Друзі привіт!

  • 01.08.13, 14:17
Давно вас всіх не бачив і не чув (останній раз бачив Люмена в Карпатах на Яворині). Я зараз практично не заходжу на і.уа. Дуже шкодую з цього приводу, але останнім часом я в житті переживаю не кращі часи. В зв"язку з цим моя активність зменшиться до мінімуму, дуже скучаю за всіма вами, та орієнтовно в осени регулярно з"являтимусь онлайн. Дякую за розуміння, з повагою ваш Fred Perry.

Дуб, якого не зігнув КДБ

За відмову від українського націоналізму радянські спецслужби обіцяли Дмитру Верхоляку волю та соціалістичні блага, проте він віддав перевагу ув’язненню.
Їм відміряли по максимуму — розстріл. Засліплена ненавистю до непокірних українців радянська Феміда спершу не залишила жодних шансів Дмитру Верхоляку та ще кільком його побратимам. Хоча в цей час організований національно–визвольний рух уже перестав бути загрозою Москві, а Микита Хрущов налаштовувався проголосити на ХХ з’їзді КПРС курс на боротьбу з наслідками «культу особи» Сталіна.

Тодi ж у камері смертників колишній сотник УПА на псевдо «Довбуш», готуючись постати перед Всевишнім, запитав Дмитра, чи не жаль йому так рано вмирати. Той спокійно відповів: «За Україну — не жаль. Жалкую лише, що мало встиг для неї зробити».

«Слава Україні!» вимовляли, як молитву до Господа

Із розташованого на краю села Марково обійстя Дмитра Верхоляка відкривається чудова панорама ще не надто високих карпатських гір. Звідси до Манявського скиту, знаної православної святині, — рукою подати. У неспокійні повоєнні роки найпотаємніші місця тутешніх лісів були для вояка УПА на псевдо «Дуб» рідною оселею. Нині пану Дмитру, який міг двох–трьох москалів струсити із себе, мов кошенят, непросто перейти навіть своє подвір’я. На схилі літ відмовляють кілька разів прострелені ноги. Сяк–так пересувається за допомогою милиць.

Та старий повстанець, хоча й живе один як перст, не здається. І хоч як важко, але він самотужки ще доглядає двох кізок — Мотильку і Ковтульку — й зо три десятки курей та індиків. Щоправда, прикра минула зима таки змусила його здебільшого сидіти в хаті. Невеличка кімната з кахельною пічкою у період холодів править і за кухню, і за спальню–вітальню. Спартанська обстановка, якої давно не торкалася турботлива жіноча рука, мало чим комфортніша за підземну партизанську криївку, де довелося з побратимами коротати довгі зимові місяці.

«У таких ось умовах доживаю віка, та що поробиш, — бідкається 83–річний господар. — Одне тішить: підростає вільне покоління українців, котрі — я в це свято вірю — ще збудують справжню Українську державу. Таку, якою вона нам бачилася ще в середині ХХ століття. Тоді «Слава Україні!» ми вимовляли так щиро і побожно, як молитву до Господа».

Життя Дмитра Верхоляка вочевидь могло б бути не менш захоплюючим прикладом для наслідування нині сущим українцям, ніж літературний ідеал Павла Корчагіна для радянських людей. Можливо, ще стане. А поки що з нашої тривалої розмови з паном Дмитром я вибрав лише кілька монологів, які допоможуть яскравіше уявити атмосферу тогочасної національно–визвольної боротьби.

«Сину, ти сам вибрав цю дорогу»

— Мої тато Кузьма і мама Настя були малограмотними, але дуже побожними і працьовитими людьми. Батько з малих літ зазнав чимало прикрощів, бо зостався круглим сиротою. Коли сватав маму, то їй виповнилося лише 14 років. Священик відмовився давати шлюб у такому ранньому віці. Батько пояснив, що йому тяжко жити самому — нікому ні одежину випрати, ні їсти зварити. Він присягнув на Євангелії, що не буде фізично зближуватися зі своєю юною дружиною до досягнення нею повноліття. А повноліттям тоді вважався 21 рік. І слова свого дотримав. Аж на восьмому році сімейного життя у них народилася перша дитина. Я був наймолодшим, вирізнявся з–поміж ровесників міцною статурою і неабиякою силою.

