Найбільша динаміка приросту аудиторії спостерігається в містах з населенням 50-100 тис. мешканців - зростання за рік склало 14%. Також, в 2009 році Інтернетом користуються набагато активніше - денне охоплення в поточному році склало 31% жителів України у містах з населенням від 50 тис. (включаючи мільйонники) проти 18% в 2008 році.

    ТЕПЕР РАХУЄМО - 8 млн. людей, припустимо 3 млн. не представляють собою цінності, як виборці - а ось інші 5млн це виборці, які завтра будуть голосувати за якусь політфігуру. 

     Це нереалізований ресурс, ресурс більший аніж усі інші медіа - бо тут може бути двостороннє спілкування. Спілкування між виборцем і об`єктом вибору.

   1. УАнет (український Інтернет) - це ресурс із 5 млн. потенціїних виборців.

   Ремарка 2. Бостонська бійня, або головне правило ПіаРу.

   В березні 1773 року в результаті заворушень з англійцями, було вбито трьох американців. По офіційним даним їх розстріляли у натовпі...

   Приблизно з такими заголовками вийшли газети в Бостоні під пильним оком Самюеля Адамса (дідусь-засновник ПіаРу). А що-ж насправді сталося у славному місті Бостоні?

   Насправді - місцеві хлопці напиячилися з англійськими вояками - і в п`яному угарі почалася бійка. Однак враховуючи жорстокі дисциплінарні покарання англійські вояки поспішно зникли ще до переростання конфлікту до активних дій...

   В потасовці, що виникла було застрелено (місцевими) троє чоловік (досить нормальне явище для того часу).

   Але в газетах було написано: "...в результаті заворушень з англійцями, було вбито трьох американців. По офіційним даним їх розстріляли у натовпі..."

   Задайте собі питання - де набрехав Самюель Адамс?..

    2. Будь, що можна подати при певному світлі, при цьому кажучи лише правду...    

 Ремарка 3. Лише статистика

Промосковський окупаційний режим на чолі з холуями януковичами-азаровими відкрито почав руйнувати державу Україну. Під загрозою порушення – цілісність, суверенітет та безпека нації. Під загрозою знищення – національний фундамент – сім’я, родина!

Ми, українське жіноцтво, заявляємо рішучий протест діям влади, що направлені на знищення України, як фізичне, так і духовне. Ми виявляємо готовність діяти націоналістичними методами, які протиставляємо бандитським методам злочинної влади, що має на меті лише власне збагачення!

2-3 травня 2010 року Божого відбулася установча конференція нової націоналістичної Всеукраїнської Організації „Жіноча Січ”.

Ми закликаємо жінок України долучатися до лав ВО „Жіноча Січ” у боротьбі за встановлення Української Самостійної Соборної Держави. Бо лише УССД зможе принести нам, українцям, благодатне життя на своїй рідній землі, спокій в українські родини!

Ми закликаємо чоловіків бути активними у боротьбі за національну свободу й благополуччя!

Ми, українські жінки, будемо міцною підтримкою тим чоловікам, які покладають життя за УССД, і гідним прикладом для тих чоловіків, які лише мають намір вступити у боротьбу за Українську Державу!

Добро Нації – добро наше, наших родин, наших дітей й онуків. Зігноруємо національні інтереси заради власних – погубимо себе як жінок, як матерів, штовхнемо український народ у нову неволю, заслужимо прокляття і мертвих, і живих, і ненароджених українців.

Національна революція – єдиний шлях боротьби з ворогами Української Держави! Не дамо знищити українські родини! Виборемо майбутнє своїх дітей! Слава Україні! Героям Слава!

(096)1106050 [email protected]

Про голодомори в Україні з вини комуністів нині є багато документальних свідчень, які викликають нестерпний біль

Публікації про голодомори нашого народу, організовані московськими комуністами і їхніми поплічниками в Україні, почали з'являтися за кордоном невдовзі після більшовицького перевороту в Росії.

