хочу сюда!
 

Алинка

29 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 27-40 лет

Заметки с меткой «спогади»

Про цивілізаційне напруження...

           Що це було: вона із відсутнім виразом самозаглиблено-втомленого обличчя, незмінним стосом папок чи зошитів між грудьми і правицею, поспішним кроком долала ширину класу від вхідних дверей до свого столу? Постріл на ходу "здрастуйте.число.класна.робота" обертав щойно досить гамірний і життєрадісний маленький народ на притихлий зосереджений армійський підрозділ, готовий взяти участь у новій, малозрозумілій йому тоді осаді чи штурмі чергової гранітної цитаделі.
           А от, що це було. Це ставала до щоденної сізіфової роботи добросовісна, заклопотана працівниця конвеєра, на якому примхливий біологічний матеріал поволі перетворювався на людство. Сьогодні вона реабілітована. Сьогодні і апріорі навіки у майбутньому їй із вдячністю прощена вся її відстороненість, вся оця буденна похмуро-відверта чесність, непривітність, часом навіть занудність. Хто сказав, що каторжник має посміхатися?



В осінньо-клаптиковій сукні
зодягнене Європи тіло...
Як дітвора то б не хотіла,
щоранку в неї - шлях до школи,
аби набути розсуд путній...

Щоб зарубать собі на носі,
про ту шкалу від дна до неба:
як слід чинити, як - не треба,
щоб жити впевненно й щасливо
в краю, де знов гостює ОСІНЬ...


Всі ми діти, тільки різного віку. Отже всіх - із Днем знань! tost

Ще одне давнє відео

Знайшов ще одне неопубліковане давнє відео, також за 2018-й рік. Зафільмував репетицію військового параду.
Поки що залишається лише сумувати і ностальгувати за тими роками.


Давнє відео з вилазки

Натрапив на відеофайли з вилазки з подружкою, що відбулася майже 3 роки тому. Фрагменти дуже короткі, довго провозився з монтажем, але все ж вирішив викласти. Наче знову прожив ту вилазку. Приємні спогади, але з сумом. Сьогодні рівно місяць, як не стало подружки.



Ще виявив, що під час останньої вилазки фотографував Мері.
На ніч нерви не витримали. Дивишся, на знімках вона жива. І це ж було півтори роки тому. Важко усвідомити, що її вже нема.

