Замітки спогади

Замітки з міткою «спогади»

Сортувати:: нові; популярні

Вид:: короткий; повний

Просто спогади і роздуми

17.04.19, 14:10
думки, думки вголос, спогади

Дивлюсь я на всі розмови, стьобання над кандидатами, якісь умні рассуждєнія і згадую Майдан, але ні, передмайдан, 2013 рік. Ні, не грудень, коли студенти стояли, а взагалі з початку року.

Згадую як наші хлопці і дівчата в мізерній меншості виходили на протести. І це у нас, в ригівському регіоні. Хто думає, той зрозуміє, що це мало тоді означати і які наслідки несло за собою.

Головних активістів постійно викликали на розмови до міліції, постійно наглядали убоповці і служба повище, навіть супроводжували додому, після закінчення мітингів. Потім були гучні справи, відкриття кримінальних справ, які тягли за собою не один рік ув'язнення. Багато людей, в той час, обходили нас десятою дорогою, але де хто, від кого ми навіть не очікували, дуже допомагали, розуміючи небезпеку...

І от згадую один з допитів, який проводив підполковник ****:

Розмова і допит взагалі вівся російською мовою, я теж поважаючи співрозмовника відповідала російською, але до опрєдєльонного моменту. Так от:

- Скажите, пожалуйста, вы не заметили что поведение вашего сына стало странным?

- В смысле? Что вы имеете ввиду под странным поведением?

- Ну вот например, мама его друга (який теж йшов по цій же справі) сказала, что около года назад ее сын начал общаться на украинском языке. (Це було промовлено голосом і поглядом удава Каа з Мауглі)

У мене ступор і падають шторки omg

Одразу і не могла щось відповісти...

- А що у нас в країні Україна заборонено говорити українською мовою??? То ж можу сказати Вам, що мій син з народження говорить українською, тому що його батьки, бабусі-дідусі, прабабусі-прадідусі говорили українською. То які ще питання з цього приводу? А от до вас у мене є питання, якщо у вас такі питання виникають, то на яку країну працюєте ви?

Шторки вже впали у слідчого.... - Спасибо!

Так до чого це я? НІ, любі мої, не до питання мови! Я апріорі глибоко поважаю всіх людей, не дивлячись на мову і національність, але звичайно до пори до часу. Я пишу це до того, що цей таваріщ вже нафталіне свої мешти, гладить шнурки і зав'язує краватку... Вони чекали цього часу довгих 5 років! І нарешті дочекались! Як ви думаєте яка буде їх поведінка тепер? Бєлой і пушистой? НІ, вони будуть з остєрвєнєнієм відіграватись за всі упущєнниє возможності, за догани, які отримали тоді (бо відкривали фабриковані справи), за пониження у званнях, за нашу тодішню перемогу над ними...

Але ж, все... ставки сделаны, господА, ставок больше нет uhmylka

Коментарі: 88

stepan

Зі спогадів нкавеесника

27.02.11, 21:03
Твоя Україна
бандера, війна, нквд, нквс, оун, оун-упа, спогади, упа

Багато зараз спогадів про ті буремні часи, як правило однобоких, одних спогади (тих що воювали безпосередньо) чомусь до уваги не беруться, більшість згадують крізь рожеві окуляри пропаганди не стикаючись на справді з реальними подіями. Тому слід висвітлити всіх героїв тих часів. Цікаво, а що має розказувати герой НКВСник ?

Ох було було, пам'ятаю йдемо в загороджувальному загоні за лінією фронту добиваємо недобитих з батальйону, що в прорив кинули, а тут солдат прямо на мене вискакує я йому:

- ти куда браток собрался? Він мені: - розгон беру для атакі. Я йому:

Тра-та та та та... Ох і хітриє єті маскавіти інші ідуть до кінця а ці все норовлять, та бувалого нкавеесника не проведеш. Забрав золоті зуби й далі пішли працювати. Ох роки роки, хороші часи були, шкода не всі пам'ятають.

