хочу сюда!
 

Svitlana

40 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 33-50 лет

Заметки с меткой «афганістан»

Що відомо про загиблих українців

Що відомо про загиблих українців
ЗМІ повідомляють про загибель дев'яти українців, МЗС України підтверджує смерть семи громадян. Четверо з них працювали в вітчизняній транспортній компанії Українські крила, яка за контрактом перевозила вантажі з Кабула в інші міста і країни.
 
Директор компанії Володимир Костенко назвав прізвища загиблих співробітників: пілоти Роман Власов і В'ячеслав Шишаков, обом було по 43 роки, і бортпровідниці Ірина Медичева, родом з Луганська, і 30-річна Катерина Пасенчук із Кіровограда.
 
Катерина Пасенчук, загибла під час теракту в Кабулі / facebook.com/ekaterina.pasenchuk
 
Решта загиблих, за інформацією місцевих ЗМІ, співпрацювали з афганською пасажирською авіакомпанією Kam Air, теж за контрактом. Серед них - авіатехнік із Чернівців Вадим Науменко.
 
Як повідомляють ЗМІ, українці жили на тому поверсі, з якого бойовики почали свою атаку. Їх розстрілювали в номерах.
 
Ірина Медичева, загибла під час теракту в Кабулі / facebook.com/i.medycheva
 
Директор департаменту консульської служби МЗС України Сергій Погорельцев повідомив, що підтверджена загибель семи громадян.
 
Він розповів, що на місці теракту в Кабулі працює консул, якого відправили з посольства України в Таджикистані для оперативного вирішення питань з ідентифікацією тіл.
 
Роман Власов, який загинув у готелі Кабула / facebook.com/vlasov.romeo
 
"Готується спецрейс за дорученням прем'єр-міністра. Полетить літак Державної служби з надзвичайних ситуацій України за тілами. Зараз опрацьовується питання отримання дозволів на політ. Виписано вже шість свідоцтв про смерть", - розповіли в МЗС.
 
Він також повідомив, що зараз у Кабулі перебуває, імовірно, 19 українців. Їх розмістили на військовій базі. Пізніше частина з них повернулася в готель.
 
В'ячеслав Шишаков, убитий терористами в Кабулі

Теракт у Кабулі. Як загинули українці

Теракт у Кабулі. Як загинули українці
Корреспондент.net, Вчора, 17:37
1921
Кабул фото
В готелі бойовики вбили 18 осіб
Теракт у столиці Афганістану влаштували бойовики Талібану. Вони 18 годин утримували постояльців готелю Intercontinental. За цей час вони вбили майже 20 осіб, у тому числі, громадян України.
 
Під час теракту в Кабулі загинули 18 іноземців, у тому числі, дев'ять громадян України. Бойовики організації Талібан напали на готель Intercontinental у столиці Афганістану.
 
В атаці брали участь п'ятеро терористів. Всі вони були ліквідовані в результаті операції афганської поліції, що тривала 18 годин.
 
Загиблі в Кабулі українці були співробітниками афганської авіакомпанії. Їх тіла відправить на батьківщину літак Держслужби з надзвичайних ситуацій України.
 
Корреспондент.net зібрав всю інформацію про теракт у Кабулі, в якому загинули українці.
 https://ua.korrespondent.net/world/3931678-terakt-u-kabuli-yak-zahynuly-ukraintsi
 
 
Талібан атакував іноземців
Напад на готель Intercontinental було здійснено в суботу, 20 січня, приблизно, о 21:30 за місцевим часом.
 
Група озброєних автоматичною вогнепальною зброєю чоловіків у військовій формі увійшла в будівлю готелю з боку кухні.
 
Вони пройшли в трапезну, де вечеряли постояльці і відкрили по них вогонь. Нападники також використовували гранати, через що в готелі виникла пожежа.
 
Територію навколо будівлі готелю відразу ж оточили правоохоронці.
 
Кабул фото. Напад на готель сталося увечері 20 січня / EPA
 
Очевидець події розповів журналістам, що нападники таліби вигукували ряд антизахідних гасел. Відзначається, що терористи вбивали іноземців навмисно.
 
У момент теракту в будівлі Intercontinental проходили відразу два весілля і всеафганська конференція з інформаційних технологій.
 