Педагогічне. Слідами копіпасти


  Начиталася тут розважальної копіпасти про похід в краєзнавчий музей і лося Будьонного lol і задумалася про те, як треба з цими двома халамидниками поводитися якщо з точки зору педагога. А мені тут і кажуть - а що там взагалі з ними не так, це ж надія і майбутня гордість школи - не гопота, хлопці розумні і явно з багатою уявою. Воно то так.. якщо вміти побачити в цьому плюс, а не зупинитися відразу на тому, скільки головного болю і проблем створює їх живий характер і ота багата уява. Бо якби вони були доповнені  "гарним вихованням", тобто хлопці були отакі дуже "зручні" - сиділи тихенько так десь, гарно вчилися і багату уяву оту використовували виключно при написанні творчих завдань - ціни б їм не було. 
  Бо то тільки в стародавньому Римі "педагог" був цілодобовою роботою з навчання і виховання дитини, а зараз так - якби швидше відсидіти робочий день і додому, своїх турбот повно.
  А про правильний підхід до використання ними потім в житті оцієї уяви - тут взагалі окрема мова. Був в моєму житті педагогічний один досвід. Не той, що я на собі всі шкільні роки відчувала, а якраз з іншого боку довелося раз в житті побути - в мене є специфічна художня освіта і вчителька молодших класів ( на той момент четвертого) знаючи що я вмію - запросила провести урок праці, присвячений розпису писанок.
  Я наробила пустих яєць, захопила собі гострого олівця і купу ниток щоб потім поробити до кожної писанки шнурочок з китичкою, і пішла. Тут ще треба додати, що мені досить добре були знайомі діти з цього класу, не всі, але головні діючі персонажі майбутньої оповіді  я добре знаю .
  Розпочався урок, мене представили дітям, я розповіла трохи вступної історії, небагато, це не гурток, за урок треба встигнути все зробити, і запитала дітей, що на їх думку краще - писати так, як Бог на душу покладе, тобто що захочеш на яйці намалювати ( але було показано основні прийоми, приклади, узори, тому це не квіточки з зайчиками, а саме розпис писанок) чи я допоможу і кожен намалює собі писанку з конкретного прикладу, яких я принесла з собою з десяток, готових розписаних "класичних" писанок. 
  Мене вчили так - хочеш то пиши по готовому узору, а хочеш творити - твори! Писанка найкраща саме тоді, коли натхнення водить твоєю рукою і воно ж вибирає кольори. От саме тому й запропонувала - кому що до душі.
  Діти розділилися, хто захотів сам писати - це було на моє здивування кілька хлопців, отаких я в тому оповіданні - не гопників, але ну дуже безпосередніх в своїй поведінці і в великою та багатою уявою lol, я думаю всі зрозуміли що то класні хулігани були і трієчники, бо як там навчатися, якщо навколо стільки цікавого і стільки можливостей lol
  А от готову схему писанки "Сорок бажань", простої і моєї улюбленої - вибрала більшість, на чолі з Анєчкою Тріскою, відмінницею класу, тихою і непомітною дівчинкою.
  Сам процес подальшого розпису мені страшенно сподобався - діти по-справжньому занурилися в роботу, їм було цікаво, вони ТВОРИЛИ, як це не пафосно звучить, але я дивилася - дійсно кожен занурився в роботу ніхто на тяп-ляп аби зробити не робив, всім було цікаво, а діти цього віку ще безпосередні такі.. насолода для педагога.
  В кінці уроку кожен мав своє, власноруч розписане яєчко- писанку, і навіть в тих, хто робив по шаблону вони були різними lol Завжди було цікаво бачити, як навіть при завданні зробити щось ідеально схоже більшість цього не робить, чи то не вміючи, чи то начхавши на настанови, але завжди вносячи щось своє, особисте, власний почерк а іноді навіть стильbravo 
  Так і цього разу всі були різні - від дійсно ідеальних "сорока бажань" до дивовижних, неповторних писанок хлопців, які захотіли не по шаблону. Я коли їх побачила - була вражена. Тяжко було очікувати від цих шибеників чогось пристойного просто, а там була неймовірна краса! Писанка в своїй суті це сакральна річ, в якій автором закладено зміст і побажання тому, хто її отримає, це те, що твориться тут і зараз, і саме отак, бо хочеться тільки так! От їхні саме такі й були, але разом з тим настільки автентично- унікальні, з тонким розумінням поєднання кольорів, з точним розташуванням узорів, і як вишенька на торті - неймовірно гарно все це доповнювалося плямками , що ставляться пальцем в фарбі, вже поверх основного малюнку. Це була така художня автентика, така краса...
   І все це я висловила вголос, кожній дитині про її витвір, і так сталося, що оті хлопці були в кінці, і їхніми писанками я захоплювалася якраз останніми. Але оцінки має ставити все ж вчителька. От вона і виставила. Анєчці, звичайно, п'ятірку, а отим хлопцям тут же, при всіх, після моїх отих захоплених слів, по трійці. Демонстративно потримала їх, ці писанки, в руках, скривилася і поставила щонайменшу, просто не двійку. 
  Я й досі пам'ятаю вираз облич тих дітей, і особливо отих хлопців. Школа навчить багато чого, тільки не завжди правильного. І ось скільки років пройшло, а я й досі це пам'ятаю, і особливо згадую щоразу, коли зустрічаю цю вчительку, вона все так же вчить дітей "вічному і доброму", і це, мабуть, найстрашніше

Ностальгій

НОСТАЛЬГІЯ

Згадалась юність, молодість далека.
Там вечір з неба тихо зорі розсипав.
Затихло все, упала літня спека...
Губами в пазусі я зорі ті шукав!..

І шаруділо в оборозі сіно.
Одноманітну ноту грали цвіркуни.
Та пестила рука твоє коліно,
А душу колихали звуки тишини...

Уже за північ плентався додому.
Ховав від мами очі, що злипалися.
З волосся я вичісував содому
А потім на вереті ой як спалося!..

Але когут розбудить рано-рано
І бабок від клепання кіс симфонія.
А потім жайворонок понад ланом ...
Не ностальгія це - самоіронія...

Іваночко Василь. 25.06.2021р.

