на задворках ....

«на задворках ...»


На задворках средь отверженных,

Как Христос с креста поверженный,

Оголец,  как неприкаянный

Слушал  смех и песни бранные.

Позади осталось детство,

Впереди – отцов наследство.

Его разум незатейливый –

Как туман вдали сиреневый.

Все пугающе – секретное

Жутко манит, ведь - запретное.

*******

И неведомо  мальчоночке:

Нет греха его нисколечко

В его помыслах  без  опыта

И в смущении безропотном …


23.08.2020  Н.В.

«Миколо Васильовичу, vivat!»

Геній не вмер і крізь віка

Нам посилає двійника

Свого нетлінного творіння

(Мабуть, не всохло ще коріння).

Відомий всім цей персонаж ,

В свій час здійняв  ажіотаж!

Минуло майже два століття -

В нове ввійшли тисячоліття –

Не кваптесь  друзі, п’єм «Вігор»:

В країні новий «Ревізор»!

Ось  дія перша  – стадіон,

Ми садовим ЙОГО  на трон,

Всучили скіпетр і державу -

То ж не сварімось на виставу!

Як стовбур є, то є й гілля –

То ж свита робить короля!

Чому ми бідні і дурні,

Як в п’єсі Пєшкова «На дні»?

Питання це не новина -

Знов «Що робити?», «Чия вина?»

Не скаже нам морда пихата –

Співає як «Горіла хата» …

Згоріла хата, згорів сарай,

Горить на сході  рідний край!

  А що в столиці поробляють? -

Великосвітські блазні лають!

******

То чому ми так зубожіли?

Може,  спитаємо Сибілу?...

«Коні не винні» - кожен знає,

А винен той, хто запрягає.

Розумний з горя животіє,

А дурень думкой багатіє!

 

26.10.2019. (ontheway)

«Delilah» (Делайла) /переклад на укр./



«Delilah» (Tom Jones song)

«Делайла» (переклад)


Блукаючи у темряві нічній

Впізнав знайомий профіль у вікні -

Сяйвом охоплений, він мерехтів у танці,

Тут  я згадав, як ми були коханці …

Відлуння спогадів наринуло сумне

Я пам'ятаю, як ти зрадила мене. …

Моя, моя,  Делайла

Чому, чому,  Делайла!

Безумець!  Я раніш не помічав

Чаклунський спалах  у твоїх очах -

Як  приворожений  в тенетах твоїх зваб

Я втратив волю, час,… я став твій раб!

В часи коли я був приречений чекати

Я мав і час, і привід  ревнувати …

Знайомий дім, ось ганок,  моє серце впало -

В прочинених дверях ти сміючись стояла…

В своїй долоні я відчув метал ножа

І посмішку твою спотворив жах …

Моя, моя,  Делайла

Чому, чому,  Делайла!

Останню хвильку ще побуду твоїм бранцем

Остання мить,  і стану я вигнанцем,

Та невблаганна доля на мене чекала -

В прочинених дверях ти сміючись стояла…

В своїй долоні я відчув метал ножа

І посмішку твою спотворив жах …

Моя, моя,  Делайла

Чому, чому,  Делайла!

Останню хвильку ще побуду твоїм бранцем

Остання мить,  і стану я вигнанцем,

Остання мить,  і стану я вигнанцем...

 

В.Н. 2020 (ontheway)

«Ophelie» Arthur Rimbeaud /переклад/



«ОФЕЛІЯ»

I

Між чорних хвиль, у зоряній дрімоті
Як біла лілія, Офелія пливла
В прозорому серпанку – незбагненній цноті -
Де в хащах лісових сурмить імла.

Так декілька віків, як марево сумне
Білявки привид темрява краде
Та віковічно вздовж ріки снує,
Під журкотіння хвиль свої пісні пряде.

Там вітер не вщуха, з її серпанком грає,
В оголені перса цілує, мов коханець.
Верба тремтить та плаче, душу крає;
Схилився очерет - понурий бранець.

Зім’яте латаття зітхає біля неї;
В вільшанику проснувся ранній птах -
Тремтінням крил Офелію стрічає
Під дивний спів… і зорепад в очах.

II

Офеліє бліда! Чудова ти, як сніг!
В бурхливій річці твоя цнота згасла!
Вітри, що дмуть з північних криг,
Свободи терпкої донесли гасло;

Цей подих вітра, що скуйовдив коси,
В твоїх думках здійняв буремний вир;
І серце чуло, як спадають роси
Під шелест лісу, де чатує звір.

