Друзі! ВІТАЮ всіх з двома визначними Датами!

В Перший день нового 2012 року всі СПРАВЖНІ УКРАЇНЦІ відзначили не тільки прихід Нового року, нових сподівань, нових надій. Україна відзначила 103-річницю з дня народження  Степана Бандери. На Майдані Незалежності у Києві, з цієї нагоди, національно свідомі сили  України  провели мітинг.

Пропоную Вашій увазі ФОТОЗВІТ. А висновки, як завжди, пропоную зробити кожному ВЛАСНІ!

Програма «25 пунктів» НСДАП (нім. 25 Punkte-Programm N.S.D.A.P.) — офіційна програма НСДАП з 1 квітня 1920 року. Із 1926 року її положення були признані непорушними.

«

Загальні інтереси вище особистих інтересів - це дух Програми. Злом процентного рабства - це ядро національного соціалізму

»

А. Гітлер

Будучи сформульваними Адольфом Гітлером, Готфрідом Федером і Антоном Дрекслером (за участі Германа Ессера), вони вперше проголошені 24 квітня 1920 року безпосередньо Адольфом Гітлером в мюнхенській пивній «Хофбройхаус».Текст програми

Програма Німецької Робочої Партії є тимчасовою програмою. Після реалізації даної програми, партійні керівники відмовляються від спроб висунення нових програмних цілей тільки лиш для того, щоб забезпечити подальше існування партії з допомогою штучного нарощування недовольства в народних масах.

