Бувала в різних куточках любимої України, але жодного разу не була на Хортиці. І взяла мене стидоба, як так, бути нащадками козаків і доживши до своїх літ не побувати на славній Хортиці. Так от дала собі слово: як що не побуваю на Хортиці нікуди ні ногою 
А що ж, слово дане - треба його виконувати 
І от напередодні Дня Незалежності вирушили до міст козацької слави. Вийшла гарна прогулянка вихідного дня.
З нетерпінням чекали в"їзду в Запоріжжя і звичайно на саму ДніпроГЄС, бо саме з неї вже відкривається вид на Хортицю
Дорогою до Хортиці ми проїхали чотирьохарочний двохярусний Міст Преображенського, збудований в 1949-1952 роках. Цікаво було їхати по ньому, бо наш старий міст збудований трохи по-іншому - потяги знизу, а легковий транспорт зверху. На цьому ж мосту навпаки.
Їхали ми самі по собі, то поїхали на автовокзал, а вже звідти добирались до Хортиці, отже проїхались через значну частину Запоріжжя, але фотік весь час був в руках і моргав на різні цікаві моменти 
А тут мені сподобався кіоск, мабуть він залишився з давненьких часів, бо такі я бачила в старих радянських фільмах. Наяву я таких ніколи не бачила 
Переїхавши через міст ми стурбувались, як же нам назвати зупинку, а тут майже шок - в автобусі є кнопочка, натиснувши на яку ми повідомимо водія, що нам треба зупинити. Чому шок, спитаєте ви? А тому що в нашому губернському центрі такого немає, у нас треба горлати як зляканому і спробуй тихо горлонути, то ще й отримаєш від водія виговор, що тихо попрохав спинити.... А ще в Запоріжжі є зупинки і автобуси (маршрутки) зупиняються лише на зупинках, а не біля кожного заманувшогося стовба...
Короче водій зупинив там де треба і на Хортиці нас зустрів козак
Дуже дивно і якось не зрозуміло нам було, що тьопкати до самого комплексу нам прийшлось піхом, бо жодного транспорту туди нас не здогнало. Ну нам то не страшно, а як собі захотілось би комусь з дітками туди поїхати?
Ну та ладно, для нашої країни то майже і не диво... Дійшли ми до вказівника, відімкнулись від повсякдення і насолоджувались атмосферою Січі 
За свідченням Д.Яворницького[1], існували 8 січей:
Хортицька (1556–1557)
Томаківська (1563–1593)
Базавлуцька (1593–1638)
Микитинська (1639–1652)
Чортомлицька (1652–1709)
Кам'янська (1709–1711)
Олешківська (1711–1734)
Нова (Підпільненська) (1734–1775)
Після жорстокого зруйнування у 1775 р. Запорозької Січі російським царатом певен час існувала ще й Задунайська Січ (1775–1828).
Запорозька Січ була обведена високими валами, на яких був частокіл і зруби, що на них ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені, будинки, де мешкали запорожці. Козацька залога на Запорозькій Січі, що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді це число доходило до 10 тис.) озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа та інші господарські та військові споруди.
Як і годиться спочатку відвідали церкву.
Запорожці відрізнялися крайньою релігійністю. Ними була прийнята обітниця не допускати на Січ тих, що приходять, які не сповідували православну віру. А представники інших релігій допускалися лише при прийнятті православ'я. За даними Дмитра Яворницкого, перша церква Покрову Пресвятої Богородиці була побудована в 1576 році. Вона була побудована з дерева. При Січовій церкві діяла приходська школа для навчання грамоті, закону Божому, молитвам і письму.
У Січовій церкві також зберігалися особливо цінні документи, клейноди і казна Війська Запорізького.
Церква розташовувалась по середині січового двору, а навкруги всі інші будівлі. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя Запорозької Січі, де відбувалися Січові ради тощо. Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці зі своїми товарами. Січовики продавали тут продукти своєї праці — рибальства і мисливства. На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпосництва.
У самій Січі жили винятково
неодружені козаки, що називали себе, на відміну від одружених, лицарями
й товаришами. Тут частина з них розміщалася по тридцятьох восьми куренях, в
самій Січі, а частина поза нею, по власних будинках. Окрім того, що козаки були військовими, їм
звичайно потрібно було і тримати військо, кормити його. Отже тут і виникають
ремесла і промисли. Козаки вміли займатися всіляким ремеслами. Особливо
їм подобалося виготовляти свічки, зброю, посуд, приладдя та інвентар, меблі,
лікарське обладнання, люльки, пляшки, діжки, мотузки, ковальське начиння, кінне
спорядження, одяг, взуття, папір, порох, ядра, гармати, човни, весла та сіті,
рибальські речі, мисливську амуніцію, будівельні засоби.
