів, вибачайте, специфічного рідкого продукту на добу у майже стоячу воду. Уявляєте?

5. Безперечно, перевірити можливість скидання стоків та хімічних речовин підприємствами. Наразі не маю такої інформації і нікого не хочу безпідставно звинувачувати, це - на совісті компетентних органів.

6. Очисти притоки Дніпра. Звідусіль до мене надходить інформація, що річки-притоки в такому ж жахливому стані. Річки Сула, Удай -  масова загибель риби.

Власне, йдеться не про загублені пляжі і невдалий відпочинок. Дніпро - головна водна артерія нашої країни, звідки проводиться водозабір для населення, підприємств, потреб сільського господарства тощо. Уявіть, що Дніпра немає. 
Уявили?

Давайте щось робити, шановні. Наразі хоча б розповісти про  цю біду всій Україні. 
Ми маємо його врятувати. 

КГБ организовал мировой исламский террор.



Генерал-лейтенант Ион Михай Пацепа рассказал о том, как КГБ создало палестинский и мировой исламский террор. Как придумали захватывать самолеты и убивать евреев вдали от Израиля.
Сегодняшний международный терроризм был замыслен в лубянских кабинетах КГБ сразу после шестидневной войны, в 1967 году. В качестве генерала разведки, я был свидетелем рождения этого "дьявола".
Тогда израильская победа опозорила режимы Сирии и Египта -- стран, неуклюже раздутыми «советниками» советской разведки. Вот тогда-то Кремль и решил вооружить враждебных Израилю палестинцев и вовлечь их в террористическую войну против еврейского государства.
Генерал Александр Сахаровский, создавший разведывательные структуры коммунистической Румынии и поднявшийся до уровня главы всей зарубежной разведки СССР, часто пояснял мне: «В сегодняшнем мире, где ядерное оружие сделало невозможным употребление военной силы, терроризм должен стать нашим главным оружием».
В семидесятых годах, только разведслужбы Румынии дважды в неделю отправляли самолёт с военными грузами палестинским террористам в Ливан. После падения коммунизма в Восточной Германии, разведывательные архивы Stasi открыли, что в одном только 1983 году германская разведка отправила в Ливан патронов для АК-47 на сумму 1877600 долларов. Как сообщил Вацлав Гавел, коммунистическая Чехословакия отгрузила тысячу тонн лишённой запаха взрывчатки Semtex-H исламским террористам (эта взрывчатка не может быть обнаружена собаками) – этого количества террористам вдоволь хватит на 150 лет.

Террористическая война, как таковая, была развязана в конце 1968 года, когда КГБ впервые превратило захват пассажирских самолётов в инструмент террора. Эта же тактика использовалась и для атаки в США 11 сентября 2001 года.
Только в 1969 году в мире было захвачено 82 самолёта; эти акты были совершены организациями, которое финансировались из кассы КГБ. В 1971 году, когда я посетил Сахаровского в его лубянском офисе, он привлёк моё внимание к морю красных флажков, пришпиленных к карте мира, висевшей на стене кабинета. Каждый флажок обозначал захваченный террористами самолёт. «Захват самолётов – моё изобретение», - похвастался он.
Политический «успех», связанный с похищением самолётов, послужил для 13-го Отдела КГБ, известного, как «Отдел Мокрых Дел», возможностью расширения операций за счёт организации «публичных казней» -- терактов в аэропортах, на вокзалах и в других публичных местах.
В 1969 году Джордж Хабаш, марионетка КГБ, объяснял: «Убийство одного еврея вдалеке от основного места сражений является более эффективным методом, чем убийство сотни евреев на поле боя, поскольку это привлекает больше внимания».
К концу 1960-х годов КГБ был глубоко вовлечён в массовый террор против евреев, выполняемый руками разнообразных палестинских организаций- клиентов. Вот некоторые из террористических актов, которые следует отнести на счёт КГБ, за то время, когда я всё ещё находился в Румынии: ноябрь 1969 года – вооруженная атака на контору израильской авиакомпании Ел-Аль в Афинах (один убитый, 14 раненных); 30 мая 1972 года – атака на тель-авивский аэропорт Бен Гуриона (22 убитых, 76 раненных); декабрь 1974 года – взрыв тель-авивского кинотеатра (2 убитых, 66 раненных); март 1975 года – нападение на тель-авивский отель (25 убитых, 6 раненных); май 1975 года – организация взрыва в Иерусалиме (1 убит, 3 раненных); 4 июля 1975 года – организация взрыва на Площади Сиона в Иерусалиме (15 убитых, 62 раненных); апрель 1978 года – нападение на Брюссельский аэропорт (12 раненных); май 1978 года – нападение на самолёт Ел-Аль в Париже (12 раненных).