Відповідальність за захоплення заручників на себе взяла терористична організація Талібан, утворена в 1994 році в Афганістані.
 
В атаці брали участь п'ятеро терористів. Всі вони були ліквідовані в результаті операції афганської поліції, що тривала 18 годин.
 
Готель після терактуEPA/UPG
У МВС Афганістану заявили, що афганський спецназ звільнив 126 постояльців і співробітників готелю Intercontinental, у тому числі, 41 іноземця.
 
При цьому більше 150 чоловік зуміли втекти з готелю ще до початку операції, після того, як почули перші звуки стрілянини.
 
Хтось із гостей вистрибував із вікон шестиповерхового будинку, кілька людей сховалися у внутрішніх приміщеннях і були врятовані спецназом.
 
Кабул фото. Постояльці готелю вистрибували з вікон / EPA
 
В результаті теракту, за повідомленнями влади, загинули 18 осіб - четверо афганців, всі інші - іноземці.
 
Крім українців, серед загиблих є один громадянин Казахстану, Греції та Німеччини. Особи решти загиблих встановлюються.
 
Більшість із загиблих іноземців були співробітниками афганської авіакомпанії Kam Air. На момент нападу в готелі проходила конференція, організована міністерством зв'язку країни.
 
У МВС країни також повідомили, що ще десять осіб отримали поранення внаслідок нападу на готель у Кабулі. Серед них - шість співробітників служби безпеки і четверо цивільних.
 

18 лютого

28 років тому 15 лютого вивели радянські війська з Афганістану. Цій події був присвячений захід у технікумі. На сцені дівчата й хлопці читали вірші, сердечні сповіді матері й сина, а на мультимедійному екрані - кадри війни, і чорний тюльпан, і групи бійців, переважно з автоматами біля бойових машин (а на одній БМП на башті жовтою фарбою напис "Украина", ніби синівський привіт дорогій Батьківщині); і звучать афганські пісні, складені тоді, в ті воєнні часи. Пісні російською мовою в середовищі нинішніх українців. Слова пісень проникливі й не радянсько ура-патріотичні, а відверті у своїй простій, душевній ліричності.

Дівчина, зовсім юненька, серед глядачів у залі затято нервово і тупо, а то якось трохи несамовито бездумно, чи то до самозабуття, чи щоб таким заняттям ухилитися від думок тика пальцями в сенсорний екран свого телефону.  Це окремих дратує, бо ніби байдужа ще й мобільником очі засліплює декому  відблисками променів сонця, що заглядає у вікно. Та незабаром  дратівники міняться на спантеличення, бо та раптом заплакала, сльози часто стікають по щоках.  Вона так само часто намагається їх витерти рукавами светра. ЇЇ подруга схилилася до неї й почала заспокоювати, гладити по плечу, по русому волоссю. А юнка показала їй у телефоні якесь фото, і в подруги теж змокли вії.  Русява дівчина трохи заспокоїлася, коли подруга у співчутті аж геть схилила голову на її плече. Однак чисті крупні сльози ще котилися і дівчина знову витирала лице синім рукавом.

-          Чого плакала, Олю? – спитали.

