p { margin-bottom: 0.25cm; line-height: 120%; }a:link { }
Традиції сусідньої нації -
загарбувати чужі землі і винищувати
інші народи фізично.
РФ має у десять
разів більше територію ніж Україна на
душу населення. Війну між Україною та
РФ можна уявити як війну між власниками
двох однокімнатних квартир.
Квартира
№1 має десять мешканців (Україна) і на
неї нападає квартира №2 (РФ), бо має
сучаснішу зброю. А причиною є, що в
квартирі №1 прибрано, а в квартирі №2
бруд, а прибирати бажання нема. Краще
вигнати-знищити мешканців квартири №1
та оселитися в ній. Сцикунів, що бояться
захищати квартиру №1, мешканець квартири
№2 обіцяє ощасливити, дозволивши жити
і прибирати, бути рабом, поки РФ буде в
доброму гуморі. Але вся загадка души
нашого сусіда і загарбника наших
споконвічних земель криється в тому,
що души там якраз і нема, є лише елементарна
доцільність. Ховатися за жінками,
стріляти з церков і жилих будинків —
його стиль.
Ні, він Вам
буде другом і братом, поки він слабий,
але лише спротив зломлено, загрози
зліквідовані, то зайві свідки просто
прибираються.
Так було
завжди.
Починаючи
від батька Хмеля. Богдан хворає, чи
отруєний, одразу союз з Польщею. І
пізніше.
Поки
козаки треба, їм нагороди, лише війну
з турцією виграно, Січ ліквідували.
На початку
минулого століття, поки Росія Радянська
була слабкою, вводиться НЕП, як тільки
з силами зібралися, оточено було Україну
військом і нагло виморено голодом
більше 10 мільйонів мирних селян.
Коли
російська компартія воювала з Німеччиною
і була небезпека, цілі фронти обзивалися
українськими, як тільки дійшло до параду
Побєди, зразу забалакали про силу
російського народу. Прикладів безліч.
Дарма дехто
сподівається, що можна домовитися зі
скаженим псом. Байки про те, що там є
гарні дівчата чи хлопці не мають ніякого
значення, бо вирішують не вони. Вони,
гарні, та мають прав не більше, ніж, хай
вибачають, у згаданого пса воші.
Будьмо
сильними і вкладатися слід лише у власний
дім, дбати про нього. Ніхто не опікуватиметься
українцями, поки вони не почнуть
опікуватися собою. Україна - наша хата.
Господаря слід обирати-добиватися
кращого, не за словами. Наміри і
відповідальність, команда і справи,
відданість і передбачуваність дій і
вчинків, звітність і мужність, а також
програма дій.
Маємо лад
робити у власній хаті, а не паплюжити
її. І прибирати сміття у власній хаті
маємо самі, без допомоги всіляких
“визволителів”.
Когда-то мы не смели и шёпотом шелестеть. Теперь вот пишем и читаем Самиздат, а уж друг другу-то, сойдясь в курилках НИИ, от души нажалуемся: чего только они не накуролесят, куда только не тянут нас! И ненужное космическое хвастовство при разорении и бедности дома; и укрепление дальних диких режимов; и разжигание гражданских войн; и безрассудно вырастили Мао Цзе-дуна (на наши средства) — и нас же на него погонят, и придётся идти, куда денешься? и судят, кого хотят, и здоровых загоняют в умалишённые — всё «они», а мы — бессильны. Уже до донышка доходит, уже всеобщая духовная гибель насу- нулась на всех нас, и физическая вот-вот запылает и сожжёт и нас, и наших детей, — а мы по-прежнему всё улыбаемся трусливо и лепечем косноязычно: — А чем же мы помешаем? У нас нет сил. Мы так безнадёжно расчеловечились, что за сегодняшнюю скром- ную кормушку отдадим все принципы, душу свою, все усилия наших предков, все возможности для потомков — только бы не расстроить своего утлого существования. Не осталось у нас ни твёрдости, ни гордости, ни сердечного жара. Мы даже всеобщей атомной смерти не боимся, третьей мировой войны не боимся (может, в щёлочку спрячемся), — мы только боимся шагов гражданского мужества! Нам только бы не оторваться от стада, не сделать шага в одиночку — и вдруг оказаться без белых батонов, без газовой колонки, без московской прописки. Уж как долбили нам на политкружках, так в нас и вросло, удобно жить, на весь век хорошо: среда, социальные условия, из них не выскочишь, бытие определяет сознание, мы-то при чём? мы ничего не можем. А мы можем — в с ё! — но сами себе лжём, чтобы себя успокоить. Никакие не «они» во всём виноваты — м ы с а м и, только м ы! Возразят: но ведь действительно ничего не придумаешь! Нам закляпили рты, нас не слушают, не спрашивают. Как же заставить их послушать нас? Переубедить их — невозможно. Естественно было бы их переизбрать! — но перевыборов не быва- ет в нашей стране. На Западе люди знают забастовки, демонстрации протеста, — но мы слишком забиты, нам это страшно: как это вдруг — отказаться от ра- боты, как это вдруг — выйти на улицу? Все же другие роковые пути, за последний век отпробованные в горькой русской истории, — тем более не для нас, и вправду — не надо! Теперь, когда все топоры своего дорубились, когда всё посеянное взошло, — видно нам, как заблудились, как зачадились те молодые, самонадеян- ные, кто думали террором, кровавым восстанием и гражданской войной сделать страну справедливой и счастливой. Нет, спасибо, отцы просве- щения! Теперь-то знаем мы, что гнусность методов распложается в гнусности результатов. Наши руки — да будут чистыми! Так круг — замкнулся? И выхода — действительно нет? И остаётся нам только бездейственно ждать: вдруг случится что-нибудь с а м о? Но никогда оно от нас не отлипнет с а м о, если все мы все дни будем его признавать, прославлять и упрочнять, если не оттолкнёмся хотя б от самой его чувствительной точки. От — лжи. Когда насилие врывается в мирную людскую жизнь — его лицо пылает от самоуверенности, оно так и на флаге несёт, и кричит: «Я — Насилие! Разойдись, расступись — раздавлю!» Но насилие быстро ста- реет, немного лет — оно уже не уверено в себе, и, чтобы держаться, чтобы выглядеть прилично, — непременно вызывает себе в союзники Ложь. Ибо: насилию нечем прикрыться, кроме лжи, а ложь может держаться только насилием. И не каждый день, не на каждое плечо кладёт насилие свою тяжёлую лапу: оно требует от нас только покорности лжи, ежедневного участия во лжи — и в этом вся верноподданность. И здесь-то лежит пренебрегаемый нами, самый простой, самый доступный ключ к нашему освобождению: личное неучастие во лжи! Пусть ложь всё покрыла, пусть ложь всем владеет, но в самом малом упрёмся: пусть владеет не через меня! И это — прорез во мнимом кольце нашего бездействия! — самый лёгкий для нас и самый разрушительный для лжи. Ибо когда люди отша- тываются ото лжи — она просто перестаёт существовать. Как зараза, она может существовать только на людях. Не призываемся, не созрели мы идти на площади и громогласить правду, высказывать вслух, что думаем, — не надо, это страшно. Но хоть откажемся говорить то, чего не думаем! Вот это и есть наш путь, самый лёгкий и доступный при нашей проросшей органической трусости, гораздо легче (страшно выговорить) гражданского неповиновения по Ганди. Наш путь: ни в чём не поддерживать лжи сознательно! Осознав, где граница лжи (для каждого она ещё по-разному видна), — отступиться от этой гангренной границы! Не подклеивать мёртвых косточек и чешуек Идеологии, не сшивать гнилого тряпья — и мы поражены будем, как быстро и беспомощно ложь опадёт, и чему надлежит быть голым — то явится миру голым. Итак, через робость нашу пусть каждый выберет: остаётся ли он сознательным слугою лжи (о, разумеется, не по склонности, но для про- кормления семьи, для воспитания детей в духе лжи!), или пришла ему пора отряхнуться честным человеком, достойным уважения и детей своих и современников. И с этого дня он: — впредь не напишет, не подпишет, не напечатает никаким спо- собом ни единой фразы, искривляющей, по его мнению, правду; — такой фразы ни в частной беседе, ни многолюдно не выскажет ни от себя, ни по шпаргалке, ни в роли агитатора, учителя, воспитателя, ни по театральной роли; — живописно, скульптурно, фотографически, технически, музы- кально не изобразит, не сопроводит, не протранслирует ни одной ложной мысли, ни одного искажения истины, которое различает; — не приведёт ни устно, ни письменно ни одной «руководящей» цитаты из угождения, для страховки, для успеха своей работы, если цити- руемой мысли не разделяет полностью или она не относится точно сюда; — не даст принудить себя идти на