В 1971 году КГБ начало осуществление операции «Тайфун», направленной на дестабилизацию Западной Европы. Банда Баадер-Майнхоф, Фракции Красных Бригад (RAF) и другие марксистские организации- клиенты КГБ развязали волну анти- американского террора, который потряс Западную Европу.
Ричард Уэлш, заведовавший офисом ЦРУ в Афинах, был застрелен в Греции 23 декабря 1975 года. Генерал Александр Хэйг, командовавший силами НАТО в Брюсселе, был ранен взрывом бомбы, уничтожившей его бронированный Мерседес. Генерал Фредерик Кроусен, командовавший силами США в Европе, остался чудом жив после атаки в сентябре 1981 года. Альфред Херрхаузен, глава Немецкого Банка, благожелательно настроенный по отношению к Америке, был убит взрывом гранаты в ноябре 1989 года. Ганс Нёйсель, министр внутренних дел Западной Германии, был ранен во время террористического акта в июле 1990 года.

В 1972 году Кремль принял решение обратить весь мусульманский мир против Израиля и Соединённых Штатов. Как говорил мне Юрий Андропов, что миллиард врагов могут нанести Америке гораздо больший ущерб, чем несколько миллионов -- вот это размах...
Нам предписывалось внедрить в мусульманский мир ненависть к евреям, сходную с той, которую разжигали нацисты, и использовать эту ненависть в качестве оружия массового кровопролития против Израиля и его главного партнёра – Соединённых Штатов. План заключался в том, чтобы никто "в американо- сионистской сфере влияния" не мог больше чувствовать себя в безопасности.
Согласно Андропову, мир ислама был питательным раствором, в который следовало внести и вырастить бациллу смертельной анти-американской ненависти, взращённую на дрожжах марксизма- ленинизма. И действительно, антисемитизм глубоко привился в естественной для него питательной среде ислама. Мусульманам привычен вкус национализма, джингоизма и жертвенности. Их безграмотные, подавленные массы несложно возбудить до точки истерии.
"Ислам помешан на предотвращении захвата нечестивыми территорий Ближнего Востока; он воспримет с готовностью наши лозунги о Конгрессе США как о злобном орудии сионистов, превращающих весь мир в свои владения" -- высказывался Андропов.

В середине 1970-х КГБ приказало моей службе, DIE, наряду с аналогичными службами других восточно-европейских разведок, прочесать страну в поисках надёжных активистов, принадлежавших к различным мусульманским этническим группам, обучить их искусству дезинформации и террористическим операциям и внедрить в страны «нашей сферы влияния». Их задачей был экспорт ненависти к "Американскому Сионизму".
До того, как я навсегда покинул Румынию в 1978 году, мой отдел отправил около пятисот таких скрытых агентов в мусульманские страны. Согласно грубой оценке, полученной из Москвы, разведками восточного блока в исламский мир было заслано в общей сложности около четырёх тысяч таких агентов влияния.
Мы также распространяли сфабрикованную КГБ статью на арабском языке, где говорилось, что Израиль и его главный спонсор США – сионистские страны, намеревающиеся обратить весь исламский мир в еврейскую колонию.
Мы старались завоевать умы людей, понимая, что нам не светит выиграть открытую войну. Трудно сказать наверняка, каковы длительные результаты операции СИГ, но накопительный эффект распространения сотен тысяч копий фальшивок, изображающих Израиль и США смертельными врагами ислама, наверняка были конструктивной мерой для достижения наших целей.

Россия не отказалась от порочного политического курса, лжи, клеветы, разжигания вражды, дестабилизации отношений, продолжения терроризма, как средства политического шантажа. Очень скоро, после прихода к власти, Путин начал возвращать свою страну к привычному террористическому бизнесу.
В марте 2002 года он без лишнего шума восстановил продажу оружия иранскому диктатору, покровителю террористов Айатолле Хаменеи. Россия ввязалась в строительство 1000-мегаваттного ядерного реактора в Бушейре, с корпусом переработки урана, способным производить расщепляющиеся материалы для ядерного оружия. Сотни русских инженеров и техников начали также помогать Ирану в разработке ракеты с радиусом действия более 1250 миль Шахаб-4 - ракеты, которая может служить носителем ядерных боеголовок и угрожать всему Ближнему Востоку и Европе.
После распада СССР Россия оказалась трансформированной беспрецедентным образом, но вера в то, что советское враждебное наследие противостояния будет так же искоренено после холодной войны, как искоренён был нацизм в конце Второй Мировой войны, не оправдалось, к сожалению.