1. Ми вимагаємо об’єднання всіх німців на основі права народів на самовизначення у Велику Німеччину.
2. Ми вимагаємо рівноправності для німецького народу нарівні з іншими націями та відміни положень Версальського та Сен-Жерменського мирних договорів.
3. Ми вимагаємо територій та земель (колоній) для утримання німецького народу та розселення надлишкового населення.
4. Громадянином держави може бути лише той, хто належить до німецького народу. Належність до народу визначається кровною спорідненістю з німецькою нацією, незважаючи на конфесійну приналежність. Таким чином жоден єврей не може належати до німецького народу.
5. Особи, що не є громадянами держави, можуть проживати на території Німеччини як гості, на правах іноземців.
6. Право брати участь у вирішенні питань управління державою та прийняття законів належить лише громадянам Німеччини. Тому ми вимагаємо, щоби всі громадські посади будь-якого рівня-державні, обласні та муніципальні-займали лише громадяни Німеччини. Ми боремося проти корумпованої парламентської практики зайняття посад з точки зору партійності, без огляду на характер чи здібності.
7. Ми вимагаємо, щоби держава в першу чергу зайнялася питаннями працевлаштування та життя громадян Німеччини. Якщо неможливо забезпечити все населення Німеччини, то особи, що належать до чужинських націй (не-громадяни держави), підлягають виселенню.
8. Будь-яка подальша імміграція не-німецького населення повинна бути призупинена. Ми вимагаємо, щоби всі особи не німецького походження, що емігрували до Німеччини після 2 серпня 1914 року, негайно були змушенні покинути територію держави.
9. Всі громадяни держави повинні володіти однаковими правами та обов’язками.
10. Першим обов’язком громадян Німеччини є розумова або фізична праця. Діяльність окремого громадянина не повинна суперечити інтересам суспільства в цілому, протікаючи в його межах та йдучи на загальну користь.
    Тому ми вимагаємо:
11. Скасування нетрудових доходів та знищення процентного рабства.
12. З огляду на жахливі людські та матеріальні жертви, що їх вимагає війна від нації, особисте збагачення під час війни мусить розглядатися як злочин проти народу. Тому ми вимагаємо безжального вилучення прибутків, зароблених від війни.
13. Ми вимагаємо націоналізації всіх усуспільнених дотепер промислових трестів.
14. Ми вимагаємо участі робітників в розподілі прибутків великих підприємств.
15. Ми вимагаємо значного збільшення пенсійного забезпечення.
16. Ми вимагаємо створення здорового середнього класу та його збереження, негайної передачі великих магазинів в комунальну власність, здачі їх в оренду за низькими цінами дрібним виробникам, суворого контролю за тим, щоби дрібним виробникам надавалася підтримка на всіх рівнях: на державному, обласному та муніципальному.
17. Ми вимагаємо проведення земельної реформи, що відповідає національним інтересам, прийняття закону про некомпенсоване вилучення землі для суспільних потреб, ануляції процентів по закладних зобов’язаннях не землю, заборону спекуляції землею.
18. Ми вимагаємо оголосити безжальну боротьбу проти кожного, хто своєю діяльністю шкодить інтересам суспільства. Ми вимагаємо запровадити смертну кару для тих, хто вчинив злочин проти німецького народу, лихварів та спекулянтів та ін., незалежно від положення в суспільстві, релігійної чи расової приналежності.
19. Ми вимагаємо заміни римського права, що служить матеріалістичному світовому порядку, німецьким народним правом.
20. Щоби забезпечити кожному здібному та старанному німцеві можливість одержати вищу освіту та зайняти керівну посаду, держава повинна турбуватися про ґрунтовну розбудову нашої системи народної освіти. Програми всіх навчальних закладів повинні бути приведенні у відповідність до вимог практичного життя. З самого початку розвитку свідомості дитини школа повинна цілеспрямовано виховувати в учнів розуміння ідеї держави. Ми вимагаємо, щоби особливо обдаровані діти бідних батьків, незважаючи на їхнє положення в суспільстві чи професію, отримували освіту за рахунок держави.
21. Держава повинна дбати про оздоровлення народу: забезпечити піклування матерям та дітям, заборонити дитячу працю, покращити фізичну форму населення шляхом запровадження обов’язкових спортивних та ігрових заходів та підтримки клубів, що займаються спортивним розвитком молоді.
22. Ми вимагаємо ліквідації контрактної армії та створення народного війська.
23. Ми вимагаємо законної політичної боротьби проти політичної брехні та її розповсюдження в пресі. З метою створення німецької преси ми вимагаємо, щоб: а) всі редактори та співробітники газет, які виходять німецькою мовою, були німцями б) ненімецькі газети повинні отримувати особливий дозвіл від уряду та не можуть друкуватися німецькою мовою в) особам ненімецького походження було заборонено в законодавчому порядку мати фінансову частку в діяльності німецьких газет, або впливати на них. В разі порушення цієї норми така газета повинна бути закрита, а іноземці, що беруть участь в її діяльності, депортовані г) газети, які виступають проти суспільного блага, мусять бути заборонені. Ми вимагаємо боротьби в законодавчому порядку проти мистецьких та літературних течій, які справляють руйнівний вплив на життя суспільства, а також заборони заходів, спрямованих проти вказаних вимог.
24. Ми вимагаємо свободи всіх релігійних віросповідань в межах держави, поки вони не загрожують її існуванню та не виступають проти моральності та моральних почуттів германської раси. Партія як така стоїть на позиції позитивного християнства, не зв’язуючи себе з жодним віросповіданням у конфесійному плані. Вона поборює єврейсько-матеріалістичний дух всередині нас та поза нами і переконана, що тривале одужання нашого народу може бути досягнуте всередині на основі принципу верховенства суспільного блага над особистим.
25. Для реалізації всього вищенаведеного ми вимагаємо створення сильної централізованої державної влади. Авторитет політичного центрального парламенту на всій території держави та в її організаціях мусить бути безперечним.

Слід створити палати представників станів та професій для впровадження прийнятих державою загальних законів в окремих федеральних землях.

Лідери партії беруть на себе забов’язання із забезпечення виконання вищевказаних пунктів будь-якою ціною, а у випадку необхідності, навіть жертвуючи власними життями.

Feder G. Das Programm der NSDAP und seine weltaunschauliche Grundgedanken. – Mnchen: Zenralverlag der NSDAP, 1935. – s. 11-16.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%B0_NSDAP_%C2%AB25_%D0%BF%D1%83%D0%BD%D0%BA%D1%82%D1%96%D0%B2%C2%BB

Прочитала в УП і мало зі стільця не впала!

Депутат Верховної Ради Криму Олександра Кужель має намір балотуватися на пост президента в 2015 році.

