Про співтовариство

Прочтите "Цели и правила сообщества". Стоит важной заметкой.
Я знаю, что почти все пишут стихи.Зачастую просто*В стол*. И у вас есть стихотворения любимых авторов.Многие пришли к этому через какую-то стихию, что наталкивает на жгучее желание выразить себя в стихах.Мне интересны ваши стихи.И я верю, что каждый человек уникален.Надо разжечь эту искру поярче.Пусть мы у неё согреемся.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Стих_и_я

Мені набридло...

  • 04.01.12, 15:44
Мені набридло"

Мені набридло вже страждати
Всі ці думки-лиш маячня
Я дуже хочу відчувати
А поки що..одна брехня...

Да!Я брешу..собі:втішаю,
Що я живу - Гірка брехня!
Давно вже я не відчуваю
Діагноз цей..-апатія

Мені набридло вже жалітись
Та скільки можна!Все!Заткнись!
Всього лиш хочу відчувати,
А поки що..-долина сліз

Чого я плачу?Вже й не знаю,
Може..інерція проста..?
Можливо,так благаю раю?
Та ні,це знову все брехня!

Тож Вас молю,благаю,прошу!
Лиш поверніть мені любов!
Ту чисту,світлу,непорочну,
Щоб відчувати могла знов!

Мені набридло...

  • 04.01.12, 15:34
Мені набридло"

Мені набридло вже страждати
Всі ці думки-лиш маячня
Я дуже хочу відчувати
А поки що..одна брехня...

Да!Я брешу..собі:втішаю,
Що я живу - Гірка брехня!
Давно вже я не відчуваю
Діагноз цей..-апатія

Мені набридло вже жалітись
Та скільки можна!Все!Заткнись!
Всього лиш хочу відчувати,
А поки що..-долина сліз

Чого я плачу?Вже й не знаю,
Може..інерція проста..?
Можливо,так благаю раю?
Та ні,це знову все брехня!

Тож Вас молю,благаю,прошу!
Лиш поверніть мені любов!
Ту чисту,світлу,непорочну,
Щоб відчувати могла знов!

И жизнь - как будто дали срок

Идут года, и жизнь - как будто дали срок.
Ни зачеркнуть, ни изменить, ни переделать.
Все чаще думаешь - какой же смысл и толк,
Что сделал, делаешь иль будешь делать.

Все суета сует. Работа, дом, друзья,
Стремление вперед. А кажется - на месте.
Вернуть любовь, хорошее. Как жаль, нельзя.
И время жизни тянется, как будто влип я в тесте.

Идут года. Пора времен сменяется порой.
И ты спешишь, и каждый день - последний.
Тебя лишь пыль от жизни красит сединой.
Ты весь в войне, как на краю переднем.

И рвешься в бой, чтоб руки, голову занять.
Чтобы не думать о былом, о боли, пережитом.
И груз с плечей не сбросить, некому отдать.
И как устал. Как задержался на земле с визитом.

Как часто стало сердце зажимать тисками боли.
Былой, ушедшей, нынешней и предстоящей.
За жизнь, как на плаву, держаться только силой воли.
И быть живым! Не куклой! Не фигурой! Настоящим!!!!!!!!!!!!!!!!!



Ожидание...

  • 02.01.12, 00:51
Вот и скрылся старый год
Заскрипела дверь,
Жаль чего-то,что ушло,
Навсегда теперь...
Сколько,ты,нам подарил,
И тепла,и вьюг,
Только нет приметы в ночь,
Вспоминать ,мой друг,
Нужно верить в счастье,
Жить не единым днем,
Целый год подарен нам,
Целый год вдвоем.
Пожелаю я тебе верность и любовь,
Чтобы встретились мы вновь,
В Новый год с тобой.....


Свято мiзантропа





                                     вірш написаний під впливом слів однієї з колег

                                     про ранні години 1-ого січня





Перше січня. Ранок року.
Сходить сонце напівсонне.
Ні душі надворі. Кроки
"Хрум-хрум…" – снігом монотонно.



Мегаполіс. Центр Європи.
Тиша  чиста, дивна!!! Року
Ранок... Свято мізантропа –
Це безлюддя. "Хрум-хрум…" – кроки.



17.06.2011





© Copyright: Марина Степанская, 2012
Свидетельство о публикации №11201015219

Неожиданное стихотворение


Что-то всё совсем не новогоднее,
Как-то серо на земле опять.
Новый Год придёт,придёт сегодня он,
Только снега мы устали ждать.

Нестандартна зимней моды туника,
Даже дождик капает с утра.
Может у зимы теперь республика
И майданов началась игра?