Якщо звернутися до історичних образів козаків те окрім шаблі, у козака була ще і трубка - " люлька" або " бурулька", а ще вірніше " бурунька" (від татарського слова burun - ніс),
тобто " носогрійка". Досить багато збереглося таких " носогрійок" в музеях і приватних колекціях, що допомагає відтворити їх історичний вигляд. На Україні козаки вирізували люльки з вишні, з груші, липи або вересу. Не можна було різати люльки з осики, оскільки вважалося, що це прокляте дерево. Не різали трубки з дуба - священного дерева. Сосна і ялина заглушали аромат самого тютюну.
Почти две сотни самых разно–образных керамических трубок для курительных смесей парят в воздухе в одном из куреней историко–культурного центра «Запорожская Сечь». Сотрудники центра готовятся к открытию первой масштабной выставки «Казак Мамай и люлька». Об этом «Индустриалке» рассказал директор историко–культурного центра «Запорожская Сечь» Михаил Левченко.
– Все люльки собраны и хранятся на территории Национального заповедника «Хортица», они собирались со всей Украины очень долгое время, – отметил Михаил Павлович. – На выставке будут представлены три вида люлек — турецкие, польские и европейские. У каждой свой тип орнамента и надписи. Для создания выставки была проделана огромная работа. Пару десятков маленьких трубок для курения организаторы увеличили — сделали идентичные копии, и это добавило особый колорит в выставку, сделав ее не только национальной, но и современной. (с)
Йдемо далі і заходимо на гостину в дім старости.
Із середовища багатого козацтва виходила правляча верхівка — старшина, яка зосереджувала у своїх руках адміністративну владу і судову, керувала військом і розпоряджалася фінансами. Вона представляла Запорозьку Січ у зносинах із зовнішнім світом. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у виборах мало право брати участь усе козацтво. Однак, попри це, козацька заможна верхівка в більшості випадків добивалася вигідних для себе ухвал козацької ради. Щось мені це нагадує 
Будинок розділений на дві частини, в одній частині спочивальня, в іншій частині - ділова кімната. Мені все дуже подобається, особливо щодо глечиків і меблів, мене довго не могли звідти витягнути
Далі йдемо в будиночок "Операторів комп"ютерного набору" ой, ми ж не в 21-шому столітті - в будинок писарів 
Там теж цікаво. Будиночок розділений на три кімнати. В одній - кімната головного писаря, в другій - кімната бригади писарів, в третій - архів.
Кімната головного писаря
Кімната бригади писарів.
Стіл бригадира
Стіл писарів
Архів
А це набір різного зілля, з якого виготовляли чорнила.
А тут народ рєзвіцца, переодягаючись в козацький одяг
А це Одарка виглядає свого Максима
Ми правда одяглись ще вдома і тепер тільки позуємо
Насолодившись атмосферою Січі ми пішли гуляти навколо неї. На жаль музей козацтва закритий на реконструкцію, то гуляли ми просто навколо по природі. Видерлись на височенну слизьку гору, на якій стоїть самий найвищий в Україні флагшток 
І звідти відкрились красоти
Гуляючи широкими просторами козацької вольниці було приємно бачити всі красоти, але ж і не йшли з думки події, які припинили існування Запорізької Січі:
У квітні 1775 року Г. Потьомкін виступив на засіданні царського уряду з проектом ліквідації Запорозької Січі. На початку червня 1775 р. царські війська на чолі з генералом П. Текелієм, що поверталися з турецького фронту, та генерала Федора Чорби, що був викликаний для цього з придушення повстання О.Пугачова, оточили Запорозьку Січ 4-5(15-16).VI .1775 р. Не маючи сил боронитися, кошовий отаман Петро Іванович Калнишевськийзмушений був здати фортецю без бою. Разом із старшиною його було заарештовано і на пропозицію Потьомкіна заслано по рішенню царського суду на 25 років до Соловецького монастиря, де він помер на 113 році життя у 1803 р. Запорозьке військо було оголошено розпущеним. Землі Запорозької Січі царський уряд почав роздавати поміщикам, а козаків покріпачувати. Це спричинилося до втечі 5 тисяч запорожців на підвладну Туреччині територію в гирлі Дунаю, де вони заснували Задунайську Січ. (с)
Але ж ми як завжди надіємось і віримо, що прийдуть прекрасні часи і наші діти не будуть знати біди.
Слава Україні!
Ось як прийду до дому - буде йому від мене непереливки 
Ось як прийду до дому - буде йому від мене непереливки 
Турецькою - kabak
і привезти своєму колекціонеру лише фото 
Поїхали далі.... 