Про це вона заявила в телеінтерв'ю, відео якого оприлюднив у своєму блозі на "Українській правді" журналіст Осман Пашаєв. ВІДЕО (ТИСНИ)

Відповідаючи на питання, чи сформувала Кужель свою політичну мету, вона відповіла: "Прихід до влади".

"Через що? Можна йти по-різному", - зазначила вона

Відповідаючи на питання, чи буде вона балотуватися на пост президента в 2015 році, Кужель заявила: "Однозначно".

"Прихід до влади. І я прийняла це рішення, тому що я професійніше Януковича і Яценюка, цих двох основних кандидатів, які йдуть. І навіть тих, які з'являться, якщо з'явиться хтось професійний, молодий, толковий, так, я можу і не піти, але зараз, от коли два "Я" ці стоять, я знаю, що це шлях в нікуди", - заявила депутат кримського парламенту.

Українці, аби зберегти свою мову та культуру, мусять гуртуватись і самотужки створювати середовища спілкування для своїх дітей

Матеріал друкованого видання 

№ 52 (217) від 22 грудня Для мешканців Кривого Рогу Володимира та Ольги, як і для багатьох молодих людей по всій країні, українська була свідомим вибором, зробленим у дорослому віці. Для їхніх дітей Данилка й Даринки – це материнська та батьківська мова. «Ми постійно вдома говоримо українською, – розповідає Володимир Гончар. – Відповідно з’явилися діти – вони теж нею говорять». Виховати україномовних доньок та синів у Кривому Розі, де більшість розмовляє російською, так само як і в Дніпропетровську, Києві чи інших подібних містах – можливо. Проте самі собою діти такими не виростуть, адже середовища там переважно російськомовні або змішані, а в публічному та медійному просторах домінує російська. Тож батьки для своїх малят мусять створювати середовища спілкування й добирати україномовний медіапродукт. «Купуємо книжки для дітей принципово українською, – каже Володимир Гончар, – диски так само, причому вони є в дуже гарній якості й чудовому перекладі. В кінотеатри ходили дивитися всі хіти так само українською мовою». Манюня Даринка проситься щось показати: «У мене є дуже хороша «Ясоччина книжка» теж українською». Родина пишається тим, що відшукала малим саме україномовний іграшковий ноутбук, адже в найближчому магазині забавок такого не знайдеш. У дитсадку новинка спричинила фурор. САДОЧОК, ТОБТО САДІК Коли діти Ольги та Володимира пішли до українського криворізького садочка, вони зіткнулися з тим, що більшість їхніх товаришів там розмовляє російською. Вихователі хоч і вели заняття з малюками українською, «на перервах» говорили російською або суржиком. «У розмові сина й дочки почали з’являтися російські слова, – пригадує Володимир. – А потім ми помітили, що на вулиці під час спілкування з іншими дітьми вони переходять на російську. Ми, звичайно, не забороняємо, але ставимо питання: чому? Ми ж із російськомовними людьми завжди говоримо українською – не переходимо на їхню мову. А чому ви переходите? У відповідь: «От, він не все розуміє». Або: «Він сказав мені, що не любить українську мову». Це певний бар’єр: коли більшість дітей говорять російською, бути білою вороною незручно». Володимир Гончар вважає непотрібним і неможливим огороджувати дітей від іншої мови. Натомість намагається надати їм достатньо аргументів для вибору саме української. Проте рішення, наголошує, має бути їхнім. «Ми намагаємося не перегинати палицю, – пояснює позицію родини Ольга. – На російську в україномовних родинах переходять ті діти, яких у дитинстві змушували розмовляти українською. Або якщо батьки дітям розповідали одне, а самі чинили інакше». Власні лічилочки Заздалегідь готувалися до садочка й мешканці міста Бучі під Києвом Ірина та Андрій Прендецькі, які виховують двох дівчаток – Мар’яну і Ярославу. «Імена підбирали таким чином, аби їх не могли спотворити в російськомовному садочку, – пригадує Ірина. – Чоловік дуже хотів назвати Мар’яну Христиною. Я його переконувала, що її називатимуть натомість Крістіною. Пропонувала ім’я Мар’яна – ну як його зіпсуєш? Буквально через місяць ми прийшли на огляд до лікарки, а вона й каже: «Ой, Мар’яшечка!» Після відвідин дитсадочка та знайомства з російською мовою чотирирічна Мар’яна так само почала вживати деякі слова з неї. «Ми вирішили провести з дочкою низку