хочу сюда!
 

Марина

29 лет, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 29-35 лет

Заметки с меткой «спогади»

Юр'їв день


  Вчора, 6-го травня, був Юріїв день, свято в православному календарі невелике, але в сільській місцевості значуще - саме в цей день було прийнято вперше весною виганяти худобу на молоду траву, перший день випасу. Також вважалося, що треба скупати коней на Юріїв день, щоб весь рік не хворіли.
  Але мені це не свято, а день пам'яті, саме шостого травня народилася найближча і найрідніша мені людина - моя старша сестра, Валентина. Вона померла від онко трохи не доживши до свого 24-го дня народження. 
   Щороку цього дня ходимо на кладовище, відвідати, пригадати... А пригадувати мені є що - саме вона , мабуть, найбільше зробила для того, щоб я стала такою, як є. Щоразу, коли хочеться опустити руки, сісти і сказати "це неможливо", я пригадую одну річ.
  Колись, дуже давно )) я вчилася тільки їздити верхи, і моя кобила, дуже норовиста і ляклива, щось налякалась і рвучко розвернулась на задніх ногах, а я, як всі недосвідчені новачки, залишилася в повітрі на тому ж місці)) ну і гарно так гепнулась на землю, коли з-під мене зникла кінська спина, навіть повід випустила. Сестра впіймала Дюнку , привела до мене і каже така  -  сідай! Це було перше падіння з коня в моєму житті, та ще й таке нервове, тому повірте - навіть думка, що треба знову сістии верхи викликає тремтіння рук, а головне ніг )) Це було так страшно. 
А Валентина сказала - зрозумій дві речі , якщо ти не сядеш зараз же, ти боятимешся потім все життя, і вона, якщо ти не сядеш зараз же , все життя знатиме, що тебе слухатися не варто, ти не господиня.
 Я сіла. Звідтоді я падала з десяток разів, і смішно, і боляче, і страшне ганебно при глядачах, але завжди тут же сідала знову, бо тільки так. Знову і ще раз, далі і до результату, довести до кінця, взяти себе в руки і згадати, що все досяжно, якщо хочеш, і тільки так тебе поважатимуть.
  Кожна людина може пригадати якийсь випадок, що мав значний вплив на її життя, і для мене це був він. Це падіння було більш ніж двадцять років тому.. а я в кожній ситуації згадую оте "сідай!" , бо після тих слів вона замовкла на секунду, і додала - "я вірю в тебе, ти можеш"

  З минулим тебе Днем народження, сестро.. маю надію ТАМ тобі спокійніше

Про трагедію Євромайдану 18-20 лютого 2014 пам'ятаємо вічно!