Після семи класів змушений був сам заробляти собі на кусень хліба — найнявся на роботу в заможних селян аж на Тернопіллі. Додому повернувся в 1947–му. Влітку пас худобу в горах, а восени вирішив приєднатися до повстанців — ніяк не міг пристосуватися до московського рабства. Тоді тато сказав: «Сину, ти сам вибрав цю дорогу, то йди нею до кінця, не петляючи, як заєць».

Так я опинився в партизанах. Хоча старші товариші спершу відмовляли. Ми, казали, мусимо бути в підпіллі — така наша доля, а ти молодий, ніде ніким ні в чому не помічений, то можеш жити легально, доки колись не настане твій час. «Ні, — відповів їм, — саме тепер візьму в руки зброю. Якщо вб’ють, то най і мене називають москалі «бандитом», як тих героїв, що погинули за Україну раніше».

Присягу складав двічі — як повстанець і як член ОУН. До Організації українських націоналістів мене приймав сам полковник Грім. Псевдо «Дуб» отримав не тільки завдяки своїй кремезній постаті. Під таким підпільним іменем воював інший повстанець, який героїчно загинув у бою з окупантами, а я ніби підхопив зброю з його рук.

«Узяв гранату, аби не датися ворогові живим»

— У п’ятницю перед Вознесінням уночі потрапив біля села в засідку. Намагався втекти, але чергою з автомата енкаведисти поранили мене в обидві ноги. Тоді я взяв гранату, аби не датися ворогові живим. Готовий був підірвати себе, та раптом уявив, як мама буде тяжко ридати, коли дізнається, що я загинув. «Може, вдасться вибратися з цієї халепи», — вхопився за рятівну думку і, зціпивши зуби, пробіг кілька кроків. Довкола темно, хоч око виколи. Як тільки спалахувала ракета — падав на землю. І так — від дерева до дерева. Надія з’явилася, коли перебрався через потік. Потім почав втрачати свідомість від втрати крові. Мене вранці знайшов селянин, посадив на коня і відвіз у ліс. Вичухувався я з того поранення тяжко і дуже довго. А згодом обставини склалися так, що під керівництвом лікарки Олі мусив опанувати медичні премудрості і вже сам зцілював поранених побратимів.

У підпіллi був цілих вісім років. Зимували ми в тісних підземних криївках, які обладнували у важкодоступних місцях. Жили впроголодь. Але там не спали, як ведмеді в барлогу. Із 1951–го на 1952–й рік зимували разом із Михайлом Зеленчуком, який нині очолює Всеукраїнське братство ОУН–УПА, та ще з одним хлопцем. У нас був чіткий розпорядок дня, більшу частину якого відводилося освіті. Михайло викладав нам українознавство та історію України, я їм — психологію та логіку. Ми так добре проштудіювали ці та інші науки, що, мабуть, не поступалися знаннями випускникам університетів. Коли енкаведисти знищили криївку Грома на схилі гори Березовачка, а полковник iз дружиною Ольгою застрелилися, ми перейшли в глибоке підпілля. Переховувалися у погребі на обійсті однієї жінки в селі Марково.

«Червоний» полковник зрозумів, що торги тут недоречні»

— У липні 1955–го, аж через десять років після закінчення Другої світової війни, завершилася і моя партизанська біографія. Зрадив Степан Іванків на псевдо «Остап». Його брати воювали в УПА і загинули смертю героїв. І він часто хвалився, що швидше кулю пустить собі в чоло, ніж когось видасть. Та його дівчину до співпраці схилили москалі. Вона перетягнула до них й Остапа. Він вийшов на зв’язок зі мною темної ночі і подав умовний сигнал заздалегідь замаскованим у засідці енкаведистам. Ті накинулися на мене з усіх сторін, хапаючи за руки й ноги. П’ятьох із криком «Зрада!», аби попередити своїх хлопців, я на собі проволік метрів 25. Та сили були нерівні. Наступного дня про факт мого арешту вже знали підпільники двох районів.

Мабуть, ворог високо оцінив мої фізичні, інтелектуальні та моральні якості, бо в Станіславській тюрмі слідчий у формі «червоного» полковника якось на допиті сказав: «Якщо перейдеш до нас на службу, я дам тобі в підпорядкування своїх солдат і гарантую звання майора». Я засміявся у відповідь. Подумавши, певне, що сумніваюся, він уточнив: «Ну не нижче капітана». Потім полковник зрозумів, що торги тут недоречні.