Діяльність органів держбезпеки мала відверто репресивний характер. Уже протягом першого тижня війни, щоб не залишати ніяких "антирадянських елементів, потенційно корисних німцям", вони здійснили масове знищення 15 тис. політичних в'язнів у тюрмах Західної України. Продовження подібних акцій "врегулював" наказ Сталіна № 270 від 16 серпня 1941 р. Під час відступу Червоної Армії за наперед заготовленими списками здійснювалися арешти "неблагонадійних", яким за блискавично сфабрикованими звинуваченнями військові трибунали виносили, як правило, смертні вироки. Тих, хто ухилявся від евакуації, арештовували, запідозрюючи у зраді. Наказом № 227 від 28 липня 1942 р. Сталін санкціонував створення загороджувальних загонів військ НКВС, яким надавалося право розстрілу "у позасудовому порядку".

На початок війни чисельність військ НКВС склала 334 900 чоловік, потім їх чисельність постійно збільшувалась. На 7 березня 1942 чисельність склала 493 379 чоловік, на 2 лютого 1943 — 516 000 чоловік, на 12 березня 1944 — 540 000 чоловік, 01 січня 1946 чисельність НКВС склала 1,9 млн. чоловік. Куди пропали ці герої і не чути їх героїчних подвигів ?

Саме з цими героями воювало УПА, що підтверджують московські архіви, саме вони могли б розповісти реальну ситуацію, а чомусь мовчать про свої героїчні подвиги, як правило українофоби з жовчу на губах за них кричать "Бандерівці бандити!!!" і не один не сказав хоча б я син нкавеесника мені батько розповідав про свої подвиги, а українофобам не звикати на чорне казати біле. Багато крикунів розвелось після срср але чи могли б вони собі таке дозволити за держави яку відстоюють, якщо б була гідність то кожен б розумів що шкодити державі не можна, шкодити державі а потім плакатись як погано живеться, був б порядок якого вони прагнуть їм би першим рот закрили і не церемонились.

Сумніваюсь що зараз хоч один знайдеться здатний заплатити ту ціну за свої переконання яку сплатили Бандерівці, то ж майте повагу хоча б до незламності і сили духу людей бо самі лиш горлопанити мастаки.

Коментарі: 16

Rujebok@

Спогади

14.11.11, 20:59
минуле, спогади

Знову день, цей осінній день з дощем... Знову спогади прокрадаються в мою душу і я не знаю як їх зупинити, так само як зупинити опадання листя чи стукіт дощу. Який вже рік поспіль я ненавиджу оці осінні дощові дні.Ти чуєш? Ненавиджу!!! Ні, ти мене не чуєш. Мені хочеться кричати: Чому? Чому саме так повинно статись?! Та у відповідь чую лише шелет вітру і стукіт дощу, що віддаеться від моєї парасольки...Все нагадує про тебе: ці відчуття самотності, цей дощ, це жовте листя, цей холод...Холод, так саме він... бо ти пішов, ти пішов геть...

Залишив мене на холоді з моїми спогадами один на один...

Коментарі: 221

Акварель

Мистецтво наливати не проп'єш

13.09.24, 16:16
ех, спогади

Прочитала замітку про пляшку горілки і коментарі, один з яких був про те, що існують майстри, які пляшку горілки могли розлити на сім і у всіх було порівну, я задумалася. Ну і що тут складного?

Я свого часу, в студентські часи, влітку працювала на кухні в дитячому літньому таборі, "Сонячному" від нашого НПЗ, він щоліта змагався за звання кращого табору з своїм конкурентом, табором, дай Боже пам'яті))) здається "Зоряним" від іншого гіганту місцевої промисловості, заводу ДорМаш, але наш справді був крутішим (ну звичайно ж!))). Перша і остання, четверта, зміни були соціальними, а от козирні друга і третя - дорогими, для дітей робітників НПЗ і тих, хто міг оплатити далеко не дешеву "путьовку". Реально не дешеву, до речі, але якщо за інші складники відпочинку я нічого сказати не можу, бо єдиного разу, коли в моєму дитинстві був шанс там "відпочити", я відмовилася, чим дуже здивувала нашу заучку (місця давали на школу, мене брали як відмінницю) , але й зараз не розумію, як можна проміняти свободу на ранкову побудку і "гарне харчування"?? Але це ліричний відступ, повернемось до наших баранів))

