Мій народ

Мій народ – старий сивий дід,
Що живе на цій землі кілька тисяч літ.
Сидить собі на призьбі, у вуса посміхається,
Час від часу із малечею пограється.
Люльку натопче, казку розкаже,
Одне слово мовить – наче вузлом зав’яже.
Пишається жовтою нивою, милується синім небом,
І всіх пригощає солодким медом.
Мій народ – бабуся старенька,
Одним – ніжна бабця, іншим – ласкава ненька.
Пахне пирогами та любистоком,
За великою родиною доглядає дбайливим оком.
Мій народ – дядько працьовитий,
Добре роботу робить і хоче добре жити!
Має сильні руки, велике серце має,
На роботі – горить, на весіллі – гуляє!

Та посіяли дівки льон, та посіяли дівки льон,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дівки льон.

Мій народ – жінка у хустині.
Була привітною колись, привітною лишилась нині.
Всього їй досталося – і добра, і лиха!
А вона в радості – гучна, у нещасті – тиха.
Мій народ – це наші хлопці кремезні,
Колись такі носили чуби довжелезні.
Тепер чубів немає, але кожен і без чуба –
Гнучкіший від лози, міцніший від дуба.
Мій народ – красуні-дівчата.
У інших таких мало, а в нас таких багато!
Червоніють від сліз, рожевіють від сміху,
Своїми ласками дарують неймовірну втіху.
Мій народ – діти веселі –
Щастя кожній родині, радість кожній оселі.
Хочуть усе вміти, прагнуть усе знати,
Люблять свою маму, поважають свого тата...

Та не вродило дівкам льон, та не вродило дівкам льон,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дівкам льон.
Ох і вродило гірчаки, ох і вродило гірчаки,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, гірчаки.

Мій народ розкиданий по всьому світу.
І на чужині в нього виростають чужі діти.
Чужій землі дарує свій талант і своє вміння,
Але ж у цій землі лишилося його коріння!
Мій народ знову може стати кращим –
Незаляканим, незатурканим і неледащим...
Усміхнеться братам, сестрам і собі самому,
Знову стане господарем власного дому!

А чужії хлопці – дураки, а чужії хлопці – дураки,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дураки.
Бо хотять з нами ночувать, бо хотять з нами ночувать,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, ночувать.
А наші хлопці не велять, а наші хлопці не велять,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, не велять.

Твій погляд ласкавий, хвилюючий стан,

Тепло твоїх руук і гнів-ураган

Глибоко запали у серце мені,

І часто приходять до мене ві сні.


Я знаю, не можна утримати час,

А час той працює зовсім не на нас.

Минають хвилини, години і дні -

Ти зараз не поруч, ти десь вдалині.

Та довга розлука не згасить любов,

До тебе у думці звертаюся знов.

Єдиним бажанням палає душа,

І серце назустріч тобі поспіша.


Наступить хвилина, - зустрінемось ми,

Хоч осінню сірой, хоч серед зими.

І в серці одразу наступить весна

І знов запала в небі зірка ясна.

Весною проходит ненастье.

Любовь приходит весной,

А вместе с нею и счастье

К нам постучалось с тобой.

И ветер весенний веял,
И напевали ручьи,
Когда мы, когда мы, от счастья немея,
Судьбы связали свои.

Мы вместе с тобой встречаем

Каждую нашу весну.

И не ошиблись мы, знаем,

Связав две судьбы в одну.

И снова весенний ветер,
И снова ручьи вразнос.
Я больше, я больше всего на свете
Люблю запах шёлковых кос.

И впереди будут вёсны.

Их тоже встретим с тобой,

Даже тогда, когда осень

Покроет наши виски сединой.

И будет ветер весенний,
И будут ручьи журчать:
Сто тысяч, сто тысяч
Счастливых мгновений
Опять и опять повторять.

Музика: Анатолій Пашкевич
Слова: Микола Негода
Виконання: Держ. Черкаський український народний хор під керівництвом Анатолія Пашкевича. Солістка Ольга Павловська

Степом, степом йшли у бiй солдати.
Степом, степом даль заволокло.
Мати, мати стала коло хати,
А кругом в диму село...

Степом, степом розгулись гармати,
Степом, степом — клекiт нароста...
Степом, степом падають солдати,
А кругом шумлять жита.

Степом, степом поросли берiзки,
Степом, степом сонце розлилось...
Степом, степом — встали обелiски,
А кругом розлив колось.

Степом, степом — людям жито жати,
Степом, степом даль махне крилом...
Мати, мати жде свого солдата,
А солдат спить вiчним сном.

Слухати

Мария Бурмака - Сонцем, Небом, Дощем:
Я - де тихо і дощ, серед вулиць і площ, 
Серед неба і зір, серед рік, серед гір ... 
Я - де втомлений шлях, де вертається птах 
Із чужих берегів на дороги свої ... 

Приспів: 
Сонцем, небом, дощем, 
Снігом, вітром, благаю ще -
Тільки, тільки мене 
Не залишай ... 

Я - де трунок п'янкий, 
де слова від руки, 
Ті далекі слова, 
обертом голова 
Від неписаних слів, 
від ночей тих і днів, 
Що забути не можу 
Я - де тихо і дощ ... 

