Брехня вже стала настільки звичною формою життя, що на людину, яка намагається говорити чи знати правду дивляться як на невиліковно божевільну.   Складається стійке враження, що людина навчилася говорити лише з одною метою - брехати іншим, а зараз вже все частіше і самій собі. Відшліфовуємо мистецтво брехні на найближчих людях. Батьки брешуть дітям, чоловік - дружині, підлеглий - начальнику, влада - народу. І це не говорячи про масмедія.
Правду говорити не приємно, не вигідно... Говорячи правду, ми боїмося бути не зрозумілими, бути відкритими та вразливими або боїмося образити близьких людей. Також за допомогою брехні намагаємося підняти свій рейтинг, виглядати краще ніж є...
А скільки разів ми не знаходили слова, щоб висловити своє почуття?  Мабуть тому, що з самого початку мова не задумувалася творцем, як інструмент передачі відчуттів та почуттів... Може це якийсь додатковий канал передачі, а основний ми втратили в процесі гонитви за багатством , владою та розкішю ? Втратили ми не тільки канал правди, але і саму потребу говорити і чути правду.  І тепер її ніхто ніколи не дізнається... Шкода?   Судити вам нам!

Хоча мова, це субстанція вторинна, але саме вона формує суспільство. Тому злодії і загарбники, олігархи і українофоби, ті, що катують українців, або збираються катувати, як втім і люди байдужі, ліниві, чи зомбі досить активно виступають проти мови. Мова створена не для того, аби її любили. Це дарунок Бога для життя людини. Мова є для життя, для його покращення і розвою. Мова сприяє духовному збагаченню суспільства.

Прочитав статтю Юрія Андруховича "Навколомовне питання. Про мавпування, Тютюнників, Табачників, Перевертнів і Голосраченків"

Чому моє прізвища не Голосраченко?

http://crimea.unian.net/ukr/comments/23291

Есть три момента, которые усиленно прячут все российские лингвисты (хотя, как в народе говорят, шила в мешке не утаишь). 1) До XVIII века язык Московии не считался никем в мире русским языком, а назывался конкретно языком московитов, московитским. 2) Руським языком до этого времени назывался именно и только украинский язык. 3) Язык Московии - московитский язык - не признавался до этого времени европейскими лингвистами (в том числе славянских стран) даже славянским языком, а относился к финским говорам.

нарыла в нэте оч полезную инфу  мож кому пригодиться
Когда вас убивают и вы больше ничего не можете сделать - говорите. Говорящих людей убивают реже чем молчащих. Если сможете - постарайтесь говорить не проявляя страха но и не проявляя агрессии - разумно. Если вас убивают под воздействием злобы то возможно вам удастся перепрограммировать убийцу.©