Баррикады всех снегов похищены,
Льды,сосульки - всё для площадей?
Может там везде плакаты хищные
И мороз не служит для людей?

Впрочем,это всё мои фантазии,
Всё в порядке, будет снег и лёд.
Разрешите всех поздравить с праздником,
Как-никак,уж Новый Год грядёт...

Paradizmo

Помiчниця



 


Сьогодні  мамі я допомагала –

Сміття та пил на кухні підмітала.

По всіх кімнатах пил той розлетівся,

На шафи та полички зручно всівся.



Ганчірку мокру взявши, витирати

Пилюку заходилася в кімнатах.

На меблях залишились візерунки –

Предивні з пилу та води малюнки!



Ще кухлі, ложки та тарілки мила -

Живіт, волосся й ноги намочила.

Крем для взуття на чоботи  та капці

Батькам я намастила, діду й бабці.



По лікті руки кремом забруднила…

Мамуня посміхнулась: "Доню мила!

Моя ти помічнице дорогенька!.."


"Тебе люблю я, мамонько рідненька!"




27.12.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11112279711

Зимнее очарование...

Как прекрасна и чиста,
В каруселе снежинок зима,
Новогодних загадок ,желаний,
И подарков чудесных пора...
Снегопадом завьюжит тропинки,
Зазвучит серебром зимний пир,
Только сердце любимой согрею,
Подарю ей свой сказочный мир...


Ти, я i любов



… так буде… бажаю, аби так…

несподівано серед багатьох ти єдиним лише поглядом вирізниш мене і… вже
очей не відведеш… неспроможний це зробити… а серце…невідомо, чому,
стукатиме просто в горлі… маленьким живим створінням здаватиметься воно…


долонями ніжно-ніжно відгортатимеш пелюстки… одну за одною… без поспіху…
намагаючись не пошкодити їх і не завдати щонайменшого болю… а
пришвидшене, уривчасте дихання, тремтіння вуст напіввідкритих, вологих
видаватимуть твої ледь стримувані нетерплячість та вируючу пристрасть…

і цими вустами торкатимешся мене, цілуватимеш… в самісіньку, приховану
за пелюстками середину… так м'яко і солодко… і питимеш мою росу…
злизуватимеш… кінчиком язика гарячого куштуватимеш… насолоджуючись
щокраплиночкою… гурман!.. достоту, цінитель… рос, зібраних на пелюстках…
ти вдихатимеш мій запах… свіжий  та солодкий  і пряний водночас… він
бентежить душу… розбурхує почуття… кров пульсує в скронях… добігаючи до…
і ти відчуваєш себе вулканом…готовим вивергнутися…шаленіючи хвилями..
блискавицями…

і я розкриватимусь… таємницями, піддаючись твоїм губам, пальцям…
нашіптуванням… млітиму… від невимовного щастя… роситимусь краплями
кохання духмяними…

після шторму… виверження… спалахів-блискавок… вирушай… іди, не
озираючись, далі.. геть… згадуючи до самої смертної миті… цю незабутню
зустріч… неповторне піднесення… захват екстатичний… самозабуття в
єднанні… божественну натхненну любов… гармонію і красу… злиття нас двох…

ця пам'ять житиме завжди в тобі… найдорожча, найсвітліша, безцінна згадка…любов моя залишиться з тобою…я  з тобою усюди… доти…
 
а я збережу твої поцілунки, коханий… як печатки…вони оберігатимуть від
сторонніх… скарб… проникнення… тепло твоє… любов зоряну… в собі навіки…

але… не зривай мене!.. не став у вазу, навіть найкращу… не роби
полонянкою гербарію… адже це – забуття… зів'яла, висохла врода… померле
за життя кохання… його псуватиме гниль… перетиратимуть на труху жучки та
міль… ти не згадуватимеш… гидуватимеш… мумією… мною… твоєю
найпрекраснішою колись… квіткою… вразливою… тендітною… трояндою…

25-26.12.2011



© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11112269905

Слияние ладоней.

Кто мы?

Неожиданные гости на зеленом лугу среди страшных глубин космоса?

Или запоздалые ленивые путники,

Присевшие просто отдохнуть,

Зазевавшиеся на цветной водоворот,

Сотканный из земных страстей?

Как бы то ни было, мы с тобой здесь.

Вместе.

Пьем из общего котла стремление к небесной утонченной роскоши.

Не спеша,

Наслаждаясь слиянием ладоней,

Упрятавших внутри биение готового к сжатию просыпающегося мира.