Перші повідомлення про голод 1921—1922 рр. подавав комітет Нансена. Демократичне об'єднання колишніх політично репресованих українців видало в Англії книжку “Найбільший злочин Кремля”, а в Канаді проф. В. Дубровський видав працю “Біла книга про чорні діла Кремля”. Про голод, його причини і винуватців пізніше писали канадський історик, українець за походженням, О. Субтельний (“Україна: історія”, американський дослідник радянської політичної системи Р. Конквест (“Жнива скорботи”). Відбувалися слухання на Комісії Конґресу США про голод в Україні 1932 —1933 рр.

Тільки в СРСР компартією було накладено табу навіть на розмови про голод, ця тема була під суворою забороною. За розмови про голод 1933 р. в Україні комуністи карали як за антирадянську пропаганду. Після розпаду СРСР — “імперії зла” — з'явились книги свідчень Голодомору О. Міщенка “Безкровна війна” (Київ, 1991), І. Кирія “Голодна весна”, “Український “Голокост”, 1933”, подавались окремі публікації в демократичній пресі, функціонують виставки на тему Голодомору. Останнім часом навіть згадують про Голодомор на державному рівні, відзначається День вшанування пам'яті жертв голодоморів, з ініціативи УРП створено Асоціацію Дослідників Голодоморів в Україні на чолі з Левком Лук'яненком.

Але мало хто з читачів знає, що одним з перших про це страхітливе лихо написав ще 1963 р. Юрій Семенко — наш земляк з Січеславщини, що нині мешкає в Мюнхені, у книзі “Голод 1933 року в Україні. Свідчення про винищування Москвою українського селянства” (Мюнхен, 1963), яка вийшла до 30-річчя Великого Голоду, а 1993 р. друге доповнене видання книги побачило світ у Дніпропетровську. Матеріалами-свідченнями цієї книги 18 разів послуговувався згадуваний нами вище Роберт Конквест у капітальній праці “Жнива скорботи”.

Можливо, хтось з читачів скаже чи подумає: “Скільки можна писати на цю тему”. А писати потрібно, щоб таке страшне лихо не повторилося, щоб люди, особливо молоді, також знали про цей глобальний злочин світового масштабу, його причини і винуватців. Недавно виступаючи в одній з телепередач, перший секретар ЦК Компартії України, депутат Верховної Ради П. Симоненко цинічно заявив, що, мовляв, цифри жертв явно завищені, тоді й людей стільки не було. Для нього 7, 8, чи 10 млн. загиблих від штучного голоду, організованого його побратимами по партії, — неважливо, це невелика цифра.

У книзі подається понад 65 свідчень людей, уцілілих після голодомору. Не можна навіть уявити собі, як Ю. Семенко, перебуваючи з 1944 року за кордоном, виконав гігантську працю, щоб зібрати таку кількість моторошних свідчень людей, які пережили цю трагедію. Нам також моторошно наводити ці свідчення, що в книзі складають 220 сторінок дрібного шрифту, наведемо тільки їх окремі заголовки: “Голос вцілілих після голодомору”, “Початок нищення села — 1920 рік”, “Голодні на площах Харкова”, “Людоїдство з вини комуністів”, “Комуністи перетворювали церкви на в'язниці”, “Штабелі з трупів померлих засланців у Вологді”, “Як большевики ув'язнювали священиків”, “Доля одного роду” (про дев'ятьох членів родини автора, загиблих з вини комуністів). Наводимо повний текст розповіді автора про долю свого роду:

“Село Михайлівка (на Криворіжжі) — колись кріпацьке (власність ґен. Синельникова), а за большевиків — колгоспне — в рік мого народження, 1920-й, мало близько 300 господарств. Коли восени 1941 р., вже за німецької окупації, я приїхав у Михайлівку (після повернення 1937 р. в Україну з Архангельської області, куди запроторили нашу родину, мені було небезпечно відвідати тут родичів), то майже нікого не застав із рідних... Большевики вигублювали українські селянські родини, нищили і тепер іще винищують український народ. Доля деяких із них така.