"Спасибi, князю. Питаєте, чого я боролася з ворогом, котрий облягав наш
город? Бо вiн ворог, ворог, свiтлiйший князю".
Офiцери, почувши новий зворот у допитi, зацiкавилися. Дехто встав i
пiдiйшов ближче. Свiтлiйший дав рукою знак, щоб повернулися на мiсця.
"Ворог,- повторив, киваючи головою.А я гадав, що ми союзники у вiйнi
проти шведiв. Значиться, не знали ми, в якому характерi приходимо до вас".
"Союзник не вдирається насильно в мiсто i не здобуває його, знаючи, що
мiсто дiстало наказ вiд свого зверхника не впускати нiкого в свої мури".
"Але ж цей зверхник зрадив царя, i ваш город не обов'язаний був його
слухати".
"На це питання Батурин вiдповiв вам тричi. Я iнакше вiдповiсти не
можу".
"Не можете, жаль дуже! Та й за це вам спасибi. Знаємо, хто ми такi та
як ставитеся до вас. А то все ми дивилися на Україну, як на частину нашої
держави, а тут - ми вороги! От тобi що! А чому ж бо то ми, москвичi,
значиться, вороги вашої України?"
"Тому, що не приятелi, а чому не приятелi - це вже ваша рiч. Видно, не
хочете ними бути".
Офiцери штовхали себе лiктями. Розмова робилася цiкавою. По рухах князя
i по його голосi крiзь зуби знали, що в нiм накипає нова злiсть i що вiн
її довго не вдержить. Вибухне i тодi буде цiкаво.
"Якi ж то ворожi дiйствi я супроти вашої України помiтили ви за
москалями?"
"Ще питаєш, князю? Коли славної пам'ятi Богдан Хмельницький за Божою
помочею визволив Україну i з доброї волi, зважаючи на спiльну вiру
православну, пiддався пiд протекцiю московську, цар пiд присягою
зобов'язався у всiх правах i свободах заховати й обороняти вiйсько
запорозьке i весь народ козацький-український, землi нашої нi до своїх
володiнь не прилучаючи, анi не дозволяючи сусiдам нарушувати їх цiлостi".
"Знаємо це i у великiм поважаннi тримаємо iм'я великого гетьмана
Богдана Хмельницького".
"Iм'я, то так. Але, що сталося з його наслiддям? Хто спустошив землю
вiд рiки Случi до Днiпра, перегнав здавна там осiлий народ у слободи, а
землю передав у кормигу ворожу?"
"Зробили це iсторичнi конечностi, сильнiшi вiд наших бажань. Але невже
ж тi землi не заселилися наново?"
"Самусь i Палiй кращу вiдповiдь дали б вiд мене. А менi ви позвольте
спитати вас, що сталося з городами українськими? Ще за життя Богдана
Хмельницького ваше правительство виманило собi право...Меншиков
нетерпеливо порушився на крiслi; Мотря говорила далi: - ...право тримати
свою залогу в Києвi з тим, що її начальник не буде присвоювати собi нiяких
прав до мiста i до людностi його. А тепер у Києвi сидить воєвода, нiби
другий гетьман i нiби сильнiший ще вiд нього. В Переяславi, Нiжинi,
Чернiговi i по iнших мiстах теж стоять московськi залоги i не перестають
кривдити народ. А наше вiйсько, нашi козацькi полки, що мали обороняти
рiдну землю, ви кидаєте по далеких землях, виставляєте їх на походи
далекi, на бої важкi, на всiляку бiду, щоб вони вигинули i щоб країна наша
не мала своїх оборонцiв. Тодi вам легше буде прибрати її до своїх рук,
вольностi нашi покасувати, московськi порядки завести i саме iм'я України
загладити навiки. I ви ще питаєтеся, князю, чому Батурин не хотiв перед
вами вiдчинити своїх брам i чому я боролася разом з батуринцями проти
вас?"
Меншиков слухав i не перебивав довгої промови. На ньому помiтне було
здивування, що жiнка, i то молода й гарна жiнка, знає iсторiю й цiкавиться
полiтичними питаннями. У них таких жiнок нема. Вони могли вирости тiльки
серед лiберального устрою, там, де шанувалася особиста свобода, де iдея
незайманостi й недоторкальностi людини робилася життєвим, якщо не писаним
законом. Його бистрий i вiд природи багато вивiнований ум бачив величезну
рiзницю мiж Києвом i Москвою, розумiв, звiдки випливає ворожнеча мiж
москвичами й українцями. Два свiти, два iншi свiтогляди, двi культури,
котрi важко звести докупи, як важко помирити воду з вогнем. Мiж ними
мусить iти бiй, поки один iз противникiв не ляже переможений, знесилений i
надовго неспосiбний до дальшої боротьби. В душi признавав вищiсть такому
жiночому типовi, як Мотря, вважав його цiкавiшим i привабливiшим вiд
покiрної, слухняної i безвольної пiвнiчної жiнки, i коли б не отсе важке
батуринське дiло, не вiдповiдальнiсть, яка тяготiла на нiм, вiн радо
побалакав би з Мотрею, як любив балакати з культурними, високорозвитими
людьми. Але годi - треба закiнчити дiло.
Уривок з історичного роману Богдана Лепкого "Батурин".