демонстрацию или митинг, ес- ли это против его желания и воли; не возьмёт в руки, не подымет транспа- ранта, лозунга, которого не разделяет полностью; — не поднимет голосующей руки за предложение, которому не со- чувствует искренне; не проголосует ни явно, ни тайно за лицо, которое считает недостойным или сомнительным; — не даст загнать себя на собрание, где ожидается принудитель- ное, искажённое обсуждение вопроса; — тотчас покинет заседание, собрание, лекцию, спектакль, кино- сеанс, как только услышит от оратора ложь, идеологический вздор или беззастенчивую пропаганду; — не подпишется и не купит в рознице такую газету или журнал, где информация искажается, первосущные факты скрываются. Мы перечислили, разумеется, не все возможные и необходимые уклонения ото лжи. Но тот, кто станет очищаться, — взором очищенным легко различит и другие случаи. Да, на первых порах выйдет не равно. Кому-то на время лишиться работы. Молодым, желающим жить по правде, это очень осложнит их молодую жизнь при начале: ведь и отвечаемые уроки набиты ложью, надо выбирать. Но и ни для кого, кто хочет быть честным, здесь не осталось лазейки: никакой день никому из нас даже в самых безопасных технических науках не обминуть хоть одного из названных шагов — в сторону правды или в сторону лжи; в сторону духовной независимости или духовного лакейства. И тот, у кого недостанет смелости даже на защиту своей души, — пусть не гордится своими передовыми взглядами, не кичится, что он академик или народный артист, заслуженный деятель или генерал, — так пусть и скажет себе: я — быдло и трус, мне лишь бы сытно и тепло. Даже этот путь — самый умеренный изо всех путей сопротивле- ния — для засидевшихся нас будет нелёгок. Но насколько же легче самосожжения или даже голодовки: пламя не охватит твоего туловища, глаза не лопнут от жара, и чёрный-то хлеб с чистой водою всегда най- дётся для твоей семьи. Преданный нами, обманутый нами великий народ Европы — чехословацкий — неужели не показал нам, как даже против танков выстаивает незащищенная грудь, если в ней достойное сердце? Это будет нелёгкий путь? — но самый лёгкий из возможных. Нелёгкий выбор для тела, — но единственный для души. Нелёгкий путь, — однако есть уже у нас люди, даже десятки их, кто годами выдерживает все эти пункты, живёт по правде. Итак: не первыми вступить на этот путь, а — присоединиться! Тем легче и тем короче окажется всем нам этот путь, чем дружнее, чем гуще мы на него вступим! Будут нас тысячи — и не управятся ни с кем ничего поделать. Станут нас десятки тысяч — и мы не узнаем нашей страны! Если ж мы струсим, то довольно жаловаться, что кто-то нам не даёт дышать — это мы сами себе не даём! Пригнёмся ещё, подождём, а наши братья биологи помогут приблизить чтение наших мыслей и переделку наших генов. Если и в э т о м мы струсим, то мы — ничтожны, безнадёжны, и это к нам пушкинское презрение: К чему стадам дары свободы? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Наследство их из рода в роды Ярмо с гремушками да бич.
Раніше, тисячоліттями, Україну рятувало від загибелі
село! Сільські люди, ще в минулому столітті носили українській національний
одяг, розмовляли виключно українською. Але більшовички ленінці-сталінці
викосили село начисто і людоморами 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947, і
репресіями, і переселеннями, і "комсомольськими" будовами, і іншими
хитрощами. Раніше консервативність, "вайлуватість" українців, їх
рятувала від остаточного знищення. Українці не поспішали переходити на
російську, і це їх врятувало від самознищення.
Сьогодні село розмовляє російською!!!
Українській цвіт, козацтво, чумацтво, навіть бунтівне
селянство вибите, витолочене. Українство, те, що залишилося не просто
відреклося бунтівного духу, азарту кулачних боїв. Та, навіть розмовляти рідною
мовою почати першими -- бояться, прикриваючися самовиправдовуваннями, типа
"я звик", або, "а як селом назвуть", або "в мене
практики нема" і тисячи інших. А насправді бояться навіть того, що хтось
може гримнути, образити, щось подумати ... .