Мені присудили найвищу міру покарання, але згодом розстріл замінили 25 роками ув’язнення. У таборах — мордовських та уральських — я намагався нічим не заплямувати честь вояка УПА й українського націоналіста. Хоча після десяти років ув’язнення спеціально возили до Києва, аби підписав заяву, що мене силоміць затягнули в «банду», що я засуджую націоналістів й усвідомлюю свою провину перед радянською батьківщиною. Взамін пропонували волю, студентський квиток у медінститут та офіційний шлюб з моєю Катрусею. Я відповів: «Брехати не буду. Я сам просився в УПА, ще й як просився!». Тоді мене відправили за грати ще на 15 років.

«Катруся чекала мене чверть століття»

— Дуже вродливу і добру душею Катрусю Яско я зустрів у підпіллі. Була вона трохи старша за мене і перед тим утратила свого коханого хлопця, котрий загинув у бою. Катруся дуже сумувала за ним і дала слово до останку допомагати тим, хто продовжує справу коханого. А коли Україна стане вільною, думала, то піде в черниці і молитиметься за душі загиблих партизанів. Я намагався оточити Катрусю турботою, увагою, і її серце згодом відігрілося… Нас обвінчав греко–католицький священик. Перед Богом ми вже були подружжям. Та замість власної оселі і своїх діток нас очікували нари й наглядачі.

Коли Катруся через 5 років вийшла на волю, до неї сваталося багато чоловіків, але вона, незважаючи на всілякі утиски та вбоге існування, незрадливо чекала мене чверть століття. У рідні краї я повернувся лише в 1980–му. Після такої тривалої розлуки ми прожили разом ще 19 найщасливіших років, аж поки Господь не забрав її до себе. Прикро, звісно, що не було в нас діток. Та маємо чисту совість — перед Богом і людьми.



Іван КРАЙНІЙ

матеріал від Рябчика

чесні вибори. продовження.

      Щойно повернувся з агітації до місцевих довиборів по округу 37(місто Луцьк). Мав нещодавно досить цікаву та змістовну зустріч. По порядку. Агітував за свого давнього друга та побратима Святослава Боруцького http://www.volyn.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/036260/, якого знаю вже понад 7 років. До мене та ще двох побратимів підійшли 5-6 "молодиків", спортивної та не дуже статури, і "чемно" попросили віддати агітаційний матер"ял, який не в великій кількості  оставсь після опрацьованого району вулиці Володимирської. Взваживши всі за й проти, та оцінивши ситуацію, зрозумів, що розпочинати конфлікт не матиме змісту. В разі нашої "перемоги" могла б бути зпровокована партія, в разі поразки, відбулися б фізичними пошкодженнями та зіпсованим настроєм. 

     Молодики були чемними, просили навіть закупляти в нас агітацію "оптом". В ході розмови вони зрозуміли, що домовитись з нами не вдасться, а ми зрозуміли, що це люди найняті Олександром Лазорком http://photo.unian.net/ukr/themes/13356/, що планомірно підчищали за нами агітацію. Ця персона балатується від УДАРу, хоча є другом Ігора Палиці http://www.chesno.org/meter/person/53/ Словом вибори йдуть, і вже вкинуті немалі кошти. От так на Волині прохять вибори.

*****************************************************************************************************************************************

     Маю продовження історії. На другий ранок, починаючи з 5,00 ранку, чотири транспортних засоба зі Свободівцями(місцевими депутатами та партійцями-спосртсменами) в складі 20-25 чоловік поїхали по районах міста де була підчищена наша агітація. Робота йшла швидко та приємно. Старались працювати на невеликій відстані один від одного. Вже о 8,30 ми зустріли старих знайомих, тільки делегація була сер"йозніша вчорашньої. На цей раз з ними був їх росомовний "сматрящій", чиї наколки на руках, невимушено розповідали про його минуле. Такий результат прогресу, як мобільний телефон, дозволив всій мобільній бригаді Свободівців зібратись за 5хв. біля бикуючих опонентів. Розмову почав наш майстер спорту з боксу, який не мало побачив в 90тих.  Тому розмова на довго не затянулась. Словом, хлопці тупо з"їхали, і пообіцяли(не вірю!) не чіпати наші агітки, якщо їхні будуть нечіпані. Ми спокійно продовжили роботу. І вже ніяких пред"яв не зустрічали.