В своєму роздумі про "афганське відлуння" я не хочу жодним чином образити чи тим більше - в чомусь звинувачувати ветеранів війни в Афганістані 1979 - 1989 років. То справа Всевишнього давати правдивий присуд нашим грішним душам...
В Афган пішло моє покоління, як міг бути там і я, але у воєнкоматі Будьонівського району м. Донецька мене в жовтні 1979 направили на піврічні курси для допризовників і до лав Радянської армії виконувати почесний обов*язок захищати "Родину-мать" я пішов у травні 1980, коли вже відбулась трагедія вторгнення в Афганістан радянських військ. Яка то виявилась "служба і захист Вітчизни" - то окрема розмова, але завдяки їй я чітко усвідомив, наскільки жахливо важко було моїм одноліткам у тому афганьскому пеклі в такій недолугій армії.
Єдине, що хочу додати: я служив у стратегічних військах і не раз казав потім, що якби хоч одна з наших ракет злетіла в бойовому спорядженні і вибухнула на цілі в Західній Європі, то навіть при всій моїй нікчемності рядового в цьому процесі, всеодно на мені було б крові більше, ніж на всіх наших воїнах-"афганцях" разом узятих за всі роки їх війни... І я до скону життя буду вдячний Богу, що цього не сталось.
Нікого я не збираюсь, не хочу і не маю права судити, проте маю право і навіть зобов*язаний пояснити тим, хто не розуміється на цій темі. Спершу розповім кілька життєвих епізодів.
Перша історія відбулась приблизно року 1998 року: їхав я в майже порожній маршутці по Львову і пиняють її два молоді хлопці, сідають і один платить за проїзд, а другий гонорово тиче водію посвідчення "учасника бойових дій". Водій пересвідчився, що посвідчення не фальшиве і здивовано запитав, деж цей хлопчина встиг повоювати, а той відповів, що в Югославії. Потім обидва хлопці сіли позаду мене і "миротворець" почав оповідати другу, як йому розкішно служилось включно аж до послуг повій, значній оплаті в доларах, що для нас в Україні тоді було захмарною величиною. Додам, що вбраний хлопчина був шикарно і з великою золотою печаткою на пальці та грубезним золотим ланцюгом на шиї, а в руках тримав рідкісний на той час мобільний телефон. І тут я пригадав про свого сусіда-"афганця", що так само мав посвідчення "учасника бойових дій", та чомусь не любив козиряти ним, тому і платив за проїзд, хоч жилось йому нелегко навіть з наданими пільгами, а що вже казати про справедливу оплату служби в Афгані і участь в боях такого пекельного гатунку, що югославські події в порівнянні з ними є хлопчачою забавкою... Але ось вони обидва однакові "учасники бойових дій", ветерани - чи це справедливо?
Другий випадок теж пов*язаний з подіями в маршутці: була введена норма не більше 4 пільговиків одночасно може перебувати в маршутці, а тут щось з шість сіло і ще хлоп років за 45 сідає і тиче посвідчення, а водій тоді визвірився і став вимагати, щоб цей хлоп вийшов, або він не зрушить їхати далі. Обидва затялись: один - не вийду, другий - не зрушу. Не витримавши, до суперечки втрутився і я: кажу хлопові, що він не правий, бо коли йому держава дала посвідчення за його героїзм, то всеодно лазити по чужих кишенях він не має права, а водіям за перевезення пільговіків і копійки ніхто не дає від держави... Нарешті один з інших пільговиків не витримав і вийшов з маршутки сам, а той хлоп всівся на його місце і авто рушило. Але цим все не закінчилось: хлоп пригрозив водієві, що поїде з ним до кінцевої і там з ним розбереться. Я вирішив теж їхати до кінцевої, щоб "в разі чого" підмогти водієві, але на кінцевій водій хутко зник, а тому хлопака кинувся до мене. Довколо хоч і білий день, але нікого поблизу нема - тільки ми вдвох. Хлопака швидко підійшов до мене в притул, різким рухом витягнув праву руку з кишені, в якій виявився невеличкий ніж, і підніс лезо мені до шиї та промовив: "А это ты видел?" В мому становищі вибір протидій був малий, тому я повільно розвів свої руки до гори і відповів:"Ну бачу". Далі ми постояли в такому положенні мовчки кілька хвилин, аж тоді хлопа прорвало сказати з притиском: "Я в Афгане советскую власть защищал!", а я у відповідь просто перепитав: "Ну і як? Защитил?" Далі була ще декілька хвилин німа сцена без руху, а тоді "афганець" різко сховав руку з ножем назад до кишені, розвернувся і пішов від мене, пригрозивши, що колись він мене ще перестріне... А я подумав, що всього-нічого розділяло лезо від артерії в мене на шиї - ось так у Львові через дванадцять років після війни в іншому кінці світу я мало не загинув через "афганське відлуння"...
Третій випадок короткий і підсумковий: знову аналогічна ситуація в усьому, але як тільки сварка між водієм і пільговиком-"учасником" почала набирати обертів - я дістав з кишені гроші і з словами "я плачу за нього" - передав їх водієві. Подяки за це не почув, тай й не дуже мені вона треба була. Просто відлуння затихає само-по-собі, а силою його не втишиш...
Всі ми тепер розуміємо, що афганська авантюра стала можливою виключно через моральну і фізичну деградацію правлячої верхівки СРСР - це була глобальна помилка. Помилка, яка коштувала великих і повністю непотрібних жертв, а результатом цієї помилки стала остаточна деструкція і руйнація економіки СРСР, що спричинило до його розвалу. Війна в Афганістані забирала величезні ресурси і водночас морально розкладала радянське суспільство включно з глобальним поширенням наркоманії, що масово постачався з Афганістану.
Далі - ще гірше: значна частина колишніх воїнів-афганців через життєву безвихідь пішли в кримінальні сфери діяльності. Сумнознаменнитий "братківський вбивця" Онопрієнко саме з таких. Наскільки мені відомо, Онопрієнко був спецназівцем з особливим ухилом спеціалізації - катом (палачом), тобто він розстрілював тих душманів, яких захопили в полон і вже використали-вичавили з них все, що було потрібно... А тепер скажіть, якщо хтось виховав звіра-людоїда, а потім вигнав його напризволяще і той з голоду почав жерти невинних людей, то чи тільки звіра вина в усьому?
Коли розпочались війни в Чечні, то я довго не міг зрозуміти, чому російські війська так бездарно гинуть - де їх досвідчені афганські ветерани. Мені пояснили знаючі люди: ветерани-афганці приймали участь в усіх можливих війнах і конфліктах на пост-радянському просторі і в Придністров'ї, і в Карабасі, і в Абхазії та Осетії, і в Чечні тощо - ось тільки вони там воювали як найманці за дуже грубі гроші, а як відомо - у регулярному війську платять ну дуже бідно. Таким чином найманці воювали проти військових РФ і то дуже ефективно! Свої вбивали своїх! От вам і класичне: "За державу обідно".
Добре, що "афганське відлуння" поволі зщезає і вже не чути про міфічних "воїнів-інтернаціоналістів" і вони не так демонстративно "качають заслужені права", яких ніколи не було. Всі ми розуміємо, що то було обманом, підступним навіюванням фантомів "визволителів" та "інтернаціоналістів" у випадках брутальної агресії та окупації. Тому ми повинні вшанувати ветеранів афганської війни, як жертв тоталітарного радянського режиму. А всі пільги і пошану, які надаються їм від держави України, то є подяка за величезний внесок у розвал СРСР і відповідно - за появу Незалежної Держави Україна.
Ну а різним "вічним інтернаціоналістам" типу генерала Червонописького і дотичних йому вимогачам незчисленних пільг "за заслуги" я б з великою охотою нагородив усіх почесним орденом "За зраду Наджибули" - нагороду за зраду найвищого ступеня. Як можна було не врятувати таку людину! Він через вас стільки крові пролив, а ви його киданули по-повній, шакали... Мудакі ви останні після такої зради. Все нею перекреслили - всі жертви і втрати, а що найобразливіше - і всі перемоги. Прислужники "Талібана"! Крапка.
І вічна шана тим, хто пройшов пекло Афганської війни і залишився людиною, живе і працює як нормальна людина, і робить все, щоб зберегти мир в Україні і світі.
Я все сказав, що давно хотів сказати про українське вдлуння війни в Афганістані.