-          Мій батько загинув під Дебальцевим… 2 роки вже… 18 лютого

Українське відлуння Афганістану

В своєму роздумі про "афганське відлуння" я не хочу жодним чином образити чи тим більше - в чомусь звинувачувати ветеранів війни в Афганістані 1979 - 1989 років. То справа Всевишнього давати правдивий присуд нашим грішним душам...
В Афган пішло моє покоління, як міг бути там і я, але у воєнкоматі Будьонівського району м. Донецька мене в жовтні 1979 направили на піврічні курси для допризовників і до лав Радянської армії виконувати почесний обов*язок захищати "Родину-мать" я пішов у травні 1980, коли вже відбулась трагедія вторгнення в Афганістан радянських військ. Яка то виявилась "служба і захист Вітчизни" - то окрема розмова, але завдяки їй я чітко усвідомив, наскільки жахливо важко було моїм одноліткам у тому афганьскому пеклі в такій недолугій армії.
Єдине, що хочу додати: я служив у стратегічних військах і не раз казав потім, що якби хоч одна з наших ракет злетіла в бойовому спорядженні і вибухнула на цілі в Західній Європі, то навіть при всій моїй нікчемності рядового в цьому процесі, всеодно на мені було б крові більше, ніж на всіх наших воїнах-"афганцях" разом узятих за всі роки їх війни... І я до скону життя буду вдячний Богу, що цього не сталось.
Нікого я не збираюсь, не хочу і не маю права судити, проте маю право і навіть зобов*язаний пояснити тим, хто не розуміється на цій темі. Спершу розповім кілька життєвих епізодів.
Перша історія відбулась приблизно року 1998 року: їхав я в майже порожній маршутці по Львову і пиняють її два молоді хлопці, сідають і один платить за проїзд, а другий гонорово тиче водію посвідчення "учасника бойових дій". Водій пересвідчився, що посвідчення не фальшиве і здивовано запитав, деж цей хлопчина встиг повоювати, а той відповів, що в Югославії. Потім обидва хлопці сіли позаду мене і "миротворець" почав оповідати другу, як йому розкішно служилось включно аж до послуг повій, значній оплаті в доларах, що для нас в Україні тоді було захмарною величиною. Додам, що вбраний хлопчина був шикарно і з великою золотою печаткою на пальці та грубезним золотим ланцюгом на шиї, а в руках тримав рідкісний на той час мобільний телефон. І тут я пригадав про свого сусіда-"афганця", що так само мав посвідчення "учасника бойових дій", та чомусь не любив козиряти ним, тому і платив за проїзд, хоч жилось йому нелегко навіть з наданими пільгами, а що вже казати про справедливу оплату служби в Афгані і участь в боях такого пекельного гатунку, що югославські події в порівнянні з ними є хлопчачою забавкою... Але ось вони обидва однакові "учасники бойових дій", ветерани - чи це справедливо?
Другий випадок теж пов*язаний з подіями в маршутці: була введена норма не більше 4 пільговиків одночасно може перебувати в маршутці, а тут щось з шість сіло і ще хлоп років за 45 сідає і тиче посвідчення, а водій тоді визвірився і став вимагати, щоб цей хлоп вийшов, або він не зрушить їхати далі. Обидва затялись: один - не вийду, другий - не зрушу. Не витримавши, до суперечки втрутився і я: кажу хлопові, що він не правий, бо коли йому держава дала посвідчення за його героїзм, то всеодно лазити по чужих кишенях він не має права, а водіям за перевезення пільговіків і копійки ніхто не дає від держави... Нарешті один з інших пільговиків не витримав і вийшов з маршутки сам, а той хлоп всівся на його місце і авто рушило. Але цим все не закінчилось: хлоп пригрозив водієві, що поїде з ним до кінцевої і там з ним розбереться. Я вирішив теж їхати до кінцевої, щоб "в разі чого" підмогти водієві, але на кінцевій водій хутко зник, а тому хлопака кинувся до мене. Довколо хоч і білий день, але нікого поблизу нема - тільки ми вдвох. Хлопака швидко підійшов до мене в притул, різким рухом витягнув праву руку з кишені, в якій виявився невеличкий ніж, і підніс лезо мені до шиї та промовив: "А это ты видел?" В мому становищі вибір протидій був малий, тому я повільно розвів свої руки до гори і відповів:"Ну бачу". Далі ми постояли в такому положенні мовчки кілька хвилин, аж тоді хлопа прорвало сказати з притиском: "Я в Афгане советскую власть защищал!", а я у відповідь просто перепитав: "Ну і як? Защитил?" Далі була ще декілька хвилин німа сцена без руху, а тоді "афганець" різко сховав руку з ножем назад до кишені, розвернувся і пішов від мене, пригрозивши, що колись він мене ще перестріне... А я подумав, що всього-нічого розділяло лезо від артерії в мене на шиї - ось так у Львові через дванадцять років після війни в іншому кінці світу я мало не загинув через "афганське відлуння"...