Цей буревій, як божевільний в'язень
Зламав цнотливий стан твій - білий наче сніг ;
Тьмяніє ранок – квітень, блідий красень
Схилився мовчки, як жебрак до твоїх ніг.

О Боже! Кохання, воля – марево сумне!
Твоє жадання, наче сніг в багатті тане
Ті сумні марення твій розум не збагне
Та жах безодні в твої сині очі гляне.

III

Мріяв поет про зорепад, а вранці
- Де ти на березі собі вінок плела –
Там поверх хвиль в прозорому серпанці
Біла Офелія, як лілія пливла…

В.Н. 2019 (ontheway)

... Любите пародию )))

«Видно пьян был наш бычок-
Падал он всё на бочёк.
Говорил: «Доска качается-
Идти по ней не получается».
Л. Ганшина, 2008 (стихи для детей)
************
«вероятная необратимость»

Бычок был вобщем-то не пьян - 
Чужд был ему хмельной изъян. 
Бранить его в этом не надо, 
Виной всему коровье стадо. 
Что б продолжался бычий род, 
Пахал наш бык на племзавод. 
И в этот день, устав до рвоты, 
Влачился бык домой с работы. 
Шел многоженец к дому лесом, 
У речки повстречался с бесом. 
Лохматый мост багром терзал, 
Курочил кладку, доски рвал. 
Бычок спешил домой поспать, 
Чего там бес творил - плевать. 
Ступил бедняга на дощечку, 
Поддернул бес её - бык в речку, 
И вот он, роковой удел: 
Ушел на дно и околел.

Мораль сей басни такова: 
В народе сетует молва - 
Бычок спешил, где бес кружил, 
Сегодня жив, а завтра - жил.

В.Н. 2008 (ontheway)

опять дожди...

 Опять дожди, и тело мокрое земли 
   Покрылось зеркалами луж.
   Опять дожди, и тучи, словно корабли,
   Громадою свинцовых туш
   Укрыли небо. Снова жди,
   Когда природа сменит краски,
   А гнев уступит место ласке,
   И сквозь разрывы облаков
   Прольется золото лучей,
   И в небо с весточкой благой
   Сорвутся тысячи грачей.
   Ну а пока идут дожди, 
   Небо скорбит, того и жди- 
   Печаль быть долгой обещает,
   И перемен не предвещает
   Неба сырая простыня.
   Такая скука, и меня 
   Ничто не может удержать,
   Открою дверь-
               Бежать...
                     Бежать...
                                                   
В.Н. (ontheway)

Les moulins de mon coeur

                                                                                           

«The Windmills of Your Mind»
з кінофільму «Афера Томаса Крауна», 1968)
переклад французської версії

                                                                                      Млин мого серця

Як пожбурене каміння
В світ буремного струмка
Розірвало хвиль склепіння,
Мов невидима рука,
Як мереживо, що Місяць
Заплітає між зірок,
Як Сатурна дивні кільця,
Що виконують танок,
Як квіт соняшника зріє
Кожний рік і в певний час -
Так мандрує моя мрія
Із надією про нас.
Ти одним ім’ям своїм
Крутиш серця мого млин


Як малюк заводить дзигу,
Схожу на веретено,
Чи слова, що лягли в книгу,
Наче іній на вікно,
Як та чайка, що кружляє
Хвилям всім наперекір,
Як північний вітер грає,
Мов трембіта поміж гір,
Як хурделиця вирує,
Наче то останній час -
Так мандрує моя мрія
Із надією про нас.
Ти одним ім’ям своїм
Крутиш серця мого млин.


Літо плине - час зізнання,
На вустах твоїх журба.
В небі осені зітхання
І пташиних крил юрба.
На піску сліди останні
Хвиля змила в небуття.
Я самотня у кав’ярні,
І немає вороття.
Дощем небо плаче-крає,
Краплі брязкальцями б’ють,
Наче пісня, що вмирає,
І цих слів  не повернуть.
Лист багряний ще палає,
Сумні думи навива.
Моє серце пам’ятає
Цвіт волосся, як жнива.


Як пожбурене каміння
В світ буремного струмка
Розірвало хвиль склепіння,
Мов невидима рука.

…Вітер дме знов навмання…

Тільки ти ім’ям своїм
Крутиш серця мого млин.

В.Н.  2016 (ontheway)