Сьогодні 7-ма річниця початку мордору в Україні на Євромайдані, коли колони громадян вирушили до Верховної Ради зі своїми вимогами, а їх зустріли звірячим побоїщем об'єднанні сили МВСУ, "Беркуту" і так званих "тітушек", які молотками добивали поранених демонстрантів.
Так, 18 лютого 2014 року став жахливим трагічним днем в історії України, а його "призабутість" спричинена ще жахливішим злочином: масовим розстрілом 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській, яка відтоді стала називатися вулицею "Небесної сотні". То були жахливі дні, хто їх пригадує, тому забути таке не можна ніколи.
Водночас, як бачимо з часової відстані, не все так сталося, як гадалося. Хоча і вдалося таки підписати оту Асоціацію з Євросоюзом і навіть досягти "безвізу" з ним, але на тому і всі головні досягнення України завершено. Якщо казати відверто, то як держава Україна, на жаль, зависла у так званій "сірій зоні геополітики" і схоже, що такий стан на довго. З багатьох причин і зовнішнього, і внутрішнього характеру, що в одному дописі не охопити. Та й не потрібно. Варто зосередитись на головному: а що нас очікує далі? Передбачити важко за таких умов дестабілізації в Світі через коронавірус, а для України зовнішні фактори стають визначальними, оскільки внутрішні фактори не дають надій на потужну самостійну державну політику. Амінь.
Найбільша і головна проблема України, що за 30 років у нас не постало жодної потужної політичної сили, а маємо одні політичні короткотривалі проекти. Найдавніша з наявних у ВРУ є партія "Батьківщина", але вона є партією однієї людини і не більше того. Це не ідейна партія, тому не стане Юлії Тимошенко і партія щезне автоматично. А більше - нікого. Зі старих політпроектів найкраще тримається на плаву ВО "Свобода", проте її час розвитку втрачено, тому навряд чи за таких беззмістовних політпотуг щось значне очікує "Свободу" у перспективі. Перспективною була партія "УДАР" Віталія Кличка, але вона майже самозліквідувалась, як і багато інших подібних партій таємного походження в розумінні фінансування.
Зараз багато надій покладають на новітнє політичне утворення за орудою старого головнокомандуючого Петра Порошенка, у яку я мав честь вступити у грудні 2019 року, проте саме зі середини розглядаючи цей політпроект, я не бачу нічого такого в ньому, щоб він зміг стати потужною політичною силою в Україні. Чому? Тому що знову це бавлення у політику, гра політичних технологій і їх за-кулісних майстрів, а не щось серйозне і потужне. Мої враження саме такі, особливо після ганебної авантюри з Олегом Синюткою на голову міста Львова, отже і Львівської ОТГ. Так не робиться. Після тих виборів хтось обізвав нас: "льВівці", на що я йому відповів, що якщо і далі в ЄС продовжать до львівської громади ставитися як до "льВівців", то і Петро Порошенко від нас копнячка одержить. Зрозуміло, що я дуже хочу гарного прогресу в ЄС, але як кажуть: музику замовляє той, хто платить гроші і це не я.
У мене є велика особиста симпатія до Арсенія Яценюка, але його партія "Народний фронт" абсолютно розчинилась в невідомості і він один, як той "перст указующий", а це мало що дає на перспективу? Тільки якийсь унікальний розклад може вивести Арсенія Яценюка до чогось значного в політиці і державних посадах.
Також зараз іде потужна розкрутка двох неслабеньких гравців у верхів'ях прошарку українського бомонду, як Дмитро Разумков та Юрій Вітренко, але їх пропихають потаємні ляльководи, а ось політичну силу вони будуть компонувати за обставинами на кшталт "Слуги народу" в стилі серфінга: опанував хвилю популярності і вперед за орденами! 
Щодо Володимира Зеленського, то я вважаю цю ситуацію повторенням слабенького президента і сильного фаворита-адміністратора, як було у другому терміні після замовного вбивства Георгія Гонгадзе для Леоніда Кучми, якого підпер Віктор Медведчук. За Віктора Ющенка основну роботу виконував пан Віктор Балога. Тепер головним є Андрей Єрмак, а президент чисто для народу замануха. Реально самодостатніми президентами в Україні були Віктор Янукович та Петро Порошенко, але вони були досить залежними від зовнішніх чинників: один з РФ, а другий з ЄС. На тому і завершую свою ретроспекцію: "7-м років після перемоги Євромайдану"
Чи були ті події та жертви даремними? Звичайно, що ні. Якби Петро Порошенко відмовився, як зробив це Олександр Лукашенко, передавати владу Володимиру Зеленському, то був би новий Майдан, де б і я вийшов проти узурпатора, хоча всі 5 років провів у "порохоботах". Ми провчили і привчили владу поважати волю українського народу в його більшості. В Україні демократія існує як реальність, а не як фікція подібно до більшості країн колишнього СРСР, що і є  найголовніше. Все інше - то інше. Всі світові держави проходили через свої проблеми та випробування і України не виняток. На тому і завершую: вічная пам'ять і вдячність Героям Майдану! Слава Україні! Героям слава!

Про дати)

...Вчора була дата у пісні "Чунга-чанга", нині дата у казки "Дід Хотабич". До вподоби сучасний фільмисько про цього славетного джина)
...Дитинство) ..Була платівка з піснями з мультів, серед них "Чунга-чанга", тай зараз можу під настрій увімкнути з ноута) Слухайте, насолоджуйтесь, згадуйте)ura
Історія пісні тут

Що для вас 9 травня?