Юр'їв день


  Вчора, 6-го травня, був Юріїв день, свято в православному календарі невелике, але в сільській місцевості значуще - саме в цей день було прийнято вперше весною виганяти худобу на молоду траву, перший день випасу. Також вважалося, що треба скупати коней на Юріїв день, щоб весь рік не хворіли.
  Але мені це не свято, а день пам'яті, саме шостого травня народилася найближча і найрідніша мені людина - моя старша сестра, Валентина. Вона померла від онко трохи не доживши до свого 24-го дня народження. 
   Щороку цього дня ходимо на кладовище, відвідати, пригадати... А пригадувати мені є що - саме вона , мабуть, найбільше зробила для того, щоб я стала такою, як є. Щоразу, коли хочеться опустити руки, сісти і сказати "це неможливо", я пригадую одну річ.
  Колись, дуже давно )) я вчилася тільки їздити верхи, і моя кобила, дуже норовиста і ляклива, щось налякалась і рвучко розвернулась на задніх ногах, а я, як всі недосвідчені новачки, залишилася в повітрі на тому ж місці)) ну і гарно так гепнулась на землю, коли з-під мене зникла кінська спина, навіть повід випустила. Сестра впіймала Дюнку , привела до мене і каже така  -  сідай! Це було перше падіння з коня в моєму житті, та ще й таке нервове, тому повірте - навіть думка, що треба знову сістии верхи викликає тремтіння рук, а головне ніг )) Це було так страшно. 
А Валентина сказала - зрозумій дві речі , якщо ти не сядеш зараз же, ти боятимешся потім все життя, і вона, якщо ти не сядеш зараз же , все життя знатиме, що тебе слухатися не варто, ти не господиня.
 Я сіла. Звідтоді я падала з десяток разів, і смішно, і боляче, і страшне ганебно при глядачах, але завжди тут же сідала знову, бо тільки так. Знову і ще раз, далі і до результату, довести до кінця, взяти себе в руки і згадати, що все досяжно, якщо хочеш, і тільки так тебе поважатимуть.
  Кожна людина може пригадати якийсь випадок, що мав значний вплив на її життя, і для мене це був він. Це падіння було більш ніж двадцять років тому.. а я в кожній ситуації згадую оте "сідай!" , бо після тих слів вона замовкла на секунду, і додала - "я вірю в тебе, ти можеш"

  З минулим тебе Днем народження, сестро.. маю надію ТАМ тобі спокійніше

Про трагедію Євромайдану 18-20 лютого 2014 пам'ятаємо вічно!



Сьогодні 7-ма річниця початку мордору в Україні на Євромайдані, коли колони громадян вирушили до Верховної Ради зі своїми вимогами, а їх зустріли звірячим побоїщем об'єднанні сили МВСУ, "Беркуту" і так званих "тітушек", які молотками добивали поранених демонстрантів.
Так, 18 лютого 2014 року став жахливим трагічним днем в історії України, а його "призабутість" спричинена ще жахливішим злочином: масовим розстрілом 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській, яка відтоді стала називатися вулицею "Небесної сотні". То були жахливі дні, хто їх пригадує, тому забути таке не можна ніколи.
Водночас, як бачимо з часової відстані, не все так сталося, як гадалося. Хоча і вдалося таки підписати оту Асоціацію з Євросоюзом і навіть досягти "безвізу" з ним, але на тому і всі головні досягнення України завершено. Якщо казати відверто, то як держава Україна, на жаль, зависла у так званій "сірій зоні геополітики" і схоже, що такий стан на довго. З багатьох причин і зовнішнього, і внутрішнього характеру, що в одному дописі не охопити. Та й не потрібно. Варто зосередитись на головному: а що нас очікує далі? Передбачити важко за таких умов дестабілізації в Світі через коронавірус, а для України зовнішні фактори стають визначальними, оскільки внутрішні фактори не дають надій на потужну самостійну державну політику. Амінь.
Найбільша і головна проблема України, що за 30 років у нас не постало жодної потужної політичної сили, а маємо одні політичні короткотривалі проекти. Найдавніша з наявних у ВРУ є партія "Батьківщина", але вона є партією однієї людини і не більше того. Це не ідейна партія, тому не стане Юлії Тимошенко і партія щезне автоматично. А більше - нікого. Зі старих політпроектів найкраще тримається на плаву ВО "Свобода", проте її час розвитку втрачено, тому навряд чи за таких беззмістовних політпотуг щось значне очікує "Свободу" у перспективі. Перспективною була партія "УДАР" Віталія Кличка, але вона майже самозліквідувалась, як і багато інших подібних партій таємного походження в розумінні фінансування.
Зараз багато надій покладають на новітнє політичне утворення за орудою старого головнокомандуючого Петра Порошенка, у яку я мав честь вступити у грудні 2019 року, проте саме зі середини розглядаючи цей політпроект, я не бачу нічого такого в ньому, щоб він зміг стати потужною політичною силою в Україні. Чому? Тому що знову це бавлення у політику, гра політичних технологій і їх за-кулісних майстрів, а не щось серйозне і потужне. Мої враження саме такі, особливо після ганебної авантюри з Олегом Синюткою на голову міста Львова, отже і Львівської ОТГ. Так не робиться. Після тих виборів хтось обізвав нас: "льВівці", на що я йому відповів, що якщо і далі в ЄС продовжать до львівської громади ставитися як до "льВівців", то і Петро Порошенко від нас копнячка одержить. Зрозуміло, що я дуже хочу гарного прогресу в ЄС, але як кажуть: музику замовляє той, хто платить гроші і це не я.
У мене є велика особиста симпатія до Арсенія Яценюка, але його партія "Народний фронт" абсолютно розчинилась в невідомості і він один, як той "перст указующий", а це мало що дає на перспективу? Тільки якийсь унікальний розклад може вивести Арсенія Яценюка до чогось значного в політиці і державних посадах.
Також зараз іде потужна розкрутка двох неслабеньких гравців у верхів'ях прошарку українського бомонду, як Дмитро Разумков та Юрій Вітренко, але їх пропихають потаємні ляльководи, а ось політичну силу вони будуть компонувати за обставинами на кшталт "Слуги народу" в стилі серфінга: опанував хвилю популярності і вперед за орденами! 
Щодо Володимира Зеленського, то я вважаю цю ситуацію повторенням слабенького президента і сильного фаворита-адміністратора, як було у другому терміні після замовного вбивства Георгія Гонгадзе для Леоніда Кучми, якого підпер Віктор Медведчук. За Віктора Ющенка основну роботу виконував пан Віктор Балога. Тепер головним є Андрей Єрмак, а президент чисто для народу замануха. Реально самодостатніми президентами в Україні були Віктор Янукович та Петро Порошенко, але вони були досить залежними від зовнішніх чинників: один з РФ, а другий з ЄС. На тому і завершую свою ретроспекцію: "7-м років після перемоги Євромайдану"
Чи були ті події та жертви даремними? Звичайно, що ні. Якби Петро Порошенко відмовився, як зробив це Олександр Лукашенко, передавати владу Володимиру Зеленському, то був би новий Майдан, де б і я вийшов проти узурпатора, хоча всі 5 років провів у "порохоботах". Ми провчили і привчили владу поважати волю українського народу в його більшості. В Україні демократія існує як реальність, а не як фікція подібно до більшості країн колишнього СРСР, що і є  найголовніше. Все інше - то інше. Всі світові держави проходили через свої проблеми та випробування і України не виняток. На тому і завершую: вічная пам'ять і вдячність Героям Майдану! Слава Україні! Героям слава!