Так от, а про харчування я розказати можу багато))) різного))) але що правда, то правда - на другій і третій зміні годували дорого і майже багато)), але тільки напівдієтично, тому багатьом діткам, розпещеним чіпсами і суші, не подобалося. Проте полудники користувалися незмінним успіхом, бо в обід зазвичай ми давали йогурт, фруктовий, і охолоджений, що в спеку йшло на ура завжди. Якраз нашою задачею, хоч це не було посадовим обов'язком, було допомогти офіціантам розлити цей йогурт, там є регламент - має бути налитим в стакани не пізніше ніж за 10 хвилин до приходу дітей, але й не більше ніж за 25 хвилин від моменту діставання з холодильника. І того маємо 25 хвилин на все - від отримання паків внизу в холодильній камері, їх підвіз до ліфта, підняття наверх, розпаковка і розлив. На хвилинку - дітей 560. Кожному має бути 200 грамів йогурту, плюс має бути ще шість стаканів для начальства, яке обідає в окремій залі, і три цілі пакети - один на стіл особисто директору табору, і два - "на аналізи", тобто якщо ніхто не травонеться - їх наступного дня з спеціального холодильника зі зразками страв заберуть собі медики)) . Все ніби просто, але замовлення продуктів базувалося на строгому врахуванні виключно кількості дітей, а оте все "зверху" треба було забезпечити нам при роздачі, причому так, щоб в стаканах у всіх на око було оті 200 грамів, і водою тут не розведеш))). 566 стаканів за 15 хвилин три людини. Хто наливав йогурт з ємності по два літри хоч раз - мене зрозуміє))) І ще більш принципово було, щоб коли на столі стоїть, наприклад 15 стаканів - вони всі були налиті до міліметра однаково! Бо батьки іноді заходили подивитися на умови і меню, і були такі, хто на повному серйозі заявляв, мовляв чого це в стакан моєї дитини налито явно менше, я платив за відпочинок і харчування таку ж суму, як і ті, в кого стакан повніший!

Так от до чого все це я? Що важкого налити сім стаканів одинаково, якщо маєш практику хоч місяць щоденного наливання 560 стаканів? Важко тільки перші разів п'ять))) а так пройшло вже 20 років (якраз в цьому році ювілей)), а я й досі можу спокійно на око налити за потреби 180 грамів, 200 грамів, 220 ... І десяток склянок будуть рівно як під ниточку налиті, одинаково)))

Практика, практика, і ще раз практика... podmig

Коментарі: 401

The Beauty!

Дитинство

04.02.11, 21:43
Творческая Masterская
вірші, дитинство, діти, людина, поезія, роздуми, світ, спогади

Був світ безмежним і чудовим, Мить невловима – вічність ціла, Небес та сонця тиху мову До лук, озер я розуміла. Світ зачарований, широкий, Неначе книжку, я читала, Побожно сторінки гортала… Дитя, пізнайко яснооке!.. 04.02.2011

© Stepans’ka Marina (SMG)

Коментарі: 19

bestiaya

Букет підсніжників

03.08.11, 15:42
спогади

Давно то було... Я їхала на побачення. Була зима. Того вечора падав лапатий сніг. Розфарбований гірляндами в різні кольори, він був схожий на конфетті.
На вулицях міста, кутаючись у кожухи і хустки, шустрі бабуськи продавали підсніжники. Кілька тижнів перед тим було потепління і квіточки потяглись до сонця. Букетики, акуратно складені в кошички і притрушені снігом, дуже нагадували ілюстрацію до казки "12 місяців".
Дорогою зустріла приятеля, любителя розіграшв і всіляких жартів. Дізнавшийсь, що їду на побачення, він вийшов з маршрутки разом зі мною, купив мені букетик підсніжників.На моє мовчазне питання відповів, що хоче побачити як я прийду на побачення з квітами і як я поясню їх появу.
Я пішла вперед, а Сашка назирці за мною....
Кавалєр мій теж прийшов з підсніжниками і був вкрай обурений ще одним букетом у моїх руках. І роздратований відмовою пояснити докладніше, ніж просто "квіти подаровані". Сашка за кілька метрів від нас ледь стримував сміх.
Кавалєр запропонував вибрати і викинути один букет, бо парну кількість носити не можна. Я відмовилася і сказала, що два -- то пара...
За кілька місяців погодилася вийти за нього заміж...