Семен Мартинюк розповідає, що в кінці 1933 року йому довелося переїжджати через Старобільщину — північну частину Донбасу, цю, одну з найбагатших закутин української землі. Села стояли майже пусті; подвір'я й вулиці позаростали високими бур'янами, озимина лишилася на степу нежата.

— Пізніше мені знову довелося, — говорить він, - бути у цих місцях. В опустілі села навезли росіян, але багато з них повернулося назад. Одним з мотивів було те, що тут треба було важко працювати, і не лише чоловікам, а й жінкам, які у своїх лісах до цього не звикли.

Селянин Панас Обруч розповідає:

— Хутір Новий Ставок Трикратського району Миколаївської області мав у 1929 році 47 дворів. Протягом 1929-1 930 років усі 47 сімей розкуркулено, в тому числі двох селян — Йосипа Головка та Тимоша Ляшка — розстріляно, 3 сім'ї вивезено на далеку Північ, а всі решта — 42 сімейства — розбіглися в усі сторони, головно на Донбас.

У книзі наводяться слова катів нашого народу: секретаря ЦК КП(б)У П. Постишева: “Нужно посадить мужика на картошечку, а хлеб сдать государсгву. Вплоть до семян...” і секретаря Дніпропетровського комітету КП(б)У М. Хатаєвича: “Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну”. Ясніше не скажеш — комуністи воювали проти власного народу і виграли цю війну ціною багатомільйонних жертв селян.

У книзі Ю. Семенка про причини голоду 1922 року, що забрав також мільйони жертв нашого народу, можна прочитати таке. У степовій Україні 1921 року була велика засуха, що знищила посіви. Запас збіжжя з комор селян загарбала російська окупаційна армія. Наводяться слова американського професора Г. Фішера з його книги: “Московський уряд не тільки не подбав про те, щоб довести становище в Україні до відома Американського Допомогового Комітету, як це він зробив про інші області, значно дальші, але цей уряд намагався перешкодити американцям вступити в контакт з Україною”. Проф. Фішер стверджує, що поїзди з харчами посилалися тоді з Києва й Полтави на Московщину, замість того, щоб їх повезти до Одеси й Миколаєва, де лютував страшний голод. А лишки збіжжя з Поділля і Київщини перевозили через голодаючі області, вантажили на пароплави і продавали в Гамбурзі.

За аналогічним сценарієм московських комуністів організовувався голод в Україні 1933 року — ця найжахливіша в історії світової цивілізації трагедія, яка забрала життя близько десяти мільйонів людей — наших братів і сестер. Але писав сценарій вже не В. Ленін, продовжував його справи Й. Сталін — “батько всіх народів”, вождь комуністичної партії.

На превеликий жаль, ця страшна трагедія багатьох нічого не навчила, якщо в нас навіть деякі народні депутати закликають до відновлення Союзу.

Найважливішим і найжахливішим у трагедії голоду було те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявив: “Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932 році перевищував урожай 1931 року”. Його весь забрали, навіть насіннєве, залишивши селянам голодну смерть.

Люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Вживали в їжу кульбабу, реп'яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву. Траплялися випадки людоїдства, матері вбивали і їли своїх дітей.

А законом від 7 серпня 1932 р. заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків обвинувачений “карається не нижче п'ятьох років ув'язнення в далеких таборах з конфіскацією майна обвинуваченого і вище, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)”.

Люди вмирали всю зиму 1933 року, а весною почався справжній голод. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто й умираючих, звозили і складали у спільні ями і закопували.

“Нема в світі вищих братських могил, ніж ті, що заповнені останками безвинних жертв голодомору в Україні”. “...Імена їх, ти, Господи, знаєш...”, — пише Ю. Семенко.

"Українське Слово ", число З, 16-23 січня 2003 р.