Автор этой статьи - генерал-лейтенант Ион Михай Пацепа (Ion Mihai Pacepa), – самый высокопоставленный офицер разведки стран Варшавского Договора, сбежавший из Советского Блока на Запад, где написал книгу «Красные Горизонты», изданную в 27 странах мира.
Эта статья была опубликована 24 августа 2006 года в NationalReviewOnline.


Высшие эшелоны власти готовят военный переворот.



Еще один народный депутат Украины — Игорь Луценко, заявил, что высшие эшелоны власти готовят военный переворот в Украине. Об этом он написал на своей странице в Facebook.

«Нисколько не буду преувеличивать, если скажу, что подготовка к военному перевороту в Киеве идет сейчас. Просто еще не назначена окончательная дата. Участники – уже номинированы. Одновременно несколько вооруженных частей сегодня почти неприкрыто декларируют свое желание прийти к власти силовым путем», – отметил он.

Нардеп подчеркнул, что речь идет не про неформальные вооруженные структуры вроде «Правого сектора» образца 2014 года, а про официальные, контролируемые государством, организованные и натренированные отряды с тяжелой бронетехникой и другим вооружением, которые планируют детали своего прихода к власти.

«За этой подготовкой стоят политики высшего эшелона, в том числе и так называемой «стратегической семерки», которые сейчас у власти. Вот, какраз для этого и оставлен на своей должности начальник Генштаба, сторонник "русского мира" Муженко.

Руководители силовых ведомств, под управлением кучки путчистов, активно разрабатывают у себя алгоритм действий для вооруженного установления собственной власти. При этом идет активная информационная компания, общество обрабатывают пропагандой. Для того, чтобы в определенный момент сработала цепочка провокаций, и чтобы реализованный сценарий военного переворота можно было представить, как нечто противоположное – как спасение от бунта каких-то абстрактных военных», – заявил Луценко.

Он добавил, что возможен сценарий, когда группа, якобы радикалов с военным опытом, пытается провести переворот, который, якобы эффективно подавляют, а на самом деле – это спектакль. Продолжение сценария: «На спасение» «конституционного порядка» мгновенно приходят регулярные вооруженные части, которые быстро берут под контроль основные управленческие центры страны – государственные учреждения, телевидение / радиовещание, мобильную связь и интернет. Мероприятия объясняют – президент РФ Владимир Путин, якобы, натравил радикалов на власть, мы только восстанавливаем порядок», – продолжил нардеп.

По его мнению, пока Запад разберется в происходящем, неизвестные похитят активных оппозиционеров, не трогая лидеров крупнейших оппозиционных партий. Таким образом оппозицию лишат сил, а благодаря провокациям объявят чрезвычайное положение в Киеве, исключив из происходящего гражданское общество.

Луценко добавил, что зачистка потенциальной оппозиции идет сейчас. «Политики, которые больше всего кричат о необходимости «порядка» и угрозе посягательств на власть со стороны добровольцев, «националистов», «радикалов» – это как раз те политики, которые планируют военный переворот.

«Эти государственные мятежники инспирируют уголовные дела против майдановцев и фронтовиков, войдя в союз со «старыми» силовиками Виктора Януковича», – заявил нардеп.

Он добавил, что общество сейчас ослеплено и разделено, а третьего Майдана не будет. «Военный переворот – гораздо более вероятная перспектива, в случае радикализации внутренних сценариев», – подытожил Луценко.

Напомним, что ранее об угрозе госпереворота заявлял Сергей Лещенко, а сегодня такой же месседж сделал внефракционный нардеп Владимир Парасюк.

 

Великий сын Украины.