Коментарі: 159

_malvina_

Спогади...

Наші спогади сильніші за нас самих...

Коментарі: 8

Богдан Бо

Гетьман Скоропадський і сучасність

Павло Скоропадський

серед всіх навколо мене людей за час, особливо мого гетьманства, було так мало осіб, які в питанні про те, як мислити Україну, яку ми творили, мислили б її так, як я.

Наш українець - індивідуаліст, ніякої соціалізації йому не потрібно.

В українців жахлива риса - нетерпимість і бажання добитися всього одразу ... Коли я говорив українцям: "Почекайте, не поспішайте, створіть свою інтелігенцію, своїх фахівців з усіх галузей державного управління"

... Галичани більш поміркований, вони навіть не соціалісти, а просто дуже демократично налаштовані люди.

Майже вся промисловість і поміщицька земля на Україні належить великоросам, малоросам і полякам, що заперечують все українське.

(Важливі тези вибрав Б.Г., переклад Гугла, а оригінал російською за посиланням в кінці)

Зі спогадів

... Записуючи мої враження, я не особливо зважав на те, як будуть судити мене мої сучасники, і роблю це не для того, щоб входити з ними в полеміку. Я знаходжу необхідним правдиво записати все, що стосується моєї діяльності за період від кінця 1917 року по січень 1919 року. (...)
Перш, ніж почати переказ всього мною пережитого в цю цікаву епоху, я не можу не зупинитися на одному факті, який мене сильно вражав і якому до цих пір я не можу дати точного визначення. Як це могло статися, що серед всіх околиць мене людей за час, особливо мого гетьманства, було так мало осіб, які в питанні про те, як мислити Україну, яку ми творили, мислили б її так, як я. Було дві течії як у соціальних, так і в національних питаннях, обидва крайні, ні з тим ні з іншим я не міг погодитися і тримався середини. Це трагічно для мене, але це так, і, безсумнівно, це сприяло тому, що я рано чи пізно повинен був або всіх переконати йти за мною, або ж піти. Останнє і сталося: воно логічно не повинно було статися тепер, а сталося через грубу помилку Entente (не знаю, що це - Б.Г.). Виконай вони моє бажання, тобто прийшли вони свого представника до Києва, аби бачили, що мене фактично підтримує Entente, цього не сталося б, і, я думаю задача відновлення порядку не тільки в Україні, а й у колишній Росії тим самим була б значно полегшена. Тепер же я не хочу бути пророком, але не бачу, яким чином можна домогтися в цій країні давно всіма бажаного правового порядку.
Завдяки моєму дідові і батькові, сімейним традиціям, Петру Яковичу Дорошенко, Василю Петровичу Горленко, Новицькому та іншим, незважаючи на свою службу в Петрограді, я постійно займався історією Малоросії, завжди пристрасно любив Україну не тільки як країну з огрядними полями, з прекрасним кліматом, а й зі славним історичним минулим, з людьми, вся ідеологія яких різниться від московської; але тут різниця між мною та українськими колами та, що останні, люблячи Україну, ненавидять Росію; у мене цієї ненависті немає. У всякому гніті, який був так різко проявлений Росією по відношенню до всього українського, не можна звинуватити російський народ; це була система правління; народ у цьому не брав ніякої участі; тому мені й здавалося, та й здається досі, що для Росії єдиної ніякої небезпеки не становить федеративний устрій, де б всяка складова частина могла вільно розвиватися: зокрема, на Україні існували б дві паралельні культури, коли всі особливості українського світогляду могли б вільно розвиватися і досягати відомого високого рівня; якщо ж все українство - мильна бульбашка, то воно само собою просто було б зведено нанівець.
Я люблю російську мову, українці його терпіти не можуть; принаймні роблять вигляд, що не люблять його; я люблю середню Росію, Московщину - вони знаходять, що ця країна огидна; я вірю у велике майбутнє Росії, якщо тільки вона перевлаштувати на нових засадах, де б усі частини її у вирішенні питань мали б однаковий голос і де б не було того, як тепер, наприклад, коли в Москві у відомих колах дивляться на Україну, як господар дивиться на працівника; українці цього майбутнього не вірять і т. д. і т.д. Немає жодного пункту, в якому я б у цих питаннях з ними сходився.[ Читати далі ]

