Ти народився у батьків пізно? Ти молодший з дітей? Вітаю! Ти щасливчик.
Всі вже розслабились і почали планувати свої тихі вечори і відпустки раз на рік...а тут тидищ! Дві полоски. 
Всі свої амбіції, експерименти у вихованні і нерви батьки витратили на старших дітей. Тебе не дуже і чекали, якщо чесно. Але тобі були раді.
Отже, в чому плюси... Ти не хочеш їсти - не їж, ти хочеш їсти котячий корм - їж, ти не хочеш спати - не спи, ти захотів спати на підлозі - спи, ти захворів і потекли шмарклі - ніхто не потягне тебе до лікаря, ти знайшов мамину косметичку - не біда, ти знайшов у тата шурупи і змішав їх з пластиліном - біда, але вигребе мама. Навіть коти розуміють, що ти в сім'ї головний і коли ти одночасно обох тягнеш за їхні хвости, то вони, зціпивши зуби і загнавши в палас кігті, тихо приймають свою долю.
Тобі і з садочком пощастило. Коли прийшов час туди йти, то на Землю звалився коронавірус і твій садочок відклався на пів року. Зараз ти вже майже пішов у садочок, але поки на пів дня, бо не вистачає ліжечок і шафок, а це означає, що спати в обід тобі знову не треба.

Продовжую писати про своїх дітей.

Найтяжче серед трьох дітей бути середнім. Тільки ти перестав бути для старшого брата тим, хто вештається під ногами і у вас з ним нарешті з'явилися спільні теми і інтереси, як батьки вирішують зробити тобі подарунок у вигляді малого засранця. І ти ще маєш цьому радіти. В один момент з молодшого в родині, якому пробачається все, ти перетворюєшся на того, кому ще не дозволено те, що дозволено старшому і одночасно тобі вже не пробачається те, що пробачають молодшому.
Мій середній Тимофій натура тонка, ранима і в свої 12 нагадує їжачка. Він милий, тихий, але краще не давати привід випускати голки. В дитинстві ми всі називали його булочка, він не ображався, а завжди казав: "Я булочка, бо люблю булочки". До того всього він був м'ягенький і пухкенький. Але цим літом він різко схуд і попер рости.
Вужі, жаби, павуки, хробаки - це все його. Він знає назви всіх клопів, гусені і т.п. Якщо у дворі з'явиться, за його словами, дуже цінний для людства жук, то він не злізе з тебе до тих пір, поки ти не даси банку для транспортування його в безпечне місце. Так недавно ми везли в трилітровій банці богомола з Броварів за 56 км в село, там випустили його в малині. Перед тим я вислухала лекцію про потепління і чому це зелене лупоглазе створіння треба рятувати. Байки, що у богомола могли бути дітки і ми забрали годувальника з родини, вже не діють. Операція врятувати богомола Раяна відбудеться незалежно від бажань самого Раяна.
Тепер у нас нова турбота - равлики. Але я попередила, як тільки хтось буде намагатися піднести цю слюняву гидоту близько до мене, то я цих равликів згодую свому лисому коту. Не переношу всього, що повзає. Равликів у нас чотири. Два з білим тілом і два з коричневим. Нащо нам чотири? А для того, щоб спостерігати, чи будуть вони спарюватись і яке буде потомство. 