Богдан Гордасевич
м.Львів-Рясне   

Эту "небольшую" страну "забыли" включить в "наши" учебники по истории. 



«Тартария, громадная страна в северной части Асии, граничащая с Сибирью на севере и западе, которая называется Великая Тартария. Тартары, живущие южнее Московии и Сибири, называются Астраханскими, Черкасскими и Дагестанскими, живущие на северо-западе от Каспийского моря, называются Калмыкскими Тартарами и которые занимают территорию между Сибирью и Каспийским морем; Узбекскими Тартарами и Моголами, которые обитают севернее Персии и Индии и, наконец, Тибетскими, живущие на северо-западе от Китая».

(Энциклопедия «Британика», первое издание, Том 3, Эдинбург, 1771 г., с. 887).

-
Скачать видео с Народ

Скачать видео с Документал

Скачать видео с letitbit

Скачать видео с vip-file

Смотреть видео Онлайн
-

* Дополнительная информация:
Пресс-конференция: Великое прошлое – Великое будущее - www.levashov.info

---
Источник: JeAirs
---

спочатку ніжно за вушко

потім за інше, легеньким впевненим дотиком

далі спускаюсь нижче -

з плечей, аж до самого поясу

трішки паузи, доки відкриється доступ до отвору...

і я входжу в нього, і несу в собі насолоду для тебе!

Цей кайф може продовжуватись скільки завгодно...

доки вистачить запасів енергії... 

.................

Я - твій мп3-плеєр з навушниками 

Русь была всегда!

Дмитрий Байда, 16 мая 2008

Теперь у России есть своя древняя история! Её официально зафиксировали участники Первого международного Конгресса «Докирилловская славянская письменность и дохристианская славянская культура», прошедшего 12-14 мая 2008 года... 