    Бачу інакше на агітацію, скоро виходити не можна буде. І уявляю, що буде на дільницях, на яких в Лазорка "перемогти" є хоч якісь шанси.

У Херсоні невідомі зруйнували пам'ятник Леніну

7 лютого в 8.35 в чергову частину Дніпровського райвідділу Херсонського міськуправління УМВС України в Херсонській області надійшло повідомлення, що пам'ятник Леніну, який стоїть по Янтарному провулку навпроти адмінбудівлі відкритого акціонерного товариства "Індустріальна Скляна Компанія", зараз знаходиться в зруйнованому стані.

На чиєму балансі знаходиться пам'ятник вождю пролетаріату поки невідомо. Попередньо - він безхозний.

На даний момент міліція встановлює причину пошкодження, повідомляє "ОПГ Херсон".

До Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч 1 ст. 296 КК України «Хуліганство».

За даним фактом проводиться подальша перевірка.

Приємно що в Херсоні є патріотиpodmig

Радянський дитячий мультфільм "Простоквашино"

  • 28.01.13, 17:52
Якби знаменитому мультфільму дав правову оцінку хороший юрист, то вийшло б приблизно наступне:
Хлопчик і кіт приїжджають в Простоквашино (проживання без реєстрації, порушення міграційного режиму).
Спільно з собакою на прізвисько Шарик заселяються в будинок (незаконне проникнення в приміщення; привласнення чужого об'єкта нерухомості).
Дядько Федір працює на городі (використання дитячої праці) і залучає до цього кота Матроскіна і Шарика (жорстоке поводження з тваринами). Кричущий випадок жорстокого поводження з тваринами був, коли грача відправили поштою Росії в посилці. Птах могла задихнутися або вмерти від спраги і голоду при багатомісячної транспортуванні.
Дядько Федір з котом і собакою знайшли скарб (незаконне привласнення державного майна), використавши його у власних цілях (приховування доходів, відхід від податків).
Кіт Матроскін любить корову Мурку (скотолозтво).
Пєчкін вимірює дядька Федора (вторгнення в приватне володіння, зловживання службовим становищем, порушення закону про персональні дані), повідомляє інформацію батькам і отримує велосипед (хабар).
Пєчкін приймає телеграму від кота для Шарика тільки на вітальному бланку (нав'язування споживачу додаткових послуг; порушення антимонопольного законодавства; незаконне підприємництво).
Пєчкін крутить біля скроні, дізнавшись, що дядько Федір ходив за грибами з скринею (образа особистості).
Пєчкін постійно пропонує здати кота і Шарика в поліклініку для дослідів (замах на вбивство).
Кулька нацьковує теляти на Пєчкіна (замах на вбивство).
Дядько Федір, кіт і пес міняють посилку у Пєчкіна (шахрайство, крадіжка за попередньою змовою групою осіб; створення ОПГ).
Матроскін напуває дядька Федора холодним молоком (навмисне заподіяння шкоди здоров'ю).
Матроскін і Шарик відмовляються відкривати двері батькам, коли дядько Федір гине від холодного молока (ненадання допомоги потерпілому).
Кулька ходить стріляти звірів (незаконне носіння зброї; відсутність дозволу та мисливського квитка).
Коли машина застрягла в заметі, дядько Федір сів за кермо (управління транспортним засобом особою, яка не має водійських прав), в той момент, поки його батько штовхав свій «запорожець» (передача транспортного засобу особі, яка має водійських прав).
Листоноша і хлопчик постійно розмовляють з тваринами (вживання заборонених і наркотичних препаратів усіма, включаючи автора).