бесід, – пригадує Ірина. – Аби розказати їй, що є багато мов. Намагаємося з нею вчити англійську, трішки італійської, адже бабуся живе в Італії. Нехай дитина розуміє, що є не лише опозиція «українська – російська». Коли Мар’яна приносить із садочка російські лічилочки, Ірина намагається вивчити з нею і українські та розказати, що вони теж добрі для гри з дітьми. «Звичайно, можна пустити все на самоплин, – а може, вийде, і діти в нашому змішаному мовному середовищі виростуть україномовними. Проте ми думаємо, що треба поборотися. Батькам цих дітей треба докласти трохи більших зусиль, якщо вони живуть не в суцільно україномовному регіоні», – вважає Ірина Прендецька. ПІДВАЛИНИ УКРАЇНСЬКОГО ВИХОВАННЯ Де-юре дошкільна освіта в Україні переважно українською: із неповних 15 тис. садочків понад 13 тис. значаться саме такими. Проте в Києві, як і в Кривому Розі чи інших російськомовних містах, мовне середовище в дитсадках змішане. Навіть якщо навчання відбувається українською, велика кількість як вихователів, так і дітей – російськомовні. Альона Западнюк віддає всіх трьох своїх дітей до одного й того самого садка – про існування іншого подібного в Києві вона не знає. «Ходимо, – розповідає, – до групи «Левеня». Її організувало Львівське товариство у Києві. Туди беруть дітей членів та симпатиків цієї організації. Ми симпатики, тому що походимо не зі Львова. Це група у звичайному садку, в якій лише україномовні діти. Зараз там 18 малят. Вона різновікова, тому більше дітей у ній не може бути за вимогами санепідстанції. Вони там собі самовиховуються». Київські однолітки Альони, які також мають дітей, вже давно виношували ідею створення садочка для україномовних хлопчиків та дівчаток. Але заснувати й устаткувати його самотужки було б занадто складно, що й казати про проблематичне отримання дозволу на таку діяльність. Батьки навіть порахували, що існування такого закладу обійшлося б їм мінімум у $250 на місяць. Тож створення української групи у звичайному садочку на Оболоні стало порівняно простим вирішенням проблеми облаштування мовного середовища для діток. Цю ініціативу було втілено зусиллями чотирьох родин. Марта Винницька, одна з ініціаторів створення «Левеняти», зауважує, що батьків, охочих віддати дитину до цієї групи, дуже багато. Проте охочі мусять чекати на вибуття дітей до школи. «Ми завели свій статут у цій групі, – продовжує Альона, – зокрема, не святкуємо Нового року з Дідом Морозом чи 8 березня. Замість Нового року в нас свято Миколая. Навесні відзначаємо День матері». Альона та В’ячеслав Западнюки виховують трьох дітей, спираючись на три стовпи: окрім садочка це сформоване україномовне коло спілкування і «Пласт». «Ми закінчували Могилянку, дружимо з іншими випускниками, збираємося на всілякі свята, – розповідає Альона. – І наші діти вважають своїми друзями не сусідів, а дітей наших друзів». Шестирічну Марійку прийняли до пластових новаків. Працюють у «Пласті» і з меншими дітьми, яких називають «пташатами». «Нещодавно ходили з малими знайомитися зі східним мистецтвом до Музею Ханенків, – пані Западнюк пригадує заходи, на які запрошували «пташат». – Там мала бути адаптована екскурсія для дітей двох-шести рочків. Костюмовані герої повинні були розповісти їм у легкій формі, що таке Схід. Та поки прийшов наш костюмований герой, місцева екскурсовод – дуже освічена жінка – не могла дітям розказати хоч би якісь базові речі, бо дуже погано говорила українською». «Зазвичай сім’ї, які усвідомлюють важливість виховання своїх діток в українському середовищі, гуртуються навколо товариств і установ», – говорить пластунка Ярина Яцун, яка працює із «пташатами». Проблема пошуку середовища спілкування актуальна і для самих батьків, особливо для приїжджих з україномовних регіонів. Її вирішують за допомогою утворення спільнот, зокрема й віртуальних. «Українці, охочі залишитись українцями, згуртовуються навколо церков, шкіл, організацій, товариств, – вважає Ярина Яцун. – Це нормальна поведінка будь-яких етносів для збереження своєї ідентичності в іншомовному або іншокультурному середовищі. Так відбувається згуртування української громади у світі: США, Канаді, Німеччині, Австралії».