Многим известно знаменитое пророчество болгарской ясновидящей Ванги о судьбах мира в двадцать первом веке. В соответствии с предсказанием Ванги, не будет Соединённых Штатов Америки в том виде, в каком они сегодня по инерции всё ещё пытаются править планетой. Западную Европу, к сожалению, затопит. Когда Вангу спросили о России, в ту пору поставленной на колени Б. Ельциным, в слепых глазах ясновидящей неожиданно блеснул свет, а в голосе зазвенела гордость: «Россия сметёт всех!»

Своё пророчество Ванга не трактовала. Это сделал один из самых известных в нашей стране детских поэтов Сергей Васильевич Еремеев, кстати, бывший собственный корреспондент «Известий». Он, в частности, сказал: «В двадцать первом веке планета получит русское чудо – уникальную, успешную и справедливую цивилизацию России. Наш народ синтезирует многотысячелетнюю мудрость Востока и отработанную веками деловую хватку Запада».

По убеждению президента Академии фундаментальных наук Андрея Александровича Тюняева, такой синтез существовал изначально. Именно потому, что Русь великая, Русь цивилизованная была… всегда!

1. Кирилл и Мефодий только изменили почерк в русском письме

– Андрей Александрович, Ваше убеждение об извечности Руси базируется на гипотезе или в его основе лежат исторические факты?

– Любая гипотеза без фактов вряд ли вызовет колоссальный общественный интерес. Между тем, интерес к реальной, а не выдуманной и столетиями навязываемой истории сегодня поистине колоссальный. Интерес этот вызван вполне объяснимым желанием. Мы хотим знать как можно больше о своих предках, об их культуре, об их верованиях, об их происхождении. Тем более, что контрпропаганда пока ещё ведётся. В том числе, к сожалению, и некоторыми отечественными историками. До недавнего времени во множестве человеческих умов принудительно кристаллизовали следующий постулат: до 9 века Русь была дикой общностью дремучих безграмотных людей. И только с приходом христианства, якобы, началось долгожданное просвещение. К счастью, у значительной части современных российских учёных есть и другие мнения на сей счёт.

– Короче говоря, наука не стоит на месте?

– Академия фундаментальных наук отдаёт значительную часть сил и ресурсов изучению именно истории Руси-России. Так вот, по нашим данным, история Руси насчитывает, как минимум, 30 тысяч лет. Причем, повторюсь, это – как минимум. На самом деле, возможно, что это ещё более значимые цифры. Но и эти тридцать тысяч лет – не состояние дикарей, как это пытались выставить иные горе-исследователи, а славная, полная свершений история.

– А как же крещение Руси и просвещение, принесённое Кириллом и Мефодием?

– Здесь мы имеем дело с укоренившейся исторической пропагандой. Хотя насчёт крещения не всё окончательно ясно. Но можно с достаточной уверенностью сказать, что для Руси оно было вынужденной мерой. Мерой, которая несколько сгладила возможные ещё более негативные последствия для нашей Родины.

– Что имеется в виду?

– Возможность навязывания Руси в тогдашней исторической перспективе какой-то другой религии. А что касается Кирилла и Мефодия, то о них в плане просветительства, просвещения говорить, конечно, можно. Но только с учётом того, что исторически их просвещение – это изменение почерка в письме, которое активно использовалось русскими за несколько тысячелетий до новой эры.

– Но иногда утверждается, что до Кирилла и Мефодия на Руси и письменности не было…

– Кем утверждается? Мы же теперь знаем, что в 18-19 веках в нашей истории наблюдалось целенаправленное немецкое засилье.

2. Русскую историю сочинили… германороиды

– «Историков» России «выписывали» из своих земель немецкие принцессы, ставшие русскими императрицами?

– Так и было. И эти германородные учёные во всю прыть «выстраивали» историю русского народа в соответствии с самодержавно-церковными пожеланиями. Здесь мы снова имеем дело с исторической пропагандой.

– Однако пропаганда пропагандой, а истина истиной. Нашим читателям были бы интересны Ваши письменные источники.

– Для особо недоверчивых сообщаю, что в дальнейшем, по мере нашего разговора, я буду приводить только факты, зафиксированные в энциклопедии «Брокгауза и Ефрона» и «Большой советской энциклопедии». Так вот, германские племена, порой выставляемые в качестве наших прародителей, сами образовались только к 1 веку до нашей эры. И разместились на достаточно небольшой территории. Между нижним Рейном и Вислой, Дунаем и Балтийским и Северным морями. Но на карте святого Евсения (примерно 330 год до н.э.) уже имелись СЛАВЯНСКИЕ НАДПИСИ! О размещении ряда славянских племён на тот момент. Эти территории до сих пор носят данные в те годы наименования. А в 460 году до н.э. исследователь Фукинд говорит, что славяне-скифы есть многолюднейшее племя в мире. Саксон Грамматик в 500 году до н.э. говорит, что при Фротоне 3-м русы и гунны напали на Данию, царь русов Олимер начальствовал флотом, а царь гуннов – сухопутным войском. И это только ближайшая к германцам часть русской истории. О каком германском прародительстве может идти речь?

