[ Читати далі ]

«Delilah» (Tom Jones song)

«Делайла» (переклад)

Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.
Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.
Хай не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам'яті вустами.

Ліна Костенко

А вона працює !!!

Досвітні огні .

Ніч темна людей всіх потомлених скрила  Під чорні, широкії крила.  Погасли вечірні огні;  Усі спочивають у сні.  Всіх владарка ніч покорила.  Хто спить, хто не спить, – покорись темній силі.  Щасливий, хто сни має милі!  Від мене сон милий тіка…  Навколо темнота тяжка,  Навколо все спить, як в могилі.  Привиддя лихі мені душу гнітили,  Повстати ж не мала я сили…  Зненацька проміння ясне  Од сну пробудило мене, –  Досвітні огні засвітили!  Досвітні огні, переможні, урочі,  Прорізали темряву ночі,  Ще сонячні промені сплять, –  Досвітні огні вже горять.  То світять їх люди робочі.  Вставай, хто живий, в кого думка повстала!  Година для праці настала!  Не бійся досвітньої мли, –  Досвітній огонь запали,  Коли ще зоря не заграла. ( Леся Українка )  [1892]

Прийди в мої сни -
Я прошу, я благаю...
Для тебе я серце
своє відчиняю.
В чеканні потужному
тої весни,
Що впаде, мов дощ,
в мої зболені сни.
Прийди в мої мрії,
у повінь думок,
У пісню, що ллється,
мов срібний струмок,
Що зблисне прозоро
і весну посіє,
Що створить із снів
ту посріблену мрію.
Ввійди у життя,
В кожен день,
В кожну мить!
Постань оберегом
у битві століть.
Мене розгорни,
немов книгу буття -
Ввійди в моє спрагле,
прогіркле життя.
Просійся пшеницею,
житом впади,
Простягся десницею
з сплеском води,
І сонцем яскравим
Мене ти зігрій,
І вітром ласкавим
у душу повій...
Зрости мене, милий,
З землі і з води,
Й люби - що є сили,
Люби - назавжди...

Уже три роки поспіль літоб'єднання Sevama проводить

фестиваль "День Незалежного Поета" (ДНП),

перші два ДНП пройшли у Львові в університеті ім. І. Франка,

третій відбудеться 23 серпня 2011 р. у Івано-Франківську.

Місце: 12:00 - середмістя, 16:00 - Культурно-мистецький центр "Є" (вул. Незалежності, 31)

Учасники фестивалю "День Незалежного Поета у Франику" – члени Спілки письменників і незалежні поети з усієї України.

Цьогоріч
гостями Івано-Франківська є: Арсеній Барзелович, Василь Кузан, Діма
Княжич, Заза Пауалішвілі, Іван Гентош, Іван Сергієнко, Ігор Павлюк,
Катруся Матвійко, Микола Ільків-Свидницький, Михайло Жаржайло, Оксана
Мазур, Оксана Шафаревич, Оксана Яблонська, Роман Лаврентій, Юрій
Рудницький, Юлія Смаль, Юрій Сорока, Ярослав Чорногуз і багато інших
поетів (модератор Оксана Яблонська).

Пісні виконують відомі поети-барди Олексій Бик, Олег Король, Юрій Рудницький і поет-бандурист Ярослав Чорногуз.

Вітають
гостей місцеві автори: Адель Станіславська, Василь Мороз, Ірина
Мандич, Ірина Тарновецька-Мороз, Марія Дзюба, Олег Гуцуляк, Оленка
Бараненко, Олеся Овчар (модератор Олеся Овчар).

Цьогоріч на
фестивалі звучатиме поезія і проза для дітей (о 12-00 у центрі міста)
та дорослих (о 12-40 у центрі міста та о 16-00 у КМЦ «Є»). А родзинкою
фестивалю є презентація збірки українського поета зі Швейцарії Назарія
Незнаного.

Контактні особи ДНП-2011 – Олеся Овчар (Івано-Франківськ) і Оксана Яблонська (Київ).

http://sevama.uaforums.net/
[email protected]

 

Вчусь я букви впізнавати,

Буду з букв склади складати;

Як навчусь книжки читати,

В них знайду пригод багато.

 

Колобок від баби й діда

Втік до лісу, непосида;

А ось курочка рябенька

Яйце знесла золотеньке.

 

Там Телесик у човні

Рибу ловить в глибині,

Змія б'є Котигорошко,

Лісом ходить сам Морозко.

 

Звірі лісові говорять,

Див багато різних творять…

І такі казки чудові

Зможу я читати скоро.

Що вам сказати любі мої
я загубилась. Це ночі чи дні?
Доля регоче, гаснуть вогні.
Шлях мій життєвий, немов уві сні.