 

Гауляйтер (Gauleiter) — посадова особа у націонал-соціалістичній Німеччині, яка здійснювала владу на дорученій їй адміністративно-територіальній одиниці. Саме такий титул найточніше визначатиме ті функції, що їх виконуватиме Віктор Янукович на території України. Для такого висновку є кілька підстав, опертих на незаперечні факти. Згадана особа не може бути Президентом України, бо вибрана не більшістю українців, а коаліцією кримінальних угрупувань, олігархів, промосковської п'ятої колони, доморощених яничарів, запроданців, пристосуванців за сценарієм безпосередньої (Росія) чи опосередкованої (США, Європа) підтримки іноземних держав чи їх спецслужб. Те, що «великі прихильники світової демократії» визнають право чужомовного та часто кримінального середовища паразитувати на тілі українського народу, одночасно заперечуючи право українців відстоювати своє право на окреме національне життя всіма доступними способами, — пряме тому підтвердження. Згадана особа не може бути Президентом України, бо на це нема Волі Божої: жоден з Патріархів канонічних українських церков (Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Греко-Католицької Церкви та Української Автокефальної Православної Церкви), яким Господь дав право благословляти керівників України, не давав благословення Віктору Януковичу. Крім того, порушено усталену традицію приймати благословення у Софійському Соборі. Запрошуючи представника іноземної церкви на своє «царське помазання», згадана особа підтверджує, що центр його державницького тяжіння знаходить не в Україні, а таки за її межами. У даному випадку — в Москві. Крім того, згадана особа не може бути Президентом України, бо вже займає схожу за назвою посаду: є резидентом Росії. Візит же шовіністично налаштованого батюшки Гундяєва — ніяке не благословення, а професійний патронаж: офіційна передача інструкцій антиукраїнської діяльності, налагодження каналів секретного та офіційного зв'язку, термінів звітності про виконану підривну роботу. Вже дали аванс — перстень-печатку Київського князя Всеволода. Звісно, не зі свого майна, а таки з наших, українських надбань. Згадана особа не може бути Президентом України, бо заявила про свій намір грубо порушити Конституцію України щодо перебування на нашій території іноземних військових формувань, маскуючи дестабілізуючий фактор присутності озброєного окупанта як економічно-вигідний факт. Згадана особа не може бути Президентом України, бо у своїй програмі-інструкції заявляє про тотальну денаціоналізацію корінного народу шляхом перебалансування пріоритетів функціонування та розвитку державної української мови відповідно до формули «чия мова — того й влада». Згадана особа не може бути Президентом України, бо не може бути навіть громадянином України, адже не знає Державного Гімну. Пересвідчитися у цьому мали нагоду всі ті, хто спостерігав коронаційний фарс по телебаченню: помазаний настільки зневажає місце свого тимчасового правління, що принципово не виконував національного Гімну, не клав руку на серце, а лише зрідка невиразно плямкав губами, очевидно, підспівуючи собі ріднішу та звичнішу «Мурку». Згадана особа не може бути Президентом України, бо не може бути Головнокомандувачем. Загальновідомо, що осіб, засуджених за кримінальні злочини, не брали до лав радянської армії, не давали до рук зброї та навіть не рекрутували до сумнозвісного «стройбату», не довіряючи таким новобранцям не те що зброю, а й звичайну лопату. Сумнівно, що українські генерали та адмірали пишатимуться таким «головнокомандувачем»… Враховуючи викладені аргументи, згадана особа аж ніяк не може бути Президентом України, зате може амбіційно претендувати на посаду гауляйтера Малоросії. Тому надалі іменувати статус Януковича в Україні потрібно саме так: гауляйтер. На щастя, тих осіб серед громадян України, котрі б відверто бажали протиставитись ідеї Української державності та стати соратниками гауляйтера, не так вже й багато — лише 2 тисячі закінчених ідіотів. Такий висновок робимо з того, що новопризначений, вирішивши видати відзнаки своїм шісткам, замовив якраз таку кількість нагрудних відзнак зрадника України. Випустити їх повинен Нацбанк, на одній стороні такої монети буде викарбувано портрет намісника Москви Януковича. Власнику такої відзнаки буде надаватися безкоштовний дозвіл поцілувати викарбувану особу в дупу. Тож, зрадницьке кодло, якщо ви ще не встигли офіційно записатися у холуї, поспішайте — ваш час недовгий!

Джерело: Бандерівець