3. Россия – родина слонов

– Тогда, может, нам греков в «отцы» позвать?

– Не «может»! Греки сами, как народ, молоды по сравнению с русичами. Себя древние греки называли эллинами, это римляне называли их греками. Во времена Гомера они не имели ещё общего названия. Впервые термин «эллины» для обозначения всех греков встречается у поэта Архилоха в 7 веке до н.э. При этом древнейшим населением Греции сами греки называли пелазгов. Так вот, с самого времени своего образования, то есть за 700 лет до н.э., греки уже знали о торговле славяно-русов янтарём. Их от слова «Aost», означающего «янтарь», называли «Aost-Rsi», «Ao-Rsi», «Aorsi»

– А как насчет более древних цивилизаций, например, Шумерской, Иранской? Ведь Зороастр был уроженцем современного Ирана.

– Нет, и Бактра – это не родина славяно-русов. Судя по многочисленным историческим подтверждениям, около двух тысяч лет до н.э. родился славянский волхв Зороастр. По исследованию Роде, он родился в городе Гдани или Гедани, в Бактрии, название которого невольно напоминает нам славянский город Гданьск. Отца Зороастра звали Старошастом, а мать – Догдою. В своём сочинении Зороастр приводит шестнадцать выселков парсских, кроме предложенного им самим, к Балтийскому поморью. Переселившись туда, венеды, впоследствии названные вятичами, принесли свою грамотность. Конечно, можно утверждать, что иранцы – это не славяно-русы. Но даже если предположить, что они произошли либо от шумеро-аккадцев из Двуречья между Тигром и Евфратом или из Индостана, то и в том, и в другом случае предками иранцев всё равно окажутся славяно-русы. Известно, что шумеры к пятому тысячелетию до н.э. пришли в Двуречье из Закавказья, где обитали только славяно-русы. А Индостан стал способным распространять со своей территории цивилизованные народы только ко второму тысячелетию до н.э. Но это уже после того, как население Индостана сформировалось из диких неразвитых племён юга полуострова, окультуренных пришедшими сюда с севера, из Руси, племенами цивилизованных Ариев. Это уже впоследствии белую расу стали называть термином «индоевропейцы». Правильнее – «славяно-русы».

4. Тридцатитысячелетняя Русь

– Удивительно, однако, в общем-то легко и аргументировано мы уже достигли рубежа истории Руси в 5-6 тысяч лет до нашей эры! Это предел?

– Нет, и это не предел. Ещё раз возьмём письменность. Изначально всякая письменность – это отражение нужд определённого религиозного ритуала. В дохристианское время единственной монотеистической мировой религией являлось Славянство. Символизм славян заключён в так называемой свастической письменности – развитой системе идеографических и иероглифических знаков. Я как раз провожу исследования этих символов. И моя коллекция насчитывает уже несколько сотен свастических элементов.

– Какова география распространения свастических иероглифов?

– В 3-2 тысячелетиях до н.э. свастическая плетёнка имеется на керамике энеолита Томско-Чулымского региона и на золотых и бронзовых изделиях славян, найденных в курганах Ставрополья на Кубани. Во второй половине 4 тысячелетия до н.э. свастические символы распространены на Северном Кавказе (откуда родом шумеры – праславяне) в виде огромных моделей Солнца-курганов. В плане курганы представляют собой уже известные разновидности свастик. Только увеличенных в тысячи раз. В то же время свастический орнамент в виде плетёнки часто встречается на неолитических стоянках Прикамья и Северного Поволжья. Свастика на глиняном сосуде, найденном в Самаре, также датируется 4000 годом до н.э. В это же время четырёхконечная зооморфная свастика изображена на сосуде из междуречья Прута и Днестра. В 5-м тысячелетии до н.э. славянские религиозные символы – свастики – распространены повсюду. На блюдах Анатолии изображена центростремительная прямоугольная свастика, охваченная двумя кругами из рыб и длиннохвостых птиц. В Северной Молдавии, а также в междуречье Серета и Стрыпа и в Молдавском Прикарпатье найдены спиралевидные свастики. В 6-м тысячелетии до н.э. свастики распространены на пряслицах в Месопотамии, в неолитической культуре Триполья-Кукутени, на чашах Самары и др. В 7-м тысячелетии до н.э. славянские свастики начертаны на глиняных печатях Анатолии и Месопотамии.