Про дати)

...Вчора була дата у пісні "Чунга-чанга", нині дата у казки "Дід Хотабич". До вподоби сучасний фільмисько про цього славетного джина)
...Дитинство) ..Була платівка з піснями з мультів, серед них "Чунга-чанга", тай зараз можу під настрій увімкнути з ноута) Слухайте, насолоджуйтесь, згадуйте)ura
Історія пісні тут

Що для вас 9 травня?

Прокинулась. Подивилась на календар... пригадала, як у дитинстві відзначали цей день.
В моїй сім'ї не залишилось ветеранів. Та й на моїй пам'яті їх і не було. Батько мого дідуся, мій прадід воював і загинув на фронті, але це було ще тоді, коли мій дід був зовсім маленький. А мого дідуся вже давно немає серед живих.
Що для мене 9 травня?
Пам'ятаю, як навчаючись у школі, нас збирали на парад, ми всією школою з квітами йшли до місцевого пам'ятника. Стояли і слухали ветеранів, які розповідали про гіркі воєнні роки. Деякі діти непритомніли (ні, не від тих розповідей, а від палючого сонця під яким доводилось стояти годинами, може й ні, але так здавалося), а решта просто чекали закінчення параду, щоб побігти в магазин і купити морозива. 
Що для тих дітей 9 травня?
Пам'ятаю,як будучи у підлітковому віці, та і в юнацькому ми ходили в ліс на "майовку" і там пили за перемогу. Хоча, може і суті тієї перемоги мало хто осмислював.
Що 9 травня для сучасної молоді? Що цей день значить для вас особисто?
"Пам'ятаємо..." часто чую цей лозунг сьогодні по телеканалах. Але що ми пам'ятаємо? Я народилась в кінці 80-х, описала, що я пам'ятаю. А що пам'ятають ті, хто народились в 2000х, адже зараз це вже дорослі люди.

Що для мене 9 травня? Так, це день перемоги! Перемоги над війною, яку вели наші прадіди. Заради чого вони загинули? Миру.... але що ми маємо зараз? Зараз на території України, вже не один рік йде війна.І сьогодні, в цей день, мені як ніколи хочеться святкувати перемогу не лише ту, яка була 75 років тому, а перемогу над війною, яка є зараз. Щоб не гинули люди за чиїсь амбіції і переконання, щоб ніяка паскуда (будь то німецький фашист чи російський найманець) не лізла в нашу країну. Щоб Україна дійсно була самостійна і незалежна! 
Страницы:
1
2
3
4
5
6
8
предыдущая
следующая