Діти дорослішають і більшими стають їхні іграшки. Мій старший синок Максим людина унікальна... Скільки я його знаю, а знаю я його скоро 22 рочки, він щось ліпить з гімна і палок. Скільки в дитинстві він розібрав машинок не порахувати. Коли з'явилися машинки на пультах, він примудрявся їх розбирати, потім збирати і ще витягти звідти пару зайвих деталей. Колись йому з Італії у подарунок привезли шалено дорогу Ферарі, вона виблискувала своїми червоними металевими частинами. Машинка була розміром 25-30 см і зроблена майже з такої кількості деталей, як справжня. На полиці вона простояла всього пару днів. Одного разу я просто знайшла купу запчастин. Я тоді, пам'ятаю, від розпачу аж ревіла. Людина привезла з Італії, купила там за шалені гроші, а він отак трах-бах і розібрав. Від мого старшого не залишилося жодної цілої іграшки. Після чергового подарунку, на всі мої прохання не розбирати, він мовчав, але як тільки він залишався сам на сам, то все знищувалося за лічені хвилини. Коли я починала сварити, то він кліпав наївними дитячими очима і виправдовувася: "Я хотів знати, що там в середині". Коли йому дарували дві однакові машини, то він розбирав обидві. Виправдання було таке: " Я хотів знати, чи вони в середині теж однакові". Його кімната 7-ми річного і 21-го річного майже не помінялася, з тією різницею, що зараз йому дозволено мати паяльник. На столі повний триндець, в тумбочках армагедон. Щомісяця я намагаюся там прибрати і розкласти все по коробочках. На що замість "дякую" отримую купу претензій, що зникли дуже важливі якісь хреновини і нєфіг знищувати його екосистему.
До речі, у ветеринари він теж пішов більше для того, щоб був доступ всередину. Взагалі він виявляв бажання стати патологоанатомом. Ми з батьком м'яко натякнули, що ми проти. 

Всім привіт. Давненько мене тут не було. Зайшла, пробігла по блогам. Пристрасті вирують! І це добре. Що би вам написати...
Ну, наприклад, як я тиждень тому вивозила маму на гриби. Мамі 83 якщо шо...
Мама моя на все має свою думку і на рахунок грибів теж. За її теорією всі гарні тугенькі гриби не можуть бути отруйними. Всі оранжеві теж їстівні. Всі, що ростуть рядами це рядовки. І збирати треба все, а там викинеться. Зрозуміли да?! Моя мама ламає всі стереотипи в грибозбиранні. Враховуючи, що вона постійно так робила, то, як вона не отруїла мене в дитинстві, це нині для мене загадка.
Поки я повільно біля машини різала поляків, мама взяла за руку мого Степана (мій синок 3.5 рочків) і умчала різати свинух в темні чернігівські ліси. Спочатку я їх ще тримала на контролі, але знаючи, що у війну в цих лісах дуже вдало ховалися партизани, то сховатися моїй мамі проблемою не стало і вже через хвилин 20 я почала активні пошуки.
Телефоную:
- Ви де?
- Ми вийшли до поля.
Біжу в сторону поля.
- Ви де?
- Водонапірну башту бачиш?
- Бачу.
- Іди на неї.
Мчуся до водонапірки по полю метрів 300.
- Ви де?
- Ми в лісі, але бачимо башту.
Галопірую по високій траві знову до лісу.
- Ви де?
- Ми знайшли твою машину і стоїмо біля неї.
Дивуюся, що мама так швидко телепортується, але добре знаю свою маму і перестаю дивуватися. Рисачу до машини.... нікого там нема.
- Ви де?
- Та ж біля машини!!!!
- Стій. Ні метра в сторону.
- Стою.
Я майже впадаю у відчай, але швидко беру себе в руки. За 43 роки життя з мамою, я вже навчилася брати себе в руки. Розумію, що через пів годинки почне сутеніти. Моя дитина легко вдягнута, а у мами зір в 83 трохи тойво...хреновий. На моє щастя в лісі були ще люди. Я починаю питати де стоять їхні машини. Нарешті бачу білу чужу машину і іду до неї. Фух!!!! Є. Стоїть моя мама, стоїть мій Степан, стоїть відро отруйних свинух. Подумаєш Форд Фієста і Опель Вектра. Машина ж біла. Мовчки беру свинухи, Степана, маму і веду до нашої машини. Вдома тихо викидаємо мамині "піддубники" і все різко забуваємо.
Що день наступний нам готує?