– Семь тысяч лет – это уже почти каменные люди в пещерах! Разве не так?

– И опять не так! Орнаментальная свастическая сетка обнаружена в штампах и на браслете, выполненном из кости мамонта в Мёзине Черниговской области. И это находка из 23-го тысячелетия до нашей эры! А 35-40 тысяч лет назад населявшие Сибирь неандертальцы, вследствие двух-трёхмиллионнолетней адаптации приобрели вид европеоидов, о чём свидетельствуют зубы подростков, обнаруженные в алтайских пещерах Денисова, имени Окладчикова и в селении Сибирячиха. И эти антропологические исследования произведены американским антропологом К. Тернером. Вот теперь почти всё!

– Ну, что ж, впечатляет! Возможно, это и есть колыбель зарождения человечества…

– По крайней мере, человека европеоидного типа, то есть нас – русских. И наших потомков – испанцев, англичан, германцев, французов, иранцев… Все мы, что называется, от одной матери. От матери европеоидной.

– И на каком же языке говорили дети? Был ли один язык, или языков было несколько?

– А вот в этом вопросе и сокрыта «неизвестными» силами самая главная для нас истина! Во-первых, современная лингвистическая теория однозначно устанавливает, что праязык был одним, единственным. Он начал расходиться где-то 40-30 тысяч лет до нашей эры. Во-вторых, как говорят весомые источники, в течение нескольких тысяч лет славяно-русский язык был одним, единым для всех европеоидных народов. И он начал расходиться на диалекты только в конце второго тысячелетия до нашей эры. Можете ли вы догадаться, какой язык был праязыком? Я думаю, да. Какие здесь греки? Какие римляне? Какие германцы? Они только должны были ещё родиться – наши с вами просветители в кавычках! Кроме того, современный русский язык является максимально сложным из всех возможных языковых организмов. Для сравнения, например, в китайском языке большинство корней односложные, а в так называемом еврейском языке гласные пометки (даже не буквы) появились совсем недавно. Немецкий язык буквально несколько лет назад приобрёл способность правильно «резать» невообразимо длинные слова на слова нормальной длины. А английский язык так по сей день и остаётся языком разноплемённых, разноязыковых немотыр. Их «оф Ивана» никак не может перейти в полноценное русское «Иванов».

– Очень интересно… И где же это всё наследие наше многотысячелетнее находится сейчас?

– Вот именно в этом и состоит сегодня задача не зашоренных и не ангажированных историков – установить истинное положение вещей о русском народе, в прямом смысле народе – прародителе цивилизации Земли. Но наша история сокрыта в известном месте. Когда в 10 веке нашу Родину крестили, как-то сразу и история наша «исчезла». Прямо точно так же, как библейский Хам оскопил (кастрировал) своего отца Ноя. Странное исчезновение русской истории! Сразу за несколько десятков тысяч лет. Очень странное. Между тем, всем честным исследователям давно понятно, где и кем сокрыто. Как говорится, ищите, кому это выгодно. Сегодня нас должно радовать, что далеко не все археологи «верующие». Есть люди, которые служат научной Истине.

– Андрей Александрович, кто Вас поддерживает в научных кругах?

– Очень многие. Я хотел назвать только одного человека. Это Валерий Алексеевич Чудинов. Он председатель Комиссии при президиуме Российской Академии наук по культуре Древней Руси. И действительный член нашей академии. Однако не забывайте, что недавно Президент России Владимир Владимирович Путин посетил древний славянский город-обсерваторию Аркаим. С этого момента нас поддерживают почти все!

Андрей Тюняев

Источник – «Советник» – путеводитель по хорошим книгам.