До цього переліку можна додати й Україну, де українці, аби зберегти свою мову та культуру, мусять гуртуватись і самотужки створювати середовища спілкування для своїх дітей.

Джерело: Український Тиждень

Для нас, мешканців i.ua, не є секретом, що тут багато агентури "русского міра" - штатних та позаштатних ФСБ шників. Завдання в них на всіх одне - поливати помиями Україну та прославляти Кацапстан. З одним із них - Dneprum - я веду "вятотєкущую" переписку. Він мені про те, що Кацапєтовка - цяця, я йому - кака. Під час останнього сеансу зв'язку згадав про фільм із серії "Наші. Українці за кордоном." http://www.ex.ua/view/9921521?r=82476,80934

Там всі серії варті перегляду. Але в контексті "русского міра" дуже раджу подивитися першу - Наші в Норвегії, 01.Nashi-Norway.mp4

Особливо останні 5-10 хвилин.

Хто має очі, той побачить.

  Запис у книзі почесних гостей у мавзолеї Кемаля Ататюрка в Анкарі 

 

Зі збільшеного фото, запис датований невірно. Угорі аркуша написано "22 листопада 2011 року", а не 22 грудня 2011.

А ще уважно гляньте на підпис " Прездент Усраїни"

П Р Е З Д Е Н Т !!!  У С Р А (їни) , але точно не нашої УКРАЇНИ!

розумію, що там написано "к", але ....    я так бачу.

Вихід політичного важковаговика Романа ЗАБЗАЛЮКА із фракції «БЮТ-Батьківщина» свідчить, що латентний розкол в середовищі «біло-сердечних» перейшов у публічну фазу.

Цікаво, що ще три дні тому НАЙЧЕСНІША опублікувала в ЗМІ відкритий лист, у якому назвала інформацію про розкол у своій партії «цинічними провокаціями». Однак сьогоднішній вихід ЗАБЗАЛЮКА із фракції змушує задуматися над ступенем об’єктивності таких тверджень лідерки «Батьківщини»

Якщо проаналізувати голосування фракції за закон про вибори народних депутатів, яке відбулося в парламенті 17 листопада і нанесло бютівцям дуже болючого репутаційного удару, то розкол, від якого відхрещується Юлія Володимирівна, видно як на долоні. Із 103 депутатів фракції 62 проголосувало «за». Серед них – і Роман ЗАБЗАЛЮК. А подальші заяви бютівців, що вони, мовляв, голосували, обираючи з двох зол менше, а зовсім не досягнувши консенсусу із владою в цьому питанні, виглядало як виправдання набешкетившого школяра.

Роман ЗАБЗАЛЮК – незмінна «права рука» нинішнього керівника фракції Андрія КОЖЕМ’ЯКІНА, сам займав посаду заступника голови фракції, входив у дуже вузьке коло бютівців, які мали прямий контакт з "лідеркою". Окрім того, Роман Омелянович з моменту створення партії «Батьківщина» був одним з найактивніших її організаторів. З 1999 року незмінний керівник обласної організації ВО «Батьківщина» у Миколаївській області, обирався до складу президії політради партії, трохи згодом був обраний головою центральної контрольно-ревізійної комісії партії «Батьківщина».

Іван КИРИЛЕНКО заявляє, що вихід Романа ЗАБЗАЛЮКА зі складу фракції "БЮТ-Батьківщина" став шоком інших членів фракції. «Така людина пішла. Мені важко з цього приводу щось коментувати», - наголосив І.КИРИЛЕНКО.