Прочитано все з цікавістю

79%, 11 голосів

Вибірково

21%, 3 голоси

Ніколи у те все вчитуватись, що було і загуло

0%, 0 голосів

Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Коментарі: 21

Акварель

Педагогічне. Слідами копіпасти

23.08.21, 22:20
спогади

Начиталася тут розважальної копіпасти про похід в краєзнавчий музей і лося Будьонного lol

і задумалася про те, як треба з цими двома халамидниками поводитися якщо з точки зору педагога. А мені тут і кажуть - а що там взагалі з ними не так, це ж надія і майбутня гордість школи - не гопота, хлопці розумні і явно з багатою уявою. Воно то так.. якщо вміти побачити в цьому плюс, а не зупинитися відразу на тому, скільки головного болю і проблем створює їх живий характер і ота багата уява. Бо якби вони були доповнені "гарним вихованням", тобто хлопці були отакі дуже "зручні" - сиділи тихенько так десь, гарно вчилися і багату уяву оту використовували виключно при написанні творчих завдань - ціни б їм не було.

Бо то тільки в стародавньому Римі "педагог" був цілодобовою роботою з навчання і виховання дитини, а зараз так - якби швидше відсидіти робочий день і додому, своїх турбот повно.

А про правильний підхід до використання ними потім в житті оцієї уяви - тут взагалі окрема мова. Був в моєму житті педагогічний один досвід. Не той, що я на собі всі шкільні роки відчувала, а якраз з іншого боку довелося раз в житті побути - в мене є специфічна художня освіта і вчителька молодших класів ( на той момент четвертого) знаючи що я вмію - запросила провести урок праці, присвячений розпису писанок.

Я наробила пустих яєць, захопила собі гострого олівця і купу ниток щоб потім поробити до кожної писанки шнурочок з китичкою, і пішла. Тут ще треба додати, що мені досить добре були знайомі діти з цього класу, не всі, але головні діючі персонажі майбутньої оповіді я добре знаю .

Розпочався урок, мене представили дітям, я розповіла трохи вступної історії, небагато, це не гурток, за урок треба встигнути все зробити, і запитала дітей, що на їх думку краще - писати так, як Бог на душу покладе, тобто що захочеш на яйці намалювати ( але було показано основні прийоми, приклади, узори, тому це не квіточки з зайчиками, а саме розпис писанок) чи я допоможу і кожен намалює собі писанку з конкретного прикладу, яких я принесла з собою з десяток, готових розписаних "класичних" писанок.

Мене вчили так - хочеш то пиши по готовому узору, а хочеш творити - твори! Писанка найкраща саме тоді, коли натхнення водить твоєю рукою і воно ж вибирає кольори. От саме тому й запропонувала - кому що до душі.

Діти розділилися, хто захотів сам писати - це було на моє здивування кілька хлопців, отаких я в тому оповіданні - не гопників, але ну дуже безпосередніх в своїй поведінці і в великою та багатою уявою lol

, я думаю всі зрозуміли що то класні хулігани були і трієчники, бо як там навчатися, якщо навколо стільки цікавого і стільки можливостей lol

А от готову схему писанки "Сорок бажань", простої і моєї улюбленої - вибрала більшість, на чолі з Анєчкою Тріскою, відмінницею класу, тихою і непомітною дівчинкою.

Сам процес подальшого розпису мені страшенно сподобався - діти по-справжньому занурилися в роботу, їм було цікаво, вони ТВОРИЛИ, як це не пафосно звучить, але я дивилася - дійсно кожен занурився в роботу ніхто на тяп-ляп аби зробити не робив, всім було цікаво, а діти цього віку ще безпосередні такі.. насолода для педагога.