За матеріалами: lj skobars

хорошого всім настрою
lol

Висновки

  • 23.01.13, 18:10
 Друзі, спілкування на порталі з Вами та опонентами спонукало на написання попередніх заміток та висновків до них. Мені осточортіла гризня навколо Тимошенко. Хтось її підтримує, хтось не підтримує. І цього вже ніяк не зміниш, ми всі тут дорослі та сформовані люди. Тим хто висуває звинувачення, я вже раніше казав що робити.
 Патріотичною діяльністю займатись на порталі я бачу можливим тільки в поширенні патріотичної інформації. Або в координуванні дій й в організації якихось заходів. Решта - спілкування.
 Проблема тимошенківців. З цими людьми не варто вступати в якісь перепалки. Нема сенсу. Друзі, Ви все розумієте, бо бували в подібних ситауціх. Хай собі люблять Юлю, захищають і т.п. Нам же пропоную зайнятись просуванням власних ідей, і не розмінюватись на дрібниці.
 ПРОПОНУЮ ВЗАГАЛІ НЕ ВСТУПАТИ В ДИСКУСІЇ НА РАХУНОК ТИМОШЕНКО, МИ МАЄМ СВОЮ ДУМКУ, І НАВРЯД ЇЇ ЩОСЬ ЗМІНИТЬ. Об"єднуємось навколо України! Пропозиції та Ваші думки прошу висловити в коментарях.

Ініциатива.

  • 21.01.13, 14:07
Моя замітка http://blog.i.ua/user/3647436/1153301/ зколихнула людей, хтось висловився, хтось змовчав. Та надіюсь всі хто треба мене почули. Найбільше мене зацікавило, що у Вашому розумінні є патріотичною діяльністтю? Для когось це безкінечні замітки про несправедливість прастів. Та враховуючи те, що переважна більшість патріотів на порталі не потрапляють в стрічку. Тому вважаю, що ми тільки товчем воду в ступі. Ті хто читає подібне й так знають, що янучари заробили не на одну палю. Що Ви вважаєте потрібно робити, і що ми ЗДАТНІ зробити, для зміни ситуації в країні? В коментарях будьласка наведіть приклади, тільки такі, які Ви робили самі. Прошу розповсюдити, щоб мене почуло як можна більше людей, і щоб й вони висловились. Особливо хочу вислухати тих розумників, які апелювали мені в попередній замітціsmile

P.S. дебільні відповіді типу "подумай сам", прошу не писати.

Опитування

  • 20.01.13, 18:23

Друзі, хочу поділитись з Вами та Вас послухати. В одній з дискусій на порталі постало питання понятть НАРОД і НАЦІЯ. Для мене НАЦІЯ - це українці що проживають в Україні, а НАРОД - це все населення країни. Через подібне мислення, яке мені привив мій покійний дід бандерівець, від одного користувача я дізнався, що я виродок, а НАЦІЮ придумали жиди для роз"єднання єдиного НАРОДА(цікаво якого ж?), і спілкуюсь я напів по ІДИШ. 

Звичайно подібні "перли" не сприймаю близько до сердця, та хотів би в коментарях почути думку кожного з Вас, що таке НАЦІЯ, і що таке НАРОД? 

Прохання.

  • 20.01.13, 17:59

Друзі, це вже давно назрівало, а після недавніх подій я просто не можу мовчати.В мене на порталі чимало друзів, однодумців і не тільки. З людьми намагаюсь товаришувати по патріотичних переконаннях. Вже давно я зрозумів що патріотичні кола неоднорідні, і єднати їх та міряти одною мірою справа невдячна та порожня. Враховуючи прихильників ЮТ(з якими ми ситуативно співпрацюємо) не можна не зауважити що й серед них є адекватні люди, з якими можна вести конструктивний діалог, і не рідко й приємно мати справу. Та що далі то більше я дізнаюся, що для когось без підтримки Тимошенко не вдається реалізовувати патріотичні пориви, ще недавно я взнав що моя політсила в парламент потрапила завдяки сторонникам Тимошенко... Кажу ВСІМ: Я ТАК НЕ ВВАЖАЮ!

Попрошу друзів про декілька речей:

1. Не провокувати мене замітками типу "катування косметикою і гарнітурою"(замість того щоб розводити реквієм - визволяйте свого лідера). Мені не подобається що Тимошенко ув"язнена, бо біля неї холонуть місця помаранчевих та ригів всім складом! Правосуддя не повинно бути вибірковим.

2. Всім кому не подобається що я не підтримую подібні плачі - забирайтесь до біса зі своїми звинуваченнями. Я чудово обходжусь людьми, які дбають про Україну, а не про будьяких лідерів. Повторюсь, якщо Вам такий важливий Ваш лідер, визволяйте його, а не звинувачуйте інших в тому, чого не робите самі. Прошу себе не обтяжувати дружбою зі мною. Бо дружба з Вами, для мене лишнє марнування часу. 