Святослав Ігоревич, известный как Святослав Хоробрий (935 - 972) — Киевский князь, государственный деятель, политик и полководец с династии Рюриковичей. Великий князь Киевский, правитель Руси (945-972). Син князя Игоря и его жены, княгини Ольги, отец Владимира Великого, дед Ярослава Мудрого.
Великий Киевский князь, вёл войну с хазарами, печенегами, Византийской империей. Он не принимал религию своей матери Ольги – христианство, а был язычником.
Много новых земель присоединил к Руси князь Святослав – расширил земли от хазарской Белой Вежи на Волге, до Балканских земель на Дунае. Печенеги были сломлены и отброшены.
Победа над Хазарией (Северный Кавказ, Приазовье) – это историческая, решающая победа над извечными врагами Руси, после которой Хазария распалась. Это было хищническое паразитическое государство, которое безжалостно истребляло славян, разоряло набегами все южные области Руси, и проникало всё дальше на север, укрепляясь на славянских землях с помощью новых крепостей. Регулярные набеги на соседние земли (преимущественно славянские) давали хазарам рабов, которых продавали по всему миру.
Русь вернула себе свободу и безопасность в битве с Хазарским Каганатом -- свобода от дани, конец работорговли и набегов на земли славян.
После этих событий к Руси присоединилась часть восточнославянских племен.
Власть хазар была сокрушена не только в центре Хазарии, но и на ее окраинах. Конец Хазарии означал для Руси свободную дорогу на Восток, к Каспийскому морю, Хорезму и Закавказье. Торговые связи Руси с Востоком укрепились.
Разрушив основные опорные узлы хазар на Средней и Нижней Волге в 969 году, на Северном Кавказе и Нижнем Дону, князь Святослав лишил торгово- ростовщическую верхушку Хазарии основ их паразитического существования. Хазарское царство просто исчезло после ликвидации основного условия его существования -- контроль важнейших торговых путей между Азией и Европой.
Почти 150-летняя освободительная война восточных славян против хазар была завершена походом князя Святослава. Победа его означала, что верховенство над кочевыми народами Причерноморья и Прикаспия от Хазарии перешло к Киевскому князю. Эта грандиозная победа стоит в ряду наиболее значимых событий истории Руси и мировой истории.

Византийская империя образовалась в 395 году в результате деления Римской империи. Через 80 лет Римская империя исчезла, а Византия просуществовала до 1453 года. Название «Византийская» происходит от первоначального названия Константинополя — Византий, куда римский император Константин I перенёс в 330 году столицу Римской империи. Столицей и центром Византийской империи был Константинополь, один из крупнейших городов средневекового мира. Наибольшие владения империя контролировала при императоре Юстиниане I (527—565), вернув себе на несколько десятилетий значительную часть прибрежных территорий бывших западных провинций Рима и положение самой могущественной средиземноморской державы. В дальнейшем под натиском многочисленных врагов государство постепенно утрачивало земли. После ряда сражений империя занимала лишь территорию Греции и Малой Азии. После распада страны под ударами крестоносцев, взявших Константинополь в 1204 году, империя продолжила упадок и окончательно погибла в середине XV века под натиском османов.
Весной 970 года Святослав в союзе с болгарами, печенегами и венграми напал на владения Византии во Фракии.
Древняя летопись излагает события так: по сведениям летописца, Святослав одержал победу, вплотную подошёл к Царьграду (Константинополь), но отступил, лишь взяв большую дань, в том числе и на погибших воинов. По другим источникам битва проходила с переменным успехом.
В апреле 971 года император Иоанн I Цимисхий лично выступил против Святослава. 23 апреля 971 года Цимисхий подошёл к Доростолу. В сражении русы были отброшены в крепость, началась трёхмесячная осада. Стороны несли потери в непрерывных стычках, у русов погибли вожди Икмор и Сфенкел, у византийцев пал военачальник Иоанн Куркуас. 21 июля произошло ещё одно генеральное сражение, в котором Святослав, по данным византийцев, получил ранение. Сражение окончилось безрезультатно для обеих сторон, однако после него Святослав вступил в мирные переговоры.
Условия русов Иоанн Цимисхий безоговорочно принял. Святослав с войском должен был покинуть Болгарию, византийцы обеспечили его воинов (22 тысячи человек) запасом хлеба на два месяца. Святослав заключил мирный договор с Византией, с восстановлением торговых отношений. После этого он покинул Болгарию и с ослабленным войском повернул в обратный путь.
Вся восточная Болгария была присоединена к Византии, независимость сохранили только западные области.

Воевода Свенельд возглавил пеший поход на Киев, а Святослав, отделившись от основной колонны войска, на ладьях отправился водным путем. Святослав благополучно достиг устья Днепра и отправился дальше к порогам. Воевода Свенельд говорил ему: «Обойди, князь, пороги на конях, ибо стоят у порогов печенеги». Попытка Святослава в 971 году подняться по Днепру не удалась, пришлось ему зимовать в устье Днепра, а весной 972 года он решил повторить попытку. Однако печенеги по-прежнему сторожили русов. В схватке у порогов Святослав погиб. За длительный период зимовки никто не пришел к нему с подмогой, а ведь Свенельд с войском благополучно добрался до Киева. Напрашивается вывод о предательстве его сына, но ответа на этот вопрос нет.
По основной версии Великий князь Святослав был похоронен там же, на горе ниже порогов, по традиции захоронения князей – сжигание с вещами. Могила была найдена при строительстве ДнепроГЭС (немного выше ГЭС) – это земли Запорожья. А чуть ниже ГЭС – остров Хортица – славная Казацкая земля.