Я вибачте, нікого не хочу образити. Просто треба пам'ятати, що селяни, козаки, дружинники, повстанці
використовували вайлуватість, для знищення ворога. Перехід від вайлуватості до
стрімких дій супротивник не встигав вловити. Зараз на часі стрімкі дії. Можеш
українською, то розмовляй!!! Не дай боже Нам критикувати одне одного!!!. Чим
частіше будете розмовляти, тим краще самі відчуємо де Наші помилки! Так вчив
Сухомлінський. Щоби критикувати, достатньо вивчити добре три слова українською.
І іди критикуй! Заробляй дівіденди. Чужу мову можна вивчити за годину. Свою
треба вчити все життя, і ніколи не вивчиш, бо мова живого народу теж жива.
Щодня з'являються нові слова в різних галузях, чи потрібні вони
народу, нації, чи потрібні тому гоголю, що їх придумав, на це питання відповідь
дасть пан Час!!!
А сьогодні цей пан
осідлав гарного скакуна. Зроду такої швидкості, в усьому, не було. Усі галузі
наук летять як очманілі. За одну секунду людство встигає стільки літератури
видати "на гора", що розумній людині не перечитати тую гору за все
життя. Вижити практично дуже складно, навіть народам, не то людині. Велику вагу
мають технології.
Щоб знищити народ, зробити жорсту зачистку, щоб він
ніколи не відродився, щоб він ніколи не став нацією стріляти, різати зовсім
нема потреби. Хіба так деінде. Достатньо просто знищити культуру народу, і все.
Народ зникне, як пучок туману на протязі. Чому? Бо культура народу, то
напрацьована тисячоліттями технологія його виживання на цій землі. Можна
підступно лишити народ без землі, народ ще зможе вижити. Хоч і не легко це буде
зробити. Та забравши в народу мову, знищити його немає жодних проблем. Бо мова
з культурою пов'язана ліпше ніж розум з людиною.
Головне пам'ятайте! Практики без
практики в природі не існує. Необхідною умовою, щоб дитина легко вивчала мови,
треба, щоб мати вживала рідну мову задовго до її народження. Тоді дитина майже
на генному рівні отримує інформацію про мелодію мови. З'явившись на Світ дитині залишається лише запам'ятати слова та скласти їх до купи. І вона зазвичай це
робить без зусиль, і мозок не зайнятий завчанням невзнайомих мелодій, і згодом
легше дитині вивчати чужі мови. Кажуть Сагайдачний і Франко знали дуже багато
мов (21 і 14), бо файно засвоїли рідну, тому чужі мови їм самі віддавалися,
"без бою".
Наша мова модна, гарна, природна, легка до вивчення і має
стати мовою міжнародного спілкування. По-перше, нашого цвіту по всьому
Світу!А по-друге, головне наше бажання!
Криза! Нема роботи! Не гай час, вільну хвилину приділи рідній мові! Це в тисячу
раз корисніше ніж тупо надувати щоки!!!
Хоча мова, це субстанція вторинна, але саме вона формує суспільство. Тому злодії і загарбники, олігархи і українофоби, ті, що катують українців, або збираються катувати, як втім і люди байдужі, ліниві, чи зомбі досить активно виступають проти мови. Мова створена не для того, аби її любили. Це дарунок Бога для життя людини. Мова є для життя, для його покращення і розвою. Мова сприяє духовному збагаченню суспільства.
Прочитав статтю Юрія Андруховича "Навколомовне питання. Про мавпування, Тютюнників, Табачників, Перевертнів і Голосраченків"
У Конфуція запитали: "Якщо Повелитель покличе тебе
керувати країною, з чого почнеш?". Учитель відповів: "Із реформи
мови". Щоб реформувати українську мову в Україні у всіх смислах цього
слова – потрібно щонайменше дві речі: Конфуція та ментальну революцію… З огляду
на сьогочасну українофобську та мовоненависницьку орду при центральній владі –
Конфуція шукаймо у собі. Джерело ж ментальної революції – в усвідомленні мови
як меча .../http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/019701/
НЕ по росту судят о мужчине, Судят не по возрасту о нем. Судят не по ловкости и силе, НЕ по славе, что порой пуста. НЕ по тому, что он красивый, Внешняя увянет красота. Судят вовсе не по той причине,
Ірина Фаріон на урочистій академії у Львові