---
Взято: http://www.ru-an.info/news_content.php?id=29
---

Коли мене запитали, як я ставлюсь до рішення якогось там суду щодо позбавлення звання Героя України Степана Бандеру, то я відповід однозначно:"Я ставлюсь до події дуже навіть позитивно!"
Така відповідь одразу шокувало моїх співрозмовників, які знають мене як активного пропагандиста життєпису Степана Бандери і видавця книжок про нього. Тому я зробив роз*яснення своєї позиції своїм співрозмовникам і зараз хочу викласти її та донести іншим.
Почну з того, що майже одразу в радіоефірі почув думку-коментар на цю подію одного тернополянина: "Мене зовсім не турбує рішення якогось суду: героєм Бандеру визнав народ і це відмінити неможливо! Навпаки, мені було б прикро, якби теперішня влада почала активно вшановувати Бандеру і робити його своїм героєм"
Я тої самої думки. Хто знає тих теперішніх Героїв України? Та ні живих, ні мертвих не знаємо, бо вони такі герої і є: не народні, а провладні герої. Ну і якого милого серед них робити Бандері та Шухевичу? Тільки свою героїчну пам*ять ганьбити. Ще мудреці Давньої Індії сказали влучну істину: "Найбільша ганьба достойному є похвала від недостойних". До речі, саме в такому ключі я розглядаю всі безкінечні брутальні коменти в інтернеті різних недостойних щодо Бандери і Шухевича. Я готовий подякувати їм за це, бо якби це чмо стало нахвалювати їх - я б почав турбуватись за українську національну ідею.
Звичайно, що приємного в події мало, бо будь-яке приниження героя є приниженням і людей, які визнають його своїм героєм. Хоча українцям західних регіонів не звикати до брутального оббріхування їх визнанних героїв, тому що в часи СРСР за "совєтів" такого натерпілись - і не піддались, не зреклись своїх героїв! Але ж у своїй Українські Державі терпіти подібне куди прикріше. І це стосується не тільки теперішньої влади.
Будемо відверті: так звану "помаранчову" владу чомусь обзивали "націоналістичною", хоча насправді за нею нічого подібного не спостерігалось всі 5 років її функціонування. Про Юлію Тимошенко, яка все націоналістичне в собі обмежила виключно публічним виживанням української мови, я можу сказати одне: "Дяку вам за те, що нема за що дякувати!" - бо "достойною" цю особу назвати неможливо. Щодо Віктора Ющенка, то давайте не обманювати самі себе: порожняк повний. Увесь націоналізм Ющенка, з яким бореться нова влада: той самий Бандера! Та ще Шухевич! І все! Більше новій антиукраїнській владі боротись немає з чим! Нема!
А пригадуєте, як Ющенко надав звання "Героя України" Степану Бандері? Не на 1 січня 2009, коли тому виповнялось 100-річчя, а як "ображений хлопчисько" в останні дні свого президенства після ганебного програшу виборів у першому турі, коли вже все було ясно. Залишається однак нез*ясованим, чи то Ющенко таким чином подякував Львову, що став єдиним місцем на всю Україну, де він переміг. Чи просто захотілось "голосно грюкнути дверима" і Бандера якраз найкраще надавався для цього. Не знаємо, але і за те вдячні: з нікчемної вівці хоч вовни кавалок.
Всі ми добре розуміємо, що то все є так зване "загравання з електоратом". Тоді було, і зараз є. Ющенко обмежився показовою фолькльорно-історичною темою і однозначно відмежувався від націоналізму, як ідейної системи розбудови держави. В результаті цих мансів-реверансів перед електоратом він для сходу всеодно залишився "націоналістичним прихвостнем", а для щирих патріотів західних регіонів був "ні риба - ні м*ясо", тоді як люди мали за взірець лідера - Бандеру з його крицевою затятістю і наполегливістю, як захистника українства!
Теперішні події теж дивують: чого хоче досягти Янукович подібними судовими інтрижками. Вже лишив себе легітимності, так ще хоче зневаги? Давайте детально розберемось в ситуації: є два однозначні варіанти, коли або Янукович своїм указом скасовує указ попередника, або чітко заявляє - "Хай буде, як є. Проїхали далі. Тема закрита." А що ми маємо наразі? Хтось скаже: "О! Ми маємо верховенство права!" Ха-ха! Судова система є механізм і не більше того! Дивіться правді в очі: указ найвищого рівня виконавчої влади в державі - Президента України скасовуює якийсь нікчемний адвокатик, що є фактично порожнім місцем! Навіть не депутат ВРУ! То яка ж це влада і яка до неї може бути повага?!
Пригадую, що Путін з Медведєвим до 65-річчя 9 травня перемоги над Гітлером попросили Януковича позбавити Бандеру і Шухевича звань Героя України, а воно он як - не того просили. Тут навіт Ахметов безсилий. Є в Донецьку куди сильніша від усіх сил сила, що має найбільшу владу в Україні: миршавий адвокатик.
Ганьба і тільки. І Януковичу, і всій його конторі радників-дорадників з Ганусею включно, бо знову вся Україна об*єдналась за одним заняттям: плює в одну точку, якою є Президент України. Як від Кучми зачали, так досі не можемо позбавитись цієї непристойної звички. Зате Схїд і Захід - разом! Теж досягнення...

Богдан Гордасевич
12 січня 2011 р.
Львів-Рясне