Приспів. 

Я давно там, де ти, 
хай ще довго іти 
І летіти дарма. 
Де ти є чи нема? 
Це не знати мені, 
це надія бринить, 
Я - де світло і тінь ... 
Я - іду по воді ... 

Приспів.

 Марічка Бурмака

Коли по місту розтікається синь,
І, ніби в каві, розчиняється сон,
Коли чекати не лишилося сил,
Ледве чутно скажу.
Коли у сутінках зникають сліди,
І ти не знаєш, що сказати – мовчиш,
Коли один ти у квадраті зі стін,
Я подумаю лиш:

Приспів:
Не забувається любов, не забувається,
Необережно знов і знов серця торкається.
Не забувається любов, не забувається,
І непомітно знов і знов все повертається.

Коли закреслені старі номери,
І божевілля ти не звеш на ім’я,
Про те, що віятимуть теплі вітри,
Скаже хтось і це буду я.
Коли здається, ніби холодно знов,
І неважливо, хто кого залишив,
Можливо, хтось тебе чекає давно,
Хтось такий, як і ти.

---

Знову на місто ніч впаде,
Знову до тебе сон не йде,
Привід є не змикати вій –
Ти знаєш, що зазвичай я твій.

Ти надто далека, ти вкрай близька,
Ти мила, жорстока, ти будь-яка.
І вранці ми все почнем з нуля,
Бо лише одна на двох земля.

Люба, ми нікчеми, ми нічого ще не встигли, люба,
Єдине ми вмієм робити - заклопотаний вигляд, люба.
Вдаємо, ніби... о! – зосереджено займаємось розмноженням,
Насправді то просте демографічне шахрайство (вибач Боже нам).

Люба, розмножуватись з тобою повільно, люба –
Це задовольняє, і досить-таки стабільно, люба,
Та, слухай, люба, є багато форм задоволення – від помсти до цукерок,
Слухай, люба, безліч є шляхів щодо розмноження, кращий з них – ксерокс.

La nuit personne ne peut t'aider
Tu as ferme tes yeux vides
Ta nuit, le temps que tu vacilles
Fe suis toujours a toi, ma vie

Tu es mon paix et mon tracas
Ma voix et mon je-ne-sais-quoi
Nous deux sommes nes pour faire l'eclat
Comme ca, l'amour et-oh-la-la!

Люба, ми з тобою напівсидячи існуєм, люба,
Один одного або їмо, або цілуєм, люба,
Коли все спокійно, нудно нам, бракує вкрай ускладнених умов,
Напівсидячи існуєм, напівлежачи працюєм, напівстоячи спимо.

Люба, ми невдахи, саме тому ми разом, люба,
Бо це такий недолік у комплекті хромосом, люба,
Нами, я гадаю, і надалі володітиме приреченість оця,
Нам з тобою, люба, світить повна hallelujah, hallelujah до кінця.

Знову на місто ніч впаде,
Tu as ferme tes yeux vides
Привід є не змикати вій –
Fe suis toujours e toi, ma vie

Ти надто далека, ти вкрай близька,
Tu es mon paix et mon tracas
І вранці ми все почнем з нуля,
Comme ca, l'amour et-oh-la-la!

Люба, ми нероби, й це не лінощі, а стиль, люба,
Навіть на плювання в стелю нам шкода зусиль, люба,
А коли на лихо є заняття, головне – не перевтомлювать суглоби,
Коли ж зовсім нам з тобою нема чого робить – то ми нічого і не робим.

Люба, все так і буде, якщо тобі треба, щоб було так, люба.
Я покладаюсь на твій, моя люба, смак, Л_Ю_Б_А
Тож, якщо бажаєш, то бігай навколо гола, співаючи Харе Крішна,
Як захочеш - мене розбуди, а будеш мене вбивати, люба, зроби це ніжно.

тут

Я ще не мав в житті нічого, що б лишилось на життя,
Дезінфікована пам’ять, стерильні чуття,
На невдачі нема чого власні сльози лити,
Бо, на жаль, нема на кого б це звалити.

Нема чого вирішувати, все тут і зараз,
І справи нема такої, щоби скоїти, й чекати кари,
Готівку брати за кілограм обурення мого
Теж нема чого.

Іммігруючи в Монголію, пакуючи валізи,
Мені ніби-то нема чого турботу мати про житлові кризи,
Боятись снігу й СНІДу ніби-то нема чого мені –
Ніби-то ні, ніби-то ні.

Ні-би-то-ні, ні-би-то-ні.

Нема чого рушати з місця, місця в мене теж нема,
Поклався б на людей, якби не знав, що це дарма,
Мені нема від кого автономність зберігати,
Нема причин і наслідків не так багато...

По вулицях блукають самотньо самовпевнені самиці,
Очі наче крига, стегна наче криця
І трохи ліпше за інфаркт - з ними грати,
Бо краще губити шанси, ніж спокій втрачати.

Нема чого, нема навіщо, нема коли та як,
Нема із ким (і слава Богу), я не знаю, чому це так,
Знов себе питаю, чи вадить це мені?
Ніби-то ні, ніби-то ні.

Ні-би-то-ні, ні-би-то-ні.

тут