З порвагою щиро Ваш Fred Perry.

Думка РАН. Росіяни і татари = фінно-угри.

Уже котрий рік хоми неверящі не хочуть визнавати, що великоруський етнос в основі своїй фінно-угорський, що ввібрав в себе зниклі (?) Літописні мерю, мурому, мещера, весь (Сучасні вепси - маленький залишок великої весі), чудь заволочская, частина карелів, води, іжори, комі, удмуртів. марійців, ерзян і Мокшан. І досі триває процес переходу російських фіно-угрів в "російське" стан: відмовившись від віри предків і своєї мови, перейшовши на російську мову і православ'я фіно-угри стають росіянами ... Але генетику не обдуриш!Ось що говорить в лекції в програмі Academia на телеканалі "Культура" член-кореспондент РАН, професор МДУ, директор Інституту загальної генетики ім. Н.І. Вавилова РАН Микола Казимирович Янковський, дивимося приблизно 35-37 хвилини лекції) за результатами етногенетичних досліджень, які були проведені більше 10 років тому (дослідили генофонд росіян, марійців і татар).Ось розшифровка відповідного фрагмента відеолекції.(Про татарах в Татарстані) "Хто тут жив до того, як мова стала на цій території тюркським? Тут жили фінські племена. Ясно, що предки татар - це масово були люди, що говорять на іншій мові, відбулася зміна мови. Це стосується і російських , адже предки росіян - слов'яни - прийшли сюди з Карпат, а тут жили місцеві племена фінів - фінноязичние. Зараз ми говоримо мовою слов'янської групи, але чи означає це, що у нас велика частина слов'янських генів? Чи не означає! Мова може змінюватися. Генетику не зміниш, а мова може мінятися. І яка частка генів у нас фінська - велика чи не велика - це залежить від того, в якому місці виглядають ті люди, які називають себе росіянами. Вони всі говорять російською мовою, але в деяких регіонах частка фінських генів, безсумнівно, більше, ніж частка генів слов'янських ".Далі вчений говорить про варіанти генетичних текстів і показує, що хорвати ближче до італійців, ніж до росіян, "а відстань від російських до естонців менше, ніж від російських до хорватів". Близькість територіальна виявляється більше скорельована з близькістю народів, ніж близькість культурна ... Генетично ми більш єдині з сусідами географічними, хоча мова, культура - вона може змінюватися ".Здається, все ясно. Директор Інституту загальної генетики РАН чітко заявив, що російські далі від "братів"-слов'ян і близькі до сусідів - естонцям, фінам, марійців, комі ... Та й казанські татари з чуваші - теж суть фінно-угри в основі своїй. А зайшлі ... Чи багато їх прийшло? Теорії про багатотисячні переселеннях народів не більш ніж казки. Так, приходили з Русі князі, при них були дружини - коли 100 мечів, коли, максимум, тисяча-дві. Це якщо брати малозаселену Східно-Європейську рівнину. Інша справа, що вони захоплювали владу, нав'язували нову мову, віру, гроші, потім і загальна назва захопленої території ...Французи, як з'ясувалося, зовсім не сучасні німецькі франки, а все ті ж кельти, підкорені більше 2 тисяч років тому ще Юлієм Цезарем. Болгари - місцеві фракійці, які перейшли на слов'янську мову і - пізніше - привнесений тюрками з Приазов'я етнонім - болгари.Білоруси = славянізірованние балти. У цьому немає нічого дивного. Дивно те, з якою завзятістю багато хто не хоче відмовлятися від нав'язаних в XIX-XX століттях догм. Догми ті з'явилися виходячи з "держзамовлення" влади - царських і радянських, коли треба було обгрунтувати прогресивну роль домінуючої нації, політичного ладу. А адже ще в XVIII столітті у Василя Микитовича Татіщева Росія була переповнена сарматами та іншими малозрозумілими сьогоднішнього обивателю народами, серед яких росіяни займали досить скромне місце ...

відео за посиланням:

http://merjamaa.ru/news/mnenie_ran_russkie_i_tatary_finno_ugry/2011-06-07-264

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
48
предыдущая
следующая