Я долі дякую за те, що ми з тобою,

Зустрілися, блукаючи в пітьмі.

За те, що ти торкнулася рукою,

Глибинних струн самотньої душі…

Я долі дякую за те, що я з тобою,

Огорнутий турботою живу,

За те, що можу бути сам собою,

І навіть проявити слабину…

Я долі дякую за те, що ти зі мною.

Не свариш, за характер мій важкий.

За те, що обираєш бути не правою,

І робиш перший крок коли я не правий.

Я долі дякую за те, що ми з тобою,

Переплелися як барвінок у садку, 

За те, що ти, безмежною любов’ю,

Тримаєш наше щастя на замку.

02.05.2021                Олександр Чалий.

І.UA, сніданок, ранок.

Черевики, куртка, ґанок.

Двері, сходи, ліфт, дорога.

План, начальник, стрес, тривога.

Норми, графік, виконання.

Керівництво, звітування.

Обід, цукерка, бутерброд.

Перерва, кава, анекдот.

Робота, служба, колектив.

Дзвінок, начальник, негатив.

Стандарти, акти, монітор.

Додому, транспорт, світлофор.

Магазин, кефір, батони.

Хліб, сметана, макарони.

Сходи, ліфт, ключі, родина.

Іграшка, буквар, дитина.

Телевізор, пульт, програма.

Плед, диван, кіно, реклама.

Ліжко, ковдра, ніч, пітьма.

Знову день пройшов дарма.  

  27.04.2021                Олександр Чалий

Вже другий рік лютує пандемія,

У кожного свої думки і почуття,

У кожного своя неврастенія,

Прийдешнього фіналу відчуття.

Емоції все більше імпульсивні,

Занепокоєність, тривога, сум'яття.

Навколо всі пасивно-агресивні,

Реальності проблем несприйняття.

Роздратування, втома, потрясіння,

пригніченість, апатія, нудьга...

Коли вже до нас прийде розуміння,

Щоб розірвати цього ланцюга?

     20.04.2021                     Олександр Чалий

–  Що там у нас на Донбасі?   

–  Там мирний процес.

–  Мирний процес, Ви вважаєте?

–  Ні, не вважаю…

    Та з задоволенням ще раз в газетах читаю,

    начебто в Мінськім процесі є знову прогрес.

–  Що нам чекати від цього?

–  Новий договір.

    Знов черговий папірець, ти пробач, для сортиру…

–  І, Ви вважаєте, треба звикати до миру?

–  Ні, я вважаю, добудувати забор!

–  Чим же це все закінчиться?

–  А буде війна…

–  Знову війна? Я вважаю, це надто жорстоко…

–  Але, ви згадайте прислів’я, де око за око…

–  Я вважаю, за нашу свободу  –  висока ціна.   

–  Що випливає із цього?

–  Довічний конфлікт…

    Двобій різних правд, різних  суджень, оцінок  і вражень...

    З обидвох сторін розмаїття образ нагромаджень,

    Добавиться правда могильних хрестів і калік.

   А отже, війна в головах ще триватиме вік,

   Не залежно від того, яким буде слід від двобою…

   І кожна з сторін має право вважатись правою, 

   Свою ідентичність вони не докажуть одвік.

26.11.2016                        Олександр Чалий

На степових просторах Дону  

Стугонить неоголошена війна,

Покрились кров’ю  сиві  терикони,

Солдатські зберігають імена.

Проти нас направив батальйони,

Чи то ворог, чи то старший брат,

Попри всі світові Закони,

Націлив на міста системи «Град».

Підкрався брат із тилу, наче ворог,

Вбиває українських вояків,

І українці вдарили на сполох,

Як почали ховати земляків.

Над країною миру - нависла біда,

Розірвати на Захід і Схід,

Намагається ворог, проклята орда,

Наш недавно ще близький сусід.

Пішли до бою наші патріоти,

Зібралися в єдиний моноліт,

Щоб ворога того перебороти,

Очистити від зброду білий світ.

Воюють хлопці – уявити страшно,

Проходячи крізь шквал вогню і сталі,

на ворога в атаку йдуть безстрашно,

співають український гімн в запалі.

До миру вже звикає наш Слов`янськ,

Готується до бою Маріуполь,

Стоїть в осаді  зморений Луганськ,

Його ще можна бачити в бінокль…

Над Іловайськом дика смерть панує,

Ворожі танки лізуть на пролом,

Хоч батальйону більше не існує,

Та ще триває бій добра зі злом…

Ми знаємо що зараз хоче ворог,

За ради чого ненависть посіяв,

Та ми зітремо ворога на порох,

Зітремо все, що він собі наміряв.

 10.09.14                   Олександр Чалий

Неначе вчора ми пішли  до школи,

Учили азбуку, читали по складах…

Пройшли роки, та не забуду я ніколи,

Учительку з указкою в руках.

Вона навчала нас читати і писати,

Частину серця дітям віддавала,

Допомагала  власну думку формувати,

Жагу пізнання нам подарувала.

Усе її життя пройшло у школі,

Без свого класу світ не уявляла,

Вона, відкрита вся, як на долоні,

В дитячі душі доброту вкладала.

Переживала наші злети і падіння,

Життєвий шлях знайти допомагала.

І вистачало їй для кожного терпіння,

Ми поряд з нею розумнішали помалу…

І вже моя донька пішла дошколи,

Вивчає азбуку, читає поскладах…

І як завжди, викладаЄ першооснови,

Учителька з указкою в руках…

  04.10.2002                                         Олександр Чалий

Моїй першій вчительці, Ніні Іванівні присвячується

Живе в народі мова солов’їна,

А в ній душа Шевченка і Франка,

Ніколи не ставала на коліна,

Дісталася ж їй доля нелегка.

Всі триста років мову руйнували,

Закручуючи серію інтриг,

Книжки московським чоботом топтали,

Придушуючи видавництво книг.

Ще й мовну запровадили цензуру,

А Філарет анафему наклав,

На книжний друк і всю літературу,

А Біблію ж спалити наказав.

І твори богословів сплюндрували,

Спаливши їх на вулицях Москви,

З «Вінця історії» пожежу влаштували,

Показуючи дикі норовИ.

І нищення вже стали непомірні,

Наказом імператора Петра,

Де Києво-Печерські книгозбірні,

Всі москалями спалені до тла.

Забороняли мовою писати,

Та навіть вилучали букварі,

Веліли «малороською» назвати,

Бо так їм захотілося в Кремлі.

Бажали українську мову вбити,

Російські імператори й царі,

Аби могли московською служити,

Всі київські церкви й монастирі.

Коли прийшли до влади комуністи,

Вони і словники репресували,

А мову нашу, ті іще лінгвісти,

Нарєчієм місцевим називали.

Та українська знову розквітала,

Це етносу ознака головна,

вона у наших душах існувала,

казкова наша мова чарівна…

26.09.2012,  Олександр Чалий