Скільки підстав подарує сюжет?
Мрії мої якесь blanc-manger
бог ваш не дуже їх береже.
Поразка вже близько? Чи вона вже?

19 березня відома українська письменниця-шістдесятниця Ліна Костенко відзначає свій 90-й день народження. До вашої уваги вірші геніальної поетеси, які не залишать байдужими.

Ліна Костенко – незаперечний моральний авторитет для українців, і за свій вік вона жодного разу не заплямувала себе компромісами з нечесною владою. Сила волі та незламність письменниці вражають. Та зараз, коли наш простір переповнений інформаційним шумом, Ліна Костенко воліє мовчати. І це горде мовчання теж є позицією.

Це цікаво: Найкращі вірші Ліни Костенко про кохання

Попри це, геніальна українка говорить до нас своїми творами. Завжди актуальними та пронизливими. Пропонуємо добірку віршів Ліни Костенко, які не залишать вас байдужими.

Про цінність часу

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Про силу слова

Страшні слова, коли вони мовчать
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Про нетлінну красу

Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
– Люди, будьте взаємно ввічливі! –
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!

Про мрії

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

Про війну

Тут обелісків ціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високі цвинтарні ворота
високу тишу стережуть.
Звання, і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
а не проживши й півжиття!
Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
у снах юнацьких не побув.
Хтось, може, має яку звістку,
які несказані слова…
Тут на одному обеліску
є навіть пошта польова.

Про природу

Ще назва є, а річки вже немає.
Усохли верби, вижовкли рови,
і дика качка тоскно обминає
рудиментарні залишки багви.

І тільки степ, і тільки спека, спека,
і озерянин проблиски скупі.
І той у небі зморений лелека,
і те гніздо лелече на стовпі.

Куди ти ділась, річенько? Воскресни!
У берегів потріскались вуста.
Барвистих лук не знають твої весни,
і світить спека ребрами моста.

Стоять мости над мертвими річками.
Лелека зробить декілька кругів.
Очерети із чорними свічками
ідуть уздовж колишніх берегів...

Про суть творчості

Поезія згубила камертон.
Хтось диригує ліктями й коліном.
Задеренчав і тон, і обертон,
і перша скрипка пахне нафталіном.
Поезія згубила камертон.
Перецвілась, бузкова і казкова.
І дивиться, як скручений пітон,
скрипковий ключ в лякливі очі слова.
У правди заболіла голова
од часнику, політики й гудрону.
Із правдою розлучені слова
кудись біжать по сірому перону.
Відходять вірші, наче поїзди.
Гримлять на рейках бутафорські строфи.
Але куди? Куди вони, куди?!
Поезія на грані катастрофи.
І чи зупиним, чи наздоженем?
Вагони йдуть, спасибі коліщаткам...
Але ж вони в майбутнє порожнем!
Як ми у вічі глянемо нащадкам?!

Про людей

Мабуть, ще людство дуже молоде.
Бо скільки б ми не загинали пальці, –
XX вік! – а й досі де-не-де
трапляються іще неандертальці.

Подивишся: і що воно таке?
Не допоможе й двоопукла лінза.
Здається ж, люди, все у них людське,
але душа ще з дерева не злізла.

Про кохання

спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю.

Про вдячність

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

https://maximum.fm/novini_t2

Цікаві факти про Ліну Костенко

1. У 1963 році вона спільно з Аркадієм Добровольським написала сценарій до фільму "Перевірте свої годинники". Стрічка розповідала про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм зняли 1964 року, але на екрани він так і не вийшов. Остаточний варіант "Хто повернеться – долюбить" був так змінений, що Костенко відмовилася від авторства сценарію.

2. Ліна Костенко вміє відмовляти не тільки колегам: вона відмовилася і від премії "Золотий письменник України", не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, яке хотів їй вручити Ющенко, а фраза "Політичної біжутерії не ношу" стала мало не афоризмом.

3. У 2005 році Ліна Костенко взяла участь в експедиції до Чорнобильської зони. Письменниця активно працювала нарівні з усіма вченими, рятуючи предмети побуту і артефакти народної культури від знищення і забуття.

4. Дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська теж стала письменниця, вона живе з матір'ю у Києві. А от син поетеси працює програмістом у Штатах. Внучка ж Костенко Ярослава-Франческа Барб'єрі вивчає філософію у Римському університеті "Ля Сап'єнца", де її мама завідує кафедрою україністики.

5. Ліна Костенко має чимало регалій, хоча вони для неї нічого не значать. Вона – почесний доктор Чернівецького національного університету (2002); лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка (1987, за роман "Маруся Чурай" і збірку "Неповторність"); лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000). Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.

https://maximum.fm/novini_t2