Прокинулась. Подивилась на календар... пригадала, як у дитинстві відзначали цей день.
В моїй сім'ї не залишилось ветеранів. Та й на моїй пам'яті їх і не було. Батько мого дідуся, мій прадід воював і загинув на фронті, але це було ще тоді, коли мій дід був зовсім маленький. А мого дідуся вже давно немає серед живих.
Що для мене 9 травня?
Пам'ятаю, як навчаючись у школі, нас збирали на парад, ми всією школою з квітами йшли до місцевого пам'ятника. Стояли і слухали ветеранів, які розповідали про гіркі воєнні роки. Деякі діти непритомніли (ні, не від тих розповідей, а від палючого сонця під яким доводилось стояти годинами, може й ні, але так здавалося), а решта просто чекали закінчення параду, щоб побігти в магазин і купити морозива. 
Що для тих дітей 9 травня?
Пам'ятаю,як будучи у підлітковому віці, та і в юнацькому ми ходили в ліс на "майовку" і там пили за перемогу. Хоча, може і суті тієї перемоги мало хто осмислював.
Що 9 травня для сучасної молоді? Що цей день значить для вас особисто?
"Пам'ятаємо..." часто чую цей лозунг сьогодні по телеканалах. Але що ми пам'ятаємо? Я народилась в кінці 80-х, описала, що я пам'ятаю. А що пам'ятають ті, хто народились в 2000х, адже зараз це вже дорослі люди.

Що для мене 9 травня? Так, це день перемоги! Перемоги над війною, яку вели наші прадіди. Заради чого вони загинули? Миру.... але що ми маємо зараз? Зараз на території України, вже не один рік йде війна.І сьогодні, в цей день, мені як ніколи хочеться святкувати перемогу не лише ту, яка була 75 років тому, а перемогу над війною, яка є зараз. Щоб не гинули люди за чиїсь амбіції і переконання, щоб ніяка паскуда (будь то німецький фашист чи російський найманець) не лізла в нашу країну. Щоб Україна дійсно була самостійна і незалежна! 

Поминальна Пасха: традиції

Якщо на Великдень не кожен рік ходили до церкви, то на гробки їздили щороку. Ну, як їздили. Бувало по-різному: один раз з мамою і сусідкою пішки йшли. Але переважно їздили на власній машині. Потім один раз брат підвіз на машині. Минулого року взагалі довелося користуватись маршрутками, бо батько вже дуже старий і машина несправна. 

Поминальна Пасха примітна не лише відвідуванням кладовищ і прибиранням могилок, а й тим, що в такі дні організовувалися спеціальні автобусні маршрути до кладовищ. Причому на рейси стягували автобуси різних моделей і все, що могло їздити. Тож за один день можна було нафоткати багато різних комунальних автобусів. А враховуючи, що київські кладовища є і в області, то сфоткати автобуси на приміських маршрутах (нехай і тимчасових) — це було незвично. Єдине "але" — їхати далеко. Ну ще й погода могла підвести. Тому щоб, здійснити фотополювання на спеціальні рейси потрібно було зранку з'їздити на могилки. А потім яксь доїхати до Києва. Хоча був й міській спецмаршрут. Але то не так цікаво, як комунальні буси.

Отож, з 2010 року зі знайомим друга домовилися проїхатись на 258 і пофоткати біля Північного кладовища.Не знаю як вдалося зранку поїхати пом'янути родичів — і знайомі підвезли до Києва. Потім — у метро. І якось швидко дістався до "Лісової". Там здивувався великій кількості автобусів. Однак довелося трохи потоптатися, перш ніж знайти зручні місця для фотографування. Проїхалися на рідкісних автобусах. Пофоткали біля Північного кладовища. По дорозі назад вийшли посеред траси. Пройшлися біля сіл. Ледве не потрапили під дощ.

В 2011-му також була поїздка до "Лісової". Правда, на фоткання вийшов з іншим товаришем. Погода швидко змінилася на дощову. До Північного кладовища вже не їздив (казали, що там вже не пофоткаєш).

В 2012-му теж обмежився фотканням біля "Лісовою". Але тоді вже автобуси були нецікаві, бо раритети на тй час відсторонили від роботи. Ще й якось примудрився пофоткати 740 маршрут в Голосієво.