В кінці уроку кожен мав своє, власноруч розписане яєчко- писанку, і навіть в тих, хто робив по шаблону вони були різними lol

Завжди було цікаво бачити, як навіть при завданні зробити щось ідеально схоже більшість цього не робить, чи то не вміючи, чи то начхавши на настанови, але завжди вносячи щось своє, особисте, власний почерк а іноді навіть стиль bravo

Так і цього разу всі були різні - від дійсно ідеальних "сорока бажань" до дивовижних, неповторних писанок хлопців, які захотіли не по шаблону. Я коли їх побачила - була вражена. Тяжко було очікувати від цих шибеників чогось пристойного просто, а там була неймовірна краса! Писанка в своїй суті це сакральна річ, в якій автором закладено зміст і побажання тому, хто її отримає, це те, що твориться тут і зараз, і саме отак, бо хочеться тільки так! От їхні саме такі й були, але разом з тим настільки автентично- унікальні, з тонким розумінням поєднання кольорів, з точним розташуванням узорів, і як вишенька на торті - неймовірно гарно все це доповнювалося плямками , що ставляться пальцем в фарбі, вже поверх основного малюнку. Це була така художня автентика, така краса...

І все це я висловила вголос, кожній дитині про її витвір, і так сталося, що оті хлопці були в кінці, і їхніми писанками я захоплювалася якраз останніми. Але оцінки має ставити все ж вчителька. От вона і виставила. Анєчці, звичайно, п'ятірку, а отим хлопцям тут же, при всіх, після моїх отих захоплених слів, по трійці. Демонстративно потримала їх, ці писанки, в руках, скривилася і поставила щонайменшу, просто не двійку.

Я й досі пам'ятаю вираз облич тих дітей, і особливо отих хлопців. Школа навчить багато чого, тільки не завжди правильного. І ось скільки років пройшло, а я й досі це пам'ятаю, і особливо згадую щоразу, коли зустрічаю цю вчительку, вона все так же вчить дітей "вічному і доброму", і це, мабуть, найстрашніше

Коментарі: 55

Акварель

Юр'їв день

07.05.21, 03:06
спогади

Вчора, 6-го травня, був Юріїв день, свято в православному календарі невелике, але в сільській місцевості значуще - саме в цей день було прийнято вперше весною виганяти худобу на молоду траву, перший день випасу. Також вважалося, що треба скупати коней на Юріїв день, щоб весь рік не хворіли.

Але мені це не свято, а день пам'яті, саме шостого травня народилася найближча і найрідніша мені людина - моя старша сестра, Валентина. Вона померла від онко трохи не доживши до свого 24-го дня народження.

Щороку цього дня ходимо на кладовище, відвідати, пригадати... А пригадувати мені є що - саме вона , мабуть, найбільше зробила для того, щоб я стала такою, як є. Щоразу, коли хочеться опустити руки, сісти і сказати "це неможливо", я пригадую одну річ.

Колись, дуже давно )) я вчилася тільки їздити верхи, і моя кобила, дуже норовиста і ляклива, щось налякалась і рвучко розвернулась на задніх ногах, а я, як всі недосвідчені новачки, залишилася в повітрі на тому ж місці)) ну і гарно так гепнулась на землю, коли з-під мене зникла кінська спина, навіть повід випустила. Сестра впіймала Дюнку , привела до мене і каже така - сідай! Це було перше падіння з коня в моєму житті, та ще й таке нервове, тому повірте - навіть думка, що треба знову сістии верхи викликає тремтіння рук, а головне ніг )) Це було так страшно.

А Валентина сказала - зрозумій дві речі , якщо ти не сядеш зараз же, ти боятимешся потім все життя, і вона, якщо ти не сядеш зараз же , все життя знатиме, що тебе слухатися не варто, ти не господиня.

Я сіла. Звідтоді я падала з десяток разів, і смішно, і боляче, і страшне ганебно при глядачах, але завжди тут же сідала знову, бо тільки так. Знову і ще раз, далі і до результату, довести до кінця, взяти себе в руки і згадати, що все досяжно, якщо хочеш, і тільки так тебе поважатимуть.

Кожна людина може пригадати якийсь випадок, що мав значний вплив на її життя, і для мене це був він. Це падіння було більш ніж двадцять років тому.. а я в кожній ситуації згадую оте "сідай!" , бо після тих слів вона замовкла на секунду, і додала - "я вірю в тебе, ти можеш"

З минулим тебе Днем народження, сестро.. маю надію ТАМ тобі спокійніше

Коментарі: 26