Третій випадок короткий і підсумковий: знову аналогічна ситуація в усьому, але як тільки сварка між водієм і пільговиком-"учасником" почала набирати обертів - я дістав з кишені гроші і з словами "я плачу за нього" - передав їх водієві. Подяки за це не почув, тай й не дуже мені вона треба була. Просто відлуння затихає само-по-собі, а силою його не втишиш...
Всі ми тепер розуміємо, що афганська авантюра стала можливою виключно через моральну і фізичну деградацію правлячої верхівки СРСР - це була глобальна помилка. Помилка, яка коштувала великих і повністю непотрібних жертв, а результатом цієї помилки стала остаточна деструкція і руйнація економіки СРСР, що спричинило до його розвалу. Війна в Афганістані забирала величезні ресурси і водночас морально розкладала радянське суспільство включно з глобальним поширенням наркоманії, що масово постачався з Афганістану.
Далі - ще гірше: значна частина колишніх воїнів-афганців через життєву безвихідь пішли в кримінальні сфери діяльності. Сумнознаменнитий "братківський вбивця" Онопрієнко саме з таких. Наскільки мені відомо, Онопрієнко був спецназівцем з особливим ухилом спеціалізації - катом (палачом), тобто він розстрілював тих душманів, яких захопили в полон і вже використали-вичавили з них все, що було потрібно... А тепер скажіть, якщо хтось виховав звіра-людоїда, а потім вигнав його напризволяще і той з голоду почав жерти невинних людей, то чи тільки звіра вина в усьому?
Коли розпочались війни в Чечні, то я довго не міг зрозуміти, чому російські війська так бездарно гинуть - де їх досвідчені афганські ветерани. Мені пояснили знаючі люди: ветерани-афганці приймали участь в усіх можливих війнах і конфліктах на пост-радянському просторі і в Придністров'ї, і в Карабасі, і в Абхазії та Осетії, і в Чечні тощо - ось тільки вони там воювали як найманці за дуже грубі гроші, а як відомо - у регулярному війську платять ну дуже бідно. Таким чином найманці воювали проти військових РФ і то дуже ефективно! Свої вбивали своїх! От вам і класичне: "За державу обідно".
Добре, що "афганське відлуння" поволі зщезає і вже не чути про міфічних "воїнів-інтернаціоналістів" і вони не так демонстративно "качають заслужені права", яких ніколи не було. Всі ми розуміємо, що то було обманом, підступним навіюванням фантомів "визволителів" та "інтернаціоналістів" у випадках брутальної агресії та окупації. Тому ми повинні вшанувати ветеранів афганської війни, як жертв тоталітарного радянського режиму. А всі пільги і пошану, які надаються їм від держави України, то є подяка за величезний внесок у розвал СРСР і відповідно - за появу Незалежної Держави Україна.
Ну а різним "вічним інтернаціоналістам" типу генерала Червонописького і дотичних йому вимогачам незчисленних пільг "за заслуги" я б з великою охотою нагородив усіх почесним орденом "За зраду Наджибули" - нагороду за зраду найвищого ступеня. Як можна було не врятувати таку людину! Він через вас стільки крові пролив, а ви його киданули по-повній, шакали... Мудакі ви останні після такої зради. Все нею перекреслили - всі жертви і втрати, а що найобразливіше - і всі перемоги. Прислужники "Талібана"! Крапка.
І вічна шана тим, хто пройшов пекло Афганської війни і залишився людиною, живе і працює як нормальна людина, і робить все, щоб зберегти мир в Україні і світі.
Я все сказав, що давно хотів сказати про українське вдлуння війни в Афганістані.

Богдан Гордасевич
м.Львів-Рясне   

60%, 18 голосов

40%, 12 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Відзначення 21 річниці виведення військ з Афганістану

   У Дрогобичі 21 річницю виведення радянських військ з Афганістану вшанували мітингом-реквієм

Сьогодні, 15 лютого, у Дрогобичі біля пам’ятного знаку воїнам-афганцям відбувся мітинг-реквієм з нагоди 21-річниці виводу радянських військ з Афганістану. Панахиду за полеглими відслужив о Іван Гнатів УГКЦ. На віче виступив міський голова Микола Гук , голова Дрогобицької регіональної спілки ветеранів Афганістану Іван Андруневчин. Відбулася урочиста хода військовослужбовців, які таким способом вшанували память про тих, хто з цієї війни не повернувся живим. Микола Гук вручив ветеранам Афганістану грошову допомогу  на суму 3100 гривень. Допомогу отримали афганці і від регіональної спілки ветеранів.