В наступні роки вже не пригадаю (чомусь). Можливо, робив паузу в фотополюванні спецмаршрутів. Один рік фоткав на Теремках. А потім розлінувався і вирішив не їхати в Київ, а фоткати біля Південного кладовища (в 2018 і 2019).

А цього року і Поминальний день перенесли. Цікаво, чи будуть спеціальні автобусні маршрути, як це організовували раніше?

Спогади-росинки



Я зберу з павутинки росу і до кожної росинки загадаю бажання.
І тримаючи близько до серця росинки, по одній кожен день буду я діставати.
Кожен день щоб почути Тебе і відчути, як у старі часи з привітанням.
Я нічого в Тебе не попрошу, але росинки Тобі не віддам я.


П.С.: хтось стирає із пам'яті,
а хтось колекціонує спогади. 
У кожного свій дар.

Пасха на самоізоляції

Нумо напишу про Великдень. Тим паче, ця Пасха незвична — без освячення пасок і крашанок перед церквами, які стали для багатьох ритуалом. Навіть для тих, хто не особливо віруючі. І я декілька разів ходив до церкви. Причому в різні храми. В тому числі, й у сусіднє село(!). Було незвично пройтися нічним містом, зайняти місце перед храмом і чекати, коли окроплять кошик. А потім розбредатися по світанковим вулицям по домівкам. А деякі взагалі виходили на нічну службу і всю ніч вистоювали в храмах. Але кажуть, віра не лише в храмах, а в наших серцях. Та чи прислухаються віряни? До храмів Російської православної церкви запрошують. Рознесуть потім бацили по містам — і буде сплеск епідемії.

Сьогодні Галині Гордасевич виповнилося б 85-ть



Сьогодні Галині Гордасевич виповнилося б 85-ть років, проте її вже немає з нами 19-ть років. І, на жаль, з кожним роком пам'ять про письменницю стає все меншою і меншою, бо такі часи настали. 
І це все, що я можу сказати сьогодні. 
Запрошую до сайту з творами Галини Гордасевич http://fondhg.io.ua/

* * *
І все вернеться на круги своя,
І вийде правда, і промовить слово.
Дороги, що ходила ними я,
Постеляться мені під ноги знову.

І я знайду ті молоді сліди,
Почую пісню, що тоді звучала.
З тих чорних днів неволі і біди
Поезії витоки і начала.

Вона пробилась і зійшла до нас,
Як сонце весняне у далі синій.
Сильніше всього в цьому світі – час.
Та перед правдою – і він безсилий!

Сто раз убита, оживе вона,
І гляне в душу, і промовить слово.
Прокляті і забуті імена
Повернуться й засвітяться нам знову.

© Галина Гордасевич
https://fondhg.io.ua/story

Час спогадів..

Осінь)) час змін у житті: йдемо у школу , вступаємо в університет, одружуємось ідемо на роботу і так далі...і ще час гуляти в осінньому лісі, читати книжки , грітися біля каміна, варити глінтвейн поринаючи у спогади.
Стільки думок витає в голові, зринаєш спогадами в місця ,що віють минулим,батьківський дім, дідусів сад, бабусине село. І повертаєшся час від часу туди , поринаєш в спогади де ти був іншим і все було по іншому. Житя здавалось більш безтурботним, і поруч проходило інше життя дорослих. У цьому житті одна пекла пироги і варила їсти , що мимоволі виникала думка: чого ж вони там такі прожерливі?)) інша постійно питала, а що мама ?,а що тато робить? І так це було фальшиво, шо інтуїтивно вдавала дуже соромливу і йшла геть. Ще інший постійно жартував і розказував кумедні історіі по декілька раз і ти кожен раз сміявся, надриваючи живіт. А ця постійно розносила плітки вносячи у розмірене сільське життя «екшен»
Кожен герой фільму під назвою «Життя» і кожен унікальний по своєму добрий. Ти подумки повертаєшся де запах минулого і там ти був іншим, зараз деяких героїв немає вони ідуть і не повертаються . Але як завжди десь бігають діти ,грають в ігри ...інші ігри ніж грав ти . Та нічого не міняється, бо це місце для них також буде домом спогадів, а ти героєм який пройде миттю для спогаду в їхньому житті.
Страницы:
1
2
3
4
5
7
предыдущая
следующая