Врaч заборонив мені пити каву...
А я пила її років сто... Пила розчинну, потім пила з турки, потім знову розчинну; пила з молоком, пила чорну, пила з цукром, пила без цукру; я завжди замовляю каву ... Кава присипляла мене, кава будила мене, кава мені подобалась запахом і смаком ...
Кава обіцяла доросле життя - кава не обдурила ... Кава мабуть єдиний любовний напій ... Як для Трістана та Ізольди. Як для Ромео та Джульєтти ...
«Давай вип'ємо десь кави?» «Тобі каву в ліжко?» дві фрази, а яка любовна безодня між ними ...
Бальзак пив каву ... Вольтер пив каву ... Роксолана ...
Зрештою кава знижує ймовірність розвитку хвороби Паркінсона і недоумства ... то що ж, привіт, Альцгеймер ...
А тепер мені сказали: «пийте цикорій, він корисний» ...
Як це?.. Річка теж море для тих, хто ніколи не бачив справжнього моря ...
Коли господь хоче покарати, він відбирає розум говорять ... Це застаріла інфа!!!.
Коли господь хоче покарати, він відбирає каву ...
Але бог милостивий і всемогутній ...
В раю мені дадуть величезну чашку ароматного моккачіно, і мені за це нічого не буде ....

...ну не так прям палав вогнем, як ви собі уявили. Ну скажіть, ваша уява ж намалювала чорний обгорілий трупик? 

Вже n-й день карантину, я вже і не рахую. Занадто багато цифр я бачу останнім часом: кількість хворих, одужавших, летальні випадки, політична статистика, робочі звіти. Крізь всю цю суху вертикальну матрицю до мене пробираються екзистенціальні питання, які стають  гострішими, коли стоїш все ближче до 30-ти літньої позначки) Я думаю, що більшість, коли причісуються, або чистять зуби, всі ми ловимо поглядом нові маленькі зморшки на обличчі, і всі трішки засмучуються) Ці хвильки під очима наче підписи на річних звітах)  Зізнаюсь, я довго приводила до ладу ці депресивні думки: "я старію", "юність вже минула", "треба знайти толкового косметолога".  Іноді у мене це виходило, проте бували дні, коли накривало мене знатно. Мене бісила моя ж радість від нової сковорідки, голова розривалась від протиріччь. Доводили до сказу малознайомі люди, яких чомусь дуже цікавило, чому у нас немає дітей. І немов вірусною інфекцією ці думки проникали мені в голову. І це були ті питання, на які я знала відповідь, проте в голові вони лунали чужими голосами і чужими емоціями. Тому одне з наймудріших рішень було свідомо ігнорувати таких людей, не намагаючись пояснити їх мотивацію. Згодом, до мене стало доходити, що не потрібно з"єднувати своє ставлення до світу, свої причини для радості з цифрою в паспорті. Я отримую неймовірний кайф, коли бачу, як дорослий дядечко щось мугикає собі під носом, або бабуся, яка освоює XBox. Так, ось чого я боюсь - постаріти емоційно. Я хочу отримувати від нових пісень теж задоволення, як і від Бумбокс в 2000-х, хочу дивитись на молодих акторів не як на "молокососів", а як на талановитих особистостей. До мене нарешті дійшло, що дорослішання дозволяє поєднати нове з вічним. Слухати нові музикальні композиції, а вечорами переглядати такий "олдскул" як "Пропала грамота", або  "Кішка на розпеченому даху". Той факт, що моє покоління застало часи касет і бабін, стаціонарних телефонів, листів з вітальними картками від бабусь, а потім поспішно занурилось в шквальну бурю технологій з усіма VR-окулярами, та соцмереж, - демонструє мінливість усього: часу, людей, цінностей. Треба сприймати себе теперішнього, і що ти можеш зробити для себе майбутнього. А всі ці зморшки, сиві волосини чи пару зайвих кіло - це всього сценічний грим, а за ним ми все одно залишаємось тими, ким ми самі себе бачимо.   

Час невпинно біжить,змінючи нас погляди. вирішила занотувати собі думки у майбутнє. Ні,ні я не думаю таким чином обдурити склероз,старече недоумство.

У минулому році ломонули мою сторінку на ОЛХ, але сторінка, то гучно сказано... ходжу туди раз на сто років. створив нову, забув вхід/вихід і "випадково" відновив стару і ось на - в архівній переписці сварки, прокльони обманутих людей! на ім"я  - Бузовская Мария Ивановна ( 5168/541O /8416/2833) Укргазбанк.